Внутрішні Гебриди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Внутрішні Гебриди
англ. Inner Hebrides
Внутрішні Гебриди Шотландії
Внутрішні Гебриди Шотландії
56°30′ пн. ш. 6°00′ зх. д. / 56.500° пн. ш. 6.000° зх. д. / 56.500; -6.000Координати: 56°30′ пн. ш. 6°00′ зх. д. / 56.500° пн. ш. 6.000° зх. д. / 56.500; -6.000
АрхіпелагГебридські острови
Кількість островівпонад 80
Найбільший острівСкай
Загальна площабл. 4 130 км² км²
КраїнаВелика Британія
РегіонШотландія
CMNS: Внутрішні Гебриди на Вікісховищі
Вид на захід до затоки Бейлфуйл (Balephuil Bay), острів Тірей через махар (луки).

Внутрішні Гебриди (англ. Inner Hebrides; шотл. гел. Na h-Eileanan a-staigh, «внутрішні острови») — архіпелаг поруч з західним берегом материкової Шотландії, на південний схід від Зовнішніх Гебрид. Разом ці дві групи островів формують Гебридські острови, які мають м'який морський клімат. Внутрішні Гебриди складаються з 35 населених островів та 44 ненаселених островів з площею більше 30 га. Головними галузями економіки є туризм, приватне сільське господарство (крофтінг), рибальство та виготовлення віскі. У сучасні часи Внутрішні Гебриди утворюють частини двох місцевих адміністративних одиниць, на півночі та на півдні. Разом, площа островів складає бл. 4 130 км² та населення 18 948 осіб у 2011 р.[1][2] Щільність населення таким чином складає 4,6 людини на км².

На островах розташовані різні важливі доісторичні споруди, деякі з яких мають вік старший за перші письмові згадки островів давньоримськими та давньогрецькими авторами. У історичний період першими відомими поселенцями були пікти на півночі та ґели у південному королівстві Дал Ріада; потім острови стали частиною Королівства Островів вікінгів, які правили тут понад 400 років до того, як влада була передано до Шотландії Пертським миром 1266 року. Потому контроль над островами утримували різні голови кланів, переважно Макліни, Маклауди і Макдональди. Депортація шотландських горців 19-го ст. мала руйнівний вплив на багато спільнот островів і лише в останні десятиліття населення островів припинило зменшуватись.

Морський транспорт є основним і ряд паромних переправ з'єднує острови і материкову Шотландію. Шотландська гельська мова у деяких районах лишається поширеною; пейзажі островів надихали багатьох митців; а дика природа є різноманітною.

Географія[ред. | ред. код]

Найбільшими островами є, з півдня на північ, Айлей, Джура, Малл, Рум і Скай. Скай є найбільшим (1656 км²) і найбільш населеним (трохи більше 10 тис. людей).[3][4]

Південна група належить до Аргіллу, території, яка грубо відповідає основі давнього королівства Дал Ріада, і включена до сучасного унітарної області Аргілл-і-Б'ют. Північні острови є частиною графства Інвернессшир і належать до області Гайленд.

Фізичні характеристики[ред. | ред. код]

Тоберморі, найбільше поселення на Маллі
Сґурр Аласдер (Sgurr Alasdair), найвищий пік Внутрішніх Гебрид

Десять найбільших островів[5]:

Острів Англійська/ ґельська назва Area (га)[6] Населення Найвища точка[7] Висота (м.н.м.)[8] Носії ґельської мови
Колл Coll/Colla 7685 195 Ben Hogh 104
Колонсей Colonsay/Colbhasa 4074 124 Carnan Eoin 104 20.2 % (15)
Егг Eigg/Eige 3049 83 An Sgurr 393
Айлей Islay/Ìle 61 956 3228 Beinn Bheigeir 491 19 % (613)
Джура Jura/Diùra 36 692 196 Beinn an Òir 785
Лісмор Lismore/Lios Mor 6231 192 Lios Mor 444 26.9 % (50)
Малл Mull/Muile 87 535 2800 Ben More 966
Раасей Raasay/Ratharsair 6231 161 Dùn Caan 444 30.4 % (48)
Рум Rùm/Rùm 10 463 22 Askival 812
Скай Skye / An t-Eilean Sgitheanach

або Eilean a' Cheò

165 625 10 008 Sgurr Alasdair 993 29,4 % (2 942)
Тайрі Tiree/Tioridh 7834 653 Ben Hynish 141 38,3 % (250)
Всього 18 947 3 918

Геологія та геоморфологія островів різна. Деякі, такі як Скай та Малл, скелясті, а інші, такі як Тайрі, відносно низинні та пласкі. Найвищими горами є Куллінс на острові Скай, хоча пагорби висотою понад 300 метрів поширені і на інших островах. Значну частину берегової лінії займають махар (англ. machair), родючі низинні дюнні пасовища.[9] Багато островів омиваються сильними течіями, а припливний вир у Коррівреканській затоці[en] між островами Скарба та Джура є одним з найбільших у світі.[10]

Архіпелаг Внутрішні Гебриди, крім більших островів, включає ряд менших архіпелагів, у тому числі острови Аскріб, острови Кроулін, острови Слейт, Маленькі острови, Літні острови та острови Трешніш.

