Микола I (російський імператор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Микола I (імператор Росії))
Перейти до: навігація, пошук
Микола I
рос. Николай Павлович Романов
Микола I
11-й імператор Всеросійський
19 листопада (1 грудня) 1825 — 18 лютого (2 березня) 1855
(де-факто з 13 (25) грудня 1825)
Попередник: Олександр I
Спадкоємець: Олександр II
Цар Польщі
19 листопада (1 грудня) 1825 — 18 лютого (2 березня) 1855
Попередник: Олександр I
Спадкоємець: Олександр II
Великий князь Фінляндський
19 листопада (1 грудня) 1825 — 18 лютого (2 березня) 1855
(де-факто з 13 (25) грудня 1825)
Попередник: Олександр I
Спадкоємець: Олександр II
 
Народження: 25 червня (6 липня) 1796(1796-07-06)
Царське Село,
Російська імперія
Смерть: 18 лютого (2 березня) 1855(1855-03-02) (58 років)
Зимовий палац,
Санкт-Петербург,
Російська імперія
Похований: Петропавловський собор
Віросповідання: Православне
Династія: Гольштейн-Готторп-Романовская
Батько: Павло I
Мати: Марія Федорівна
Дружина: Шарлотта Прусська (Олександра Федіровна)
Діти: Олександр II, Марія Миколаївна, Ольга Миколаївна, Олександра Миколаївна, Костянтин Миколайович, Миколай Миколайович, Михайло Миколайович.
Монограма: Монограма
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден святого Георгія IV ступеня

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Wikisource-logo.svg Роботи у  Вікіджерелах

Мико́ла I Рома́нов (Романов Микола Павлович (рос. Романов Николай Павлович); 25 червня (6 липня) 1796(17960706) — 18 лютого (2 березня) 1855) — російський імператор (1825–1855). Третій син Павла І. Період його правління позначився зміцненням самодержавства та російського шовінізму.

Правління[ред.ред. код]

Пам`ятник Миколі І у Санкт-Петербурзі, 1884

Зайняв престол після раптової смерті свого брата, імператора Олександра І і жорстокого придушення повстання декабристів у 1825. Прагнучи зміцнити імперію, встановив у країні режим військово-поліцейської диктатури. При ньому величезну роль в державному управлінні відіграла особиста канцелярія імператора і особливо її «Третій відділ» — управління таємної політичної поліції і жандармерія. В 1830-1831 придушив національно-визвольне повстання в Польщі, був одним з організаторів розгрому Угорської революції 1848–1849.

Самодержавницька, великоросійська, реакційна політика Миколи І знайшла своє відбиття й в офіційній державній ідеології що виникла і панувала за його правління. Це була теорія офіційної народності, укладена імперським міністром освіти графом Уваровим. Її серцевиною стала особлива концепція історичного розвитку Росії. Керуючись цією теорією, начальник жандармерії Олександр Бенкендорф писав, що «Минуле Росії дивовижне, теперішнє більш ніж прекрасне, майбутнє вище за все, що може собі уявити найпалкіша уява»[1].

Політика щодо України[ред.ред. код]

Пам'ятник Миколі I у Києві напроти університету святого Володимира — нині там стоїть пам'ятник Тарасу Шевченко

Політика Миколи І щодо України була спрямована на повну нівеляцію національних особливостей, прав і традицій українського народу.

В Україні здійснювалася систематичне зросійщення в усіх галузях життя, щоб знищити будь які відмінності України, навіть офіційно вживану пропагандистську назву «Малоросія» здебільшого стали замінювати терміном рос. «Юго-Западная Россия» [2].

Після польського повстання 1830—1831 у Правобережній Україні російському дворянству масово надавали сконфісковані у поляків маєтки. Уряд імперії сприяв просуванню російських поміщиків у Лівобережну Україну. У Південній Україні, що на той час звалася «Новоросією», російським урядовцям роздавали землі, що залишилися не розданими за Григорія Потьомкіна.

Ще наочнішим було зросійщення українських міст: уряд імперії сприяв просуванню до них російських купців, переважно заможніших, ніж українські. У значних містах українських купців переселяли на околиці міст. У структурі міст їм надавали III гільдію, рідше — II-гу, тоді як російським — першу та другу.

У 1831 скасовано у лівобережних містах Магдебурзьке право, а в 1842 — Литовський статут. У Києві відмінено утримувану коштом міста міліцію чисельністю 2000 вояків, що носили козацький одяг.

У 1832 закрито Крем'янецький ліцей, де навчалися переважно поляки, а його бібліотеку й наукові збірки вивезено до Київського університету.

У 1839 Полоцьким собором відмінено Греко-католицьку церкву у Правобережній Україні. Провадилася боротьба проти українського національно-визвольного руху (арешт членів Кирило-Мефодіївського братства, переслідування та заслання Тараса Шевченка).

У той же час за Миколи I Київ починає ставати справжнім європейським містом із сучасною інфраструктурою та плануванням, заснувано університет під назвою Імператорський університет Св. Володимира, указ про що був підписаний 8 листопада 1833.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Основним напрямком зовнішньополітичної діяльності уряду Миколи І стала підтримка реакційних режимів в усій Європі. За Миколи І Росія вела війни за завоювання Кавказу і Середньої Азії, а також російсько-іранську 1826–1828 і російсько-турецьку 1828–1829 війни. Поразка Росії у Кримській війні 1853–1856 стала причиною глибокої кризи всього режиму, встановленого Миколою І і прискорила його смерть.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Идейная борьба 30—40-х годов: Охранители // Николай Троицкий рос. 
  2. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року.— К.: Либідь, 1992.— 608 с. ISBN 5-325-00300-3

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]