Вальтер фон Браухіч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вальтер фон Браухіч
Walther von Brauchitsch
Вальтер фон Браухіч
Вальтер фон Браухіч
Народився 4 жовтня 1881(1881-10-04)
Німецька імперія Німецька імперія, Берлін
Помер 18 жовтня 1948(1948-10-18) (67 років)
Бізонія Бізонія, Гамбург
Країна Німецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Третій Рейх Третій Рейх
Приналежність Wehrmacht Вермахт
Вид ЗС Heer Сухопутні війська
Рід військ артилерія
Роки служби 19001945
Звання Rank insignia of Generalfeldmarschall of the Wehrmacht.svg Генерал-фельдмаршал
Командування Головнокомандувач Сухопутними військами Вермахту
Війни/битви Перша світова війна
Друга світова війна
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден дома Гогенцоллернів
Почесний хрест ветерана війни
Золотий партійний знак НСДАП
Орден Фрідріха (Вюртемберг)
Великий Хрест Ордену Заслуг (Угорщина)
Медаль «У пам’ять 13 березня 1938 року»
Великий хрест ордена святих Маврикія і Лазаря Великий хрест ордена Білої троянди (Фінляндія)
Медаль «В пам'ять 1 жовтня 1938»
Медаль «В пам’ять 22 березня 1939 року»
Великий хрест ордена Святого Олександра з мечами (Болгарія)
Орден Михайла Хороброго
Орден Вранішнього Сонця 1-ого ступеня (Японія) Великий хрест ордена Хреста Свободи (Фінляндія)

Вальтер фон Браухіч (нім. Walther von Brauchitsch; * 4 жовтня 1881, Берлін — 18 жовтня 1948, Гамбург) — генерал-фельдмаршал німецької армії часів Третього Рейху, головнокомандувач Сухопутними військами вермахту (19381941).

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Вальтер фон Браухіч народився 4 жовтня 1881 в Берліні й був п'ятим сином в родині прусського генерала кавалерії Бернарда фон Браухіча (18331910) та Шарлотти фон Гордон (18441906). З дитинства призначався до військової служби, яка в сім'ї Браухічів вважалася родовою традицією. Виховання отримав при імператорському дворі, був пажем імператриці Августи-Вікторії.

У березні 1900 закінчив військове училище й, отримавши первинне офіцерське звання лейтенант, був направлений для подальшого проходження служби в 3-й гвардійський піхотний полк. Через рік перевівся в гвардійську артилерію (3-й гвардійський артилерійський полк). З 10 лютого 1903 по 31 травня 1903 Вальтер фон Браухіч навчався на курсах польової артилерії. З 5 лютого 1906 до 28 лютого 1909 був ад'ютантом другого батальйону 3-го гвардійського полку польової артилерії. У 1909 році йому надається чин обер-лейтенанта. З 1909 отримав тимчасове призначення до Генерального штабу й одночасно навчався у військовій академії. У 1912 році закінчив військову академію і з 13 квітня 1909 до 31 березня 1912 був ад'ютантом полковим ад'ютантом 3-го полку польової артилерії. Підвищений до гауптмана наприкінці 1913 року.

Родовий герб сім'ї Браухічів

29 грудня 1910 Вальтер фон Браухіч вперше одружився з Елізабет фон Карштедт (18811952), заможною спадкоємницею 300 000 акрів (1 200 км²) земель у Померанії. У цьому шлюбі вони мали 3-х дітей.

Перша світова війна та післявоєнний час[ред.ред. код]

Учасник Першої світової війни, перебував на штабних посадах на Західному фронті. 2 серпня 1914 був зарахований у штат 16-го армійського корпусу (1914–1915), згодом послідовно обіймав посади офіцера Генерального штабу при 34-ої піхотної дивізії (1915–1918), 1-ої гвардійської резервної дивізії і гвардійського резервного корпусу (1918). Війну закінчив у чині майора.

Після демобілізації кайзерівської армії зарахований до рейхсверу і призначений у штаб 2-го військового округу (1919). У 1921–1922 роках — командир артилерійської батареї (обов'язкове річне стажування для офіцерів Генерального штабу), у подальшому 3 роки працював у Військовому міністерстві, оберст-лейтенант (1925).

