Челліні Бенвенуто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Бюст Бенвенуто Челліні у Флоренції.

Бенвенуто Челліні (іт. Benvenuto Cellini, 1500—1571) — видатний італійський скульптор, ювелір, живописець, воїн та музикант епохи Ренесансу.Звертався до медальєрного мистецтва.

[ред.] Біографія

[ред.] Юнацькі роки

Бенвенуто Челліні, син архітектора та музики Джованні Челліні та його дружини, пані Марії Елізабетти ді Стефано Граначчі, народився 3 листопада 1500 року на 21 році їхнього подружнього життя.

Його батько працював на Медичі та у власній майстерні виготовляв музичні інструменти. По волі батька Бенвенуто мав також стати музикою, але вже у 14 років наважився піти проти волі батька та присвятити себе та своє життя ювелірній справі.

Великих зусиль коштувало Бенвенуто, щоб батько дав згоду та віддав його на навчання до майстерні Мікеланджело да Вівіано. Сплинуло дуже мало часу, коли батько змінив своє рішення та забрав його з майстерні, після чого він втік до майстерні Антоні оді Сандро, де відразу хлопець зробив великий ривок у навчанні та вдалий початок своєї творчості. У 1516 році Челліні мусив покинути Флоренцію на півроку через участь у бійці, котру він сам влаштував у Маестро Франческо Касторо у Сієні. За помилуванням Джуліо де Медичі (котрий пізніше став Папою Клементом VII) йому було дозволено повернутися до Флоренції. Трохи пізніше Челліні працював у Болоньї у Маестро Ерколє, потім у майстра мініатюр Щіпіо Кавалетті. Після цього він повернувся до рідної Флоренції, яку згодом знов покинув через сварку з братом та поїхав у Пізу, де цілий рік працював над золотими та срібними гарними та значущими речами, під керівництвом майстра Уллівієрі делла Кіостра. Здобувши цей неоціненний досвід, Челліні знов повернувся до Флоренції.

[ред.] Перше прибуття до Риму

Заняття музикою, котрими Челліні займався лише з любові батька до цієї справи, набридали йому все більше і більше, що привело до величезної сварки із батьком, наслідком якої була втеча Бенвенуто із батьківського дома та Флоренції. Він поїхав у Рим, де влаштувався у майстерню до Фіренцуола ді Ломбардіо. Але за великими проханнями батька він все ж таки повернувся додому через два роки та знов зайнявся музикою. Сварки із колегами ставали все жорстокішими, через що Челліні однієї ночі перевдягся у монаха та знов покинів місто.

Він подався до Риму приблизно у листопаді 1523 році, де на цей час Джуліо де Медичі став Папою Клементом VII.

Челліні було замовлено «велику чашу для води», яку створив у міланській майстерні художник Джоанфранческо Пенні для саламанського епіскопа. Але виконанню цього замовлення було перешкоджено після зустрічі Челліні із батьком, очі якого виражали благання та загрозу. Через затягнення закінчення роботи Папа настільки розізлився, що відмовився від сплати гонорару, обговореного із Челліні. Після цього прийшло рішення, що Челліні є власником виконаної їм роботи, яку він мусив захищати зброєю, коли за нею прийшли посланці від Папи. Цей випадок зробив Челліні відомим у римському суспільстві. Замовлення, які стали надходити постійно, дали йому змогу відкрити власну майстерню. Окрім ювелірної діяльності, він почав робити печатки.

На цей час припадає зустріч Челліні із Порція Кіджі, якого він дуже поважав та завдяки замовленням якого мав змогу відкрити власну майстерню. У будинку Фіджі (зараз Вілла Фарнезіна) Бенвенуто мав змогу вивчати роботи Рафаеля, які не могли не справити впливу на подальший розвиток митця.

Чума, що у 1525 році змушувала мешканців Риму покидати свої домівки, торкнулася і Челліні. Він скуповував за безцінь у працюючих на полях Баварців античні медальйони та дорогоцінне каміння, що вони тяжким трудом знаходили під час праці. Метою купівлі була подальша продажа при поверненні до Риму Кардиналам, поціновувачам мистецтва.

