Максиміліан фон Вейхс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Максиміліан фон Вейхс
Maximilian von Weichs
Bundesarchiv Bild 101I-056-1643-29A, Frankreich, Generäl v. Weichs.jpg
Прізвисько Зенітник
Народився 12 листопада 1881(1881-11-12)
Німецька імперія Дессау, Саксонія-Анхальт, Німецька імперія
Помер 27 вересня 1954(1954-09-27) (72 роки)
ФРН Борнхайм (Рейнланд) (поблизу Бонну, Північний Рейн — Вестфалія), Німеччина
Країна Німецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Третій Рейх Третій Рейх
Приналежність Reichsheer Рейхсхеер
Reichswehr Рейхсвер
Wehrmacht Вермахт
Вид ЗС Heer Сухопутні війська
Рід військ кавалерія
Роки служби 19001945
Звання Rank insignia of Generalfeldmarschall of the Wehrmacht.svg Генерал-фельдмаршал
Командування 1-а танкова дивізія
13-й армійський корпус
2-а армія
Група армій «B»
Група армій «F»
Командування Вермахту «Південний Схід»
Війни/битви Перша світова війна:

Друга світова війна:

Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Орден «За заслуги» (Баварія)
Хрест «За заслуги» (Баварія)
Почесний хрест ветерана війни
Імперський орден Франца-Йосифа (Австро-Угорщина)
Орден дому Гогенцоллернів з мечами
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Титул барон
Підпис Maximilian von Weichs Signature.svg

Максиміліан Марія Йозеф Карл Габріель Ламораль райхсфрайхерр фон унд цу Вейхс ан дер Глон (нім. Maximilian Maria Joseph Karl Gabriel Lamoral Reichsfreiherr von und zu Weichs an der Glon); * 12 листопада 1881, Дессау — 27 вересня 1954, Борнхайм (Рейнланд) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, барон, генерал-фельдмаршал (1943) Вермахту. Кавалер Лицарського хреста з Дубовими листям (1945). Командував групами армій та армією в ході Європейських кампаній та під час війни з Радянським Союзом.

Максиміліан фон Вейхс мав походження зі старої баварської дворянської сім'ї, й присвятив своє життя військовій службі. Був кадровим офіцером в кавалерії імператорської німецької армії. Брав участь у Першій світовій війні служачи на керівних посадах у військових формуваннях, закінчив війну у ранзі ротмістра німецького Генерального штабу. З введенням Версальським договором обмежень щодо чисельності Збройних сил був залишений у Рейхсвері та знаходився на керівних посадах у різних кавалерійських з'єднаннях. Коли Адольф Гітлер прийшов до влади в 1933 році, був в чині оберста. Наступні роки грав активну роль у створенні броньованих формувань Вермахту.

На початок Другої світової війни Максиміліан фон Вейхс командував корпусом у Польській кампанії, опанував Львів й брав участь в облозі Варшави. У якості командувача 2-ї армії діяв під час вторгнення до Франції в 1940 році, нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста. У квітні 1941 року головував армією, що окупувала Югославію за короткий час. Щоб подолати опір югославських партизан власноруч віддав наказ на розстріл цивільних осіб, що їх підтримували. Під час вторгнення в СРСР 2-а армія під командуванням Вейхса діяла у складі групи армій «Центр», що наступала на Москву. У липні 1942 року Максиміліан фон Вейхс був призначений командувачем групою армій «В» і пов'язав своє ім'я з битвою під Сталінградом, незабаром після чого він був підвищений до генерал-фельдмаршала.

З серпня 1943 був призначений головнокомандувачем військами Вермахту у Південно-Східній Європі (головнокомандування Південного Сходу) та одночасно групою армій «F» на Балканах. Він домігся певних успіхів у роззброєнні італійських військ, коли Італія вийшла з війни в 1943 році й вів нещадну боротьбу проти югославських та грецьких партизан, як військовими так й дипломатичними методами. У березні 1945 група армій була розформована, фон Вейхс пішов у відставку.

2 травня 1945 потрапив в американський полон. Він повинен був бути звинувачений у вбивствах цивільних осіб та інших військових злочинах у Нюрнберзі, але союзники змушені були за станом здоров'я припинити кримінальну справу проти нього й влітку 1949 звільнити колишнього фельдмаршала. Останні роки свого життя Максиміліан фон Вейхс прожив в безвісності, помер у 1954 у віці 72 років, на батьківщині його предків в Західній Німеччині.

