Чучупак Василь Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Василь Чучупака)
Перейти до: навігація, пошук
Василь Степанович Чучупак
Василь Степанович Чучупак

Час на посаді:
листопад 1919 — 18 березня 1920

Народився 27 лютого 1895(1895-02-27)
с. Мельники, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 18 березня 1920(1920-03-18) (25 років)
Мельники, Чигиринський повіт, УНР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukranian State.svg УНР
Національність українець

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Васи́ль Степа́нович Чучупа́к (27 лютого (11 березня) 1895, с. Мельники, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 18 березня 1920, Мельники, Чигиринський повіт, УНР) — військовий і громадський діяч часів УНР, головний отаман Холодноярської Республіки.

Життєпис[ред.ред. код]

Батьки — Оксана Сидорівна Лівицька та Степан Георгійович Чучупак (у деяких джерелах — Чучупака) мали 5 синів: Петра, Ореста, Василя, Олексу та Дем'яна. Троє з них (Василь, Петро та Олекса) стали повстанськими отаманами. Орест загинув на Першій світовій війні 1915 р. під Краковом. Дем'ян (5.10.1902–1992, Рівне) — козак полку гайдамаків Холодного Яру.

Навчався у Києві. До Першої світової війни — вчитель у Тимошівці Чигиринського повіту.

З початком Першої світової війни братів Чучупаків мобілізували.

З 1916 року — прапорщик російської армії. За родинними переказами, 1917 року записався до одного з батальйонів смерті. Після повернення з армії вчителював у Пляківці та Ревівці (нині Кам'янського району Черкаської області).

19181919 — мельничанський сотник та медведівський курінний.

1919 — командир Мельничанської сотні самооборони. Перший озброєний відділ для охорони скарбів Мотронинського монастиря та рідного села Мельники сформував Олекса Чучупак. Після поразки в бою з німецькою частиною односельчани звернулися до Василя, щоб він став отаманом. Незабаром відділ самооборони переріс у полк гайдамаків Холодного Яру, який від лютого 1919 року активно виступив на підтримку Директорії. На початку квітня 1919 р. підняв повстання «проти комуни та Совєтської влади за самостійність».

У травні-червні 1919 року підтримував повстання отамана Григор'єва.

19191920 — командир полку гайдамаків Холодного Яру, головний отаман Холодного Яру. Воював проти білогвардійців під керівництвом повстанського комітету на чолі з Логвином Панченком, якому підпорядковувалися також загони Свирида Коцура, Олекси П'ятенка та інші. Згодом підпорядковувався отаману Херсонщини і Катеринославщини Андрію Гулому-Гуленку, який прибув у листопаді 1919 року до Холодного Яру.

Йому підпорядковувалися отамани Герасим Нестеренко-Орел, Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон (Чорногузько), Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк, Калюжний, Д. Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки.

У лютому 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру співдіяв з Дієвою армією УНР, яка здійснювала Перший Зимовий похід. 12 лютого в Медведівці командуючим армією УНР Михайлом Омеляновичем-Павленком була скликана нарада командирів та начальників штабів дивізій Зимового походу. В нараді взяли участь Юрко Тютюнник, отамани Олександр Загродський, Андрій Гулий-Гуленко, Василь та Петро Чучупаки.

Могила Василя Чучупака на цвинтарі у Мельниках

Василь Чучупак користувався надзвичайним авторитетом серед населення, на території Черкащини, що найдовше протрималася вільною від окупації більшовиків.

7 березня командування Південно-Західного фронту видало розроблений особисто Й.Сталіним наказ, який передбачував наступ червоноармійських з'єднань на Дієву армію УНР, загони Чучупака й Коцура.

18 березня 1920 року отамани Холодного Яру з'їхалися на нараду у лісничівку на хуторі Кресельці (зараз в складі села Мельники), що при дорозі з Мельників на Мотронин монастир, з метою визначити дату повстання проти Радянської влади. Саме тоді частини 21-ї бригади 7-ї стр. дивізії Червоної армії, виконуючи згаданий наказ, вийшли з лісу до Мельників і несподівано натрапили на загін Чучупака. Отаман був оточений біля хутора (мельничани вказують на два місця його загибелі) та застрелився, щоб не потрапити у полон. 24 березня червоні командири дали з Кременчука телеграму про смерть Чучупака.

Похований у рідному селі. Могила збережена і впорядкована.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

28 жовтня 1995 р. на місці останнього бою Василя Чучупака з ініціативи Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України” та за участю ОУН під проводом Миколи Плав’юка й Українського козацтва на чолі з Гетьманом Володимиром Мулявою було поставлено перший меморіальний знак українським повстанцям Холодного Яру. А з квітня 1996-го у Мельники, колишню “столицю” Холодноярської держави, на могилу до Василя Чучупака з’їжджаються українці різних земель. Щороку отець Василь, священик Української православної церкви Київського патріархату править панахиду. Править о. Василь і на братській могилі холодноярських козаків-повстанців.

Серед пошановувачів і члени Молодіжного націоналістичного конгресу, і козацька організація “Тризуб”, силами і коштом якої в серпні 2002 року було поставлено гранітні, мистецько зроблені, хрести на могилі Василя Чучупака та братській могилі холодноярських козаків у Мельниках.

У літературі[ред.ред. код]

Про нього згадує у своєму романі Холодний Яр письменник Юрій Горліс-Горський, а також Василь Шкляр у романі "Чорний Ворон. Залишенець".

Джерела[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.