Королево

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Королево
Герб Королево.gif
Герб Королевого
Vyno.jpg
Країна Україна Україна
Область/АРК Закарпатська область Закарпатська область
Район/міськрада Виноградівський
Рада Королівська селищна рада
Код КОАТУУ: 2121255600
Основні дані
Засноване 1262
Статус із 1947 року
Площа 9,06 км²
Населення 8993 (01.01.2011)[1]
Поштовий індекс 90332
Телефонний код +380 3143
Географічні координати 48°09′14″ пн. ш. 23°07′59″ сх. д. / 48.15389° пн. ш. 23.13306° сх. д. / 48.15389; 23.13306Координати: 48°09′14″ пн. ш. 23°07′59″ сх. д. / 48.15389° пн. ш. 23.13306° сх. д. / 48.15389; 23.13306
Висота над рівнем моря 178 м
Водойма р. Тиса
Відстань
Найближча залізнична станція: Королеве
До райцентру:
 - залізницею: 10 км
 - автошляхами: 10 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 104 км
Селищна влада
Адреса 90332, смт Королево, вул. Злагоди, 13
Голова селищної ради Іваніга Павло Петрович
Карта
Королево (Україна)
Королево
Королево
Королево (Закарпатська область)
Королево
Королево

Королеве (угорська назва Кірайгаза або Кірагаза (Királyháza)) — селище міського типу в Виноградівському районі Закарпатської області України. Розташоване на річці Тиса.

Назва Королево, угорською Киральгаза (Дім Короля), походить від мисливського королівського будинку, куди на полювання приїжджав угорський король Іштван V.

В Королеві розташована найдавніша людська стоянка в Центральній і Східній Європі — Королевська стоянка, яка на сьогоднішній день зруйнована місцевим щебеновим заводом.

Перша писемна згадка про Королеве датується 1262 роком. В IX–X ст. на місці замку існувало поселення слов'ян, а у кінці XII ст. на городищі був побудований дерев'яний королівський мисливський будинок, від котрого Королево і отримало свою назву.

У Королеві було переписане Королівське Євангеліє.

У XIV ст. будують кам'яний замок, який отримав назву Замок Нялаб. Розташований на двох високих терасах скелястого пагорба, що височіє над р. Тиса, у пн.-зах. частині селища. В 1672 р. замок був зруйнований після придушення змови магнатів.

До наших днів збереглися лише деякі фрагменти стін замку.

У XIX столітті Королеве — містечко Затисянського повіту (округу) Уґочанського комітату. Наприкінці XIX ст. у містечку була побудована залізнична станція. Міська громада користувалася гербом із складною символікою: на срібному тлі — церква, над якою летить голуб (парафіяльна церква Святого Духа), гора, на якій стоїть вежа (руїни замку Нялаб) і риба (річка Тиса).

Історія[ред.ред. код]

З давніх часів веде літочислення Королево, що має багатовікову історію боротьби з різними поневолювачами: угорською, австрійсько-німецькою знаттю, чехами, румунами. По-різному у різні часи називали цей край: Руська Окрайна, Фелвідейк, Угорська Русь, Підкарпатська Русь, Карпатська Україна, Закарпаття. Так само по-різному називали село: Фелсас, Кірайгазо, Кралово-над-Тісой, Королево.

В Королево унікальний клімат, довкола багата флора та фауна, густі змішані ліси, річка Тиса, щедра на рибу, родючі ґрунти.

Тож не дивно, що первісні люди скористалися цим раєм на землі і поселилися тут майже 600 000 років тому (різні історики називають різні дати, однак всі вони одностайні в одному: це найдревніше поселення людей в Європі).

Королево лежить на висоті 146 метрів над рівнем моря. Королево з усіх боків оточують гори: Чорна гора на північному заході (висота її 568 м.) гора Саргедь — на сході (393 м.) південніше — гора Камінь (347 м.) Криживський верх, а на півдні видніється гора Фрасин — 821 м, східніше бачимо гору Кобола — 615 м, прямо на схід — гора Іросла 598 м. За умов хорошої сонячної погоди далеко на півночі видно гору Тупий. Її висота 878 м. Тому не дивно, що коли у Королеві вже цвітуть нарциси та тюльпани, вершина г. Тупий все ще вкрита снігом, який лежить іноді до середини квітня. На північному сході видніється гора Товста, на вершині якої встановлено телевежу. На північ зразу за рікою Тиса, простягаються не високі гори Копанський Верх. Їх вершину прикрашає чудовий сосновий гайок, який видно за десятки кілометрів. Імператриця Австро-Угорщини Марія-Терезія (1774–1779 р.р.), дочка Карла VI, подорожуючи нашим краєм вирішила пообідати на вершині цієї гори. Поки вона обідала, прислуга швидко посадила великий сосновий гайок в честь перебування імператриці на цьому місці. Пізніше імператор Йосиф ІІ теж побував у наших краях і милувався неповторним краєвидом, що відкрився з Копанського перевалу.