Біографія[ред.ред. код]

Родовий герб фон Вейхсів
Ескадрон кінноти рейхсверу. 1928

Ранні роки[ред.ред. код]

Максиміліан Марія Йозеф Карл Габріель Ламораль райхсфрайхерр фон унд цу Вейхс ан дер Глон народився 12 листопада 1881 в Дессау у Герцогстві Анхальт й був нащадком стародавньої аристократичної сім'ї Вейхсів, коріння якої походять від дворян часів Священної Римської імперії. Його батько, Отто, був відставним ротмістром кінноти, конюшим герцога Анхальта. У дитинстві Максиміліан навчався в школі в Дессау до 1895, у тому ж році його батько помер й разом з матір'ю вони переїхали до Мюнхена. Там він навчався у вищій школі «Вільгельма», де у 1900 здобув вищу освіту. Максиміліан фон Вейхс належав до католицької релігії й був дуже релігійним та побожним у своїй вірі, чим характеризувався до кінця свого життя.

Після закінчення вищої школи, фон Вейхс вирішив за власним бажанням продовжити свою кар'єру у якості військового. Через своє дворянське походження та попередній досвід служби свого батька він обрав кінноту, найпрестижніший рід військ німецького панства, яка в Імператорській Німецькій армії користувалася величезною шаною та надавала багато привілей до соціального статусу. 15 липня 1900 фон Вейхс в якості фанен-юнкера (нім. Fahnenjunker) був прийнятий на службу до 2-го Королівського баварського полку важкої кавалерії ерцгерцога Франца Фердинанда в Ландсхут. 1 грудня 1900 року Максиміліан фон Вейхс отримав звання унтер-офіцера й згодом 8 лютого 1901 отримав первісне офіцерське звання фенріх (нім. Fähnrich). У березні 1901 він поступив на навчання до військової школи Мюнхена (нім. München Kriegsschule), яку закінчив у лютому наступного року й 9 березня 1902, у річницю коронації імператора Фрідріха III, був приведений до військової присяги, отримавши звання лейтенанта.

З 1908 полковий ад'юнкт, потім офіцер штабу кавалерійської школи. У 1911 році закінчив Військову академію і в чині обер-лейтенанта продовжував службу в кінноті, ротмістр (1914).

Перша світова війна[ред.ред. код]

З початком Першої світової війни в серпні 1914 року, фон Вейхс був ад'ютантом командира баварської кавалерійської дивізії. У складі формування брав участь у боях на Західному фронті на території Франції в Лотарингії, біля Іпра та у Фландрії, з жовтня 1914 ад'ютант 4-ої Баварської кавалерійської бригади. 5 жовтня 1914 він був нагороджений першою військовою нагородою Залізним хрестом II ступеня. У травні наступного року був призначений на посаду офіцера Генерального штабу в 5-у баварську піхотну дивізію, з якою діяв в боях за Маас, Мозель, в Артуа, Фландрію, Аррас і Вогези. 13 листопада 1915 Максиміліан фон Вейхс був нагороджений за Залізним Хрестом першого класу.

Військова кар'єра[1]

У грудні 1916 року фон Вейхс був переведений до Генерального штабу, де займав посаду до квітня 1917 року. У червні того ж року Максиміліан фон Вейхс призначається для подальшого проходження служби на посаду офіцера Генерального штабу до II-го Баварського армійського корпусу, з квітня по травень 1918 року при штабі XV-го баварського резервного корпусу. За часів війни фон Вейхс отримав крім Залізного Хреста двох класів та ордена дому Гогенцоллернів ще кілька інших нагород Баварії. Як бойовий офіцер, фон Вейхс здобув досить обмежений досвід ведення бойових дій.

Служба в Рейхсвері. Прихід нацистів до влади[ред.ред. код]

Після демобілізації кайзерівської армії Максиміліан фон Вейхс в числі інших 4 тис. офіцерів був прийнятий на службу до рейхсверу та з травня 1919 продовжив службу в штабі 23-ої кавалерійської бригади, що базувалася в місті Вюрцбурзі. У смутні часи для Німеччини, брав участь у придушенні комуністичного повстання в Рурській провінції (березень — квітень 1920). Дедалі призначений до штабу 3-ої кавалерійської дивізії (Веймар). У 1922–1925 роках командир ескадрону 18-го кавалерійського полку, майор (1923). Потім 2 роки служив у військовому (піхотному) училищі. У 1927 році призначений заступником командира 18-го кавалерійського полку, оберст-лейтенант (1928). У 1928–1930 роках командир 18-го кавалерійського полку.

