Еріх Редер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Еріх Йоґан Альберт Редер
Erich Johann Albert Raeder
Bundesarchiv Bild 146-1980-128-63, Erich Raeder.jpg
Народився 24 квітня 1876(1876-04-24)
Німецька імперія Вандсбек, Шлезвіг-Гольштейн
Помер 6 листопада 1960(1960-11-06) (84 роки)
ФРН Кіль, Шлезвіг-Гольштейн
Країна Німецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Третій Рейх Третій Рейх
Приналежність War Ensign of Germany 1903-1918.svg Кайзерліхмаріне
War Ensign of Germany 1933-1935.svg Рейхсмаріне
Wehrmacht Крігсмаріне
Рід військ надводні сили
Роки служби 18941943
Звання Deutsche Marine epaulette Grossadmiral.svg Грос-адмірал Крігсмаріне
Війни/битви Перша світова війна
Рейд на Ярмут
Рейд на Гартлпул
Битва на Доггер-банці
Бомбардування Грейт-Ярмута
Ютландська морська битва
Бій 19 серпня 1916
Друга світова війна
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден «За заслуги» (Баварія)
Золотий партійний знак НСДАП
Орден Подвійного дракону (Китай)
Китайська медаль (Німецька імперія)
Орден Червоного орла
Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга (Ольденбург)
Імператорський орден Франца-Йосифа (Австро-Угорщина) Орден Спасителя
Орден Святого Станіслава
Медаль «Імтияз» (Оттоманська імперія) Медаль заслуг (Оттоманська імперія)
Військовий Хрест Фрідріха-Августа (Ольденбург)
Орден дому Гогенцоллернів з мечами
Медаль «За участь у війні 1915–1918» (Болгарія) з мечами
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Великий Білий Хрест «За військово-морські заслуги» (Іспанія) Командорський Хрест ордена Заслуг (Чилі) з зіркою
Великий офіцер ордена Святих Маврикія й Лазаря
Кавалер ордена «За військові заслуги» (Болгарія)
Орден Заслуг (Угорщина)
Великий Хрест ордена «За військові заслуги» з мечами (Королівство Угорщина)
Великий Хрест ордена Білої Троянди із зіркою
Орден Вранішнього Сонця 1-ого ступеня (Японія)
Орден Білого Орла (Польща)
Медаль «В пам'ять 1 жовтня 1938» з Празьким градом
Медаль «В пам’ять 22 березня 1939 року»
SWE Royal Order of the Sword - Commander Grand Cross BAR.png
Орден «Святий Олександр» (Болгарія)
Орден Михайла Хороброго
Кавалер Великого Хреста Савойського військового ордена
Орден Корони короля Звонімира (Незалежна Держава Хорватія)
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
Великий хрест ордена Хреста Свободи (Фінляндія)
Почесний хрест ветерана війни
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль в пам'ять світової війни (Королівство Угорщина)
Інше доктор філософії (1926)
мемуари «Моє життя»

Е́ріх Йо́ґан Альбе́рт Ре́дер (нім. Erich Johann Albert Raeder; * 24 квітня 1876, Вандсбек — 6 листопада 1960, Кіль) — німецький військовий діяч часів Веймарської республіки та Третього Рейху. Грос-адмірал (1939), головнокомандувач Військово-морських сил Веймарської республіки — Рейхсмаріне (19281935) та Третього Рейху — Крігсмаріне (19351943). Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста (1939). Доктор філософії (Кільський університет імені Крістіана Альбрехта, 1926).

Прибічник тотальної війни на морі, був відомим завдяки тому, що доклав неймовірних зусиль для створення німецького лінійного флоту, який проте не став океанською міццю нацистської Німеччини й був знищений по частинах під час Другої світової війни. З 30 січня 1943 у відставці.

На Нюрнберзькому процесі засуджений на довічне ув'язнення, як один з головних воєнних злочинців. У 1955 звільнений.

Військова кар'єра

Біографія[ред.ред. код]

Еріх Йоґан Альберт Редер народився 24 квітня 1876 року в пригороді Гамбургу курортному містечку Вансдек, в протестантській родині шкільного вчителя Ганса Редера, викладача англійської та французької мови в приватній гімназії. Дід Еріха по материнській лінії, Альберт Хартман, був придворним музикантом при королівському дворі, а мати прищепила синові любов до музики, яку той проніс через все своє життя.

Початок військової кар'єри[ред.ред. код]

Після школи юний Редер за власним бажанням вирішив поступити на службу до кайзерівського флоту, бо відсутність дворянського титулу не заважала йому стати в майбутньому морським офіцером. 16 квітня 1894 молодий Еріх Редер прибув у Кіль до військово-морського училища, де незабаром став одним з перших по успішності, а в 1895 році — кращим випускником класу; брав участь у походах по Балтиці і до островів Вест-Індії. З травня 1895 він прийнятий на дійсну військову службу — кадетом Кайзерліхмаріне (нім. Kaiserliche Marine) — Військово-морських сил Німецької імперії.

