Ан-140

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антонов Ан-140
Ан-140 UR-NTP
Ан-140 UR-NTP
Ан-140
Призначення: Вантажо-пасажирський літак 
Перший політ: 17 вересня 1997 
Історія виробництва
Розробник: АНТК ім.О.К.Антонова 
Виробник: Серійний завод «Антонов»
Харківське державне авіаційне виробниче підприємство
Іран Іран HESA (Ісфахан)
Росія Росія ЗАТ «Авіакор − авіаційний завод» (Самара) 
Всього збудовано: 36[джерело?] 
Модифікації: Ан-140-100 
Базова модель: Ан-24 
Характеристики
Екіпаж: 2 ос.
Пасажиромісткість: 52 чол.
Крейсерська швидкість: 460—540 км/год
Дальність польоту: 1 380 км
Практична стеля: 7 600 м
Довжина розбігу: 1 495 м
Розміри
Довжина: 22,605 м
Висота: 8,232 м
Розмах крила: 25,505 м
Площа крила: 51 м²
Шасі: 3-х опорне 
Маса
Пустий: 12 810 кг
Споряджений: 19 150 кг
Силова установка
Двигуни: 2 х ТВД ТВ3-117ВМА-СБМ1 
Годинна витрата пального: 560 кг/год

Ан-140  — регіональний вантажно-пасажирський авіалайнер, розроблений АНТК ім. Антонова. Призначений для пасажирських і змішаних вантажно-пасажирських перевезень на відстань до 3 700 кілометрів. Здійснив перший політ 17 вересня 1997. Крім основного виробництва у Харкові, літак до 2015 року збирався під ліцензією HESAІрані під назвою «IR.AN-140» — всього було випущено 7 літаків). До 2015 року вироблявся також у Російській Федерації, проте внаслідок санкцій з боку України через агресію РФ 2014 року, програму було призупинено[1]. Літак може перевозити до 52 пасажирів.

Розробка[ред. | ред. код]

Монета 2004 р. номіналом 5 (нейзільбер) та 10 (срібло) грн.

У середині 1993 року в АНТК Антонова почалась розробка пасажирського літака для місцевих авіаліній Ан-140, який мав замінити морально застарілі літаки Ан-24, що перебували в експлуатації понад 30 років.

У червні 1997 року на авіаційному заводі у Харкові було завершено побудову першого дослідного зразка, 17 вересня 1997 літак здійснив перший політ. Льотні випробування було завершено у 1998 році.

Літак Ан-140 пройшов повний цикл сертифікаційних випробувань, до яких було залучено три льотні зразки й один для перевірки міцності конструкції на землі. Випробувальні польоти проводились у всіх кліматичних зонах за температур навколишнього середовища від −55°С до +45°С, а також на аеродромах, розташованих на висоті до 1700 метрів над рівнем моря.

У 2000 році літак отримав сертифікат типу. А 2001 року розпочався серійний випуск літаків та його регулярна експлуатація.

Передбачається модернізація низки систем літака Ан-140. Літак має бути оснащено «скляною кабіною».

Конструкція[ред. | ред. код]

Марка 1998 р.

Літак є високопланом з класичним оперенням і двома турбогвинтовими двигунами ТВ3-117ВМА-СБМ1, встановленими на крилі. Допоміжна силова установка АІ9-3Б, розміщена у хвостовій частині фюзеляжу, забезпечує автономну експлуатацію літака на необладнаних аеродромах. У хвостовій частині фюзеляжу і під підлогою пасажирської кабіни розміщені багажно-вантажні відсіки загальним об'ємом 9,1 м³ і вантажністю 1,84 тонни. Об'єми багажно-вантажних відсіків у 1,3-1,5 раза більше, ніж в інших літаках аналогічного класу. На літаку в передній частині пасажирського салону передбачено можливість перевезення вантажів на спеціальних піддонах, за умови зняття крісел. Для цього з правого боку фюзеляжу розміщено вантажні двері, а підлогу підсилено. Шасі підвищеної прохідності з пневматиками низького тиску і високе розташування двигунів, що виключає пошкодження повітряних гвинтів і повітрозабірників сторонніми предметами під час злітання чи сідання, дозволяють експлуатувати літак на ґрунтових, галькових, льодових і засніжених аеродромах та майданчиках.

