Вірменський собор (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вірменський кафедральний собор
Church tonemapped.jpg
Інтер'єр собору
49°50′36″ пн. ш. 24°01′51″ сх. д. / 49.84333333336077487° пн. ш. 24.03083333336077843° сх. д. / 49.84333333336077487; 24.03083333336077843Координати: 49°50′36″ пн. ш. 24°01′51″ сх. д. / 49.84333333336077487° пн. ш. 24.03083333336077843° сх. д. / 49.84333333336077487; 24.03083333336077843
Тип споруди собор і монастир
Розташування Flag of Ukraine.svg УкраїнаЛьвів
Архітектор Дорінг
Поч. будівництва 1363
Кін. будівництва 1370
Належність Вірменська апостольська церква
Власник Вірменська апостольська церква
Адреса вул. Вірменська, 7-13
Єпархія Українська єпархія ВАЦ
Вірменський собор (Львів). Карта розташування: Львів
Вірменський собор (Львів)
Вірменський собор (Львів) (Львів)
Вірменський собор у Вікісховищі?

Вірме́нський кафедра́льний собо́р Успі́ння Пресвято́ї Богоро́диці — пам'ятка архітектури національного значення у Львові, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО; єдиний храм Вірменської апостольської церкви в Західній Україні; до 1945 р. — кафедральний собор Львівської вірменсько-католицької архієпархії, а з 2000 р. — Української єпархії Вірменської апостольської церкви.

Історія[ред. | ред. код]

Екстер'єр

Вірменську церкву збудовано у другій половині XIV століття (13631370 роки) майстром Дорінгом[1]. Кс. Садок Баронч стверджував, що храм збудований між вищою та нижчою Вірменськими вулицями у місті.[2]

Протягом століть вона була громадським і релігійним центром вірменської колонії у Львові. У 1367 році церква стала соборною: у Львові був утворений єпархіальний центр вірменів Русі та Валахії. Надалі навколо церкви склався один із найцікавіших ансамблів, до якого ввійшли дзвіниця (1571 рік, арх. Петро Красовський), палац архієпископа (XVIII століття), вірменський банк (XVII століття), монастир бенедиктинок (1682), пам'ятна колона з постаттю святого Христофора та дерев'яний вівтар з композицією «Голгофа» (XVIII століття), огорожі з брамами (XVIIXIX століття).

Дзвіниця Вірменського собору

Сам собор неодноразово перебудовувався: в 1437 році навколо нього зведено відкриту арочну галерею, перероблену на північному фасаді в захристію (1671), а згодом в ризницю (1731). В 1630 році прибудовано прямокутну західну наву. Після пожежі 1712 року інтер'єр набуває барокового характеру: тинькуються стіни, встановлюються нові вівтарі. Під час реставрації 19081927 років, що здійснювалася під керівництвом архітектора Франциска Мончинського, замість розібраних житлових будинків з боку вул. Краківської розпочато будівництво західної вхідної частини, а стіни апсид декоровано стилізованими елементами, запозиченої з давньовірменської архітектури, — накладними арками та орнаментами. Із застосуванням стилізації в інтер'єрі виконані різьблена дерев'яна стеля над навою XVII століття, фрески, орнаментальний розпис стін і вітражі (художник Ян Генрик Розен), мозаїка в бані (художник Ю. Мегоффер). 1930 року за проектом Вітольда Мінкевича виконано новий головний вівтар, престол та амвон[3].

За більшовицько-радянської влади Вірменський собор був закритий. Радянські власті закрили структуру Вірменської католицької церкви. 26 листопада 1945 був заарештований адміністратор Архієпископії, о. Діонісій Каєтанович і три інших священиків. Майже всі вірмени поїхали до Польщі.

Спочатку тут знаходилося фондосховище Львівської картинної галереї, а з 1953 року — музею імені Леніна. В січні 2000 року церкву повернули вірменській громаді. 6 січня 2001 року було звершено перше богослужіння, а 28 травня 2003 року собор освятив католикос всіх вірмен Гарегін ІІ[4].

