Субрахманьян Чандрасекар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Субра́хманьян Чандрасе́кар
там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர
англ. Subrahmanyan Chandrasekhar
Народився 19 жовтня 1910(1910-10-19)
Лахор, Пенджаб, Британська Індія
Помер 21 серпня 1995(1995-08-21) (84 роки)
Чикаго, Іллінойс, США
·зупинка серця[1][2]
Поховання Wheeling Township Arlington Heights Cemeteryd[3]
Місце проживання Чикаго
Країна Британська Індія (1910—1947)
Індія Індія (1947—1953)
США США (1953—1995)
Національність таміл
Діяльність математик, фізик, астроном, астрофізик, науково-педагогічний працівник, викладач університету
Alma mater Кембриджський університет (Триніті коледж)
Президенсі коледж
Галузь астрофізика
Заклад Чиказький університет
Науковий ступінь доктор філософських наук
Науковий керівник Ральф Фаулер
Вчителі Артур Еддінгтон
Аспіранти, докторанти Donald Edward Osterbrockd
Bimla Butid
Donat Wentzeld
Джеремія Острікер[4]
Ґвідо Мюнх[4]
Steven Lawrence Detweilerd[4]
Russell Kulsrudd[4]
Енн Барбара Андерхіллd[4]
John Charles Millerd[4]
Norman Ronald Lebovitzd[4]
Morris L. Aizenmand[4]
Yavuz Nutkud[4]
John L. Friedmand[4]
Arthur Coded[4]
Merle Goldd[4]
Surindar Kumar Trehand[4]
Юсеф Собуті[4]
Eberhart Jensend[4]
H. Lawrence Helferd[4]
Членство Лондонське королівське товариство
Шведська королівська академія наук
Американська академія мистецтв і наук
Національна академія наук США
Індійська національна академія наук
Американське астрономічне товариство[5]
Баварська академія наук
Всесвітня академія наук[6]
Відомий завдяки: межа Чандрасекара
Батько CS Ayyard[7]
У шлюбі з Lalitha Doraiswamyd[2]
Родичі Чандрасекара Венката Раман[8]
Нагороди
Padma Vibhushan in science & engineering

член Лондонського Королівського Товариства (1944)

медаль Коплі

Королівська медаль (1962)

Нобелівська премія з фізики

медаль Генрі Дрейпера (1971)

лекція Генрі Норріса Расселаd (1949)

золота медаль Королівського астрономічного товариства Національна наукова медаль США

медаль Карла Шварцшильда (1986)

медаль Кетрін Брюс (1952)

Фонд Томаллаd (1981)

Гіббсівська лекція (1946)

премія Румфорда (1957)

Srinivasa Ramanujan Medald (1962)

Gordon J. Laing Awardd (1989)

нагорода Марселя Гроссманна (1994)

Премія пам'яті Ріхтмаєра (1969)

премія Денні Гайнемана з математичної фізики (1974)

премія Адамсаd (1948)

почесний доктор Гарвардського університетуd (червень 1979)

Сілліманівські меморіальні лекції (1962)

Лекція Карла Янського (1978)

Автограф

CMNS: Субрахманьян Чандрасекар у Вікісховищі

Субрахманьян Чандрасекар (там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர், англ. Subrahmanyan Chandrasekhar, 19 жовтня 1910, Лахор, Пенджаб, Британська Індія — 21 серпня 1995, Чикаго, Іллінойс, США) — таміло-індійський та американський астрофізик, лауреат Нобелівської премії з фізики.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Лахорі, Британська Індія (тепер Пакистан) у родині тамільського походження. Його дядьком був інший нобелівський лауреат Чандрасекара Венката Раман. Мати майбутнього вченого переклала тамільською мовою «Ляльковий дім» Генріка Ібсена. Саме вона сприяла пробудженню зацікавленості науками в юного Чандри.

Спочатку Чандра навчався вдома, потім в індуїстській вищій школі в Мадрасі, а в 1925—1930 — в Президенсі коледжі, здобувши там ступінь бакалавра.

