Болехів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Болехів
Coat of arms of Bolekhiv.png
Герб Болехова
Болехівська ратуша (2011 р.)
Болехівська ратуша (2011 р.)
Болехів
Болехів на мапі Івано-Франківської області
Болехів на мапі Івано-Франківської області
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область
Район/міськрада Болехівська міська рада
Код КОАТУУ 2610200000
Перша згадка 1371
Магдебурзьке право 1603
Статус міста з 1940 року
Населення 10797 (1 листопада 2012)[1]
Площа 36,69 км²
Густота населення 293 осіб/км²
Поштові індекси 77200—77204
Телефонний код +380-3437
Координати 49°04′01″ пн. ш. 23°51′05″ сх. д. / 49.06694° пн. ш. 23.85139° сх. д. / 49.06694; 23.85139Координати: 49°04′01″ пн. ш. 23°51′05″ сх. д. / 49.06694° пн. ш. 23.85139° сх. д. / 49.06694; 23.85139
Водойма річки Сукіль, Свіча
Відстань
Найближча залізнична станція Болехів
До обл./респ. центру
 - залізницею 80 км
 - автошляхами 76 км
Міська влада
Адреса 77200, Івано-Франківська обл., м. Болехів, пл. Івана Франка, 12
Веб-сторінка http://ww2.gov.if.ua/bolehivskiy/ua/259.htm
Міський голова Макота Зенон Володимирович

Боле́хів — місто обласного значення в Україні, в Івано-Франківській області. Територія міста становить 3669 га. Розташоване в передгір'ях Українських Карпат (масив Сколівські Бескиди), на річці Сукіль (басейн Дністра), на шляху Львів — Чернівці. Залізнична станція. Орган місцевого самоврядування — Болехівська міськрада.

Населення[ред.ред. код]

  • 2001 — 11,3 тис. мешканців.
  • 1959 — 8,4 тис. мешканців.

Історія[ред.ред. код]

Печатка міста XVII століття
Герб XVII століття

Перша письмова згадка про «болехівські» землі належить до 1371 р. В документах XV ст. згадується як Болехів Волоський. У 1546 р. в Болехові, на Старій Бані, було споруджено перше підприємство — солеварню. В 1603 р. місту було надано магдебурзьке право. В XVI—XVII столітті Болехів кілька разів грабували і руйнували кримські татари. Населення Болехова брало активну участь у Національно-визвольній війні 1648—54 рр. і в опришківському русі XVIII століття.

Після Першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. місто входило до складу Австрії.

Під час Першої світової війни в районі Болехова відбувались запеклі бої. Так 31 травня 1915 року, прорвавши австрійські загони 130 бригади, російські війська оточили І курінь УСС біля Болехова. Вихід з оточення був тяжким. Крім убитих і поранених, багато стрільців потрапило в полон, серед них чотар А. Артимович, сотник О. Букшований, хорунжа О. Степанівна, хорунжий В. Свідерський, чотар Д. Кравс та ін. Під прицільним вогнем артилерії ще до початку наступу опинились і позиції в чистому полі під Гузіївом сотень II куреня. Але під час атаки стрільці цього куреня спинили наступ російських військ на залізничному шляху поблизу Болехова. Цьому допомогла і новоприбула з Коша сотня під проводом чотаря І. Цяпки. До речі, під час війни І. Цяпка став улюбленцем стрільців за веселу вдачу, спокій, розсудливість, гумор. Саме йому пізніше була присвячена стрілецька пісня «Бо війна війною». В боях під Болеховом УСС зазнали великих втрат: 15 вбито, 50 поранено, 150 потрапило в полон. Спроба перехопити ініціативу не привела до суттєвих змін, і вздовж загального фронту почався відступ російських військ. За місто боролася сотня Д. Вітовського і О. Букшованого. Серед хоробрих стрільців, в цьому бою себе виявив Трух Григорій, який був командиром чоти у сотні Дмитра Вітовського, провідником розвідувальних стеж у Карпатах. Поранений під Болеховом 30 травня 1915 року, неподалік залізничної платформи потрапив у полон.

З 1918 р.  — місто входить до складу Польщі. У 1890 р. половину населення міста складали євреї[2].

