Лісько

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лісько
Lesko
Герб
Герб
церква м. Ліська
церква м. Ліська
Основні дані

49°28′ пн. ш. 22°19′ сх. д. / 49.467° пн. ш. 22.317° сх. д. / 49.467; 22.317Координати: 49°28′ пн. ш. 22°19′ сх. д. / 49.467° пн. ш. 22.317° сх. д. / 49.467; 22.317

Країна Польща Польща
Регіон Підкарпатське воєводство
Населення 5763 (2008[1])
Площа міста 15,33 км²
Густота населення 376 осіб/км²
Поштові індекси 38-600
Телефонний код 48 13
Міська влада
Веб-сторінка http://www.lesko.pl
Лісько (Польща)
Лісько
Лісько

Commons-logo.svg Лісько у Вікісховищі

Лі́сько (пол. Lesko, до 1931 Lisko) — місто в піденно-східній Польщі, на річці Сян. Знаходиться на прадавніх етнічних русько-українських теренах. Адміністративний центр Ліського повіту Підкарпатського воєводства.

Походження назви[ред.ред. код]

Назва "де Лешко" зустрічається вперше в документі 1480 р., нею позначено новостворене місто. Наступні назви Лєско (Lyesko) 1511, Л'єско (Liesko) 1565, Леско (Lesko) 1722. З 1745 по 1931 рр. офіційна назва міста - Лісько (Lisko). В 1931 році з метою продовження полонізації етнічних українських земель встановлена назва Лєско (Lesko). Назва може походити від слова "ліщина" "leszczyna”[2] або "ліс".

Історія[ред.ред. код]

Терени були вже заселені в преісторичні часи. Археологічні знахідки датуються IV ст. до н. е. і до IV ст. н. е., а також середньовічча.

Вирогідно, поселення русичів на місці майбутнього міста існувало з часів Київської Русі на руському праві. Перша документальна згадка про місто знаходиться в документі 1436 р. Першим відомим війтом міста був Филип, житель м. Сянік, який зрікся посади на користь власника Івана Кміти. Відомо, що в 15 ст. польський король почав «дарувати» давно населені русинами землі своїм підданим за їх віддану службу. Жителі колишньої Русі, котрі ніколи не знали неволі, потрапили в залежність підданим короля.

В 1443 — Іван Кміта є поручителем у справі введення нового спадкоємця Марцішем з Іваниці і його тіткою Ягєнки Кшивецької на села Лісько, Лукавиця, Янківці та інші під замком Собєн.

В 14561457 рр. — Станісла, Микола i Іван Кміти, брати з Вісьніча, сини Миколи Кміти з Собєн позивали до Івана Кміти з Вісьніча — каштеляна львівського за насильну конфіскацію власності, отриманих ними im sorte vulgariter: замку Собєн, сіл Лукавиця, Лісько, Янківці. Біля 1470 р. Лісько отримало права міські по Кмітам, які надали місту герб Шренява (пол. Szreniawa) i мальтійський хрест. В 1477 р. Іван Кміта надав місту магдебурзьке право. В 1490 р. Казимир Ягеллончик надав місту привідеї для організації 2-х річних ярмарок і щотижневих ринків.

Біля 1507 р. Кміти перенесли до Ліська адміністрацію своїх володінь після того, як 1474 року угорці зруйнували замок Собєн. Тоді Лісько перенесли від р. Сян (зараз село Посада Лісько) розташували на високому пагорбі (422 м.). Ліско стає резиденцією багатої сім'ї і важливим економічним центром на базі торгівлі та комерції, столицею східних володінь Кмітів.

