Вежа Корнякта
| Вежа Корнякта | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Успенська церква та вежа Корнякта | ||||
|
Координати: 49°50′32″ пн. ш. 24°02′04″ сх. д. / 49.84222° пн. ш. 24.03444° сх. д. | ||||
| Статус | діюча | |||
| Країна |
 Україна | |||
| Розташування | Львів | |||
| Тип будівлі | вежа, дзвіниця | |||
| Архітектурний стиль | ренесанс | |||
| Автор проєкту | Петро Барбон, Павло Римлянин | |||
| Засновник | Костянтин Корнякт | |||
| Засновано | 1578 | |||
| Будівництво | 1572 — 1578 | |||
  Вежа Корнякта (Україна) | ||||
 | ||||
 Вежа Корнякта у Вікісховищі | ||||
Ве́жа Корня́кта — пам'ятка архітектури національного значення у Львові (вулиця Підвальна, 9), частина ансамблю Успенської церкви.
Історія[ред. | ред. код]
Вежа побудована в епоху ренесансу як дзвіниця Успенської церкви за проектом архітектора Петра Барбона за участю Павла Римлянина у 1572–1578 роках на кошти львівського купця грецького походження Костянтина Корнякта.
Її попередницею була вежа, збудована коштом львівського міщанина, купця, діяча Успенського братства Давида Русина під керівництвом будівничого Фелікса, потім — архітектора Петра Барбона, яка завалилась 1570 року[1][2][3].
За версією Вацлава Урбана в Польському біографічному словнику вежу було зведено львівським магістратом замість списання К. Корняктом 1000 злотих боргу[4].
На вежі, ще до завершення будівництва, повісили вилитий на замовлення купця найбільший у ті часи в Галичині дзвін діаметром у 2 метри, який був названий «Кирилом». З приводу цього дзвона розгорілася суперечка між Львівським Успенським братством та його сусідами — домініканцями, які неподалік мали свій монастир. Домініканці скаржилися не лише у маґістрат, але і до короля, що «Кирило» за своїми розмірами перевищує усі дзвони в Польській державі. Осуд ченців викликали не лише розміри, але й голосний звук дзвона, який заважав їм слухати проповідь у церкві. Та, незважаючи на всі перепони, невдовзі «Кирило» почав виконувати функції головного дзвона міста, який оповіщав про військову небезпеку, пожежі, стихійні лиха та про смерть найвизначніших львів'ян, незалежно від їхнього віросповідання. «Кирило» служив братству до шведської навали, потім на його місце почепили інший.
Пожежа 1616 р., яка знищила значну частину міста, завдала значної шкоди й Руській вулиці. Дуже постраждала й вежа Корнякта: розтопився її олов'яно-свинцевий дах.
Вежа спочатку мала 3 різних за висотою яруси і 3-ступеневе шатрове завершення. У 1672 p. під час турецької облоги дзвіниця постраждала від пожежі. Була відбудована в 1695 p. архітектором Петром Бебером, який добудував ще один ярус і сучасне барокове завершення з чотирма витими обелісками по кутах.
У 1779 р. пожежа знищила верхні яруси вежі. Їх було відновлено під час реставрації у 1780-х.
Під час релігійних свят на галереї верхнього ярусу грала капела і виступав братський хор. У приміщеннях вежі значний час зберігалася бібліотека Успенського братства (згоріла у 1779 році). Вежа Корнякта стала своєрідним гербом братства, її можна знайти на печатках братства, на видавничій марці.
Львівське братство використовувало вежу як місце кари для братчиків, що провинилися чим-небудь проти братських установ (зокрема, одного разу сидів Юрій Рогатинець).[5]
Архітектура[ред. | ред. код]
Вежа-дзвіниця квадратна у плані, збудована з ламаного каменю і обнесена тесаним каменем, в обробці використана поліхромія. Сполучена з північним фасадом Успенської церкви. По вертикалі фасади прикрашені пілястрами тосканського ордеру з червоними видовженими арочними нішами з невеликими віконними прорізами. Висота ярусів поступово зменшується, а точно знайдені пропорційні співвідношення додають дзвіниці стрункості та витонченості. Загальна висота вежі без хреста 65,8 метрів[6].
Владислав Лозинський припускав, що її взірцем була вежа S. Spirito у Римі, а Січинський вказував на подібність її з вежами костелів Мадонни дель Орто та св. Стефана у Венеції[7].
Вежа Корнякта була однією з найгарніших споруд Європи свого часу.
Див. також[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вежа Корнякта |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові… — С. 58
- ↑ Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] — S. 230. (пол.)
- ↑ Redakcja. Dawid Tomasz albo Dawid Ftoma, także nazywany Dawid Rusin albo Dawidko // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. IV/1, zeszyt 16. — S. 462. (пол.)
- ↑ Urban W. Korniakt (Korniat, Korneadi, Korneades, Carneadi, Coretho, Carinacto) Konstanty h. Crucini (ok. 1520—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1968. — T. XIV/1, zeszyt 60. — S. 83. (пол.)
- ↑ Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові… — С. 61.
- ↑ В. Овсійчук. Архітектурні пам'ятки Львова. — Львів : «Каменяр», 1969. — С. 39. — 50000 прим.
- ↑ Mańkowski T. Barbon Piotr… — S. 299. (пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Вуйцик В. С., Липка Р. М. Зустріч зі Львовом. — Львів : Каменяр, 1987. — С. 32.
- Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — 168 с. — ISBN 5-7745-0316-X.
- Mańkowski T. Barbon Piotr // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : PAU, 1935. — T. 1. — S. 299—300.
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. — К. : Будивельник, 1983—1986. — Т. 3. — С. 92.
Посилання[ред. | ред. код]
- Фотогалерея Вежі Корнякта [Архівовано 2 серпня 2019 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