У 1925–1927 роках командир артилерійського дивізіону (обов'язкове 2-річне стажування). У 1927–1930 роках начальник штабу 6-ої піхотної дивізії та водночас 6-го військового округу (Мюнстер) у Вестфалії, оберст (1928). У 1930 році переведений в Генеральний штаб, підвищений в генерал-майори і призначений начальником управління бойової підготовки. У 1932–1933 роках генерал-інспектор артилерії.

У лютому 1933 отримав чин генерал-лейтенанта і призначення на посаду командира 1-ої піхотної дивізії та командувача 1-м військовим округом (Кенігсберг) в Східній Пруссії. У 1935 році 1-а піхотна дивізія, командиром якої одночасно був Браухіч, була розгорнута в 1-й армійський корпус, відповідно командиром якого став Браухіч.

У 1937 році призначений командувачем 4-ої армійської групи (Лейпціг) з підвищенням у чині до генерала артилерії. Ця армійська група (3 корпуси) включала в свій склад всі танкові і моторизовані дивізії вермахту і була його основною ударною силою.

Зліт кар'єри Браухіча[ред.ред. код]

4 лютого 1938 року призначений головнокомандувачем сухопутними військами вермахту і отримав чин генерал-полковника. Ця посада була ключовою у вермахті. Тому, зупинивши свій вибір на Браухічі (за нього перед Гітлером клопотали Г. Герінг, В. Кейтель і Г. Рундштедт), фюрер сподівався, що він буде передусім слухняним виконавцем своєї волі і своїх планів. З цілого ряду інших кандидатів на цю посаду Гітлер вважав Браухіча найбільш відповідною фігурою. Щоб ще більш забезпечити лояльність Браухіча, Гітлер і Герінг вміло скористалися його матеріальною скрутою й сприяли її швидкому і успішному вирішенню.

Військова кар'єра

Тому одним із перших заходів Браухіча на новій посаді стало проведення широкомасштабної «чистки» генералітету німецької армії, проведеної за прямою вказівкою Гітлера. Під приводом «браку патріотизму» з армії була вигнана або переведена на другорядні посади велика група не бажаних нацистам генералів. Серед них були немало колишніх колег, й давніх товаришів по службі самого Браухіча. Під тиском Гітлера і його найближчого оточення Браухіч вимушений був пожертвувати багатьма професіоналами німецької армії, цілком підпорядкувавши армію нацистському керівництву. Правда, незабаром Браухіч схаменувся і зробив спробу повернути сухопутним військам головну роль в керівництві вермахтом, але вона закінчилася невдачею.

З того часу почалося поступове охолодження стосунків між Браухічем і Гітлером. Останній навіть не вважав за потрібне посвятити Браухіча в план аншлюса Австрії, що стало для головнокомандувача сухопутними військами вермахту повною несподіванкою. Але попри таке, нічим не прикрите третирування його як головнокомандувача, Браухіч продовжував слухняно виконувати плани гітлерівської політики, забезпечуючи її силове прикриття: він керував окупацією Австрії і Судетської області (1938), захопленням Чехословаччини (1939). Розуміючи весь авантюризм політики Гітлера, що вів Німеччину до нової світової війни, шансів отримати перемогу в якій у Німеччини, на думку Браухіча, практично не було, він намагався в міру своїх можливостей протидіяти агресивним прагненням нацистського керівництва, але постійно натикався на холодне відчуження, а деколи й на відверті грубощі і приниження.