Віце-адмірал Франц фон Хіппер з офіцерами свого штабу під час Ютландської морської битви. Другий зліва Е.Редер. 1916

25 жовтня 1897, після завершення навчання в училищі, Еріх Редер отримав по випуску військове звання унтер-лейтенант-цур-зее й був призначений вахтовим офіцером на броненосці «Саксен». Незабаром, молодий морський офіцер, що відмінно зарекомендував себе з перших днів служби, переведений на лінкор «Дойчланд» — флагманський корабель командира Східної ескадри принца Генріха. Тут його він став членом штабу принца, а також перейняв на себе керівництво корабельним оркестром, через свою любов до музики. Наприкінці 1897 року «Дойчланд» вирушив на Далекий Схід. Принц Генріх протегував молодому офіцеру, брав його з собою в поїздки до Циндао, Порт-Артура, Владивостока, Японію, Корею, Сайгон та на Філіппіни.

Після повернення в 1901 році Еріха призначили у Кілі офіцером-наставником, але через кілька місяців принц Генріх, який командував 1-ою ескадрою лінійних кораблів, перевів його на новий флагман «Кайзер Вільгельм дер Гроссе». У 1903 році Редер вступив до військово-морської академії, де вчився два роки. Під час навчання на три місяці їздив у відрядження до Росії для вдосконалення знань у російській мові (англійською та французькою він володів).

Після успішного завершення навчання в академії Редер служив штурманом на броненосці берегової оборони «Фрітьоф». 1 квітня 1905 моряка перевели до управління інформації Кайзерліхмаріне; він завідував відділом закордонної преси, редагував часопис «Морський огляд» (нім. Marine Rundschau) і щорічник «Наутікус» (нім. Nautikus). Редер добре писав, вмів прислухатися до чужої точки зору. У 1908 його призначено штурманом на броненосному крейсері «Йорк». Згодом на молодого старанного морського офіцера звернув увагу кайзер Вільгельм II, який у 1910 році взяв його штурманом на імператорську яхту «Гогенцоллерн». З цього часу Редер став переконаним монархістом. Навіть в ті роки, коли він командував Крігсмаріне, на його вимпелі красувалася емблема кайзерівського флоту.

Адмірал Еріх Редер. Жовтень 1928

Перша світова війна[ред.ред. код]

У 1911 році Еріху Редеру присвоєне звання корветтен-капітана, а 1 жовтня 1912 року його призначено старшим офіцером штабу (з 1917 року — начальником штабу) віце-адмірала Франца фон Хіппера, що командував крейсерськими силами німецької Атлантичної ескадри.

Під час Першої світової війни Редер брав участь у найбільших морських битвах, зокрема в бою у Доггер-банки 24 січня 1915 та в Ютландській битві 31 травня — 1 червня 1916. Під час Ютландського бойовища він особисто перебував на флагманському кораблі фон Хіппера лінкорі «Лютцові» і дивом залишився живим при влученні снаряда в рубку. Лінкор від отриманий пошкоджень затонув, й Редеру довелося переміщатися зі своїми штабними офіцерами на лінійний крейсер — «Мольтке». Редером було сплановане кілька операцій по постановці мінних загороджень і обстрілу берегів Англії.

У січні 1918 Еріх Редер отримав посаду командира новітнього легкого крейсера «Кельн», з жовтня того ж року начальник Центрального бюро командування Кайзерліхмаріне. За час світової війни неодноразово отримував високі нагороди. Так, у листопаді 1914 нагороджений Залізним хрестом 2-го ступеня, а в лютому 1915 року — Залізним хрестом 1-го ступеня.

На службі Веймарської республіки[ред.ред. код]

14 жовтня 1918 року, за місяць до завершення Першої світової війни Еріх Редер отримав призначення на посаду начальника Центрального департаменту Рейхсміністерства (нім. Reichsmarineamt) ВМС Німеччини. Після листопадового повстання в Кілі, втечі кайзера і організації Веймарської республіки він опинився втягнутий у політичну боротьбу. Домагаючись не допустити, щоб до командування флотом прийшов «лівий», він особисто переконав міністра оборони Густава Носке, що на чолі військово-морських сил має бути людина, що користується довірою офіцерів, і рекомендував адмірала Адольфа фон Трота, начальника управління особового складу. А. фон Трота був призначений, і доклав неймовірних зусиль, щоб обійти обмеження Версальський мирного договору і зберегти флот для Німеччини.

Після війни Редера залишили на попередньої посаді, де він багато зробив для збереження залишків флоту та офіцерських кадрів. У березні 1920 брав участь у невдалому Капповському путчі, пізніше, у цьому ж році, переведено до архіву ВМС, де пропрацював близько двох років. В архіві він вивчав стратегію і тактику німецького флоту періоду світової війни. Оприлюднив низку наукових робіт, вважався великім теоретиком в галузі крейсерських операцій. У 1922 Еріх Редер отримав військове звання контр-адмірала німецького флоту. За період 19221923 він підготував і видав книги з теорії та практики ведення крейсерської війни: «Крейсерська війна в зарубіжних водах», «Крейсерська ескадра», "Діяльність легких крейсерів «Емден» і «Карлсруе» і «Війна на море». У вільний від роботи час він вивчав курс філософії і політології в Берлінському університеті і мав стати доктором цих наук.

