Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь»
Девіз: Допомогти, врятувати, вилікувати!
ГВКГ.jpg
Заснована: 10 червня 1755 р.
Кількість ліжок: 1125
Головний лікар: Казмірчук Анатолій Петрович
Тип: військовий шпиталь
Кількість лікарів: 503
Клініки: загальнотерапевтична, отоларингології, гінекології, нейрохірургії та неврології, гастроентерології, урології, офтальмології, фізіотерапії, шкірно-венеричних хвороб, щелепно-лицевої хірургії та стоматології, гематології, нефрології, пульмонології, психіатрична, туберкульозу, інфекційних захворювань, кардіології, ушкоджень, народних і нетрадиційн методів лікування, абдомінальної хірургії, судинної хірургії, торакальної хірургії, невідкладної медичної допомоги, променевої діагностики і терапії, лабораторної діагностики, амбулаторної допомоги.
Адреса: Київ, вул. Госпітальна, 18
Координати: Координати: 50°25′55″ пн. ш. 30°31′45″ сх. д. / 50.43194° пн. ш. 30.52917° сх. д. / 50.43194; 30.52917
Телефон: +380 (44) 521-83-26; 529-70-95; (067) 548-16-06; (095) 821-24-91
Факс: (044) 521-84-23
E-mail: gospital@gvkg.kiev.ua
Сайт: gvkg.kiev.ua
Акредитаційна категорія: вища

Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь»— провідна установа охорони здоров'я Міністерства оборони України, є вагомим структурним підрозділом військової медицини, одним з найважливіших військово-медичних закладів України у загальнодержавній системі військових шпиталів. Є багатопрофільним клінічним, лікувально-діагностичним та науковим центром в якому лікуються військовослужбовці, ветерани Збройних Сил, та всі охочі цивільні пацієнти.

Щороку у стаціонарі проходять лікування більш як 30 тис. хворих та майже півмільйона пацієнтів отримують медичну допомогу амбулаторно, виконується близько 12 тис. складних хірургічних операцій.

До штату центру входять: 26 клінік (понад 40 відділень), клініка лабораторної діагностики, сучасна клініка променевої діагностики і терапії, 4 реанімаційні підрозділи (хірургічний, нейрохірургічний, кардіологічний та для інфекційних хворих), відділення функціональної діагностики і фарм-центр. Шпиталь розрахований на 1125 ліжок.

Історія[ред.ред. код]

Київський військовий госпіталь в XVIII — XIX століттях[ред.ред. код]

Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки центр «Головний військовий клінічний госпіталь» — найстаріший державний медичний заклад України.

Він є історичним та юридичним правонаступником Київського військового госпіталю, який було створено згідно з Указом Сенату Медичної канцелярії 10 червня 1755 року за клопотанням Київського губернатора і початково був розрахований на 50 ліжок.

А вже у сімдесятих роках XVIII сторіччя, у зв'язку з підготовкою до війни із Османською імперією, госпіталь розгорнуто у великий військово-польовий медичний заклад.

З часом його перетворено у постійний госпіталь ІІІ класу. Його начальником призначено доктора Української дивізії Августа Леріуса. У ці роки госпіталь організаційно входить до складу армій якими командували видатні військові діячі: Олександр Суворов, Петро Румянцев.

В період Франко-російської війни 1812 року в госпіталі вже були сформовані перші відділення: ломотне, полосне та лихоманне. Штатну кількість ліжок на той час було подвоєно. Іноді кількість поранених та хворих сягала до 2000 чоловік.

У 1833 році при госпіталі засновано штатну військово-фельдшерську школу на 300 вихованців, що існувала до революційних подій 1917 року. Її закінчили багато видатних медичних працівників та інших відомих історичних осіб: Панас Любченко, Дем'ян Бєдний, Микола Щорс, Остап Вишня, Іван Огієнко, Михайло Донець.

В 1830 — 40 роках в Києві ведеться активне будівництво Госпітального укріплення Києво-Печерської фортеці. Госпіталь отримує новий лікувальний корпус — один із найкращих на той час в Російській імперії, та інші оборонні і господарчі споруди (сьогодні ці будівлі занесені до обліку архітектурних пам'яток XIX ст.).

В 1849 році на базі госпіталю за ініціативою Миколи Івановича Пирогова, створюються клініки медичного факультету Київського Університету. Госпіталь стає передовим медичним закладом свого часу, в ньому працюють майже всі засновники медичних шкіл в Україні. Його авторитет пов'язаний з науково-медичною та педагогічною діяльністю наступних видатних вчених: С. П. Алфер'єва, Ю. І. Мацона, К. Г. Трітшеля, Ф. Ф. Мерінга, В. Т. Покровського, Х. Я. Гюббенета, С. П. Коломніна, Ф. К. Борнгаупта, О.П Кримова та інших. Київський військовий госпіталь став першим серед військових госпіталів Російської імперії, де в 1860 році була застосована праця сестер милосердя, перший штат яких становив 12 сестер.

Київський військовий госпіталь в першій половині XX століття[ред.ред. код]

Одна з палат Київського військового госпіталю. 1916 рік

Під час Першої світової війни госпіталь був одним із найпотужніших військово-медичних закладів. Так, кількість поранених та хворих, що одночасно лікувалися в госпіталі під час наступу на Південно-Західному фронті у 1916 році, досягала 14 тисяч чоловік. При такому перевантажені були відкрити додаткові філіали госпіталю по всьому Києву. В ці роки госпіталь очолював відомий лікар В. Ф. Бушуєв, який перейняв цю посаду у досвідченого лікаря-хірурга М. А. Галина.

