Евальд фон Кляйст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Евальд фон Кляйст
Ewald von Kleist
Bundesarchiv Bild 183-1986-0210-503, General Ewald von Kleist.jpg
Народився 8 серпня 1881(1881-08-08)
Німецька імперія Браунфельс, Гессен, Німецька імперія
Помер 13 листопада 1954(1954-11-13) (73 роки)
SU Володимирський централ, Владимир, СРСР
Країна Німецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Третій Рейх Третій Рейх
Приналежність Reichsheer Рейхсхеер
Reichswehr Рейхсвер
Wehrmacht Вермахт
Вид ЗС Heer Сухопутні війська
Рід військ кавалерія
танкові війська
Роки служби 19001938, 19391944
Звання Rank insignia of Generalfeldmarschall of the Wehrmacht.svg Генерал-фельдмаршал
Командування Група армій «A»
1-а танкова армія
22-й армійський корпус
Війни/битви Перша світова війна:

Друга світова війна:

Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям та Мечами
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Почесний хрест ветерана війни
Орден Заслуг (Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Орден «За заслуги» (Баварія)
Командор Савойського військового ордена
Орден Михайла Хороброго
Ганзейський Хрест (Гамбург)

Па́уль Лю́двіг Е́вальд фон Кляйст (нім. Paul Ludwig Ewald von Kleist; * 8 серпня 1881, Браунфельс, Гессен  — 13 листопада 1954, Володимирський централ, Владимир) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1943) Вермахту. Кавалер Лицарського хреста з Дубовими листям та Мечами (1944). Командував танковими об'єднаннями в Європейських кампаніях та під час війни з Радянським Союзом.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Евальд Пауль Людвіг фон Кляйст народився 8 серпня 1881 в місті Браунфельс (Гессен) в аристократичній прусській сім'ї Кляйстів, близької до родини Гінденбурґів, військова професія вважалася родинною традицією. Серед його предків було багато генералів й три фельдмаршали, один з них, фельдмаршал граф Фрідріх фон Кляйст був героєм Визвольної війни німецького народу й бився проти Наполеона. Тридцять один представник серед його предків був кавалером найвищої військової прусської нагороди «За заслуги». Одним з його далеких родичів був німецький драматург, поет та прозаїк Генріх фон Клейст. Батько Евальда фон Кляйста Кристоф Альбрехт Август Гуго фон Кляйст був доктором філософії й викладав математику в приватній школі.

У березні 1900 Евальд фон Кляйст в якості фанен-юнкера був прийнятий на військову службу до кінного полку польової артилерії, а вже в 18 серпня 1901 він отримав перше офіцерське звання лейтенанта. У 1907 став полковим ад'ютантом. Після закінчення кавалерійської школи в Ганновері (19081909), у 1910 отримав звання обер-лейтенанта, згодом поступив на навчання у військову академію в Берліні, де він почав навчатися на офіцера Генерального штабу. У тому ж році в Ганновері він одружився на Гізеллі Вахтель (нім. Gizella Vahtel).

У 1912 фон Кляйст закінчив Військову академію і продовжив службу в 14-му гусарському полку в Касселі. Незадовго до початку Першої світової війни отримав звання ротмістра й призначений на посаду командира ескадрону 1-го гусарського полку.

Перша світова війна[ред.ред. код]

З початком Першої світової війни ротмістр Евальд фон Кляйст, на той час командир ескадрону гусар, був відправлений на Східний фронт, де він провів наступні чотири роки. У битві під Танненбергом, яка проходила з 17 серпня по 2 вересня 1914 року, він брав активну участь на чолі свого підрозділу. На початку битви російській армії вдалося просунутися на територію Східної Пруссії, але пізніше ситуація змінилася і росіяни відступили, зазнавши великих втрат (близько 92 000 потрапило до полону і 50 000 вбитих й поранених солдатів). У жовтні 1914 нагороджений Залізним хрестом 2-го класу, у січні 1915 — 1-го класу.

З 17 жовтня 1915 офіцер Генерального штабу при 85-ій піхотній дивізії (1915), з 1 січня 1916 ад'ютант командира бригади, а в липні того ж року він став ад'ютантом командира дивізії. Наприкінці 1916 був переведений на посаду офіцера артилерійсько-технічної служби штабу 17-го армійського корпусу (1916), начальник штабу гвардійської кавалерійської дивізії (1917).

Після виходу Росії з війни його дивізія була перекинута на Західний фронт (1918), де Кляйст брав участь у битві на Реймсі, в Шампані і на річці Маас. Війну Кляйст закінчив офіцером Генерального штабу при 225-ій піхотній дивізії.

Служба в Рейхсвері[ред.ред. код]

Після підписання перемир'я у 1919, Кляйст короткий час служив під командуванням полковника Ф. фон Епп в «Добровольчому корпусі», у складі якого брав участь в придушенні революції в Німеччині. Після демобілізації старої армії був залишений служити в рейхсвері, отримав посаду начальника штабу кавалерійської дивізії (1919). Потім служив в 13-му кавалерійському полку, майор (1922). З 1923 року викладач кавалерійського училища в Ганновері, оберст-лейтенант (1926). У 1927 році призначений начальником штабу 2-ої кавалерійської дивізії (Бреслау), а в 1928 році — начальником штабу 3-ої піхотної дивізії й одночасно начальником штабу 3-го військового округу (Берлін), оберст (1929). У 1931 році став командиром елітного 9-го піхотного полку (Потсдам).

Військова кар'єра

1 лютого 1932 року змінив генерала Г. фон Рундштедта на посаді командира 2-ої кавалерійської дивізії і був підвищений в генерал-майори.

