Гординя (село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Гординя
Дорога до УППГ-1 Залужани - panoramio - solomka.jpg
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Самбірський район
Рада/громада Гординянська сільська рада
Код КОАТУУ 4624282501
Основні дані
Населення 998
Територія [ км²
Площа 26,023 км²
Густота населення 37,97 осіб/км²
Поштовий індекс 81466
Телефонний код +380 3236
Географічні дані
Географічні координати 49°32′13″ пн. ш. 23°23′12″ сх. д. / 49.53694° пн. ш. 23.38667° сх. д. / 49.53694; 23.38667Координати: 49°32′13″ пн. ш. 23°23′12″ сх. д. / 49.53694° пн. ш. 23.38667° сх. д. / 49.53694; 23.38667
Середня висота
над рівнем моря
277 м
Водойми Дністер і деякі озера
Відстань до
обласного центру
56 км
Відстань до
районного центру
12 км
Місцева влада
Адреса ради 81466, Львівська обл., Самбірський р-н, с. Гординя, тел. 42-7-89
Карта
Гординя. Карта розташування: Україна
Гординя
Гординя
Гординя. Карта розташування: Львівська область
Гординя
Гординя
Мапа

Гординя у Вікісховищі?

Горди́ня — село в Україні, Самбірський район, Львівська область. Населення становить 998 осіб (2016). Орган місцевого самоврядування — Гординянська сільська рада. Освітні заклади - Гординянська ЗОШ І-ІІ ступенів. Розташоване на правому березі річки Дністер, 12 км від районного центру Самбора та 56 км від Львова. До 1945 року населення Гордині налічувало близько 3 тис. жителів.

Історія[ред. | ред. код]

       Найдавніші записи про село знаходимо в Коронній метриці початку XVI століття.

Історик Іван Филипчак, освітянин, громадський діяч і дослідник Самбірщини, у своїх працях цитував Грамоти князя Лева Даниловича: “Я, князь Лев, возвали єсмо з Литовської землі Стефана Лізда, дали єсми єму в Самборскій волости село Гординю, а другоє Дорозево зо всіми ужитками і землею, і сіножатами, со дубравами, з лісами, і бортами, і сітми, і з ріками, і со млином, і со єзіорми, і потоки, со криничами, і со риніами, і со всіми прави, так яко сми сами держали і тако далисмо єому на вікі і дітіом єго і внучатом єго і правнучатом єго на вікі. В ненадобі уступатисіа на тоє слово нікому, а хто сіа уступит суд ми і з ним будемо мати перед Богом”.

       Грамоту видав князь Лев Данилович, який помер 16 березня 1301 року. 

У 1938 році Іван Филипчак видав книгу "Школа в Гордині", в якій подав інформацію про село Гординя, становлення шкільництва, Церкву тощо. Часто спілкувався з освіченими жителями села. “В Гордині найдеш і нині не одного шляхтича, що думає категоріями давнини, мріє про давню велич своїх предків… в скринях тієї збіднілої шляхти знайдеш Велику історію Грушевського, що над її розділами ломлять собі голови в тихі зимові вечори поважні шляхтичі і працюють над генеалогією Гордієнка, над родоводом Осипа Юрія Федьковича Гординського… У скринях тієї шляхти знайдеш такі поважні твори, як В. Липинського “Листи до братів – хліборобів”. Тут знайдеш також кореспонденцію з нашими передовими людьми, як ото з покійним Осипом Маковеєм, професором Грушевським, листи від В. Липинського, що йому тутешній шляхтич Іван Федькович Гординський хотів на вигнанні прийти з матеріальною допомогою, за що В. Липинський сердечно подякував, а допомоги не прийняв”.

Іван Филипчак особисто зробив копію Грамоти князя Лева про село Гординя, у якій в кінці написано: 5 травня 1274 року.

