Дунаїв (Перемишлянський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Дунаїв
Dunaiv coat of arms.svg
Герб
Palace in Dunaiv (01).jpg
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Перемишлянський район
Рада/громада Дунаївська сільська рада
Код КОАТУУ 4623382901
Основні дані
Засноване 1386
Населення 683
Площа 2,84 км²
Густота населення 240,49 осіб/км²
Поштовий індекс 81234
Телефонний код +380 3263
Географічні дані
Географічні координати 49°37′00″ пн. ш. 24°49′25″ сх. д. / 49.61667° пн. ш. 24.82361° сх. д. / 49.61667; 24.82361Координати: 49°37′00″ пн. ш. 24°49′25″ сх. д. / 49.61667° пн. ш. 24.82361° сх. д. / 49.61667; 24.82361
Середня висота
над рівнем моря
307 м
Водойми Золота Липа.
Місцева влада
Адреса ради 81234, Львівська обл., Перемишлянський р-н, с. Дунаїв, тел. 55-3-17
Карта
Дунаїв. Карта розташування: Україна
Дунаїв
Дунаїв
Дунаїв. Карта розташування: Львівська область
Дунаїв
Дунаїв

Дунаїв у Вікісховищі?

Ду́наїв — село в Україні, Перемишлянському районі Львівської області, за 26 км від районного центру, в 41 км від залізничної станції Золочів. Населення становить 683 особи. Орган місцевого самоврядування — Дунаївська сільська рада.

Етимологія[ред. | ред. код]

Існують дві версії про походження назви села: перша — від назви «Дунай» — «місце, де є багато води або розливаються води»; друга — від імені людини — воєводи Дуная, який служив у володимирського князя Володимира Васильковича. Котра з них лягла в основу назви населеного пункту — невідомо.

Історія[ред. | ред. код]

Період «Руського Королівства» під владою Угорщини[ред. | ред. код]

Дунаїв на австрійській мапі XVIII століття
Церква Різдва Пресвятої Богородиці
Костел св. Станіслава

Перша відома письмова згадка — 15 липня 1386 року; титулярний Король Русі Владислав Опольчик своєю грамотою, виданою в Любовлі, віддав село у вічне володіння шляхтичу Денгарту.[1]

Період «Руського Королівства» та «Руського воєводства» під владою Польщі[ред. | ред. код]

З 1404 року поселення належить львівському латинському архієпископу Якубу Стрепі. 1413 р. тут була заснована Католицька парафія, невдовзі влаштована садиба львівських латинських архієпископів (РКЦ).

1424 року король Владислав ІІ Яґайло дав дозвіл архієпископу Яну Жешовському перетворити Дунаїв на місто, засноване на маґдебурзькому праві.[2] Архієпископ Ганецький будує в Дунаєві замок. 8 травня 1495 р. львівський католицький архієпископ Анджей Боришевський (Ружа) гербу Порай (пол. Andrzej Boryszewski, майбутній примас Польщі та Литви) видав грамоту, якою підтвердив фундуш Анни з Бучацьких — дідички Литвинова (тепер село Старий Литвинів Підгаєцького району), дружини каштеляна белзького Дерслава з Угнева (Говнува)[3] — на проведення мес за душі померлих родичів в каплиці Бучацьких латинського кафедрального собору Львова[4] До 1731 р. львівський латинський архієпископ Ян Скарбек сприяв розширенню замку і перебудуванню його на палац-резиденцію. Згідно з описом XIX ст. замок був прямокутним в плані, до нього було добудовано два крила. В одному з них на першому поверсі розміщалася каплиця. В палаці містилася бібліотека з архівом.

Дунаїв відомий також перебуванням у ньому Григорія з Сянока (1451—1477) — один із перших і найвидатніших галицьких гуманістів доби Відродження. У своєму палаці в містечку Дунаїв влаштував осередок культури, куди приїжджали найвидатніші діячі культури з усієї Європи. До наших часів залишився лише оборонний костел св. Станіслава, Єпископа.