[ред.] Облога Риму

Під час осади Риму у 1527 році Челліні, як палкий підданий Медичі, взяв участь у обороні Риму. Добра воєнна підготовка дала йому змогу проявити себе як військового, що підняло його авторитет в очах Папи. За наказом Папи і без вагань Челліні знищив декілька ювелірних виробів, що разом важили близько 200 футів золота, для того, щоб вони не потрапили до рук загарбників.

Після закінчення окупації, Капітан Челліні повернувся до Флоренції, щоб потім подорожувати до Мантови та зустрітися там ненадовго із відомим міланським золотих справ майстром Нікколо. Через чотири місяці Челліні повернувся до Флоренції, котра щойно оговталась від чуми. Із родичів живими там лишились лише брат та молодша сестра. Любов до єдиних родичів, яким пощастило вижити, змусила Челліні на деякий час у місті та зібрати гроші від продажу коштовностей для їх утримання.

На замовлення Гіроламо Маццеті він працював над золотим медальйоном, що прикріплювався до шляпи. На медальйоні був рельєф, на якому було зображено як Геркулес голіруч вбиває лева. Ця робота заслужила найвищих похвал Мікеланджело Буонаротті. Завдяки доброму відгуку вже тоді «божественного» митця, популярність Челліні надзвичайно зросла та він став отримувати дуже великі замовлення та братися за найскладніші роботи. Трохи пізніше створений медальйон для Федеріко Джінорі надалі перейшов у володіння Франциска І із Франції і сприяв запрошенню Челліні до французького двору.

[ред.] Папа Павло ІІІ

Папа Клемент VII помер у 1534 році. Його заступником став Папа Павло ІІІ із дому Фарнезе. Скориставшись нагодою, Челліні вбив Помпео де Капіанеіс, що був зачинщиком його переслідувань. Замість штрафу Папа видав йому листа, котре давало Челліні свободу. З атаку доброзичливість Челліні старанно працював над створенням печатки для Папи. Сім'я загиблого Помпео намагалася відшукати нагоду помститися, та не знайшовши підтримки властей, родичі вирішили відплатити тією ж монетою. Від постійних переслідувань Челліні мусив тікати до Флоренції.

Поновлений лист Папи зробив повернення Челліні до Риму можливим. Однієї ночі на нього намагалися скоїти замах, і від страти врятував його лише лист Папи. За цим випадком прийшла хвороба, від якої помирало дуже багато людей. До Челліні вже навіть дійшли сонети, створені на його смерть Але виживши, митець сприйняв це зцілення за диво. Для повного одуження він поїхав до своєї сестри.

Усього на рахунку Челліні було три вбивства. За своє життя він стояв багато разів перед судом. Одного разу його було засуджено до страти. Окрім тілесних пошкоджень, мав також багато звинувачень за крадіжки та заборонені сексуальні практики.

[ред.] Перша поїздка до Франції

У 1535 велика подорож через Падову, Венецію, міста Швейцарії, а звідти до Леону, дорога привела Бенвенуто Челліні до Парижу. Але ця подорож не принесла довгоочікуваного результату. Зустріч із королем не відбулася і Челліні був змушений повертатися назад. Прибувши до Риму Челліні відкрив власну майстерню, де на нього працювало вже дванадцять чоловіків.

[ред.] Ув'язнення

У Римі, на підставі чуток, які швидко поширювались завдяки його ворогові, Бенвенуто було заарештовано. Обвинувачення було висунуто на підставі крадіжки дорогоцінних каменів, до яких Челліні було допущено із згоди Папи. Два довгих роки митець мусив сконати у жахливій в'язниці, а спроба втечі ще більше поглибила ситуацію. Одного разу була навіть спроба вбивства Челліні. В ті часи метод вбивства діамантом був дуже поширеним: камінь розбивали на дрібні шматки та додавали до їжі, внаслідок чого, завдяки будові каменя, дрібні шматочки застрягали глибоко у горлі. Жертва помирала довго та у великих стражданнях. Від такої загибелі Челліні врятувала жадібність людини, котрій доручили віднести їжу. Тоді він і підмінив камінь на підробку.

