Маріямпіль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Маріямпіль
Краєвид на Дністер і Єзупіль
Краєвид на Дністер і Єзупіль
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область Івано-Франківська область
Район/міськрада Галицький район
Рада Маріямпільська сільська рада
Код КОАТУУ 2621285301
Картка на сайті ВР Маріямпіль 
Locator Dot2.gif
Розташування села Маріямпіль
Маріямпіль на мапі Галицького району
Основні дані
Засноване 1378
Населення 1015
Територія 27,44 км²
Поштовий індекс 77181
Телефонний код +380 3431
Географічні дані
Географічні координати 49°02′18″ пн. ш. 24°51′09″ сх. д. / 49.03833° пн. ш. 24.85250° сх. д. / 49.03833; 24.85250Координати: 49°02′18″ пн. ш. 24°51′09″ сх. д. / 49.03833° пн. ш. 24.85250° сх. д. / 49.03833; 24.85250
Середня висота
над рівнем моря
224 м[1]
Водойми річка Дністер
Місцева влада
Адреса ради 77181, Івано-Франківська обл., Галицький р-н, с. Маріямпіль
Карта
Маріямпіль (Україна)
Маріямпіль
Маріямпіль
Маріямпіль (Івано-Франківська область)
Маріямпіль
Маріямпіль

Маріямпіль (до 5 лютого 2004 р. — Маринопіль[2]) — село (давніше містечко) Галицького району Івано-Франківської області на високому лівому березі Дністра.

Назва містечка[ред.ред. код]

На відміну від інших поселень топонім Маріямпіль має прозору етимологію. Він утворився від християнського церковно-календарного імені Марія.

Згідно з народною легендою (з книги «Культурні грона Дністра»), під час наїзду татарів польський воєвода Каєтан втікав від них на своєму коні-румакові. Він переплив Дністер, але кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода вигукнув: «Єзус-Марія!» — і кінь виніс його на суходіл. На подяку Богові воєвода заснував на обох берегах Дністра міста Єзупіль і Маріямпіль.

Більшість науковців схиляються до думки, що сучасну назву населеному пункту дав тогочасний його власник — великий коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Ян Яблоновський. Польський дослідник В. Урбан у давніх актах маріямпільської римо-католицької парафії відшукав відомості про те, що Станіслав Яблоновський у 1691 р. перейменував село Божий Видок на Маріямпіль. Стимулом для надання містечку цього імені було те, що гетьман привіз у місто чудодійний образ «Рицарської Богоматері», який супроводжував його у всіх військових походах і особливо прославився під Віднем у 1683 р.

Вірогідно, що не останню роль у перейменуванні відіграло сусідство міста Ісуса — Єзуполя (раніше Чешибіси), який отримав свою назву близько 1594 р. зусиллями його власника —

Після входження західних областей України в склад СРСР, у 1946 р. Маріямпіль перейменували на Маринопіль. За результатами сільського референдуму у 2003 році мешканці села вирішили повернути йому довоєнну назву — Маріямпіль. У лютому 2004 року відповідну ухвалу прийняла Верховна Рада України.

Історія[ред.ред. код]

Маріямпіль — село старовинне і водночас молоде. Старовинне, бо було заселене в добу кам'яного віку, і під час розквіту княжого Галича. А молоде — бо сучасну історію веде з 1691 р., коли на руїнах язичницького Чортополя виросло містечко з християнською назвою Маріямпіль.

Мальовничі краєвиди цієї місцини надають їй якоїсь особливої одухотвореності. Коли стоїш на Замковій горі, спирає подих від чудесних ландшафтів долини Дністра. Сама ж гора ніби дихає історією, ніби хоче розповісти про князів і бояр, про ненависних татар і мужніх захисників, про релігійні суперечки й роки цілковитої злагоди. Підсилюють враження наявності тут енергетики минулого потужні стіни неприступної твердині, цілюща вода з джерела під Замковою горою та старовинний дуб, що, очевидно, є ровесником Маріямполя.

Із досліджень археологів відомо, що первісне селище доби Галицько-Волинського князівства (XII–XIII ст.) знаходилося на високій кручі над Дністром й було добре укріплене. Не виключено, що воно мало назву Чортополь. За народними переказами, записаними краєзнавцем І. Драбчуком «гарне і надійне з оборонної точки зору місце у XIII ст. облюбував для себе галицький князь Данило Галицький, який і збудував тут замок для себе чи одного зі своїх синів». Згідно з легендою, з княжих часів на замковому подвір'ї збереглася дуже глибока (63 метри) криниця, яку викопали полонені татари (у XX ст. занедбана і засипана). На жаль, історичних відомостей про тогочасну історію містечка немає. Очевидно, таємничий Чортополь проіснував до XV ст. і був зруйнований одним із нападів татар.

