Ан-140
Антонов Ан-140 | |
---|---|
![]() | |
Ан-140 | |
Призначення: | Вантажо-пасажирський літак |
Перший політ: | 17 вересня 1997 |
Історія виробництва | |
Розробник: | ![]() |
Виробник: | ![]() ![]() ![]() ![]() |
Всього збудовано: | 36[джерело?] |
Модифікації: | Ан-140-100 |
Базова модель: | Ан-24 |
Характеристики | |
Екіпаж: | 2 ос. |
Пасажиромісткість: | 52 чол. |
Крейсерська швидкість: | 460—540 км/год |
Дальність польоту: | 1 380 км |
Практична стеля: | 7 600 м |
Довжина розбігу: | 1 495 м |
Розміри | |
Довжина: | 22,605 м |
Висота: | 8,232 м |
Розмах крила: | 25,505 м |
Площа крила: | 51 м² |
Шасі: | 3-х опорне |
Маса | |
Пустий: | 12 810 кг |
Споряджений: | 19 150 кг |
Силова установка | |
Двигуни: | 2 х ТВД ТВ3-117ВМА-СБМ1 |
Годинна витрата пального: | 560 кг/год |
Ан-140 — регіональний вантажно-пасажирський авіалайнер, розроблений АНТК ім. Антонова. Призначений для пасажирських і змішаних вантажно-пасажирських перевезень на відстань до 3 700 кілометрів. Здійснив перший політ 17 вересня 1997. Крім основного виробництва у Харкові, літак до 2015 року збирався під ліцензією HESA (в Ірані під назвою «IR.AN-140» — всього було випущено 7 літаків). До 2015 року вироблявся також у Російській Федерації, проте внаслідок санкцій з боку України через агресію РФ 2014 року, програму було призупинено[1]. Літак може перевозити до 52 пасажирів.
Розробка[ред. | ред. код]

У середині 1993 року в АНТК Антонова почалась розробка пасажирського літака для місцевих авіаліній Ан-140, який мав замінити морально застарілі літаки Ан-24, що перебували в експлуатації понад 30 років.
У червні 1997 року на авіаційному заводі у Харкові було завершено побудову першого дослідного зразка, 17 вересня 1997 літак здійснив перший політ. Льотні випробування було завершено у 1998 році.
Літак Ан-140 пройшов повний цикл сертифікаційних випробувань, до яких було залучено три льотні зразки й один для перевірки міцності конструкції на землі. Випробувальні польоти проводились у всіх кліматичних зонах за температур навколишнього середовища від −55°С до +45°С, а також на аеродромах, розташованих на висоті до 1700 метрів над рівнем моря.
У 2000 році літак отримав сертифікат типу. А 2001 року розпочався серійний випуск літаків та його регулярна експлуатація.
Передбачається модернізація низки систем літака Ан-140. Літак має бути оснащено «скляною кабіною».
Конструкція[ред. | ред. код]

Літак є високопланом з класичним оперенням і двома турбогвинтовими двигунами ТВ3-117ВМА-СБМ1, встановленими на крилі. Допоміжна силова установка АІ9-3Б, розміщена у хвостовій частині фюзеляжу, забезпечує автономну експлуатацію літака на необладнаних аеродромах. У хвостовій частині фюзеляжу і під підлогою пасажирської кабіни розміщені багажно-вантажні відсіки загальним об'ємом 9,1 м³ і вантажністю 1,84 тонни. Об'єми багажно-вантажних відсіків у 1,3-1,5 раза більше, ніж в інших літаках аналогічного класу. На літаку в передній частині пасажирського салону передбачено можливість перевезення вантажів на спеціальних піддонах, за умови зняття крісел. Для цього з правого боку фюзеляжу розміщено вантажні двері, а підлогу підсилено. Шасі підвищеної прохідності з пневматиками низького тиску і високе розташування двигунів, що виключає пошкодження повітряних гвинтів і повітрозабірників сторонніми предметами під час злітання чи сідання, дозволяють експлуатувати літак на ґрунтових, галькових, льодових і засніжених аеродромах та майданчиках.
Пасажирський салон літака Ан-140 базової конфігурації розраховано на перевезення 52 пасажирів. Літак має основний багажний відсік об'ємом 6 м³, а для розміщення додаткових вантажів може бути використано додатковий багажний відсік об'ємом 3 м³, що розташований під підлогою вантажної кабіни. Інтер'єр літака містить зручні пасажирські крісла, шумопоглинальні панелі, системи індивідуальної вентиляції, багатоканальну аудіосистему, багажні полички оригінальної конструкції.
Історія використання[ред. | ред. код]
11 жовтня 1999 здійснив перший політ перший серійний літак Ан-140 виробництва Харківського державного авіаційного підприємства.
Серійне виробництво літаків Ан-140 розгорнуто на ХДАВП (Харків), на підприємстві HESA (Ісфахан, Іран) і на ЗАТ «Авіакор — авіаційний завод» (Самара, Росія).
У травні 2011 Міністерство оборони Росії ухвалило рішення придбати 7 літаків АН-140 вантажної модифікації. Раніше самарське підприємство «Авіакор» повідомило, що пасажирську версію Ан-140-100 також було внесено до переліку державного оборонного замовлення Російської Федерації.[2]