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
2001 18 257
2011 18 948 +3.8%
[1][2]
Винокурня віскі Laphroaig, Айлей

Населені острови Внутрішніх Гебрид мали населення 18 257 осіб за переписом 2001 р. і 18 948 в 2011 р. За той же період загальне населення шотландських островів виросло на 4 % до 103 702 осіб.[11] Також існує 44 ненаселених острови Внутрішніх Гебрид з площею більше 30 км².[Note 1] Записи щодо останньої дати присутності населення на менших островах неповні, але більшість з них мали населення колись під час періодів Неоліту, Залізної доби, Раннього Середньовіччя або доби вікінгів. Разом з багатьма іншими головними архіпелагами Шотландії, багато менших і віддаленіших островів були покинуті у 19-20-му ст., деколи після безперервного заселення з доісторичних часів. Ці острови розглядались як відносно самодостатні аграрні економіки,[12] але серед островитян та зовні розвинулась точка зору, що більш віддалені острови не мають необхідних послуг сучасної індустріальної економіки.[13] А населення більших островів в цілому виросло більше ніж на 12 % з 1981 до 2001 р.

Основними видами економічної діяльності є туризм, крофтінг (приватне хуторське сільське господарство), рибальство та виробництво віскі (основним з яких є віскі острова Айлей, але також «Talisker» на острові Скай, «Isle of Jura Single Malt» острова Джура та «Tobermory» і «Ledaig» на острові Малл)). В цілому, ця територія відносно залежна від первинного сектору економіки і державного сектора; існує залежність від самозайнятості та мікробізнесу, і більшість територій визначені «Highlands and Islands Enterprise» як економічно «вразливі території». Однак на островах є високий потенціал розвитку відновлювальної енергетики, особливо оншорних та оффшорних вітроелектростанцій; а півострів Сліт острова Скай є прикладом більш економічно багатого регіону.[14][15][16] Для деяких островів створені трасти розвитку, які підтримують місцеву економіку.[17]

Клімат[ред. | ред. код]

Вплив Атлантичного океану і Північно-Атлантичної течії створює м'який морський клімат. Температури як правило прохолодні, в середньому 6,5 °C у січні та 15,4 °C у липні у Дюнтульмі на півострові Троттерніш острова Скай.[18] На рівні моря сніг можна рідко побачити, а заморозки рідші, ніж на материковій частині. Вітри обмежують вегетацію: були зафіксовані швидкості у 128 км/г; найбільш поширені південно-західні. Рівень опадів зазвичай високий між 1300 та 2000  мм на рік, а у горах ще більше.[19][20] Острів Тірей є одним з найбільш сонячних місць у Шотландії (у 1978 році було зафіксовано 300 сонячних днів). Троттерніш як правило має 200 сонячних годин у травні, найбільш сонячному місяці.[21][22]

Клімат м. Дюнтульм, Скай
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C 6,5 6,6 8,1 9,6 12,4 14,3 15,4 15,7 14,2 11,5 9,1 7,6 10,9
Середній мінімум, °C 2,4 2,2 3,3 4,3 6,5 8,7 10,4 10,7 9,4 7,2 5,1 3,6 6,2

Доісторичні часи[ред. | ред. код]

Руїни Дун Рінгілл поблизу Елгора на острові Скай

На Гебридах, які були вперше заселені у Мезоліті, є багато доісторичних ділянок. Флінтова стріла, виявлена в полі біля Брігенда, острів Айлей, була датована 10 800 р. до. н. е.; ця знахідка може вказувати не на постійне поселення, а на літнє полювання.[23] Спалені оболонки фундука та мікроскопічне вугілля, знайдені на Фарм Філдс, Кінлох на острові Рум, вказують на якесь поселення і є одними з найстаріших свідчень поселення у Шотландії.[24][25][26]

У Стаоснейг на Колонсей у смітниковій ямі були знайдені свідчення масштабної мезолітичної обробки горіхів, датовані бл. 7000 р. до н. е. Розкопки знайшли сотні тисяч згорілих оболонок фундука[27][28], що дало деяке розуміння діяльності спільноти та планування на майбутнє у той період. Всі горіхи були зібрані в один рік, а аналіз пилку дозволяє припустити, що всі дерева ліщини були зрізані одночасно. Масштаб діяльності, безперецедентний деінде у Шотландії, та відсутність великого дикого звіра на острові, дозволяє припустити, що спільнота, під час перебування на Колонсей, мала переважно вегетаріанську дієту.[27]

Три кам'яні вогнища та сліди червоної вохри, знайдені на острові Джура та датовані 6000 р. до н. е., є найбільш ранніми кам'яними спорудами, знайденими на поточний момент у Шотландії.[29][30] Однак в цілому неолітичні ділянки на Внутрішніх Гебридах значно менш масштабні та вражаючі від ділянок на Оркні та Західних островах.[Note 2] Збереглися численні ділянки Залізної доби, включаючи залишки форта Дун Рінгілл на острові Скай, який за поземним планом схожий одночасно на брох і на складний атлантичний круглий дім.[31]

Етимологія[ред. | ред. код]

„Стара Британія“ як показано на атласі Шотландії Блау 1654 р., заснованому на Птолемеї.

Найбільш рання відома письмова згадка про ці острови з'являється у „Природній історії“ Плінія Старшого, де він зазначає, що існує 30 „Hebudes“. Клавдій Птолемей через 80 років, бл. 140—150 р.н. е., описував ранішу морську експедицію Агріколи, посилається на п'ять Ἐβοῦδαι („Eboudai“) („Ebudes“ або „Ebudae“ латиною), тому можливо має на увазі саме Внутрішні Гебриди.[32][33] Пліній можливо взяв інформацію у Піфея з Массілії, який відвідав Британію між 322 та 285 р. до н. е. Можливо, що Птолемей взяв інформацію звідти ж, оскільки інформація Агріколи про західне узбережжя Шотландії є поганої якості[32][33].

