1984 (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва «"1984"»
1984first.jpg
Обкладинка першого британського видання
Автор Джордж Орвелл
Назва мовою оригіналу Nineteen Eighty-Four
Країна Великобританія
Мова Англійська
Жанр Антиутопія,
політична фантастика,
соціальна фантастика
Видавництво Велика Британія Секер та Уорберг
Україна Вид. Жупанського
Публікація 8 червня 1949
Публікація
українською
2015
Сторінки 312
ISBN [[Спеціальна:Джерела_книг/0-452-28423-6 (англ)
978-966-2355-57-4 (укр)|0-452-28423-6 (англ)
978-966-2355-57-4 (укр)]]

Commons-logo.svg "1984" у Вікісховищі
Wikiquote-logo.svg "1984" у Вікіцитатах

«1984» (відомий також під назвою Тисяча дев'ятсот вісімдесят четвертий) — антиутопія англійського письменника Джорджа Орвелла, написаний 1948 року (у назві роману цифри 4 і 8 переставлені місцями) й опублікований 1949-го. Роман розповідає історію Вінстона Сміта і його деградації під впливом[1] тоталітарної держави, в якій він живе.

Поряд із «Прекрасним новим світом» (англ. Brave new world) Олдоса Гакслі і «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері, це найвідоміша і найцитованіша антиутопія у літературі.

Роман перекладений 62 мовами. Проте він здійснив значний вплив і на саму англійську мову. «1984», його термінологія і автор стали специфічними термінами при обговоренні питання приватності і державної безпеки. Так, термін «орвелліанство» став описувати дії або організації, що нагадують про тоталітарне суспільство змальоване у романі, а фраза «Старший Брат пильнує за тобою!» (англ. Big Brother is watching you!) почала позначати будь-який акт спостереження, який сприймається як насильницький.

В 2009 р. впливова британська газета «Таймс» оголосила роман «1984» найважливішою книгою, надрукованою за останні 60 років.[2]

Були часи, коли роман «1984» сприймався настільки революційно і здавався настільки політично небезпечним, що був заборонений деякими бібліотеками Сполучених Штатів, не кажучи вже про тоталітарні режими.[3][4][5]

Роман займає другий номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[6].

Історія створення[ред.ред. код]

У листі до свого видавця Фреда Уорбурга (22 жовтня 1948 року) Орвелл повідомив, що перша ідея щодо роману виникла у нього в 1943 році. Він органічно продовжив тему революції, розкритої в «Колгоспі тварин». Першими назвами роману були «Остання людина в Європі» та «Живі і мертві». З'являються основні моменти і лінії - хвилини ненависті, двозначність, новомова, любов і страх в тоталітарному суспільстві та ін.

У романі простежується також ряд паралелей або навіть запозичень з творчості попередників Орвелла - перш за все, роману-антиутопії Євгена Замятіна «Ми» (Благодійник - Старший Брат; Єдина Держава - Океанія; операція по видаленню з мозку центру фантазії - промивка мізків). Англійська критик Ісаак Дойчер ще в 1955 році звернув увагу, що Орвелл «запозичив ідею, сюжет, головних героїв, символіку і всю атмосферу» замятінского роману «Ми». З іншого боку, деякі дослідники стверджують, що Орвелл прочитав «Ми» вже після власної книги. Але необхідно пам'ятати про той факт, що сам Орвелл написав рецензію на «Ми» в 1946 році, а в листі Глібу Струве 17 лютого 1944 року Орвелл писав так: «Ви мене зацікавили романом "Ми", про який я раніше не чув. Такого роду книги мене дуже цікавлять, і я навіть роблю ескізи для подібної книги, яку рано чи пізно напишу».

Чорновий варіант роману був закінчений в жовтні 1947, однак робота була перервана через загострення туберкульозу. Вийшовши з клініки 28 липня 1948 року, Орвелл приїжджає на острів Джура для закінчення роману. У жовтні він просить Уорбурга надіслати йому друкарку, однак ніхто не погодився їхати на віддалений острів, і тяжкохворий Орвелл передрукував роман сам. Вперше роман було опубліковано 8 червня 1949 року, і він викликав захоплення у критиків та колег - Гакслі, Доса Пассоса, Бертрана Расселла. У 1953 році був випущений радіоспектакль, в 1956 і 1984 роках за романом було знято однойменні фільми. До 1989 року роман було перекладено більш ніж на 65 мов.

Сюжет[ред.ред. код]

Головний герой, Вінстон Сміт, живе в Лондоні, працює в Міністерстві Правди і є членом Зовнішньої Партії. Він не поділяє партійних гасел і ідеологію, і в глибині душі сильно сумнівається в партії, навколишній дійсності і взагалі в усьому тому, в чому тільки можна сумніватися. Щоб «випустити пару» і не зробити нерозважливий вчинок, він купує щоденник, в якому намагається викладати всі свої сумніви. На людях же він намагається виглядати прихильником партійних ідей. Однак він побоюється, що дівчина Джулія, яка працює в тому ж міністерстві, шпигує за ним і хоче викрити його. У той же час він вважає, що високопоставлений співробітник їхнього міністерства, член Внутрішньої Партії О'Браєн, також не поділяє думки партії і є підпільним революціонером.