У 1930 отримав від індійського уряду стипендію для навчання в Кембриджі[9]. Він вступив до Триніті коледжу й почав дослідницьку роботу під керівництвом Ральфа Фаулера. За порадою Поля Дірака провів рік в Інституті теоретичної фізики в Копенгагені, де зустрічався з Нільсом Бором.

Влітку 1933 року здобув ступінь доктора філософії.

Відомий завдяки працям над проблемою стабільності та еволюції білих карликів. Він встановив, що білі карлики з масою приблизно в 1,44 раза більшою за масу Сонця нестабільні й мають колапсувати. Ця величина (1,44 M) стала відомою як межа Чандрасекара. Чандрасекар запропонував цю теорію 1930 року, але проти неї виступив Артур Еддінгтон, який на той час був провідним теоретиком у галузі будови зір[9]. Ніхто з європейських фізиків не підтримав Чандрасекара, що стало для нього великим розчаруванням й однією з причин подальшого переїзду до Чикаго. 1983 року за це відкриття його нагородили Нобелівською премією.

1937 року Чандрасекара запросили на роботу до Чиказького університету на посаду професора-асистента Отто Струве та президента Роберта Мейнарда Гатчінса. У цьому університеті він залишився на все життя.

Наукова робота[ред. | ред. код]

Тривалий час працював над кожною проблемою, тому його діяльність можна розбити на періоди.

У 1929—1939 він вивчав структуру зір, зокрема будову білих карликів.

У 1939—1943 займався зоряною динамікою. Ввів поняття динамічного тертя в астрофізиці.

Потім він зосередився на проблемах радіаційних переходів та від'ємно зарядженого йона гідрогену (1943—1950).

У 1950—1961 здійснював дослідження в галузі гідродинаміки та гідродинамічної стабільності.

У 1960-х він вивчав рівновагу та стабільність еліпсоїдних форм, а також працював над загальною теорією відносності.

У 1971—1983 працював над теорією чорних дір, а наприкінці 1980-х почав роботу над теорією зіткнень гравітаційних хвиль[9].

У 1952—1971 був редактором Astrophysical Journal.

У 1957 отримав премію Румфорда Американської академії мистецтв і наук за дослідження радіаційного балансу енергії в зорях.

Див. також[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Чандрасекар С. Введение в учение о строении звезд. — М. : ИЛ, 1950. — 476 с.
  • Чандрасекар С. Жидкие кристаллы. — М. : Мир, 1980. — 344 с.
  • Чандрасекар С. Математическая теория чёрных дыр. — М. : Мир, 1986. — 264+360 с.
  • Чандрасекар С. Перенос лучистой энергии. — М. : ИЛ, 1953. — 432 с.
  • Чандрасекар С. Принципы звездной динамики. — М. : ИЛ, 1948. — 264 с.
  • Чандрасекар С. Стохастические проблемы в физике и астрономии. — М. : ИЛ, 1947. — 168 с.
  • Чандрасекхар С. Эллипсоидальные фигуры равновесия. — М. : Мир, 1973. — 289 с.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. https://elpais.com/diario/1995/08/24/agenda/809215201_850215.html
  2. а б Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  3. Find a Grave — 1996.
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  5. NNDB — 2002.
  6. https://twas.org/directory/chandrasekhar-subrahmanyan
  7. Parameswaran U. C.V. Raman : A BiographyPenguin India, 2011. — 296 с. — ISBN 978-0-14-306689-7
  8. Google Doodle celebrates birthday of S. Chandrasekhar // The Hindu — 2017. — ISSN 0971-751X
  9. а б в O'Connor, J. J.; Robertson, E. F. Subrahmanyan Chandrasekhar. Biographies. School of Mathematics and Statistics University of St Andrews, Scotland. Архів оригіналу за 30 червня 2013. Процитовано 21 травня 2012.
  10. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
  11. Эволюция Звёзд.