Ватсон (1926) зазначає, що значення назви „Eboudai“ у Птолемея невідоме, і що корінь може бути докельтським.[34][Note 3] Інші ранні письмові згадки включають втечу народу немед з Ірландії до „Домон на Ердомон на північ від Альби“, що згадується у „Lebor Gabála Érenn“ 12-го ст. Домон, що означає „острів глибокого моря“ стосується Зовнішніх Гебрид, а Ердомон, що означає „на схід поруч з Домоном“, відповідно, — Внутрішні Гебриди.[33]

Окремі назви островів та поселень на Гебридських островах мають мішане гельське та скандинавське походження.[36]

Історичні часи[ред. | ред. код]

Дал Ріада[ред. | ред. код]

Хоча карта Птолемея позначає різні племена, такі як Creones, які могли жити на Внутрішніх Гебридах у добу давніх римлян, перші письмові записи про життя на островах почалися у 6-му ст. н. е. з записом про заснування королівства Дал Ріада.[37] Королівство приблизно охоплювало сучасний Аргілл-і-Б'ют та Лохабер у Шотландії та графство Антрім в Ірландії.[38]

Високий хрест святого Мартіна на острові Йона

В Аргіллі it воно спочатку складалось з трьох головних кланів: клан Лоарна (Cenél Loairn) на півночі та середньому Аргіллі, клан Енгуса (Cenél nÓengusa) на Айлей і клан Габрана (Cenél nGabráin) у Кінтайрі. Наприкінці 7-го ст. набув впливу четвертий рід, клан Комгалла (Cenél Comgaill), який розташовувався у східному Аргіллі.

Постать святого Колумби має велике значення для історії Дал Ріада, а заснування ним монастиря на острові Йона зробило Дал Ріада важливим для поширення християнства у північній Британії. Але монастир на Йоні не був унікальним. Абатство острову Лісмор на території клану Лоарна було достатньо важливим, щоб смерть його абатів досить часто записувалась анналах; також з анналів відомі менші монастирі, наприклад на островах Егг, Гінба та Тайрі.[39]

Незалежність королівства скінчилась у добу вікінгів, і воно врешті решт злилося з землями піктів і утворило королівство Альба.

На північ від Дал Ріада Внутрішні Гебриди номінально були під контролем піктів, хоча історичних свідчень збереглося мало.[Note 4]

Правління вікінгів[ред. | ред. код]

Фоліо 32v „Келльської книги“, яку могли створити монахи монастиря на Йоні та перевезли до Ірландії на збереження після неодноразових набігів вікінгів на Гебриди.

Коли саме вікінги захопили та зайняли Гебридські острови невідомо[41] але збереглися записи про набіги вікінгів на Британські острови з 793 року. „Всі острови Британії“ були розорені 794 року[42], Йона розорена 802 і 806 року.[43] У 870 році замок Дамбартон був осаджений Амлайбом Конунгом та Імаром, „двома королями вікінгів“.[44] Тому ймовірно домінування скандинавів на західних берегах Шотландії на той момент вже було суттєвим.[45] У 9-му ст. з'являються перші згадки про Gallgáedil (тобто „іноземних гелів“). Цей термін по різному використовувався у наступні сторіччя на позначення осіб змішаного скандинавсько-кельтського походження та/або культури, яка стала домінуючою у південно-західній Шотландії, частинах Північної Англії та на островах.[46]

Історія Гебридів початку 10-го ст. маловідома, але існує запис про Олава мак Сітріка, який брав участь у Битві під Брунанбургом 937 року, як короля Островів у бл.941—980 рр.[47]

Важко співвіднести записи ірландських анналів зі скандинавськими джерелами, такими як „Оркнейська сага“, але існує ймовірність, що голови кланів вікінгів та гельських (Gallgáedil) І Івар сперечались за контроль над цим регіоном більшу частину 9-12-го сторіч. У 990 році Сігурд Дебелий, граф Окрні, став правителем Гебридів[48] та утримував цю позицію до своєї смерті під час Битви при Клонтарфі 1014 року.[49] Далі є непевності в історичних даних, але можливо син Сігурда Торфінн Могутній став правителем бл. 1035 року та правив два десятки років до своєї смерті.[50]

Наприкінці 12-го сторіччя ірландський вплив на острови став сильним і Діармайт мак Майл на м-Бо, Верховний король Ірландії, став правителем острвоа Мен та Гебридських островів до 1072 р.[51] Записи про правителів Гебридів знову непевні до прибуття туди Годреда Крована, якого літописи іменують королем Дубліна та Островів, і який став прабатьком багатьох наступних правителів острова Мен та Островів. Його скинув Муйрхертах Ва Бріайн; Годред втік на острів Айлей, де помер від чуми 1095 р.[52][53][54] Рівень впливу на той час клану О'Браєн на острови на північ від острова Мен невідомий, але зростання ірландського впливу у цих морях спричинило різкий та рішучий відгук вікінгів Норвегії.

Військо короля Норвегії Магнуса III в Ірландії до його смерті в 1103 році, зображення 19-го ст.