Евальд фон Кляйст належав до представників старої військової школи й будучи переконаним монархістом, прихід до влади в Німеччині нацистів у січні 1933 року Кляйст зустрів несхвально й надалі ніколи ним не симпатизував, внаслідок чого в подальшому, не зважаючи на всі його військові заслуги перед Рейхом, ставлення до нього нацистського керівництва завжди було досить прохолодним. У 1933 отримав чин генерал-лейтенанта. 1 травня 1935 року 2-у кавалерійську дивізію розформували, а на базі її управління були створені командування 8-го армійського корпусу, до складу якого входили 3 дивізії (8-а, 18-а та 28-а пд). Одночасно він був і командувачем 8-го військового округу в Бреслау (Сілезія).

Під час «генеральської чистки» вищого військового командування, а також після справи «Бломберга-Фріча», фон Кляйст 4 лютого 1938 був звільнений у відставку. Півтора року Евальд фон Клейст жив на фермі в красивому містечку Вайдельбрук поблизу Бреслау.

Але наближалася війна, і хоча нацисти ставилися з антипатією до фон Кляйста, його військові здібності ніколи не були оскаржені Гітлером. Гітлер потребував досвідчених генералів. У серпні 1939 року Кляйст знову призваний на військову службу і призначається командиром 22-го армійського корпусу.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Польська кампанія[ред.ред. код]

На чолі цього корпусу (у складі 3-х дивізій: танкової, піхотної та гірсько-піхотної), Кляйст брав участь у Польській кампанії 1939 року. Його корпус входив до складу 14-ї армії генерала В. Ліста й діяв в південній частині Польщі. Перші три дні військової кампанії, корпус знаходився в резерві, й лише 4 вересня був посланий в бій. Після розгрому противника та захоплення нафтовидобувного району в районі Львова, Кляйст здійснив стрімкий кидок до р. Буг, де 16 вересня з'єднався з корпусом генерала Г. Гудеріана, що наступав з півночі. Результатом цього маневру стало стратегічне оточення основних сил польської армії західніше Вісли.

Після розгрому Польщі корпус Кляйста був перекинутий на Західний фронт.

Французька кампанія[ред.ред. код]

Перед початком Французької кампанії на фон Клейста було покладене дуже важливе завдання. 29 лютого 1940 Гітлер схвалив пропозицію, щодо призначення генерала фон Клейста на посаду командувача однієї з головних ударних угруповань на Західному фронті — танкової групи («танкова група Клейста»). До складу його групи входили 41-й моторизований корпус генерала Георга-Ханса Райнхардта (6-а і 8-ї танкові дивізії), 19-й моторизований корпус генерал Гейнца Гудеріана (1-а, 2-а і 10-а танкові дивізії плюс елітний мотопіхотний полк «Велика Німеччина»), і три моторизовані дивізії з 14-го моторизованого корпусу генерала Густава фон Вітерсхайма. З десяти танкових дивізій готових напасти на Францію, Бельгію та Нідерланди, п'ять були під командуванням фон Клейста і ще дві знаходилися в резерві.

Й хоча Клейст не відчував особливої симпатії до танкових частин і завжди віддавав перевагу коню перед танком, й загалом з підозрою дивився на танк ніби на основу концепції «бліцкригу», фон Клейст став першим командиром «танкової армії» (цей термін офіційно увійшов до вживання лише 1,5 років опісля), а штаб-квартира 22-го корпусу отримала умовну назву «штаб-квартира танкової групи Клейста».

За планом операції на танкову групу Клейста покладалося найважливіше завданням всієї кампанії на Західному фронті. За задумом Манштейна «танкова група Клейста» повинна була після прориву лінії оборони союзників по рубежу річки Маас розгорнути стрімке просування вперед до самого Ла-Маншу, маючи за мету ціль відрізати союзні армії, що знаходилися на півдні від основних сил. У разі успіху, більшість союзних армій опиниться обложеної на північ від Парижа, і результат війни довелося б вважати вирішеним.

План Манштейна передбачав те, що оборонна лінія противника в бельгійських Арденнах була дуже слабка, тому що союзники вважали, що дії танків у великій кількості в цій області неможливі. Замисел операції мав намір зробити прорив ледь прохідної території якомога швидше і досягти річці Маас. На північному фланзі групи Клейста знаходився 41-й моторизований корпус генерала Райнхардта, в південній частині угруповання 19-й моторизований корпус генералів Гудеріана. 14-й моторизований корпус фон Вітерсхайма залишився в запасі, і він повинен був діяти на вістрі наступу 12-й польової армії генерала Вільгельма Ліста. На додаток до «танкової групи Клейста» на Західному фронті діяло також інше моторизоване угруповання — 15-й моторизований корпус під командуванням генерала Германа Гота (5-а й 7-а танкові дивізії), проте силою не може бути виміряна з величезною «танковою групою Клейста», й мала набагато простіше завдання.

О 18:00 години 9 травня 1940 року «броньовий кулак» фон Клейста почав рухатися в бік вихідних районів з яких повинний був почати наступ. 10 травня 1940 о 4:00 операція за планом «Гельб» розпочалася на всьому протязі кордону між Німеччиною та Нідерландами, Бельгією, Люксембургом і Францією. Винищувачі і бомбардувальники Люфтваффе атакували аеродроми, військові склади і будівлі на глибину до 250 кілометрів від лінії фронту. Танкові та піхотні з'єднання Клейста легко ламаючи лінії оборони противника майже промайнули через Люксембург і легко здолали опір на бельгійському кордоні. Французький кавалерійський корпус, який повинен був в'їхати на територію Бельгії відразу після порушення нейтралітету Бельгії з Німеччиною, не зрушив з місця до пізнього ранку 11 травня. Опір французької армії долався досить повільно. Ввечері першого дня операції передові підрозділи німецької 10-ої танкової дивізії зійшлися в бою з французькими 2-ою кавалерійською та 3-ою колоніальною піхотною дивізіями, і скинули їх у річку Маас.

Здійснивши прорив через Люксембург до Південної Бельгії, його танкові війська вийшли в тил «лінії Мажино», що підірвало її стійкість і дозволило військам генерала В. фон Лееба приступити до прориву цієї сильно укріпленої оборонної смуги з фронту. Після того, як війська Клейста завдали нищівної поразки французам на р. Маас, 14 травня німці форсували її і розвернули стрімкий наступ до Ла-Маншу.