На відстані 500–900 метрів від місця над Дністром, де розташовувалося спустошене татарами селище, у кінці XIV ст. виник хутір села Делієва — Вовчків (первісна назва Вовче). Уперше в історичних джерелах населений пункт згадується в 1404 р. у зв'язку з тим, що власник «дібр Вовче» Добеслав із Делієва мав послати 7 своїх підданих на суд у Галич. Але на існування села щонайменше з 1378 року вказують судові документи «Акти земські і гродські» середини XV ст. В них згадується Ян на прізвисько Билінка, який пред'явив у суді привілей на Вовче, наданий його предкам ще князем Владиславом Опольським (1372–1380), і грамоту на його підтвердження, підписану польським королем Казимиром Яґеллончиком.

У XVI ст. Вовчків дуже розрісся. У 1594 р. він, як і сусідні Чешибіси (майбутній Єзупіль), був спалений татарами. Починаючи з 30-х років XVII ст., населенний пункт належав шляхтичеві Теодору-Анджею Белжецькому. У 1638 р. він домігся надання Вовчкову міського статусу. Магдебурзьке право надав містові своєю грамотою король Ян III Собеський у 70-х роках XVII століття. Дитинцем нового містечка був красивий дерев'яний замочок Божий Видок, зведений за сприяння Т.-А.Белзецького на одному із пагорбів.

Друга половина XVII ст. для Галичини була надзвичайно важкою. Постої військ, надмірні визиски дідичів, татарські напади, епідемії, пожежі виснажили до краю городян. Щоб захистити свої права, вони об'єднуються у ватаги і нападають на маєтності визискувачів. У 1655 р. жителі Вовчкова разом з мешканцями сусідніх сіл зненацька напали на замок у Єзуполі, виламали браму і захопили майно навколишньої шляхти. Через 2 роки загони козацького полковника Антона Січлоса, до яких приєдналися ватаги місцевих селян, ще раз зруйнували маєтки в Єзуполі і Вовчкові-Божому Видоку. Довершив спустошення цих міст турецький напад 1676 р. Турки і татари зруйнували замок і зрівняли містечко із землею.

У 1691 р. король передав зруйноване містечко Белзецьких Божий Видок — Вовчків краківському каштелянові, великому коронному гетьманові Станіславу Яну Яблоновському (16341702) і надав йому привілей на закладення тут фортеці. Невідомо, хто порадив військовому міністру Польщі побудувати її на високих кручах, де майже прямовисні береги ріки з двох сторін утворювали неприступний бастіон, але місце було вибрано найідеальніше. Споруджена за всіма правилами фортифікаційного мистецтва, твердиня мала форму правильного прямокутника в плані. По її кутах знаходилися 4 високі башти. Потрапити у замок можна було через дві в'їзні брами із підйомними мостами. Товщина стін замку становила 2-3, висота — 4-5 метрів. Південну й південно-східну сторони захищав також глибокий і широкий рів. В підошві Замкової гори закладається прямокутна в плані Ринкова площа. Першими, розібравши для будови своїх домів руїни форталіції Белжецьких, поближче до новозакладеного замку переселилися жителі містечка Божий Видок. На запрошення Яблоновського в місто прибули колоністи-мазури, оселившись переважно у Вовчкові, що стало передмістям новоствореного Маріямполя.

Завдяки Станіславу Яну Яблоновському Маріямпіль отримав свою назву, Чудодійний Образ Маріямпільської Богоматері  (римо-католицький) — головну реліквію і символ населенного пункту (історію образу читай нижче).

Польська князівська династія Яблоновських володіла Маріямполем майже 190 років, її представники сприяли його закладенню, розвою. Після смерті у 1702 р. Станіслава Яна Яблоновського Маріямпіль успадкував його син Ян Станіслав Яблоновський — руський воєвода, вчений і письменник. За його вказівкою було споруджено дерев'яний парохіяльний костьол Святої Трійці, в який перенесено Образ Богородиці.

