Вільгельм Лобковіц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільгельм Льобковіц (Лобковець)
нім. Wilhelm Lobkowitz
Лобковець Вільгельм.jpg
отаман УГА, комбриг Червоної армії Лобковець В.
Прізвисько хитрий генштабіст[1]
Народження 3 лютого 1893(1893-02-03)
Фрідек
Смерть 5 лютого 1938(1938-02-05) (45 років)
Бутовський полігон
Поховання Бутовський полігон і Московська область
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРСРСР СРСР
Приналежність Flag of Ukraine.svg УГА, РСЧА
Рід військ Піхота
Роки служби 1914—1937
Звання начальник штабу 18 австрійського корпусу,
отаман УГА,
комбриг РСЧА
Командування начальник штабу Третій Корпус УГА
Війни / битви Перша світова війна

Льобковіц Вільгельм, Лобковець Вільгельм (нім. Wilhelm Lobkowitz, чеськ. Vilém Lobkowicz, рос. Лобковиц Вильгельм Вильгельмович) (нар. 3 лютого[2][3] 1893 р. — †5 лютого 1938[3] р.) — з 1919 року в РСЧА та з 1919 р. отаман (майор) УГА, командира бригади РСЧА СРСР від 1936 р.. Мав прізвисько «хитрий генштабіст» (хитрий службовець Генерального Штабу Армії)[1]. Видатна особа історії Головного розвідувального управління Генерального Штабу Російської Федерації[2].

Життєпис[ред. | ред. код]

Вільгельм Льобковіц народився у 1893 році у м. Фрідек округа Фрідек-Сілезія[3][2] (тепер Фрідек-Містек в Північній Моравії)[4] Австро-угорської імперії.

  • У 1908 р. завершив навчання у гімназії[3].
  • У 1914 р. — закінчив Технічний інститут[3][2].
  • У 1914 р. мав навчання у військовій академії: Академію піхоти й кавалерії в Вітер-Нейштаті у Німеччині[3][2].
  • У 1918 р. мав вишкіл у Військових курсів у Белграді[2][3].

Брав участь у 1914—1918 роках у Першій світовій війні[2], тоді ж став начальником оперативної частини армійської групи[2] штабу 18-го австрійського корпусу, отримав звання майора Генштабу Австро-угорської імперії[2]. Кавалер багатьох бойових нагород. Володів чеською, німецькою, англійською, українською, польською та французькою мовами[2][3][5]. Характеризувався як «здібний ген-штабіст»[6].

У 1918—1921 роках — учасник Громадянської війни на Західному та Південному фронті[2].

Вільгельм Лобковіц у Москві (фото з книги О.Стецишина «Ландскнехти Галицької армії»)

З 1919 р. завербований в РСЧА СРСР[2][3]. За свідченням його доньки з м. Рязань Кароліни Вільгельмовни Лобковиць — він в Росії перебував і в 1917 р. для наведення контактів з більшовиками, де й одружився (мав трьох дітей — Кароліну, Іоанну та Гюнтера)[7]. І після розпаду Австро-Угорщини зголосився до УГА, де в ранзі сотника (звання отамана[8] В. Льобковіцу присвоєно постановою Диктатора від 12 червня 1919 р.)[9] був начальником оперативного штабу при Начальній команді[8], де фактично виконував усю роботу за тодішнього безініціативного і бездарного начальника Генеральної булави, полковника Карла Штіпіц-Тернови, хорвата, байдужої до української справи людини[6].

Потім В. Льобковіц очолював штаб ІІІ Галицького корпусу[8], розробив разом із отаманом Льонером план однієї з найславніших операцій УГА, відомої під назвою «Чортківський прорив»[10]. В. Льобковіц був також начальником штабу армійської групи генерала Антона Кравса, яка 30 серпня 1919 р. звільнила Київ від більшовиків[11]. У 1920 р. був інтернований поляками до табору в Тухолі[8][12].

Втік з табору в Тухолі (Польща)[13] до Ліберця (Чехія), де написав працю «Похід на Київ»[14]. У 1921 р. виїхав на роботу до УРСР[8], де нібито «пропав безвісти»[8][5]. І лише недавно вдалось з'ясувати, що В. Льобковіц викладав тактику у військовій школі «Выстрел» РСЧА у Москві, і мешкав за адресою місто Москва, вул. 25-го Жовтня, дом 8, квартира 52[15].

  • У жовтні 1921—1924 рр. — він був завідувачем Інформаційно-статистичного сектору частини «РО-РУ» РСЧА[2].
  • Серпень 1924 — грудень 1925 рр. — мав практичний вишкіл на посаді командира роти 40-го і начальника полкової школи 42-го стрілецького полку[2].
  • Грудень 1925 р. — серпень 1926 р. — помічник начальника редакційної частини Центральної ради «ВНО» СРСР[2].
  • Серпень 1926 р. — жовтень 1930 р. — військовий керівник (рос. военрук) Московського вищого художньо-технічного інституту; жовтень 1930 р. — листопад 1932 р. — військовий керівник (рос. военрук) Московського архітектурно-будівничого інституту[2]; листопад 1932 р. — січень 1934 р. — начальник 1-го сектору Інспекції піхоти РСЧА[2]; керівник військових дисциплін Стрілецько-тактичних курсів «Постріл» (рос. Выстрел) з січня 1934 р.[2]; з квітня 1936 р. — у складі Управління керівного складу (рос. начсостава РСЧА[2].