Архітектура[ред. | ред. код]

Купол храму

Незважаючи на перебудови добре збереглося об'ємно-планувальне вирішення старої східної частини храму, яке відобразило традиції давньоруського і вірменського монументального будівництва, що сягають Візантії. Вплив вірменської архітектури позначився на формі дванадцятигранного барабана з шатровим дахом, що вивершує середохрестя. Він виявляється в ретельному оздобленні стін тесаними кам'яними плитами з вмонтованими в них хачкарами, в рисунку сталактитового фриза над аркою центральної апсиди, що зберігся в інтер'єрі. Останній був прикрашений властивим для давньоруських пам'яток фресковим розписом (XV століття), фрагменти якого були відкриті в 1925 році на відкосах ніші південного вікна. Окремі архітектурні деталі, епітафії та скульптури свідчать про вплив готики, ренесансу й бароко[5].

Дзвіниця Вірменського собору[ред. | ред. код]

Первісна дзвіниця згоріла під час великої пожежі міста 1527 року. Побудову нової вежі-дзвіниці Вірменського собору оплатив Андрій з Кафи, який замовив її проект архітектору Петру Красовському. Вежа була збудована у 1570-1571 роках. У дзвіниці був зроблений наскрізний прохід, через який є входом до подвір'я собору. Поруч із дзвіницею розташований палац вірменського архієпископа, в якому знаходилась бібліотека.

Дзвіниця триярусна, квадратна в плані. Завершення дзвіниці, чотири півкруглі вежі, виконані з оцинкованної бляхи на початку ХІХ ст. У проході під вежею-дзвіницею збереглося зірчасте склепіння, та орнаментальний різьблений портал із розташованою в ньому таблицею з написом вірменською мовою.

Епітафії[ред. | ред. код]

У комплексі собору є декілька епітафій латинською мовою:

  • «Це могила превелебного отця Стефана патріарха Великої Вірменії, котрий був у Римі і дорогою до Львова душу свою віддав Богові року Божого 1551»;
  • «Велебний Стефан Стцекевич, Кустош. „Реквієм“ лунає. 1730»;
  • «Землю — землі, душу — Богові віддав Ігнатій [Ну]рович року 1769»;
  • «Богові найкращому, найбільшому. Знатний достойний Яків Теодор Бернатович […] скинувши тут одежі смертності життя без смерті сподівається. Молись кожен про те саме. […] року 1772 на 79 році житття [5] травня Яків Теодор Бернатович Інал спочив у Господі»[6].

Діяльність[ред. | ред. код]

Церковна служба проходить щонеділі о 11:00 вірменською, українською та російською мовами.

Світлини[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. є інші варіанти написання імені майстра
  2. Barącz S. Lwów // Rys dziejów ormiańskich. — Tarnopol, 1869. — S. 105. (пол.)
  3. Cielątkowska. R. Architektura i urbanistyka Lwowa II Rzeczypospolitej. — Gdańsk : Art-Styl, 1998. — S. 76. — ISBN 83-905682-7-6.
  4. Ірина Сандуляк. Освячення Вірменського собору // Поступ. — 20 травня 2003 р.
  5. Трегубова Т., Мих Р. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — К. : Будівельник, 1989. — С. …
  6. Содомора А., Домбровський М., Кісь А. Anno Domini. Року Божого: Латинські написи Львова… — С. .

Джерела[ред. | ред. код]

  • Сандуляк І. Освячення Вірменського собору // Поступ. — 2003. — 20 травня.
  • Содомора А., Домбровський М., Кісь А. Anno Domini. Року Божого: Латинські написи Львова / Автор проекту Василь Ґабор. — Львів : ЛА «Піраміда», 2008. — 288 с.
  • Трегубова Т., Мих Р. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — К. : Будівельник, 1989. — 270 с.

Інтернет-посилання[ред. | ред. код]