Печатка Маріямполя

Близько 1703 р. Маріямпіль мав герб, який використовувався на міській печатці. Первісно на гербі зображалася сцена оплакування Марією Ісуса, а згодом — Богоматір з Дитям. Поле щита було синім, фігури золотими. Пізніше до герба додали зображення родинного знаку Яблоновських — Прус III у окремому щиті.

Онук Станіслава Яна Яблоновського — Ян Каєтан Яблоновський (16991764) виділив кошти для будівництва у 17361741 рр. мурованого костьолу Святої Трійці. В 1742 р. було споруджено в Маріямполі кляштор чину Капуцинів з костелом св. Антонія, спочатку дерев'яні, пізніше муровані (будівництво кам'яного монастира і костьола завершено в 1757 р.). У 1753 р. при монастирі закладено один із небагатьох вищих навчальних закладів на Галичині — колегіум із класом філософії, а через 10 років в ньому відкрито клас риторики. Завдячуючи коштам дружини Яна Каєтана Яблоновського — Терези з Вєльгорських — в Маріямполі з 1746 р. почали діяти шпиталь для убогих та школа для осиротілих шляхтянок, якими опікувались сестри милосердя з Ордену хариток.

З 1772 р. галицькі землі ввійшли до складу Астрійської імперії. Упродовж тривалого часу Маріямпіль був центром австрійської адміністративно-територіальної одиниці — циркулу. У маріямпільському замку майже на 150 років осідає військовий гарнізон. В місті виростають нові будинки, збільшується кількість жителів. На 1785 р. в Маріямполі проживало 1332 жителі, було 218 будинків. Тоді, згідно з цісарським указом про закриття малочисельних монастирів, покинули містечко капуцини. Монастир австрійська влада пізніше передала в користування сестрам милосердя, костьол св. Антонія при ньому викупила греко-католицька громада Маріямполя.

Про існування у Маріямполі церкви вперше в наявних джерелах згадується у фундаційній грамоті Яна Каєтана Яблоновського капуцинам за 1742 р., в якій говориться про площу для монастира поблизу руської церкви. У кінці XVIII ст. в місті діяло дві церкви — Воздвиження Чесного Хреста (в центрі міста) і Святого Миколая (в ремісничому кварталі). На 1790 р. перша з них була в аварійному стані, а друга — згоріла. Тому релігійна громада дала згоду австрійській владі взамін за дві площі, де знаходилися церкви, разом з будівельним матеріалом, заготовленим для спорудження нової святині, придбати покапуцинський костьол. Пізніше влада дала дозвіл користуватися костьолом і сестрам милосердя, до яких перейшов монастир капуцинів. Спільне майже 130-річне володіння культовою спорудою греко- та римо-католиками було причиною частих суперечок та процесів у галицькому та львівському судах. У релігійний конфлікт змушені були втручатися навіть австрійський цісар та віденьський парламент. Та австрійська влада старалася завжди пітримувати паритет у правах обох сторін.

Під час Наполеонівських війн маріямпільська твердиня востаннє використовувалася за призначенням. В 1809 р. у фортеці отаборився пронаполеонівський 4-тисячний партизанський загін польських повстанців з Поділля під командуванням П.Стрижевського. Майже 8-тисячна австрійська армія, що складалася з корпусів генералів Мерфельда, Кеслера та Едермана, хоча й мала подвійну перевагу, не наважувалася здобувати твердиню штурмом. Цісарські війська вдалися до артилерійського обстрілу, від якого постраждало багато будівель в місті. Та незабаром поширилися чутки, що Наполеон уклав із Францом II мир, і польські загони самі покинули населений пункт. Щоб запобігти повторенню подібних ситуацій, австрійська влада наказала розібрати фортечні мури, що й було зроблено в 1817 р. Використовуючи будівельний матеріал із фортечних укріплень у 20-х роках XIX ст. Яблоновські побудували в Маріямполі типовий для того часу палац, який дійшов до нашого часу у великій руїні.

Європейська весна народів торкнулася і життя Маріямполя. Великий вплив на активізацію громадсько-політичного життя громади мала діяльність родини Заклинських, особливо Гната Онуфрійовича Заклинського (18181866) — греко-католицького пароха Маріямполя з кінця 1840-х років. Разом з дружиною Осипою-Катериною вони організували в містечку хату-читальню, хор, драматичний гурток. Надзвичайно багато для культурно-освітнього розвитку маріямполян зробив о. Василь Мотюк (18531934), греко-католицький парох Маріямполя впродовж 50 років з 1884 р., декан, засновник церковного й світського хорів, відомих далеко за межами міста, ініціатор постання багатьох громадських організацій, серед них читальні «Просвіти» у 1899 р. За проектом інженера Володимира Січинського просвітяни побудували одноповерховий дім для своїх зібрань, в якому проводилась робота аматорського драматичного гуртка, хору, крамниці і позичкової каси.