Неподалік від села Мала Копаня знаходиться знамените Городище, де археологи, очолювані професором історії В'ячеславом Григоровичем Котигорошком, розкопали багато унікальних історичних знахідок. На північному заході від Королева можна побачити знамениті «хустські ворота» — унікальний природний феномен. Їх ширина близько 3 кілометрів. Саме звідси починається рівнина, яка через 80-100 км переходить у Велику Угорську низовину. Завдяки цим «воротам» холодні північно-східні вітри не сягають Королева, і температура тут на кілька градусів вища, ніж, наприклад, у тому ж Хусті. Тут, на вершині гори, яка і є частиною «Хустських воріт», знайдено залишки поселення неандертальців — рубаючі знаряддя, скребла, ножі, наконечники списів з андезиту та кременю. Всі ці знахідки (а їх понад 60 000!) є важливим інструментом у дослідженні особливостей розвитку первісного виробництва, вивченні способи життя первісних людей, їх взаємодію з оточуючим середовищем тощо Без сумніву, це поселення є пам'яткою світового значення і згадується у підручниках з історії нашого краю та Європи як найважливіше та найдревніше на території Старого Світу. Вченим вдалося дослідити 15 культурних шарів, останньому з яких 25 тисяч років. Ця ранньопалеолітична стоянка досліджувалась чехословацькими вченими, однак найуспішнішими та найпродуктивнішими все-таки були розкопки професора Гладиліна В. М., який протягом десяти років очолював групу археологів Академії Наук УРСР, що працювала тут щоліта. Професор Гладилін вважав, що сотні тисяч років тому схили гори, на якій знаходиться первісна стоянка людей, був берегом річки Тиса. Однак з часом вода вирила собі русло, поглибивши його на 100–120 метрів. А на вершині гори можна і сьогодні знайти річкову гальку, тобто ця вершина колись справді була берегом. Значну допомогу в проведенні розкопок вченим надавав директор щебзаводу Карпенко В. О. Працювали тут і наші колишні учні, зокрема Вікторія Токач, Мирослава Багорик, Любов Перинець та багато інших.

Професор Гладилін був частим гостем Королівської СШ. Актовий зал школи ледве вміщував всіх бажаючих послухати цікаві розповіді цієї високоосвіченої і видатної людини. Перебуваючи в 1986 році на екскурсії в м. Києві, ми із сумом довідалися, що професор Гладилін раптово помер… На жаль, сьогодні поки що нема ентузіастів, які б почали роботу по створенню музею просто неба. А це вкрай потрібна справа. Така унікальна стоянка — це національна гордість нашої країни. І справді, цивілізації людей на нашій планеті всього кілька тисяч років. А тут, на цій не дуже примітній вершині гори, промайнула вся революція людства. Та може трапитися і так, що ця унікальна пам'ятка людства зникне: щебеневий кар'єр вперто і наполегливо «з'їдає» гору, яка без перебільшення стала колискою людства на європейському континенті…

Як свідчать письмові джерела, вперше Королево згадується в 1264 році папою Орбаном IV у одному зі своїх листів, в якому він пише про поселення QUARELIAZA (хоча є інші версії, за якими про королево згадують на два роки раніше, тобто в 1262 році), а про Королівський замок Ньолаб — у 1279 році. В одній із грамот, датованій 1272 роком, Карой Роберт дозволив угорській знаті полювання на ведмедів, кабанів, оленів у навколишніх лісах, однак простому люду це було заборонено. Про існування замку у цій грамоті не згадується. Як свідчать угорські літописці, замок Ньолаб зводив (Кун) Ласло IV. Споруда мала не правильну форму, була двоярусною, схожою на пшеничний сніп (звідси замок і отримав свою назву). Спочатку замок був власністю Боршо Бенедека, а потім в 1312 році, Карой Роберт видав указ, згідно з яким бастіон отримав нового хазяїна.

Королівський замок (Замок Нялаб)

Хто ж вони, племена, які заселяли територію нашого краю більш ніж 2000 років тому назад? Як пише у своїй знаменитій «Географії» римський громадянин, давньогрецький матемтик, астроном, географ Клавдій Птолемей, це були карпи (звідси гори Карпати). На початку V століття н. е., у період великого переселення народів почався масовий рух гуннів з Азії (похід Аттіли), який в 409 році, тобто 1600 років тому, подолавши Венецький перевал, почали витісняти слов'янські племена. Корінні жителі на той час займались землеробством, скотарством, полюванням. Трупи загиблих спалювали. Тобто їх обрядовість майже ідентичне обрядовості інших слов'янських племен того часу. Чехословацькі історики вважають, що в 450 р. до н. е. територію як Словаків, так Закарпаття заселили кельти, а їх потім витіснили германські племена, що воювали з римським імператором Марком Аврелієм та Коммодієм.

Племена східних слов'ян прийшли сюди лише в кінці V — на початку VI століття. Закарпаття мало тісні зв'язки та спільне історичне минуле з Моравією (830–908 р.р.).

На жаль, окремі історики розглядають це період в історії краю через призму політики, і часто політична заангажованість не дозволяє їм бути об'єктивними. Звідси і різні, іноді діаметрально протилежні судження про той чи інший історичний факт, однак ці проблеми для них.

В кінці IX та на початку X століття (Нестор — літописець пише про 898 рік, окремі вчені, в тому числі професор історії І. М. Гранчак називає 872 рік, чеські історики — 896 рік) мало місце масове вторгнення угрів (угорців) на територію центральної Європи, що проходило через територію нашого краю. Угри осідали у Придунайській низовині, в тому числі і у Закарпатті. У IX столітті ще одна важлива історична подія, що торкнулась і Королева, відбувається у нашому краї. Сюди проникає християнство. Язичницькі культові традиції поступаються греко-слов'янському християнському обрядові. Королево, тогочасні його жителі мали багато спільного з іншим населенням Велико моравської держави, зокрема лужицькими сербами, Моравією. (Так, наприклад, південна вежа Королівського замку називалась «Не бойса», що відповідає українському «Не бійся». Є багато свідчень про те, що її будували саме серби). Окремі історики припускають, що Кирило та Мефодій побували і на території Закарпаття, однак прямих та незаперечних фактів, які б підтверджували це припущення, нема.

Русини та угри асимілювались досить — таки мирно. Історичні аннали не зафіксували якихось великих ексцесів, які б призвели до кровопролитних воєн та масового знищення представників тієї чи іншої етнічної групи.

Персоналії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]