Берестейське відділення Білоруської залізниці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Берестейське відділення
Білоруської залізниці
Схема Білоруської залізниці
   Берестейське відділення
Будівництво дільниць сучасної Білоруської залізниці
Статус діюча
Повна назва Транспортне республіканське унітарне підприємство «Берестейське відділення Білоруської залізниці»
Штаб-квартира 224004, Берестя,
Привокзальна площа, 1
Роки функціонування 2 грудня 1939 (84 роки)
Країна Білорусь Білорусь
Берестейська область
Телеграфний код Бел
Залізничний код приписки (Чисельний код) 013[1]
Ширина колії 1520 мм, 1435 мм
Кількість станцій 33
Материнська компанія Білоруська залізниця
Сайт www.brest.rw.by

Транспортне республіканське унітарне підприємство «Берестейське відділення Білоруської залізниці» (біл. Транспартнае рэспубліканскае унітарнае прадпрыемства «Брэсцкае аддзяленне Беларускай чыгункі») — одне з шести відділень Білоруської залізниці. Управління Берестейського відділення розташоване у місті Берестя Берестейської області[2], на стику залізниць з різною шириною колій і є сполучною ланкою між Східною та Західною Європою.

Історія[ред. | ред. код]

1869 року прокладена залізниця у межах сучасної Берестейській області, за рахунок казни було побудовано невелику дільницю від приватної залізниці Варшава — Тереспіль до Кобринського форштадту Берестейсько-Литовської фортеці. Залізниця була відкрита 1 листопада 1869 року і передана в експлуатацію залізниці Варшава — Тереспіль 16 (28) листопада 1869 року.

1871 року місто Берестя стало головним залізничним вузлом, що утворене шляхом об'єднання двох станцій, що належали різним залізницям. Через 10 років у Бересті різні державні та приватні залізниці вже мали 5 станцій, що працювали у шести напрямках: Варшава, Граєво, Холм, Ковель, Москва, Брянськ. На початку XX століття Берестейський залізничний вузол перетинали Московсько-Берестейська, Привісленська, Південно-Західна та Поліські залізниці. Було створено 7 станцій, 5 локомотивних депо, 2 вагонних депо, 2 дистанції колії, дистанцію сигналізації та зв'язку. У першому десятилітті XX століття розпочався процес механізації управління стрілками та сигналами.

Впродовж 1919 по 1939 років Берестя було частиною Вільнюської дирекції, в результаті чого залізничний вузол не розвивався. Крім того, частина двоколійних дільниць була перетворена на одноколійні (Берестя — Лунинець та Берестя — Черемха), а чотириколійна дільниця Берестя — Жабинка стала двоколійною.

2 грудня 1939 року, за розпорядженням наркома зв'язку № 229/С, створено Берестейське (Берестейсько-Литовське) відділення, яке очолював Елін Лев Давидович (з 1939 по 1941 роки).

Сучасний стан[ред. | ред. код]

Берестейське відділення розташоване в межах таких станцій (включно): Лісна, Ловча, Хотислав, Володава, Високо-Литовськ і включає 33 станції, з яких Берестя-Східний та Берестя-Північний позакласні, та 44 пасажирських зупинних пунктів.

Відділення межує з Барановицьким відділенням Білоруської залізниці, Львівською (Укрзалізниця) та Польськими державними залізницями і обслуговує 6 напрямків: на Барановичі, Лунинець, Володаву, Тереспіль, Черемху (Польща), Ковель (Україна).

Станції Берестейського відділення[ред. | ред. код]

Основні станції Берестейського відділення
Станція Фото Рік заснування Напрямок
Берестя-Центральний 1886 Білосток, Варшава, Барановичі, Лунинець, Ковель, Холм
Володава 1887 Холм, Люблін-Головний
Дрогичин 1882 Жабинка, Лунинець, Калинковичі, Гомель
Жабинка 1871 Барановичі, Лунинець, Пінськ
Закрутин 1873 Хотислав, Заболоття, Ковель
Малорита 1873 Хотислав, Заболоття, Ковель
Пінськ 1882 Жабинка, Лунинець, Калинковичі, Гомель
Хотислав 1908 Заболоття, Ковель
Янів-Поліський 1894 Жабинка, Лунинець, Калинковичі, Гомель

Структурні підрозділи[ред. | ред. код]

Поїзд Stadler FLIRT на станції Берестя-Центральний
Заміна візків поїздам, що прямують у напрямку Польщі

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

  • Культурно-спортивний центр
  • Житловий фонд РУП «Брестське відділення Білоруської залізниці»
  • Оздоровчий центр РУП «Брестське відділення Білоруської залізниці»

Начальники відділення[ред. | ред. код]

Роки Прізвище, ім'я, по-батькові
19391941 Елін Лев Давидович
19441946 Гринько Самуїл Олексійович
19461957 Коростильов Дмитро Павлович
19571971 Яковлев Тимофій Васильович
19711981 Шеніков Леонід Миколайович
19811984 Шафроненко Микола Миколайович
19841995 Грибовський Михайло Тимофійович
19952002 Жарела Володимир Ілліч
20022007 Ринг Володимир Йосипович
20072020 Шматов Олександр Михайлович[7]
2020— понині Сопот Микола Павлович[8]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Коди ЄСР залізниць держав СНД та Балтії. Архів оригіналу за 15 вересня 2018. Процитовано 4 травня 2021.
  2. Транспортне республіканське унітарне підприємство «Берестейське відділення Білоруської залізниці» (рос.)
  3. Вокзал станції Берестя-Центральний [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. Станція Берестя-Північний [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. Локотивне депо «Берестя» (ТЧ-16). Архів оригіналу за 4 травня 2021. Процитовано 4 травня 2021.
  6. Рухомий склад ТЧ-7 «Берестя». Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 4 травня 2021.
  7. Про обрання нового голови райпрофсожа Берестейського відділення Олександра Шматова [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
  8. Призначення Миколи Сопота на посаду начальника Берестейського відділення Білоруської залізниці [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • История Белорусской железной дороги из XIX века в век XXI / В.В. Яновская и др. — Минск: «Мастацкая літаратура», 2012. — 955с. ISBN 978-985-02-1375-4
  • Железная дорога Беларуси: История и современность. В. Г. Рахманько, А. В. Бессольнов, В. А. Шоба и др. Под общей редакцией В. Г. Рахманько. — Мн.: ОДО «Триолета», 2001. — 488 с. ISBN 985-6533-02-3
  • Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 10: Малайзія—Мугаджары / Рэдкал.: Г.П.Пашкоў і інш. — Мн.: БелЭн, 2000. — 544 с.: іл. ISBN 985-11-0169-9 (т. 10) ISBN 985-11-0035-8

Панорама[ред. | ред. код]

Панорама станції Берестя-Центральний

Посилання[ред. | ред. код]