Географія Норвегії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Географія Норвегії M:
Географічне положення Норвегії
Географічне положення Норвегії
Географічне положення
Континент Європа
Регіон Північна Європа
Координати 62°00′ пн. ш. 10°00′ сх. д. / 62.000° пн. ш. 10.000° сх. д. / 62.000; 10.000
Територія
Площа 323,8 тис. км² (68-ме)
Морське узбережжя 25,1 тис. км
Державний кордон 2566 км
Рельєф
Тип гірський
Найвища точка гора Гальгепігген (2469 м)
Найнижча точка Норвезьке море (0 м)
Клімат
Тип помірний,
субполярний
Внутрішні води
Найдовша річка [[_]] ( км)
Найбільше озеро [[_]] ( км²)
Інше
Природні ресурси вуглеводні, залізні руди, руди кольорових металів, залізні руди, риба, деревина, гідроенергія
Стихійні лиха каменепади, лавини
Екологічні проблеми забруднення вод, кислотні дощі, забруднення повітря

Норвегія — європейська країна, що знаходиться на півночі континенту, на Скандинавському півострові . Загальна площа країни 323 802 км² (68-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 304 282 км², а на поверхню внутрішніх вод — 19 520 км²[1]. Площа країни вдвічі менша за площу України, трохи більша за площу штату Нью-Мексико.

Назва[ред. | ред. код]

Офіційна назва країни — Королівство Норвегія, коротка назва — Норвегія (норв. Kongeriket Norge, Norge; нюн. Noreg). Назва країни походить від слів «нордр» (норв. nordr) — північ і «вег» (норв. veg) — шлях, тобто «Північний шлях»[2]. Спочатку назва відносилась до морського шляху вздовж берега, по якому нормани виходили до північних морів. Пізніше назва поширилась на узбережжя, а потім і на державу норманів на цьому узбережжі[2].

Історія дослідження території[ред. | ред. код]

Географічне положення[ред. | ред. код]

Файл:Un-norway.png
Карта Норвегії від ООН (англ.)

Норвегія — північноєвропейська країна, що межує з трьома іншими країнами: на сході — зі Швецією (спільний кордон — 1666 км), на північному сході — з Фінляндією (709 км) і Російською Федерацією (191 км). Загальна довжина державного кордону — 2566 км[1]. 1/3 країни лежить на північ від Північного полярного кола, де сонце з травня по липень майже не заходить за горизонт. Норвегія омивається водами _. Загальна довжина морського узбережжя 25,1 тис. км, з яких власне узбережжя — 2650 км, разом із берегами численних фіордів — 22,5 тис. км. Загальна довжина узбереж численних островів — 58,1 тис. км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[3]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 10 морських миль. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя[1].

Крайні пункти[ред. | ред. код]

Час[ред. | ред. код]

Докладніше: Час у Норвегії

Час у Норвегії: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом)[4]. Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.

Геологія[ред. | ред. код]

Докладніше: Геологія Норвегії

Скандинавський півострів — велика брила, складена переважно гранітами і гнейсами з сильно порізаним рельєфом. Брила асиметрично піднята на захід, в результаті східні схили (загалом на території Швеції) більш пологі й довгі, а західні, звернені до Атлантичного океану, дуже круті й куці.


Корисні копалини[ред. | ред. код]

Надра Норвегії багаті на ряд корисних копалин: нафту, природний газ, залізну руду, мідь, свинець, цинк, титанові руди, пірит, нікель.

Сейсмічність[ред. | ред. код]

Норвегія розташована в межах зони зі слабою сейсмічною активністю[5]. За характером сейсмічності територія Норвегії відноситься до пасивних континентальних окраїн[6]. Головну тектонічну роль відіграє Балтійський кристалічний щит, що має блокову будову і який охоплює велику площу Скандинавського і Кольського півостровів, Фінляндію і Карелію[7][8]. Він протистоїть руху літосферних плит на північ у результаті субдукції Африканської плити під Європейську[6]. По краях щита численні розломи, з якими пов'язані мілкофокусні землетруси. Епіцентри яких утворюють сейсмічний пояс уздовж північних берегів Скандинавського півострова[5][6]. Землетруси пов'язані з розломами, що розсікають каледонські складчасті структури норвезького узбережжя. На південній околиці щита землетруси приурочені до розломів западин Данських проток і півострова Ютландія[6]. Більшість сейсмічних вогнищ пов'язано із зонами новітніх диференційованих брилових рухів вздовж розломів, що утворили грабени типу Осло-фіорду і що характеризуються нечастими 7-бальними землетрусами[5].

Значні землетруси Норвегії:

Вулканізм[ред. | ред. код]

Єдиним активним вулканом країни є Беренберг (2227 м) на острові Ян-Маєн у Норвезькому морі над Північно-Атлантичним хребтом[9].