Коли Максиміліану фон Вейхсу було вже 46 років він вирішив одружитися й 18 липня 1928 вступив у шлюб з Марі Маргарете фон Нішвант (нім. Nizvant). У березні 1930 був призначений начальником штабу 1-ої кавалерійської дивізії (Франкфурт-на-Одері), а 1 листопада 1930 року був підвищений до військового звання оберст.

На час приходу в Німеччині нацистів до влади (січень 1933 року), Вейхс служив в штабі 2-ої армійської групи (генерал В. фон Лееб) в Касселе. З того часу починається його швидке просування по службі. Вже в лютому 1933 року Вейхс призначається заступником командира 3-ої піхотної дивізії (Берлін), в квітні підвищений в ранзі до генерал-майора, а в грудні 1933 року збувається його бажання — він отримує посаду командира 3-ої кавалерійської дивізії (Веймар). У 1935 році його дивізія була розформована, а сам Вейхс підвищений в генерал-лейтенанти і призначений командиром 1-ої танкової дивізії в тому ж Веймарі. У 1936 році виконував обов'язки командувача 7-им військовим округом, генерал кавалерії. У 1937 році призначений командувачем знов створеним 13-м військовим округом (Нюрнберг). Брав участь в окупації Судетської області та Чехословаччини.

Друга світова війна[ред.ред. код]

З початком Другої світової війни генерал кавалерії Максиміліан фон Вейхс брав найактивнішу участь у Польській кампанії 1939, в ході якої командував 13-м армійським корпусом, що був сформованим на базі 13-го військового округу й входив до складу 8-ої армії генерала Й. Бласковіца. Очолюваний корпус Вейхсом з відмінністю брав участь в боях в районах Познані, Лодзі, Кутно і Варшави. Саме його умілі і рішучі дії зіграли вирішальну роль в капітуляції Варшави. За цю кампанію нагороджений планками до Залізним хрестів (повторне нагородження). Після завершення Польської кампанії змінив генерала Бласковіца на посту командувача 8-ою армією (жовтень 1939 року), перекинутою на Західний фронт і перейменованою на 2-у армію.

Генерал Максиміліан фон Вейхс вітає німецькі війська у Лодзі. 1939

Під час Французької кампанії 1940 років відзначитися Вейхсу не довелося. Його армія знаходилася в резерві групи армій «А» і активної участі в бойових діях не приймала. Лише на завершальному етапі кампанії, коли опір французькій армії був вже зломлений, 2-а армія була використана для окупації території Франції. Проте заслуги Вейхса перед Третім рейхом в 1939–1940 роках були високо оцінені Гітлером. Після розгрому Франції він був нагороджений Лицарським хрестом, підвищений до генерал-полковника. Потім Вейхс командував військами в Південній Німеччині і Чехії (штаб — м. Мюнхен).

Навесні 1941 року командував 2-ою армією під час Балканської кампанії 1941 року. Війська Вейхса вторглися до Югославії з півночі, з території Австрії і Угорщини. Оборона югославів в прикордонному районі була прорвана в 1-й же день (6 квітня). Вже 10 квітня війська 2-ої армії оволоділи м. Загреб, 13 квітня з'єдналися в районі Белграда з військами 12-ої армії, що наступали з Болгарії, і у взаємодії з ними опанували югославську столицю.

15 квітня вони змусили в районі Сараєво до капітуляції 2-у югославську армію. Вейхс вів переговори про перемир'я з югославським командуванням, які завершилися капітуляцією Югославії (17 квітня 1941 року). Розгром Югославії німецькими військами був здійснений всього за 12 днів. В ході цієї блискавичної кампанії югославська армія втратила лише полоненими понад 250 тис. чол. Втрати ж німецької 2-ої армії склали трохи чим більше ніж 500 чоловік, з них 151 — вбитими.