За Української Народної Республіки з розпорядження Симона Петлюри у листопаді 1917 року госпіталь перейменовано в «Український Генеральний військовий шпиталь», головним лікарем призначено доктора Л. Р. Кобилянського.

11 квітня 1918 р. наказом військового відділу УНР Український Генеральний військовий шпиталь було перейменовано на Клінічний військовий шпиталь, якому належало стати клінічною базою для медичного факультету Українського державного університету (колишній Університет Святого Володимира), по суті першою українською медичною клінікою.

У роки Громадянської війни госпіталь відіграв значну роль у боротьбі з інфекційними хворобами. У 1922 році він мав 25 відділень на 2000 ліжок. Постало питання і про створення кадрів військово-медичної служби для Червоної Армії. У зв'язку з цим, госпіталь бере активну участь у становленні й розвитку клінічної та наукової медицини. У ньому працюють такі видатні лікарі, як професори Б. М. Маньковський, І. М. Іщенко, М. М. Губергріц, В. В. Виноградов, А. А. Чайка, Я. О. Шварцберг та ін. При госпіталі відновили роботу клінічні кафедри медичного факультету Університету, згодом Медичного інституту. В 1928 році створено Школу санітарних інструкторів, а 1938 року — Курси вдосконалення лікарів і фельдшерів. У ці роки госпіталь отримує назву: «408 Окружний військовий госпіталь Київського військового округу».

Київський військовий госпіталь у другій половині XX століття[ред.ред. код]

У повній готовності зустрів колектив госпіталю суворі випробовування Німецько-радянської війни. З перших днів війни його було переформовано в 408-й евакогоспіталь на 2000 ліжок. На базі госпіталю було сформовано 60 інших військових госпіталів. У подальшому він входив до складу Південно-Західного фронту, Сибірського військового округу (Томськ), 1-го Українського фронту. За роки війни у ньому перебувало на лікуванні близько 60 тис. поранених та хворих, вісімдесят відсотків з яких знову пішли на фронт. У січні 1944 року госпіталь повернувся до зруйнованого Києва, де його колектив із завзяттям за короткий термін відбудував свої корпуси й налагодив лікування поранених. У післявоєнний час, ще в більшій мірі розгорнулася лікувально-діагностична робота, метою якої було оздоровлення військ.

В 1968 році госпіталь було нагороджено орденом Червоної Зірки та вручено Прапор.

Окремо, в історії госпіталю варто розглянути період керівництва полковника медичної служби О. І. Чижикова, за очільництва та активної роботи якого, у 80-х госпіталь став одним з найкращих в системі Збройних сил СРСР.

Медичні працівники Київського окружного військового госпіталю брали участь у ліквідації холери на Поволжі та в Каракалпакській АРСР, надавали медичну допомогу в Анголі, Афганістані, Ефіопії, Кубі та в інших країнах світу. Безпосередньо, в самому госпіталі з середини 1980-х років було проліковано близько 800 воїнів-афганців.

У період 1986—1987 рр. під час Чорнобильської аварії в районі катастрофи надавали медичну допомогу 70 госпітальних медичних працівників, а в самому госпіталі у ці роки лікувалося понад 700 чоловік — ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС.

Головний військовий клінічний госпіталь Міністерства оборони України[ред.ред. код]

З проголошенням незалежності України та створенні її власних Збройних Сил особовий склад госпіталю 18 січня 1992 року склав присягу на вірність народу України, а з 1 листопада 1992 року 408 Окружний військовий госпіталь Київського військового округу було переформовано у Головний військовий клінічний госпіталь міністерства оборони України.

З 1999 року відновлено діяльність госпітального Храму Покрови Пресвятої Богородиці.

У 2005 році госпіталь відмітив 250-річчя з дня заснування [1]

У 2007 році в зв'язку з переходом медичної служби Збройних Сил України на територіальний принцип медичного забезпечення на базі госпіталю було створено Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки центр «Головний військовий клінічний госпіталь» який має найвищий ступінь акредитації.

У 2015 році указом Президента України № 320/2015 від 10 червня 2015 року госпіталю надано статус національного і нову назву: Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь».

Діяльність в часі російсько-української війни 2014—2015 років[ред.ред. код]

Добровольці здають кров для поранених в АТО (Центр крові Національного військово-медичного клінічного центру)

Госпіталь проводив лікування поранених вояків, здійснювалися необхідні хірургічні втручання, наступна післяопераційна реабілітація. Серед відзначених працівників госпіталя — керівник госпіталю Пісоцький Анатолій Миколайович, Шудрак Анатолій Анатолійович — заступник начальника госпіталю — головний хірург Міністерства оборони України.

Діяльність в умовах військового стану[ред.ред. код]

Під час надзвичайного чи військового стану в державі госпіталь працює в спеціальному режимі діяльності, передбаченому чинним законодавством України. В разі реальних військових дій з задіянням військовослужбовців Міністерства оборони України, госпіталь вповноважений на розгортання необхідної кількості польових військових госпіталів, спільно з органами з питань надзвичайних ситуацій та Збройними силами України в районах бойових дій.

Військово-лікарська комісія[ред.ред. код]

При Центральному госпіталі та його регіональних підрозділах діють військово-лікарські комісії, на які покладено повноваження експертного визначення медичної та психологічної придатності особи до проходження військової служби в мирних та військових умовах, а також експертне визначення втрати здоров'я внаслідок бойових дій або проходження військової служби в мирний час і встановленні відповідної групи інвалідності учаснику бойових дій, експертне визначення зв'язку смерті/загибелі військовослужбовця з вогнестрільним пораненням при захисті Батьківщини. Рішення військово-лікарських комісій є підставою для отримання статусу члена родини загиблого військовослужбовця.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]