Австрійський період[ред. | ред. код]

У 19091944 роках проходила залізниця Львів-Підгайці.

1915 року під час Першої світової війни містечко було зруйноване. Під час І-ї світової війни, у липні 1915 р., в околиці Дунаєва відбувались бої між російською та австро-угорською арміями, під час яких були спалені практично всі господарства та вщент зруйнований замок.

3 березня 1918 р. у Дунаєві відбулося свято з нагоди підписання мирного договору між Україною та державами Четвертного союзу (Австро-Угорщиною, Німеччиною, Туреччиною і Болгарією).

Період ЗУНР[ред. | ред. код]

Суттєвий слід на цих теренах залишила Українська Галицька армія. У травні 1919 р. через Дунаїв відступали частини ІІ корпусу УГА. 21 червня 1919 р. І бригада УСС під час Чортківської офензиви здобула Дунаїв. 24 червня вояки УСС лісом рушили на с. Виписки, захопили його, але м. Перемишляни здобути не змогли. До нашого часу в довколишніх селах збереглися могили вояків УГА, які загинули тут в боях.

Польська окупація[ред. | ред. код]

Польська влада після перемоги в українсько-польській війні вкрай негативно реагувала на прояви патріотизму українського селянства. Зокрема, перед виборами до польського сейму і сенату, які відбувались у листопаді 1922 р., поліція заарештувала в Дунаєві українських студентів Степана Найду, Миколу Фенчинського та Петра Німировського. В часи польської окупації (1919—1939 рр.) більше ста осіб виїхали в інші країни на заробітки.

У 1928 р. в Дунаєві було засновано філію українського спортового товариства «Сокіл». Про перші роки його діяльності поки що відомостей практично немає.

Навесні 1932 р. молодь Дунаєва впорядкувала на місцевому цвинтарі дві могили УСС і встановила на них березові хрести. Наступного дня поліція хрести викинула, а могили розсунула. Учасники акції були заарештовані. Б. Левицький отримав три дні ув'язнення, В. Голембйовський, Л. Фенчинський, В. Юрків, Т. Шозда, М. Димид, А. Канюка, Я. Москв'як, Я. Коваль, В. Степко, А. Німировський — по два дні, М. Кошик — один день ув'язнення.

У 1935 р. в селі було 590 господарств, з них 260 українських, 304 польських, 26 юдейських. Українці в Дунаєві мали кілька національних товариств: читальню «Просвіти», Католицьку Акцію Української Молоді (КАУМ) для юнаків, кооперативну крамницю «Єдність» та спортивне товариство «Сокіл». Керівниками товариства «Сокіл» у той час були Андрій Канака, Ілярій Попадюк, Ілярій Колісник, Федір Шозда, Ілярій Іванчишин, Захар Димид. Четарем був Адольф Мікода. За рік для членів товариства і підлітків були проведені лекції з історії України, підготовані та проведені Шевченківський концерт і численні фестини.

«Перші совіти»[ред. | ред. код]

1939 році розпочався новий «період» історії Дунаєва: фактично — московсько-більшовицька окупація, прихід тоталітарного сталінського кривавого режиму, де-юре — возз'єднання з іншими українськими землями в складі УРСР, входження до Союзу вільних народів. Був створений перший комітет, який очолив Олександр Канчалаба. 10 січня 1940 року було утворено Дунаївський район, а коли райцентр було перенесено в Поморяни, підпорядковувався Поморянському району.

22 червня 1941 р. з початком радянсько-німецької війни під тиском німецької армії «совіти» були змушені відступити. 2 липня 1941 р. через Дунаїв пройшла 97-а легка піхотна дивізія вермахту на чолі з генерал-лейтенантом Ернстом Руппом. Німецькі солдати відновили знищений під час відступу радянських військ міст через р. Золота Липа. Цей та деякі інші моменти увійшли до військового відеожурналу «Die Deutsche Wochenschau. Nr.567 (1941-07-16)».