Одного разу опинившись у районі пролів (пролетаріїв), де члену партії з'являтися небажано, він заходить у крамницю лахмітника Чаррінгтона. Той показує йому кімнату, і Вінстон мріє пожити там хоча б тиждень. На зворотному шляху йому зустрічається Джулія. Сміт розуміє, що вона стежила за ним, і приходить у жах. Він коливається між бажанням убити її і страхом. Однак він перемагає страх і не наважується наздогнати і вбити Джулію. Незабаром Джулія в міністерстві передає йому записку, в якій зізнається йому в коханні. У них зав'язується роман, вони кілька разів на місяць влаштовують побачення, але Вінстона не покидає думка, що вони вже небіжчики (вільні романтичні відносини між чоловіком і жінкою, які є членами партії, заборонені партією). Вони знімають кімнатку у Чаррінгтона, яка стає місцем їх постійних зустрічей. Вінстон і Джулія наважуються на божевільний вчинок і йдуть до О'Браєна і просять, щоб він прийняв їх до підпільного Братства, хоча самі лише припускають, що він у ньому перебуває. О'Браєн їх приймає і дає їм книгу, написану ворогом держави Голдстейном.

Через деякий час їх заарештовують у кімнатці у містера Чаррінгтона, бо цей милий старий виявився співробітником Поліції думок. У Міністерстві Любові Вінстона довго катують. Головним катом, на подив Сміта, виявляється О'Браєн. Спочатку Вінстон намагається боротися і не відрікатися від себе. Однак від постійних фізичних і психічних страждань він поступово відрікається від себе, від своїх поглядів, сподіваючись відректися від них розумом, але не душею. Він відрікається від усього, крім своєї любові до Джулії. Однак і цю любов ламає О'Браєн. Вінстон відрікається, зраджує її, думаючи, що він зрадив її на словах, розумом, від страху. Однак коли він уже «вилікуваний» від революційних настроїв і на волі сидить в кафе і попиває джин, то розуміє, що в той момент, коли він відрікся від неї розумом, він відрікся від неї повністю. Він зрадив свою любов. У цей час по радіо передають повідомлення про перемогу військ Океанії над армією Євразії, після чого Вінстон розуміє, що тепер він повністю вилікувався. Тепер він дійсно любить партію, дійсно любить Старшого Брата.

Персонажі[ред.ред. код]

Основні персонажі[ред.ред. код]

  • Вінстон Сміт (англ. Winston Smith) — головний герой, 39-річний чоловік. Народився в Лондоні в 1944 або 1945 році — точну дату встановити неможливо. З молодих років працює в Міністерстві Правди, у відділі документації: в його обов'язки входить внесення змін до документів, які містять факти, що суперечать партійній пропаганді. Зовні він вдає, що є прихильником партійних ідей, тоді як в душі глибоко їх ненавидить. Протягом усього роману одягнений в уніформу партійного працівника Зовнішньої Партії.
  • Джулія (англ. Julia) — дівчина, закохана в головного героя. Їй 26 років, у неї пишне каштанове волосся і карі очі, тонка талія, перетягнута червоним поясом Молодіжного Антистатевого Союзу. Працює в Міністерстві Правди, у відділі літератури. Майстерно прикидається лютою прихильницею Партії, в той час як постійно порушує партійні закони.
  • О'Браєн (англ. O'Brien) — антагоніст, високопоставлений член Внутрішньої Партії. Зображається як «високий кремезний чоловік з товстою шиєю і грубим глузливим обличчам». Однак при цьому О'Браєн не позбавлений чарівності, розумний, а зовнішність боксера-важкоатлета в поєднанні з вихованістю дає дивний контраст.

Епізодичні персонажі[ред.ред. код]

  • Містер Чаррінгтон (англ. Charrington) — продавець антикварної крамниці, в дійсності є агентом Поліції думок. Здає Вінстону і Джулії кімнату, пізніше керує їхнім арештом.
  • Сайм (англ. Syme) — освічений колега Вінстона. Один з найбільш симпатичних йому людей. Є філологом і працює над 11-м виданням словника новомови.
  • Парсонс (англ. Parsons) — сусід і колега Вінстона. Описується як товстий, активний чоловік років 35, від якого завжди пахне потом. Вінстон і Сайм не надто його люблять. Він є ідеальним членом партії — енергійний, працездатний, не схильний до міркувань, беззаперечно вірить всьому, чого навчає партія. Є головним активістом туристичних походів і партійних акцій. Неймовірно дурний, але добродушний; дуже любить дітей. Пізніше був заарештований поліцією думок за вказівкою своєї дочки і «розпорошений».
  • Амплфорт (англ. Ampleforth) — колега Вінстона, співробітник Міністерства Правди. Описується як високий, незграбний чоловік з вухами, покритими шерстю. За спеціалізацією — поет, вважається одним з найкращих фахівців по римі і так званим «канонічним текстам» (тобто перекладам поетичних творів з класичної англійської мови на новомову). У третій частині роману опиняється в камері попереднього ув'язнення разом з Вінстоном, після чого зникає в «кімнаті 101».
  • Мартін (англ. Martin) — слуга О'Браєна, описується як низькорослий щуплий чоловік з монголоїдним обличчам, в білому костюмі слуги.