Вперше після інтервенції кардинала Феррари, Іпполіто д'Есте, Челліні знов отримав свободу. Після цього він отримав запрошення до французького двору від Франциска І. 22 вересня Челліні прибув до Франції вже вдруге.

[ред.] Друга поїздка до Франції

Перша зустріч із королем пройшла у Фонтенбло, де король виказав Челліні свої погляди на мистецтво та виказав побажання щодо майбутніх робіт майстра. Але дуже скоро почало відчуватися незадоволення, викликане мізерною, на думку Бенвенуто, платнею, порівняно із замовленнями, виконання яких вимагав король. Так, одного дня, Челліні вирішив втекти до Єрусалиму. Зібравшись рано вранці він вирушив у дальню подорож, яка скінчилась вже дуже скоро, коли люди короля його схопили та відвезли до палацу. Раптом, втеча стала для Челліні успіхом, бо король зробив замовлення та надав матеріали для дванадцяти срібних статуй. У якості майстерні він отримав невеликий палац неподалік від Лувра, переїхати в який він мав можливість відбивши у інших охочих до цього палацу.

Одного дна наштовхнувся король на роботи майстра, відвідавши Челліні у майстерні. Короля настільки заполонили роботи, що він виказував найбільшу подяку за праці митця. Трохи пізніше Челліні представив заготовку золотої солонки, яка так припала до душі правителю, що він не мав змоги відірвати від неї очей. За милості короля було створено ще багато коштовних робіт. Але за короткий проміжок часу Челліні також встиг отримати багато дуже впливових ворогів, серед яких на першому місці була улюблениця короля, мадам д'Етампе.

[ред.] Повернення до Італії

Влітку 1545 року Челліні вирішив повернутися до Італії. Прибувши до Флоренції наприкінці червня, він зустрівся із Козімо Медичі, який запропонував йому роботу у своїй майстерні. Запропоноване виконання скульптури Персея із головою медузи змусило Челліні зробити самому собі та своїм натхненникам Мікеланджело та Донателло виклик. Ці думки захопили його настільки, що він вирішив прийняти замовлення. У той час Франциск І дуже засмутився від'їздом митця та звинуватив його у невдячності, відмовивши йому у поверненні до Франції.

У 1545 році герцог подарував Челліні будинок у Флоренції, де він жив до кінця свого життя та у садку якого працював над створенням свого Персея. Через постійні труднощі та перешкоди закінчення роботи затягнулось аж на вісім років. Крім того, за цей проміжок часу Челліні виконав ще багато робіт із золота, які він передавав до герцогського двору. Впродовж усієї своєї творчої діяльності Челліні відчував себе понад усе золотих справ майстром, а вже потім — скульптором.

[ред.] Останні роки

Постійні сварки та незадоволення, життєві розчарування та депресії зробили відбиток на почуттях Бенвенуто; він постригся у монахи 1558 року. Але вже у 1560 році він відмовляється від сану та одружується із власною домогосподаркою Пьєрою ди Сальвадоре Паріджі, Ще до шлюбу вона народила Челліні сина, який помер у 1559 році. Незважаючи на подружнє життя та захоплення Челліні впродовж всього життя жінками, у його сторону лунали закиди щодо гомосексуальності. Також історія мистецтв проглядає сполученість мови форм його скульптур із гомосексуальністю. Його було багато разів звинувачено у садомазохізмі.

У 23-річному віці Челліні було звинувачено за мазохістські відношення із хлопцем на ім'я Доменіко ді сер Джуліано да Ріпа. Але покарання не було винесено, можливо, через молодість Бенвенуто. Він стояв перед судом у Парижі, але вимоги позивача не були задовільнені. У 1556 році позив зробила мати його учня Фернандо ді Джовані ді Монтепульчано, котрій був його моделлю при створенні Персея. Позив було висунуто на основі мазохізму. Челліні мусив виплатити п'ятдесят скуді золотом та був засуджений на чотири роки. Покарання було полегшене через особисте прохання Медичі.

Бенвенуто Челліні помер 13 лютого 1571 року у Флоренції.