До літа 1944 р. містечко перебувало під німецькою владою. Після поразки гітлерівської армії у так званому «Бродівському котлі» радянські війська почали наступати. Дунаїв разом з навколишніми селами звільнила 121-ша Червонопрапорна Рильсько-Київська стрілецька дивізія на чолі з генерал-майором Іваном Ладигіним. У лавах Червоної армії воювало 36 мешканців Дунаєва. Під час відступу німецькі війська зруйнували залізницю, що проходила у напрямку до Бережан.

«Другі совіти»[ред. | ред. код]

Після повторного встановлення радянської влади, практично відразу в Галичині розпочались арешти та вивезення громадян, що вважалися «ворожими елементами»: заможних господарів, учасників підпілля ОУН та ін. Активну роль у цьому процесі відіграли як місцеві, так і новоприбулі зі Сходу комсомольці. Згідно з документами, у лютому-березні 1945 р. комсомольська організація школи с. Дунаїв допомогла органам НКДБ виявити та заарештувати кількох вояків УПА. Посилювалися виселення. Відповідно до доповідної записки секретаря Львівського обкому КП(б)У секретарю ЦК КП(б)У «Про затвердження матеріалів на виселення родин учасників визвольних змагань» від 6 лютого 1946 р. із с. Дунаїв було виселено 19 родин загальною чисельністю 57 осіб. У записці окремо було вказано, що село «поражено бандитизмом». У той же час розпочалась польсько-радянська акція «Вісла». Оскільки значну частину села становили поляки, за словами місцевих мешканців, після їх переселення Дунаїв на деякий час значно спустів. На місце вивезених поляків невдовзі були примусово переселені українці з Польщі.

Після війни у Дунаєві, як і в багатьох інших селах Західної України, був розміщений винищувальний батальйон (т. зв. «ястрибки») кількістю 40 осіб. До батальйону для проведення політичної роботи був прикріплений завідувач військовим відділом РК КП(б)У Калюжний. В середині липня 1946 р. батальйон був переміщений до с. Гологори (тепер Золочівський район Львівської області). Розпочалася відбудова села, повторне встановлення радянської влади, одночасно із новою хвилею репресій проти неблагонадійних.

Протягом 1945-1947 років відбувається примусове виселення польського населення села, натомість у селі з'являються переселенці — українці з Польщі (вони оселялися на Демні). Після війни відновила свою роботу школа, навчання тривало сім років. Багато учнів були переростками. Директором школи був Рекшинський Андрій Іванович. У 1946 році в Дунаєві було створено лікарню, яка мала хірургічне, пологове, терапевтичне відділення, а також лікувальне відділення для хворих на туберкульоз, яких доправляли з області. Завідувачкою була Маліна Берта Абрамівна. Згодом залишилося терапевтичне відділення та амбулаторія, які довгий час очолював Савчук Корнелій Павлович. У грудні 2017 року лікарню було закрито. В 1950—1960 рр. виходила тиражем 500 примірників газета правління колгоспу та сільради «Слово колгоспника», яка розповсюджувалася безкоштовно. З середини 70 — років XX століття в лікарні залишилося лише терапевтичне відділення та амбулаторія.

У селі було відкрито Будинок побуту, в якому діяли швейна, шевська, столярна майстерні. Протягом тривалого часу в село п'ять разів на добу курсував автобус Львів — Дунаїв. У 1990 році було освячено символічну могилу в пам'ять жертв радянських репресій.

Період відновлення Незалежності України[ред. | ред. код]

У 1991 році з Чабанової долини було перезахоронено на цвинтарі борців за волю України.

З 1995 року в Дунаєві щовівторка відбувається базар. У 1999 році було освячено збудовану на вулиці Перемишлянській каплицю. Також у 1990-ті роки костел було передано римсько-католицькій громаді.

