Лісько

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лісько
Lesko
Герб
Герб
церква м. Ліська
церква м. Ліська
Основні дані

49°28′ пн. ш. 22°19′ сх. д. / 49.467° пн. ш. 22.317° сх. д. / 49.467; 22.317Координати: 49°28′ пн. ш. 22°19′ сх. д. / 49.467° пн. ш. 22.317° сх. д. / 49.467; 22.317

Країна Польща Польща
Регіон Підкарпатське воєводство
Населення 5763 (2008[1])
Площа міста 15,33 км²
Густота населення 376 осіб/км²
Поштові індекси 38-600
Телефонний код 48 13
Міська влада
Веб-сторінка http://www.lesko.pl
Лісько (Польща)
Лісько
Лісько

Commons-logo.svg Лісько у Вікісховищі

Лі́сько (пол. Lesko, до 1931 Lisko) — місто в піденно-східній Польщі, на річці Сян. Знаходиться на прадавніх етнічних русько-українських теренах. Адміністративний центр Ліського повіту Підкарпатського воєводства.

Походження назви[ред.ред. код]

Назва "де Лешко" зустрічається вперше в документі 1480 р., нею позначено новостворене місто. Наступні назви Лєско (Lyesko) 1511, Л'єско (Liesko) 1565, Леско (Lesko) 1722. З 1745 по 1931 рр. офіційна назва міста - Лісько (Lisko). В 1931 році з метою продовження полонізації етнічних українських земель встановлена назва Лєско (Lesko). Назва може походити від слова "ліщина" "leszczyna”[2] або "ліс".

Історія[ред.ред. код]

Терени були вже заселені в преісторичні часи. Археологічні знахідки датуються IV ст. до н.е. і до IV ст. н.е., а також середньовічча.

Вирогідно, поселення русичів на місці майбутнього міста існувало з часів Київської Русі на руському праві. Перша документальна згадка про місто знаходиться в документі 1436 р. Першим відомим війтом міста був Филип, житель м. Сянік, який зрікся посади на користь власника Івана Кміти. Відомо, що в 15 ст. польський король почав "дарувати" давно населені русинами землі своїм підданим за їх віддану службу. Жителі колишньої Русі, котрі ніколи не знали неволі, потрапили в залежність підданим короля.

В 1443 – Іван Кміта є поручителем у справі введення нового спадкоємця Марцішем з Іваниці і його тіткою Ягєнки Крживецької на села Лєско, Лукавиця, Янківці i інші під замком Собєн.

В 1456-1457 рр. – Станісла, Микола i Іван Кміти, брати з Вишниці, сини Миколи Кміти з Собєн позивали до Івана Кміти з Вишниці – каштеляна львівського за насильну конфіскацію власності, отриманих ними im sorte vulgariter: замку Собєн, сіл Лукавиця, Лєско, Янківці. Біля 1470 р. Лєско отримало права міські по Кмітам, які надали місту герб Шренява (Szreniawa) i мальтійський хрест. В 1477 р. Іван Кміта надав місту магдебурзьке право. В 1490 р. Казимир Ягєллончик надав місту привідеї для організації 2-х річних ярмарок і щотижневих ринків.

Біля 1507 р. Кміти перенесли в Лєско адміністрацію своїх володінь після того, як в 1474 р. угорці зруйнували замок Собєн. Тоді Лєско перенесли від р. Сян (зараз село Посада Лісько) розташували на високому пагорбі (422 м.). Лєско стає резиденцією багатої сім'ї і важливим економічним центром на базі торгівлі та комерції, столицею східних володінь Кмітів. Перша мурована будівля в місті - костел Благовіщення ПреСвятої Діви Марії 1530 р. В 1533 р. Станіслав Кміта побудував мурований житловий будинок. Після смерті Станіслава в 1538 р., Лєско стає власністю його брата - Петра Кміти. Петро Кміта будує в місті замок, ще один костел і церкву. В 1550 р., коли Лєско тримав Петро Кміта краківський воєвода, король Сигізмунд Август дав місту дві привілеї: в одину він підтвердив дві ярмарки і додав третю, в другій - звільнив від податків, в тому числі затвердив статут цехів ліських і створив спеціальний суд для "бескидників" чи грабіжників, які грабували торговців, також створив церковно-приходську школу. Під кінець XVI ст. в місті вже існувало 11 ремісничих цехів, які обійняли близько 40 спеціальностей. В місті Лєско діяли дві церкви, два костела і синагога. Місто було оточене оборонними валами, в головних брамах - Львівській і Угорськой було зведено мости. працював водотяг, вибрукований ринок, право складу угорських вин, що давало високі прибутки.

