Субрахманьян Чандрасекар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Субра́хманьян Чандрасе́кар
там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர
англ. Subrahmanyan Chandrasekhar
Народився 19 жовтня 1910
Лахор, Пенджаб, Британська Індія
Помер 21 серпня 1995(1995-08-21) (84 роки)
Чикаго, Іллінойс, США
Місце проживання Чикаго
Громадянство Британська Індія (1910-1947)
Індія Індія (1947-1953)
Flag of the United States.svg США (1953-1995)
Національність таміл
Alma mater Кембриджський університет (Триніті коледж)
Президенсі коледж
Галузь наукових інтересів астрофізика
Заклад Чиказький університет
Науковий керівник Ральф Фаулер
Відомі учні Дональд Едвард Остерброк,
Відомий завдяки: межа Чандрасекара
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізики (1983)
Медаль Коплі (1984)
Медаль Генрі Дрейпера (1971)
Національна наукова медаль США (1967)
Падма Вібхушан (1968)
Автограф Subrahmanyan Chandrasekhar signature.png

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Nobel prize medal.svg

Субрахманьян Чандрасекар (там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர், англ. Subrahmanyan Chandrasekhar, 19 жовтня 1910, Лахор, Пенджаб, Британська Індія — 21 серпня 1995, Чикаго, Іллінойс, США) — індійський та американський астрофізик, лауреат Нобелівської премії з фізики.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Лахорі, Британська Індія (тепер Пакистан) в родині тамільського походження. Його дядьком був інший нобелівський лауреат Чандрасекара Венката Раман. Мати майбутнього вченого переклала на тамільску мову «Ляльчин дім» Генріка Ібсена. Саме вона сприяла пробудженню зацікавленості Чандри в науках.

Спочатку Чандра навчався вдома, потім в індуїстській вищій школі в Мадрасі, а в 1925-1930 — в Президенсі коледжі, отримавши там ступінь бакалавра.

У 1930 отримав від індійського уряду стипендію для навчання в Кембриджі[1]. Він вступив до Триніті коледжу й почав дослідницьку роботу під керівництвом Ральфа Фаулера. За порадою Поля Дірака провів рік в Інституті теоретичної фізики в Копенгагені, де зустрічався з Нільсом Бором.

Влітку 1933 року отримав ступінь доктора філософії.

У 1937 запросили на роботу до Чиказького університету на посаду професора-асистента Отто Струве та президента Роберта Мейнарда Гатчінса. В цьому університеті він залишився на все життя.

Наукова робота[ред.ред. код]

Тривалий час працював над однією проблемою, тому його діяльність можна розбити на періоди.

У 1929-1939 він вивчав структуру зір, зокрема будову білих карликів.

У 1939-1943 він займався зоряною динамікою. Потів він зосередився на проблемах радіаційних переходів та від'ємно зарядженого йона гідрогену (1943-1950).

У 1950-1961 здійснював дослідження в галузі гідродинаміки та гідродинамічної стабільності.

У 1960-х він вивчав рівновагу та стабільність еліпсоїдних форм, а також працював над загальною теорією відносності.

У 1971-1983 працював над теорією чорних дір, а наприкінці 1980-х почав роботу над теорією зіткнень гравітаційних хвиль[1].

У 1952-1971 був редактором Astrophysical Journal.

У 1957 отримав премію Румфорда Американської академії мистецтв і наук за дослідження радіаційного балансу енергії в зірках.

Відомість набув завдяки роботам над проблемою стабільності та еволюції білих карликів. Він встановив, що білі карлики з масою приблизно в 1,44 раза більшою за масу Сонця нестабільні й врешті-решт мають колапсувати. Це значення стало відомим як межа Чандрасекара. Чандрасекар запропонував цю теорію 1930 року, але проти неї виступив Артур Еддінгтон, який на той час був провідним теоретиком у галузі будови зір[1]. Ніхто з європейських фізиків не підтримав Чандрасекара, що стало для нього великим розчаруванням й однією з причин переїзду до Чикаго. 1983 року за це відкриття його нагородили Нобелівською премією.

Див. також[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Чандрасекар С. Введение в учение о строении звезд. — М. : ИЛ, 1950. — 476 с.
  • Чандрасекар С. Жидкие кристаллы. — М. : Мир, 1980. — 344 с.
  • Чандрасекар С. Математическая теория чёрных дыр. — М. : Мир, 1986. — 264+360 с.
  • Чандрасекар С. Перенос лучистой энергии. — М. : ИЛ, 1953. — 432 с.
  • Чандрасекар С. Принципы звездной динамики. — М. : ИЛ, 1948. — 264 с.
  • Чандрасекар С. Стохастические проблемы в физике и астрономии. — М. : ИЛ, 1947. — 168 с.
  • Чандрасекхар С. Эллипсоидальные фигуры равновесия. — М. : Мир, 1973. — 289 с.

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б в O'Connor, J. J.; Robertson, E. F. Subrahmanyan Chandrasekhar. Biographies. School of Mathematics and Statistics University of St Andrews, Scotland. Архів оригіналу за 2013-06-30. Процитовано 2012-05-21. 
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.