З їх виходом на побережжя було завершено утворення «Дюнкеркського котла», у якому опинилися понад 400 тис. французів, англійців і бельгійців.

Після перемоги в Дюнкерку, німецькі війська повернули на південь, щоб закінчити розпочату кампанію. Гудеріану випала честь стати командувачем ударного угруповання, що отримала назву «танкова група Гудеріана», й мала у своєму складі його рідний 19-й моторизований корпус, посилений 39-м моторизованим корпусом генерала Рудольфа Шмідта й 41-м моторизованим корпусом генерала Рейнхарда. На другому етапі кампанії у складі «танкової групи Клейста» лишилися 14-ий (9-а та 10-а танкові, 9-а піхотна, 13-а моторизована дивізія і полк «Гросдойчланд») і 16-ий генерала Е.Гьопнер (3-я та 4-а танкові, 33-я і 4-а піхотні дивізії) моторизовані корпуси і декілька окремих з'єднань.

Другий етап кампанії розпочався 5 червня 1940 й танкові групи розпочали стрімкий наступ вглиб Франції. Кращі французькі об'єднання були вже знищені, британський експедиційній корпус відступив на острів. Залишки французької армії швидко впадали в паніку. Коли 22 червня 1940 Франція підписала капітуляцію, 16-й моторизований корпус знаходився в Ліоні й Сент-Етьєні, 14-й моторизований корпус в районі Бордо, зовсім недалеко від кордону з Іспанією.

Вже 15 травня 1940 за успішно проведену кампанію Евальд фон Клейст був нагороджений Лицарським хрестом за № 15. 19 липня 1940 року за результатами французької кампанії Клейст отримав чин генерал-полковника. Після короткого перебування у складі окупаційної армії був переведений на схід, де Гітлер готувався до нової військової кампанії на Східному фронті.

Німецькі танки Panzer III в ході операції «Ауфмарш 25»

Балканська кампанія[ред.ред. код]

У листопаді 1940 року фон Клейст очолив 1-у танкову групу, яка навесні 1941 року була перекинута на Балкани (до Болгарії) в районі болгарської столиці Софії. Група готувалася до вторгнення у Грецію, але в ніч з 26 до 27 березня пронімецький військовий уряд прем'єр-міністра Югославії Драгиша Цветковича у Белграді був повалений і на його місце прийшов уряд генерала Душана Симовича, колишнього командувача армією Королівства Югославія.

Адольф Гітлер вирішив атакувати швидко, поки Королівство Югославія знаходилося в стані нестабільності.

1-ій танковій групі, що знаходилася в оперативному підпорядкуванні командувача 12-ою армією генерал-фельдмаршала В.Ліста, було наказано прорвавши прикордонні рубежі просуватися в напрямку Ниш-Крагуєвац-Белград й, у взаємодії з 2-ою армією генерала М. фон Вейхса, якомога швидше опанувати югославську столицю — Белград. Місцевість в Південній Сербії в основному горбкувата, покрита лісом, й мала не так багато доріг, і ті, які були, як правило, знаходилися в бідному стані. Крім того, більшість формувань югославської армії була розташована навколо столиці, а це означало, що фон Клейсту завдання випало не з легких.

Югославський генералітет після капітуляції перед відправленням до Німеччини

Під його командуванням знаходилося квітня кластерів були 14-й моторизований корпус генерала Густава фон Вітерсхейма (5-а та 11-а танкові, 294-а піхотна та 4-а гірсько-піхотна дивізії) та 11-й армійський корпус генерала Йоахима фон Корцфляйша (60-а моторизована дивізія і кілька інших формувань).

8 квітня дві танкові дивізії 1-ої танкової групи фон Клейста вдерлися до Югославії з Болгарії в напрямку на місто Ниш (100 кілометрів від кордону по дорогах). 9 квітня Ниш був узятий німцями. 11-а танкова дивізія пішла на Белград, а 5-а танкова була перенацілена у напрямку на Грецію. 12 квітня німецька 11-а танкова дивізія була за 60 км від Белграда, практично не зустрівши опору з боку двох армій югославської армії, що знаходилися в тому регіоні.

Тим часом і 41-й моторизований корпус вже 11 квітня впритул підійшов до Белграда, не зустрівши практично ніякого опору югославів. Це була рекордно швидка і недокрівна військова операція. Німці за всю Югославську кампанію втратили 151 загиблими, 15 зниклими, 392 пораненими (включаючи небойові втрати). До полону було узято 344 тисячі югославських військовослужбовців.

Після завершення Балканської кампанії вона була в терміновому порядку перекинута до Польщі, де увійшла до складу групи армій «Південь» (генерал-фельдмаршал Г. фон Рундштедт).

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

Операція «Барбаросса»[ред.ред. код]

Генерал-полковник Евальд фон Клейст на Східному фронті. Україна. Листопад 1941

1-а танкова група фон Клейста (3-й генерала Е. фон Макензена, 14-й генерала Г. Вітерсхайма і 48-й генерала В. Кемпфа моторизовані корпуси, в цілому 5 танкових, 2 моторизованих й 2 моторизованих СС дивізій) була зосереджена на лівому крилі групи армій «Південь» фельдмаршала Г. фон Рундштедта, разом з 6-ою генерала В.Райхенау та 17-ою генерала К. фон Штюльпнагеля польовими арміями. 1-а танкова група фон Клейста мала головне завдання стрімким наступом в напрямку Дніпра в Київській області вийти в район південніше Києва, а потім повернути під прямим кутом на південний схід і продовжувати наступ в напрямку Чорного моря, з метою заволодіння мостів через Дніпро й подальшим виходом до міста Ростов-на-Дону.

