Крех середній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Крех середній
Самець та самка
Самець та самка
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Гусеподібні (Anseriformes)
Родина: Качкові (Anatidae)
Підродина: Крехові (Merginae)
Рід: Крех (Mergus)
Вид: Крех середній
Біноміальна назва
Mergus serrator
Linnaeus, 1758
Ареал середнього креха
Ареал середнього креха
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Mergus serrator
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Mergus serrator
EOL logo.svg EOL: 1049002
ITIS logo.svg ITIS: 175187
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8879
Fossilworks: 83462

Крех середній (Mergus serrator) — водоплавний птах. З російської — крохаль середній, крохаль довгоносий. Один з 7-ми видів роду; один з 3-х видів роду у фауні України.

Морфологія[ред.ред. код]

Середній крех є доволі крупним водоплавним птахом, розміром з крижня, з вузьким, довгим дзьобом. Довжина тіла досягає 0,5 м. Розмах крил 67-86 см. Маса самців 1000—1300 г. Голова, спина і потилиця чорні із зеленим відливом, шия і черевце білі, на боках дрібний візерунок, груди з рудувато-коричневими плямками. На потилиці у самця є подвійний чуб з розсуканого тонкого пір'я. Дзьоб, райдужка і ноги — червоні. На відміну від великого креха, воло коричневе з чорними вкрапленнями. У верхній щелепі від переднього краю ніздрів 18 або більше зубців (у великого креха — 13-15). Самка попелясто-сіра з коричневою головою і шиєю, при цьому межа коричневого і сірого кольорів на шиї розмита, спина сіро-бура. Від самок великого креха відрізняється відсутністю білої плями під дзьобом. Чуб самки коротший, ніж у самця.

Поширення[ред.ред. код]

Мешкає в північних частинах Північної Америки і Євразії від тундри до лісостепу, зимує на морських узбережжях помірної зони і субтропіків.

Чисельність і причини її зміни[ред.ред. код]

Чисельність у Європі становить 220 тис. ос. У Чорноморському біосферному заповіднику, в 19701980 рр. гніздилося до 900 пар, 20052009 рр. — не більше 15–40 пар. Ще до 100 пар гніздиться навколо заповідника, 16—46 пар на Лебединих островах, біля 70 пар на островах Джарилгацької затоки, біля 10 гніздиться на Обитічній косі. Зниження чисельності, вірогідно, викликане погіршенням стану заток Чорного моря (забруднення, нестабільна кормова база). Через шторми та високий рівень води у затоках руйнуються острови або затоплюються колонії. Існує велика конкуренція за місця гніздування з масовими видами мартинів, які нищать кладки та пташенят. Можлива також велика смертність дорослих птахів у рибальських сітках.

Молодий селезень креха середнього зі спійманою рибкою

Особливості біології[ред.ред. код]

Частково осілий вид. Біля місць гніздування з'являється у березні—квітні. Віддає перевагу низьким островам з густим очеретом або трав'яною рослинністю. Початок гніздування в травні–червні. Гніздиться у заростях. У кладці 4–14 яєць. Насиджує лише самка, 28–31 день. Пташенята з'являються у червні—липні. Осіння міграція виражена слабо.

Крім риби, яка складає основний раціон цього птаха, харчується ракоподібними, водними комахами і черв'яками. Часто полює групами, занурюючи у воду частину голови і видивляючи здобич. Може пірнати на значну глибину.

Охорона[ред.ред. код]

Включено до Червоної книги України (1994, 2009), статус — вразливий. Занесено до Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІІ) конвенцій, угоди AEWA. Охороняється на території Чорноморського біосферного заповідника, РЛП «Кінбурнська коса» та інших об'єктах природно-заповідного фонду. З метою ефективнішої охорони необхідне посилення режиму охорони в межах гніздового ареалу, розширення площі існуючих та створення додаткових об'єктів ПЗФ, організація моніторингу та вивчення біології виду, підвищення обізнаності населення.

Посилання[ред.ред. код]

  • Руденко А. Г., Яремченко О. А. Крех середній // Червона книга України. Тваринний світ / за ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 416.

Література[ред.ред. код]

  • Фауна Украины. Т. 5. Птицы. Вып. 3. Гусеобразные / Лысенко В. И. — К.: Наукова думка, 1991. — 208 с.