Персонажі, що згадуються в романі, але не беруть участі в його подіях[ред.ред. код]

  • Старший Брат (інший, менш точний варіант перекладу — Великий Брат) (англ. Big Brother) — одноосібний лідер партії. Зображується як чорновусий чоловік середніх років. Затвердження одноосібної влади Старшого Брата почалося в 1960 році, з цього часу почалося винищення керівників партії, які безпосередньо брали участь у революції; цей процес завершився на початку 1970-х років. Можливо, Старший Брат не існував у реальності і є вигаданою особою.
  • Еммануель Голдстейн (англ. Emmanuel Goldstein) — ворог держави №1. Колись він був одним з вождів революції, але пізніше, за офіційною версією партії, зрадив її і втік за кордон. В Океанії вважається, що він створив таємне Братство, метою якого є боротьба з партією. Вважається номінальним автором книги «Теорія і практика олігархічного колективізму» (хоча зі слів О'Браєна, можливо книга сфабрикована ідеологами внутрішньої партії для полегшення процесу виявлення і вилову інакомислячих).
  • Кетрін (англ. Katharine) — формально дружина Вінстона, фактично розлучена з ним і фігурує тільки в спогадах головного героя. Описується як висока блондинка з благородним профілем; проте, при своїй зовнішній привабливості вона, за словами Вінстона, — «найдурніша істота», з якою будь-коли він був знайомий. Глибоко віддана партійним ідеям, відчувала величезну відразу до сексу, але щотижня вимагала від Вінстона «виконання партійного боргу» для зачаття дитини. Після серії невдалих спроб завагітніти покинула Вінстона.
  • Джонс (англ. Jones), Ааронсон (англ. Aaronson) і Резерфорд (англ. Rutherford) — колишні високопоставлені члени внутрішньої партії. Вони були першими лідерами революції, однак пізніше звинувачені в зраді революції і заарештовані. Під тортурами вони зізналися у всіх злочинах, в яких їх звинувачувала партія, були помилувані, тимчасово звільнені, проте потім майже відразу повторно засуджені і розстріляні. Під час своєї роботи Вінстон випадково виявив доказ їх невинності — фотографію учасників партійної конференції в Нью-Йорку, на якій вони були присутні. Фотографія була зроблена в 1960 році, в той час, коли, згідно зі звинуваченнями, вони перебували на таємному євразійському аеродромі в Сибіру, де спілкувалися з представниками євразійської розвідки.

Підсумок[ред.ред. код]

Орвелл демонструє своє сприйняття антиутопії у не надто віддаленому від автора майбутньому. Рік, у якому відбуваються події, 1984-й, за словами головного героя, визначено приблизно, оскільки можливості відновити хронологію подій і визначити точніше, не залишилось. Вигадані технологічні досягнення, такі як телеекрани, використовуються на користь системи для розширення контролю як над членами Партії, так і над народними масами (т. зв. «пролями» — від «пролетар»), проте не для покращення якості їх життя. Досконалі стратегії, такі як перманентна війна, використовуються, щоб заперечувати необхідність освіти пролів для розуміння потенціалу кращого життя. Причиною цього є утримання правлячою олігархією повної влади довічно.

Прообрази[ред.ред. код]

Багато аспектів океанічного суспільства Орвелл засновував, емпатуючи еру Сталіна у Радянському Союзі.

Наприклад, «Двохвилинка Ненависті», прослідковується притаманною Сталіну демонізацією його ворогів і супротивників, а опис самого Старшого Брата має фізичну подібність до власне образу Сталіна.

Протагоніст твору Вінстон Сміт отримав своє ім'я на честь Вінстона Черчилля, лідера англійської партії консерваторів, яка суперечила політичним поглядам Орвелла.

Прототипом Еммануеля Голдстейна став Лев Троцький.

Прототипом Ааронсона став, ймовірно, Григорій Зінов'єв, чиє справжнє по-батькові - Ааронович, а прототипом Резерфорда - Лев Каменєв, справжнє прізвище якого - Розенфельд).

Серед специфічної літератури, впливу якої міг зазнати Орвел, можна назвати:

Історія написання[ред.ред. код]

Робоча назва роману, над написанням якого Орвелл працював протягом 1940-х років, звучала як «Остання людина в Європі» (англ. «The Last Man in Europe»). Відомо, що видавець книги Фредерік Варбург наполягав на зміні назви для підвищення інтересу потенційних читачів. Причини, через які автор зупинився на назві «1984», до кінця не ясні. Найбільш поширеною є думка, що рік дії роману обраний простою перестановкою останніх двох цифр року написання роману - 1948.