Генерал-полковник Максиміліан фон Вейхс (праворуч) з генералом Г.фон Греффенбергом (центр). Східний фронт. 23 вересня 1942

Радянсько-німецька війна[ред.ред. код]

На радянсько-німецький фронт 2-а армія прибула лише наприкінці липня 1941 року. Штаб же армії на чолі з Вейхсом прибув в розпорядження командувача групи армій «Центр» генерал-фельдмаршала Ф. фон Бока на початок нападу Німеччини на Радянський Союз, де генерал 30 червня очолив піхотні дивізії, що входили до цього до складу 4-ої армії. На чолі них Вейхс разом з 9-ою армією брав участь в розгромі оточеного в районі Білостока угрупування радянських військ. В результаті ліквідації Білостоцького котла німецькі війська узяли в полон близько 290 тис. чоловік, захопили 2500 танків і 1500 гармат. В кінці серпня 1941 року Вейхс отримав перемогу в битві під Гомелем, де його війська захопили в полон понад 80 тис. чоловік. Потім підтримував удар генерала Г. Гудеріана на Київ, в тил військам радянського Південно-Західного фронту, що завершився також великою перемогою німецького Вермахту. У вересні — жовтні 1941 року 2-а армія зіграла важливу роль в оточенні і розгромі брянського угрупування радянських військ.

В кінці листопада 1941 року Вейхс, важко захворівши і здавши командування 2-ою армією генералові Р.Шмідту, відбув на лікування до Німеччини. Повернувся на фронт в середині січня 1942 року, коли 2-а армія вела важкі оборонні бої на рубежі Орел, Курськ. Це був період загального контрнаступу Червоної Армії взимку 1941/42 роки. В кінці червня 1942 року на північному фланзі групи армій «Південь» очолив групу «Вейхс», до складу якої увійшли його 2-а армія, 4-а танкова армія (генерал Г. Гот) і 2-а угорська армія (генерал Г. Яни). Брав участь в невдалому наступі генерал-фельдмаршала Ф. фон Бока на Воронеж.

13 липня 1942 року призначений командувачем групою армій «B», замінивши на цій посаді генерал-фельдмаршала Ф. фон Бока. До її складу, окрім німецьких 2-ої і 6-ої армій, увійшли недостатньо надійні в бойовому відношенні армії союзників — 2-а угорська, 3-я румунська і 8-а італійська армії.

У липні 1942 року Максиміліан фон Вейхс очолював німецькі війська в ході Сталінградської битви. У серпні 1942 року розгромив на Середньому Доні, в районі Калача, 2 радянських армії (1-у танкову і 62-у загальновійськову). Неодноразово звертав увагу верховного командування (ОКВ) і особисто Гітлера на небезпечне положення флангів його групи армій. Але всі його застереження виявилися безрезультатними.

Коли Червона Армія перейшла в контрнаступ під Сталінградом, Вейхс звернувся до Гітлера з проханням дозволити відвести 6-у армію, над якою нависнула загроза оточення, з району Сталінграду за Дон, але дістав відмову. В кінці листопада 1942 року у зв'язку із створенням на Сталінградському напрямі групи армій «Дон» (генерал-фельдмаршал Е. фон Манштейн) велика частина військ, що входили до цього до складу групи армій «B», була передана в нову групу армій. У розпорядженні Вейхса залишилися лише 2-а армія і італійська 8-а армія, які були розгромлені Червоною Армією в січні 1943 року. Не зважаючи на настільки нищівну поразку, яку Вейхс потерпів під Сталінградом і на Доні, якого німецька армія ще жодного разу за всю війну не зазнавала, 1 лютого 1943 року Гітлер присвоїв Вейхсу звання генерал-фельдмаршала.

14 лютого 1943 року залишки групи армій «B» були розформовані, а її штаб виведений до резерву ОКХ (головне командування сухопутних військ). 10 липня 1943 року він також був розформований. Але не в справ Вейхс знаходився недовго.

Балканський напрямок[ред.ред. код]