Король Норвегії Магнус III відновив пряму владу Норвегії над Островами до 1098 року.[55] Другий похід 1102 року був і на саму Ірландію, але король загинув у серпні 1103 року під час битви в Ульстері.[56] Наступним лордом Островів був Лагман Годредсон, а після нього — ряд нащадків Годреда Крована, які (як васали короля Норвегії) правили Гебридами на північ від Арднамурчан наступні 160 років, але їх контроль над південними Внутрішніми Гебридами був втрачений завдяки Сомерледу, самопроголошеному лорду Аргіля.[57][58][Note 5]

Певний час Сомерлед правив островом Мен та Гебридами in toto, але загинув 1164 року під час вторгнення на материкову Шотландію.[59] Після цього Годред Чорний, внук Годреда Крована, повернув контроль над північними Гебридами, а південні острови були поділені між синами Сомерледа. Його нащадки врешті решт стали відомі як лорди Островів та породили клани Макдугалл, Макдональд і Макруарі.[60] Однак і за життя Сомерледа, і після шотландські монархи намагались отримати контроль над островами, який мав він та його нащадки. Врешті-решт це привело до вторгнення короля Норвегії Гокона IV. Після „нічиєї“ у Битві при Ларгсі Гокон відступив на Оркні, де помер 1263 року. Після цього походу Гебриди та острів Мен і всі права, які норвезька корона „мала там здавна“ були відступлені королівству Шотландія в результаті Пертського миру 1266 року.[61][62][63]

Клани та правління шотландців[ред. | ред. код]

Лорди Островів, як вони були вперше записані 1336 року,[64] продовжили правити Внутрішніми Гебридами та частиною Західних Хайлендс як васали королів Шотландії до моменту, коли Джон Макдональд, четвертий Лорд Островів, знищив впливове становище родини. За таємним договором з королем Англії Едуардом IV, укладеним у замку Ардторніш 1462 року, він став вассалом англійської корони. Коли король Шотландії Яків III дізнався про цей договір 1476 року, він видав указ про конфіскацію земель Макдональда. Деякі землі були повернуті за обіцянку хорошої поведінки, але Макдональд не зміг контролювати свого сина Енгуса Ога, який переміг його у Битві при Кривавій затоці біля берегів Тоберморі, острів Малл, у 1481 році. Подальше повстання його племінника, Олександра з Лохалша, змусило короля Шотландії Якова IV остаточно забрати землі Макдональдів 1493 року.[65]

Портрет Флори Макдональд роботи Алана Рамсея

Найбільш впливовими кланами на острові Скай після завершення доби вікінгів були клан Маклауд, який спочатку базувався у Троттерніш, і клан Макдональд у Сліті. Після розпаду Лордства Островів, як незалежний клан піднявся клан Маккіннон, чиї значні землі на острові Скай зосереджувались довкола Стратхайрд.[66] Макдональди з Південного Уїста були заклятими ворогами Маклаудів, і спроба перших вбити церковних прихожан у Трампані як помста за попередню різню на Ейг, стала причиною Битви при Спойлін Дайк 1578 р.[67][68]

Після придушення повстання якобітів 1745 року, Флора Макдональд прославилась порятунком принца Карла Едварда Стюарта від військ Ганноверів. Оповіді про неї асоціюються з їх втечею через острів Скай і вона похована на Кілмуїр.[69] Семюел Джонсон і Джеймс Босвел відвідал її під час їх „Подорожі до Західних островів Шотландії“ 1773 року, а на її надгробку написані слова Джонсона, що її „Ім'я буде згадуватись в історії, і якщо сміливість та вірність будуть вважатись благородними рисами, то згадуватись з повагою“.[70] Після повстання кланова система була зламана і Гебридські острови стали рядом окремих земельних маєтків.

Британська доба[ред. | ред. код]

Міст Клахан Телфорда між материковою Шотландією та островом Сейл, також відомий як „Міст через Атлантику“, був збудований 1792 р.[71]

Після укладення Угоди про союз 1707 року Гебриди стали частиною нового Королівства Великої Британії, але вірність кланів далекому монарху була не сильною. Суттєва частина мешканців островів підтримали якобіта графа Мар у „15“ і знову у повстанні 1745 року, включно з кланом Маклауд з Данвегана і Маклі з Лісмора.[72][73] Наслідки вирішальної Битви при Каллодені, яка розбила надії якобітів на ресторацію Стюартів, були широко відчуті[74] — стратегією британського уряду стало відділити голів кланів від членів клану та перетворити їх нащадків у англомовних землевласників, чиїм основним занепокоєнням був дохід їх маєтків, а не добробут тих, хто жив на їх землях. Це принесло мир на острови, але у наступному столітті за цей мир була сплачена страшна ціна.[75]

На початку 19-го сторіччя був час розвитку та зростання населення. Будувались дороги та набережні, індустрія видобутку сланцю стала значним роботодавцем на Ісделі та островах поруч, а будівництво Крінанського та Каледонського каналів і інші інженерні роботи, такі як „Міст через Атлантику“ Телфорда покращили транспортне сполучення з островами.[76] Однак вже всередині 19-го сторіччя депортація шотландських горців зруйнувала багато спільноти у Хайлендс та на Гебридах, коли поселення людей виселяли та заміняли овечими фермами.[77] Становище було погіршено занепадом індустрії бурих водоростей, яка процвітала на островах з 18-го ст. до кінця Наполеонівських воєн 1815 р.[78][79]. Масштабна еміграція стала ендемією. Так звана „Битва пагорбів“ (англ. Battle of the Braes) була протестом проти заборони доступу до земель та видачі наказів про виселення і стала каталізатором створення комісії Нап'є, яка 1884 року подала звіт про ситуацію у Хайлендс. Сутички продовжувались до прийняття Акту Крофтера 1886 рок.[80]

Заповнені морем сланцеві кар'єри на Сейлі (попереду) та Ісдейлі, Сланцеві острови

Для мешканців островів, які не виїхали (напр., емігрували), врешті решт виникли нові економічні можливості у вигляді експорту худоби, риболовства та туризму.[81]. Тим не менш, населення архіпелагу продовжувало падати наприкінці 19-го і майже все 20-те сторіччя. Населення острова Джура скоротилось з 1300 у 1831 р. до менше 250 у 1961 р., а острова Малл з 10 600 у 1821 р. до менше 3 000 у 1931 р.[82][83]; деякі малі острови були покинуті, серед них острови Трешніш у 1934 р., Ханда у 1948 р., Ейлін Макаскін у 1880-ті рр.[84]

По мірі економічного покращення, у рому числі заміні традиційних солом'яних чорних будинків на сучасні[85], а у останні роки — за сприяння „Highlands and Islands Enterprise“, населення багатьох островів почало зростати після десятиліть падіння.