Світ «1984»[ред.ред. код]

Соціальна піраміда класів описаних у романі, зі Старшим Братом на верхівці

У романі описується світ де панує тоталітарний режим у своїй найвищій формі — режим, який пізнав свою тоталітарну природу й поклав собі за мету зберегтися вічно. Увесь світ поділився на три гігантські блоки, які не відрізняються один від одного ідеологією, проте ведуть між собою безперервну війну. Суспільство у кожному із блоків розділене на три класи: Внутрішню Партію, Зовнішню партію й пролів (див. піраміду праворуч). Ідеологія Партії базується на тому положенні, що всі суспільства поділяються на клас при владі, клас, який рветься до влади, й пролів, які не мають жодного значення. Клас при владі може вічно залишатися таким, якщо систематично й безперервно винищуватиме клас, який рветься до влади. Внутрішня Партія залишатиметься при владі вічно, якщо безжалісно й послідовно винищуватиме Зовнішню партію.

Роман фокусується на Вінстонові Сміті — члені зовнішньої партії, який, згідно з ідеологією носить у собі зерно бунту проти влади. Йому здається, що супротив, який визріває у ньому, притаманний лише йому одному. Спершу Орвелл хотів назвати свій роман «Остання людина Європи».[8] Проте ця назва була відкинута, як не досить зловісна і така, що накладала певний штамп героїзму на протагоніста.

Хоча лінія роману нерозривна, його можна описати як такий, що має три частини. Фактично деякі видавці публікують роман у трьох частинах. Перша частина пов'язана із Вінстоновим баченням світу. Друга — із забороненими сексуальними стосунками Вінстона із Джулією і його згодою долучитися до повстання проти Партії. Третя — із арештом Вінстона Поліцією Думок і його ув'язненням у Міністерстві Любові. Врешті-решт, за допомогою Міністерства Любові головний герой пізнає велич і красу ідеології Партії. Подальша його доля не відслідковується. Він може загинути в казематах або ж долучитися до вибраних — зрозуміло лише, що Партія знову перемогла й правитиме вічно.

Розгортання подій[ред.ред. код]

Вінстон Сміт, член Зовнішньої Партії, мешкає у руїнах Лондона, головного міста Злітно-посадкової Смуги № 1 — прифронтової провінції тоталітарної супердержави Океанія.

Реалії світу в романі[ред.ред. код]

У романі описується масштабне та послідовне використання державою пропаганди, започатковане тоталітарними режимами Гітлера та Сталіна.

Новомова[ред.ред. код]

«Новомова» - особлива форма мови і словникового запасу, які поширюються в Океанії. Нова мова формувалася за принципом «неможливо зробити (і навіть подумати) те, що не можна виразити словами». Тому з кожним новим виданням словника новомови з нього викидалися слова і поняття, чужі панівній ідеології.

«Кожне скорочення було успіхом, бо чим менший вибір слів, тим менша спокуса задуматися».

Зате з'являлися нові слова, в основному, скорочення більш довгих фраз, що теж допомагало позбутися від багатозначності старомови. Наприклад, фраза «ідейно міцний речекряк» означала похвалу людині, яка говорить ідеологічно вивірено, «без участі вищих нервових центрів».

Міністерства Океанії[ред.ред. код]

У Лондоні, столиці Злітної Смуги I, розташовані чотири міністерства управління Океанії в пірамідальних будівлях (близько 300 метрів заввишки), на фасадах яких можна побачити три гасла Партії. У зв'язку з тим, що особливості адміністративного устрою Океанії в романі не описані, залишається неясним, чи є ці міністерства органами центрального уряду, або ж це управління відповідних центральних міністерств по провінції Злітної смуги I держави Океанія.

Міністерство Миру
англ. Minipax: новомова: Мінімир
Відповідає за проведення військових дій і повідомляє про події безперервної війни між Океанією та іншими світовими державами.
Міністерство Достатку
англ. Miniplenty: новомова: Мінідост
Нормує і контролює поставки їжі, товарів і предметів побуту. Кожен квартал Мінідост публікує несправжні заяви про поліпшення рівня життя, в той час як в дійсності воно, як правило, скорочує і зменшує найменування, доступність і кількість товарів народного споживання. Міністерство правди підкріплює заяви Міністерства Достатку шляхом виправлення економічної інформації для підтвердження поточного, «поліпшеного» рівня життя.
Міністерство Правди
англ. Minitrue: новомова: Мініправ
Місце роботи головного героя роману, займається безперервною фальсифікацією різної історичної інформації (статистичних даних, історичних фактів) на всіх рівнях інформування населення: ЗМІ, книгах, освіті, мистецтві, спорті. Займається не тільки переписуванням і інтерпретацією реальних подій, а й створює повністю вигадані події і людей. Так Вінстон Сміт придумав біографію товариша Огілві - зразкового громадянина, який віддав своє життя заради Партії. (Частина I, Глава IV)
Міністерство Кохання
англ. Miniluv: новомова: Мінікох
Займається розпізнаванням і перевихованням та знищенням («розпиленням») справжніх і потенційних думкозлочинців. Як Вінстон знає зі свого досвіду, думкозлочинців ламають фізично і морально, використовуючи тортури і психологічний тиск, а потім, коли ті знаходяться на межі повної розумової і духовної капітуляції, відправляють в кімнату 101 випробувати «те, що найгірше на світі» - поки любов до Старшого Брата остаточно не витісняє все, що у них залишилось - незалежність мислення і людські почуття.