У 2012 році адміністратор римсько-католицької парафії Св. Станіслава, Єпископа в Дунаєві кс. Юзеф Куц та польський історик, редактор журналу «Almanach Kudowski» (м. Кудова-Здруй) Броніслав МЙ Камінський прийняли рішення відновити традицію ренесансних бесід на філософсько-релігійну тематику, що відбувалися в архієпископській резиденції Григорій Сяноцький у 1470—1472 роках, під назвою «Дунаївські Зустрічі». У 2014 році (04.09), через 544 роки, відбулися перші нововідновлені Дунаївські Зустрічі, організовані адміністратором римсько-католицької парафії Св. Станіслава, Єпископа в Дунаєві кс. Юзефом Куцом. Почесний патронат над Зустрічами взяв Його Ексцеленція Архієпископ Митрополит Львівський Мечислав Мокшицький. На урочистому відкритті перших Дунаївських Зустрічей на тему «Християнський гуманізм ХХІ ст.» відомий уродженець Дунаєва, ректор Національного університету «Львівська політехніка» Бобало Юрій Ярославович зазначив: «Це логічно і символічно, що відновлення гуманістичних інтелектуальних бесід, започаткованих у середньовіччі латинським архієпископом Григорієм з Сянока та італійським поетом Каллімахом у Дунаєві, проходить з ініціативи і під егідою однієї з гілок християнської віри — римо-католицької — і розпочиналося воно у костелі Святого Станіслава»[5]. У 2015 році за редакцією організатора Дунаївських Зустрічей кс. Юзефа Куца та за кошти благодійників був надрукований двомовний українсько-польський збірник доповідей міжнародної наукової конференції «Дунаївські Зустрічі — 2014» накладом 1000 примірників.

У 2015 році (12.09) відбулися другі нововідновлені Дунаївські Зустрічі, організовані адміністратором римсько-католицької парафії Св. Станіслава, Єпископа в Дунаєві кс. Юзефом Куцом та спільнотою «Я — Поморянський замок» (з 11.11.2016 року Громадська організація «КонтрФорс»[6]). Почесний патронат над Зустрічами взяв ректор Національний університет "Львівська політехніка" Юрій Бобало. Темою міжнародної наукової конференції була «Космологія. Концепція Всесвіту від Ренесансу до ХХІ ст.». Зустрічі пройшли під гаслом «Від тунелю до зірок». У 2016 році за редакцією організатора Дунаївських Зустрічей кс. Юзефа Куца та за кошти благодійників був надрукований двомовний українсько-польський збірник доповідей міжнародної наукової конференції «Дунаївські Зустрічі — 2015» накладом 500 примірників.

У жовтні 2015 відбулась у Львові презентація книги Юрія Бобала «Дунаїв не забув, що містом колись був…».[7]

У 2016 року (03.09) вібулися треті нововідновлені Дунаївські Зустрічі, організовані адміністратором римсько-католицької парафії Св. Станіслава, Єпископа в Дунаєві кс. Юзефом Куцом та спільнотою «Я — Поморянський замок» (з 11.11.2016 року Громадська організація «КонтрФорс»). Почесний патронат над Зустрічами взяло середньовічне італійське місто Сан-Джиміньяно, де 1437 року народився публіцист та дипломат Філіпп Буонаккорсі Каллімах, якого прихистив у Дунаєві Григорій Сяноцький. Темою міжнародної наукової конференції була «Філософська та культурна антропологія. Людина серед небезпек сучасного світу». Зустрічі пройшли під гаслом «Добре дерево дає добрі плоди» (Мт. 7,17). Треба стати добрим деревом!". У 2017 році за редакцією організатора Дунаївських Зустрічей кс. Юзефа Куца та за кошти благодійників буде надрукований двомовний українсько-польський збірник доповідей міжнародної наукової конференції «Дунаївські Зустрічі — 2016».

Четверті Дунаївські Зустрічі, організовані римсько-католицькою парафією Св. Станіслава, Єпископа та Громадською організацією «КонтрФорс», на тему «Естетика Ренесансу: універсалізм та гармонія прекрасного» відбулися 12 травня 2018 році. Незабаром за кошти благодійників буде надрукований двомовний українсько-польський збірник доповідей міжнародної наукової конференції «Дунаївські Зустрічі — 2018».