25 серпня 1943 року він був призначений командувачем знов створеної на Балканах групи армій «F». Основне призначення цього оперативно-стратегічного об'єднання полягало у веденні боротьби з югославськими партизанами і несенні окупаційної служби на Балканах. Після капітуляції Італії та її переходу на сторону антигітлерівської коаліції здійснив захоплення контрольованих італійцями територій на Балканському півострові. Капітуляція італійців, значно ускладнило проблеми, з якими спіткався фон Вейхс. Головнокомандувач у Південно-Східній Європі зараз повинен був тримати під своїм контролем величезну площу обмеженими силами. Максиміліан фон Вейхс мав у своєму розпорядженні близько 600 тис. чоловік, проте незважаючи на, здавалося б, велику кількість, більшість з них були погано навчені і оснащені, та у порівнянні з військами на інших фронтах світової війни солдати були значно старше за віком. Через нестачу сил і засобів фельдмаршал був змушений залишати під контролем повстанців багато гірських районів. Попри це, він зміг забезпечити малими силами виконання завдань, що на нього покладалися в Югославії та Греції. Так, по домовленості з Верховним головнокомандувачем військами Вермахту в Італії, генерал-фельдмаршалом Люфтваффе Альбертом Кессельрінгом, трофейні танки, що діяли на італійському театрі були малоефективні проти союзних танків, але перекинути на Балкани продемонстрували надзвичайну ефективність проти партизанів. Фон Вейхс розробив нову тактику дій для регулярної боротьби з повстанськими угрупованнями, зробивши наголос на нетрадиційних методах ведення бойових дій, широко застосовуючи засідки та маневреність, а не кількість військ. Вейхс зініціював створення малих та мобільних оперативних груп, силами до батальйону, які посилювалися єгерами та досвідченими ветеранами, що могли швидко реагувати на акції партизан та переслідувати свого противника, де і коли виникне така необхідність. Ці формування були названі «ягдкомандос» (нім. Jagdkommandos) й були дуже ефективними в боротьбі з повстанцями.

Німецькі солдати під час операції проти югославських партизан. 1943

Проте, розуміючи всю безперспективність боротьби з повсталими проти окупантів балканськими народами, Вейхс у вересні 1943 року звернувся до Гітлера з пропозицією вивести німецькі війська з Балкан і використовувати їх на інших фронтах, але дістав відмову.

У жовтні 1943 року Вейхс прийшов до висновку, що загроза партизанських дій з боку грецьких повстанців не може бути серйозною для німців, по-перше, тому що акти саботажу не викликали скрутних проблеми й тому, що більшість партизанських загонів були зайняті в міжусобній боротьбі між собою. Виходячи з цього Максиміліан фон Вейхс зосередив основні зусилля боротьби з партизанами Броз Тіто, який був сильним і небезпечним супротивником. Наприкінці 1943 року югославські партизани налічувалося близько 145 тисяч повстанців, і їх кількість постійно збільшувалася. З них близько 90 тисяч знаходилося під командуванням Тіто. Вейхс ОКВ запросив дозвіл на проведення до приходу зими масштабної операції проти партизан в Югославії. Крім того, абверу вдалося вкрасти послання Тіта від 4 листопада 1943, в якому лідер югославських комуністів висловив свій намір атакувати німецькі гарнізони в Сербії потужними силами. Більш того, багато колишніх прихильників маріонеткового режиму, заснованого німцями в Югославії, приєдналася до партизанів. Особливий скептицизм у фон Вейхса викликала і здатність Анте Павелича, очільника Незалежної Держави Хорватія боротися своїми власними силами з партизанським рухом. У зв'язку з цим прийнято рішення про оголошення військового стану в країні.

За зиму 1943/44 війська під командуванням Максиміліана фон Вейхса провели проти югославських партизан 3 масштабних наступальних операції, намагаючись поступово розгромити значну частину повстанських сил Тіто в анклавах в Боснії. Спочатку німецькі війська провели операцію «Орел», за задумом якої від повстанців повинна була бути відчищена східна Хорватія та "Операція «Куляста блискавка» (нім. Kugelblitz), що мала за мету оточення партизанів у східній Боснії. Через несприятливі погодні умови, наступ розпочався 2 грудня, із затримкою приблизно на два тижня. Бої, що виникли були дуже запеклими, але, незважаючи на труднощі, німці змогли завершити оточення. Через властивості гірського рельєфу, партизани змогли непомітно просочитися через німецькі лінії, і втекти на північ. Переслідуючи ворога фон Вейхс розпочав додаткову операцію «Снігова буря», що тривала до 31 грудня 1943 року, але не досяг значного успіху. Згодом, з 2 січня 1944 війська Ваффен-СС і 1-ї гірсько-піхотної дивізії продовжували переслідування партизан на території Чорногорії. І на цей раз партизанам вдалося втекти. Ще одна операція під кодовою назвою «Осіння блискавка», спрямована на очищення узбережжя Адріатичного моря і блокування поставок військових матеріалів партизанам через морські порти. Нездатний зломити волю югославського народу до опору, Максиміліан фон Вейхс ввів на контрольованій його військами території жорсткий окупаційний режим, не зупиняючись перед масовими стратами заручників і проведенням тактики «спаленої землі».