Назви міністерств на новомові є антонімами до їх справжнім функцій та прикладом двоміркування —

« Міністерство Миру займається війною, Міністерство Правди — брехнею, Міністерство Любові — тортурами, а Міністерство Достатку — старвацією.  »

— Частина II, Глава IX — Глава I книги Гольдштайна

Двоміркування — найтяжчий з можливих злочинів в Океанії, карається смертю. Під це поняття потрапляє будь-яка необережна думка члена АНГСОЦу, будь-який необережний жест або слово. Неправильний, з точки зору ідеології правлячої партії, вираз обличчя також є різновидом злочину. Боротьбою з думкозлочинцями в Океанії займалася поліція думок, допити обвинувачених проходили в Міністерстві Кохання. Для виявлення підозрюваних використовувалося стеження, яку вели за громадянами агенти поліції думок і добровольці (в тому числі - найближчі родичі думкозлочинців), а також телеекрани.

Телеекран[ред.ред. код]

Телеекран — пристрій, що сполучає в собі телевізор з єдиним каналом і відеокамеру, яку не можна вимкнути. У кожному приміщенні, де бували члени партії, перебував окремий телеекран, через який цілодобово транслювалися передачі і проводилося стеження за людьми. Телеекрани практично повністю були відсутні в будинках безпартійних, а в будинках членів Внутрішньої Партії, хоча і були в обов'язковому порядку, але, можливо, були забезпечені вимикачем, яким можна було скористатися на не більше ніж півгодини на день.

Партія[ред.ред. код]

« Ідеали встановлені Партією були чимось величезним, жахливим і блискотливим — світ сталі і бетону, жахливих походів військ і страхітливої зброї — нація воїнів і фанатиків, що марширують уперед у досконалій єдності, усі думають однакові думки, носять однаковий одяг і кричать однакові гасла, безупинно працюють, борються, святкують, піддаються гонінням — триста мільйонів людей і усі з однаковим обличчям. Дійсністю ж були гнилі й брудні міста, де недогодовувані люди перетасовувалися вперед і назад у промоклому взутті, у латаних будинках XIX сторіччя, в яких завжди смерділо капустою і поганими туалетами. Здавалося, він бачить видіння Лондона, великого і зруйнованого, міста мільйона урн для сміття, і змішаним із ним було зображення Місіс Парсонс, жінки зі зморшкуватим обличчям і тонким волоссям, яка безпорадно поралася коло заблокованої стічної труби.  »

— Частина I, Глава VII

Три гасла Партії, які усюди зображаються:

  • ВІЙНА — ЦЕ МИР
  • СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО
  • НЕЗНАННЯ — ЦЕ СИЛА
« Партія прагне влади повністю задля власної користі… Ми відмінні від усіх олігархій минулого у тому, що ми знаємо, що ми робимо. Решта, навіть ті, які були схожими на нас, були боягузами і лицемірами. Німецькі нацисти і російські комуністи дійшли дуже близько до нас в їх методах, але вони ніколи не мали хоробрості, щоб визнати власні мотиви. Вони уявляли, можливо вони навіть вірили, що вони здобули владу проти власної волі і на обмежений час, і що якраз за рогом знаходиться рай, у якому люди були б вільними й рівними. Ми не такі. Ми знаємо, що ніхто і ніколи не захоплює владу із наміром відмовитися від неї. Влада — не засіб, влада — мета. Жоден не встановлює диктатуру для того, щоб зберегти революцію; це революцію здійснюють для того, щоб встановити диктатуру. Мета переслідування — переслідування. Мета тортур — тортури. Мета влади — влада.  »

— Частина III, Глава III

Думкозлочин[ред.ред. код]

Думкозлочин (англ. thoughtcrime) — єдиний злочин в Океанії, що карався смертю. Під це поняття попадав навіть не просто вчинок, а тільки сама думка про нього. Ідеологія проголошувала — подумавши про правопорушення, людина сама підписувала собі смертний вирок, який рано чи пізно, проте завжди невідступно досягав її в застінках Міністерства Любові. Репресивним органом, котрий запобігав думкозлочину, була Поліція думки.

Поліція думки (англ. Thought Police) не займалася простим виконанням вироків. В її функції входило доведення порушнику, що він був не правим. «Злочинець» знищувався тільки після того, як він щиросердно (за цим жорстко слідкували, «обманщиків» обробляли далі) погоджувався з постулатами ідеології і сам просив для себе смертного вироку за свої «злочини». Деяких навіть випускали на волю, щоб людина «дозріла» самостійно і сама повернулася для виконання смертного вироку. Таким чином, система не просто мстила «віровідступникам», що не покаялися, а вбивала їх від безсилля, знищуючи їх в цілому, тобто разом із вірою.

Політична карта світу 1984 (бачення)

Політична географія[ред.ред. код]

Дія роману відбувається в 1984 році в Лондоні - головному місті Військово-повітряної Зони №1, (ще один варіант перекладу - «Злітної смуги I», англ. Airstrip One), колишньої Великобританії, яка, в свою чергу, є третьою за чисельністю населення провінцією тоталітарної держави Океанія. Океанія знаходиться в стані перманентної війни з двома іншими тоталітарними наддержавами - Євразією і Остазією.