Усупереч своїм поглядам і переконанням він із завзяттям старого служаки сумлінно виконував все, що від нього вимагав Гітлер: готував німецьку армію до майбутньої війни, розробляв оперативні і стратегічні плани, керував переозброєнням армії, приділяючи особливу увагу прийняттю на озброєння нових артилерійських систем та інших зразків зброї. Так, саме Браухіч був ініціатором прийняття на озброєння 88-міліметрової гармати в двох модифікаціях — протитанкової і зенітної, — що згодом стала вважатися однією з найкращих гармат Другої світової війни.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Очолювана Браухічем німецька армія восени 1939 років розгромила Польщу. Винагородою за цю перемогу Браухічу був Лицарський хрест. Після окупації Польщі він віддав армії наказ не втручатися в діяльність військ СС і поліції на окупованій території. Виступив проти війни на Заході, посилаючись на неготовність німецької армії до широкомасштабної війни, чим викликав різке невдоволення Гітлера. Розроблений під керівництвом Браухіча план війни проти Франції (план «Гельб»), злегка підновляє варіант «плану Шліффена», що був знехтуваний Гітлером, який віддав перевагу «плану Манштейна» (генерал-лейтенант Е. фон Манштейн був начальником штабу групи армій «А», а його план був розроблений в ініціативному порядку як альтернатива офіційному).

Під час кампанії у Франції (1940) Браухіч, хоча і номінально, продовжував очолювати головне командування сухопутних військ німецької армії, але практично його вплив на положення справ був вельми обмеженим — всім заправляв Гітлер через свій штаб ОКВ. Проте після розгрому Франції Браухіч в числі 12 вищих воєначальників Третього рейху був удостоєний звання генерал-фельдмаршала (19 липня 1940 року). Це вище в німецькій армії військове звання Гітлер, не зважаючи на своє прохолодне відношення до Браухіча, був вимушений присвоїти йому, тому що серед тих, що отримав жезл фельдмаршала, було 7 підлеглих Браухіча — фюрер мусив дотримуватися субординації.

Гітлер з Верховним командуванням Вермахту за обговоренням ситуації на фронті. Зліва направо: В.Кейтель, Ф.Гальдер, Гітлер, В. фон Браухіч. 1940

Під керівництвом Браухіча з літа 1940 року починає розроблятися попередній план ведення війни проти Радянського Союзу. Тут Браухіч уже цілком підтримував Гітлера, хоча і застерігав його від недооцінки бойової потужності Червоної Армії. Він санкціював, не зважаючи на свої релігійні переконання, т.з. «наказ про комісарів», відповідно до якого німецьким військам наказувалося розстрілювати на місці узятих в полон політпрацівників Червоної Армії. Формально очолював німецьку армію на початок війни проти СРСР. Проте його керівництво, як і рік тому у Франції, значною мірою було номінальним, оскільки Гітлер безцеремонно нехтував головнокомандувача сухопутних військ Deutsches Heer, нерідко віддавав прямі накази командувачам групами армій через голову Браухіча. Плазуючи перед фюрером й остаточно втративши відчуття власної гідності, Браухіч навіть й не намагався відстоювати свої права, приймав відверте нахабство Гітлера як належне.

До осені 1941 року Вальтер фон Браухіч став украй втомленою й морально зломленою людиною, що була на межі нервового виснаження. 10 листопада 1941 року, якраз у розпал битви під Москвою, у Браухіча стався перший серцевий напад. До кінця листопада, коли йому вдалося дещо оправитися від хвороби, він дійшов висновку, що наступ на Москву провалився. Розуміючи, що «цапом-відбувайлом» за цю першу велику поразку вермахту в Другій світовій війні Гітлер неодмінно зробить його, Браухіч 6 грудня 1941 року під приводом хвороби подав у відставку. Проте прийняти її Гітлер відмовився, заявивши, що в такий вирішальний момент, коли Червона Армія перейшла в контрнаступ, він не може дозволити собі здійснити заміну головнокомандувача сухопутними військами.

19 грудня 1941 року, коли поразка німецьких військ на Східному фронті стала вже очевидним фактом, Гітлер без яких-небудь пояснень відправив Браухіча у відставку. Як Браухіч і передбачав, всю провину за поразку вермахту взимку 1941/42 в Росії Гітлер поклав на нього. Відтак головне командування сухопутними військами фюрер перебрав на себе, заявивши, що в цей критичний момент він не бачить серед своїх фельдмаршалів нікого, хто міг би очолити сухопутні війська.