Транспорт[ред. | ред. код]

Маяк Dhu Heartach під час будівництва, Сем Буг (Sam Bough) (1822—1878)

Регулярні поромні рейси між Внутрішніми Гебридами та материковою Шотландією існують на різних маршрутах, у тому числі з поселень Кінтайру до островів Гіа та Айлей; з Обана до островів Малл, Колл і Тайрі і Колонсей; з Маллейга до островів Армадейл, Скай та Егг, Мак, Рум & Канна; та від Гленелга до Кайл Реа на півострові Сліт, острів Скай.

Деякі пороми ходять на Внутрішні Гебриди з інших островів, а також на шляху до Зовнішніх Гебридів з Тарберту, Гарріса та Лохмадді до острова Скай і від Каслбей до Тайрі.[86]

Найближчі станції залізниці — у Обані, який має пряме сполучення з Глазго та від Кайл-оф-Лохалш до Інвернесса. Регулярні рейси здійснюються з місцевих аеропортів на островах Скай, Колонсей, Айлей та Тайрі.

Архіпелаг відкритий дії вітрів та припливів, тома довкола розташовані численні місця аварій кораблів. Маяки допомагають навігації у багатьох місцях.[87] Маяк Dubh Artach розташований на віддаленому скельному острівці та попереджає кораблі не наближатись до нього та розташованих поруч Торран Рокс. Початково вважалось, що на цьому місці збудувати маяк неможливо, але після втрати пароплава „Bussorah“ з усією командою (33 людини) на його першому маршруті 1863 року та загибелі 24 кораблів в цих водах у штормі 30–31 грудня 1865 року він був збудований.[88][89] Неподалік розташований інший віддалений маяк Skerryvore, який є найвищим у Шотландії (висота 48 метрів).[90]

Гельська мова[ред. | ред. код]

Географічний поділ носіїв гельської мови у Шотландії (2011)

Зараз на Внутрішніх Гебридах бл. 4 000 носіїв гельської мови або 20 % населення.

Носії гойдельських мов були присутні на Внутрішніх Гебридах з часів Колумби або раніше. Сучасний варіант шотландської гельської (Gàidhlig) у деяких місцях досить поширений. Однак закон Шотландії про освіту 1872 року призвів до заборони поколінням гельців розмовляти у навчальних закладах рідною мовою і зараз визнаний критичною шкодою для мови; ще у 1930-ті відомі випадки побиття дітей у школах за розмову гельською.[91]

За даними перепису 2001 року на острові Скай носіями гельської мови були 31 % населення (з нерівномірним розподілом по громадах); на Тайрі — 48 %, на Лісморі — 29 %, Айлей — 24 %, Колл — 12 %, Джура — 11 %, Малл — 13 % та Йона — 5 %.[92] Ті, хто вивчають шотландську гельску, подорожують з усього світу до „Sabhal Mòr Ostaig“, коледжу шотландської гельської, розташованого на острові Скай.[93]

Закон Шотландії про гельську мову 2005 року був прийнятий для підтримки збереження мови.[94]

Острови у мистецтві[ред. | ред. код]

Пейзажі Гебрид надихали різних музикантів, письменників та художників. «Гебриди» або «Фінгалова печера» — відома увертюра Фелікса Мендельсона, на яку його надихнуло відвідання печери на острові Стаффа. Сучасні музиканти, які творили про Гебриди, включають Ієна Андерсона, Донована та групу Runrig.[95][96] Пісня Енії «Ebudæ» з альбому «Shepherd Moons» заснована на традиційній народній пісні, яку жінки островів співали під час одного з етапів виготовлення тканини.[97]

Поет Сорлі Маклін народився на острові Расей, про який йдеться у його найбільш відомій поемі «Hallaig».[98] Джордж Орвелл написав значну частину знаменитої антиутопії «1984», коли жив у Барнхіллі на острові Джура[99], а Джеймс Баррі написав сценарій для екранізації 1924 року «Пітер Пен» на Ейлін Шона.[100] Кресіда Ковел, автор «Як приборкати дракона», у дитинстві проводила літні місяці на Внутрішніх Гебридах і зазначила, що вони є «одним з найпрекрасніших місць світу» та «місцем, де ви очікуєте побачити драконів над головою».[101]

Дика природа[ред. | ред. код]

Дорослий тупик атлантичний (Fratercula arctica) у оперенні парування на островах Трешніш.