З 1923 інспектор військово-морських навчальних закладів. 19 вересня 1924 Еріх Редер отримав посаду командувача крейсерськими силами Північного моря. У січні 1925 йому присвоєно чин віце-адмірала і був призначений начальником Балтійського військово-морського району. На цьому посту адмірал прославився завдяки твердому почуттю службового обов'язку і неухильному дотриманню заповідям офіцерського кодексу честі.

У серпні 1927 року у Веймарській республіці надбанням суспільства стали факти таємного фінансування будівництва військових кораблів, заборонених Версальським договором. Одна з газет оприлюднила інформацію про існування особливих секретних грошових фондів, призначених для переозброєння ВМФ, які знаходилися в розпорядженні капітана-цур-зее Вальтера Ломана з відділу морського транспорту та капітана-цур-зее Готфріда Хансена з відділу озброєнь. Крім цього, викрилося те, що на одній з контрольованих фірмою Круппа турецьких верфей будувалися спроектовані в Німеччині підводні човни. «Скандал Ломана» спричинив парламентське розслідування, в результаті якого була проведена зміна вищого військового командування, в тому числі, міністра оборони і глави військово-морського командування адмірала Ганса Адольфа Ценкера. Тепер вимагалося замінити його про-республіканське налаштованим адміралом. Еріх Редер опинився найкращою кандидатурою. Його висуненню зовсім не пошкодив той факт, що рейхспрезидент Пауль фон Гінденбург ставився до нього з великою симпатією.

1 жовтня 1928, за згодою рейхстагу, Редера призначено начальником Головного морського штабу Рейхсмаріне.

На новій, вищій для морського офіцера посаді, для початку адмірал вирішив зробити свій авторитет незаперечним і заявив, що будь-яке його розпорядження має виконуватися беззаперечно. Потім Редер провів акцію, яку його недоброзичливці охрестили «полюванням на великого тюленя», яка полягала в тому, що кількох вищих офіцерів флоту змусили піти у відставку, нібито для того, щоб розчистити дорогу більш молодим і талановитим. Однак, як писав відомий дослідник історії Крігсмаріне Чарлз Томас, «Редер не переставав піклуватися про те, щоб ніхто з його більш обдарованих підлеглих не зміг зазіхнути на його авторитет, і протягом усього часу, поки він очолював флот, критикувати командувача було смерті подібно».

А.Гітлер, В. Бломберг та Е. Редер на борту німецького крейсера «Дойчланд». Квітень 1934

Водночас, з приходом до влади, Редер почав втілювати в життя концепцію «збалансованого» флоту, яка зрештою погубила Крігсмаріне і несприятливо позначилася на результати Другої світової війни для Німеччини. Редер хотів мати у флоті всі типи бойових кораблів, але найбільше покладався на так звані «кишенькові лінкори» — легкі лінійні крейсери, які «могли піти від будь-якого, хто захоче їх потопити, і потопити будь-якого, хто зможе їх наздогнати». Еріх Редер розгорнув будівництво великих надводних кораблів, а також заохочував будівництво вантажних суден, які легко можна було конверсувати у допоміжні крейсери, і рибальських траулерів, які могли перероблятиметься в мінні тральщики. Більш приховано, ніж за Ценкера, тривало виготовлення підводних човнів.

Моряки Рейхсмаріне недолюблювали Редера за дріб'язковість, з якою він чіплявся до їх зовнішнього вигляду і порядку на березі. Він був здатний влаштувати рознос командиру підводного човна, що повернувся з тривалого походу, за неохайний вигляд екіпажу. Строгий і мовчазний, адмірал був геть-чисто позбавлений почуття гумору. Він домагався, щоб на флоті служили добре дисципліновані, навчені, люди, що абсолютно не цікавляться політикою. Редер дійшов до того, що уявив себе охоронцем моральності всього офіцерського корпусу, включаючи дружин офіцерів. Одного разу цей ретроград видав наказ, який забороняв офіцерським подружжям коротко стригти волосся, користуватися косметикою, носити короткі спідниці і фарбувати нігті!

Співпраця з нацистами[ред.ред. код]

У січні 1933 начальник Головного морського штабу Рейхсмаріне підтримав прихід Адольфа Гітлера до влади. Водночас, Еріх Редер з деякими застереженнями вітав появу на політичній арені націонал-соціалізму, сподіваючись, що зможе без перешкод здійснювати свою програму будівництва флоту, однак, будучи обережним, не виступав і проти інших партій, здатних у майбутньому створити уряд. Але, до влади прийшли саме нацисти. 2 лютого 1933 Редер вперше зустрівся з Адольфом Гітлером і описував його, як «…непересічної людини, народженої вести за собою людей». Гітлер і сам був радий мати Редера на чолі Крігсмаріне, тому що адмірал суворо обмежував свої амбіції рамками цього відомства, лояльно ставився до режиму і став прекрасним радником фюрера з військово-морських питань, в яких той, за власним визнанням, нічого не тямив. Тому, незабаром, фюрер схвалив запропоновану останнім програму переозброєння флоту.

