Портал:Українське мистецтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Розділ Вікіпедії: Українське мистецтво
Проект  |  Портал




редагувати
  Українське мистецтво
Gutsulske vesillya.jpg

Українське мистецтво - сукупність усіх творів мистецтва, створених за всю історію розвитку України. Розвиток мистецтва в Україні веде відлік із прадавніх часів.

Види українського мистецтва: Живопис, Графіка, Скульптура, Архітектура, Театр, Музика, Кіномистецтво, Телебачення, Художня література, Декоративно-прикладне мистецтво, Хореографія, танець, Фотомистецтво, Естрадно-циркове мистецтво.

Народне мистецтво України  — це пласт української культури, пов'язаний з відтворенням світосприйняття українського народу, його психології, етичних настанов і естетичних прагнень, що охоплює всі види народної творчості, традиційно притаманні Україні: музику, танці, пісні, фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво, що розвиваються, як єдиний комплекс, і органічно входять у життя народу протягом усієї його історії. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Portrait of Emma Andijewska.JPG

Е́мма Іва́нівна Андіє́вська (*19 березня 1931, Сталіно, нині Донецьк) — українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму.

Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX ст. Письменницю часто пов'язують з Нью-Йоркською групою українських літераторів на еміграції. Поетеса відома тим, що пишучи у формі класичного сонету, кардинально його реформувала своїм використанням дисонансів та далекосяжних смислових асоціацій між побутовими речами та філософськими поняттями.

Емма Андієвська є авторкою двадцяти дев'яти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Художні виставки малярки проводилися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в Мюнхені та Нью-Йорку..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Борис Лятошинський, 1913 р.
редагувати
  Картини та гравюри України
Arkhip Kuindzhi - Ночь на Днепре - Google Art Project.jpg

«Місячна ніч на Дніпрі» — картина українського художника Архипа Івановича Куїнджі, написана та вперше показана публіці 1880 року.

1880 року картина «Місячна ніч на Дніпрі» була виставлена в Санкт-Петербурзі, причому вона була єдиною картиною, що склала виставку.

Не будучи повністю упевненим в успіху, Куїнджі Архип Іванович запрошував у свою майстерню друзів та кореспондентів для того, щоб перевірити на них силу впливу полотна. Ще до закінчення роботи майстерню відвідували такі відомі люди, як Тургенєв Іван Сергійович, Полонський Яків Петрович, Крамськой Іван Миколайович, Менделєєв Дмитро Іванович.

Щоб побачити полотно, люди шикувалися в чергу. Багато відвідувачів приходили декілька разів, їх приваблювала незвичайна реалістичність світла на картині .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Скульптури України
Леся Українка Ялта.jpg

Пам'ятник Лесі Українці встановлено в 1972 році навпроти будинку на вулиці Катерининській, 8 (на той момент вул. Літкенса), де з жовтня по грудень 1897 вона знімала кімнату.

Поетеса немов-би сидить на морському березі. Постамент - діабазові брили, видобуті в Криму поблизу гори Аюдага. На постаменті накладний бронзовий напис: «Леся Українка». Авторський підпис прорізом: «Г. Кальченко, 1971 р. ».

Пам'ятник Лесі Українці створено в 1971 році українським скульптором Галиною Никифорівною Кальченко спільно з архітектором Анатолієм Федоровичем Ігнащенко. Пам'ятник відкритий 16 серпня 1972 року в - в рік святкування сторіччя з дня народження великої української поетеси. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Архітектурні пам'ятки України
Будинок із химерами 4.jpg

Будинок із химерамиБуди́нок із химе́рами (19011902) — цегляна споруда з прикрасами міфологічних та мисливських сюжетів, є головною архітектурною спорудою раннього декоративного стилю модерн міста Києва, столиці України. Свою назву отримала завдяки скульптурним прикрасам, тематика яких — тваринний наземний та підводний світи, атрибути полювання, казкові істоти.

Розташована по вулиці Банковій, 10. Архітектор — Владислав Городецький, який збудував її у 19011903 роках як прибутковий будинок із помешканням для своєї родини. Місце для будови обрав над крутим урвищем на Банковій вулиці. Скульптурні прикраси за власними ескізами виконав скульптор Еліо Саля.