У 1939 р. в результаті анексії Радяським Союзом східних польських земель Болехів приєднаний до Української РСР.

Місто стало відомим на Заході завдяки книзі американського письменника Даніеля Мендельсона «Загублені: Пошук шести із шести мільйонів» (англ. The Lost: A Search for Six of Six Million, ISBN 978-0-06-054297-9), яка розповідає про долю єврейської громади міста. До Другої світової війни біля половини мешканців міста була єврейського походження. Під час Голокосту з 3000 євреїв вижило лише 48.

В 1944 р. Болехів став центром однойменного району, який ліквідовано в 1964 р., а Болехів приєднано до Долинського району. З 1993 р. місту надано статус міста обласного підпорядкування.

Сьогодення[ред.ред. код]

На сьогодні Болехів — місто з високим економічним потенціалом. В ньому працюють: ВАТ «Будматеріали», ВАТ «Шкіряник», ТОВ «Елрун», Об'єднання промислових підприємств, Споживче товаристо, ВАТ «Вікторія», житлово-комунальне підприємство, побутовий комбінат, державне лісове господарство. Освіту в місті надають: дві середні школи, лісогосподарський ліцей-технікум, художня школа, музична школа, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, два дошкільні заклади. В місті працюють Будинок культури, кінотеатр, бібліотеки, клуби. З жовтня 1994 р. в місті виходить міська газета «Ратуша».

Економіка[ред.ред. код]

Ряд підприємців у місті займаються меблевим бізнесом, пошиттям шкіряних виробів тощо.

Культура[ред.ред. код]

Головний заклад культури Болехова — Народний дім. Саме тут відбуваються численні культурні заходи, святкування й відзначення державних і місцевих дат, святкових подій, державних свят тощо; тут же діють аматорські колективи художньої самодіяльності.

У Болехові діє міський Музей історії.

Функцію естетичного виховання й підтримання художньо обдарованих дітей виконує Болехівська дитяча школа мистецтв.

Осередками інтелектуального і культурного спілкування в місті є бібліотеки, що входять до Болехівської центральної бібліотечної системи.

Пам'ятки і пам'ятники[ред.ред. код]

Синагога
  • храми Святої Параскеви, Святої Анни, Жон Мироносиць,
  • римо-католицький костел Вознесіння Матері Божої,
  • солеварня (середини 19 ст.),
  • Болехівська ратуша (1863),
  • синагога,
  • житлові будинки кінця І9 ст. по вул. Коновальця,
  • монумент Іванові Франку,
  • навчальні корпуси технікуму (колись приміщення суду та лісової школи).

У місті споруджено пам'ятники на братській могилі загиблим у II світовій війні; на могилі Н. Кобринської, встановлено меморіальну дошку на будинку, в якому жила письменниця і бували І. Франко, О. Кобилянська, М. Павлик.

Персоналії[ред.ред. код]

З історією Болехова тісно пов'язані імена видатних людей. До них насамперед належить:

  • Н. Кобринська (1855—1920) — українська письменниця і громадська діячка, організатор жіночого руху на Прикарпатті. Спільні справи єднали Н. Кобринську з О. Кобилянською, яка часто відвідувала Болехів у 20-х рр. XX ст.
  • У Болехові в 1884—1888 рр. бував І. Франко. Він також перебував у с. Лолин, де написав ряд оповідань, а згодом на основі місцевого матеріалу створив драму «Украдене щастя».
  • У місті жив та похований видатний діяч українського національно-визвольного руху, член Гельсінської спілки Лесів Ярослав Васильович.
  • З 1919 року у Болехові мешкав Фелікс Сельський.
  • О. Савицький, професор, автор першого українського підручника з математики,
  • скульптор В. Черешнівський,
  • майстер скрипок Зеновій Петиш,
  • майстер-годинникар В. Василевський,
  • краєзнавець, засновник музею міста Р. Скворій.

Відомі уродженці[ред.ред. код]

Уродженцями міста і/або населених пунктів Болехівської міськради були:

Примітки[ред.ред. код]

  1. [1]
  2. Description of the town in Jewish Encyclopedia.com (англ.)
  3. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с.; іл. с.133

Посилання[ред.ред. код]