5 лютого 1936 року отримав військове звання командира бригади (комбриг) РСЧА СРСР[2][16].

3 жовтня 1937 р. В. Льобковіц був заарештований[16][15][2] НКВС, засуджений 24 січня 1938 р. у НКВС СРСР за звинуваченням «шпіонсько-вербувальній діяльності на користь Німеччини»[15], а 5 лютого 1938 р. розстріляний на Бутовському полігоні під Москвою[3][16][15]. Похований в Бутово Московської області Росії[17].

Реабілітований 29 лютого 1960 року[16][2][18][15].

Національна приналежність[ред. | ред. код]

Євген Топінка у своїй статті «Чехи у військових формуваннях Українських січових стрільців та Українській Галицькій армії», зазначає, що різні джерела розходяться в питанні про національну приналежність отамана Вільгельма Льобковіца. Одні вважають його німцем[8][19], другі — чехом[5].

На користь його чеського походження Є. Топінка наводить такі аргументи:
а) місце народження;
б) знання В. Льобковіцем чеської мови;
в) наявність В. Льобковіца в списку офіцерів-чехів колишньої австро-угорської армії[20];
г) приналежність Льобковіців до старовинного чеського шляхетського роду[21], один із представників якого, Льобковіц Лонгін, був губернатором Галичини (1832—1836 рр.)[22].

Автор публікацій російською мовою[ред. | ред. код]

  • «Організація французской пехоты», РО-РУ, 1922 г.[2];
  • «Современная организация французской армии», РО-РУ, 1922 г.[2];
  • «Французские большие манёвры осенью 1923 года», РО-РУ, 1923 г.[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Биография: Вильгельм Вильгельмович Лобковиц (рос.)
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа стр. 424, «ГРУ: дела и люди»; Лурье В. М., Кочик В. Я., серия «Россия в лицах», изд. дом «Нева» и «Олма-Пресс», г. СПБ и г. Москва, 2002 г. — ISBN 5-7654-1499-0, ISBN 5-224-03528-7 (рос.)
  3. а б в г д е ж и к л Лобковиц Вильгельм Вильгельмович + 05.02.1938: Расстрелянное поколение (рос.)
  4. Бутовский полигон 1937—1938. Книга жертв политических репрессий. Кн.2. Москва, 1998. С.202.
  5. а б в Українська Галицька Армія: матеріали до історії. Т.2. Вінніпеґ, 1960. С.156.
  6. а б Шанковський Лев. Українська Галицька Армія. Воєнно-історична студія. Видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк. Вінніпеґ, 1974. С.82.
  7. Radio Praha: Русская пенсионерка из Рязани принадлежит к аристократическому роду Лобковиц (рос.)
  8. а б в г д е ж стор. 1424, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1
  9. Українська Галицька Армія: матеріали до історії. Т.2. Вінніпеґ, 1960. С. 345
  10. Ген. Омелянович-Павленко старший. Українсько-польська війна 1918—1919. Прага, 1929. С.70.
  11. Українська Галицька Армія: матеріали до історії. Т.2. Вінніпеґ, 1960. С.238
  12. Спис старшин, які 08.05.1920. прибули до Львова і находяться в таборі на Ялівці // Громадська думка. 1920. 14 травня. Ч.112. С.3-4; Спис полонених у Тухолі на Поморю // Громадська думка. 1920. 19 червня. Ч.142. С.3.
  13. Срібняк, Ігор (2017). Енциклопедія полону: українська Tuchola (українська). Київ-Париж: Міжнародний науково-освітній консорціум імені Люсьєна Февра. с. 27–30. ISBN 966-7443-52-3. 
  14. Центральний державний історичний архів України у Львові (Далі — ЦДІА України у Львові). Ф.309.Оп.1. Спр.1567. Арк.1-104.
  15. а б в г д Лобковиц Вильгельм Вильгельмович. Книга Памяти Жертв Коммунистического Террора (рос.)
  16. а б в г Хроника Великой войны: Лобковиц, Вильгельм Вильгельмович (рос.)
  17. В этот день, 5 февраля, в разные годы, сталинским режимом в Москве было расстреляно 38 человек. (рос.)
  18. Бутовский полигон 1937—1938. Книга жертв политических репрессий. С.202
  19. Якимович Б. Розширений іменний покажчик // Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). Львів, 1992. С.620.
  20. ЦДІА України у Львові. Ф.780. Оп.4. Спр.267. Арк.41.
  21. Československý biografický slovník. Praha, 1992. S.411-412; Wurzcbach Constant. Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. Т.15. Wien, 1866. S.307-349.
  22. Wielka encyklopedia powszechna. T.6. Warszawa, 1965. S.575.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]