Будинок спроектовано у формі куба: з боку вулиці Банкової він має три, а з боку площі Івана Франка — шість поверхів. У вільному плануванні використано принцип функціонального взаємозв'язку ізольованих груп приміщень (парадних, житлових, господарських), що притаманно розкішним помешканням початку ХХ сторіччя. У будинку було сім електрифікованих квартир: дво- та трикімнатні на першому поверсі (для служниць, кімната для гувернантки, запасна кімната, буфетна, посудомийна, два клозети, дві комори), шестикімнатна — на другому, восьмикімнатні — на третьому та шостому, дев'ятикімнатна — на п'ятому та десятикімнатна — на четвертому..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Літературні твори України
Заповіт у Кобзарі 1876-го року

«Заповіт» — програмний вірш у формі послання — «заповіту» Тараса Шевченка, написаний 25 грудня 1845 року в Переяславі.

Вірш є своєрідним гімном визвольної боротьби українського народу, мав і має великий вплив на українську культуру, зокрема був покладений в основу музичних творів багатьох композиторів, активно вживається в культурному житті, перекладений близько 150 мовами народів світу. 18 квітня 2008 року в будинку, де Шевченко написав «Заповіт»колишній будинок Андрія Козачковського, згодом Історичний музей у Переяславі-Хмельницькому відкрито Музей «Заповіту».

Листопад 1845 року видався мокрий, вітряний і холодний. Шевченкові ця погода дошкуляла дужче, ніж зазвичай, бо тоді він, працюючи в складі Археографічної комісії, мусив увесь час їздити по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Кінокартини та телефільми України

«Роксола́на» — український телесеріал режисера Бориса Небієрідзе відзнятий у 1996-2003 роках на кіностудії Укртелефільм за мотивами одноіменної повісті Осипа Назарука. Складається з 3 сезонів (частин), загальною кількістю 50 серій. Третю частину (Володарка імперій) вперше показали в Україні у 2006 році на Першому Національному, але відтоді версія з українським оригінальним озвученням вважається втраченою (станом на липень 2012 року).

Зовсім ще недавно українська дівчина Настя, куплена на невільничому ринку в Стамбулі, була однією з численних наложниць у гаремі турецького султана Сулеймана Великого. Маючи неабиякий розум, горда і вродлива слов'янка підкорила серце могутнього султана, ставши спершуйого законною дружиною, а потім і володаркою Османської імперії. Роксолана - Кохана дружина Халіфа: У Роксолани народжується первісток - Селім. Але закони Фатіха суворі. Щоб уникнути міжусобних воєн в день сходження на престол нового падишаха всі інші прямі спадкоємці повинні бути вбиті. І, отже, як тільки перший син падишаха - Мустафа стане падишахом, її син помре. Шляхом неймовірних інтриг Роксолана влаштовує справи так, що Мустафу і Ібрагіма-пашу , що їх звинувачують у зраді і Сулейман наказує стратити сина і великого візира. Селім стає спадкоємцем престолу, а Роксолана справжньою володаркою імперії. Всі, хто любив її - відвернулися, розгадавши її роль в смерті ні в чому не повинного принца Мустафи. Так вона залишається вона на вершині влади. Роксолана - Володарка імперії: Минуло 20 років. Роксолана вже мати двох дітей. У Селіма з'явився брат Баязет. І знову проблема. Хтось буде спадкоємцем престолу, а хтось повинен бути убитий. І спадкоємець, і молодший син - обидва кохані. Вона вирішує знищити закон Фатіха. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вистави, театральні постановки та мюзікли України
Stamp of Ukraine s498.jpg

«Катерина» — опера у трьох діях, написана Миколою Миколайовичем Аркасом (старшим) за однойменною поемою Тараса Григоровича Шевченка.

Опера «Катерина» була написана Миколою Аркасом у 1891 році, але впродовж п'яти років рукопис пролежав у цензурних відомствах Москви та Києва. Лише у 1897 році опера вийшла у світ на малій батьківщині Аркаса — у Миколаєві за рахунок автора. На обкладинці видання стояло лише прізвище Тараса Шевченка, авторство музики і лібретто були приховані криптонімом «Н. А. …ъ», а зверху присвята:

«Любій, незабутній жінці моїй Олесі».
При створенні партитури Микола Миколайович обробив і використав значну кількість з 400 українських народних пісень, які вони разом з дружиною Ольгою Іванівною збирали в різних місцях, відвідуючі села Миколаївщини та Полтавщини, а також почуті від кобзарів і бандуристів, яких композитор запрошував у свій дім в Миколаєві. Текст лібрето написав сам. Нову літературну обробку лібретто здійснив у 1963 році Діодор Бобир..::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Музичні твори України

«Червона рута» — пісня Володимира Івасюка, яка стала однією з найвідоміших українських пісень у світі.