Технічні характеристики[ред. | ред. код]
Характеристика | Дані |
Опис | |
---|---|
Розробник | АНТК імені Антонова |
Позначення | Ан-140 |
Тип | регіональний пасажирський літак |
Перший політ | 11 жовтня 1999 |
Екіпаж | 2 особи |
Максимальна кількість місць | 52 |
Геометричні та масові характеристики | |
Довжина | 22,605 см |
Розмах крила | 25,505 см |
Площа крила | 51 м² |
Висота | 8,232 см |
Максимальна злітна маса | 21500 кг |
Максимальне комерційне навантаження | 6000 кг |
Силова установка | |
Число двигунів | 2 |
Тип двигуна | ТГД ТВ3-117ВМА-СБМ1 |
Потужність двигуна | 1838 кВт (2500 к. с.) |
Льотні дані | |
Крейсерська швидкість польоту | 460-540 км/г |
Крейсерська висота польоту | 7600 м |
Дальність польоту з максимальним комерційним навантаженням | 1380 км |
Дальність польоту з 52 пасажирами | 2420 км |
Дальність польоту з максимальним запасом палива і 43 пасажирами | 3050 км |
Потрібна довжина злітної смуги | 1495 м |
Модифікації[ред. | ред. код]
На базі літака Ан-140 розроблено кілька нових модифікацій, серед яких:
- Ан-140-100 (пасажирський),
- Ан-140Т (вантажний),
- Ан-140ТК (конвертований вантажно-пасажирський),
- Ан-140 VIP (високої комфортності з підвищеною дальністю польоту).
Авіатроща Ан-140 в Ірані[ред. | ред. код]
23 грудня 2002 року за лічені хвилини до приземлення в аеропорту Ісфагана зазнав катастрофи Ан-140 з бортовим номером UR 14003. З аеродрому Харківського державного авіаційно-виробничого підприємства до Ірану чартером летіла велика група українських і декілька російських фахівців, які допомагали організувати в цій країні складальне виробництво наших «Анів». Міжнародний контракт з Іраном вважали важливим проривом на ринок Центральної Азії для українського турбогвинтового регіонального літака, який міг випускатися в декількох варіантах, як пасажирському, так і вантажному. Причиною авіатрощі в горах вважають помилку (самовпевненість) досвідчених пілотів. У тій авіатрощі загинуло 44 людини, в тому числі шість членів екіпажу. На борту перебували керівники АНТК «Антонов» — заступник генерального директора Ярослав Голобородько та заступник головного конструктора Віктор Шишков, інші керівники українських та російських авіапідприємств, які розробляли й проводили Ан-140, провідні інженери та конструктори — цвіт авіабудування двох країн[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Виробництво Ан-140 на самарському авіаційному заводі «Авіакор» призупиняється через санкції України [Архівовано 2 серпня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Російська армія відмовилась від ІЛ-112 на користь вантажного АН-140. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 29 травня 2011.
- ↑ Косий, Микола (26 грудня 2002). Іранська катастрофа. Непоправна втрата. Голос України (укр.). Архів оригіналу за 5 лютого 2022. Процитовано 4 квітня 2021.
Ресурси в Інтернет[ред. | ред. код]
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ан-140 |
- Сторінка Ан-140-100 на сайті Харківського державного авіаційного виробничого підприємства
- Сторінка Ан-140 на сайті ДП АНТОНОВ
- Сторінка Ан-140 на сайті ПАТ «Авіакор — авіаційний завод»
- Ан-140 на виставці Авіасвіт XXI [Архівовано 16 березня 2011 у Wayback Machine.] (Київ-Гостомель 2008)
|
|