Либохора (Самбірський район)
| село Либохора | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Львівська область |
| Район | Самбірський район |
| Громада | Боринська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA46080030190065552 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1553 |
| Населення | 2302 |
| Площа | 5,7 км² |
| Густота населення | 403,86 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 82555 |
| Телефонний код | +380 3269 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°55′26″ пн. ш. 22°56′25″ сх. д. / 48.92389° пн. ш. 22.94028° сх. д.Координати: 48°55′26″ пн. ш. 22°56′25″ сх. д. / 48.92389° пн. ш. 22.94028° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
694 м |
| Водойми | р. Либохора |
| Відстань до районного центру |
42 км |
| Найближча залізнична станція | Турка |
| Відстань до залізничної станції |
42 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 82547, Львівська обл., Самбірський р-н, смт.Бориня |
| Карта | |
  Либохора | |
 Либохора | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Либохо́ра — село Самбірського району Львівської області, розташоване в міжгір'ї Українських Карпат.
Географія[ред. | ред. код]
Відстань до залізничної станції Сянки 17 км, до колишнього райцентру Турка — 41 км. Неподалік від села розташовані перевал Руський Путь, гора Пікуй і Либохорівський заказник.
У селі річка Смочельська впадає у Либохору.
Історія[ред. | ред. код]
Засноване 918 року. Стара назва населеного пункту — Алексанка.
У Радянсько-німецькій війні брали участь 207 селян, з них 71 загинув. 1967 року в селі у пам'ять про жертв війни встановлено обеліск.
Примусова колективізація з боку СРСР призвела до створення в Либохорі філії бітлянського радгоспу «Дружба».
Населення[ред. | ред. код]
У селі проживає 2302 особи. У1921 році в селі мешкали 2082 особи.
Церкви[ред. | ред. код]
Найдавнішою з церков, які дійшли до нашого часу, у Либохорі є дерев'яний храм Собору Пресвятої Богородиці, що стоїть на цвинтарі біля сільської дороги. Зведена 1798 року, церква входить до пам'яток архітектури національного значення.
Тридільна будова в неоукраїнському стилі, зведена на підмурівку. Складається з квадратних нави та віваря і прямокутного бабинця. При вівтарі з півдня розташоване невелике прямокутне захристя. Всі три зруби завершені наметовими банями на високих світлових восьмериках та увінчані сліпими ліхтарями і маківками з хрестами. Оточує церкву піддашшя, оперте на профільовані виступи вінців зрубів. На початку 2000-х років стіни підопасання, надопасання та восьмериків були ошальовані вертикально пластмасовою вагонкою.
Поруч з церквою стоїть її дерев'яна дзвіниця, що датується кінцем XIX ст й також входить до переліку пам'яток архітектури національного значення. Дзвіниця триярусна, квадратна в плані. Перший ярус зрубний, а два інших — стовпової будови. Дзвіниця вкрита восьмибічним наметовим верхом.
Третім об'єктом, який входить до переліку пам'яток архітектури національного значення, є дзвіниця церкви святого Михаїла, зведена у XVIII ст. Вона квадратна у плані, вкрита восьмибічним наметовим дахом. Перший ярус зрубний, два інших — стовпової будови. Верхній ярус оперізує відкрита аркада.
Найновішим у селі є дерев'яний храм Успіння Пресвятої Богородиці, що постав 2002 року за проєктом турківських архітекторів Михайла Лофія та Івана Бесєдіна. Розташована церква при дорозі у центрі села. Споруда має багато відмінностей від церковної архітектури бойківського краю. Будівля має восьмибічну структуру, невеликий присінок зі сходу. Над великим восьмибічним, з приплюснутими банями, дахом здіймається п'ять четвериків (більший в центрі і менші по сторонах світу) завершених восьмериками (центральний — світловий), вкритими приплюснутими банями. Стіни восьмибічника ошальовані вертикально пластиковою вагонкою, а четвериків і восьмериків — дошками.
Господарство[ред. | ред. код]
У радянські часи в селі був столярний цех районного побутового комбінату[1], взуттєва майстерня.
Село займалося вирощуванням льону і картоплі, а також м'ясо-молочним тваринництвом.
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
Одинадцятирічна школа, два народні доми (на 250 та 200 місць), два ФАПи, дві бібліотеки (загалом 15 000 книг), поштове відділення, 8 крамниць.
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Мінкович Андрій - селянин, посол Галицького сейму 2-го скликання[2] ;
- Гурко Євген Андрійович — громадський діяч, доктор права і політичних наук Віденського університету; чоловік Стефанії Гурко, батько Романа Гурка.
Посилання[ред. | ред. код]
- Інформація про храми Турківського району на сайті РДА [Архівовано 24 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
- Турківський район[недоступне посилання з вересня 2019].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область/ — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — стор. 695
- ↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму.— Львів: Тріада плюс, 2010.— 228 с.; іл. с. 159
| ||||||||