Володимир Івасюк написав її у 1970 році, будучи студентом Чернівецького медичного інституту.

Ще старшокласником Володимир Івасюк натрапив у батьковій бібліотеці на виданий 1906 року збірку коломийок, впорядкований Володимиром Гнатюком.

Згодом мандруючи гірськими гуцульськими селами, Володимир знайшов інші варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає в народних переказах символом вічного й чистого кохання.

А в вересні 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою» прозвучала прем'єра пісні, яку виконував дует: сам автор і Олена Кузнецова. Путівку в життя пісні дав ансамбль «Смерічка» Л. Дутковського (солісти Н. Яремчук і В. Зінкевич, звукорежисер Василь Стріхович).

У 1971 році «Червона Рута» стає переможцем першої радянської «Пісні року» і невдовзі після цього потрапляє на перші місця популярності в багатьох країнах Східної Європи.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Танці України
Аркан.jpeg
Рєпін Ілля Юхимович. «Гопак», 1927 р., приватна збірка

Арка́н  арґан— старовинний український чоловічий танець. Характерне ритмічне чергування — 2/4 в першому такті та 2/8 і 1/4 у другому.

Аркан має дві групи рухів:

  • а) «прибий» і «зміни»,
  • б) «підківка», «тропачок», «гайдук» (перша властива тільки аркану, друга зустрічається також в коломийкових танцях).

Аркан танцюють зімкнутим колом або півколом з топірцями в руках. Танець поширений в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях.

Танок «Аркан» є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець), вбивати ворогів та підперезуватися широким паском, тобто ставав потенційним опришком. Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець «Аркан» виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus «прихований, таємний, мовчазний» і походить від індоєвропейського кореня * arta- ..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Мистецькі події та фестивалі України
New oiff logo lit.jpg

Одéський міжнарóдний кінофестивáль (ОМКФ) — щорічний кінофестиваль, який проводиться в Одесі (Україна) d середині липня. Уперше відбувся у 2010 році.

Перші два роки фестиваль позиціонував себе як фестиваль фільмів для глядачів з особливим почуттям гумору. Згодом розширив спрямованість і заявив про себе як фестиваль арт-мейнстрима: кіно високого художнього рівня, розраховане на широку аудиторію. Починаючи з 2012 року конкурсна програма складається з двох повноцінних розділів: Міжнародна конкурсна програма повнометражних фільмів і окрема Українська національна конкурсна програма.

Організатори кіноподії поставили перед собою досить амбітні цілі — перетворити ОМКФ на один з головних кінофорумів Східної Європи і називають його «східноєвропейськими Каннами».

Уперше Одеський міжнародний кінофестиваль був проведений з 16 по 24 липня 2010 року. В рамках кіноогляду було показано конкурсну програму з 16 повнометражних картин-прем'єр 2010 років і позаконкурсну програму із понад 50 фільмів. Перший Одеський міжнародний кінофестиваль відкривається в Україні Основним майданчиком — Фестивальним центром, у якому проходили конкурсні покази і всі головні події фестивалю, перші два роки був одеський кінотеатр «Родина». Починаючи з третього фестивалю, в 2012 році, головним майданчиком став Фестивальний Палац, — зал на 1200 місць Одеського театру музичної комедії. Кінотеатр «Родина» залишився Фестивальним центром, в якому проходять покази Української національної конкурсної програми, позаконкурсних програм і ретроспектив, а також проводяться майстер-класи Літньої кіношколи.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Міжнародні фестивалі, виставки та конкурси за участі українців
Berlinale.svg

Берлінський міжнародний кінофестиваль (Берлінале) — міжнародний кінофестиваль категорії А, який вважається одним із найпрестижніших фестивалів світу у сфері кіно. Проходить щорічно у лютому в Берліні, починаючи з 1951 року.

Один із найпрестижніших кінофестивалів Європи та світу. Близько 400 фільмів презентуються в різноманітних секціях. Враховуючи понад 230 000 проданих квитків і близько 430 000 глядачів (серед них фахівці у даній сфері), Берлінале вважається найбільш відвідуваним фестивалем світу.

