Карл Шварцшильд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карл Шварцшильд
нім. Karl Schwarzschild
Schwarzschild.jpg
Народився 9 жовтня 1873(1873-10-09)
Франкфурт-на-Майні
Помер 11 травня 1916(1916-05-11) (42 роки)
Потсдам, Провінція Бранденбург, Королівство Пруссія, Німецька імперія[1]
Громадянство Німеччина Німеччина
Національність єврей
Діяльність фізик, астроном, астрофізик, викладач університету, математик
Відомий завдяки астрофізика
Alma mater Мюнхенський університет
Страсбурзький університет
Науковий керівник Гуґо фон Зелігер
Володіє мовами німецька[2]
Заклад Геттінгенський університет
Берлінський університет,
Членство Прусська академія наук і Леопольдина
Відомий завдяки: радіус Шварцшильда
Діти Мартін Шварцшильд
Звання професор

Карл Шварцшильд (нім. Karl Schwarzschild; 9 жовтня 1873(18731009) — 11 травня 1916) — німецький фізик та астроном, член Берлінської АН (1912). Батько астрофізика Мартіна Шварцшильда.

Наукова біографія[ред. | ред. код]

Народився у Франкфурті-на-Майні. Освіту здобув у Страсбурзькому і Мюнхенському університетах. Працював у Віденській (1896–1899) і Мюнхенській (1899–1900) обсерваторіях. У 1901–1909 — професор Геттінгенського університету, в 1909–1916 — директор Потсдамської астрофізичної обсерваторії, з 1912 — професор Берлінського університету.

Шварцшильд є одним з основоположників теоретичної астрофізики, ним виконані фундаментальні піонерські дослідження з теорії зоряних атмосфер і теорії внутрішньої будови зір; не менш важливі його роботи в галузі практичної астрофізики, зоряної динаміки, а також з теорії відносності. У період перебування в Геттінгенському університеті заклав основи точної фотографічної фотометрії — розробив ряд методів і пристосувань, що дозволяло робити точні оцінки блиску зір за фотографіями, емпірично встановив закон, що пов'язує почорніння на фотопластинці з часом експозиції (закон Шварцшильда). У 1910–1912 склав точний каталог фотографічних зоряних величин 3500 зір («Геттінгенська актинометрія»), який у поєднанні з візуальними фотометричними каталогами послужив основою для найважливіших зоряно-статистичних робіт з оцінки температури зір і відстані до них. Вперше встановив нуль-пункт шкали фотографічних зоряних величин, пов'язав цю шкалу з візуальною. 1907 року запропонував закон еліпсоїдального розподілу швидкості зір у Галактиці для пояснення їхніх спостережуваних систематичних рухів. Теорія Шварцшильда, що стала альтернативою теорії двох потоків Я. К. Каптейна, отримала підтвердження в межах теорії обертання Галактики. У 1910–1912 сформулював загальні інтегральні рівняння зоряної статистики, що пов'язують абсолютні й видимі характеристики зір з просторовою щільністю зір; дав загальне повне рішення цих рівнянь. 1906 року запровадив концепцію променистої рівноваги зоряної атмосфери, згідно з якою перенесення енергії в атмосфері здійснюється в основному випромінюванням, при цьому конвективний перенос зневажливо малий. Створив математичну теорію променистої рівноваги й розробив відповідну модель будови зоряної атмосфери. Кілька важливих результатів отримано Шварцшильдом і при вирішенні окремих астрофізичних питань. 1899 року він виявив, що зміни блиску цефеїд супроводжуються змінами ефективної температури, 1911 року пояснив розподіл яскравості в хвості комети Галлея механізмом флуоресцентного світіння молекул. Розглянув рух частинок і світла в сильному полі тяжіння. Вперше (1916) знайшов один з точних розв'язків рівнянь загальної теорії відносності — для статичної сферично симетричної чорної діри. Знайшов вираз для критичного, так званого гравітаційного, радіуса тіла (шварцшильдівський радіус).

Публікації[ред. | ред. код]

Теорія відносності
Інші роботи
Англійські переклади

Відзнаки і пам'ять[ред. | ред. код]

На честь Карла Шварцшильда були названі

Німецьке астрономічне товариство (Astronomische Gesellschaft) з 1959 щорічно присуджує медаль Карла Шварцшильда, першим лауреатом якої став його син Мартин.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Шварцшильд Карл // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.

Джерела[ред. | ред. код]