Шпак звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
шпак
European Starling 2006.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Шпакові (Sturnidae)
Рід: Шпак (Sturnus)
Вид: Шпак звичайний
Біноміальна назва
Sturnus vulgaris
Linnaeus, 1758
Природний ареал: жовтий — гніздовий, перелітний; темно-зелений — осілий; блакитний — райони зимівель.Поширення в місцях інтродукції: світло-жовтий — гніздовий, перелітний; світло-зелений — осілий.
Природний ареал: жовтий — гніздовий, перелітний; темно-зелений — осілий; блакитний — райони зимівель.
Поширення в місцях інтродукції: світло-жовтий — гніздовий, перелітний; світло-зелений — осілий.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Sturnus vulgaris
ITIS logo.jpg ITIS: 179637
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9172
Szpak.jpg

Шпак звичайний, шпак (Sturnus vulgaris). Належить до ряду горобцеподібних, родини шпакових. Довжина 19—22 см, вага 60—90 г.

Шпаки багатьох видів населяють всю територію України, більшу частину Європи та західної Азії. Ці птахи є постійними мешканцями південної і західної Європи. Восени, мешканці північно-східної Європи, як правило, перелітають на південний захід Європи та у південно-західну Азію. Шпаки можуть також перелітати аж до Піренеїв та північної Африки, однак, там вони не розмножуються. Шпаків також було завезено до Австралії, Нової Зеландії, Північної Америки та Південної Африки.

Класифікація[ред.ред. код]

Відноситься до типового виду роду Sturnus.

Існує кілька підвидів Європейського шпака, які головним чином різняться географією поселення.

Притаманні риси: Зеленкуватий відтінок на голові, животі та в ділянці спини. Бронзово-малиновий відтінок кругом шиї до грудей. Малинкуваті боки та горішні краї крил. У східних мешканців відтінок більше малиновий, ніж бронзовий.
Трішечки більший за Звичайного шпака, особливо дзьоб і лапи. У дорослих темніше та менш яскраве зеленкувате покриття із значно меншою кількістю плям.
Схожий на froensis, однак менший від нього за розміром, але дещо більший від Європейського шпака. Малюки більш темнуватого кольору зустрічаються також у Шотландії, вказуючи на родовий перехід від faroensis.
Схожий на Європейського шпака, але дещо менший, особливо лапки. Часто зустрічається з добре вираженим малиновим покриттям горішньої частини тіла.
Також схожий на Звичайного шпака, однак, покриття на голові переважно малинове, на спині зеленкувате, а на боках малиново-блакитне. На горішніх краях крил покриття блакитно-зелене.
  • Sturnus vulgaris tauricus (Бутурлін, 1904). Таврійський шпак. Цей підвид мешкає на території Криму і Дріпра далі на схід кругом побережжя Чорного моря аж до західної Азії.
Відрізняється від Звичайного шпака помітно довшими крилами. Пір'я на голові зелене, на тілі бронз́́ово-малинове. Майже не видно плям.
  • Sturnus vulgaris purpurascens (Ґаулд, 1868). Мешкає від східної Туреччини до Тбілісі та озера Севан і на східному узбережжі Чорного моря.
Схожий на Звичайного шпака з дещо довшими крилами і зеленкуватим покриттям голови, яке доходить до вушного покриття шиї та горішньої частини грудей. Темні підкрильця і краї крил.
На голові й спині зеленкувате покриття. Малинкуваті шия і живіт. Дещо синє покриття на горішніх краях крил. Підкрильця темні.
Дуже схожий на Таврійського шпака, але дещо менший та такий, що ніколи не зустрічається у районах мешкання Таврійського шпака.
За ознаками схожий на purpurascens, однак, менший та з коротшими крильцями. Пір'я над вухами ґлянцево-малинове з червонуватим ґлянцем на зовнішньому боці крил.
Маленький. Малинкуватий ґлянець доходить до шиї і боків. Також зустрічається ґлянцево-зеленого кольору.
  • Sturnus vulgaris minor (Г'юме́, 1873). Синдгий шпак. Пакістан
Малих розмірів. Зелене, ґлянцеве покриття на голові, в ділянці живота і спини.

Короткий опис[ред.ред. код]

Дорослі та молоді шпаки у час оновлення пір'я

Шпак є, мабуть, одним із найвідоміших птахів у Помірних широтах. Має довжину від 19 до 22 см, вагу від 60 до 90 грамів. Розмах крил шпака сягає 42 см. Покриття блискучо-чорне, ґлянцево-малинове або зелене з білими цяточками, які найпомітніші взимку. Дорослі самці Європейських шпаків мають менше білих цяточок, ніж самки. Пір'я в горловій частині довге і рідке, і часто використовується як видимий сигнал. Молоді шпаки сіро-бурі, однак, вже в свою першу зиму нагадують дорослих шпаків. Пір'я шпаки оновлюють раз на рік в кінці літа після закінчення сезону парування. Зменшення кількості цяточок у період розмножування є наслідком зношування білявого пір'я грудної частини. Шпаки радше ходять, ніж стрибають. Їх політ впевнений та прямолінійний. Під час польоту шпаки мають трикуту форму і виглядають короткохвостими.