Нагороди — Золотий та Срібний ведмідь (ведмідь — символ Берліну).

Журі приділяє особливу увагу тому, щоб на фестивалі були представлені фільми з усього світу. У фестивалі беруть участь щонайменше 20 000 спеціалістів з 120 країн. Про час проведення фестивалю повідомляє 4200 журналістів у 100 країнах світу. Паралельно з Берлінале проводиться Європейський кіноринок, який є одним з найважливіших місць зустрічі знавців у сфері кіноіндустрії. Він зарекомендував себе як основний ринок виробників, дистриб'юторів, покупців і агентів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Музеї та художні галереї України
Ніжинський краєзнавчий музей.jpg

Ні́жинський краєзна́вчий музе́й і́мені Іва́на Спа́ського — міський краєзнавчий музей у Ніжині на Чернігівщині, що має велике зібрання предметів, документів, фотографій тощо з історії, етнографії і культури Ніжинщини.

Ніжинський краєзнавчий музей розташований у само́му середмісті Ніжина за адресою:

вул. Батюка, 14, м. Ніжин, Україна.

Музей розмістився у двоповерховому цегляному будинку, що належав ніжинському священикові О.М. Максимовичу (збудовано в сер. XIX ст.).

Директор закладу — Геннадій Владиславович Назаренко.

Музейна справа в Ніжині має більш ніж столітню історію. Так, ще 1902 і 1909 років були зроблені перші значні кроки до створення власного міського музею — на Гоголівських святах, що мають для міста особливе значення, у приміщенні Ніжинського історико-філологічного інституту було створено «Гоголівську кімнату». Однак загалові експонати з того зібрання були недоступними, та й незабаром ту кімнату було закрито.

Лише 1916 року частину колекцій з «Гоголівської кімнати» перенесли до кваритири директора інституту І.П. Козловського, де відтоді він подеколи ососбисто проводив екскурсії для студентів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Театри та кінотеатри України
Львівський оперний театр.jpg

Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької розташований у центрі Львова на проспекті Свободи, 28. Названий на честь знаменитої української оперної співачки Соломії Крушельницької.


Будівництво театру розпочалось у червні 1897 року за проектом архітектора Зигмунта Горголевського — автора багатьох монументальних споруд Польщі і Німеччини.

Відкрився театр для глядача 4 жовтня 1900 р. прем'єрою лірико-драматичної опери «Янек» Владислава Желенського — про життя карпатських верховинців. Головну партію співав український тенор Олександр Мишуга. В урочистому відкритті взяли участь письменник Генрик Сенкевич, композитор Ігнацій Ян Падеревський та делегації з різних європейських театрів.

Театр іменувався Великий міський театр і працював до 1934 року. Репертуар включав опери «Тангейзер», «Лоенгрін» та «Кільце Нібелунга» Ріхарда Ваґнера.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Цирки та концертні зали України
Kievcircus NoFoP.JPG

Національний цирк України (Київський цирк) — один з найстаріших стаціонарних цирків в Україні. Розташований в Києві на площі Перемоги. Нинішню будівлю цирку було відкрито 5 листопада 1960 року. Діючий керівник Національного Цирку України (Генеральний директор і художній керівник) — Народна артистка СРСР і України Людмила Олексіївна Шевченко.

28 грудня 2000 виповнилося 125 років з часу заснування в Києві стаціонарного цирку. До того в місті існували лише тимчасові дерев'яні або брезентові цирки, кожен з яких працював кілька місяців, після чого їх розбирали.

У 1868 році французький підданий Огюст Бергоньє купив земельну ділянку на розі вулиць Фундуклеївської і Ново-Єлизаветинської (сучасні Богдана Хмельницького та Пушкінська), на місці, де розташований Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Мистецькі колективи та трупи України
Virsky First Dance.JPG

Націона́льний заслу́жений академі́чний анса́мбль та́нцю Украї́ни і́мені Павла́ Ві́рського — національний художній професіональний колектив України, що базується в Києві.

Ансамль відлічує історію з 1937 року, засновниками були Павло Вірський та Микола Болотов. 1940 року ансамбль реорганізований в ансамбль пісні і танцю України, а 1951-го — знову реорганізований у Державний ансамбль танцю України. Незмінним керівником цього колективу в 1955—1975 роках був Павло Вірський, до 1980 року — Олександр Сегаль.