22 червня 1941 танкова група фон Клейста перетнула радянський кордон. Відразу ж після вторгнення на територію Радянського Союзу танкова група брала участь у найбільшій за всю війну танковій битві, що виникла в районі Рівне-Броди-Луцьк, яке завершилася розгромом радянських військ. Після розгрому радянських механізованих корпусів на південній ділянці фронту, 1-а танкова група прорвала оборону радянських військ по старому державному кордоні й 10 липня, розвиваючи досягнутий успіх, Клейст опанував Житомиром, а потім його танки повернули на південний схід і в районі Первомайська, незважаючи на контратаки на лівому фланзі 26-ої радянської армії, з'єдналася з військами 17-ї армії (генерал К. фон Штюльпнагель), замкнувши кільце оточення навколо великого угруповання Червоної Армії на Правобережній Україні (Уманський котел). До 8 серпня ця угруповання радянських військ було ліквідоване, втративши тільки полоненими понад 100 тис. чоловік, у тому числі два командувача арміями. Як трофеї німці захопили тут 317 танків і від 800 до 1100 гармат.

У середині серпня 1941 року 1-а танкова група форсувала Дніпро в районі Дніпропетровська, створивши загрозу Донбасу, водночас частини 17-ої армії перейшли Дніпро біля Кременчука. 10 вересня Клейст прийняв Кременчуцький плацдарм у 17-ої армії. На наступний ранок о 9:00 16-а танкова дивізія генерал-лейтенанта Хубе, почавши наступ з плацдарму, прорвала оборону радянської 38-ої армії і розгорнула наступ на північ. За нею у пролом спрямували 9-а та 14-а танкові дивізії. Цей раптовий прорив застав радянське командування зненацька. За перші 12 годин танки Клейста пройшли 70 км, і о 6:20 14 вересня 1941 поблизу Ромни, за 180 км на схід від Києва, з'єдналися з передовими частинами 3-ої танкової дивізії генерала Моделя зі складу 2-ої танкової групи під командуванням Гудеріана. Таким чином Клейст і Гудеріан здійснили наймасштабніше оточення за всю історію воєн: у котлі під Києвом опинилося 5 радянських армій. 26 вересня битва завершилася, це угруповання радянських військ (київське угруповання) припинило своє існування. У полон було захоплено 667 000 солдатів і офіцерів Червоної Армії. Було знищено або захоплено 3 718 гармат і 884 броньованих машин (броньовики, танки тощо).

6 жовтня 1941 1-а танкова група була перетворена на 1-у танкову армію. Наступного дня в оперативне підпорядкування фон Клейста надійшла 11-а армія. 1-а танкова армія рухалася на схід і потім на південь, в обхід частин радянської армії, зайшовши в тил 18-ій армії Південного фронту, що загрожувала силам 11-ій армії Манштейна зі сходу.

5 жовтня 1-а дивізія Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер» зі складу армії Клейста, вийшла до Азовського моря у Бердянська, узявши, таким чином, в оточення основні сили 18-ої армії, зосереджені в районі смт. Чернігівка. У наслідок битви, що закінчилася 10 жовтня, 18-а армія зазнала важких втрат. У полон потрапило близько 100 тис. чоловік. Командувач армією генерал-лейтенант А. К. Смирнов загинув. Німці також знищили 212 танків і 672 гармат.

Армія Клейста продовжила рух на схід уздовж узбережжя Азовського моря: 17 жовтня пав Таганрог, а 28 жовтня війська Вермахту вийшли до річки Міус, останньої водної перешкоді перед Ростовом.

Але тут військовий талан, який з самого початку Другої світової війни незмінно супроводжував Клейста, змінив йому. Наступило осіннє бездоріжжя і брак пального змусив Клейста затримати просування. Більш того, бойовий потенціал армії Клейста був майже вичерпаний, війська без перерви пройшли із запеклими боями усю Україну, більшість танків була або знищена або потребувала ремонту; з числа вантажних автомобілів, які перетнули кордон з початком Східної кампанії, залишилося тільки 30% від загальної чисельності.

Попри це, 17 листопада 1-а танкова армія, продовжила наступ, маючи на вістрі атаки 1-у дивізії СС «Адольф Гітлер», яку підтримував 4-й танковий полк 13-ї танкової дивізії. 60-а моторизована та 14-а танкова дивізії обійшли Ростов-на-Дону зі сходу, а 1-а моторизована дивізія СС і 4-й танковий полк в ніч з 20 листопада увірвалися в місто. Радянське командування намагалося організовано протистояти удару німецьких дивізій, однак, цей контрудар був марним.

Ростов-на-Дону з його півмільйонним населенням та ключовим географічним розташуванням на півдні Радянського Союзу грав роль трампліну для подальшого наступу німців у південному та південно-східному напрямку на Кубань, до нафтових полів Кавказу, Закавказзя і далі до Ірану. Радянське керівництво не бажало залишати це місто в руках німців, що мало таку виключну стратегічну роль. 21 листопада Евальд фон Клейст попередив командування, що лівий фланг його армії небезпечно оголений, потребував резервів та посилення, проте допомоги від командування не надійшло. Крім того, через ранні морози на Доні раніше звичайного встав лід і 25 листопада радянські війська під командуванням маршала Тимошенко завдали удару з півдня, наступаючи по льоду замерзлої річки.

29 листопада 1941 його танкові з'єднання, піддавшись потужному контрудару радянських військ і були змушені залишити Ростов. Під натиском противника вони почали поспішний відступ на захід, незважаючи на суворий наказ Гітлера, який забороняв навіть найменший відхід. Будучи не в змозі стримати наступ радянських військ, Клейст звернувся до командувача групою армій «Південь» з проханням дозволити йому відступити до р. Міус. Рундштедт на свою відповідальність дав такий дозвіл, за що відразу ж був зміщений Гітлером з посади. Замінив його генерал-фельдмаршал В. фон Райхенау все ж домігся у фюрера дозволу на відхід 1-ї танкової армії. Таким чином, під Ростовом Клейст здобув сумнівну славу першого німецького воєначальника, який зазнав поразки у Другій світовій війні. Ростов залишався радянським до липня 1942 року.

