Очікує на перевірку

Орден Домініканців

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Домініканці)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Домініканці
Орден проповідників
Абревіатура O.P.
Церква Римо-Католицька Церква
Засновник Домінік де Гусман (святий Домінік)
Заснування 1214, у Тулузі
Утвердження Гонорієм III 1216
Сайт http://www.op.org/

Домініка́нці — члени католицького чернечого О́рдену пропові́дників (лат. Ordo Praedicatorum; O.P.), більш відомого як О́рден домініка́нців. Орден заснований 1215 року в Тулузі іспанським монахом Домініком де Гусманом. Схвалений 22 грудня 1216 року Папою римським Гонорієм ІІІ, буллою «Religiosam vitam». Членами ордену є католицькі священники (отці-монахи), а також брати-монахи, монахині, а також миряни-помічники. Покликаний проповідувати Євангеліє й протистояти єресям всередині Церкви. Відомий завдяки розбудові європейської освіти у середньовіччі, витворенню схоластики; захисту Церкви від єретичних вчень та постанню інквізиції в ранньомодерну добу. З лав Ордену вийшли видатні мислителі такі як Тома Аквінський, Томмазо Кампанелла, Майстер Екгарт та інші. Найбільший освітній заклад домініканців — Папський університет святого Томи Аквінського в Римі, Італія. В Україні домініканці присутні з 1233 року. У Києві діє філія Папського університету Інститут релігійних наук святого Томи Аквінського. Девіз — «Прославляти, Благословити, Проповідувати» (лат. Laudare, Benedicere, Praedicare). Також — брати проповідники.

Організація

[ред. | ред. код]

Традиційним символом домініканського ордену був чорний із білими плямами собака, що тримав у зубах палаючий смолоскип — вогонь істини. Цей образ виник завдяки грі латинських слів: монахів часто називали домініканцями (лат. Dominicanes), що означало послідовники Домініка; однак їхню назву можна перекласти і як «пси Господні» (лат. Domini canes). На терені України цей символ побутував на печатках деяких міст і містечок, що за часів Речі Посполитої були осередками згаданого ордену (Мрина на Чернігівщині, Козина на Волині, Давидова на Львівщині тощо).

Основні сфери діяльності домініканців — проповідь Євангелія, вивчення наук, освіта, боротьба з єресями, місіонерська діяльність.

На чолі ордену стоїть генеральний магістр. З вересня 2010 року генеральним магістром домініканців є Брюно Кадоре, француз, а з 2019 року — Герард Тімонер, філіпінець. Генеральний магістр Ордену вибирається Генеральним капітулом терміном на 9 років, з можливістю переобрання один раз. Кожну провінцію ордену очолює провінційний пріор, якого обирая Провінційний капітул терміном на 4 роки з можливістю переобрання на другий термін, кожну більшу чернечу громаду, що має статус "конвенту" — конвентуальний пріор, якого вибирає Капітул конвенту на 3 роки, з можливістю переобрання на другий термін, а меншу, яка має статус "дому" — настоятель, якого призначає Провінційний пріор. Вони несуть відповідальність перед загальними зборами — Конвентуальним, Провінційним або Генеральним капітулом. На чолі чину стоїть генерал Ордену, який підпорядковується Папі. Домініканці займають важливі державні пости у Ватикані. Сьогодні домініканці — один з найвпливовіших католицьких монаших чинів.

Домініканський орден має третю гілку — терціаріїв, людей що приносять обітниці, але залишаються у світі і живуть духовним життям ордену. Це домініканці-миряни. Сам Домінік заснував під ім'ям «Міліції Ісуса Христа» союз мирян обох статей для захисту церкви і з метою прагнення до моральної досконалості.

Одяг ордену — біла відлога, шкіряний пояс з вервечкою, біла пелерина з відлогою і чорний плащ з чорною пелериною і відлогою.

Історія

[ред. | ред. код]

У 1214 році навколо Домініка де Гусмана в Тулузі утворилася перша громада. Статут був затверджений двома роками пізніше папою Гонорієм III. Орден швидко поширився у Франції (тут домініканці спочатку називалися якобитами, тому що перша резиденція ордену в Парижі була при церкві св. Якова), Іспанії і Італії. Найважливішим напрямом діяльності домініканців було поглиблене вивчення теології з метою підготовки грамотних проповідників. Центрами ордену стали Париж і Болонья — два найбільших університетських міст Європи. У 1221 році домініканці мали 70 монастирів, у 1256 році в ордені було 7000 ченців.