У XIX ст. продовжувався й економічний розвиток містечка. З часу свого заснування Маріямпіль був вотчиною будівників. Найактивніше в ньому розвивалися будівельні та деревообробні ремісничі об'єднання. Дещо менше кваліфікованих спеціалістів мав ковальський цех, але в порівнянні з іншими населеними пунктами три маріямпільські кузні були досить великими й виготовляли на той час чимало продукції. Найбільшим серед ремісничих об'єднань був ґонтарний цех. Виготовлені в містечку ґонтові покрівлі у 1844 р. експонувалися на міжнародній виставці у Відні. Будівельники своєю майстерністю також славилися далеко за межами краю. Зведеними церквами, костьолами, громадськими й житловими спорудами маріямполяни залишили по собі слід майже по всій Галичині.

Для активізації торгівлі до Маріямполя у XVIII ст. Яблоновські запросили єврейських купців. Вони забудували Ринкову площу крамницями-помешканнями. З 1857 р. в місті над Дністром розгорнув жваву діяльність прихильник хасидизму рабин Єлізар Горович бен Мешулям Ісак Га Леві. Єврейська громада за його керівництва зміцнила свої позиції, місто фактично пережило ще одну потужну хвилю єврейської колонізації.

Під час свого найбільшого зросту в 1898 р. населення Маріямполя становило 4135 осіб, з яких 2020 — римо-католиків, 1265 — греко-католиків та 850 юдеїв (більшість маріямпільських римо-католиків становили нащадки місцевої галицької шляхти і лишень населення присілка Вовчків майже повністю складалося з нащадків колоністів з Мазурщини). I до початку Першої світової війни всі три громади жили між собою досить дружно і мирно. Та світові катаклізми XX ст. не обійшли містечка стороною.

В роки Першої світової війни, завдяки своєму розташуванню Маріямпіль потрапив у жорнило боїв. 2 вересня 1914 р. містечко зайняли росіяни. Жорстокі бої в околцях Маріямполя точилися з 27 лютого по 4 березня 1915 р. Більшість жителів евакуювалися й врятували своє життя. Шквальний вогонь артилерії розрушив значну частину житлових будівель містечка, в тому числі й палац. Росіяни таки зуміли відбити шалені атаки австрійців і втримати місто до 2 липня. Вдруге російські війська зайняли Маріямпіль у червні 1916 р. У липні 1920 р. вже фронт проти більшовиків в Маріямполі тримали петлюрівці. При цьому головний отаман Симон Петлюра відвідав Маріямпіль. З 3 вересня по 15 вересня того ж року лівий берег Дністра з містечком знаходився у руках Будьонного.

Зростала і радикалізовувалась національна свідомість української та польської громад Маріямполя. Чимало молоді з Маріямполя влилося в ряди українських січових стрільців та вояків УГА. Під час Листопадового чину 1918 р. українська молодь Маріямполя міську польську управу та жандармерію замінила власною.

Та після поразки в українсько-польській війні і приєднання Галичини до створеної за Версальським договором незалежної Польської держави українці опинилися під брутальним тиском польської адміністрації. Ще 9 червня 1919 р. під час Богослужіння до костьолу в монастирі, яким біля 130 років спільно користувалися римо- і греко-католики, вдерлися 40 польських жовнірів й почали бити прихожан, подерли хоругви, порізали хрести і книги, деякі церковні речі забрали з собою. 26 вересня 1924 р. Станіславське староство наказало греко-католикам залишити костьол до 1 січня 1926 р. Для зведення нового храму маріямполянам давався 1 рік і 3 місяці, що за браку коштів в повоєнний час було неможливо. Після цього з костьолу сестрами-служебницями разом з римо-католицьким парохом о. Марціном Босаком були винесені греко-католицькі образи та церковні знаряддя, а 5 січня 1926 р., за день до свята Різдва костьол назавжди замкнули для українців, розібравши незабаром і дерев'яну дзвіницю перед костьолом.