Східний фронт. Зима 1942-43
Східний фронт. Наступ радянської армії в липні-грудні 1943

1942[ред.ред. код]

Радянський контрнаступ по всьому радянсько-німецькому фронту взимку 1941/1942 року спровокував відступ майже на всіх фронтах військ Вермахту. Проте, на весну 1942 німецькі війська були вже готові до нової військової кампанії — кампанії 1942 року. Навесні 1942 року Клейст брав участь в Харківській битві, що завершилася новою великою перемогою німецьких військ. У ході операції «Фрідерікус», яка закінчилася наступним оточенням радянських військ, Клейст командував групою армій Клейста у складі 1-ої танкової та 17-ої польової армій. При ліквідації кільця потрапило в полон 239 000 червоноармійців, Червона армія втратила 1 250 танків і 2 026 гармат.

Після завершення операції «Фрідерікус», 1-а танкова армія була перекинута на південь від Харкова, де увійшла до складу сформованої групи армій «А» фельдмаршала фон Ліста. Танкова армія прикривала лівий фланг 17-ої армії, яка 24 липня 1942 вдруге опанувала Ростов, а потім спрямувала на Північний Кавказ. Група армій «B» фельдмаршала фон Вейхса (колишня група армій «Південь») продовжила наступ на Сталінград, а група армій «A», форсувавши Дон, просувалася в напрямку на гори Кавказу і місто Баку на Каспійському морі з його нафтовими родовищами. 11-а армія Манштейна після повного розгрому радянських військ в Криму й захоплення Севастополя вирушила на північ на посилення військ, що оточили Ленінград.

8 серпня німецькі війська захопили Майкоп і услід за тим вийшли в передгір'я Головного Кавказького хребта. Але тут вони зустріли запеклий опір радянських військ, їх подальше просування застопорилося.

10 вересня 1942 року старий начальник Клейста командувач групою армій «А» генерал-фельдмаршал Ліст, під командуванням якого він бився в Польщі, Франції і на Балканах, був зміщений зі свого поста й звільнений у відставку. Командування групою армій «А» перебрав на себе особисто Гітлер, залишаючись у себе в штаб-квартирі в Растенбурзі в Східній Пруссії, на відстані понад 2000 кілометрів від лінії фронту. Поточні проблеми на містах вирішувалися начальником штабу групи армій генерал-лейтенантом Г. фон Грейфенбергом. Проте цей жест фюрера до поліпшення обстановки не привів. Більш того, вона продовжувала невблаганно погіршуватися.

Німецькі війська долають понтонний міст. Червень 1942
Німецький бронепотяг. Крим. Ялта. 1942

19 листопада 1942 почався потужний контрнаступ Червоної Армії під Сталінградом. Прорваний радянськими військами в багатьох місцях фронт оборони групи армій «В» почав валитися на очах. Ознаки повної катастрофи всього південного крила німецького Східного фронту вже почали набувати реальних обрисів. 22 листопада 1942 року Гітлер призначив на посаду командувача групою армій «А» професіонала — генерала Клейста. При цьому командування 1-ою танковою армією перейшло до генерала Е. фон Макензена. До складу цієї групи армій тоді входили всього 2 армії — 17-а та 1-а танкова. У сформованій обстановці новий командувач повинен був вжити термінових заходів з порятунку ввіреного йому угрупування військ.

Бої у Ростова та на Кубані[ред.ред. код]

Після катастрофи, що спіткала Вермахт під Сталінградом, над німецькими військами на Північному Кавказі нависла загроза ізоляції від основних сил німецького Східного фронту і подальшого розгрому. Ситуація, що склалася, поставила Клейста в дуже небезпечне становище, оскільки Червона армія знаходилася вже дуже близько до Ростова, й він був повинний зробити що-небудь, щоб не дозволити радянським військам оволодіти містом. Як й у 1941 Ростов-на-Дону грав виключну роль для всієї групи армій «А», через нього війська Клейста були пов'язані з рештою німецької армії на Східному фронті.

До 27 грудня 1942 незважаючи на усю загрозливість обстановки Гітлер не дозволяв Клейсту розпочати відхід військ. Лише, коли начальник штабу сухопутних військ генерал-полковник Курт Цейтцлер переконав фюрера, що Гітлер може втратити групу армій «А» у повному складі, верховний головнокомандувач німецької армії віддав наказ на відступ. Клейст впорався з поставленим перед ним завданням з великим мистецтвом.

20 січня прорвавши оборону німців у ході операції «Малий Сатурн», радянські війська підійшли до Ростова на відстань до 30 кілометрів, але були зупинені останніми резервами 4-ої танкової армії зі складу групи армій «Дон». Протягом наступних трьох тижнів, війська Червоної армії безуспішно намагалися прорватися та відрізати німецькі частини 1-ої танкової армії від головних сил. Деякі формування армії, у тому числі 40-й танковий корпус, вже відходили через лід на Азовському морі. Наприкінці 6 лютого, ар'єргард 1-ої танкової армії, 111-а піхотна дивізія генерал-майора Г. Рекнагеля знищили міст через річку Дон на півдні Ростова, коли передові загони радянських військ намагалися розмінувати його.

Клейсту вдалося неймовірне, через вузький коридор біля Ростова він вивів з Північного Кавказу 1-у танкову армію, а війська 17-ї армії генерала Роуффа організовано відвів в пониззя Кубані і забезпечив, щоб армія міцно закріпилася там.