У березні 1935 року Гітлер в односторонньому порядку денонсував Версальський договір, і програма Редера з будівництва флоту почала реалізовуватися повною мірою. 18 червня 1935 в Лондоні уповноважений посол рейху Йоахім фон Ріббентроп підписав англо-німецьку військово-морську угоду, відповідно до якої Німеччина обмежувала загальний тоннаж своїх надводних сил до 35% по відношенню до надводних сил Об'єднаного Королівства. При цьому кількість субмарин не обмежувалася, і Німеччина могла мати їх стільки, скільки їй було необхідно для збереження паритету. Гітлер і Редер були в захваті, так як здавалося, що угода виключає Велику Британію з числа противників рейху. Адмірал навіть заборонив офіцерам ОКМ (нім. Obercommando der Kriegsmarine — головне командування ВМФ) будь-які згадки про можливу війну з «туманним Альбіоном» навіть в умовних штабних навчаннях.

Програма будівництва німецького флоту, апологетом якої був Редер, передбачала досягнення відносного паритету з британськими ВМС до 1944 року. Але, з самого початку її реалізація сильно відставала від запланованих термінів. До осені 1939 року в розпорядженні Редера виявилося лише чотири споруджуваних лінкора у різній ступені готовності проти 12 готових у британців і два лінійних крейсери проти трьох англійських. Дев'яти англійським авіаносцям Німеччина не могла протиставити жодного свого.

У найкоротший термін, у тому числі завдяки енергійним зусиллям Редера, Німеччині вдалося підняти свої ВМС на належний рівень, ввести в дію нові, надсучасні кораблі. З 1936 року розпочалося будівництво гігантських лінкорів: «Бісмарк» водотоннажністю 41 700 тонн і «Тірпіц» — 42 900. У наступні два роки зі стапелів зійшли лінкори «Шарнхорст» і «Гнейзенау», а також легкі крейсери «Лейпциг» і «Нюрнберг». Дещо пізніше за ними пішли важкі крейсери «Хіппер» і «Блюхер». У цей же період будувалася велика кількість есмінців і субмарин. Була створена 1-а підводна флотилія під командуванням капітана-цур-зее Карла Деніца.

У 1935 році статус Редера змінився. Він став іменуватися головнокомандувачем Крігсмаріне. 20 квітня 1936 Гітлер, з нагоди свого 47-річчя, присвоїв Редеру звання генерал-адмірала, а в 1937 роду той став почесним членом НСДАП.

У 1938 проявилися перші розбіжності між фюрером і головнокомандувачем ВМС. Гітлер став вимовляти Редеру за низькі темпи кораблебудування, на що той відповів, що через широкий розмах інших проектів фюрера на верфях бракує матеріалів і фахівців, зокрема відчувається гостра нестача кваліфікованих зварників і монтажників. Гітлер зажадав прискорити будівництво лінійних кораблів, Редер дав вказівку головному штабу ВМС відповісти, що необхідно заморозити невійськові проекти і звільнити робітників для військового виробництва. Але Гітлер, проігнорувавши його аргументи, вимагав прискорити темпи виробництва кораблів, спустити на воду «Бісмарк» і «Тірпіц» вже на початку 1940 року, розробити канонерський підводний човен і запустити в масове виробництво субмарин типу VII. Однак, програма будівництва флоту все більше і більше відставала від термінів, намічених Гітлером.

Особливо погіршував ситуацію той факт, що керівництво 4-річним економічним планом і розподіл промислових ресурсів було зосереджено в руках рейхсмаршала Германа Герінга. Обидва зневажали і ненавиділи один одного. Редер ненавидів Герінга за те, що той зірвав усі його спроби створити в складі Крігсмаріне морську авіацію, і за те, що «товстий Герман» зіграв вельми непривабливу роль у справі Бломберга-Фріча. Герінг же, зі свого боку, підривав репутацію Редера в ставці Гітлера, ставлячи під сумнів його політичні погляди, звертаючи увагу фюрера на те, що адмірал підозріло часто ходить до церкви, і даючи спотворену інформацію про стан справ на флоті.

Редер особливо з цього приводу не турбувався, мотивуючи це тим, що фюрер йому довіряє та він особисто сказав, ніби флот знадобиться Німеччини не раніше 1944 року. Генерал-адмірал вірив Гітлеру і діяв відповідно.

Е.Редер з В. фон Фрічем та Г.Герінгом на з'їзді НСДАП. Нюрнберг. Вересень 1936

Редер був здатний вступити в конфлікт із самим фюрером у справах флоту, навіть якщо те було дуже ризиковано. Зокрема, йому вдалося домогтися від Гітлера, щоб нацисти залишили в спокої відставного контр-адмірала Карла Кюленталя, наполовину єврея, і навіть забезпечив йому пенсію. Він допомагав і іншим євреям, які служили на флоті, і флотським священикам.

