Олекса Довбуш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олекса Довбуш – фольклорний персонаж (автор — М.М.Дем'ян, 1983)

До́вбуш (Добощук [1]) Оле́кса Васильович (* 1700(1700), Печеніжин, Коломийський район — † 24 серпня 1745, с. Космач, Косівський район) — найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах. Мав брата Івана.

Біографія[ред.ред. код]

На основі даних академіка Грушевського з'ясовано, що Олекса Довбуш народився 1700 у селі Печеніжин.

В історичних джерелах та фольклорі прізвище Довбуш звучить по-різному. 1840 К.Вуйціцький писав, що «названий був Добош для того, що його батько мав бути у війську добошем» (барабанщиком). Такої думки дотримувалися й інші дослідники, хоч їхні припущення не підкріплені фактами.

Архівні документи свідчать, що батько Олекси, Василь Добош, «сидів у 1739 р. з жінкою й дорослими дітьми в Печеніжині комірником у тамошнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки».

Згодом (1739) пастух Олекса Жолоб на запитання суддів у Станіславові відповідав, що «старий Добош мешкає в мого господаря Твердюка в комірному». В судових актах записано, що 26 липня 1739 перед Станіславівською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош».

Отже, Василь Добош належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати. Олекса й Іван Довбуші пасли на полонинах батькові вівці разом з вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їхнього батька, нічого іншого він не мав».

O Dovb.jpg

Зі судових матеріалів відомо, що Олекса мав брата Івана та дружину, яка була учасницею походів 17411745. Вона, правдоподібно, 1741 року перебувала в опришківському загоні, адже на суді шляхта запитувала в одного зі сподвижників Олекси, «де є жінка Довбуша».

«Зібрався собі Олекса, — мовиться в народному переказі, — і пішов розбивати тих панів, що хлопам кривду робили».

Перші згадки про виступи Довбуша знайдено в документах за 1738 р. У писаних тогорічних джерелах мовиться про нього як про опришка, що очолює загін. Припускають, що ватажок міг діяти й раніше, хоч це не зафіксовано в історичних матеріалах.

1738–1739 – Олекса Довбуш розгорнув діяльність навколо Печеніжинського ключа, а згодом і всього Яблунівського староства. Селяни інколи навіть шукали захисту в Довбуша, бо вже 1739 року на прохання одного селянина з Малих Лючок опришки боронили його перед братами.

Спочатку Олекса Довбуш діяв з братом Іваном. Вони ходили по всьому Покутті, не раз навідувалися в рідне село, а відходячи, залишали родичам грошову допомогу. Заходив інколи Олекса з братом і до печеніжинської корчми. Навесні 1739 там сталася сутичка між Олексою й Іваном. На якому ґрунті вона виникла, невідомо, але в бійці один із опришків був убитий, а розгніваний Іван так ударив брата топірцем по нозі, що Олекса на все життя залишився кривим.

Відтоді брати Довбуші назавжди розійшлися. Олекса залишився у Галицькій землі, а Іван подався на Бойківщину. Він діяв на Болехівщині, Самбірщині, Перемищині, навіть досягав Сяноцької землі.

Опришки О.Довбуша особливо активно діяли в Коломийському повіті влітку і восени 1738. Їхнім опорним центром стали околиці Яблунівського ключа. Його виступи набули масового характеру.

17401741 — під натиском польських військ Довбуш змушений був залишити околиці Печеніжина і Яблунова, відступити на Верховину й отаборитися на Буковецькій полонині. Звідси знову почав нападати на шляхетські маєтки не лише на Коломийщині, а й на Буковині та Закарпатті.

Розправа Довбуша з економами, лихварями, орендарями у 1738–1745 викликала серед простого люду симпатію. Селяни вважали Довбуша «своім спасителем».

Після загибелі ватажка між шляхтою виникла суперечка: кожен хотів похвалитися перед гетьманом Потоцьким і коронною княжною Яблоновською, що саме з його допомогою виявлено «вірність і хвалебний вчинок», убивши відомого опришка. Це сталося 24 серпня 1745.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Його імя носить 13 курінь УПЮ імені Олекси Довбуша.

У кінематографі[ред.ред. код]

Олексі Довбушу присвятив І.Кавалерідзе свій фільм «Пісня про Довбуша» (1941), зйомки якого увірвала війна.

1960 — за тим же сценарієм Л.Дмитерка В.Іванов зняв кінокартину «Олекса Довбуш».

В літературі[ред.ред. код]

Лавреат Нобелівської премії Шмуель Аґнон написав невелике оповідання «Бартка Довбуша». Гнат Хоткевич (Галайда) - роман "Довбуш"

Про Довбуша[ред.ред. код]

Хто був недавно князем і владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген по Дністрові води? Довбуш! Перед ким дрожали смілі і сильні, корилися горді? Перед Довбушем! — писав згодом Іван Франко.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]