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Портал оборонного костела св. Станіслава

Освіта[ред. | ред. код]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Уродженці села[ред. | ред. код]

  • Степан Корінь — відомий диригент (народився 30 липня 1914 року в селі Дунаєві)
  • Михайло Димет — перший український рекламодавець, який придбав кам'яницю у Львові за адресою площа Ринок, 20, де відкрив велику крамницю та мешкав
  • Фенчинська Ганна — викладач музичної школи імені Крушельницької у Львові
  • Далик Ілярій — директор музичної школи в місті Сокалі
  • Юрій Канака — самодіяльний композитор
  • Юрій Бобало — ректор Львівської політехніки
  • Остап Канака — співак[10]
  • Ярослав Федак — заступник начальника Львівської залізниці.
  • Фелікс Цозель — польський церковний діяч, римо-католицький священик, єзуїт, педагог, релігійний письменник.

Проживали[ред. | ред. код]

Померли[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Akta grоdzkіe i ziemskіe… — Lwów, 1870. — Т. 2. — 295 s. — S. 22-23. (лат.), (пол.)
  2. Акти ґродські і земські. — Львів, 1870. — Т. 3. (пол., лат.) с. 186-188, XCVII.
  3. Бучацькі (пол.)
  4. Аkta grоdskіe та ziеmskіe… — Т. 7. — S. 187.
  5. Дунаївські Зустрічі — 2014 : Збірник доповідей і статей міжнародної наукової конференції «Дунаївські Зустрічі — 2014» / Автор-упорядник кс. Ю. Куц. — Вроцлав: ARGI, 2015. — 211 с.
  6. https://www.facebook.com/NGO.ContrForce/?fref=ts
  7. Відбулася презентація книги «Дунаїв не забув, що містом колись був…» видавництва Львівської політехніки
  8. [1]
  9. Дунаївський замок в селі Дунаїв
  10. Співака Остапа Канаку виключили зі «Свободи»
  11. Скульптор Пінзель і духовний ландшафт українського бароко — С. 168—169.
  12. Лильо О. Діяльність // Мистецтвознавство і дослідження. — С. 96.
  13. Penkalla A. Ligęza Feliks h. Półkozic (ok. 1500—1560) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972. — Tom XVII/2. — Zeszyt 73. — S. 315. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Возняк М. Дунаєву — 625 років // Перемишлянський край. — липень 2011.
  • Корінь С. [Текст] // Українці в Австралії: матеріали до історії поселення українців у Австралії. — Наукове товариство ім. Шевченка в Австрії, 1996. — С. 643—668.
  • Лаба В. Історія села Дунаїв.
  • Личук О. Один із орлів України [Текст] // Колос. — 1992. — 13 вересня.
  • Олійник В. Диригент Степан Корінь [Текст] //
  • Олійник В., Олійник Г. Диригент Степан Корінь [Текст] // Матеріали ІХ-ої Подільської історико — краєзнавчої конференції. — Кам'янець-Подільський, 1995. — С. 399—400.
  • Попович Б., Лаба В. Дунаїв // Газета «Перемога», 13.10. 1984 р.
  • Прекрасний Дунаїв // Слово Просвіти. — 2016. — № 37 (881) (15—21 вер.). — С. 8.
  • Чорновол І., Димет М. Перший український рекламодавець // Львівська газета. — 2005. — № 43 (11 бер.).
  • Dunajów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1881. — T. II : Derenek — Gżack. (пол.) — S. 224—225. (пол.)
  • Дунаївські Зустрічі — 2014 : Збірник доповідей і статей міжнародної наукової конференції «Дунаївські Зустрічі — 2014» / Автор-упорядник кс. Ю. Куц. — Вроцлав: ARGI, 2015. — 211 с.
  • Дунаївські Зустрічі — 2015 : Збірник доповідей і статей міжнародної наукової конференції «Дунаївські Зустрічі — 2015» / Автор-упорядник кс. Ю. Куц. — Тернопіль: Астон, 2016. — 400 с.

Посилання[ред. | ред. код]