Литовські залізниці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Литовські залізниці
лит. Lietuvos geležinkeliai
LTG
Тип залізнична компанія
Форма власності акціонерне товариство[d]
Галузь залізничний транспорт
Засновано 24 грудня 1918
Штаб-квартира вул. Міндовга, 12/14, Вільнюс
Ключові особи Стасіс Дайлідка
Продукція залізничний транспорт
Виторг 443 700 000 € (2017)
Власник(и) Литва
Співробітники 10 791 (2012)
Член Міжнародний союз залізниць[1] і International Rail Transport Committeed[2]
litrail.lt(лит.)(англ.)(рос.)(пол.)(кит.)
CMNS: Литовські залізниці у Вікісховищі

Литовські залізниці (лит. Lietuvos geležinkeliai) — національна державна залізнична компанія Литви. Компанія обслуговує всю залізничну мережу країни. Генеральний директор АТ «Литовські залізниці» — Стасіс Дайлідка.

В 2006 році литовські залізниці перевезли 6,2 млн пасажирів і 50 млн тонн вантажів. Наймасовішим вантажем є російська нафта[3], яку перевалюють в портах Литви. Пасажирські перевезення представлені внутрішніми потягами, міжнародними потягами з Вільнюса (до Москви, Санкт-Петербурга та Мінська, а також транзитом через територію Литви російськими поїздами далекого сполучення, котрі прямують до Калінінграда).

Залізнична мережа Литви складається з 1749 км ліній з російською шириною колії (з них електрифіковані 149 км: лінії кордон з Білоруссю - Кяна - Науйої-Вільня — Каунас та Лентварис — Тракай), а також 22 км з європейською колією та 179 км вузькоколійних ліній з шириною 750 мм.

Історія[ред. | ред. код]

Залізнична мережа на території сучасної Литви почала формуватися у другій половині XIX століття. 15 лютого 1851 року було ухвалено рішення про спорудження Петербурго-Варшавської залізниці, будівництво почалося 1852 року. 4 вересня 1860 року в Вільно з боку Дінабург прийшов перший поїзд, в тому ж році продовжилося будівництво дороги до кордону Російської імперії з Пруссією,а вже 11 квітня 1861 року стала до ладу дільниця Ковно — Вержболово.

Активне залізничне будівництво велося в Балтії наприкінці 1860-х — на початку 1870-х років, в тому числі в листопаді 1873 року почалася експлуатація ділянки Калкуни — Радзівілішкі. Наприкінці 1890-х років з'являються вузькоколійні лінії, 28 вересня 1899 року відкрито регулярний рух поїздів дорогою Поневеж — Постави (ширина колії 750 мм). Нові залізниці, в тому числі велику кількість військово-польових доріг з шириною колії 600 мм було побудовано німецькими солдатами в роки Першої світової війни.

Після проголошення незалежної Литовської держави міністр шляхів сполучення Литви наказом від 3 грудня 1918 року поклав керівництво Литовськими залізницями на групу інженерів. 6 червня 1919 року почався рух поїздів по лінії Кайшядорис — Радвилішкіс. 1922 року Литовські залізниці стали членом Міжнародного союзу залізниць. У міжвоєнний час основна мережа залізниць Литви була вже сформована, під час Другої світової війни піддалася значному руйнуванню.

3 серпня 1940 року указом народного комісара шляхів сполучення СРСР Литовські залізниці стали складовою частиною залізниць СРСР. 1963 року дороги Литовської РСР увійшли до складу Прибалтійської залізниці. Велися роботи з відновлення зруйнованих ділянок, реконструкції станцій, скорочення протяжності вузькоколійних ліній. 1975 року були електрифіковані змінним струмом ділянки приміської зони Вільнюса: Науйої-Вільня — Лентварис — Каунас та Лентварис — Тракай[4].

20 листопада 1991 року залізниці Литви вийшли зі складу Міністерства шляхів сполучення, в січні 1992 року організовано Управління Литовських залізниць. З 1995 року Литовські залізниці є членом Міжнародного комітету залізничного транспорту.

Електрифіковані лінії[ред. | ред. код]

Литовська залізниця електрифікована змінним струмом (25 кВ) впродовж 149 км.

  • Кяна — Каунас— найдовша електрифікована ділянка в Балтійському регіоні (140 км).
    • Станції та пункти зупинки (23): Кяна, Кивішкес, Науйої-Вільня, Павільніс, Вільнюс, Панеряй, Воке, Лентварис, Каріетішкес, Саусяй, Рікантай, Балтамішкіс, Вевіс, Каугоніс, Жасляй, Кайшядорис, Пагіряй, Памерис, Правенішкес, Карчюпіс, Палемонас, Амаляй, Каунас.
  • Лентварис — Тракай — найменша електрифікована гілка в Балтійському регіоні (9 км).
    • Станції та пункти зупинки (3): Лентварис, Сянеї-Тракай, Тракай.