Голос[ред.ред. код]

Молодий шпак

Звичайний шпак є досить галасливим птахом з великим розмаїттям як механічних, так і мелодійних звуків, в тому числі такий відомий як «вовко-свист».

Шпаки — неабиякі пародисти. У неволі шпак, як звикне, здатен вивчити безліч різних звуків, мелодій та голосів.

Пісні зазвичай співають самці. Самки, хоча і рідше, але співають також. Пісні включають в себе міміку, клацання, вищання, клекотіння, свист. Окрім пісень, було також описано 11 покликів, включаючи Поклик зграї, Поклик небезпеки, Поклик атаки, Поклик зборів. Шпаки щебечуть під час купання, тим самим утворюючи багато шуму. Навіть коли зграя зовсім мовчить, синхронізовані рухи зграї утворюють характерний шум, який можна почути за сотні метрів

Поширення та місця існування[ред.ред. код]

Співаючий шпак

Шпак зазвичай поселяється у міських та приміських зонах, де є багато штучних споруд, які забезпечують йому місця відпочинку і гніздування. Шпаки також люблять поселятись в трав'янистих місцинах, особливо тих, де є легкий доступ до фуражів, а також поблизу пасовищ, ігрових і ґольфових полів. Інколи мешкають в лісах і дібровах, рідше в місцях, засаджених кущами. Шпаки дуже рідко мешкають в густих лісах. Саме здатність шпаків до швидкого, невибагливого пристосування сприяла такому широкому їх розповсюдженню практично по всій території Землі.

Поведінка[ред.ред. код]

Шпаки віддають перевагу зграйному способу життя, особливо восени і взимку. Число птахів у зграях дуже різне. Бувають зграї з величезною кількістю шпаків. Такі великі зграї дуже часто приваблюють до себе хижих птахів, таких як Соколи і Яструби. Формування зграї може різнитися від густої сфери до дуже розтягнутих плескатих форм без наявності будь-якого лідерства у зграї. В центрах міст можуть групуватись зграї до півтора мільйона шпаків, створюючи дуже великі проблеми з послідом. Відходи, якщо вони у малій кількості, служать дуже поживним добривом. Однак, у великій концентрації ці відходи можуть, через свій хімічний склад, знищувати насадження.

На шпаків дуже часто полюють хижаки. Серед них сапсан і бурий яструб. Однак, у 1970х роках вживання шпаками злаків, оброблених хімікатом ДДТ, призвело до того, що при поїданні шпаків в організмі сапсанів накопичувалась велика кількість токсинів. Як наслідок, у яйцях яструбів спостерігались вміст органохлорину і набагато тонша стінка шкаралупи, в результаті чого репродуктивність яструбів значно падала.

Гнізда шпаків також дуже вразливі для таких хижаків, як горностай, лисиця, людина.

Живлення[ред.ред. код]

Шпак є комахоїдним птахом і зазвичай живиться такими комахами, як гусениця, міль, цикада, також павуками, равликами і маленькими ящірками. Поїдання шпаками комах необхідне для успішного розмножування. Шпаки також живляться і рослинами, зокрема, пшеницею, ячменем, фруктами, нектаром. Шпаки володіють кількома методами здобування їжі. Головним методом є підбирання комах або з поверхні, або з-під поверхні ґрунту. Зазвичай шпаки люблять місця з короткорослими травами, особливо пасовиська. Здобувають їжу здебільшого зграями, де застосовують так звану «кільцеву тактику». Суть цієї тактики полягає в тому, що задні птахи зграї весь час перелітають на перед, а передні залишаються ззаду. Таким чином, кожний птах зграї отримує шанс лідерства, відтак шанс здобуття їжі. Зграї живляться в одному місці тривалий час.

Розмноження[ред.ред. код]

Яйця шпака

Сезон розмноження шпаків починається ранньої весни і літа. Після запліднення самки шпака протягом кількох днів щоденно відкладатимуть яйця. Якщо за цей час якесь яйце губиться, то вона кладе на його місце нове. Яєць, як правило, 4 — 5. Яйця еліптичної форми блакитного, часом білого кольору з ґлянцевою поверхнею. Інкубаційний період триває 13 днів. Обидвоє батьків несуть відповідальність за висиджування яєць. Однак, самка сидить на яйцях більше часу, і характерно те, що вночі яйця висиджує завжди тільки самка. Молоді птахи народжуються сліпими та голими. Перший пух у них з'являється на сьомий день, а бачити починають на дев'ятий. Перебування в гнізді молодих пташенят триває близько трьох тижнів, де їх годують обидва батьки. За весь сезон розмножування шпаки можуть вивести до трьох груп молодят, часто повторно використовуючи ті ж самі гнізда. У термін до двох місяців юні шпаки отримують основне вбрання оперення. Цілком доросле вбрання шпаки отримують через рік.

Література[ред.ред. код]