Світ контролюється трьома тоталітарними наддержавами, які ведуть між собою нескінченну війну.

  • Океанія (англ. Oceania) — займає третину земної кулі, включає в себе обидві Америки, Великобританію, Австралазію, всі острови у Атлантичному океані, південь Африки і, власне, Океанію. У романі нічого не говориться про приналежність Антарктиди до Океанії, проте згадується, що на цьому континенті знаходяться секретні океанійські полігони. Виникла шляхом поглинання Сполученими Штатами Британської імперії. Назва походить від того, що Океанія має вихід до всіх чотирьох океанів. Державна ідеологія - «англійський соціалізм» (АНГСОЦ).
  • Євразія (англ. Eurasia) — охоплює території колишнього Радянського Союзу, Європи та Туреччини. Утворилася внаслідок захоплення Росією європейських країн. Державна ідеологія - «нео-більшовизм».
  • Остазія (англ. Eastasia) — найменша за територією супердержава, однак з найбільшим населенням, оскільки займає території Китаю, Японії, Кореї, частково Монголії та Індії. Для найменування державної ідеології цієї країни використовується китайське слово, яке Голдстейн в своїй книзі переводить як «культ смерті», «стирання особистості» або «самозабуття».

Північна Африка, Середній Схід і Південно-Східна Азія, а також арктична полярна шапка є спірними територіями, за володіння якими воюють три наддержави. Ці території постійно переходять від однієї країни до іншої, так як жодна з держав не може добитися перемоги. Війна ведеться тільки на спірних територіях - кожна з наддержав настільки сильна, що не може бути завойована навіть об'єднаними силами двох інших, тому держави утримуються від великих наступальних операцій. Жодна з наддержав не нападає на власне територію іншої держави, скажімо, Євразія запросто могла б захопити Британські острови або Океанія просунутися до Рейну чи навіть Вісли. Така рівновага гарантує, за задумом еліти трьох країн, їхнє вічне панування над світом.

Згідно з книгою Голдстейна, «АНГСОЦ», «нео-більшовизм» і «культ смерті» мають багато спільного - це тоталітарні ідеології, що пропагують мілітаризм і культ особистості вождя.

Історія[ред.ред. код]

Згідно зі спогадами Вінстона Сміта в книзі, яку приписують Еммануелю Голдстейну, незабаром після Другої світової війни Великобританія була розірвана зсередини громадянською війною, в якій брали участь різні ворожі угруповання. Ослаблення країни внаслідок руйнівної громадянської війни призвело до її поглинання новою світовою наддержавою - Океанією. Приблизно в цей же час Радянський Союз почав свою експансію в Західну Європу і утворив новий союз під назвою Євразія, а ще через деякий час в Східній Азії утворився третій центр сили - Остазія.

Новий розклад сил на політичній карті світу був порушений Третьою світовою війною, яка викликала катастрофічні руйнування по всьому світу через те, що війна з наземної переросла в ядерну. Сотні ядерних вибухів в 1950-х роках знищили безліч міст в Європі, Північній Америці та європейській частини Росії. Зрозумівши небезпеку власного знищення в результаті такої війни, наддержави відмовилися від використання зброї масового ураження; проте, наземна і повітряна війна між ними тривала й надалі.

Всі три держави продовжували накопичувати атомні бомби в розрахунку на те, що рано чи пізно випаде нагода, коли вони зможуть вирішити війну в свою користь. Війни між державами велися за Екваторіальну Африку або країни Близького Сходу, за індонезійський архіпелаг, але не за землю, а за робочі руки, щоб виробляти якомога більше зброї і захоплювати нові території і нові робочі руки.

Насправді ж ці держави не тільки не могли підкорити одна іншу, але і не отримали б від цього ніякої вигоди. Умови життя в них були дуже схожі (та ж пірамідальна структура, той же культ напівбога-вождя, та ж економіка). Автор називає війну наддержав шахрайством, схожим на сутички жуйних тварин, чиї роги ростуть під таким кутом, що не здатні поранити суперника.

Правлячі групи присвятили себе завоюванню світу, але разом з тим вони розуміли, що війна повинна тривати постійно, без перемоги. Її головна мета - зберегти суспільний лад, знищуючи не тільки людські життя, а й плоди людської праці, так як було ясно, що загальне зростання добробуту загрожує ієрархічному суспільству загибеллю, позбавляючи тим самим влади правлячі групи. Якщо величезна маса людей стане грамотною, навчиться думати самостійно, то вона просто «викине» привілейоване меншість за непотрібністю. Війна ж і голод допомагали тримати людей, які отупіли від злиднів, бажаючи жити в покорі.

Суспільство[ред.ред. код]

Океанія - держава з жорстоким тоталітарним устроєм. Жителі позбавлені громадянських прав та індивідуальності. У партійному суспільстві, крім культу особи Старшого Брата і беззаперечного підпорядкування владі, всі зобов'язані дотримуватися пуританських поглядів і всім молодим людям рекомендують входити в так званий Молодіжний Антистатевий Союз, де їм навіюється відраза до статевих зв'язків і любові. Любов є думкозлочином, а шлюби укладаються виключно в репродуктивних цілях. Однак партія з часом планує усунути і цей залишок особистого простору людей, розробивши метод усунення медичним шляхом фізіологічної потреби людини до любовної близькості з подальшим переходом на запліднення шляхом штучного запліднення.

В Океанії діє жорстка соціальна ієрархія. Парламенту і уряду не існує, вся влада зосереджена в руках партії АНГСОЦу, яка ділиться на Зовнішню партію і Внутрішню партію. Найвищою суспільною кастою є Внутрішня Партія, до якої входять вищі чини міністерств і інше вище керівництво Океанії. В руках Внутрішньої Партії зосереджена вся влада і багатства Океанії. На відміну від членів Зовнішньої Партії, які є майже жебраками, члени Внутрішньої Партії отримують велику зарплату і мають доступ до таких рідкісних продуктів, як чай, білий хліб, а також до таких, до яких члени Зовнішньої Партії не мають доступу, як: молоко, справжня кава, вино і фрукти. Середньою кастою є Зовнішня Партія, до якої входять незліченні номенклатурні працівники і нижчі члени Партії. Члени Зовнішньої Партії живуть в злиднях і постійно перебувають під наглядом Поліції Думок.

Члени Партії зобов'язані віддавати своїх дітей в скаути, військово-політичну молодіжну організацію, де дітям нав'язується любов до Партії і Старшого Брата. Також дітей тренують як майбутніх солдатів, інформаторів і співробітників поліції думок, наприклад, вчать стежити за батьками. У книзі згадувалося, що в газетах майже щодня з'являлися повідомлення про дітей, які викрили родичів в думкозлочині і здали їх поліції думок.

Нижчою кастою є безпартійний пролетаріат (на новомові - проли), які, так само, як і Зовнішня партія, мають потреби, але, на відміну від Зовнішньої Партії, проли є самі по собі, в їх будинках майже відсутні телеекрани і поширюються злочинність і спекуляція. Проли становлять близько 85% всього населення Океанії і є основним джерелом доходів.

Також в романі є натяки на існування каст, які перебувають ще вище Внутрішньої партії.

АНГСОЦ[ред.ред. код]

АНГСОЦ (англійський соціалізм) виник на основі соціалістичної партії, але оскільки партія постійно переписує історію, неможливо встановити точне походження англійського соціалізму. Океанія виникла в результаті злиття американських держав з Британською імперією. Старший Брат і Еммануель Голдстейн привели партію до перемоги в соціалістичній революції, але потім стали ворогами.

У книзі «Теорія і практика олігархічного колективізму» Голдстейн описує ідеологію партії як олігархічний колективізм, який «відкидає і чорнить все принципи, для яких соціалістичний рух існувало, і робить це від імені соціалізму» (на основі двозначності).

Всюдисущий Старший Брат уособлює партію, його портрети постійно зображуються на плакатах і телеекранами. АНГСОЦ вимагає повного підпорядкування народу - розумового, морального і фізичного. Для досягнення цієї мети партія готова відправляти жителів на тортури (Кімната 101). АНГСОЦ є майстерно складною системою психологічного контролю, який змушує зізнатися в думкозлочині і забути бунтівну думку, любити тільки Старшого брата і партію.

Метою АНГСОЦу є політичний контроль і влада сама по собі, як пояснює О'Брайен Сміту.

Цікаві факти про Океанію[ред.ред. код]

