Вулиця Підвальна (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Підвальна
Львів
Підвальна 1.JPG
Місцевість Старе місто (історичний центр)
Район Галицький, Личаківський
Історичні відомості: колишні назви
Валова вища, Верхні вали, Подвалє
Загальні відомості
Протяжність 400 м
Координати початку 49°50′26″ пн. ш. 24°02′10″ сх. д. / 49.8405889° пн. ш. 24.0361306° сх. д. / 49.8405889; 24.0361306
Координати кінця 49°50′38″ пн. ш. 24°02′04″ сх. д. / 49.8439167° пн. ш. 24.0344806° сх. д. / 49.8439167; 24.0344806
Транспорт
Трамваї № 1, 2, 4, 5, 7, 9 [1]
Зупинки громадського транспорту «Вул. Підвальна»
Рух двосторонній
Покриття бетон, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Парки Сквер «На Валах»
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim

Підва́льна — вулиця на межі Галицького і Личаківського районів Львова, що сполучає початок вулиці Винниченка і площу Данила Галицького.

Назва вулиці[ред.ред. код]

На валу — перша назва вулиці, перша згадка про неї сягає 1801 р. Пізніше її називали вул. Збройовні вищою і нижчою, пл. Збройовні. Упорядкування почалося вже 1811 р. Через п'ять років, у зв'язку з приїздом до Львова імператора Австрії Франца І, була вирівняна і засаджена деревами площа біля сучасного будинку обласної Ради. У 1821 р. за ініціативою губернського радника Рейценгейма поверхня валу була розрівняна і озеленена. Новий сквер стали називати Рейценгеймівкою, а пізніше — Губернаторськими валами.

Близько 1841 р. з'являється нова назва — Валова вища, або Верхні вали (на противагу Нижнім валам — сучасному проспекту Свободи). Але якщо спочатку будинки ставилися на валу, то пізніше їх почали розташовувати нижче — під валом. І назву треба було лише санкціонувати офіційно. З 1871 р. вулиця мала назву Подвалє. Сучасна назва — з 1944 р.

Історія вулиці[ред.ред. код]

У середні віки трасою вулиці проходив східний бік укріплень міста. Ця ділянка вважалася найбільш небезпечною і тому була укріплена найсильніше. Подвійний ряд мурів з кількома вежами, два арсенали, рів, заповнений водою, високий вал з вежами і бастеями — такою у загальних рисах була система укріплень східного боку. Виникла вона не зразу — її будували понад 300 років. Спочатку було споруджено подвійний ряд мурів з чотирма вежами. У XV ст. збудовано Міський арсенал, який призначався для зберігання артилерії і водночас служив вузлом оборони. На південно-східному розі укріплень на валу стояла Королівська бастея. Посередині валу — Порохова вежа, найбільша з веж Львова. У XVII ст. в Європі з'явилися земляні оборонні споруди п'ятикутної форми — бастіони — і подібні до них, але менші за розміром — белюарди. У 1639 р. почалося будівництво Королівського арсеналу і водночас — чотирьох белюардів на валу, один з яких стояв на тому місці, де зараз знаходиться будинок пожежної команди. Цим закінчилося спорудження системи фортифікацій східного боку. Вона доповнювалася укріпленим монастирем кармелітів, ставком навпроти нинішнього будинку обласної Ради та природним рельєфом. У систему входило також болото на початку сучасної вулиці Кривоноса та Босацька хвіртка.

Через Підвальну 1894 р. пролягла одна з перших у Львові трамвайних колій. Зигзагоподібний викрут цієї колії на початку вулиці має свою історію. За проектом передбачалося, що при виході з вулиці Руської колія повертатиме не на Підвальній, а вище, біля сучасного будинку обласної Ради, де в той час розміщувалося намісництво — центр управління Галичиною. Проект був максимально раціональним, бо передбачав лише один поворот. Але граф Бадені, тодішній намісник Галичини, заявив: «Що?! Буде мені скреготіти під вікнами! Не дозволю!». Примха вельможного пана зробила проект значно дорожчим, не кажучи вже про незручність — три повороти замість одного і жахливий скрегіт коліс. Цей зигзаг «вдячні» львів'яни негайно охрестили «закрутом Бадені».

У 1975 р. в зв'язку зі спорудженням пам'ятника Івану Федорову було знесено невеликий сквер перед Успенською церквою. Під час земляних робіт виявили залишки Високого і Низького мурів, вежі Мулярів і Босацької хвіртки. До цих робіт точне розташування хвіртки було невідомим, визначалося приблизно.