1 листопада 1938 Гітлер накричав на адмірала, розірвав план розвитку флоту і зажадав посилити захист нових лінійних кораблів і довести чисельність підводних човнів до чисельності англійських. Взимку 19381939 років Редер попереджав, що в найближчі 2 роки флот не буде готовий до боротьби з Англією. Однак фюрер стверджував, що раніше 1946 флот не буде потрібно. Тому Редер розробив план «Z» (перша буква слова нім. Ziel — ціль), за яким до 1947 року слід було побудувати 4 лінкора типу «Бісмарк», 6 лінкорів типу «Н» з 420-мм гарматами ( водотоннажністю більше за 56 000 тон), 4 авіаносці, 15 «кишенькових лінкорів», 5 важких і 44 легких крейсерів, 68 есмінців і 249 підводних човнів. План, представлений 17 січня 1939, був схвалений Гітлером, який надав Крігсмаріне перевагу перед авіацією і армією. Задоволений діяльністю Редера, фюрер 1 квітня 1939 справив його в грос-адмірали.

Однак, незабаром, взаємини Редера і Гітлера погіршилися через те, що грос-адмірал, затятий поборник офіцерської честі, вимагав звільнити за ганебний шлюб морського ад'ютанта фюрера, а той захищав його. Редер загрожував відставкою і не зустрічався з Гітлером довгий час.

Фюрер Третього Рейху А.Гітлер з вищим генералітетом країни (справа наліво: генерал-полковник Ф.Фроммом, генерал-фельдмаршал Е. Мільх, генерал-фельдмаршал В. Кейтель та грос-адмірал Е.Редер) на державних похованнях адмірала Адольфа фон Трота. 15 жовтня 1940

Друга світова війна[ред.ред. код]

З початку Другої світової війни Еріх Редер керував діями Крігсмаріне. Опівдні 3 вересня 1939, через два дні після вторгнення до Польщі, грос-адмірал Еріх Редер заховав глибше свої образи і прибув до Адольфа Гітлера. Фюрер був упевнений, що Велика Британія не вступить до війни і з нею не доведеться воювати. Однак того ж дня, британці оголосили про стан війни з Німеччиною. Так як флот до боротьби з британським не був готовий, Редер записав у військовому щоденнику ОКМ: «Нашому надводному флоту не залишається нічого іншого, як тільки демонструвати, що він може відважно вмирати».

Крігсмаріне довелося вступити у війну на 5 років раніше запланованого терміну та всього через 4 роки після початку реалізації програми нарощування надводних сил. Усі наявні сили німецького надводного флоту складалися на той час з двох лінкорів, трьох «кишенькових лінкорів», трьох важких і шести легких крейсерів, а також 34 есмінців і торпедних катерів.

Наприкінці літа 1939 обидва «кишенькові» лінкори «Дойчланд» і «Граф Шпее» вийшли в Атлантику на комунікації супротивника для полювання на конвої, що слабо охоронялися, і окремими суднами. «Дойчланд» потопив два торгові судна і в листопаді 1939 повернувся до Німеччини.

Інакше склалася доля «Графа Шпее». Цей лінкор за три місяці свого рейдерства в Тихому, Атлантичному і Індійському океанах знищив дев'ять англійських транспортів. Але 13 грудня він атакував ударну групу британського флоту в районі гирла річки Ла-Плата в Південній Америці. Один важкий і два легких англійських крейсери, помилково прийняті за один звичайний крейсер і два есмінця, завдали важких ушкоджень німецькому лінкорові, і він був затоплений своєю командою.

Підводна війна розгорнулася пізніше. Найбільш ефективною зброєю виявилися магнітні міни, які німецькі кораблі і гідролітаки ставили біля берегів Великої Британії. Однак Редер, переконаний в тому, що війни з «володаркою морів» не буде, мало приділяв уваги цьому виду зброї, а Герінг не надавав свої літаки, поки запас мін у нього не досяг 5 000 штук. Тим часом англійці розгадали секрет магнітних мін, і ця нова зброя, за допомогою якої німецький флот до березня 1940 року потопив 128 торгових суден, 3 есмінці і 6 допоміжних суден, втратила колишню ефективність.

Мала ефективність флоту, небезпечне співвідношення сил Німеччини і Великої Британії і втрата «Графа Шпее» змусили Гітлера вимагати від моряків активних дій, але дотримуватися обережності. З такими ж вимогами виступав і Редер, який вимагав успіхів без втрат. Він болісно ставився до критики і 21 жовтня 1939 змістив з посади командувача флотом Германа Бема тільки за те, що у формулюванні наказу, підготовленого штабом флоту, запідозрив глузування над одним зі своїх наказів. Однак і наступного командувача Вільгельма Маршалла він звинуватив у тому, що той, благополучно провівши в Німеччину «Дойчланд» і потопивши британське озброєне судно «Равалпінді», не став переслідувати бачений в тумані невідомий корабель. Влітку 1940 року, після того, як Маршалл не отримав подяки за вдалі дії біля берегів Норвегії, він позначився хворим, був звільнений у відставку і замінений Гюнтером Лют'єнсом, який не ризикував суперечити Редеру.