Але зараз перед фон Клейстом постала дуже серйозна проблема: як утримати Кубань, яка відокремлена від Кримського півострову Керченською протокою. Після виходу 1-ої танкової армії через річку Дон, у розпорядженні командування групи армій «А» залишилося: 17-а армія (німецькі п'ять піхотних та дві гірсько-піхотні дивізії, румунська кавалерійська дивізія, словацька піхотна дивізія та кілька формувань кінноти, що формувалися виключно з козаків і громадян Радянського Союзу, що перейшли на бік німців), командування Криму (штаб 42-го армійського корпусу з 1-ю та 4-ю румунськими гірськими дивізіями та німецькою 153-ою резервною дивізією) і частина групи команд (444-а та 454-а дивізії охорони, що мали по два піхотних полки, але були без артилерії). У резерві групи армій залишалася лише одна дивізія — 381-а навчальна піхотна дивізія.

Німецькі єгера влаштовують канатну дорогу. Кавказ. Жовтень 1942

10 січня 1943 року 17-а армія отримала наказ фюрера за будь-яку ціну захищати плацдарм на підступах до Північного Кавказу і поступово залишаючи опорні райони та пункти висунутися на оборонний рубіж, де війська повинні були утворити міцну лінію оборони для утримання Кубані. Знаходячись під постійним тиском з боку 47-ої, 56-ої, 18-ої, 39-ої, 9-ої, 58-ої та 44-ої радянських армій, німці змогли з цим впоратися й незабаром всього за чотири тижні завершити будівництво міцної глибокоешелонованої фортифікаційно-обладнаної лінії оборони на Таманському півострові, що отримала назву «Кубанська» або «Блакитна лінія».

Заслуги Клейста, який зробив все, щоб не допустити на Північному Кавказі «нового Сталінграда», були очевидні. 31 січня 1943 Гітлер надав йому військове звання генерал-фельдмаршала.

У період бойових дій на Північному Кавказі Клейст проводив на окупованій території активну політику залучення на бік німецької армії козацтва та гірських народів Північного Кавказу, в чому досяг певних успіхів. Клейст за допомогою низки генералів та офіцерів Вермахту був ініціатором формування 162-ої тюркської піхотної дивізії, особовий склад якої комплектувався за рахунок азербайджанців, грузин, вірменів, татар тощо. Неабиякою мірою цьому сприяло досить лояльне ставлення Клейста до місцевого населення, помірна політика по відношенню до козацтва і гірських народів Кавказу, заборона військам СС проводити каральні операції на підконтрольних йому територіях. Результатом такої поведінки Клейста стало те, що він зміг залучити на свій бік близько 850 000 людей, що узяли участь в боротьбі проти комуністів. Серед них були карачаївці, кабардинці, чеченці, осетини, інгуші, азербайджанці, калмики, узбеки, проте в основному це були козаки.

У вересні 1943 року домігся у Гітлера дозволу на евакуацію 17-ої армії під командуванням генерал-полковника Е. Йенеке з Таманського плацдарму до Криму. За 34 дні Клейст при підтримці військово-морського угруповання евакуювали через протоку до Криму 227 484 німецьких та румунських солдатів, 28 484 військовослужбовців з числа підрозділів, що комплектувалися колишніми радянськими громадянами, 72 899 коней, 21 230 автотранспортних засобів (легкові автомобілі, вантажівки, танки тощо). 9 жовтня 1943 евакуація була завершена, в результаті чого було врятоване від знищення велике угрупування Вермахту. Виведені з Тамані війська були направлені на оборону Перекопського перешийка.

Але тоді ж у Клейста почалися серйозні суперечності з Гітлером. Клейст зажадав від фюрера залишити Крим і евакуювати з півострова німецькі та румунські війська, вважаючи його оборону не тільки безперспективною, а й чреватою черговою великою поразкою (що і сталося, але вже після відставки Клейста). Але Гітлер заборонив Клейста про це навіть і думати.

Німецькі танкові війська в боях під Харковом. Червень 1943

Бої в Південній Україні[ред.ред. код]

У березні 1944 року, будучи не в силах стримати потужний натиск Червоної Армії на межі річки Південний Буг, командувач групи армій «A» Клейст віддав своїм військам наказ відходити до Дністра.

Гітлер прийшов в лють від подібного рішення фельдмаршала, який посмів порушити його наказ, але поставлений перед фактом був змушений 27 березня санкціювати рішення Клейста.

30 березня 1944 особистий літак фюрера «Кондор» приземлився в Тирасполі, де розміщувався штаб групи армій «А», щоб забрати її командувача, терміново викликаного до Ставки фюрера. Потім літак вилетів до Львову, де зібрав командувача групою армій «Південь» фон Манштейна. Увечері того ж дня Гітлер прийняв Клейста з Манштейном, нагородив їх мечами до Лицарського хреста, а потім тут же зняв обох з посади командувачів групами армій та звільнив у відставку.

Обґрунтовуючи своє настільки круте рішення, фюрер заявив, що він схвалює все зроблене Клейстом, але час великих наступальних операцій на Східному фронті, визнаним фахівцем яких є Клейст, минув. Тепер йому, Гітлеру, потрібні інші командувачі, а саме ті, які мають здатність змусити свої війська оборонятися до останньої можливості. Клейст скористався цією останньою зустріччю з фюрером, щоб порадити йому укласти мир з Радянським Союзом. Але Гітлер відмахнувся від цієї ради, заявивши у відповідь, що в цьому немає ніякої необхідності, тому що Червона Армія вже повністю виснажила свої сили.

Наступником Клейста на посаді командувача групою армій «А», яка була перейменована на групу армій «Південна Україна» став затятий нацист генерал-полковник Ф. Шернер, готовий з властивим йому фанатизмом виконувати будь-які накази Гітлера. Вигнаний з армії Клейст віддалився в свій маєток Вейдельбрюке (Сілезія), де і провів в тихому самоті близько 4 місяців.