Будинки вулиці Підвальної[ред.ред. код]

Будинок № 2 — Спеціалізована загальноосвітня школа № 8. Найстарше шкільне приміщення Львова, збудоване 1818 року. В стіні школи збереглись рештки колишніх міських укріплень. До 1844 року будівлю суттєво перебудовано, зведено північне крило ймовірно за проектом Йогана Зальцмана. Нагляд за будівництвом вів ймовірно Флоріан Ондерка.[2]

Будинок № 4 — Порохова вежа. Як уже зазначалося, найбільша у системі фортифікацій Львова. Споруджена з каміння старого Міського арсеналу в 1556 р. У мирний час використовувалася як склад зерна. За середньовічною традицією вежу прикрасили ззовні скульптурою. Якими були ці прикраси, ми можемо тільки гадати, оскільки їх знищили під час реставрації 1821 р., а описів чи малюнків немає. Про призначення вежі можна судити з назви — тут зберігали порох. Назва ця з'являється в документах уже в 1651 р.

З Порохової вежі у 1559 р. Лукаш Ґурка обстрілював домініканський монастир, домагаючись видачі Гальшки Острозької. З неї ж у 1648 р. нащадок Убальдіні стріляв у Богдана Хмельницького. Куля зарилася в землю біля копит коня гетьмана… У 1768 р. вежа була продана львівському старості Яну Кіцькому, але пізніше знову повернена місту.

Після захоплення Галичини Австрією вежа знаходилася в розпорядженні армії. У 1895 р. була викуплена містом. Були різні проекти використання вежі — влаштувати музей-лапідарій (сховище кам'яних пам'яток), перенести сюди міський архів, — але жоден з них не був втілений у життя.

Загалом майже 200 років, починаючи від австрійської окупації, вежа використовувалася як склад. І тільки в наші дні старовинній споруді знайдено інше застосування. Після ґрунтовного ремонту тут у 1959 р. розмістився Будинок архітектора. Вхід прикрасили дві фігури сплячих левів.

Вежа займає велику площу, але внутрішні приміщення малі. І дивного тут нічого нема — адже стіни її 3 м завтовшки.

Вулиця в районі Міського арсеналу

Будинок № 5. Міський арсенал. Збудований під керівництвом майстра Івана Лиса у 1556 р. на місці старого, який існував уже в 1430 р. Поряд розміщувався склад боєприпасів. Встановлено, що у 1582 р. перед арсеналом була споруджена ливарня гармат (будівничий Себастьян(?) Мочиґемба). Арсенал мав своїх коней — розвозити зброю. Стайня знаходилась під стіною біля вежі Корнякта. Її розібрали тільки у 1835 р., коли вже й мурів не залишилось. Але оскільки з 1780 р. тут стояли коні губернатора, так би мовити, особистий гараж, то її й не чіпали.

Арсенал, прибудований до Високого муру, — потужний вузол оборони. Товсті стіни з численними бійницями, вежі Токарів і Канатників з півночі та Шевців з півдня, бастея перед будівлею робили арсенал майже неприступним.

За арсеналом починалася територія єврейського ґетто.

У вежі Токарів і Канатників жив міський кат з помічником і родиною; тут же відбувались допити й катування. На початку XVII ст. кат мав конфлікт з єврейською громадою, внаслідок чого одержав інше житло, а вежа перейшла в оренду до євреїв.

У XVIII ст. арсенал використовувався як в'язниця. У 1768—1770 рр. тут були ув'язнені гайдамаки — учасники Коліївщини. Пам'ять про них втілена у меморіальній дошці на стіні арсеналу. Австрійські власті хотіли у 1777 р. перебудувати арсенал у в'язницю, але тривалий час не могли знайти на це грошей, а в 1800 р. під в'язницю було використано монастир взутих кармелітів.

В останні роки XVIII ст. під час засипання рову було також засипано нижній поверх арсеналу. Для складу, який тут влаштували у 1800 р., було замало приміщень, що залишились на верхніх поверхах, і тому збудували третій поверх. Про нижній поверх взагалі забули, і він був розритий тільки в 70-х роках XX ст. під час реставраційних робіт.

У листопаді 1918 р. тут містилися склади Української харчової управи. Нині в арсеналі розміщується один із відділів Історичного музею — Музей зброї, відкритий у 1981 р., єдиний музей такого зразка в Україні та й на території колишнього СРСР. У нижньому поверсі — виставочний зал.

Як уже згадувалося, з півдня до арсеналу прилягала вежа Шевців. Наприкінці XVIII ст. ЇЇ розібрали, а на цьому місці в стіну арсеналу 1799 р. вмурували плити з гербами Львова, Яна Собеського та С.Яблоновського, зняті з Королівської бастеї. Під час реставрації арсеналу в 1980 р. плити зняли і зробили імітацію конструкції старої вежі.

Будинок № 6. У XVII ст. на цьому місці стояв бастіон. 1890 р. архітектор М. Шмітт побудував тут літній театр, але невдовзі його знесли і на його місці в 1900 р. поставили той будинок, що стоїть зараз. Він освячений у 1901 р. З того часу тут міститься пожежна команда. Будинок споруджений з кольорової цегли, в нео-романському стилі. Над входом — статуя св. Флоріана, покровителя пожежників (автор Петро Війтович).