Норвезька операція[ред.ред. код]

Норвезька операція стала ініціативою Редера. Грос-адміралу вдалося переконати Гітлера, що необхідно випередити англійців, які не зупиняться перед порушенням нейтралітету Норвегії, щоб позбавити Німеччину шведської руди. Дійсно, Вінстон Черчілль готував висадку до Норвегії з метою захоплення Нарвіка, Тронхейма, Бергена і Ставангера. Німецький флот випередив. Ця була найбільш серйозна операція за задумом Редера. Спеціальний штаб розробив висадку десанту трьома ешелонами під прикриттям майже усіх сил флоту. Редер побоювався, що противник завдасть удару по десантних силах, що підходять. На його вимогу, незважаючи на опір Деніца, для протидії розгорнули 42 підводні човни.

Помилково англійський Хоум Фліт (англ. Home Fleet), що вийшов в море 7 квітня 1940, попрямував до північної частини Північного моря, щоб перекрити німецьким кораблям вихід до океану. Однак і без його участі німецькі сили зіткнулися із затятим опором норвежців. Вогнем берегових батарей, а також атаками англійської авіації і підводних човнів були знищені важкий крейсер «Блюхер», легкий крейсер «Кенігсберг», виведений з ладу «кишеньковий» лінкор «Лютцов» (колишній «Дойчланд»). Чимало есмінців було затоплено і в Нарвіку. Загибель «Блюхера» та серйозні пошкодження «Лютцова», посланих фюрером всупереч запереченням грос-адмірала, порушувала його плани ведення війни на союзних комунікаціях. Однією з причин великих втрат і малої ефективності також з'явилися негідні детонатори (контактні і магнітні). Часто німецькі підводники стріляли з вигідного положення, але торпеди не вибухали. Заснована Редером комісія встановила причини і оголосила винних. Однак головним винуватцем, про якого не говорили, був сам Редер, якому віце-адмірал Фрідріх Геттінген, начальник торпедної інспекції ОКМ, двічі до початку війни доповідав про брак детонаторів.

Незважаючи на заперечення командувачів оперативних командувань «Схід» і «Захід», які вважали за необхідне зберегти невеликі наявні сили, в травні Редер наполіг на застосуванні головних сил флоту для знищення конвоїв британців, які 24 квітня 1940 висадилися в Норвегії. Грос-адмірал наказав адміралу Маршаллу обстріляти англійську військово-морську базу в Харстаді, щоб полегшити становище альпійських стрільців, котрі залишалися в Нарвіку, а потім на вимогу Гітлера наказав підтримати загін Фойрштейна, який пробивався з Тронхейма на допомогу Дітлю. Коли Маршалл запросив, який наказ виконувати першим, Редер відповів: «Обидва».

Маршалл з лінкорами «Шарнгорст», «Гнейзенау», крейсером «Хіппер», 4 есмінцями і танкером «Дитмаршен» попрямував до Нарвіка. Дізнавшись 7 червня, що англійці вивели з Нарвіка 3 конвою, Маршалл всупереч наказу кинувся на їх перехоплення. Німецьким кораблям вдалося потопити авіаносець «Глоріус», кілька суден і ескортних кораблів. Влучення британської торпеди в «Шарнгорст» змусило Маршалла йти на ремонт у Тронхейм, не добивши англійський конвой. Однак Редер не схвалив дії Маршалл, що незабаром послужило підставою для зміни його більш слухняним Лют'єнсом.

Е.Редер на зустрічі з Гітлером. Лютий 1943

Керівництво флотом[ред.ред. код]

10 жовтня 1939 Редеру довелося відмовитися від плану «Z». Грос-адмірал, який раніше недооцінював значення підводних човнів, запропонував Гітлеру перенести центр уваги на розвиток підводного флоту і будувати по 29 U-Boot щомісяця замість 2. Гітлер доручив розібратися в цьому питанні Кейтелю, а той направив Редера до Герінга — давнього ворога Редера. Не отримавши підтримки, він був змушений відмовитися від задуму, щоб не гальмувати будівництво великих кораблів, на які розраховував. Від програмного збільшення підводного флоту довелося відмовитися.

10 червня 1940 Італія оголосила війну Англії, що було на руку Редеру. Він вважав, що після поразки Франції Німеччині треба було взяти під повний контроль Середземномор'я, вибивши англійські та союзні їм війська з цього регіону. Але спроби грос-адмірала схилити Гітлера до перенесення основного удару з Росії на Середземноморський театр дій були марні. Німецьке верховне командування воліло вести виключно континентальну війну. Середземномор'я було для Гітлера не більше ніж другорядним театром інтересів, де треба було захищати італійців від англійців, водночас для британців цей напрямок війни тривалий час був головним театром воєнних дій.

До весни 1941 Редер отримав деяку надію на успіх своїх дій щодо блокади Англії. Готувався до вступу до строю німецький лінкор «Бісмарк», закінчувалося будівництво однотипного йому «Тірпіца». Лінійні крейсери «Шарнгхорст», «Гнейзенау», важкі крейсери «Адмірал Шеєр» і «Хіппер», місяцями знаходилися в Атлантиці, потопили велику кількість транспортів противника, причому англійцям жодного разу не вдалося вступити з ними в вогневої контакт.

