Басараб Ольга Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ольга Басараб

Ольга Михайлівна Басараб

Basarab Olga.jpg
Ольга Басараб в однострої УСС
Народилася 1 вересня 1889(1889-09-01)
с. Підгороддя, Рогатинський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Померла 12 лютого 1924(1924-02-12) (34 роки)
Львів, Польща Польська республіка
закатована
Підданство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Громадянство ЗУНР ЗУНРFlag of the Ukranian State.svg УНР
Польща Польща
Національність українка
Ім'я при народженні Ольга Левицька
Відома громадська і політична діячка
Партія УВО
Конфесія УГКЦ
Родичі Брат Северин Левицький
Чоловік Дмитро Басараб

О́льга Басара́б (1 вересня 1889, с. Підгороддя, тепер Рогатинський район, Івано-Франківська область — 12 лютого 1924, м. Львів), уроджена Левицька — українська громадська і політична діячка. ЇЇ рідний брат Северин Левицький — громадський і пластовий діяч, перший Начальний Пластун.

Життєпис[ред.ред. код]

Ольга Басараб народилася 1 вересня 1889 року в селі Підгороддя на Рогатинщині в родині відомого громадського діяча о. Михайла і Савини (з дому Стрільбицької) Левицьких. Вона мала старшу сестру Іванну та молодшого брата Северина.

Навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері (Сілезія), ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі (1902—1909) та однорічних курсах у Віденській торговій академії. З 1910 р. працювала в страховому товаристві «Дністер», Земельному іпотечному банку. У 1910—1911 роках викладала у торговій школі та водночас проходила практику в Українському Кредитовому Союзі у Тернополі.[1]

10 жовтня 1914 року вийшла заміж за студента «Політехніки» Дмитра Басараба, який очолював студентське товариство «Основа». Подружнє щастя виявилося недовгим: 22 червня 1915-го Дмитро загинув на італійському фронті в своєму першому бою.

Політична і громадська діяльність[ред.ред. код]

Організатор 1 жіночої чоти Легіону УСС у Львові. У 1918—1923 рр. Ольга Басараб працювала секретарем українського посольства у Фінляндії, бухгалтером посольства України у Відні, водночас була українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної інформації вона відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію та інші держави. Провадила харитативну й просвітницьку діяльність у «Комітеті допомоги раненим і полоненим» у Відні та в «Комітеті допомоги цивільному населенню», за що відзначена міжнародною організацією Червоного Хреста. Член управи Українського жіночого союзу у Відні.

Після ліквідації дипломатичних представництв УНР 1923 р. Ольга переїхала до Львова, де стала членом Головної управи філії Союзу українок у Львові, активно співпрацювала з Українською військовою організацією, була зв'язковою полковника Євгена Коновальця.

Арешт та загибель[ред.ред. код]

Як член УВО О. Басараб була заарештована польською поліцією. О шостій годині ранку 9 лютого 1924 р. до квартири, яку вона винаймала разом зі Стефанією Савицькою на вул. Виспянського (тепер — Вишенського), увірвалася польська поліція. Під час обшуку з шафи з-під одягу Ольги Басараб випадково випав пакунок. Жінка підняла його і притиснула до себе. Жест здався поліцейським підозрілим. У пакунку виявили розвідувальні матеріали про дислокацію військових частин всієї польської армії й обох жінок було вирішено заарештувати. Їх звинуватили в шпигунстві водночас на користь ваймарської Німеччини та більшовицької України та ув'язнили в тюрмі по вул. Яховича, де Ольга Басараб провела три дні (нині — Ак. Кучера, 5 тепер тут розташовано РВВС Шевченківського району).

Поліціянти здогадувалися, що вдалося заарештувати поінформованого представника українського опору, і, звісно, їх вабила перспектива виявити українську підпільну мережу, достатньою інформацією про яку вони не володіли. Тому допити були «інтенсивними», простіше кажучи, із застосуванням тортур. Два останні відбулися 12 лютого в передобідній час і від 21.00 до 03.00. Уранці Ольгу знайшли повішеною на вишитому рушнику на ґратах вікна камери. Дослідження показали: останні дні життя Ольга провела, зазнаючи страшних тортур, зокрема, на тілі були численні гематоми, сліди від катування струмом, у жінки були вивернуті суглоби.

Найправдоподібнішою версією є катування Ольги Басараб слідчим Левом Кайданом: не стерпівши принижень, горда українка померла. Існує й версія, що позаяк ґрати тієї в'язниці були надто високими для Ольги (а її зріст складав 152 см) і також беручи до уваги свідчення вартового, що після допиту Ольга не могла йти самостійно і її до камери несли, замотану в мокре рядно, її могли повісити слідчі.[2]

Завдяки агентам УВО у цій в'язниці не вдалося приховати факту смерті Ольги Басараб. Маніпуляції поліції спричинили масове обурення. Кампанію протесту розпочав «Союз українок» (Ольга була бухгалтером цього товариства) 20 лютого, акцію продовжили інші українські товариства Львова, Галичини й осередків еміграції. Голова українського клубу в Сеймі Республіки Польща Сергій Хруцький виступив з інтерпеляцією (депутатським запитом). Єврейський клуб узагалі вимагав створити спеціальну депутатську комісію для дослідження умов утримання в'язнів у польських в'язницях. Польська влада змушена була розпочати слідство.

26 лютого відбулася ексгумація тіла Ольги Басараб. Після розтину трупа загиблу перепоховали на Янівському цвинтарі за участі декількох тисяч львів'ян і кількасот поліцейських. Очолили похоронну процесію десять священиків. Домовину з тілом несли студенти. Після похорону відбулася масова демонстрація.

Серед лікарів, які проводили розтин, був єдиний українець — доктор Мар'ян Панчишин. Адвокатом родини загиблої був Степан Шухевич. Слідство у справі загибелі О. Басараб невдовзі припинили «за відсутністю складу злочину».

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Паломництва українців[ред.ред. код]

Натомість могила О. Басараб на Янівському цвинтарі всі наступні роки міжвоєнної епохи стала об'єктом паломництва українців, а її ім'я сповите ореолом мучеництва боротьби за соборну й незалежну Україну. Львівське обласне товариство ім. Ольги Басараб проводить культурно-просвітницьку роботу, створило правовий консультаційний центр, розвиває національну свідомість українських жінок через діяльність освітніх гуртків, курсів, проведення вистав, концертів, благодійних вечорів тощо.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Організації, названі на її честь[ред.ред. код]

У літературі[ред.ред. код]

Ольга Басараб є однією з героїнь роману «Країна Ірредента» Романа Іваничука.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Б. Мельничук, Б. Пиндус. Басараб Ольга Михайлівна… — С. 88.
  2. Якби не трагічна смерть, ми б не дізналися про Ольгу Басараб і її діяльність, – історик. Процитовано 2017-02-11. 

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]