Рельєф[ред. | ред. код]

Докладніше: Рельєф Норвегії

Норвегія — країна мальовничих ландшафтів, із зубчатими гірськими хребтами, долинами, обробленими льодовиками, і вузькими фіордами з крутими берегами. Середні висоти — 460 м; найнижча точка — рівень вод Норвезького моря (0 м); найвища точка — гора Гальгепігген (2469 м). Понад 70 % території країни займають Скандинавські гори, які простягаються з південного-заходу на північний-схід на 1700 км. Середні висоти 1600—1900 м; максимальна 2469 м — гора Гальхьопіґґен. Низини займають вузьку (40-50 км) приморську смугу — странфлат. Вершини плоскогір'їв пенепленізовани — ф'єльди. На півдні розташоване велике нагір'я. З останніми різко контрастують круті схили Скандинавських гір.

Узбережжя[ред. | ред. код]

Узбережжя порізане глибокими долинами — фіордами.

Острови[ред. | ред. код]

Докладніше: Острови Норвегії

Архіпелаг Шпіцберґен — найбільший архіпелаг країни, характеризується чергуванням гірських хребтів, плоскогір'їв та широких долин. Узбережжя порізане фіордами. Найбільша вершина — гора Ньютон (1712 м). Більше половини архіпелагу вкрито льодовиковими щитами, повсюдно розвинена багаторічна мерзлота.

Клімат[ред. | ред. код]

Докладніше: Клімат Норвегії

Більша частина території Норвегії лежить у помірному кліматичному поясі[10]. превалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос[11]. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Відносно тепла зима з нестійкою погодою, штормовими вітрами, можливий сніговий покрив[11]. Відносно прохолодне літо з більш ясною погодою. Зволоження рівномірне за сезонами, місцями надмірне[11]. На півночі й острові Ян-Маєн субполярний клімат[10]. Влітку переважають помірні повітряні маси, взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря, прохолодне сире літо з туманами на узбережжях, вітряна волога зима[11]. Посеред зими на крайній півночі майже всю добу триває полярна ніч, а на півдні світловий день триває усього декілька годин. На архіпелазі Шпіцберген полярний клімат[10]. Увесь рік панують полярні повітряні маси. Поверхня скута кригою цілий рік. Відносно м'яка морозна зима, прохолодне літо, опадів мало[11].

Норвегія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[12].

Внутрішні води[ред. | ред. код]

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 382 км³[1].

Станом на 2012 рік в країні налічувалось 900 км² зрошуваних земель[1].

Річки[ред. | ред. код]

Докладніше: Річки Норвегії

Річки країни належать басейнам Атлантичного (південь) і Північного Льодовитого океанів (північ). Річки повноводні, з порогами.

Озера[ред. | ред. код]

Докладніше: Озера Норвегії

Близько 4 % території країни займають озера, головним чином льодовикові.

Льодовики[ред. | ред. код]

Ґрунтові води[ред. | ред. код]

Ґрунти[ред. | ред. код]

Докладніше: Ґрунти Норвегії

Рослинність[ред. | ред. код]

Докладніше: Флора Норвегії

Земельні ресурси Норвегії (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 2,7 %,
    • орні землі — 2,2 %,
    • багаторічні насадження — 0 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 0,5 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 27,8 %;
  • інше — 69,5 %[1].
Див. також: Ліси Норвегії

Тваринний світ[ред. | ред. код]

Докладніше: Фауна Норвегії

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Голарктичної області, північне узбережжя і Скандинавські гори до Арктичної підобласті, південь — Європейсько-Сибірської тайожної провінції, краній південь — Європейської лісової провінції[11].

Охорона природи[ред. | ред. код]

Природа Норвегії у порівнянні з іншими країнами Європи, характеризується слабкою антропогенною зміною природних ландшафтів.

Норвегія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища:

Стихійні лиха та екологічні проблеми[ред. | ред. код]

Докладніше: Екологія Норвегії

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: каменепади, сходження снігових лавин; єдиний активний вулкан країни, Беренберг знаходиться на острові Ян-Маєн[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

Фізико-географічне районування[ред. | ред. код]

У фізико-географічному відношенні територію Норвегії можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Norway : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 1 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. а б Поспелов Е. М., 2005
  3. Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  4. Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 1 December. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
  5. а б в Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок ГЕС3 не вказаний текст
  6. а б в г Апродов В. А., 2010
  7. Соловьев С. Л., 1963
  8. Николаев Н. И., 1966
  9. Атлас світу, 2005
  10. а б в Атлас. Географія материків і океанів, 2014
  11. а б в г д е ФГАМ, 1964
  12. Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]