З метою підготовки до вторгнення на Британські острови через Ла-Манш, головнокомандувач Крігсмаріне Редер зібрав понад 3 000 різних плавзасобів, що включали старі діряві посудини. Однак вторгнення було скасоване, бо наявні сили прикриття були мізерні, і досить було одному боєздатному кораблю опинитися в протоці, щоб знищити армію вторгнення на воді.

11 липня 1940 Редер знову зустрівся з Гітлером, де в ході наради ними було вирішено, що роботи по будівництву «супер-лінкорів» H-класу, що передбачалися планом «Z» і призупинені з початком війни у вересні 1939 року, повинні відновитися.

У травні 1941 року лінкор «Бісмарк» отримав наказ вийти в море у супроводі важкого крейсера «Принц Ойген». Очолив це з'єднання адмірал Гюнтер Лют'єнс. Але німецькі кораблі з самого початку їх походу переслідували невдачі. Ще при переході до Норвегії їх виявила англійська авіарозвідка. Вихід з'єднання з норвезького фіорду також не залишився непоміченим. В результаті 24 травня два німецьких корабля зустрілися між Ісландією та Гренландією з британськими лінкорами «Худ» і «Принц Уельський», які вийшли на їх перехоплення. «Бісмарк» потопив «Худ», але й сам отримав важкі пошкодження. 26 травня англійські торпедоносці пошкодили кермове управління лінкора, і вранці наступного дня він був потоплений в 400 морських милях від Бреста.

Потопивши «Бісмарк», британці стали бомбити французькі порти, прагнучи вивести з ладу знаходилися там «Шарнгхорст», «Гнейзенау» і «Принц Ойген». Наслідком цього став наказ Редера про перехід цих кораблів до Німеччини. Британці фактично не стали на заваді цьому переходу, можливо тому, що тепер могли не боятися виходу німецьких лінкорів і крейсерів в Атлантику.

Тепер німецьке командування ВМС могло приступити до планування великих операцій в Північному морі. Перший великий успіх був досягнутий на початку травня 1942 року, коли німецькі підводні човни і авіація потопили два англійських крейсера — «Единбург» і «Тринідад», а також кілька транспортів. У тому ж місяці був розбитий ще один конвой, а німецька авіація почала нальоти на Мурманськ і Мурманську залізницю, знищуючи вже доставлені вантажі.

До цього часу німецьке командування ВМС мало для дій на Північному морі потужне з'єднання надводних кораблів. До його складу входили лінкор «Тірпіц», важкий крейсер «Хіппер», «кишенькові» лінкори «Адмірал Шеєр» і «Лютцов», пізніше до них приєднався «Принц Ойген».

4 липня 1942 німецькі підводні човни і авіація почали розгром сумнозвісного конвою PQ-17. Англійське адміралтейство, побоюючись близькості «Тірпіца», фактично кинуло цей конвой напризволяще, відкликавши прикриття задовго до наближення до радянській зоні відповідальності. Протягом трьох днів німецькі підводні човни і авіація розстрілювали конвой, потопивши 25 з 35 суден, що входили до складу конвою. В результаті союзники протягом декількох місяців взагалі утримувалися від відправлення конвоїв в Радянський Союз.

Але до осені становище на радянсько-німецькому фронті стало критичним. У вересні було відправлено два конвої, які прибули до Мурманська, втративши 17 транспортів і один есмінець. Потім кілька місяців британці відправляли в СРСР лише поодинокі судна, так як їм були потрібні кораблі для висадки в Північній Африці. Але з подовженням полярних ночей посилка конвоїв відновилася.

З 1941 року Гітлер почав набагато частіше втручатися в справи морського командування. Він висловився проти виходу «Бісмарка» в плавання, і коли лінкор був потоплений 27 травня, почав втрачати довіру до Редера. Ще менше довіри у фюрера стало після того, як Редер засумнівався в можливості провести кораблі у води Німеччині через Ла-Манш, а операція, розпочата з ініціативи Гітлера, вдалася.

На Нюрнберзькому трибуналі. Відповідачі у своїй ложі (в передньому ряду, зліва направо): Герман Герінг, Рудольф Гесс, Йоахим фон Ріббентроп, Вільгельм Кейтель, (в другому ряду зліва направо): Карл Деніц, Еріх Редер, Балдур фон Ширах, Фріц Заукель

Але останньою краплею стала невдала спроба «Хіппера», «Лютцова» і 6 есмінців атакувати конвой «JW-51B» наприкінці грудня 1942 року. 31 грудня 1942 відбувся морський бій, що послужив приводом для відставки Редера. Важкий крейсер «Хіппер» і «кишеньковий» лінкор «Лютцов», супроводжувані шістьма есмінцями, перехопили конвой, що рухався під прикриттям також шести есмінців. У ході бою, що зав'язався один британський есмінець затонув, а другий отримав серйозні пошкодження. Незабаром підійшли два англійські крейсери і також вступили в бій. Німецькі кораблі, втративши один есмінець, вийшли з бою. Командував німецькою оперативною групою віце-адмірал О. Кумметц, що мав наказ не ризикувати, уникаючи прямої атаки конвою, проте зіткнувся з двома британськими крейсерами, причому «Хіппер» отримав пошкодження, а есмінець загинув. Це бій, яке німецькі кораблі не змогли виграти, маючи явну перевагу, призвело до різкого охолодження між Гітлером і Редер.