Основу репертуару ансамблю становили старовинні й сучасні танці різних регіонів України, а також танці народів СРСР, країн народної демократії, хореографічні картини дореволюційного і сучасного життя («Запорожці», «Чумацькі радощі», «На кукурудзяному полі», «Новорічна метелиця» та ін.). Показовою рисою ансамблю є широке відображення сучасної тематики і творче використання спадщини народного танцю. Завдяки високому рівню професійної майстерності ансамбль здобув широку популярність. За радянських часів колектив з великим успіхом гастролював у республіках СРСР, а також за кордоном (у КНР і В'єтнамі, 1956; Польщі, 1955; Англії, 1958; Франції і Австрії, 1959). Рекордний план ансамблю досягав 156 виступів на рік.

Наразі колектив теж багато гастролює за кордоном, відвідавши понад 60 країн світу, зокрема В'єтнам, Корею, Китай, Кубу, Австрію, Англію, Канаду, США, Бельгію, Францію, Іспанію, Італію, Грецію, Бразилію, Аргентину, Венесуелу, Португалію, Швейцарію, Данію, Андорру, Японію. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони


редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії


редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
ЛуцькБрВиг.jpg

Архітектурний комплекс Луцького братства — комплекс історико-архітектурного ансамблю Луцького Братства Чесного Хреста, який складається із Хрестовоздвиженської церкви та монастирського приміщення; пам'ятки архітектури національного значення, розташовані в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк». Монастир розташований на вулиці Йова Кондзелевича під № 5, а церква — вулиці Данила Галицького під № 2. Комплекс стоїть на межі двох майданів — Братський Міст та майдану Ринок.

Братський комплекс був збудований в основному протягом 16301640-х років. Довгий час він був політичним центром православного населення Волині, проте внаслідок певних обставин на зламі XVIIXVIII століть братство почало занепадати. Разом з ним занепав і архітектурний комплекс. У XVIII столітті він потерпав від пожеж, а в XIX столітті церква була майже повністю зруйнованою. Хоча монастир залишився майже в первісному вигляді з поправкою на незначні ремонти після пожеж, однак теперішня церква — це лише вівтарна частина колишнього великого храму із прямокутною радянською прибудовою.

В даний час монастир використовується частково під житло, а церква відреставрована і використовується Волинським крайовим братством Андрія Первозванного, яке є спадкоємцем Луцького братства Чесного Хреста.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Художники та графіки
Casimir Malevich photo.jpg

Казими́р Севери́нович Мале́вич (пол. Kazimierz Malewicz; нар. 11 (23) лютого 1878(18780223)<ref>Д.Горбачов. Малевич і Україна. — Київ, 2006. — 456 с., Київ, Російська імперія — пом. 15 травня 1935, Ленінград, РРФСР, СРСР) — український художник-авангардист українсько-польського походження, один із засновників нових напрямків в абстрактному мистецтві — супрематизму та кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва.

Народився у Києві у сім'ї Северина та Людвіки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, тому сім'я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої.

До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, 1890-1894 У Пархомівському художньому музеї є кілька робіт українського авангардиста, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп).

Вважають, що аматорським малюванням К.Малевич почав займатися в Конотопі, де його родина мешкала у 1894-1895 .

Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (18951897)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Майстри декоративно-прикладного мистецтва

Феодо́сія Омеля́нівна Ажа́жа (* 2 (15) червня 1913(19130615), містечко Сорочинці, нині село Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області) — народна майстриня-вишивальниця. У заміжжі (від 1939 року) — Вернигора.

У 1934—1941 роках працювала у Великосорочинській промислово-кооперативній артілі. Її вироби експонувалися на виставках українського народного мистецтва 1936 року Миргороді, Києві, Москві, Ленінграді, на всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року у Москві.

1937 року скатертина роботи Ажажі демонструвалася на міжнародній виставці в Парижі..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Архітектори та скульптори
Архипенко Олександр Порфирович.jpg

Олекса́ндр Порфи́рович Архи́пенко (нар.18 травня (30 травня) 1887(18870530), Київ — пом.25 лютого 1964, Нью-Йорк) — український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об'єднання митців-українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.

Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовував експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1915 року.