У відставці[ред.ред. код]

Але після замаху на Гітлера 20 липня 1944 самітництво Клейста було порушено. Він був заарештований гестапо за підозрою в участі в змові проти Гітлера. Підозра нацистського керівництва проти Клейста було викликано тим, що один з його родичів виявився причетним до змови. Оскільки прямих доказів щодо фельдмаршала у слідства не було, то він був звинувачений в тому, що знав про існування змови, але не повідомив про це владу і, отже, є його співучасником. Але Гітлер вирішив не видавати такого відомого фельдмаршала «народному суду». Після страти фельдмаршала Е. Віцлебена і дуже підозрілої кончини ще 2 фельдмаршалів (Клюге і Роммеля) нацистська верхівка виявилася в скрутному положенні — продовжувати репресії проти військової еліти Рейху або на цьому зупинитися. Перше в умовах триваючої війни загрожувало важко передбачуваними наслідками (бо від німецького народу і була прихована справжня причина смерті Клюге і Роммеля — фельдмаршалів, не менш славетних, ніж Клейст), друга виглядала краще, тим більше що урок любителям всякого роду змов учинений був досить суворий і певною мірою вже досяг своєї мети. Тому Клейст був звільнений з в'язниці і повернувся в свій маєток.

Наближення фронту до Сілезії змусило його на початку 1945 року перебратися в одне з маленьких сіл у Нижній Баварії, де 25 квітня 1945 він був арештований американськими військами. Відступаючи із Сілезії, син Клейста підірвав будинок батька, щоб він не дістався більшовикам. Як свідок Клейст брав участь у засіданнях Міжнародного Нюрнберзького військового трибуналу.

У вересні 1946 року американці видали його Югославії, де в 1948 році Клейст як військовий злочинець був засуджений до 15 років каторжних робіт. Але вже в 1949 році югослави передали його радянській владі. 21 лютого 1952 Військова колегія Верховного суду СРСР засудила Клейста за вчинені ним на території Радянського Союзу військові злочини до 25 років тюремного ув'язнення. Навесні 1954 року він був переведений до Владимирської в'язниці, де утримувалися полонені німецькі генерали, також засуджені радянським судом за військові злочини. Звідси Клейст вперше після свого арешту навесні 1945 року дав знати про себе родичам у ФРН. За офіційною радянською версією німецький фельдмаршал помер у таборі від серцевої недостатності.

Родина[ред.ред. код]

Дружина фон Клейста Гізелла Вахтель народила йому двох синів. Старший син Юрген Йоханнес Евальд фон Клейст народився в 1917 році й пішов по стопах батька. Під час Другої світової війни він був гауптманом кінноти на Східному фронті. У 1945 потрапив до радянського полону при облозі Бреслау і був звільнений у 1955 році з сибірських таборів. Він помер у 1976 році.

Молодший син фельдмаршала Генріх Крістоф Гуго Едмунд фон Клейст народився 1921 й під час Другої світової війни також брав участь в боях на Східному фронті, де він став хворим, страждав астмою. Був звільнений з армії у зв'язку з непридатністю до військової служби. Молодший син фон Клейста помер у 1973.

Його дружина Гізелла померла в Західній Німеччині у 1958.

Роль Евальда фон Клейста в історії[ред.ред. код]

Евальд фон Клейст належав до старшого покоління гітлерівських воєначальників. Насамперед він був прусським генералом старого гарту, прихильником традицій цієї замкнутої і консервативної військової касти, просоченої наскрізь духом мілітаризму і станових забобонів. Клейст ніколи не приховував своїх промонархичних поглядів і відкрито висловлювався за реставрацію монархії. Негативно ставився з самого початку до нацистського режиму і не поділяв його ідеології, але тим не менше протягом багатьох років продовжував віддано служити йому, поставивши на службу нацистам свій досвід, знання і неабиякі військові здібності. Таке роздвоєння особистості цього прусського аристократа полягало, цілком ймовірно, в тому, що його духовні і життєві принципи (прихильність ортодоксальним догмам прусського юнкерства, пангерманської світогляд, прусський мілітаризм і консерватизм, ворожість до будь-яких проявів демократії тощо) значною мірою знаходили відбиток у проведеній нацистським керівництвом Німеччини політиці.

Разом з тим Клейст ніколи не йшов на компроміс з нацистами або з кимось ще в принципових для нього питаннях, не відрізнявся, як багато хто з його колег, сліпим послуханням Гітлерові, вмів проявити характер і відстоювати свою точку зору, незважаючи ні на що. Його військові здібності і високий професіоналізм ніколи не оскаржувалися навіть Гітлером, хоча той і мав до Клейста ретельно приховану неприязнь. До певного моменту Клейст був йому потрібен.

Розлучився з ним фюрер лише тоді, коли в силу обставин, що склалися, воєначальники типу Клейста, що мали власний погляд на характер військових дій й способи їх ведення, а також схильні до прояву ініціативи, стали йому більш не потрібні. Їх замінили слухняні виконавці його волі, весь військовий талант яких зводився тільки до одного — стояти, у що б то не стало, утримувати зайняті позиції до останньої можливості.

Будучи людиною твердих принципів, Клейст не приєднався до антигітлерівської змови, тому що, по-перше, Гітлер був для нього законно обраною головою держави, і Клейст визнавав цей факт, по-друге, для вихідців з прусського офіцерського корпусу військова присяга була святинею, а Клейст у 1934 році разом зі всією армією присягнув на вірність Адольфу Гітлеру, по-третє, Клейст до мозку кісток був прусським солдатом, й тому ні за яких обставин не міг піти на порушення присяги, що в його розумінні уособлювався зі зрадою батьківщині.

Клейст як військовий діяч[ред.ред. код]

Як воєначальник Клейст володів неабияким військовим талантом. Командуючи армійським корпусом, він відзначився під час Польської кампанії 1939 року. У ході Французької 1940 року і Балканської 1941 кампаній очолювана ним танкова група внесла великий внесок у досягнення перемоги, а сам Клейст зарекомендував себе талановитим воєначальником. Командуючи танковим об'єднанням, він проявив сміливість, рішучість, розумну ініціативу і високу бойову майстерність. Настільки ж успішно Клейст діяв й на Східному фронті в 1941–1942 роках, очолюючи танкову групу, а потім танкову армію. Його танкові й моторизовані війська здобули цілий ряд великих перемог на Україну і Північному Кавказі, діючи на вістрі ударів групи армій «Південь», потім групи армій «А». Навіть тимчасова невдача під Ростовом в кінці 1941 року не поставила під сумнів його бойову репутацію.