Редер з дружиною під час звільнення з в'язниці Шпандау

Важки втрати при проведенні окупації Норвегії та дії великих надводних бойових кораблів у Атлантиці, інтриги у владній верхівці, призвели у січні 1943 до наказу Гітлера про розформування надводного флоту. Керівництво Третього Рейху відверто звинувачувало у всіх поразках флоту Редера. Розлючений Гітлер заявив, що накаже здати на металобрухт усі великі кораблі. Він викликав до себе Редера. Той, приїхавши в Берлін, позначився хворим і зустрівся з фюрером тільки через п'ять днів. Проте Гітлер висловив йому стільки, що 30 січня 1943 Редер подав у відставку.

Того ж дня посаду Головнокомандувача ВМС Третього Рейху отримав Карл Деніц. З виходом у відставку Редер отримав почесний титул Головного інспектора флоту, на який він залишався до кінця війни, не беручи участі у державних справах.

Повоєнні роки[ред.ред. код]

У травні 1945 року Редера з дружиною заарештовано радянською контррозвідкою, звідки він потрапив до радянського полону. 20 травня 1945 колишній головнокомандувач німецьких ВМС переніс важкий інфаркт і після лікування був відправлений до Москви, а восени, як військовий злочинець, постав перед міжнародним трибуналом у Нюрнберзі. Грос-адмірал Еріх Редер був визнаний винним і присуджений до довічного ув'язнення, хоча і просив замінити його розстрілом. Вирок відбував у берлінській в'язниці Шпандау. До 17 січня 1955 Редер залишався у в'язниці, після чого його звільнили з під варти за станом здоров'я.

Моряк оселився в Кілі, де написав книгу «Моє життя». Помер він 6 листопада 1960 року в Кілі, у віці 84 років.

Нагороди грос-адмірала Еріха Редера[ред.ред. код]

Нагороди грос-адмірала Еріха Редера

Посилання[ред.ред. код]

Мемуари[ред.ред. код]

  • Редер, Эрих Грос-адмирал = Mein Leben. — М.: ЗАО Центрполиграф, 2004. — 489 с. — (За линией фронта. Мемуары). — 7 000 прим. — ISBN 5–9524–1014–6. (рос.)

Література[ред.ред. код]

  • Митчем-мл., Сэмюэл Уильям; Мюллер, Джин Офицеры Кригсмарине // Командиры Третьего рейха = Hitler's Commanders.. — Смоленск: Русич, 1995. (рос.)
  • Bird, Keith Erich Raeder Admiral of the Third Reich, Annapolis: Naval Institute Press, 2006, ISBN 1557500479
  • Carl Dreeßen: Die deutsche Flottenrüstung in der Zeit nach dem Vertrag von Versailles bis zum Beginn des Zweiten Weltkrieges und ihre Darstellung und Behandlung im Nürnberger Prozess von 1945/46. Mittler, Hamburg u.a. 2000, ISBN 3-8132-0720-X
  • Kurt Fischer: Großadmiral Dr. phil. h. c. Erich Raeder. In: Gerd R. Ueberschär (Hrsg.): Hitlers militärische Elite. Bd. 1. Von den Anfängen des Regimes bis Kriegsbeginn. Primus, Darmstadt 1998, ISBN 3-89678-083-2, S. 185–194.
  • Gilbey, Joseph Kriegsmarine: Admiral Raeder's Navy — A Broken Dream, 2006.
  • Jost Dülffer: Weimar, Hitler und die Marine. Reichspolitik und Flottenbau 1920–1939. Droste, Düsseldorf 1972, ISBN 3-7700-0320-9
  • Michael Salewski: Die Deutschen und die See. Studien zur deutschen Marinegeschichte des 19. und 20. Jahrhunderts. 2 Bände, Steiner, Stuttgart 1998 und 2002, ISBN 978-3-515-07319-6 (1. Band) und ISBN 978-3-515-08087-3 (2. Band).
  • Michael Salewski: Raeder, Erich. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 21, Duncker & Humblot, Berlin 2003, ISBN 3-428-11202-4, S. 104–106 (Digitalisat).
  • Weinberg, Gerhard A World at Arms: A Global History of World War II, Cambridge: Cambridge University Press, 2005, ISBN 978-0-521-61826-7.
Міжнародне визнання та нагороди
Попередник:
сер
Стаффорд Кріппс
Велика Британія
Людина тижня
журналу «Тайм»

Time Magazine logo.svg
20 квітня 1942
Наступник:
П'єр Лаваль
Франція
Командування військовими формуваннями (установами)
Третього Рейху
Попередник:
грос-адмірал
Еріх Редер
War Ensign of Germany 1933-1935.svg
Головнокомандувач
Рейхсмаріне

1 січня 1928 — 31 травня 1935
Наступник:
перетворене на Крігсмаріне
Попередник:
перейменоване з Рейхсмаріне
Großadmiralflagge 1939-1945.svg
Головнокомандувач
Крігсмаріне

31 травня 1935 — 30 січня 1943
Наступник:
генерал-адмірал
Карл Деніц