З одного боку, на Гебридах біорізноманіття менше, ніж на материковій Британії, наприклад там зустрічається менше половини видів ссавців[102] Але там зустрічається багато диких птахів, наприклад деркач, гагара червоношия, голуб сизий, мартин трипалий, чистик чорний, тупик атлантичний, гоголь, беркут і орлан-білохвіст[103][104] Останній був відновлений на острові Рум 1975 року і успішно поширився на сусідні острови, у тому числі Малл.[105] Також присутня невелика популяція галки червонодзьобої, в основному на островах Айлей і Колонсей.[106]

Заєць білий (який, ймовірно, був відсутній на острові Скай у 18-му ст.) і кріль європейський зараз присутні у великій кількості; на них полюють кіт лісовий і куниця лісова.[107] Олень благородний поширений у пагорбах, а тев'як і тюлень звичайний присутні у водах біля берегів Шотландії у міжнародно значущих кількостях, мають колонії на Оронсей та островах Трешніш (перший) та у Фірт-оф-Лорн (другий).[108][109] У повноводних прісноводних струмках присутні пструг струмковий, лосось атлантичний і рясоніжка велика[110][111], а у морі зустрічаються смугач малий, косатка, акула велетенська, фоценові і дельфіни[112][113], а також великий суходільний краб і устриці (наприклад у протоці Скалпей).[114]. У солоних озерах є національно значимі колонії одного з видів мідій і офіурів.[115]