Заколот проти Гітлера[ред.ред. код]

Із самого початку Браухіч знав про змову армійських офіцерів проти Гітлера. Не схвалюючи агресивних планів Гітлера, він, проте, підкорявся наказу, будучи зв'язаним клятвою на вірність фюрерові. Сподіваючись залучити Браухіча до числа змовників, на нього неодноразово намагався впливати генерал Людвіг Бек, ключова фігура армійської опозиції, й Браухічу доводилося метатися між внутрішнім відчуттям і професійним обов'язком.

Після провалу змови 20 липня 1944 року проти Гітлера Браухіч одним із перших запевнив фюрера в своїй відданості і знов запропонував свої послуги. Але Гітлер залишив пропозицію Браухіча без уваги. 19 серпня 1944 року Браухіч публічно виступив із засудженням змовників і вітав призначення рейхсфюрера СС Г. Гіммлера головнокомандувачем армії резерву.

Після війни[ред.ред. код]

На початку травня 1945 року Браухіч був арештований англійськими військами в своєму маєтку в Шлезвіг-Гольштейне і вивезений до Англії. Під час засідання Нюрнберзького міжнародного трибуналу повернений до Німеччини, проходив на цьому процесі як свідок. Хоча й мав кепський стан здоров'я, утримувався англійською військовою адміністрацією в суворих умовах (5 ув'язнених у камері, розрахованій на двох тощо). У в'язниці Браухіч практично осліпнув. У 1949 році Браухіч мав постати перед англійським військовим трибуналом як військовий злочинець, проте помер в таборі для військовополонених.

Особисте життя[ред.ред. код]

У середині 1930-х років Браухіч хотів розлучитися з дружиною (у прусській військовій касті це безпрецедентний випадок), з якою давно вже жив окремо, та одружитися на дочці Сілезького високопосадовця Шарлотці Руеффер. Перша жінка, з якою він прожив 28 років, як відступне зажадала від чоловіка величезну грошову суму, якої Браухіч не мав. Одночасно надбанням спецслужб стало перелюбство генерала з однією розлученою особою. Розголос такого компромату і скандальний шлюборозлучний процес поставили б хрест на військовій кар'єрі Браухіча, який це прекрасно розумів, а тому готувався до найгіршого розвитку подій. Прусська військова каста з її віковими традиціями й жорсткими морально-етичними установками не припускала таких аморальних відхилень. Її суспільний вирок був би сповна однозначним.

На виручку Браухічу прийшли Гітлер і Герінг, зацікавлені привернути на свій бік військових професіоналів. Вони прислухалися до порад В. Кейтеля і Г. фон Рундштедта, які рекомендували призначити Браухіча на посаду головнокомандувача сухопутними військами вермахту — цю посаду зі скандалом звільнив генерал Фріч. Розглядалося кілька кандидатів, однак кандидатура Браухіча, підтримана багатьма впливовими воєначальниками, була визнана Гітлером найбільш відповідною. Одночасно він наказав задовольнити коштом держави фінансові претензії дружини Браухіча й улагодити всі справи з його розлученням. Таким чином Гітлер купив Браухіча і, притому, дешево. Платню за свої послуги фюрер зажадав негайно — за його прямою вказівкою Браухіч провів «чистку» німецького генералітету, в результаті якого з армії були звільнені 16 авторитетних генералів, ще 44 позбавлені посад.

Нова ж дружина Браухіча, що виявилася затятою нацисткою, стала справляти на нього сильний вплив. Безпринципність Браухіча викликала презирство навіть у самого Гітлера, що завжди не дуже шанував аристократів. Коли незабаром за аналогічну провину (перелюбство) головком Браухіч видав наказ про звільнення зі служби одного з офіцерів, то Гітлер у грубій формі зажадав від нього скасувати цей наказ, не забувши при цьому звинуватити Браухіча в лицемірстві й нагадати йому, що він нічим не кращий за цього офіцера.

Роль Вальтера фон Браухіча в історії[ред.ред. код]

Як воєначальник Браухіч був, безумовно, досвідченим в оперативно-стратегічному відношенні військовим діячем і зробив чималий внесок у реалізацію агресивних планів німецького керівництва напередодні та в ході Другої світової війни. З його ім'ям нерозривно пов'язані перемоги вермахту на полях битв Західної Європи і на початку війни проти Радянського Союзу в 1939–1941 роках.