Ponte Vecchio - Firenze

Benvenuto Cellini

Perseo - Firenze

Carlino Clemente VII

[ред.] Творчість

[ред.] “La Vita”

Книга Життя Бенвенуто, сина маестро Джованні Челліні, флорентійця, написана ним самим у Флоренції, є однією із найвизначніших пам’яток літератури 16. сторіччя. Бенвенуто Челліні почав писати автобіографію у 1558 році, однак більша частина рукопису написана рукою 14-річного хлопця, секретаря Челліні, та ще декілька сторінок виконано іншою рукою. Хроніка доходить до 1562 року. У 18. сторіччі, після багатьох пригод, рукопис зник. У 1805 році її було знайдено у одному із книжних магазинів у Флоренції та передана до бібліотеки Лауренціана, де знаходиться і сьогодні. Перше печатне видання з’явилось у Неаполі у 1728 році.

Життя Бенвенуто Челліні написано у тому літературному жанрі, який можна назвати популярним, у цьому і полягає відмінність від таких творів, як Сповідь блаженного Августина або Сповідь Руссо. На сторінках цієї книги Бенвенуто Челліні не виказував жодних нових ідей; він дуже відкрито розповідав про свої пригоди, думки та почуття, не характерно для жанру автобіографії того часу. Книга написана живою розмовною мовою, котра дуже переконливо передає думки та хвилювання людини.

[ред.] Збережені роботи

Сучасники високо цінували Челліні як ремісника, стосовно ж його художньої майстерності думки розділились; однак, не дивлячись на це, він повинен був представляти скульпторів на церемонії поховання Мікеланджело. Варкі та Вазарі казали дуже багато гарний речей щодо його таланту золотих справ майстра. Вазарі, наприклад, писав, що Челліні – неперевершений майстер медальєрного мистецтва, перевершуючи навіть давніх, та великий ювелір свого часу, а також геніальний скульптор. Із створених ним витворів ювелірного мистецтва небагато збереглося: сільничка Франциска І (1540-1543, Вена, художньо-історичний музей), медалі та монети, створені для Папи Клемента VII та Алессандро Медичі, а також ескізи декоративної застібки для одягу Клемента VII.

Місце Челліні у історії мистецтв визначається перш за все його скульптурними роботами. Його творчість зробила вплив на розвиток маньєризму. Найбільш значимим його творінням, створеним під час перебування у Франції, є бронзовий рельєф Німфа Фонтенбло (до 1545 року, Лувр). Із збережених витворів, створених ним після прибуття до Флоренції: Персей (1545-1553, Флоренція, Лоджія дей Ланци), статуетка Борза (1545-1546, Флоренція, Барджелло), бюст Козімо Медичі (1545-1548, там же), Ганімед (1548-1550), Апполон і Гіацинт, Нарцис (усе у Флоренції), бюст Біндо Альтовіті, Розп’яття ( зак. 1562, Ескоріал).

[ред.] Скульптура. Персей

Без сумніву Челліні можна вважати найвидатнішим золотих справ майстром епохи Відродження, але також свій внесок зробив і в скульптуру. Головне місце займає скульптурна група «Персей тримаючий голову Медузи», робота, виконана на замовлення Козімо І Медичі, зараз знаходиться у Лоджії Ланци у Флоренції. Працюючи над Персеєм, Челліні спробував досягти рівня майстерності свого вчителя та друга Мікеланджело. Під час довгої та тяжкої праці Бенвенуто довелось подолати багато труднощів, в нього почалась сильна лихоманка, внаслідок якої він практично не міг самостійно рухатись. Спочатку він довірив закінчити роботу своїм учням, котрі, через складнощі виконання, майже не спотворили усю скульптуру.

До 1996 року скульптура, знаходячись під відкритим небом, постійно була під впливом зовнішнього середовища протягом сторіч, внаслідок чого була сильно пошкоджена. У грудні минулого року Персея забрали з Лоджії та перенесли до приміщення музею Уфіцци для чистки та реставрації. Цей процес затягнувся на роки, і скульптура не поверталася на своє місце аж до червня 2000 року.

Серед інших робіт, зробивших автора відомим ще за життя, був Марс для фонтана в Фонтенбло та бронзові двері, монети, відчеканені для Папи та флорентійських правителів, срібний Юпітер В натуральний розмір, а також бронзовий бюст Біндо Альтовіті.