На островах поширені вересові пустиші, на яких ростуть верес звичайний, Erica cinerea, Erica tetralix, мірика звичайна і костриця, а також різноманітні альпійські та арктичні рослини, у тому числі моховинка (Sagina) і мокричник.[116]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. У т.ч. Лунга, який був населений у 2001 р., але не у 2011 р.[2]
  2. Дивись, наприклад, Клад-Халлан та вражаючі руїни Каменів Калланіш і Скара-Брей.
  3. Мюррей (1966) стверджує, що "Ebudae" Птолемея має походження з давньоскандинавського Havbredey, яке означало "острови на краю моря".[35] Цю ідею часто повторюють, але твердих доказів на її користь не має.
  4. Hunter (2000) зазначаж щодо короля піктів Бруде I 6-го ст.н.е.: "Що стосується Шетланду, Оркні, Скай та Західних островів, їх населення, більшість з яких того часу були носіями культури та мови піктів, ймовірно вважала Бруде достатньо далеким впливом.”[40]
  5. Hunter (2004) зазначає, що "у гельській традиції збереглися та визнаються сучасними вченими в цілому справжніми" твердження про походження Сомерледа від Гофреда мак Фергюса[58]. А Woolf (2005) зазначає, що "всупереч зображення сучасними істориками кланів клану Сомхайрль гельськими націоналістами, які звільняли Острови від скандинавів, досить очевидно з двох суттєвих літописів тринадцятого сторіччя, "Оркнейської саги" та "Хронік королів острова Мен та Островів", що ранні лідери цього клану бачили себе претендентами на статус лордів Островів на основі їх походження від матері Рагнхілт" і що їх претензія "на королівський статус засновувалась на їх позиції як сегменту І Івар."[54]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б General Register Office for Scotland (28 November 2003) Шаблон:GRO10
  2. а б в Шаблон:NRS1C
  3. Haswell-Smith (2004) pp. 502-5
  4. Haswell-Smith (2004) p. 173
  5. Crìonadh mòr sa Ghàidhlig anns na h-Eileanan - Naidheachdan a' BhBC. bbc.co.uk. Процитовано 15 April 2017. 
  6. Haswell-Smith (2004) pp. 30, 79, 130, 148 and 182 except estimates from Ordnance Survey maps as indicated.
  7. Haswell-Smith (2004) and Ordnance Survey maps.
  8. Ordnance Survey maps.
  9. McKirdy et al. (2007) p. 224
  10. Коррівреканський вир зазвичай називають третім найбільшим у світі — напр., див. "Corryvreckan Whirlpool " Gazetteer for Scotland. Retrieved 19 September 2009. Деякі джерела називають його другим найбільшим після Москстраумен.
  11. «Scotland's 2011 census: Island living on the rise». BBC News. Retrieved 18 August 2013.
  12. Напр., див. Hunter (2000) pp. 152—158
  13. Напр., див. Maclean (1977) Chapter 10: «Arcady Despoiled» pp. 125–35
  14. «Argyll and the Islands — economic profile». HIE. Retrieved 28 December 2010.
  15. "Lochaber, Skye and Wester Ross — economic profile'. HIE. Retrieved 28 December 2010.
  16. «Growing fragile communities». HIE. Retrieved 28 December 2010.
  17. «Directory of Members» DTA Scotland. Retrieved 15 July 2007.
  18. Див. також «Weather Data for Staffin Isle of Skye». carbostweather.co.uk. Retrieved 7 June 2008.
  19. Murray (1966) p. 147.
  20. «Regional mapped averages» Met Office. Retrieved 28 December 2010.
  21. Murray (1973) p. 79.
  22. Дані для Айлей див. на «Islay weather and climate» http://www.islayinfo.com. Retrieved 28 December 2010.
  23. Moffat (2005) p. 42
  24. Edwards, Kevin J. and Whittington, Graeme «Vegetation Change» in Edwards & Ralston (2003) p. 70
  25. Поселення на цій ділянці датується 8590+/-95 некоригованих радіовуглецевих років тому. Edwards, Kevin J., and Mithen, Steven (Feb. 1995) "The Colonization of the Hebridean Islands of Western Scotland: Evidence from the Palynological and Archaeological Records, « World Archaeology. 26. No. 3 p. 348. Retrieved 20 April 2008.
  26. Finlayson, Bill and Edwards, Kevin J. „The Mesolithic“ in Edwards & Ralston (2003) p. 115
  27. а б „Mesolithic food industry on Colonsay“ (June 1995) British Archaeology. No. 5. Retrieved 25 May 2008.
  28. Moffat (2005) pp. 91–2
  29. Moffat (2005) pp. 90–91.
  30. Mercer, John (1972) „Microlithic and Bronze Age camps, 75–26 ft OD, N Carn, Jura“. Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland.
  31. „Skye, Dun Ringill“ RCAHMS. Retrieved 22 June 2008.
  32. а б Breeze, David J. „The ancient geography of Scotland“ у Ballin Smith and Banks (2002) pp. 11-13
  33. а б в Watson (1926) pp. 40-41
  34. Watson (1926) p. 38
  35. Murray (1966) p. 1
  36. Mac an Tàilleir (2003) різні сторінки.
  37. Nieke, Margaret R. „Secular Society from the Iron Age to Dál Riata and the Kingdom of Scots“ у Omand (2006) ст. 60
  38. Lynch (2007) ст. 161 162
  39. Clancy, Thomas Owen „Church institutions: early medieval“ у Lynch (2001).
  40. Hunter (2000) pp. 44, 49
  41. Ó Corráin (1998) p. 25
  42. Thomson (2008) p. 24-27
  43. Woolf (2007) p. 57
  44. Woolf (2007) p. 109
  45. Woolf (2007) p. 115
  46. Woolf (2007) pp. 253, 296-97
  47. Gregory (1881) pp. 4-6
  48. Hunter (2000) p. 84
  49. Woolf (2007) p. 213
  50. Gregory (1881) p. 5
  51. Duffy (1992) pp. 100-01
  52. Duffy (1992) p. 108
  53. Duffy (1992) p. 106
  54. а б Woolf (2005) p. 212
  55. Ó Corráin (1998) p. 23
  56. Duffy (1992) pp. 110-13
  57. Gregory (1881) pp. 9-17
  58. а б Hunter (2000) pp. 104
  59. Gregory (1881) pp. 15-16
  60. Gregory (1881) pp. 17-19
  61. Hunter (2000) pp. 106—111
  62. Barrett (2008) p. 411
  63. „Agreement between Magnus IV and Alexander III, 1266“ isleofman.com. Manx Society vols IV, VII & IX. Retrieved 11 January 2011.
  64. Oram, Richard „The Lordship of the Isles: 1336—1545“ у Omand (2006) p. 123
  65. Oram, Richard „The Lordship of the Isles: 1336—1545“ in Omand (2006) pp. 135-38
  66. Mackinnon, C. R. (1958). The Clan Mackinnon: a short history. Архів оригіналу за 27 May 2010. Процитовано 30 April 2010. 
  67. Murray (1966) p. 156.
  68. „The Massacre at Trumpan Church and the subsequent Battle of the Spoiled Dyke“. The Hendry Family. Retrieved 25 May 2008.
  69. „Flora Macdonald's Grave, Kilmuir“ Am Baile. Retrieved 24 October 2009.
  70. Murray (1966) pp. 152-4.
  71. Murray (1977) p. 121
  72. „Dunvegan“ castlescotland.net Retrieved 17 January 2011.
  73. „Incidents of the Jacobite Risings — Donald Livingstone“ clanmclea.co.uk. Retrieved 17 January 2011.
  74. „The Battle of Culloden“ BBC. Retrieved 16 January 2011.
  75. „Culloden Aftermath“ http://www.highlandclearances.info. Retrieved 16 January 2011.
  76. Duncan, P. J. „The Industries of Argyll: Tradition and Improvement“ in Omand (2006) pp. 152-53
  77. Hunter (2000) p. 212
  78. Hunter (2000) pp. 247, 262
  79. Duncan, P. J. „The Industries of Argyll: Tradition and Improvement“ in Omand (2006) pp. 157-58
  80. „Battle of the Braes“ highlandclearances.info. Retrieved 29 March 2008.
  81. Hunter (2000) p. 292, 343
  82. Duncan, P. J. „The Industries of Argyll: Tradition and Improvement“ in Omand (2006) p. 169
  83. Haswell-Smith (2004) pp. 47, 87
  84. Haswell-Smith (2004) pp. 57, 99
  85. „Blackhouses“. isle-of-lewis.com Retrieved 17 January 2011.
  86. „Timetables and Fares“ Caledonian MacBrayne. Retrieved 4 July 2010. Архівовано 7 October 2010 у en:Wayback Machine.
  87. „Lighthouse Library“ Northern Lighthouse Board. Retrieved 8 July 2010.
  88. Bathhurst (2000) pp. 210–35
  89. Stevenson (1872) pp. 4, 6
  90. „Historical Information“ Northern Lighthouse Board. Retrieved 17 January 2008.
  91. „Gaelic Education After 1872“ simplyscottish.com. Retrieved 28 May 2010.
  92. Mac an Tàilleir, Iain (2004) 1901-2001 Gaelic in the Census (PowerPoint) Linguae Celticae. Retrieved 1 June 2008.
  93. „Welcome to Sabhal Mòr Ostaig“ UHI Millennium Institute. Retrieved 8 March 2008.
  94. »"The Gaelic Language Act ", Bòrd na Gàidhlig. Retrieved 6 March 2011.
  95. «Donovan» isbuc.co.uk Retrieved 6 June 2010.
  96. Gough, Jim (30 May 2004) «Anderson swaps fish for his flute». Glasgow. Sunday Herald
  97. «Translations for Shepherd Moons». http://www.pathname.com. Retrieved 28 December 2010.
  98. «Hallaig Сорлі Макліна, переведена на англ. Сеймусом Хіні» (30 November 2002) guardian.co.uk Retrieved 27 October 2008.
  99. Newton (1995) ст. 96
  100. «Eilean Shona House» eileanshona.com. Retrieved 28 December 2010.
  101. «Film based on little island» (5 April 2010) Press and Journal. Aberdeen.
  102. Murray (1973) p. 72
  103. Fraser Darling (1969) p. 79
  104. «Trotternish Wildlife» Duntulm Castle. Retrieved 25 October 2009.
  105. Watson, Jeremy (12 October 2006). Sea eagle spreads its wings... Edinburgh: Scotland on Sunday. 
  106. Benvie (2004) p. 118.
  107. Fraser Darling (1969) pp. 71-72
  108. «Protected mammals — Seals». Scottish Natural Heritage. Retrieved 6 March 2011.
  109. Murray (1973) pp. 96-98
  110. Fraser Darling (1969) p. 286
  111. «Trout Fishing in Scotland: Skye» trout-salmon-fishing.com. Retrieved 29 March 2008.
  112. Trends - The Sea (PDF). Scottish Natural Heritage. Процитовано 1 January 2007. 
  113. «Species List». http://www.whalewatchingtrips.co.uk. Retrieved 28 December 2010.
  114. Fraser Darling (1969) p. 84
  115. Skye & Lochalsh Biodiversity Action Plan (2003) (pdf) Skye and Lochalsh Biodiversity Group. Retrieved 29 March 2008.
  116. Slack, Alf «Flora» in Slesser (1970) pp 45-58