Народився в Києві. Молодший син професора Київського університету Порфирія Антоновича Архипенка і Парасковії Василівни Мохової-Архипенко. Старший брат — Євген Архипенко.

У 19021905 роках навчався в Київському художньому училищі.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Композитори, музики та диригенти
Haidukevych-Ostap-Ivanovych-15034404.jpg

Остап Іванович Гайдукевич (нар. 21 листопада 1941, с. Волощина, нині Бережанського району Тернопільської області) — український педагог, музикант, хоровий диригент. Заслужений працівник культури України (2006). Чоловік Ярослави Гайдукевич.

Закінчив Теребовлянський культосвітній технікум (1960, нині Вище училище культури), Тернопільське музичне училище, Київський інститут культури (нині Національний університет культури і мистецтв)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Співаки та естрадні артисти

Миха́йло Мі́нський (справжнє прізвище: Спірін (Спірідонов) Михайло Григорович, * 12 серпня 1918, Тихий Пльос, нині: Бугаєво Катайського району Курганської області Росії — † 9 жовтня 1988, Зволле, Нідерланди) — український концертно-камерний і оперний співак-баритон. Соліст та диригент Хору донських козаків Сержа Жарова.

Михайло Мінський рано почав захоплюватися музикою і співом та грати на баяні. З 1935 року навчався на Робітничому факультеті, потім студіював геологію в Казанському університеті — і одночасно вчився співу у вокальному відділенні технікуму. У 1941 році він став членом Академічного хору, де його помітила М. В. Владімірова, запропонувавши йому навчатися у Консерваторії ім. П. І. Чайковського. Проте ці плани розвіяла війна. М.Мінського забрали до Червоної армії. Як військовополонений, він опинився на українських землях, де й захопився українською народною піснею та музикою. Коли Мінський працював на примусових роботах біля кордону з Угорщиною, виявилося, що його господар є співаком Хору донських козаків Платова. Саме від нього Мінський дізнався про Хор донських козаків Сержа Жарова..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Прозаїки, поети та баснописці
Lesya Ukrainka portrait.jpg

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; 13 (25) лютого 1871(18710225), Новоград-Волинський — 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.

Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911) та ін.

Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько, Петро Антонович Косач — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжному, що під Ковелем. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Актори театру та кіно
Alexei Gorbunov Odessa.jpg

Олексíй Сергі́йович Горбуно́в (нар. 29 жовтня 1961, Київ) — радянський і український актор театру та кіно. Народний артист України.

Олексій Сергійович Горбунов народився 29 жовтня 1961 року в Києві. Дитинство пройшло на масиві Русанівка. У 1978 році, відразу після закінчення школи не зміг вступити до Київського Театральний інститут імені Карпенка-Карого, оскільки не був комсомольцем. У 1978—1979 роках працював у театрі імені Лесі Українки монтувальником, підсобним робітником у костюмерному цеху. У театрі завдяки Аді Роговцевій познайомився з її чоловіком — актором і педагогом Костянтином Степанковим. У 1984 році році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс Костянтина Степанкова). У своєму першому фільмі «Вантаж без маркування» Олексій почав зніматися в день вручення диплома.

З 1984 по 1995 рік — актор театру-студії кіноактора кіностудії імені Олександра Довженка. З весни 1985 року по 20 квітня 1987 року служив у лавах Радянської армії. У 1990-х роках працював приватним таксистом через кризу на кіностудії Довженка. Повернутися до зйомок у кіно допоміг режисер Володимир Попков, запросивши на роль блазня Шико в багатосерійний телефільм «Графиня де Монсоро»..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Кінематографісти та організатори театрального процесу
Саксаганський П.jpg

Пана́с Ка́рпович Саксага́нський (справжнє прізвище — Тобілевич; *15 (27) травня 1859(18590527), с. Кам'яно-Костувате на Херсонщині, тепер Миколаївська область— †17 вересня 1940, Київ) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру.

Панас Саксаганський був представником видатної театральної родини Тобілевичів. Його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Адамович Тобілевич, мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами: Марія (Садовська-Барілотті), Іван (сценічне псевдо Карпенко-Карий), Микола (Садовський) і наймолодший — Панас (Саксаганський)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Танцівники та хореографи
Virsky Pavlo.jpg

Павло́ Па́влович Ві́рський (12 (25) лютого 1905(19050225), Одеса — 5 червня 1975, Київ) — український танцівник і хореограф, Народний артист СРСР (1960).

