Генеральний прокурор (Україна)
| Генеральний прокурор України | |
|---|---|
 Емблема Офісу Генерального прокурора | |
 | |
| Тип | public prosecutor generald |
| Номінує | Президент |
| Призначає | Верховна Рада |
| Термін каденції | 6 років |
| Твірний інструмент | Конституція - Стаття 122 |
| Створення | 29 квітня 1918 (початково) / 5 листопада 1991 (після відновлення) |
| Засновник | Дмитро Маркович (початково) / Віктор Шишкін (в.о.) |
| Вебсайт | www.gp.gov.ua |
В Україні Генеральний прокурор є посадовою особою, що очолює єдину централізовану систему прокуратури України. Генеральний прокурор — найвища адміністративна посада власного Офісу (раніше — Генеральної прокуратури).
5 січня 2017 року набрав чинності закон, яким написання посади «Генеральний прокурор України» скорочене до «Генеральний прокурор»[1].
Генеральний прокурор України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України (стаття 1311 Конституції України). Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.
Генеральний прокурор України звільняється з посади також у разі:
- закінчення строку, на який його призначено;
- неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
- порушення вимог щодо несумісності;
- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
- припинення його громадянства;
- подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;
- з інших підстав[2].
Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності.
Строк повноважень Генерального прокурора України — шість років. Цей строк, як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні, є однією з гарантій незалежності Генерального прокурора. Метою законодавчого закріплення безперервного строку повноважень прокурорів є запобігання сторонньому безпідставному втручанню в їхню роботу, унеможливлення незаконного звільнення з посади та виключення інших протиправних впливів[3].
«Генеральний прокурор України є як вищою посадовою особою правоохоронного відомства, так і політичним діячем. Тому поряд з юридичною відповідальністю за свої акти, дії та бездіяльність він несе перед Верховною Радою України за стан справ у відомстві ще й конституційно-політичну відповідальність, яка може настати після висловлення парламентом недовіри, що має наслідком відставку Генерального прокурора України з посади. Сьогодні посада Генерального прокурора України виражає конституційний компроміс між цими двома ролями…»[4].
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», прийнятого 14.10.2014 р. і чинного з 15.07.2015 р., Генеральний прокурор України:
- представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями;
- організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевих прокуратур в частині виконання конституційних функцій;
- призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад;
- на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про застосування до прокурора дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування прокурора на посаді;
- затверджує акти з питань щодо організації діяльності органів прокуратури;
- затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності;
- виконує інші повноваження, передбачені законами України.
Генеральний прокурор України видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень. Вони можуть як бути, так і не бути нормативно-правовими актами.
У разі відсутності Генерального прокурора його повноваження здійснює перший заступник, а в разі відсутності першого заступника — один із заступників[5].
У період головування в прокуратурі Юрія Луценка (12 травня 2016 — 29 серпня 2019 років) до законодавства були внесені зміни, що дозволяли йому обіймати цю посаду без вищої юридичної освіти[6][7].
- Генеральні прокурори України
- Державний діяч
- Державний радник юстиції України
- Закон України «Про прокуратуру»
- ↑ Про Вищу раду правосуддя: Верховна Рада України; Закон від 21.12.2016 № 1798-VIII. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 5 січня 2017.
- ↑ Стаття 2 Закону України «Про прокуратуру». Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 1 жовтня 2013.
- ↑ У справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 122 Конституції України, частини третьої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»: Конституційний Суд; Рішення, Окрема думка від 02.04.2008 № 5-рп/2008. Архів оригіналу за 6 вересня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013.
- ↑ Окрема думка судді Конституційного Суду України Кампа В. М. Архів оригіналу за 6 вересня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013.
- ↑ Про прокуратуру: Верховна Рада України; Закон, Перелік від 14.10.2014 № 1697-VII. Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 11 грудня 2014.
- ↑ Нові вимоги до генпрокурора: юридична освіта не обов’язкова, як і стаж роботи в прокуратурі. Радіо Свобода. 13 квітня 2016. Архів оригіналу за 26 вересня 2019. Процитовано 26.09.2019.
- ↑ Реформа прокуратури: Генпрокурор із юридичною освітою, плюс «свіжа кров», мінус військова прокуратура. Громадське. 23 вересня 2019. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 26.09.2019.
- Генеральний прокурор України [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
- Керівництво Генеральної прокуратури України [Архівовано 9 лютого 2015 у WebCite]
 | Віктор Шишкін (1991–1993) · Владислав Дацюк (1993–1995) · Григорій Ворсінов (1995–1997) · Олег Литвак (в. о.) (1997—1998) · Богдан Ференц (в. о.) (1998) · Михайло Потебенько (1998–2002) · Микола Гарник (в. о.) (2002) · Святослав Піскун (2002–2003) · Геннадій Васильєв (2003–2004) · Святослав Піскун (2004–2005) · Олександр Медведько (2005–2007) · Святослав Піскун (2007) · Віктор Шемчук (в. о.) (2007) · Олександр Медведько (2007–2010) · Віктор Пшонка (2010–2014) · Олег Махніцький (в. о.) (2014) · Віталій Ярема (2014–2015) · Віктор Шокін (2015–2016) · Юрій Севрук (в. о.) (2016) · Юрій Луценко (2016–2019) · Руслан Рябошапка (2019–2020) · Віктор Чумак (в. о.) (2020) · Ірина Венедіктова (2020–2022) · Олексій Симоненко (в. о.) (2022) · Андрій Костін (2022—2024) · Олексій Хоменко (2024) (в. о.) | | |