Болехів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Болехів
Герб Болехова
Болехів
Болехів на мапі Івано-Франківської області
Болехів на мапі Івано-Франківської області
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область
Район/міськрада Болехівська міська рада
Код КОАТУУ 2610200000
Перша згадка 1371
Магдебурзьке право 1603
Статус міста з 1940 року
Населення 11,3 тис. мешканців
Площа 36,69 км²
Густота населення 308 осіб/км²
Поштові індекси 77200—77204
Телефонний код +380-3437
Координати 49°4′1″ пн. ш. 23°51′5″ сх. д.
Водойма Річки Сукіль, Свіча
Відстань
Найближча залізнична станція Болехів
До обл./респ. центру
 - залізницею 80 км
 - автошляхами 76 км
Міська влада
Адреса 77200, Івано-Франківська обл., м. Болехів, пл. Івана Франка, 12
Міський голова Макота Зенон Володимирович

Боле́хів (пол. Bolechów, рос. Болéхов) — місто обласного підпорядкування в Івано-Франківській області, центр Болехівської міської ради. Територія міста становить 3669 га. Розташоване в передгір'ях Карпат на річці Сукелі (басейн Дністра), на шляху Львів-Чернівці. Залізнична станція.

Зміст

[ред.] Населення

  • 2001  — 11,3 тис. мешканців.
  • 1959  — 8,4 тис. мешканців.

[ред.] Історія

Печатка міста XVII століття
Герб XVII століття

Перша письмова згадка про «болехівські» землі належить до 1371 р. В документах XV ст. згадується як Болехів Волоський. У 1546 р. в Болехові, на Старій Бані, було споруджено перше підприємство — солеварню. В 1603 р. місту було надано магдебурзьке право. В XVI—XVII столітті Болехів кілька раз грабували і руйнували кримські татари. Населення Болехова брало активну участь у Національно-визвольній війні 1648—54 рр. і в опришківському русі XVIII століття.

Після Першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. місто входило до складу Австрії, а з 1918 р.  — до складу Польщі. У 1890 р. половину населення міста складали євреї[1].

У 1939 р. в результаті анексії Радяським Союзом східних польських земель приєднаний до Української РСР.

Місто стало відомим на Заході завдяки книзі американського письменника Даніеля Мендельсона «Загублені: Пошук шести із шести мільйонів» (англ. The Lost: A Search for Six of Six Million, ISBN 978-0-06-054297-9), яка розповідає про долю єврейської громади міста. До Другої Світової війни, коло половини мешканців міста була єврейського походження. Під час Голокосту з 3000 євреїв вижило лише 48.

В 1944 р. Болехів став центром однойменного району, який ліквідовано в 1964 р., а Болехів приєднано до Долинського району. З 1993 р. місту надано статус міста обласного підпорядкування.

[ред.] Сьогодення

На сьогоднішній день Болехів — місто з високим економічним потенціалом. В ньому працюють: ВАТ «Будматеріали», ВАТ «Шкіряник», ТОВ «Елрун», Об'єднання промислових підприємств, Споживче товаристо, ВАТ «Вікторія», житлово-комунальне підприємство, побутовий комбінат, державне лісове господарство. Освіту в місті надають: дві середні школи, лісогосподарський ліцей-технікум, художня школа, музична школа, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, два дошкільні заклади. В місті працюють Будинок культури, кінотеатр, бібліотеки, клуби. З жовтня 1994 р. в місті виходить міська газета «Ратуша».

[ред.] Промисловість

Лісопромисловий комбінат, соляний, шкіряний, цегельно-черепичний заводи, меблева фабрика.

[ред.] Персоналії

З історією Болехова тісно пов'язані імена видатних людей. До них насамперед належить Н. Кобринська (1855—1920) — українська письменниця і громадська діячка, організатор жіночого руху на Прикарпатті. Спільні справи єднали Н. Кобринську з О. Кобилянською, яка часто відвідувала Болехів у 20-х рр. XX ст. У Болехові в 1884—1888 рр. бував І. Франко. Він також перебував у с. Лолин, де написав ряд оповідань, а згодом на основі місцевого матеріалу створив драму «Украдене щастя».

[ред.] Примітки

[ред.] Посилання

Особисті інструменти