В кінці 1943 року в оперативне підпорядкування фон Вейхса була передана група армій «E», що знаходилася в Греції, і він, таким чином, об'єднав під своїм командуванням всі німецькі війська на Балканах. У Греції через вищезазначену фон Вейхсом оцінку ефективності партизанського руху, масштаб антипартизанської боротьби був відносно невеликим. Основними районами дій Вермахту були Фессалія і західна Македонія.

Операція «Маргарет I»[ред.ред. код]

Весна 1944 привнесла нові труднощі у взаємини між Німеччиною та її союзниками. Під ударами радянських військ Вермахт відступав й навіть для самих відданих прихильників Гітлера перемога Німеччини вже не здавалася реальною. Країни-союзники Третього Рейху намагалися звести до мінімуму шкоду у випадку майбутньої поразки своєї країни, й почали шукати шляхи виходу з війни. Гітлер вважав, що враховуючи ненадійність керівництва Угорщини, та лідера адмірала Міклоша Горті, її перехід на бік ворога цілком можливий. Тому він вирішив піти на військове втручання і узяти угорську армію під свій контроль. Місія з окупації Угорщини під кодовою назвою операція «Маргарет» під керівництвом фон Вейхса, як головнокомандувача Південно-Східної Європи, повинна була розпочатися на початку березня 1944.

Під впливом італійського досвіду, Вейхс зробив песимістичні прогнози по наслідкам кампанії. 8 березня він записав у своєму щоденнику, що угорці «буде боротися до останньої людини за свободу своєї країни» і попереджав про «загальне повстання» проти німецьких військ, яке будуть підбурювати євреї і комуністів. Проте, 18 березня Хорті після короткого заперечення поступився вимогам Гітлера та прийняв на себе верховну владу в країні і дозволив введення військ Вермахту.

О 4:00 наступного дня, німецькі війська увійшли на угорську територію. Максиміліан фон Вейхс був у захваті від того, що його оцінки була помилкова. «Ніде опору», він написав у своєму щоденнику. У багатьох випадках німців зустрічали з офіційними прийомами з боку військовослужбовців і населення. Відразу ж почалися арешти «небажаних елементів», а розграбування багатств країни, особливо цінної для німецьких військ нафти.

Останні місяці війни[ред.ред. код]

Потім, фельдмаршал Вейхс повернулася на Балкани. У вересні 1944 після вступу Червоної Армії на територію Болгарії і Югославії війська груп армій «F» та «E» почали відхід з Балкан. До початку 1945 років вони продовжували ще утримувати значну частину Югославії, ведучи бойові дії за 100 км на захід від Белграда і східніше Сараєво.

У січні 1945 року начальник Генерального штабу сухопутних військ генерал Г. Гудеріан зробив спробу добитися призначення Вейхса на посаду командувача групою армій «Вісла», але вона закінчилася невдачею. Гітлер відкинув пропозицію Гудеріана, і щоб якось пом'якшити своє негативне відношення до кандидатури Вейхса, нагородив його дубовим листям до Лицарського хреста (5 лютого 1945 року). Поступово велика частина військ, що знаходилися в підпорядкуванні Вейхса, була перекинута на інші фронти. В кінці березня 1945 року залишки групи армій «F» був розформовані, а її штаб розформований за непотрібністю. Сам Вейхс був переведений до резерву ОКВ і участі в завершальних битвах Другої світової війни вже не брав.

2 травня 1945 був заарештований американськими військами в Баварії. Піддавався допитам в ході Нюрнберзького процесу, проте у таборі для військовополонених Вейхс серйозно захворів й в 1947 був звільнений з полону. Після виходу на волю оселився в Західній Німеччині і вів відокремлене життя. Вейхс виявився одним з небагатьох вищих воєначальників Третього рейху, яким удалося уникнути суду за військові злочини під час Другої світової війни.