Церква Ради Матері Божої і Св. Миколая[ред.ред. код]

Ймовірно, церква існувала ще раніше, ніж дерев'яна, згадана в 1564 р. Наступна була теж дерев'яна. Після неї збудовано муровану в 1837 чи 1848 р., оновлено в 1905 р. Церква парафіяльна, Ліського Деканату. Після насильного виселення в СРСР вірні забрали з собою багато церковного майна. Після 1947 р. використовувалась, як магазин. Під кінець 1963 р. група мешканців звернулася до влади з проханням передати церкву православній парафії. Влада відмовила в цьому, мотивуючи тим, що невелика група православних не буде взмозі утримувати церкву в гарному стані. 10 квітня 1964 р. злочинна комуністична влада дала згоду на розбирання церкви, що згодом і було зроблено. На її місці побудували будинок банку...

Після смерті Петра Кміти, в 1553 р. місто перейшло до його вдови Барбари Кміти з Гербуртів, a в 1580 перейшло до родини Стадницьких, до Станіслава Стадницького, каштеляна перемиського, гебру Шренява. В 1582 р., він докупив іншу частину Лєска з замком у Яна Дрогойовського (каштеляла сяноцького). В 2-й пол. XVIl ст. вибудуваний замок з баштами і бастіоном. Місцевий костел став кальвініським собором, який проіснував тут до пол. XVII ст. Під Стадницькими Лєско пережив час найбільшого розвитку, який тривав до 1 пол. XVII ст. В той час місто було важливим осередком торгівлі, ремесел і місцевої культури. В місті продивало близько 1500 мешканців.

В 1702 шведські війська наступали на Лісько, намагаючись захопити Яна Стадницького – воєводу волинського. Воєводу схопили, а замок пограбували. Під час III Північної війни місто було знову окуповане військами шведськими Магнуса Стенбока, 17 серпня 1704 року, який залишався там до 28 серпня 1704, а потім замок спалили. Рік потому, під час епідемії чуми померло кілька сотень жителів. Замок був перебудований в 1712 році. Місто протягом 40 років після захвату шведами не могло відродитися. В 1744 році король Август дав місту привілей проводити чотири ярмарки в рік.

Місто належало Стадницьким приблизно до 1713 р. Згодом власники мінялися, аж поки в кінці 18 ст. не перейшло до родини Красицьких аж дo 1944 р.

В 1768 році російські війська зайняли і пограбували місто під час війни з Барською конфедерацією.

Австрійське правління[ред.ред. код]

З 1772 р. Лісько знаходиться під владою Австрії в складі Королівства Галичини і Лодомерії. В тому ж році Ліско стало центром Ліського циркуля. Повільний розвиток міста був тільки в першій пол. XIX ст. Організувалися невеликі промислові заклади.

м. Лісько на поч. ХХ ст.

З 1828 р. Лісько - центр Ліського деканату Перемишської Епархії греко-католицької церкви з 14 парафіями.

вигляд центру м. Ліська, поч. ХХ ст.

Після пожежі 1785 р. замок перебував в руїні, над його відбудовую працював Вінцент Поль – поет і етнограф, який після реставрації замку, оселився в ньому в 1839 р.