Тяговий рухомий склад[ред. | ред. код]

Тепловоз 2М62 на залізницях Литви
Тепловоз Siemens ER 20 CF

Серед тепловозів: М62, 2М62, ТЕП60, Тепловоз ТЕП70, ТЕП70БС, Тепловоз ЧМЕ3, ЧМЕ3М, ТЕМ2, ER20, ТЕМ-ТМХ.

Тунелі[ред. | ред. код]

На території Литви розташовано два залізничних тунелі:

Пасажирське сполучення[ред. | ред. код]

Міждержавні пасажирські потяги[ред. | ред. код]

Велика частина поїздів міжнародного сполучення проходить по головній магістралі Литви, лінії Кена — Вільнюс — Кібартай. Серед них фірмовий поїзд Вільнюс — Москва, поїзд формування Білоруської залізниці Мінськ — Вільнюс та поїзди Російських залізниць у Калінінград. Лінія Вільнюс — Турмантас — кордон з Латвією використовується для руху поїзда Вільнюс — Санкт-Петербург.

На початку 1990-х років була прокладена суміщена колія 1520 мм і 1435 мм на ділянці Шештокай — Моцкава та колія 1435 мм на ділянці від Моцкави до кордону з Польщею, що дозволило організувати сполучення з Польщею в обхід території Білорусі[5]. Поїзд Польських залізниць Варшава Заходне — Шештокай узгоджений з розкладом поїзду Шештокай — Вільнюс. При цьому до 1996 року існував швидкий поїзд «Балтійський експрес» Таллінн — Шештокай, що сполучав між собою і з Польщею усі балтійські країни.

Пасажирські поїзди в місцевому та приміському сполученні[ред. | ред. код]

Електропоїзд EJ575 в Каунасі

Дизель-поїзда місцевого сполучення в Литві прямують за маршрутами Вільнюс — Клайпеда, Вільнюс — Шяуляй (через Каунас), Вільнюс — Шештокай, Клайпеда — Радвилішкіс.

Рух електропоїздів з Вільнюса здійснюється за маршрутами Науйої-Вільня — Каунас (16 пар електропоїздів щодня) та Науйої-Вільня — Тракай (6 пар). З Вільнюса також вирушають дизель-поїзди у напрямку станцій Турмантас, Стасілос, Кена та Марцінконіс. У жовтні 2008 року відкрився новий маршрут Вільнюс — Аеропорт. Від станції Шяуляй вирушають приміські поїзди на Рокишкіс, Радвилішкіс та Мажейкяй; з Каунаса — на Кибартай та Шештокай, з Клайпеди — на Шилуте.

Невживані та розібрані лінії[ред. | ред. код]

Пасажирське сполучення було скасовано на таких протяжних лініях як Шилуте — Пагегяй (кордон з Росією), Пагегяй — Радвилішкіс, Шештокай — Алітус, Швенченеляй — Утена, а також на прикордонних з Латвією лініях Кретинга — Скуодас, Шяуляй — Йонішкіс та інших. З 1996 року скасовано потяги на дільниці Пабраде — Діджясаліс, яка проходить територією Білорусі. Між двома державами виявилася розділеною гілка Поріччя — Друскінінкай: частина, що проходить територією Литви, була розібрана.

Збережену ділянку вузькоколійної залізниці Паневежис — Рубікяй (так звана Аукштайтська вузькоколійна залізниця[6]) занесено до реєстру нерухомих цінностей Литовської Республіки та використовують лише для руху туристичних поїздів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://vademecum.uic.org/en/memberDetail/86
  2. https://www.cit-rail.org/secure-media/files/cit_members_2023-01-11.pdf?cid=307322
  3. Operations in Lithuania. Архів оригіналу за 17 червня 2010. Процитовано 4 жовтня 2012.
  4. Історія електрифікації залізниць СРСР. Залізничний портал «Паровоз ІС». Архів оригіналу за 13 квітня 2012. Процитовано 12 січня 2012.(рос.)
  5. Тархов С. А. Нові залізниці в пострадянському просторі. Газета «Географія». Архів оригіналу за 13 квітня 2012. Процитовано 12 січня 2012.
  6. Офіційний сайт дороги. Архів оригіналу за 26 квітня 2012. Процитовано 4 жовтня 2012.

Література[ред. | ред. код]

  • Історія залізничного транспорту Росії / Під ред. Є. Я. Красковського, М. М. Уздіна. — СПб., 1994. — 336 с. — 15 000 прим. — ISBN 5-85952-005-0.
  • Литовські залізниці // Велика енциклопедія транспорту: У 8 т / Гл. ред. Н. С. Конарев. — 2-е изд. — М. : Велика російська енциклопедія, 2003. — С. 152 — 154. — 15 000 прим. — ISBN 5-85270-231-5.

Посилання[ред. | ред. код]