Важливою фігурою міжвоєнного періоду в Маріямполі був римо-католицький пробощ о. Марцін Босак (18891941), який прибув у містечко в 1920 р. і зразу ж активно взявся за розвиток польської громади. Він не тільки активізував духовне життя римо-католиків, але й сприяв економічному розвитку містечка. За його ініціативою було збудовано цегельню, Народний дім, триповерхову школу, проведено водопровід, прокладено тротуари, відремонтовано старий і розпочато будівництво нового костьолу, створено низку громадських і політичних польських організацій.

За суттєвої допомоги Станіславівського єпископа блаженного Григорія Хомишина в 1930 р. в Маріямполі був збудований і освячений новий греко-католицький храм Воздвиження Чесного Хреста. Українська читальня «Просвіти» відновила свою діяльність після війни в 1927 р., при ній діяли «Молочарська спілка», магазин гуртка «Сільський господар», гурток «Хліборобський вишкіл», кооператив «Власна поміч», патріотична організація «Соколи», а також аматорський гурток, дитячий садок, бібліотека, якими опікувалися доньки о. Василя Мотюка Стефанія і Ольга. З 1935 р. діяла підпільно Маріямпільська станиця ОУН.

Найтрагічнішими для Маріямполя були 19391950 роки. Після першого приходу Радянської влади в 1940 р. було депортовано в Сибір сім'ї церковних активістів та близько 20 польських родин. 19 грудня 1941 р. вже німецьке гестапо розстріляло 12 патріотично налаштованих маріямполян та членів ОУН. В ніч з 23 серпня на 24 серпня 1941 р. за активну пропольську політичну позицію був убитий членами ОУН римо-католицький парох о. Марцін Босак. А в 1947 р., на саму страсну п'ятницю був заарештований співробітниками НКВД і вивезений зв'язаним на фірі о. Гончар — ісповідник-мученик за Христову віру, який відмовився зректися Греко-Католицької Церкви.

В роки німецької окупації всіх маріямпільських євреїв німці вивезли у гетто, а пізніше в невідомому місці розстріляли. Єврейський цвинтар, найстарше поховання на якому було зроблене біля 1730 р., був знищений повністю, а бароковими надгробками німецька влада наказала вистелити тротуари.

Після повторного приходу Радянської влади на Замковій горі дислокувався гарнізон НКВД, який провокував міжнаціональну ворожнечу. Представники нової влади створили польський «істрєбітєльний отряд», який брав участь у спаленні сусіднього українського села Тумир, де базувався загін УПА. Вовчків наприкінці війни став базою для загонів польської Армії Крайової на Прикарпатті, за що був спалений загонами УПА в ніч з 29 березня на 30 березня 1944 р. Під час цієї акції у Вовчкові загинуло близько 60 осіб. А в рамках акції «добровільного» українсько-польського обміну населенням в 19451952 роках з Маріямполя вивезено в Польщу (у Вроцлав та Опольщизну) майже всіх поляків. На місці вивезених поляків поселили українців з Надсяння і Лемківщини.

На початку вересня 1949 р. в маріямпільському лісі «Діброва» під час облави загоном НКВД загинув з цілою боївкою районний провідник УПА «Сапер». Нова група маріямпільських родин кривавими стежками попрямувала в далекий Сибір.

Після падіння комуністичного режиму відновилися зв'язки між польськими та українськими маріямполянами. Щороку обидві громади обмінюються візитами-прощами до Маріямполя і Вроцлава відповідно. Цей приклад взаємного прощення двох братніх народів, в спільній історії яких було чимало періодів кривавих протистоянь, став нагодою до відзначення в 2001 р. нагородою Капітули україно-польського поєднання[3], яку маріямполянам вручив папа Іван Павло II під час свого візиту в Україну.

Чудодійний Образ Маріямпільської Богоматері[ред.ред. код]

Матінка Божа Маріямпільська

Головним символом Маріямполя з часів його постання є мальований на полотні образ Маріямпільської Богоматері. Принесений в містечко ще його засновником Станіславом Яном Яблоновським, він завжди охороняв маріямполян від лиха і нещасть, додавав сили й наснаги.

Більшість мистецтвознавців схиляються до думки, що свій початок маріямпільська святиня бере з XVI століття і на її автора мали вплив роботи славетного Рафаеля Санті. Але існують думки і про більш ранню дату появи твору — так, Г.Гоффманн вважав, що образ написаний візантійськими майстрами.

У похідній імпровізованій каплиці реліквія супроводжувала коронного гетьмана Станіслава Яна Яблоновського у битвах під Хотином у 1673 р., Журавном у 1676 р., Віднем у 1683 р., а також — у численних походах на Волощину, Поділля, Буковину. Воїни Яблоновського свято вірили в те, що образ приносить перемогу і додає військової наснаги. Реліквія дістала назву «Гетьманської», «Рицарської», «Переможниці».

