Микола I (російський імператор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола I
рос. Николай Павлович Романов
Микола I
11-й імператор Всеросійський
19 листопада (1 грудня) 1825 — 18 лютого (2 березня) 1855
(де-факто з 13 (25) грудня 1825)
Попередник: Олександр I
Спадкоємець: Олександр II
Цар Польщі
19 листопада (1 грудня) 1825 — 18 лютого (2 березня) 1855
Попередник: Олександр I
Спадкоємець: Олександр II
Великий князь Фінляндський
19 листопада (1 грудня) 1825 — 18 лютого (2 березня) 1855
(де-факто з 13 (25) грудня 1825)
Попередник: Олександр I
Спадкоємець: Олександр II
 
Віросповідання: Православ'я
Народження: 25 червня (6 липня) 1796(1796-07-06)
Царське Село,
Російська імперія
Смерть: 18 лютого (2 березня) 1855(1855-03-02) (58 років)
Зимовий палац,
Санкт-Петербург,
Російська імперія
Похований: Петропавловський собор
Династія: Гольштейн-Готторп-Романовская
Батько: Павло I
Мати: Марія Федорівна
Дружина: Шарлотта Прусска (Олександра Федіровна)
Діти: Олександр II, Марія Миколаївна, Ольга Миколаївна, Олександра Миколаївна, Костянтин Миколайович, Миколай Миколайович, Михайло Миколайович.
 
Монограма: Монограма
 
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден святого Георгія IV ступеня

Мико́ла I Рома́нов (Романов Микола Павлович (рос. Романов Николай Павлович); *25 червня (6 липня) 1796(17960706) — 18 лютого (2 березня) 1855) — російський імператор (1825–1855). Третій син Павла І. Період його правління позначився зміцненням самодержавства та російського шовінізму.

Правління[ред.ред. код]

Зайняв престол після раптової смерті свого брата, імператора Олександра І і жорстокого придушення повстання декабристів 1825 року. Микола І, прагнучи зміцнити імперію, встановив у країні режим військово-поліцейської диктатури. При ньому величезну роль в державному управлінні відіграла особиста канцелярія царя і особливо її «Третій відділ» — управління таємної політичної поліції і жандармерія. В 1830–1831 придушив національно-визвольне повстання в Польщі, був одним з організаторів розгрому Угорської революції 1848–1849.

Самодержавницька, великоросійська, реакційна політика Миколи І знайшла своє відображення і у офіційній державній ідеології що виникла і панувала за його правління. Це була теорія офіційної народності, укладена імперським міністром освіти графом Уваровим. Її серцевиною стала особлива концепція історичного розвитку Росії. Керуючись цією теорією, начальник жандармерії Олександр Бенкендорф писав, що «Минуле Росії дивовижне, теперішнє більш ніж прекрасне, майбутнє вище за все, що може собі уявити найпалкіша уява»[1].

Політика щодо України[ред.ред. код]

Політика Миколи І щодо України була спрямована на повну нівеляцію національних особливостей, прав і традицій українського народу — скасування архаїчних Магдебурзького права (1835) та Литовського статуту, ліквідацію греко-католицької церкви на Правобережній Україні, боротьбу проти українського національно-визвольного руху (арешт членів Кирило-Мефодіївського Братства, переслідування і заслання Тараса Шевченка).

Микола Перший заснував перший в місті Києві університет під назвою Імператорський університет Св. Володимира, указ про це він підписав 8 листопада 1833 року.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Основним напрямком зовнішньополітичної діяльності уряду Миколи І стала підтримка реакційних режимів в усій Європі. За Миколи І Росія вела війни за завоювання Кавказу і Середньої Азії, а також російсько-іранську 1826–1828 і російсько-турецьку 1828–1829 війни. Поразка Росії у Кримській війні 1853–1856 стала причиною глибокої кризи всього режиму, встановленого Миколою І і прискорила його смерть.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Корсак Іван Отаман Чайка: роман /І. Ф. Корсак.-К.:Ярославів Вал, 2010.- 187с.