[ред.] Золоті вироби

До збережених по сей день робіт відноситься медальйон Клемента VII, що є символом миру між християнськими правителями (1530). На медальйоні зображен бюст Папи та був підписан іменем самого автора. Також зберігся підписаний медальйон із портретом Франциска, медаль Кардинала П’єтро Бембо, а також неперевершена золота сільничка (відома як Сальєра), зроблена для Франциска І. Цей артефакт – 26-и сантиметрова у висоту фігура, красою якої захоплювались як у ті часи, так і сьогодні. Фігура зображує голих бога та жінку, що сидять один навпроти другого із перехрещеними ногами, та символізуючи Землю.

Сільничка Сальєра (La Saliera) була вкрадена із венського музею історії мистецтв у 2003 році. Після викрадення злочинці зв’язались із поліцією та вели переговори про повернення шедевру за викуп. Але домовитися так і не вдалося. В обмін на сільничку викрадачі хотіли отримати 10 млн. євро ( експерти оцінюють справжню вартість у 50 млн. євро).

Через два роки поліції знов вдалося встановити контакт із викрадачами сільнички. Перемовини щодо повернення шедевру ювелірного мистецтва було поновлено у жовтні 2005 року. У якості доказу, що сільничка дійсно знаходиться у них, злочинці надали одну від’єдную деталь – тризуб. Поліція домовилась про передачу сільнички, однак, операція провалилась.

У загадкових обставинах австрійський поліції все ж таки вдалось повернути шедевр на його місце у музеї 21 січня 2006 року. Кажуть, одного із злочинців вдалося сфотографувати, і те фото було таке якісне та пізнаване, що крадій сам прийшов та вказав місцезнаходження сільнички.

[ред.] Мармурова фігура Христа

Однією із найважливіших робіт, що відноситься до пізньої творчості Челліні, є оголена фігура Христа зроблена із мармуру. Коли Челліні отримав прекрасний кусок мармуру, він вважав себе не гідним навіть припасатися до нього і першою людиною, котрій він хотів віддати мармур, був Мікеланджело. Але Челліні довелось взятися за роботу самому, бо Мікеланджело був вже у віці та не міг подолати таке завдання. Як наслідок, Челліні створив такий шедевр, що не уступав витворам його вчителя. Хоч спочатку скульптуру планували розмістити на місці погребіння Челліні, пізніше вона була продана Медичі та перевезена до монастиря неподалік від Мадриду (Crocifisso (El Escorial, Monastero di San Lorenzo, 1556-1562)). Там робота була трохи допрацьована: до неї була додана набедрена пов’язка.

[ред.] Втрачені роботи

Бенвенуто Челліні працював на Алессандро Медичі, першого графа Флоренції, для котрого у 1535 році він створив монету, на одній стороні котрої він зобразив графа, а на іншій – фігури святих Косма і Даміана. Деякі мистецтвознавці вважають «Юпітера перемагаючого гігантів», «Поєдинок Персея та Фіная» та Собаку роботами, створеними руками Челліні.

До інших втрачених робіт відносяться: незакінчена чаша Клемента VII; золота обкладинка для молитвеної книги, подарунка Папи Павла III Чарльзу V ( повний опис цих робіт Челліні робить у своїй автобіографії); великі срібні статуї Юпітера, Вулкана та Марса, зроблені на замовлення Франциска І під час перебування у Парижі; бюст Юлія Цезаря; срібна чаша для кардинала Феррари. Неперевершений золотий «ґудзик», зроблений Челліні для плаща Клемента VII. Конкурс на створення цього ґудзика дуже яскраво зображує Челліні й своїй автобіографії. Пізніше ґудзика було пожертвувано Папою разом із багатьма іншими ювелірними шедеврами на вимогу Наполеона, під час завершення кампанії проти церкви у 1797 році. Згідно угоди, Папі було запропоновано віддати третю частину суми у 30.000.000 франків золотом та дорогоцінностями. На щастя, зберігся хоч малюнок акварельними фарбами, написаний Ф. Бертолі на вимогу англійця на ім’я Талман у першій половині 18 сторіччя. Лицева та зворотна сторони, як і обід, зображені повністю. Більш того, художник зобразив дорогоцінні камені розміщені на ґудзику, включаючи величезний діамант, у ті часи вважавшимся другим за розміром у світі.