Після припинення військових походів коронний гетьман помістив цей мистецький твір у придворну каплицю в своєму новому замку — Маріямполі. Зображення Богоматері з Дитям на руках стало головним елементом герба міста. Онук гетьмана Ян Каєтан Яблоновський у 1721 р. помістив образ у новозбудованому дерев'яному парафіяльному костелі Святої Трійці. У 1733 р. образ плакав, чим спонукав маріямполян до побудови мурованого костьолу на місці дерев'яного.

Своєю магічною силою святиня стала притягати не тільки військових, а й жителів навколишніх сіл. Образ оздоровлював хворих, очищав грішних, надавав віри зневіреним. Святиня стала офіційно вважатися чудодійною з 1737 р. З побудовою при монастирі капуцинів колегіуму, місто відвідували відомі викладачі, письменники, полемісти. За їх посередництвом слава цього мистецького твору поширювалася по Європі. Дружина Яна Каєтана Яблоновського Тереза з Вільгорських справила для образу срібну корону й сукенку. У 17521788 рр. ксьондз Войцех Білінський оздобив зображення Богоматері з Дитям великою кількістю срібла і дорогоцінного каміння та помістив святиню під скло. Свідчення чудодійних властивостей образу Маріямпільської Богоматері зібрано у книзі В.Урбана «Образ Матері Божої Маріямпільської у Вроцлаві» (Вроцлав, 1981, польською мовою). У 1936 р. р образ реставрував львівський художник Юрій Яніш.

Під час повоєнного виселення, рятуючи образ від безбожної комуністичної влади, польська громада Маріямполя вивезла його до Польщі. Спочатку він зберігався в костьолі у Глубчицах, де його реставрували (художник Мар'ян Пацина). На початку 50-х років святиню перевезли до Вроцлава в каплицю сестер-назаретянок. У 1965 р. чотири польських єпископи, серед яких був майбутній Папа Римський, а тоді архиєпископ Краківський — Кароль Войтила, урочисто перенесли «Рицарську Богоматір» в новозбудований 13-верхий костьол на П'яску у Вроцлавi. Через 20 років після цього невідомий, забравшись в костьол, вкрав з образу срібні шати. Нова коронація з дозволу папи Івана Павла II відбулася в святковій обстановці 10 вересня 1989 р. в присутності примаса Польщі Йозефа Глемпи.

В 90-х роках XX ст. копія Чудодійного Образу Маріямпільської Богоматері була урочисто подарована польськими маріямполянами маріямполянам-українцям. Матінка Божа Маріямпільська щасливо повернулась додому і зайняла місце в бічному престолі Церкви Воздвиження Чесного Хреста, очікуючи на всіх, хто вірить в її велику благодать.

Історичні та релігійні пам'ятки Маріямполя[ред.ред. код]

  • Чудодійний Образ Маріямпільської Богоматері з XVI ст.(копія, оригінал знаходиться в Польщі в костьолі на П'яску у Вроцлавi.)
  • Залишки Маріямпільського замку, палацу, фортечних укріплень кінця XVII ст.
  • Колишній монастир капуцинів та сестер милосердя XVIII ст. (після другої світової війни використовувався як дитячий будинок, лікувально-трудовий профілакторій, зараз — місце ув'язнення).
  • Церква Воздвиження Чесного Хреста (збудована в 1930 р.)
  • Джерело з чудодійними та лікувальними властивостями води, особливо при захворюваннях очей та голови, за народними переказами — місце з'яви Богородиці.

Релігійні об'єкти:

Храм Воздвиження Чесного Хреста (використовується почергово греко-католицькою (УГКЦ) і православною (УПЦ КП) отець Віталій Валіхновський громадами) і православний (УПЦ КП) Свято-Пантелеймонівський ставропігійний чоловічий монастир (не діючий).

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Прогноз погоди в с. Маріямпіль
  2. Картка постанови про перейменування
  3. Капітула україно-польського поєднання
  4. Д.Чубата.Кисілевський Богдан Ісидорович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-199-2. — Т. 2: К-О. — 2005. — 706 c., с. 72

Джерела[ред.ред. код]

Маріямпіль — місто Марії. «Нова зоря», Івано-Франківськ, 2003 р., 143 с.

Посилання[ред.ред. код]