Роль Максиміліана фон Вейхса в історії[ред.ред. код]

Високий, жилавий, в окулярах з товстими стеклами і металевою оправою, з манерами природженого аристократа Вейхс зовні схожий швидше на якогось університетського професора, ніж на полководця. Але це була хибна вистава. Гудеріан якось відмітив, що Вейхс був «настільки ж розумний, наскільки повний гордості і мужності». Старий кавалерист, педантичний служака, професіонал високого класу, що вважав, що кадровий військовий не повинен втручатися в політику, спочатку фон Вейхс не співчував нацистам, але потім став співробітничати з ними. Поворотним моментом, що зіграв вирішальну роль в зміні його відношення до нацистів, з'явилося рішення Гітлера про розгортання на базі 100-тисячного рейхсверу потужних німецьких збройних сил (Вермахту). Це не лише повністю відповідало традиційним уявленням Вейхса про роль і місце армії в системі державних інститутів влади, але і відкривало для нього особисто широкі можливості зробити військову кар'єру.

На допитах Нюрнберзького трибуналу. Генерал-фельдмаршали Вільгельм Ліст та Максиміліан фон Вейхс. 12 травня 1947

Водночас Вейхс надалі був вимушений постійно балансувати між своїми глибокими релігійними переконаннями, які входили в протиріччя з ідеологічними установками і практикою нацистського режиму, і своєю прихильністю Гітлеру. Завдяки своїй лояльності фюрерові йому удалося успішно уникнути влаштованого в 1938 році В. Браухичем за наказом Гітлера «генеральської чистки» й в подальшому зберігати довіру Гітлера майже до самого кінця війни, хоча він не раз й досить різко виступав проти каральних акцій СС, що будь-кому іншому навряд чи б так легко зійшло з рук. І після закінчення війни Вейхсу удалося успішно уникнути військового трибуналу переможців, незважаючи на його безпосередню причетність до військових злочинів в Югославії.

Як воєначальник Вейхс особливо відзначився, командуючи корпусом в Польській кампанії 1939 років, армією під час Балканської кампанії 1941 року і в перші місяці війни проти Радянського Союзу. Пост же командувача групою армій «B» виявився йому не під силу, і він повною мірою несе свою частку відповідальності за катастрофу німецької армії під Сталінградом. Прекрасно усвідомлюючи всю небезпеку становища, в якому опинилася його група армій на Середньому Доні і під Сталінградом у листопаді 1942 року, він проте не проявив належної твердості перед Гітлером і верховним командуванням Вермахту, щоб не зважаючи ні на що, відстояти свою точку зору й спробувати звести до мінімуму можливі негативні наслідки контрнаступу Червоної Армії. Правда, потім Вейхс непогано проявив себе як командувач групою армій на Балканах, заслуживши на репутацію здатного і умілого, хоча ні в якому разі і не блискучого, воєначальника великого масштабу.

У військах Вейхс був широко відомий під прізвиськом «зенітного генерала» або «зенітника», оскільки був активним прибічником широкого застосування зенітної артилерії в наземних боях, особливо при відбитті масованих танкових атак противника.

Нагороди генерал-фельдмаршала Максиміліана фон Вейхса[ред.ред. код]

Нагороди генерал-фельдмаршала Максиміліана фон Вейхса

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Friedrich-Christian Stahl: Generalfeldmarschall Maximilian Freiherr von und zu Weichs an der Glon. In: Gerd R. Ueberschär (Hrsg.): Hitlers militärische Elite. Vom Kriegsbeginn bis zum Weltkriegsende. Band 2. Primus, Darmstadt 1998, ISBN 3-89678-089-1, S. 276–282.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Командування військовими формуваннями (установами)
Третього Рейху
Попередник:
сформована
1st Panzer Division Oak.svg
командир 1-ої танкової дивізії

1 жовтня 1935 — 30 вересня 1937
Наступник:
генерал-майор
Рудольф Шмідт
Попередник:
сформований
командир XIII-ого армійського корпусу
1 серпня26 жовтня 1939
Наступник:
генерал-лейтенант
Генріх фон Фітингоф
Попередник:
сформована
Coat of Arms of the 2nd GE Army II World War.svg
командувач 2-ої армії

20 жовтня 193926 листопада 1941
15 січня15 липня 1942
Наступник:
генерал-полковник
Рудольф Шмідт
Попередник:
генерал-фельдмаршал
Федор фон Бок
командувач групою армій «B»
16 липня 194214 липня 1943
Наступник:
генерал-фельдмаршал
Ервін Роммель
Попередник:
сформована
командувач групою армій «F»
26 серпня 194325 березня 1945
Наступник:
розформована
Попередник:
генерал-полковник
Александер Лер
Головнокомандувач
Командування Вермахту
«Південний Схід»

26 серпня 194325 березня 1945
Наступник:
генерал-полковник
Александер Лер