[ред.] Аналіз життя і творчості

Сам Бенвенуто, учень Мікеланджело, вельми почитав свого вчителя, однак був переконаний, що той – представник минаючого покоління художників, а серед його однолітків рівних йому просто немає. Коли правитель Флоренції герцог Козимо Медичі, замовивши мармурову статую Персея, вирішив трохи збити ціну за виконання та натякнув, що інший художник зробив би це не гірше, Бенвенуто вигукнув: « Мій вчитель Мікеланджело Буонаротті, коли був молодше, зробив би так само, та і йому це коштувало б не менших зусиль, ніж йому. Зараз, коли він вже старий та авжеж не зможе виконати це замовлення, а не думаю, що на світі є інша людина, яка здатна впоратись із таким замовленням». Впевненість Челліні у своїй обраності була безмірно велика. У своїй автобіографії «Життя» він перелічує відразу декілька фактів, котрі вказують на його обраність. Треба почати з того, що у ранньому дитинстві він голіруч схопив скорпіона, у той його вжалив. Потім він бачив у вогнищі саламандру, у деякій мірі містичні істоту, і оскільки ніхто іншим не міг її побачити, то це і стало для нього знаком.

Але це лише квіточки у порівнянні із тим, що відбувалось із Бенвенуто у зрілі роки, коли він став вже не тільки відомим художником, але й відомим хуліганом та бретером. За свої вивідки він постійно опинявся у в’язниці, а також у найористократичніщій з них – у палаці святого Ангела у Римі. Саме там у Бенвенуто були найпречудні видіння. До нього приходили Христос та Мадонна із двома коліноприклонними янголами з обох боків. Йому снились пророчі сни про себе та інших. Але найголовніше трапилось із ним після того, як він вийшов із в’язниці. Навколо його голови з’явилось осяяння. Справжній німб, як у святих. Сам він розповідає про це із вельми радісною тональністю. «Я не хочу мовчати о найдивовижнішій події, котра коли-небудь траплялась із людиною. Я розповідаю про це у доказ божественності господа. Ось чим він мене винагородив: після видіння, про яке я розповідав, навколо моєї голови з’явилось сяяння, чудесне явище. Його бачило дуже багато людей, котрим я його показував. Чим північніше знаходився сам Бенвенуто (наприклад у Франції), тим більш явно виднілось сяяння. Особливо благо приємні були сирі росисті ранки, години через дві після сходу сонця.

Найдивніше, що Челліні, розповідаючи нам про ці дива у своїй автобіографії, схоже, сам у них вірив. «Він сам себе помазав та коронував абсолютним монархом мистецтва, і кожний проступок у його сторону сприймався ним як образа його величності» - сказав про нього один критик. Бенвенуто, схоже, дійсно вважав себе одним із великих цього світу, не тільки рівним герцогам, але й куди більш значимим. Одного разу, на шляху до Франції, він повинен був заїхати до Феррари до кардинала д’Есте. Назустріч художнику виїхав слуга кардинала, котрий сказав йому, що кардинал просить його поспішати та їхати на поштових. «Я йому відповів, що моє мистецтво не робиться на поштових, - пише Бенвенуто. – Що коли я подорожую, то їжу невтомними переходами, що мене повинен супроводжувати кінний слуга для особистих послуг, що я повинен бути забезпеченим грошима, достатніми для подорожі». Посланець кардинала високомірно відповів, що так подорожують лише сини герцога. Бенвенуто сказав, що не знає, як подорожують сини герцога, бо сином герцога ніколи не був, а якщо той буде його ображати, то він взагалі не поїде.

[ред.] Використання образу в мистецтві

Гектор Берліоз написав оперу про життя Челліні.
Олександр Дюма написав драму «Бенвенуто Челліні», а також роман «Асканіо», що базується на житті Бенвенуто.
Григорі Ла Кавас зняв кінострічку «Пригоди Челліні» у 1934 році.
Марк Твен, у книзі «Принц та жебрак», називає витвори Бенвенуто Челліні «безцінними».

[ред.] Ресурси

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

Челліні Бенвенуто