Перша мурована будівля в місті — костел Благовіщення ПреСвятої Діви Марії 1530 р. В 1533 р. Станіслав Кміта побудував мурований житловий будинок. Після смерті Станіслава в 1538 році місто стає власністю його брата — Петра Кміти. Петро Кміта будує в місті замок, ще один костел і церкву. В 1550 р., коли Лісько тримав Петро Кміта краківський воєвода, король Сигізмунд Август дав місту дві привілеї: в одину він підтвердив дві ярмарки і додав третю, в другій — звільнив від податків, в тому числі затвердив статут цехів ліських і створив спеціальний суд для «бескидників» чи грабіжників, які грабували торговців, також створив церковно-приходську школу. Під кінець XVI ст. в місті вже існувало 11 ремісничих цехів, які обійняли близько 40 спеціальностей. В Ліську діяли дві церкви, два костели і синагога. Місто було оточене оборонними валами, в головних брамах — Львівській і Угорській було зведено мости, працював водогін, вибрукований ринок, право складу угорських вин, що давало високі прибутки.

Церква Ради Матері Божої і Св. Миколая[ред.ред. код]

Ймовірно, церква існувала ще раніше, ніж дерев'яна, згадана в 1564 р. Наступна була теж дерев'яна. Після неї збудовано муровану в 1837 чи 1848 р., оновлено 1905-го. Церква парафіяльна, Ліського Деканату. Після насильного виселення в СРСР вірні забрали з собою багато церковного майна. Після 1947 р. використовувалась, як магазин. Під кінець 1963 р. група мешканців звернулася до влади з проханням передати церкву православній парафії. Влада відмовила в цьому, мотивуючи тим, що невелика група православних не буде взмозі утримувати церкву в гарному стані. 10 квітня 1964 р. злочинна комуністична влада дала згоду на розбирання церкви, що згодом і було зроблено. На її місці побудували будинок банку…

Після смерті Петра Кміти, в 1553 р. місто перейшло до його вдови Барбари Кміти з Гербуртів, a в 1580 перейшло до родини Стадницьких, до каштеляна перемиського Станіслава Стадницького гебру Шренява. 1582 р. він докупив іншу частину Ліська з замком у Яна Дрогойовського (каштеляла сяноцького). В 2-й пол. XVIl ст. вибудуваний замок з баштами і бастіоном. Місцевий костел став кальвінським збором, який проіснував тут до пол. XVII ст. Під Стадницькими Лісько пережило час найбільшого розвитку, який тривав до 1 пол. XVII ст. В той час місто було важливим осередком торгівлі, ремесел і місцевої культури. В місті продивало близько 1500 мешканців.

В 1702 шведські війська наступали на Лісько, намагаючись захопити Яна Стадницького — воєводу волинського. Воєводу схопили, а замок пограбували. Під час III Північної війни місто було знову окуповане військами шведськими Магнуса Стенбока, 17 серпня 1704 року, який залишався там до 28 серпня 1704, а потім замок спалили. Рік потому, під час епідемії чуми померло кілька сотень жителів. Замок був перебудований в 1712 році. Місто протягом 40 років після захвату шведами не могло відродитися. В 1744 році король Август дав місту привілей проводити чотири ярмарки в рік.

Місто належало Стадницьким приблизно до 1713 р. Згодом власники мінялися, аж поки в кінці 18 ст. не перейшло до родини Красицьких аж дo 1944 р.

В 1768 році російські війська зайняли і пограбували місто під час війни з Барською конфедерацією.

Австрійське правління[ред.ред. код]

З 1772 р. Лісько знаходиться під владою Австрії в складі Королівства Галичини і Лодомерії. В тому ж році Лісько стало центром Ліського циркулу. Повільний розвиток міста був тільки в першій пол. XIX ст. Організувалися невеликі промислові заклади.

м. Лісько на поч. ХХ ст.

З 1828 р. Лісько — центр Ліського деканату Перемишської Епархії греко-католицької церкви з 14 парафіями.

вигляд центру м. Ліська, поч. ХХ ст.

Після пожежі 1785 р. замок перебував в руїні, над його відбудовую працював Вінцент Поль — поет і етнограф, який після реставрації замку, оселився в ньому 1839 р.