Пасажирський салон літака Ан-140 базової конфігурації розраховано на перевезення 52 пасажирів. Літак має основний багажний відсік об'ємом 6 м³, а для розміщення додаткових вантажів може бути використано додатковий багажний відсік об'ємом 3 м³, що розташований під підлогою вантажної кабіни. Інтер'єр літака містить зручні пасажирські крісла, шумопоглинальні панелі, системи індивідуальної вентиляції, багатоканальну аудіосистему, багажні полички оригінальної конструкції.

Історія використання[ред. | ред. код]

11 жовтня 1999 здійснив перший політ перший серійний літак Ан-140 виробництва Харківського державного авіаційного підприємства.

Серійне виробництво літаків Ан-140 розгорнуто на ХДАВП (Харків), на підприємстві HESA (Ісфахан, Іран) і на ЗАТ «Авіакор — авіаційний завод» (Самара, Росія).

У травні 2011 Міністерство оборони Росії ухвалило рішення придбати 7 літаків АН-140 вантажної модифікації. Раніше самарське підприємство «Авіакор» повідомило, що пасажирську версію Ан-140-100 також було внесено до переліку державного оборонного замовлення Російської Федерації.[2]

ВПС Російської Федерації
Авіалінії HESA

Технічні характеристики[ред. | ред. код]

Характеристика Дані
Опис
Розробник АНТК імені Антонова
Позначення Ан-140
Тип регіональний пасажирський літак
Перший політ 11 жовтня 1999
Екіпаж 2 особи
Максимальна кількість місць 52
Геометричні та масові характеристики
Довжина 22,605 см
Розмах крила 25,505 см
Площа крила 51 м²
Висота 8,232 см
Максимальна злітна маса 21500 кг
Максимальне комерційне навантаження 6000 кг
Максимальна заправка паливом 4370 кг
Силова установка
Число двигунів 2
Тип двигуна ТГД ТВ3-117ВМА-СБМ1
Потужність двигуна 1838 кВт (2500 к. с.)
Час роботи на злітному режимі 5 хвилин
Час роботи на максимальному реверсі 3 хвилини
Допоміжний двигун АІ9-3Б
Максимальна висота запуску 6000 м
Льотні дані
Крейсерська швидкість польоту 460-540 км/г
Крейсерська висота польоту 7600 м
Максимальна приладова швидкість 420 км/год
Максимальне приладове число М 0.5
Допустимий кут атаки із прибраними закрилками 14 град
Дальність польоту з максимальним комерційним навантаженням 1380 км
Дальність польоту з 52 пасажирами 2420 км
Дальність польоту з максимальним запасом палива і 43 пасажирами 3050 км
Потрібна довжина злітної смуги 1495 м

Модифікації[ред. | ред. код]

На базі літака Ан-140 розроблено кілька нових модифікацій, серед яких:

  • Ан-140-100 (пасажирський),
  • Ан-140Т (вантажний),
  • Ан-140ТК (конвертований вантажно-пасажирський),
  • Ан-140 VIP (високої комфортності з підвищеною дальністю польоту).

Авіатроща Ан-140 в Ірані[ред. | ред. код]

23 грудня 2002 року за лічені хвилини до приземлення в аеропорту Ісфагана зазнав катастрофи Ан-140 з бортовим номером UR 14003. З аеродрому Харківського державного авіаційно-виробничого підприємства до Ірану чартером летіла велика група українських і декілька російських фахівців, які допомагали організувати в цій країні складальне виробництво наших «Анів». Міжнародний контракт з Іраном вважали важливим проривом на ринок Центральної Азії для українського турбогвинтового регіонального літака, який міг випускатися в декількох варіантах, як пасажирському, так і вантажному. Причиною авіатрощі в горах вважають помилку (самовпевненість) досвідчених пілотів. У тій авіатрощі загинуло 44 людини, в тому числі шість членів екіпажу. На борту перебували керівники АНТК «Антонов» — заступник генерального директора Ярослав Голобородько та заступник головного конструктора Віктор Шишков, інші керівники українських та російських авіапідприємств, які розробляли й проводили Ан-140, провідні інженери та конструктори — цвіт авіабудування двох країн[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Виробництво Ан-140 на самарському авіаційному заводі «Авіакор» призупиняється через санкції України [Архівовано 2 серпня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  2. Російська армія відмовилась від ІЛ-112 на користь вантажного АН-140. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 29 травня 2011.
  3. Косий, Микола (26 грудня 2002). Іранська катастрофа. Непоправна втрата. Голос України (укр.). Архів оригіналу за 5 лютого 2022. Процитовано 4 квітня 2021.

Ресурси в Інтернет[ред. | ред. код]