Народився 12 (25 лютого) 1905 року в Одесі. В 1926 році закінчив Одеське музично-драматичне училище, 1928 — Московський театральний технікум.

Артист балету і балетмейстер у театрах Одеси, Харкова, Дніпра, Києва, військових ансамблів.

Організатор (1937), балетмейстер (до 1940), художній керівник (19551975) Ансамблю танцю УРСР. У своїй творчості розвив знахідки і традиції, закладені Михайлом Андрійовичем Соболем.

Влітку 1972 на одному з найбільших сценічних майданчиків Вашінгтона «Вулф треп» перебував з ансамблем, виступи тривали два місяці.

Жив в Києві. Помер 5 червня 1975 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Артисти цирку
Stamp of Ukraine s124.jpg

Іван Максимович Піддубний (26 вересня (8 жовтня) 1871(18711008), Красенівка, Полтавська губернія, Російська імперія — 8 серпня 1949, Єйськ, Краснодарський край, РРФСР, СРСР) — український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк).

Народився 26 вересня 1871 року на Полтавщині, неподалік містечка Золотоноші, у селі Красенівці (тепер Чорнобаївський район Черкаської області) в сім'ї селянина Максима Піддубного, козацький рід якого славився великою силою. Іван Піддубний також дістав від предків великий зріст і витривалість, а по лінії матері, яка гарно співала, — тонкий музичний слух і в дитинстві по неділях і святах співав у церковному хорі. Прожив там більшу частину життя, потім найнявся вантажником у севастопольський порт. 1895 року переїхав у Феодосію, де самотужки почав займатися гімнастичними вправами та гирьовим спортом.

1897 року вперше взяв участь у чемпіонаті з боротьби на поясах у цирку антрепренера Безкоровайного.

З 1898 року виступає у севастопольському цирку Труцці як борець-професіонал, вперше здобуває перемогу в цирковому чемпіонаті. Після цього виступає в київському цирку Якима Нікітіна.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Костюмери та дизайнери
Воронін Михайло Львович.jpg

Миха́йло Льво́вич Воро́нін (*10 липня 1938(19380710), Київ — †14 квітня 2012 — український дизайнер і виробник класичного одягу, доктор технічних наук.

Народився 10 липня 1938 року в Києві. Кравецькою справою почав займатися в чотирнадцять років (з 1952 року).

З 1964 року закрійник чоловічого верхнього одягу. У 1972 році закінчив Київський технологічний інститут легкої промисловості. З середини 1980-х очолив власний бізнес (з 1985 року фірма «Мода і час»; з 1991 року СП, згодом концерн «Михайло Воронін — Відень—Париж»). З 1994 року був власником основного пакету акцій ВАТ КШФ «Желань».

Могила Михайла Вороніна

Помер 14 квітня 2012 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Михайло Воронін — багаторазовий переможець престижних міжнародних конкурсів кравецької майстерності; успішний бізнесмен, академік, новатор і раціоналізатор. Автор унікального жилетно-макетного методу пошиття чоловічого одягу без примірок, патент на який видано ще 1970 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Мистецтвознавці та критики

Мусієнко Оксана Станіславівна — український кінознавець. Кандидат мистецтвознавства (1973), доцент (1978). Заслужений діяч мистецтв України (1998). Член-кореспондент Національної Академії мистецтв України (2001).Член Національної Спілки кінематографістів України.

Лауреат премії СКУ (1978 і 1986). Орден княгині Ольги III ст. (2004).

Народилась 27 травня 1938 р. в Києві в родині редактора кіностудії і актриси.
Закінчила філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1960) та аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського НАН України (1970).
Захистила кандидатську дисертацію на тему «Образ захисника Вітчизни на екрані» (1973). Викладала естетику в технічному училищі, була науковим співробітником відділу кінознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. З 1973 р. працює, а з 1991 р. — викладає та завідує кафедрою кінознавства Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого.

Кандидат мистецтвознавства (1973), доцент (1978). Заслужений діяч мистецтв України (1998). Член-кореспондент Академії мистецтв України (2001). Член Національної Спілки кінематографістів України..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Продюсери
Игорь Кондратюк — Фаворит Успеха – 2005.jpg

І́гор Васи́льович Кондратю́к (* 14 березня 1962, с. Пригір'я (Ландау) Високопільського району Херсонської області) — український телевізійний ведучий, продюсер, шоумен.