З 1855 р. місто стало центром повіту. Власники Красицькі не згодні були мати в замку частину залізничної лінії, отже, перша угорсько-галицька залізна дорога прокладена в трьох кілометрах від міста, що мало негативний вплив на подальший розвиток Ліська. У другій половині дев'ятнадцятого століття, Лісько, особливо Град, був культурно-інтелектуальним центром області.

В центрі міста Лісько на поч. ХХ ст.
Синагога

В 1878 р. місто постраждало від епідемії холери, a в 1886 р. пожежа знищила 134 будинки. В пожежі 1886 р. згоріли всі дерев'яні будівлі міста, згодом їх відбудували, як муровані. На початку ХХ століття, в Лісько працювала пилорама, перший в регіоні консервний завод, нафтопереробний завод «Брати Дим» та завод мастильних матеріалів. Під час Першої світової війни, російські війська прийшли до Ліська і підпалили замок. Місту було завдано серйозної шкоди. Після поразки Австро-Угорщини, Прусії і їх союзників, українці спробували створити власну державу.

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

3 листопада в повіті Лісько (як у повітах Городенка, Перемишль, Перемишляни) було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[3]

Українська держава не тривала довго, з 1919 р. Галичина з м. Лісько в її складі опинилась в Польщі. Влада Польщі почала політику полонізації всіх етнічних мешканців, в тому числі українських субетносів — бойків, лемків тощо. В давніх українських поселеннях почали призначати війтів і солтисів з поляків. Почалися гоніння на українську культуру і церкву, інтелігенцію, парохів тощо.

В 1921 р. приблизно 63% населення (2400 осіб) були іудеями. До 1931 р. місто називалося Лісько, згодом Лєско. Після повернення з війни проти жидо-більшовиків замок в Лісько був знову відбудований Августом Красицьким.

В складі Української ССР[ред.ред. код]

У 19391941 та 19441945 рр. місто належало до СРСР і було районним центром Ліськівського району Дрогобицької області (обласний центр — місто Дрогобич)[4].

В складі Польщі[ред.ред. код]

У березні 1945 року згідно з радянсько-польським договорами Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району (з містом Перемишль) з складу Дрогобицької області передано Польщі.

Весною 1946 р. злочинні комуністичні влади Польщі і Радянського Союзу насильно переселили етнічне українське населення зі своїх прадавніх земель до СРСР. Ті родини, які уникнули переселення 1946 року, були вигнані в північні райони Польщі в 1947 р. під час акції «Вісла». Після смерті кривавого диктатора Сталіна, уряд Польщі дозволив українцям повернутися до своїх земель, але скористались цим правом тільки окремі родини.

Персоналії[ред.ред. код]

Парламентські посли від Ліська[ред.ред. код]

  • Сич Дмитро — посол до Галицького сейму від округу Лісько — Балигрод — Лютовиська 2-го скликання у 1867–1869 роках[7]
  • Керепин Іван — український селянин з Лемківщини, громадський діяч, посол до Галицького сейму 3-го скликання[8]
  • доктор Іскрицький Олександр — український адвокат у місті Сянку, посол до Галицького сейму 5-го скликання у 1883 році[9]

Дідичі[ред.ред. код]

Поховані[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  2. http://www.lesko.pl/pl/dokumenty/historia.
  3. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918–1920 рр.
  4. 10 січня 1940 року Інститут історії України НАН України
  5. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с. 183
  6. І. Чорновол. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с.103-104
  7. І. Чорновол. 199 депутатів Галицького Сейму… с.103-106
  8. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… с. 107
  9. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с. 134
  10. Halina Kowalska. Ożga Piotr z Ossy h. Rawicz (zm. 1623) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979.— tom XXIV/4, zeszyt 103.— ISBN 83-04-00148 całość, ISBN 83-04-00234-5.— S. 690. (пол.)
  11. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 888 s. (пол.) S. 179


Польща Це незавершена стаття з географії Польщі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.