       З архівних джерел відомо, що перша згадка про Гординю датована 1240 роком.
       На початку ХVII ст. в селі Гординя збудовано дерев’яну Церкву - попередницю теперішньої.
       Історик Іван Филипчак із Самбора пише, що з 1684 року на парафії правив священник о. Білинський, а потім його сини і правнуки аж до 1788 року. 
       Після Білинських Парафією керував о. Василь Яновський, який служив 56 років. Саме о. Василь Яновський закрив стареньку Церкву й почав будувати нову.
       У 1791 році о. Василь Яновський склав документ «Річна табеля Гординянської парохії» на прохання Перемишльської канцелярії. У ньому першим пунктом написано назву парафії: Гординя. Далі - відповіді на поставлені запитання, серед інших такі: …є «парохіяльна школа», «душ в парохії – 985» та ін.
       У 1810 році нова мурована Церква св. Дмитрія вперше прийняла своїх вірних.
       З 1846 по 1877 рік священником у Гордині був о. Микола Городиський, про якого згадував у своїх спогадах український письменник Андрій Чайковський. Отець часто приходив до школи, вчив молитви, боронив українську мову. Іноді журив шляхту за те, що "воліла" вчити молитви по-польськи. Виникали конфлікти. о. Микола Городиський купив для Олюньки із Закуття молитовник на прохання її діда. Про цю сироту Андрій Чайковський написав повість "Олюнька".
     З 1877 до 1905 року парохом села став о. Дмитро Ортинський. З його довідок (1885, 1903) дізнаємося, що Церква св. Дмитрія - мурована, число душ у матірній (Гордині) – 1000, в дочірній (Корналовичах) – 960, в Сокирчицях – 460, в Кружиках – 200. Ходять до Костьолу в Гордині – 80, в Корналовичах – 350, в Сокирчицях – 17, в Кружиках – 16. 
     Шановні о. Микола Городиський і о. Дмитро Ортинський поховані біля Церкви св. Дмитрія в Гордині.
     З 1905 року парохом села є молодий священник о. Микола Кишакевич (27 років). Правив недовго, після нього правив о. Лев Мацуцький, який помер у Гордині в1917 р. Похований біля Церкви св. Дмитрія. 
    З 1917 року до червня 1941 року Церква в Гордині й історія села пов'язані з іменем непересічного священника Юрія Гошки. У 30-і роки ХХ ст. польська влада дозволила українцям створювати товариства "Просвіта", в яких найбільш талановита молодь розгорнула активну діяльність. Ставили вистави, танцювали, вчили історію України, пояснювали людям необхідність у слушний час здобути свою незалежну державу. Отець Юрій Гошка мав гарний голос, ораторський хист, за що його любили парафіяни. Кожну недільну проповідь він закінчував словами: "Від Кавказу аж по Сян - один український лан!". У день національних свят доручав вивішувати синьо-жовтий прапор. Не один раз мав клопіт з польською владою, але головна біда настала у вересні 1939 року. Червоні визволителі розпочали арешти національно свідомих українців, а такими вважали всіх, хто ходив до "Просвіти". Як і багато інших священників, о. Юрій Гошка перейшов на нелегальне становище. Його надійно сховали парафіяни. День 22 червня 1941 року став початком радянсько-німецької війни. Червоні відступали і деякі односельчани поспішили повідомити Отцеві, що небезпека минула. о. Юрій Гошка вийшов з укриття і пішов до рідного дому. Він насолоджувався свіжим повітрям на власному подвір'ї. Раптом сусідський парубок Володимир Совінський (Влодко Стосів) і його напарник Йосип Багрій (Юзьо Пуків) несподівано наближалися до його будинку. о. Юрій Гошка почав тікати за потік, у бік ланів, але молоді "поліцмени" наздогнали його й потягли до сільради, яка знаходилася неподалік (в будинку Вонтроби). "Хлопці, - благав священик. - Я вас хрестив, відпустіть мене". Холодні обличчя двох неграмотних молодиків не подавали ознак милосердя. Звідки їм було знати, що завтра вони самі тікатимуть з Гордині, боячись за власне життя. Парафіяни, на жаль, не змогли захистити свого духовного наставника від катівень НКВД - спочатку в Дублянах, а через день - у Дрогобичі, куди привезли о. Юрія Гошку. Знайшли його мертвим у тюрмі НКВД на початку липня 1941 року в ямі, де гасили вапно, із зв'язаними руками й ногами. Від цієї вістки здригнулася Гординя. Обидва хлопці втекли разом з НКВД-ми й більше в село не повернулися. Можливо, загинули на війні. Кажуть, що бачили їх у полоні в німців. Ходили легенди, що один із синів о. Юрія Гошки відомстив за батька. Насправді, обидва сини о. Юрія Гошки загинули в Українській Повстанській Армії. Дружину з неповнолітніми дітьми вивезли до Сибіру. Після закінчення Другої світової війни вона не захотіла повернутися до села.
        На початку 90-х років ХХ ст. в Гордині при дорозі на Корналовичі насипали символічну могилу о. Юрія Гошки та парафіянам, які загинули на цьому місці. Це Герої Української Повстанської Армії - Сотник Іван Наконечний (Орленко), якого хрестив о. Юрій Гошка, та його бойові Побратими на псевда: Блакитний, Гайдук, Юрко. Високий металевий Хрест зварив і встановив світлої пам'яті Осип Стефанович Федак, який до смерті розповідав про цих славетних Гординців-Лицарів. Односельчани, які знали особисто загиблих, зробили пам'ятник, фіґуру і встановили їх посередині перед могилою. Щиро підтримували цю благородну справу світлої пам'яті Голова сільради, вчителька математики Присташ (Брикайлик) Віра Олександрівна й високодостойний священник парафії в селі Гординя о.Микола Волянський, який щиро служив громаді понад 30 років. 
    У період німецької окупації (1941-1944) парохом села був о. Ярослав Кузич.
    З вересня 1944 року розпочалися перші сталінські репресії в селі Гординя і по всій Західній Україні. Найбільше облав НКВД було на Різдвяні Свята в січні 1945 року. Перших заарештованих відправляли до НКВД-МГБ в Дубляни. Пізніше - до Дрогобича. У товарних вагонах вивозили в Сибір усіх, хто мав освіту від 7-8 класів. Більшість патріотів була розстріляна. Церкви обкрадали, змінювали місцеві органи влади, вербували нових людей (як правило, з числа малограмотних, малосвідомих і бідних сімей). Розпочався радянський період у житті парафіян Гордині.

Відомі люди[ред. | ред. код]

  • Андрій Чайковський (1857-1935) — український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині. Діяч Національно-Демократичної Партії, згодом УНДО, один з організаторів УСС, повітовий комісар ЗУНР у Самборі. Написав у 1895 р. повість "Олюнька" про долю дівчини-сироти в Гордині та інших жителів села того часу.
  • Степан Сеґер - народився і виріс у Гордині. Закінчив правничий факультет Львівського університету в 30-х роках ХХ століття. Доктор права, адвокат у Львові. Після Другої світової війни емігрував до США.
  • Юрій Гошка - Священник Греко-Католицької Церкви св.Дмитрія в селі Гординя (1917-1941). Загинув у червні 1941 року в тюрмі НКВД-МГБ міста Дрогобича Львівської області.
  • Володимир Гошка-Мирон (1917-1949) - Хорунжий Української Повстанської Армії. Загинув у бою в Карпатах. Син о. Юрія Гошки.
  • Іван Наконечний-Орленко (1919-1948) - Сотник Української Повстанської Армії. Загинув у Гордині 4 березня 1948 року в бою з бандами НКВД-МГБ.
  • Степан Греділь — український футболіст.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]