Видатні якості великого воєначальника Клейст виявив і на посту командувача групою армій «А», якою він командував 16 місяців. Попри те, що діяти йому довелося у винятково складних умовах, а його ініціатива обмежувалося частим втручанням Гітлера в питання оперативного керівництва військами, Клейст не допустив жодного великого оперативного промаху.

Після поразки під Сталінградом німецький Вермахт втратив стратегічну ініціативу на Східному фронті. Спроба перехопити її у Червоній Армії під Курськом успіхом не увінчалася. У цих умовах Вермахт змушений був перейти до оборони по всьому фронту, з великими труднощами відбиваючи потужні удари радянських військ. Але на багатьох напрямках відбити їх не вдавалося. В обстановці суцільних невдач, які почали переслідувати німецьку армію з кінця 1942 року, очолювана Клейстом порівняно невелика група армій «A» зуміла уникнути уготованого їй порочною стратегією Гітлера «нового Сталінграду» на Північному Кавказі, а потім тривалий час успішно стримувала великі сили радянських військ на «Блакитній лінії» (Таманський плацдарм) та «Міус-фронті» (на півдні Україні).

Всі розумні пропозиції Клейста, спрямовані на поліпшення оперативного становища своїх військ за рахунок залишення якихось районів або ділянок території, утримувати які далі було безглуздо, Гітлером, як правило, відкидалися. Виявлена їм після краху оборони на Південному Бузі ініціатива, спрямована на те, щоб шляхом своєчасного відходу врятувати залишки своїх військ від повного знищення, коштувала йому втрати посади і відставки.

Взаємини Клейста з підлеглими були рівними, хоча у вимогливості відмовити йому було не можна. Він завжди з великим небажанням розлучався зі своїми старими соратниками, не мав звички звалювати провину на інших, всю відповідальність за допущені його підлеглими промахи і понесені ними невдачі брав на себе. Клейст користувався популярністю у військах, якими командував, і великою повагою з боку підлеглих генералів і офіцерів. Так, коли Гітлер оголосив про свій намір звільнити Клейста, то начальник Генерального штабу сухопутних військ генерал-полковник К. Цейтцлер (колишній начальник штабу Клейста) на знак протесту подав у відставку. Хоча Гітлер тоді і відмовився прийняти її, але вчинок Цейтцлера справив на нього враження, і його остання зустріч з опальним полководцем пройшла досить коректно.

Пройшовши за час свого більш ніж 9-річного перебування в полоні у переможців 27 в'язниць і таборів, генерал-фельдмаршал Клейст завершив свій життєвий шлях у радянській тюрмі. Він знайшов останній притулок в одній із безіменних могил тюремного кладовища.

Нагороди генерал-фельдмаршала Евальда фон Клейста[ред.ред. код]

Нагороди генерал-фельдмаршала Евальда фон Клейста

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Митчем Семюэль В., Мюллер Джин. Командиры Третьего рейха. Смоленск, «Русич», 1997. (рос.)
  • Залесский К. А. Кто был кто в Третьем рейхе. — М.: АСТ, 2002. — 944 с. — 5000 экз. — ISBN 5-271-05091-2 (рос.)
  • Kemp, Anthony (1990 reprint). German Commanders of World War II (#124 Men-At-Arms series). Osprey Pub., London. ISBN 0-85045-433-6. (англ.)
  • Correlli Barnett. Hitler's Generals. — New York, NY: Grove Press, 1989. — 528 p. — ISBN 0-8021-3994-9 (англ.)
  • Schaulen, Fritjof (2004). Eichenlaubträger 1940 — 1945 Zeitgeschichte in Farbe II Ihlefeld — Primozic (in German). Selent, Germany: Pour le Mérite. ISBN 3-932381-21-1. (нім.)
  • Berger, Florian, Mit Eichenlaub und Schwertern. Die höchstdekorierten Soldaten des Zweiten Weltkrieges. Selbstverlag Florian Berger, 2006. ISBN 3-9501307-0-5. (нім.)
  • Fellgiebel, Walther-Peer. Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939–1945. Friedburg, Germany: Podzun-Pallas, 2000. ISBN 3-7909-0284-5. (нім.)
  • Friedrich-Christian Stahl. Generalfeldmarschall Ewald von Kleist // Hitlers militärische Elite, Vom Kriegsbeginn bis Weltkriegsende. — Darmstadt: Primus Verlag, 1998. — Т. 2. — ISBN 3-89678-089-1 (нім.)

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Командування військовими формуваннями (установами)
Третього Рейху
Попередник:
сформований
командир VIII-ого армійського корпусу
1 травня 19354 лютого 1938
Наступник:
'
Попередник:
сформований
командир XXII-ого моторизованого корпусу
26 серпня 19395 березня 1940
Наступник:
переформований на ТГр «Клейст»
Попередник:
сформована
Deut.1.PzArmee-Abzeichen.gif
командувач танкової групи «Клейст»

5 березня — 16 листопада 1940
Наступник:
переформована на 1 ТГр
Попередник:
сформована
Deut.1.PzArmee-Abzeichen.gif
командувач 1-ої танкової групи

16 листопада 1940 — 25 жовтня 1941
Наступник:
переформована на 1 ТА
Попередник:
сформована з 1 ТГр
Deut.1.PzArmee-Abzeichen.gif
командувач 1-ої танкової армії

25 жовтня 1941 — 21 листопада 1942
Наступник:
генерал-полковник
Еберхард фон Маккензен
Попередник:
Адольф Гітлер
командувач групою армій «A»
22 листопада 194230 березня 1944
Наступник:
генерал-полковник
Йозеф Гарпе