Домініканці заснували власні навчальні заклади (у Болоньї, Кельні, Оксфорді та ін), очолювали богословські кафедри в університетах Парижа, Падуї, Праги та інших. З XIII століття домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність, заснували безліч монастирів (зокрема, під Києвом, в Ірані, Китаї). У 1318 році домініканці зуміли організувати в Персії, яка перебувала під владою монголів, архієпархію.

На першому генеральному капітулі в Болоньї, в 1220 році, домініканський орден був оголошений жебручим: на його членів покладено обов'язок відмовитися від будь-якого майна і доходів і жити милостинею. Ця постанова дотримувалася не повністю, тож 1425 року була скасована папою Мартіном V. У 1227 домініканці здобули право повсюдної проповіді і сповіді. Третій генеральний магістр ордену, святий Раймунд де Пеньяфорт, видав у 1238 році збірку його статутів.

На чолі ордену стоїть магістр, який обирався спочатку довічно, а потім на фіксований термін. У кожній країні є провінційний пріор, у кожному окремому поселенні, що має не менше 12 осіб — конвентуальний пріор. Над ними головує капітул, тобто загальні збори, які скликаються один раз на три роки. Головне завдання нового ордену полягало в місіонерській діяльності серед невірних, але разом з тим він ревно займався церковними проповідями і богослов'ям.

До домініканців належали видатні філософи-схоласти (Альберт Великий, Тома Аквінський) і містики (Майстер Екгарт, Джироламо Савонарола, Йоганн Таулер).

З ХІІІ ст. домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність у багатьох країнах світу, в тому числі в Україні. У 1233 заснував монастир під Києвом чернець Яцек Одровонж (пол. Jacek Odrowąż, лат. Hyacintus, укр. Йоакинф Одровонж). Домініканські монастирі існували в Україні у ХІІІ–XVII ст., а на західно-українських землях до 1939.

Костел монастиря домініканців у Львові

Вибравши шлях жебручих проповідників Євангелія, для боротьби з альбігойцями (катарами), домініканці згодом і далі бути охоронцями основ віри. У 1232 році для боротьби проти єретичних рухів у відання ордену була передана інквізиція. Magister sacri palatii, який завжди обирався з домініканців, керував вищою цензурою.

Домініканець в облеченні

В епоху найбільшого розквіту орден домініканців налічував до 150 000 членів в 45 провінціях (з них 11 поза Європою) і 12 громад під управлінням самостійних генерал-вікаріїв. Пізніше домініканці були відтіснені єзуїтами від шкіл та проповіді при дворах, а почасти й від місіонерської діяльності. На кінець XIX століття вони існували в Італії, Іспанії, Австрії, їхні місії були в Америці і Ост-Індії.

Жіночі домініканські монастирі, числом до 300, на кінець XIX століття існували в Італії, Австрії, Бельгії, Америці, Польщі. Згоромадження сесер Домініканок у Польщі заснувала 1861 року Колумба Білецька родом з Львівщини. Черниці займалися рукоділлям. Одяг їх білий, з чорним плащем і велоном. Відома з сестер цього ордену — свята Катерина Сієнська.

У XVI столітті домініканські проповідники з'явилися в Латинській Америці. Багато домініканців, наприклад, Бартоломе де Лас Касас, виступали на захист прав індіанців у колоніях.

У XVIIXVIII століттях діяльність ордену істотно обмежувалася як світською, так і церковною владою. Сильний удар по домініканських монастирях в Північній Європі завдала Реформація.

У XIX столітті становище ордену стабілізувалося, домініканські монастирі розвивалися в Європі, Латинській Америці та на Філіппінах. Бурхливо розвивається орден у США й Канаді.

У XX столітті орден зазнав нових потрясінь — вигнання в 1910 році з Мексики, масові вбивства домініканських ченців під час громадянської війни в Іспанії, гоніння в комуністичних країнах. Однак до кінця XX століття стан ордену знову стабілізувався — у 1980-х роках домініканці володіли монастирями в 50 країнах світу.

Теперішній стан

[ред. | ред. код]

У 2010 році орден нараховував 5906 ченців (з них 4456 священиків). Вони служать в 607 парафіях.

Святі домініканці

[ред. | ред. код]
Худ. Клаудіо Коельо, Іспанія. Св. Домінік.

Видатні домініканці

[ред. | ред. код]

Святі й блаженні

[ред. | ред. код]
Файл:Gaspar da Cruz — 1569 — Tractado — title page.png
Титульна сторінка «Трактату» Гашпара да Круш — першої європейської книги про Китай

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Cf. The Nobel Foundation, The Nobel Peace Prize 1958, Georges Pire, The Nobel Peace Prize 1958: Biography (англ.)

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]