З 1855 р. місто стало центром повіту. Власники Красицькі не згодні були мати в замку частину залізничної лінії, отже, перша угорсько-галицька залізна дорога прокладена в трьох кілометрах від міста, що мало негативний вплив на подальший розвиток Ліська. У другій половині дев'ятнадцятого століття, Лісько, особливо Град, був культурно-інтелектуальним центром області.

в центрі м. Лісько на поч. ХХ ст.

В 1878 р. місто постраждало від епідемії холери, a в 1886 р. пожежа знищила 134 будинки. В пожежі 1886 р. згоріли всі дерев'яні будівлі міста, згодом їх відбудували, як муровані. На початку ХХ століття, в Лісько працювала пилорама, перший в регіоні консервний завод, нафтопереробний завод "Брати Дим" та завод мастильних матеріалів. Під час Першої світової війни, російські війська прийшли до Ліська і підпалили замок. Місту було завдано серйозної шкоди. Після поразки Австро-Угорщини, Прусії і їх союзників, українці спробували створити власну державу.

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

3 листопада в повіті Лісько (як у повітах Городенка, Перемишль, Перемишляни) було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[3]

Українська держава не проіснувала довго і вже з 1919 р. Галичина з м. лісько в її складі опинилась в Польщі. Влада Польщі почала політику полонізації всіх етнічних мешканців, в т.ч. українських народностей - бойків, лемків тощо. В давніх українських поселеннях почали призначати війтів і солтисів з поляків. Почалися гоніння на українську культуру і церкву, інтелігенцію, парохів тощо.

В 1921 р. приблизно 63% населення (2400 осіб) були іудеями. До 1931 р. місто називалося Лісько, згодом Лєско. Після повернення з війни проти жидо-більшовиків замок в Лісько був знову відбудований Августом Красицьким.

В складі Української ССР[ред.ред. код]

У 19391941 та 19441945 рр. місто належало до СРСР і було районним центром Ліськівського району Дрогобицької області (обласний центр — місто Дрогобич)[4].

В складі Польщі[ред.ред. код]

У березні 1945 року згідно з радянсько-польським договорами Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району (з містом Перемишль) з складу Дрогобицької області передано Польщі.

Весною 1946 р. злочинні комуністичні влади Польщі і Радянського Союзу насильно переселили етнічне українське населення зі своїх прадавніх земель до СРСР. Ті родини, які уникнули переселення 1946 року, були вигнані в північні райони Польі в 1947 р. під час акції "Вісла". Після смерті кривавого диктатора Сталіна, уряд Польщі дозволив українцям повернутися до своїх земель, але скористались цим правом тільки окремі родини.

Персоналії[ред.ред. код]

Парламентські посли від Ліська[ред.ред. код]

  • Сич Дмитро — посол до Галицького сейму від округу Лісько — Балигрод — Лютовиська 2-го скликання у 1867–1869 роках[7]
  • Керепин Іван — український селянин з Лемківщини, громадський діяч, посол до Галицького сейму 3-го скликання[8]
  • доктор Іскрицький Олександр — український адвокат у місті Сянку, посол до Галицького сейму 5-го скликання у 1883 році[9]

Дідичі[ред.ред. код]

Поховані[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  2. http://www.lesko.pl/pl/dokumenty/historia.
  3. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918–1920 рр.
  4. 10 січня 1940 року Інститут історії України НАН України
  5. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с. 183
  6. І. Чорновол. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с.103-104
  7. І. Чорновол. 199 депутатів Галицького Сейму… с.103-106
  8. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… с. 107
  9. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с. 134
  10. Halina Kowalska. Ożga Piotr z Ossy h. Rawicz (zm. 1623) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979.— tom XXIV/4, zeszyt 103.— ISBN 83-04-00148 całość, ISBN 83-04-00234-5.— S. 690. (пол.)
  11. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 888 s. (пол.) S. 179


Польща Це незавершена стаття з географії Польщі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.