Народився 14 березня 1962 року у колишній німецькій колонії, яку перейменовано на село Пригір'я Високопільського району Херсонської області. Із золотою медаллю 1979 року закінчив Каланчацьку середню школу № 1. 1984 року закінчив фізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (спеціалізація — оптика твердого тіла).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Мистецькі діячі української діаспори
John Hodiak in A Lady Without Passport trailer.JPG

Джон Годяк (англ. John Hodiak, укр. Іван Годяк; 16 квітня 1914(19140416), Піттсбург — 19 жовтня 1955, Лос-Анджелес) — американський кіноактор українського походження. Народився в українській сім'ї в Пітсбургу. З 1942 року працював у студії Метро-Голдвін-Маєр.

Іван Годяк народився 16 квітня 1914(19140416) року у місті Пітсбург, штат Пенсильванія. Він був найстаршим з чотирьох дітей у сім'ї. Батьки Івана Годяка Василь (англ. Walter Hodiak 25 жовтня 1888 — 21 серпня 1962) та Ганна (Анна) (дівоче прізвище — Погорілець) (англ. Anna Pogorzelec, 28 лютого 1888 — 17 жовтня 1971) походили з українського села Грушатичі Перемишльського повіту Львівського воєводства (тепер Старосамбірського району Львівської області). За деякими даними, мати Івана Годяка мала польське походження. [джерело?] Вони переселилися до Америки 1912 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Чи Ви знаєте...


редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Мистецькі сайти України

Портал сучасної української літератури «Укр. Літ» — сайт «Неформальної спільноти письменників України» (НеСУП).

Портал інформує про літературний процес в Україні: діяльність літературних спільнот і студій, фестивалі, книжкові виставки-ярмарки, новинки та премії.

Перші публікації на порталі датуються січнем 2012. На порталі зазначалося, що його засновником є Національна спілка письменників України. Однак згодом назва засновника на порталі була змінена..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 45973 (3 жовтня 2017)



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти
редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали


Україна • Портал:Українська діаспора • Портал:Українська повстанська армія • Портал:Українське мистецтво • Портал:Українська література • Портал:Українська мова • Портал:Сучасна українська література • Портал:Український кінематограф • Портал:Українська музика • Портал:Український рок • Портал:Український спорт • Портал:Українська наука • Портал:Географія України


Мистецтво • Архітектура (Фортифікація • Дерев'яна архітектура • Храми східної традиції) • Бароко • Кераміка • Кінематограф • Модерн • Мультиплікація • Образотворче мистецтво (Живопис • Скульптура) • Музика (Джаз • Естрада • Кантрі • Класична музика • Мюзикл • Опера • Оперета • Панк • Прогресивний рок • Рок • Рок-н-рол • Російський рок • Фолк-рок • Хард-рок • Хеві-метал • The Beatles) • Танець (Балет) • Театр • Телебачення • Фотографія • Цирк


Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Авіація • Автомобілі • Анархізм • Аніме та манґа • Антропологія • Астрономія • Біографії • Біологія • Біологія океану • Ботаніка • Буддизм • Війна • Військова техніка • Вільне програмне забезпечення • Друга світова війна • Економіка • Енергетика • Етнологія • Залізниця • Ігри • Інформаційні технології • Індуїзм • Іслам • Історія • Іхтіологія • Католицтво • Книги • Комунізм • Космонавтика • Культура • ЛГБТ • Математика • Медицина • Мистецтво • Міфологія • Наука • Науки про Землю • Нейробіологія • Освіта • Перша світова війна • Пиво • Пластунство • Політологія • Право • Православ'я • Природничі науки • Програмування • Протестантизм • Психологія • СНІД • Собаки • Соціологія • СРСР • Спорт • Стародавній Рим • Техніка • Туризм • Фемінізм • Фізика • Філософія • Фортифікація • Хімія • Храми східної традиції • Християнство • Юдаїзм

Україна • Регіони • Діаспора • Українська повстанська армія • АТО • Географія • Наука • Мистецтво • Література • Сучасна література • Мова • Музика • Рок • Кінематограф • Спорт • Чемпіонат Європи з футболу 2012 • Караїми

Географія • Австралія • Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна Америка • Північна Америка • Країни світу
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш