1984 (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва "1984"
1984first.jpg
Обкладинка першого британського видання
Автор Джордж Орвелл
Назва мовою оригіналу Nineteen Eighty-Four
Країна Великобританія
Мова Англійська
Жанр Антиутопія,
політична фантастика,
соціальна фантастика
Видавництво Секер і Уорберг (Лондон)
Публікація 8 червня 1949
ISBN 0-452-28423-6

Commons-logo.svg "1984" у Вікісховищі
Wikiquote-logo.svg "1984" у Вікіцитатах

«1984» (відомий також під назвою Тисяча дев'ятсот вісімдесят четвертий) — Антиутопія англійського письменника Джорджа Орвелла, опублікований 1949 року. Роман розповідає історію Вінстона Сміта і його деградації під впливом[1] тоталітарної держави, в якій він живе.

Роман написаний у 1948 р., і, вибираючи назву, автор переставив дві останні цифри поточного року.

Поряд із «Прекрасним новим світом» (англ. Brave new world) Олдоса Гакслі і «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері, це найвідоміша і найцитованіша антиутопія у літературі.

Роман перекладений 62 мовами. Проте він здійснив значний вплив і на саму англійську мову. «1984», його термінологія і автор стали специфічними термінами при обговоренні питання приватності і державної безпеки. Так, термін «орвелліанство» став описувати дії або організації, що нагадують про тоталітарне суспільство змальоване у романі, а фраза «Старший Брат пильнує за тобою!» (англ. Big Brother is watching you!) почала позначати будь-який акт спостереження, який сприймається як насильницький.

В 2009 р. впливова британська газета «Таймс» оголосила роман «1984» найважливішою книгою, надрукованою за останні 60 років.[2]

Були часи, коли роман «1984» сприймався настільки революційно і здавався настільки політично небезпечним, що був заборонений деякими бібліотеками Сполучених Штатів, не кажучи вже про тоталітарні режими.[3][4][5]

Роман займає другий номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[6].

Сюжет[ред.ред. код]

Головний герой, Вінстон Сміт, живе в Лондоні, працює в Міністерстві Правди і є членом Зовнішньої Партії. Він не поділяє партійних гасел і ідеологію, і в глибині душі сильно сумнівається в партії, навколишній дійсності і взагалі в усьому тому, в чому тільки можна сумніватися. Щоб «випустити пару» і не зробити нерозважливий вчинок, він купує щоденник, в якому намагається викладати всі свої сумніви. На людях же він намагається виглядати прихильником партійних ідей. Однак він побоюється, що дівчина Джулія, яка працює в тому ж міністерстві, шпигує за ним і хоче викрити його. У той же час він вважає, що високопоставлений співробітник їхнього міністерства, член Внутрішньої Партії О'Браєн, також не поділяє думки партії і є підпільним революціонером.

Одного разу опинившись у районі пролів (пролетаріїв), де члену партії з'являтися небажано, він заходить у крамницю лахмітника Чаррінгтона. Той показує йому кімнату, і Вінстон мріє пожити там хоча б тиждень. На зворотному шляху йому зустрічається Джулія. Сміт розуміє, що вона стежила за ним, і приходить у жах. Він коливається між бажанням убити її і страхом. Однак перемагає страх і він не наважується наздогнати і вбити Джулію. Незабаром Джулія в міністерстві передає йому записку, в якій вона зізнається йому в любові. У них зав'язується роман, вони кілька разів на місяць влаштовують побачення, але Вінстона не покидає думка, що вони вже небіжчики (вільні любовні відносини між чоловіком і жінкою, які є членами партії, заборонені партією). Вони знімають кімнатку у Чаррінгтона, яка стає місцем їх постійних зустрічей. Вінстон і Джулія наважаються на божевільний вчинок і йдуть до О'Браєна і просять, щоб він прийняв їх до підпільного Братства, хоча самі лише припускають, що він у ньому перебуває. О'Браєн їх приймає і дає їм книгу, написану ворогом держави Голдстейном.

Через деякий час їх заарештовують у кімнатці у містера Чаррінгтона, бо цей милий старий виявився співробітником Поліції думок. У Міністерстві Любові Вінстона довго катують. Головним катом, на подив Сміта, виявляється О'Браєн. Спочатку Вінстон намагається боротися і не відрікатися від себе. Однак від постійних фізичних і психічних страждань він поступово відрікається від себе, від своїх поглядів, сподіваючись відректися від них розумом, але не душею. Він відрікається від усього, крім своєї любові до Джулії. Однак і цю любов ламає О'Браєн. Вінстон відрікається, зраджує її, думаючи, що він зрадив її на словах, розумом, від страху. Однак коли він уже «вилікуваний» від революційних настроїв і на волі, сидячи в кафе і попиваючи джин, він розуміє, що в той момент, коли відрікся від неї розумом, він відрікся від неї повністю. Він зрадив свою любов. У цей час по радіо передають повідомлення про перемогу військ Океанії над армією Євразії, після чого Вінстон розуміє, що тепер він повністю вилікувався. Тепер він дійсно любить партію, любить Великого Брата.

Персонажі[ред.ред. код]

Основні персонажі[ред.ред. код]

  • Вінстон Сміт (англ. Winston Smith) — головний герой, 39-річний чоловік. Народився в Лондоні в 1944 або 1945 році — точну дату встановити неможливо. З молодих років працює в Міністерстві Правди, у відділі документації: в його обов'язки входить внесення змін до документів, які містять факти, що суперечать партійній пропаганді. Зовні він вдає, що є прихильником партійних ідей, тоді як в душі глибоко їх ненавидить. Протягом усього роману одягнений в уніформу партійного працівника Зовнішньої Партії.
  • Джулія (англ. Julia) — дівчина, закохана в головного героя. Їй 26 років, у неї пишне каштанове волосся і карі очі, тонка талія, перетягнута червоним поясом Молодіжного Антіполового Союзу. Працює в Міністерстві Правди, у відділі літератури. Майстерно прикидається лютою прихильницею Партії, в той час як постійно порушує партійні закони.
  • О'Браєн (англ. O'Brien) — антагоніст, високопоставлений член Внутрішньої Партії. Зображається як «високий кремезний чоловік з товстою шиєю і грубим глузливим обличчам». Однак при цьому О'Браєн не позбавлений чарівності, розумний, а зовнішність боксера-важкоатлета в поєднанні з вихованістю дає дивний контраст.

Епізодичні персонажі[ред.ред. код]

  • Містер Чаррінгтон (англ. Charrington) — продавець антикварної крамниці, в дійсності є агентом Поліції думок. Здає Вінстону і Джулії кімнату, пізніше керує їхнім арештом.
  • Сайм (англ. Syme) — освітчений колега Вінстона. Один з найбільш симпатичних йому людей. Є філологом і працює над 11-м виданням словника новомови.
  • Парсонс (англ. Parsons) — сусід і колега Вінстона. Описується як товстий, активний чоловік років 35, від якого завжди пахне потом. Вінстон і Сайм не надто його люблять. Він є ідеальним членом партії — енергійний, працездатний, не схильний до міркувань, беззаперечно вірить всьому, чого навчає партія. Є головним активістом туристичних походів і партійних акцій. Неймовірно дурний, але добродушний; дуже любить дітей. Пізніше був заарештований поліцією думок за наводкою своєї дочки і «розпорошений».
  • Амплфорт (англ. Ampleforth) — колега Вінстона, співробітник Міністерства Правди. Описується як високий, незграбний чоловік з вухами, покритими шерстю. За спеціалізацією — поет, вважається одним з найкращих фахівців по римі і так званим «канонічним текстам» (тобто перекладам поетичних творів з класичної англійської мови на новомову). У третій частині роману опиняється в камері попереднього ув'язнення разом з Вінстоном, після чого зникає в «кімнаті 101».
  • Мартін (англ. Martin) — слуга О'Браєна, описується як низькорослий щуплий чоловік з монголоїдним обличчам, в білому костюмі слуги.

Персонажі, що згадуються в романі, але не беруть участі в його подіях[ред.ред. код]

  • Старший Брат (інший, менш точний варіант перекладу — Великий Брат) (англ. Big Brother) — одноосібний лідер партії. Зображується як чорновусий чоловік середніх років. Затвердження одноосібної влади Старшого Брата почалося в 1960 році, з цього часу почалося винищення керівників партії, які безпосередньо брали участь у революції; цей процес завершився на початку 1970-х років. Можливо, Старший Брат не існував у реальності і є вигаданою особою.
  • Еммануель Голдстейн (англ. Emmanuel Goldstein) — ворог держави № 1. Колись він був одним з вождів революції, але пізніше, за офіційною версією партії, зрадив її і втік за кордон. В Океанії вважається, що він створив таємне Братство, метою якого є боротьба з партією. Вважається номінальним автором книги «Теорія і практика олігархічного колективізму» (хоча зі слів О'Браєна, можливо книга сфабрикована ідеологами внутрішньої партії для полегшення процесу виявлення і вилову інакомислячих).
  • Кетрін (англ. Katharine) — формально дружина Вінстона, фактично розлучена з ним і фігурує тільки в спогадах головного героя. Описується як висока блондинка з благородним профілем; проте, при своїй зовнішній привабливості вона, за словами Вінстона, — «найдурніша істота», з якою будь-коли він був знайомий. Глибоко віддана партійним ідеям, відчувала величезну відразу до сексу, але щотижня вимагала від Вінстона «виконання партійного боргу» для зачаття дитини. Після серії невдалих спроб завагітніти покинула Вінстона.
  • Джонс (англ. Jones), Ааронсон (англ. Aaronson) і Резерфорд (англ. Rutherford) — колишні високопоставлені члени внутрішньої партії. Вони були першими лідерами революції, однак пізніше звинувачені в зраді революції і заарештовані. Під тортурами вони зізналися у всіх злочинах, в яких їх звинувачувала партія, були помилувані, тимчасово звільнені, проте потім майже відразу повторно засуджені і розстріляні. Під час своєї роботи Вінстон випадково виявив доказ їх невинності — фотографію учасників партійної конференції в Нью-Йорку, на якій вони були присутні. Фотографія була зроблена в 1960 році, в той час, коли, згідно зі звинуваченнями, вони перебували на таємному євразійському аеродромі в Сибіру, де спілкувалися з представниками євразійської розвідки.

Підсумок[ред.ред. код]

Орвелл демонструє своє сприйняття антиутопії у не надто віддаленому від автора майбутньому. Рік, у якому відбуваються події, 1984-й, за словами головного героя, визначено приблизно, оскільки можливості відновити хронологію подій і визначити точніше, не залишилось. Вигадані технологічні досягнення, такі як телеекрани, використовуються на користь системи для розширення контролю як над членами Партії, так і над народними масами (т.зв. «пролями» — від «пролетар»), проте не для покращення якості їх життя. Досконалі стратегії, такі як перманентна війна, використовуються, щоб заперечувати необхідність освіти пролів для розуміння потенціалу кращого життя. Причиною цього є утримання правлячою олігархією повної влади довічно.

Прообрази[ред.ред. код]

Багато аспектів океанічного суспільства Орвелл засновував, емпатуючи еру Сталіна у Радянському Союзі.

Наприклад, «Двохвилинка Ненависті», послідковується притаманною Сталіну демонізацією його ворогів і супротивників, а опис самого Старшого Брата має фізичну подібність до власне образу Сталіна.

Серед специфічної літератури, впливу якої міг зазнати Орвел, можна назвати:

Світ «1984»[ред.ред. код]

Соціальна піраміда класів описаних у романі, зі Старшим Братом на верхівці

У романі описується світ де панує тоталітарний режим у своїй найвищій формі — режим, який пізнав свою тоталітарну природу й поклав собі за мету зберегтися вічно. Увесь світ поділився на три гігантські блоки, які не відрізняються один від одного ідеологією, проте ведуть між собою безперервну війну. Суспільство у кожному із блоків розділене на три класи: Внутрішню Партію, Зовнішню партію й пролів (див. піраміду праворуч). Ідеологія Партії базується на тому положенні, що всі суспільства поділяються на клас при владі, клас, який рветься до влади, й пролів, які не мають жодного значення. Клас при владі може вічно залишатися таким, якщо систематично й безперервно винищуватиме клас, який рветься до влади. Внутрішня Партія залишатиметься при владі вічно, якщо безжалісно й послідовно винищуватиме Зовнішню партію.

Роман фокусується на Вінстонові Сміті — члені зовнішньої партії, який, згідно з ідеологією носить у собі зерно бунту проти влади. Йому здається, що супротив, який визріває у ньому, притаманний лише йому одному. Спершу Орвелл хотів назвати свій роман «Остання людина Європи».[8] Проте ця назва була відкинута, як не досить зловісна і така, що накладала певний штамп героїзму на протагоніста.

Хоча лінія роману нерозривна, його можна описати як такий, що має три частини. Фактично деякі видавці публікують роман у трьох частинах. Перша частина пов'язана із Вінстоновим баченням світу. Друга — із забороненими сексуальними стосунками Вінстона із Джулією і його згодою долучитися до повстання проти Партії. Третя — із арештом Вінстона Поліцією Думок і його ув'язненням у Міністерстві Любові. Врешті-решт, за допомогою Міністерства Любові головний герой пізнає велич і красу ідеології Партії. Подальша його доля не відслідковується. Він може загинути в казематах або ж долучитися до вибраних — зрозуміло лише, що Партія знову перемогла й правитиме вічно.

Розгортання подій[ред.ред. код]

Вінстон Сміт, член Зовнішньої Партії, мешкає у руїнах Лондона, головного міста Злітно-посадкової Смуги № 1 — прифронтової провінції тоталітарної супердержави Океанія.

Реалії світу в романі[ред.ред. код]

У романі описується масштабне та послідовне використання державою пропаганди, започатковане тоталітарними режимами Гітлера та Сталіна.

Міністерства Океанії[ред.ред. код]

Чотири міністерства Океанії розташовуються у величезних пірамідальних спорудах, кожна по 300 метрів заввишки і видимі по всьому Лондону. На фасадах міністерств зображені три партійних гасла.

Міністерство Миру
Новомова: Мінімир.
Веде вічну війну.
Міністерство Достатку
Новомова: Мінідост.
Відповідає за нормування продуктів і їх контроль.
Міністерство Правди
Новомова: Мініправ.
Рука пропаганди океанічного режиму, контролює інформацію: літературу, пропаганду, партійну організацію, програми телеекранів.
Міністерство Кохання
Новомова: Мінікох.
Агентство відповідальне за ідентифікацію, моніторинг, арешти і тортури дисидентів, справжніх чи уявних.

Назви міністерств є прикладом двоміркування —

« Міністерство Миру займається війною, Міністерство Правди — брехнею, Міністерство Любові — тортурами, а Міністерство Достатку — старвацією.  »

— Частина II, Глава IX — Глава I книги Гольдштайна

Партія[ред.ред. код]

« Ідеали встановлені Партією були чимось величезним, жахливим і блискотливим — світ сталі і бетону, жахливих походів військ і страхітливої зброї — нація воїнів і фанатиків, що марширують уперед у досконалій єдності, усі думають однакові думки, носять однаковий одяг і кричать однакові гасла, безупинно працюють, борються, святкують, піддаються гонінням — триста мільйонів людей і усі з однаковим обличчям. Дійсністю ж були гнилі й брудні міста, де недогодовувані люди перетасовувалися вперед і назад у промоклому взутті, у латаних будинках XIX сторіччя, в яких завжди смерділо капустою і поганими туалетами. Здавалося, він бачить видіння Лондона, великого і зруйнованого, міста мільйона урн для сміття, і змішаним із ним було зображення Місіс Парсонс, жінки зі зморшкуватим обличчям і тонким волоссям, яка безпорадно поралася коло заблокованої стічної труби.  »

— Частина I, Глава VII

Три гасла Партії, які усюди зображаються:

  • ВІЙНА — ЦЕ МИР
  • СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО
  • НЕЗНАННЯ — ЦЕ СИЛА
« Партія прагне влади повністю задля власної користі… Ми відмінні від усіх олігархій минулого у тому, що ми знаємо, що ми робимо. Решта, навіть ті, які були схожими на нас, були боягузами і лицемірами. Німецькі нацисти і російські комуністи дійшли дуже близько до нас в їх методах, але вони ніколи не мали хоробрості, щоб визнати власні мотиви. Вони уявляли, можливо вони навіть вірили, що вони здобули владу проти власної волі і на обмежений час, і що якраз за рогом знаходиться рай, у якому люди були б вільними й рівними. Ми не такі. Ми знаємо, що ніхто і ніколи не захоплює владу із наміром відмовитися від неї. Влада — не засіб, влада — мета. Жоден не встановлює диктатуру для того, щоб зберегти революцію; це революцію здійснюють для того, щоб встановити диктатуру. Мета переслідування — переслідування. Мета тортур — тортури. Мета влади — влада.  »

— Частина III, Глава III

Думкозлочин[ред.ред. код]

Думкозлочин (англ. thoughtcrime) — єдиний злочин в Океанії, що карався смертю. Під це поняття попадав навіть не просто вчинок, а тільки сама думка про нього. Ідеологія проголошувала — подумавши про правопорушення, людина сама підписувала собі смертний вирок, який рано чи пізно, проте завжди невідступно досягав її в застінках Міністерства Любові. Репресивним органом, котрий запобігав думкозлочину, була Поліція думки.

Поліція думки (англ. Thought Police) не займалася простим виконанням вироків. В її функції входило доведення порушнику, що він був не правим. «Злочинець» знищувався тільки після того, як він щиросердно (за цим жорстко слідкували, «обманщиків» обробляли далі) погоджувався з постулатами ідеології і сам просив для себе смертного вироку за свої «злочини». Деяких навіть випускали на волю, щоб людина «дозріла» самостійно і сама повернулася для виконання смертного вироку. Таким чином, система не просто мстила «віровідступникам», що не покаялися, а вбивала їх від безсилля, знищуючи їх в цілому, тобто разом із вірою.

Політична карта світу 1984 (бачення)

Політична географія[ред.ред. код]

Світ контролюється трьома тоталітарними наддержавами, які ведуть між собою нескінченну війну.

  • Океанія (ідеологія: Інгсоц або Англійський Соціалізм) — займає обидві Америки, всі острови у Атлантичному океані, південь Африки та Австралазію. Виникла шляхом поглинання Сполученими Штатами Британської імперії. Назва походить від того, що Океанія має вихід до всіх чотирьох океанів.
  • Євразія (ідеологія: Нео-Більшовизм) — охоплює Північну Азію та континентальну Європу. Утворилася через захоплення Росією європейських країн.
  • Остазія (ідеологія: Самозабуття, зазвичай трактується як «Поклоніння смерті») — найменша за територією супердержава, однак з найбільшим населенням, до якої належать Китай, країни на південь від нього, Японія, Корея та Монголія.

Війна ведеться за спірні території — це Африка, Близький Схід, Індія та ін., а також арктична полярна шапка, які постійно переходять з рук в руки. Натомість, жодна з наддержав не нападає на власне територію іншої держави, скажімо, Євразія запросто могла б захопити Британські острови або Океанія просунутися до Рейну чи навіть Вісли. Така рівновага гарантує, за задумом еліти трьох країн, їхнє вічне панування над світом.

Цікаві факти про Океанію[ред.ред. код]

  • Освітня система Океанії спрямована на підтримку якомога нижчої здатності до мислення у пролетарів.
  • Офіційна мова країни «Новомова» (англ. newspeak) перебуває у стадії переходу від «старої мови» до того стану, коли нею не можна буде висловити жодну небезпечну для партії думку (думкозлочин). Перехід полягає не стільки у заміні старих слів новими словами та спрощенням мовних форм, скільки у скороченні словникового запасу і забороні певних слів та їхніх небезпечних значень. Факт постійного зменшення словникового запасу мови вважається її перевагою.
  • Історія Океанії постійно переписується таким чином, щоб викреслити незручні партії випадки, неузгодженості з партійною ідеологією, згадування про людей, яких партія знищила тощо.
  • В Океанії існує культ перемоги, який підтримується повідомленнями (переважно вигаданими) про нові перемоги на фронті, у назвах багатьох товарів, наприклад дуже поширеного джину та кави, міститься слово «перемога».
  • Для пролетарів виробляється окремий шар культури, що складається з низькопробних книг і фільмів переважно на тему сексу та насильства, пісень про любов, які компілюються майже механічно пристроєм, який називається «версифікатор». Пролетарі також люблять грати в лотерею.
  • В Океанії гра в шахи не передбачає можливості перемоги чорних, як підтвердження того, що добро завжди перемагає зло.
  • Партія усіляко пригнічує та обмежує статевий потяг, існує припущення, що метою цього є спрямування невикористаної енергії на корисніші для партії почуття: патріотизм, любов до Старшого брата, ненависть до ворогів тощо.
  • В Океанії повна нестача майже усіх продовольчих і непродовольчих товарів, крім алкогольних напоїв (пиво — для пролетарів, джин — для членів партії). Ціни на спиртне дуже низькі. Замість цукру використовується сахарин, замість чаю — листя чорниці. Джин, кава і шоколад виготовляються із замінників і не схожі на свої справжні відповідники. Водночас, члени внутрішньої партії мають доступ до якісних продуктів.
  • Майже ніхто не пише одне одному листів. Втім, для привітання з якими-небудь подіями існують завчасно вироблені листівки з уже надрукованими привітаннями з усіх можливих нагод.

Видання українською[ред.ред. код]

У серпні 1984 року, вже після виходу першого повного українського перекладу 1984 зробленого Віктором Шовкуном, розгорівся скандал між видавництвом Жупанського та перекладачем. Спочатку Шовкун звинуватив видавця у непогоджених редагуваннях свого перекладу роману 1984.[9] Тоді, у відповідь, видавець оприлюднив невідредагований варіант перекладу, в якому були вжиті численні русизми.[10]

Екранізації[ред.ред. код]

Див. фільм «Бразилія».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Цей вплив полягав переважно в багатомісячних фізичних тортурах, медичних процедурах та психологічному тиску під час арешту Вінстона Міністерством любові.
  2. Список головних книг за останні 60 років (версія The Times)
  3. Заборонені книги (nuigalway.ie)
  4. Stasi chief was an Orwell fan, bent reality to get room 101
  5. [1]
  6. Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (англ.)
  7. Shelden, Michael (1991). Orwell—The Authorized Biography. New York: HarperCollins. 0060167093. ; pp 430—434
  8. http://www.orwell.ru/a_life/dystopia/e/e_dyst.htm
  9. Віктор Шовкун: Видавцева сваволя калічить переклад — Літературний форум, 15.08.2015
  10. Черговий скандал з перекладами — тепер вже «1984» Орвелла  — 5books.club, 19 серпня 2015

Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]