  • Освітня система Океанії спрямована на підтримку якомога нижчої здатності до мислення у пролетарів.
  • Офіційна мова країни «Новомова» (англ. newspeak) перебуває у стадії переходу від «старої мови» до того стану, коли нею не можна буде висловити жодну небезпечну для партії думку (думкозлочин). Перехід полягає не стільки у заміні старих слів новими словами та спрощенням мовних форм, скільки у скороченні словникового запасу і забороні певних слів та їхніх небезпечних значень. Факт постійного зменшення словникового запасу мови вважається її перевагою.
  • Історія Океанії постійно переписується таким чином, щоб викреслити незручні партії випадки, неузгодженості з партійною ідеологією, згадування про людей, яких партія знищила тощо.
  • В Океанії існує культ перемоги, який підтримується повідомленнями (переважно вигаданими) про нові перемоги на фронті, у назвах багатьох товарів, наприклад дуже поширеного джину та кави, міститься слово «перемога».
  • Для пролетарів виробляється окремий шар культури, що складається з низькопробних книг і фільмів переважно на тему сексу та насильства, пісень про любов, які компілюються майже механічно пристроєм, який називається «версифікатор». Пролетарі також люблять грати в лотерею.
  • В Океанії гра в шахи не передбачає можливості перемоги чорних, як підтвердження того, що добро завжди перемагає зло.
  • Партія усіляко пригнічує та обмежує статевий потяг, існує припущення, що метою цього є спрямування невикористаної енергії на корисніші для партії почуття: патріотизм, любов до Старшого брата, ненависть до ворогів тощо.
  • В Океанії повна нестача майже усіх продовольчих і непродовольчих товарів, крім алкогольних напоїв (пиво — для пролетарів, джин — для членів партії). Ціни на спиртне дуже низькі. Замість цукру використовується сахарин, замість чаю — листя чорниці. Джин, кава і шоколад виготовляються із замінників і не схожі на свої справжні відповідники. Водночас, члени внутрішньої партії мають доступ до якісних продуктів.
  • Майже ніхто не пише одне одному листів. Втім, для привітання з якими-небудь подіями існують завчасно вироблені листівки з уже надрукованими привітаннями з усіх можливих нагод.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Знаменита формула «двічі два дорівнює п'яти» прийшла Орвеллу на думку, коли він почув радянське гасло «п'ятирічку в чотири роки».
  • Американська IT-компанія Apple використовувала посилання до роману у відомому рекламному ролику, знятому Рідлі Скоттом і запущеному в 1984 році напередодні випуску Macintosh. У відео представлений виробник комп'ютерів IBM в ролі Старшого Брата.
  • У 2009 році онлайн-магазин Amazon видалив книги письменника Джорджа Орвелла з пристроїв для читання електронних документів Kindle. Користувачі позбулися електронних копій романів «1984» і «Колгосп тварин», на розповсюдження яких, як з'ясувалося, у компанії немає прав.
  • Роман «1984» займає восьме місце в списку «200 кращих книг за версією BBC» (2003).
  • У 2009 році газета The Times включила роман «1984» в список 60 кращих книг, опублікованих за останні 60 років, а журнал Newsweek поставив роман на друге місце в списку ста кращих книг всіх часів і народів. При цьому роман Марґарет Мітчелл «Звіяні вітром» удостоєний в списку 16-го місця, а Біблія зайняла 41-е місце.
  • Книга була заборонена в СРСР до 1988 року. У філософському енциклопедичному словнику 1983 року написано: «За ідейну спадщину Орвелла ведуть гостру боротьбу як реакційні, ультраправі сили, так і дрібнобуржуазні радикали».
  • Роман став основою опери Лоріна Маазеля, її світова прем'єра відбулася в Ковент-Гардені в 2005.

Критика[ред.ред. код]

Російський письменник Едуард Лимонов, відзначаючи талант автора, називав Орвелла «слухняним партійним функціонером соціалістичної партії троцькістського типу».

Поет і публіцист Дмитро Биков вважав роман актуальним, при цьому зазначав зміну ставлення до роману з часом: «... існувала думка, що Орвелл сильний як соціальний мислитель і відносно блідий, трафаретний як художник. Виявилося навпаки».

Письменник і популяризатор науки Кирило Єськов, в своєму есе «Наша відповідь Фукуямою» вельми критично відгукнувся про роман, вважаючи «АНГСОЦ» нежиттєздатним в реальному житті, «якби він існував в грубій реальності, то здох би точно так само, як жахливі уеллсівські марсіани».

Видання українською[ред.ред. код]

У серпні 2015 року, вже після виходу першого повного українського перекладу «1984» зробленого Віктором Шовкуном, розгорівся скандал між видавництвом Жупанського та перекладачем. Спочатку Шовкун звинуватив видавця у непогоджених редагуваннях свого перекладу роману 1984.[9] Тоді, у відповідь, видавець оприлюднив невідредагований варіант перекладу, в якому були вжиті численні русизми.[10]

Продовження[ред.ред. код]

Роман розділено на дві частини: перша — аналіз роману-антиутопії Джорджа Орвелла «1984», друга — сам роман Берджеса.

Перша частина книги. Берджесс аналізує роман Орвелла, вдаючись для більшої повноти і багатогранності до аналізу до різних літературних прийомів — від «уявного

інтерв'ю» до уїдливої пародії.

Друга частина книги. Берджесс пропонує власне бачення недалекого майбутнього. Він описує державу, де пожежники ведуть страйк, поки місто охоплене вогнем, де

вуличні банди досконало знають латинську, але грабують і вбивають невинних, де люди стають заручниками технологій, перетворюючи своє життя на тортури.

  • «1985» — продовження роману «1984», автор — угорський письменник і дисидент Дьйорд Далош.

Цей роман починається зі смерті Старшого Брата і відображає проміжний період між 1984 і більш оптимістичним майбутнім, яке характеризується зниженням

ортодоксії тоталітарної системи, боротьбою з витікаючими звідси державами і знищенням військово-повітряних сил Океанії Євразією.

Екранізації[ред.ред. код]

Див. фільм «Бразилія».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Цей вплив полягав переважно в багатомісячних фізичних тортурах, медичних процедурах і психологічному тиску під час арешту Вінстона Міністерством любові.
  2. Список головних книг за останні 60 років (версія The Times)
  3. Заборонені книги (nuigalway.ie)
  4. Stasi chief was an Orwell fan, bent reality to get room 101
  5. [1]
  6. Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (англ.)
  7. Shelden, Michael (1991). Orwell—The Authorized Biography. New York: HarperCollins. 0060167093. ; pp 430—434
  8. http://www.orwell.ru/a_life/dystopia/e/e_dyst.htm
  9. Віктор Шовкун: Видавцева сваволя калічить переклад — Літературний форум, 15.08.2015
  10. Черговий скандал з перекладами — тепер вже «1984» Орвелла  — 5books.club, 19 серпня 2015

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]