Джерела[ред. | ред. код]

  • Barrett, James H. «The Norse in Scotland» in Brink, Stefan (ed) (2008) The Viking World. Abingdon. Routledge. ISBN 0-415-33315-6
  • Ballin Smith, B. and Banks, I. (eds) (2002) In the Shadow of the Brochs, the Iron Age in Scotland. Stroud. Tempus. ISBN 0-7524-2517-X
  • Bathhurst, Bella (2000) The Lighthouse Stevensons. London. Flamingo.
  • Benvie, Neil (2004) Scotland's Wildlife. London. Aurum Press. ISBN 1-85410-978-2
  • Cooper, Derek (1983) Skye. Law Book Co of Australasia. ISBN 0-7100-9565-1.
  • Downham, Clare «England and the Irish-Sea Zone in the Eleventh Century» in Gillingham, John (ed) (2004) Anglo-Norman Studies XXVI: Proceedings of the Battle Conference 2003. Woodbridge. Boydell Press. ISBN 1-8438-3072-8
  • Duffy, Seán (1992). Irishmen and Islesmen in the Kingdom of Dublin and Man 1052-1171. Ériu (43): 93–133. JSTOR 30007421. 
  • Edwards, Kevin J. & Ralston, Ian B.M. (Eds) (2003) Scotland After the Ice Age: Environment, Archaeology and History, 8000 BC — AD 1000. Edinburgh. Edinburgh University Press.
  • Fraser Darling, Frank; Boyd, J. Morton (1969). The Highlands and Islands. The New Naturalist. London: Collins.  First published in 1947 under title: Natural history in the Highlands & Islands; by F. Fraser Darling. First published under the present title 1964.
  • Gregory, Donald (1881) The History of the Western Highlands and Isles of Scotland 1493—1625. Edinburgh. Birlinn. 2008 reprint — originally published by Thomas D. Morrison. ISBN 1-904607-57-8
  • Шаблон:Haswell-Smith
  • Hunter, James (2000) Last of the Free: A History of the Highlands and Islands of Scotland. Edinburgh. Mainstream. ISBN 1-84018-376-4
  • Johnson, Samuel (1775) A Journey to the Western Islands of Scotland. London: Chapman & Dodd. (1924 edition).
  • Lynch, Michael (ed) (2007) Oxford Companion to Scottish History. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-923482-0.
  • Шаблон:Gaelic Placenames
  • McKirdy, Alan Gordon, John & Crofts, Roger (2007) Land of Mountain and Flood: The Geology and Landforms of Scotland. Edinburgh. Birlinn. ISBN 978-1-84158-357-0
  • Maclean, Charles (1977) Island on the Edge of the World: the Story of St. Kilda. Edinburgh. Canongate. ISBN 0-903937-41-7
  • Moffat, Alistair (2005) Before Scotland: The Story of Scotland Before History. London. Thames & Hudson.
  • Murray, W.H. (1966) The Hebrides. London. Heinemann.
  • Murray, W.H. (1973) The Islands of Western Scotland: the Inner and Outer Hebrides. London. Eyre Methuen. ISBN 0-413-30380-2
  • Murray, W.H. (1977) The Companion Guide to the West Highlands of Scotland. London. Collins.
  • Newton, Norman (1995) Islay. Newton Abbott. Pevensey Press. ISBN 978-0-907115-97-7
  • Ó Corráin, Donnchadh (1998) Vikings in Ireland and Scotland in the Ninth Century CELT.
  • Omand, Donald (ed.) (2006) The Argyll Book. Edinburgh. Birlinn. ISBN 1-84158-480-0
  • Ross, David (2005) Scotland — History of a Nation.
  • Slesser, Malcolm (1970) The Island of Skye. Edinburgh. Scottish Mountaineering Club.
  • Stevenson, Robert Louis (1995) The New Lighthouse on the Dhu Heartach Rock, Argyllshire. California. Silverado Museum. Based on an 1872 manuscript and edited by Swearingen, R.G.
  • Thomson, William P. L. (2008) The New History of Orkney. Edinburgh. Birlinn. ISBN 978-1-84158-696-0
  • Watson, W. J. (1994) The Celtic Place-Names of Scotland. Edinburgh; Birlinn. ISBN 1-84158-323-5. First published 1926.
  • Woolf, Alex (2007). From Pictland to Alba, 789–1070. The New Edinburgh History of Scotland. Edinburgh: Edinburgh University Press. ISBN 978-0-7486-1234-5. 

Посилання[ред. | ред. код]