У цьому ж будинку з самого початку розміщувалася станція швидкої допомоги (на конях), заснована 1893 р. Вхід з вул. Підвальної, тут же з початку століття знаходилися міська телефонна станція і деякий час — управління водогону.

Будинок № 7. У XVI—XVII ст. на цьому місці стояла кам'яниця міщанина Івана Білдаги. У підвалі будинку після смерті Івана Федорова кілька років зберігалося устаткування його друкарні. Сучасний будинок композиційне становить єдине ціле з будинком № 20 по вул. Руській. Споруджений в 1906 р. у стилі української сецесії. Першим його власником була українська спортивна організація «Сокіл-батько», тому будівля називалася «Будинком Сокола». Містилися тут й інші організації, зокрема Земельний іпотечний банк, найбільшим вкладником якого був митрополит Андрей Шептицький. У 20-х роках тут був зал засідань «Руської бесіди». У 1927 р. відбулася прем'єра п'єси Ярослава Галана «Дон Кіхот із Еттен-гайма», що отримала першу премію.

Будинок № 9. Пам'ятка архітектури місцевого значення. Давня кам'яниця на цьому місці належала Леоновичам, Дзьоковським і Ланобардам. Тут розміщувався братський архів і бібліотека, які згоріли під час пожежі успенського комплексу 1779 року. Відбудовано у 17991801 роках під керівництвом Максиміліана фон Круса.[3] Також під номером 9 знаходяться Вежа Корнякта — пам'ятка архітектури національного значення у Львові та Каплиця трьох святителів — пам'ятка архітектури, частина комплексу Успенської церкви у Львові.

Будинок № 11. Зведений на рештках вежі Мулярів, поставленої наприкінці XVI ст. і знесеної через 200 років. Фундаменти вежі були виявлені під час спорудження пам'ятника Івану Федорову. Тоді ж відкрили рештки Високого і Низького мурів і надбудували — показали трасу і конструкцію. У вежі відшукали підземний хід, який пролягав до міського каналізаційного колектора. А між мурами в 1977 р. поставили пам'ятник Івану Федорову (скульптори В. Борисенко, В. Подольський, архітектор А. Консулов).

Будинок № 13. Королівський арсенал. На цьому місці вже 1575 р. стояв так званий Малий арсенал. Але оскільки в XVII ст. він виявився занадто малим, то в 1639—1646 рр. на його місці був зведений новий (за проектом Павла Ґродзицького). Він дістав назву Королівського, оскільки 2/3 вартості будівництва сплатив король.

Як і Міський арсенал, Королівський був прибудований до Високого муру і входив до системи укріплень. Цікава його внутрішня схема. У разі штурму — це пастка для тих, хто увірветься у двір, бо кожна точка двору прострілюється з вікон.

При арсеналі діяли ливарня і майстерні. Над внутрішнім порталом стояла скульптурна група «Михайло-архангел вражає сатану», її виготовив львівський майстер Каспер Франке у 1638 р. У 1704 р. вона була пошкоджена шведським ядром. У 1821 р. скульптуру перекинув вітер, при падінні вона постраждала, але була реставрована 1824 р. У 1866 р. цю скульптурну групу поставили на Гетьманських валах — центральній алеї нинішнього пр. Свободи. Хулігани обламали позолочені крила Михайла-архангела. Тоді ЇЇ забрали, тривалий час вона поневірялася на складах і врешті-решт потрапила до музею. Нині зберігається в Музеї зброї.

Арсенал виконував свої безпосередні функції до 1768 р. З 1927 р. приміщення використовують під державний архів. Після 1939 р. тут містяться фонди Центрального державного історичного архіву України та дирекція Державного архіву Львівської області.

Будинок № 17 - Навчальний корпус №2 Української академії друкарства. Станом на осінь 2014 у будинку розміщені два факультети (Заочний факультет та Факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації). Будинок складається з двох корпусів, що прилягають один до одного. Перший з них, який виходить бічним фасадом на вул. Лесі Українки, споруджений 1891 за проектом Юліуша Гохберґера для школи імені Сташиця. Другий, збудований у 1920-х, займала школа імені Пірамовича. У 1944—1945 приміщення використовував поліграфічний технікум. Потім приміщення передали Українському поліграфічному інституту (з 1994 — Українська академія друкарства).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Львів відкритий для світу Схема руху трамваїв Переглянуто 11 квітня, 2010
  2. Сьомочкін І. До історії Босацької фіртки львівських фортифікацій // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2007. — № 17. — С. 5—14.
  3. Вуйцик В. С. Архітектурний ансамбль Успенського братства // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 39—40.

Посилання[ред.ред. код]

  • З історії Львівських вулиць. Підвальна. Переглянуто 12 квітня, 2010