Генерал фон Браухіч з Гітлером. Варшава. 5 жовтня 1939

Як воєначальник Браухіч мав необхідні для його рангу військові дарування. Свідоцтвом тому є Польська кампанія (1939), здійснена ним блискуче. Всього за 4 тижні мільйонна польська армія була вщент розгромлена німецькими військами, які очолював Браухіч. При цьому поляки втратили 200 тис. чоловік вбитими і пораненими і 420 тис. чоловік полоненими. Втрати ж німців у Польщі склали близько 45 тис. чоловік. Це була єдина військова кампанія, де нацистське керівництво, і перш за все Гітлер, дозволило Браухічу самостійно керувати бойовими операціями. Надалі його оперативна самостійність була різко обмежена постійним втручанням Гітлера в хід військових операцій. Браухіч був вимушений лише беззаперечно виконувати накази й вказівки цього колишнього єфрейтора часів Першої світової війни. Причому самовпевненість і амбітність «полководця» Гітлера нестримно зростали у міру успіхів, що здобувалися вермахтом. У цих умовах Браухічу інколи доводилося виступати проти занадто дилетантських, а часом й абсурдних у військовому відношенні рішень Гітлера, у ряді випадків вимагати їх коректування або скасування, що неминуче накладало свій відбиток на його взаємини з фюрером, які дедалі погіршувалися.

Багато німецьких генералів були досить високої думки про військові здібності Браухіча, бачили в ньому «видатного представника прусських військових традицій». Але водночас слід визнати, що цей колишній гвардієць кайзера був людиною слабовільною, схильною до компромісів, не здатних твердо і принципово обстоювати свої погляди, переконання і рішення. Ці риса Браухіча одразу зауважив Гітлер і нещадно їх експлуатував. Вже через порівняно короткий проміжок часу після свого призначення на посаду головнокомандувача сухопутними військами Браухіч цілком підпав під вплив волі Гітлера.

У перші роки Третього рейху Браухіч не був прибічником нацистів. Це підтверджується його конфліктом із затятим нацистом гауляйтером Східної Пруссії Е. Кохом, демонстративне видалення з окружних маневрів частин СС, виклик на дуель Геббельса і низкою інших не менш показових моментів. Проте Гітлеру поступово вдалося зломити волю Браухіча до опору.

Відомий випадок, коли навесні 1942 роки в бесіді з Геббельсом Гітлер відгукнувся про Браухіча як про «пихатого та боягузливого негідника». Не підлягає сумніву факт нескінченних принижень Браухіча з боку Гітлера. Майже 4 роки Браухіч вимушений був терпіти грубе й зверхнє ставлення до себе фюрера. Фон Браухіч за залізною маскою незворушності й аристократичної пихи приховував свої дійсні почуття, щоб не показувати перед підлеглими свою повну безпорадність. Запобігаючи перед Гітлером, Браухіч за свою службу нацистам отримав багато почестей і нагород, був удостоєний вищого військового звання німецької армії, але врешті-решт все ж був звільнений з серйозно підірваним здоров'ям у безславну відставку, відразу ж був забутий. Подальшої участі в подіях Другої світової війни не брав.

Нагороди генерал-фельдмаршала Вальтера фон Браухіча[ред.ред. код]

Нагороди генерал-фельдмаршала Вальтера фон Браухіча

Джерела[ред.ред. код]

  • Залесский К.А. Кто был кто в Третьем рейхе. — М.: АСТ, 2002. — 944 с. — ISBN 5-271-05091-2. (рос.)
  • Jürgen Löffler: «Walther von Brauchitsch (1881–1948). Eine politische Biographie» — Frankfurt a. M 2001 — ISBN 3-631-37746-0
  • Gerbet, Klaus and Johnston, David. Generalfeldmarschall Fedor von Bock: The War Diary 1939–1945. Schiffer Publishing. January 1, 2000
  • Antony Beevor (1998). Stalingrad, The Fateful Siege: 1942–1943. New York: Penguin Books.
  • Horner, D. M., Jukes, Geoffrey. The Second World War — The Eastern Front 1941–1945. Osprey Publishing (July 25, 2002)

Посилання[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]