Жидівський курінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жидівський пробойовий курінь
Пробойовий курінь І Корпусу Галицької Армії
Соломон Ляйнберг.jpg
Офіцери 6-ї бригади Галицької армії. Вінниця, 11 листопада 1919. У нижньому ряду в центрі — командир Жидівського пробоєвого куреня Соломон Ляйнберґ
На службі 1919
Країна ЗУНР ЗУНР
Flag of the Ukranian State.svg УНР
Належність ZUNR coa.svg УГА
1-й корпус
Чисельність 1200
Гарнізон/Штаб Тернопіль
Командування
Поручник Соломон Ляйнберґ

Жидівський пробойовий курінь (офіційна назва — «Пробойовий курінь І Корпусу Галицької Армії») — самостійний оперативний військовий підрозділ 1-го корпусу Української Галицької Армії.

Історія куреня[ред.ред. код]

Сформований у червні 1919 під час Чортківської офензиви з жидівської міліції Тернополя. Командир — поручник Соломон Ляйнберг. 16 червня стрільці УГА відбили Тернопіль у поляків, і за уповноваженням виконавчого комітету євреїв Тернополя — «Жидівської національної ради», Ляйнберг звернувся до полковника Микитки з пропозицією вступити разом із кількома сотнями євреїв у курінь в УГА.

Серед командирів сотень і чет були також старшини-українці.

У військових списках з'єднання називалося «Жидівський пробойовий (ударний) курінь», офіційна назва була — «Пробойовий курінь І Корпусу Галицької Армії». Налічував в своїх лавах до 1200 вояків.

Місце дислокації та вишколу — село Остап'є (нині Підволочиського району Тернопільської області). Від 14 липня Жидівський Курінь брав участь у бойових діях з польськими військами на лінії сіл Максимівка-Романове Село-Жеребки-Колодіївка, прикривав відхід частин 1-го корпусу за Збруч у районі Скалата, Гримайлова та Гусятина.

25 липня 1919 почався наступ на більшовицькому фронті, командування 21-ї бригади наказало куреню активно переслідувати ворога. Курінь досяг містечок Солобківці, Зіньків, а на кінець дня 31 липня — району містечка Михальполь, що перебувало в руках більшовиків. Після кількох перестрілок курінь перейшов в атаку, захопив Михальполь і взяв у полон майже увесь гарнізон.

Відзначився в боях із більшовицькими військами під містами Проскурів (нині Хмельницький), Вінниця, Фастів, Бердичів. У Бердичеві своєю поведінкою під час несення служби і гуманністю курінь заслужив довіру населення, і поручник Ляйнберг отримав від міської громадської управи повноваження провести мобілізацію єврейської молоді. 

Внаслідок бойових дій та епідемій висипного тифу і шигельозу курінь втратив 2/3 складу. Начальна команда УГА його розформувала, вцілілих вояків перевели в інші частини.

Частина людей дісталася до Одеси, звідки разом з членами місцевої єврейської бойової дружини емігрували до Палестини. Дехто залишився на території Радянської України, а деякі, повернулися в Галичину, яка на той час була вже під Польщею.

Склад куреня[ред.ред. код]

Соломон Ляйнберґ
  • 4 стрілецьких (по 200—220 вояків) і скорострільна (8 кулеметів) сотні,
  • 3 чоти — кінноти, саперна і зв'язку.

Командування куреня[ред.ред. код]

Командир куреня Соломон Ляйнберг, за однією із версій:[1] повернувся у 1920 році до Тернополя і був замордований поляками за участь у Українсько-польській війні.

За іншою:[2] Ляйнберг залишився в Радянській Україні, з 1921 член ВКП(б). Служив начальником радіочастини 4-го (розвідувального) управління штабу РСЧА. Проживав за адресою — м. Москва, Смоленський бульвар, буд. 53, кв. 98.

У 1933 був засуджений до 3-х років позбавлення волі, після звільнення працював завідувачем радіовузла Белбаткомбінату в Карелії.

Повторно заарештований 3 жовтня 1937 та засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний 9 квітня 1938 в Ленінграді.


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.jewish.ru/history/press/2008/04/news994262043.php Еврейский ударный курень
  2. Олег Стецишин. Ландскнехти Галицької армії. Часопис, Львів 2012. ISBN 978-966-2720-02-0.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]