Теодосій Тит Галущинський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
о. Теодосій Галущинський, ЧСВВ
о. Теодосій Галущинський, ЧСВВ
 
Альма-матер: Львівська духовна семінарія, Відень, Фрайбург, Іннсбрук, Рим
Науковий ступінь: Доктор богослов'я
Ім'я при народженні: Галущинський Тит
Народження: 13 квітня 1880(1880-04-13)
Бучач, нині Тернопільська область, Україна
Смерть: 31 серпня 1952(1952-08-31) (72 роки)
Мондер, Канада
Прийняття чернецтва: 2 лютого 1915
(довічні обіти в ЧСВВ)
Хіротонія: 14 серпня 1904
Посада: Архімандрит Чину святого Василія Великого

Теодо́сій Тит Галущи́нський (13 квітня 1880, Бучач, нині Тернопільська область, Україна — 31 серпня 1952, Мондер, Канада) — український греко-католицький ієромонах-василіянин, доцент Львівського університету, ректор Львівської духовної семінарії, архімандрит Чину святого Василія Великого. Доктор теології (1906 р.[1]).

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство і ранні роки[ред.ред. код]

Тит Галущинський[2] народився 13 квітня 1880 року в м. Бучачі (нині Тернопільська область, Україна, тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) в сім'ї греко-католицького священика о. Миколи Галущинського, який служив помічником пароха в Бучачі. У 1882 році батька перевели в село Звиняч Чортківського повіту, де він був парохом до смерті в 1923 році. О. Микола Галущинський був високоосвіченим священиком, говорив кількома європейськими мовами, був добре ознайомлений із суспільними рухами тогочасної Європи, кілька разів кандидував на посла до Галицького сейму. З цієї сім'ї походять: сенатор і голова «Просвіти» Михайло Галущинський, голова «Рідної школи» професор Іван Галущинський, адвокат Микола Галущинський. Дочка Миколи Галущинського Степанія була заміжня за о. доктором Іваном Фіґолем — викладачем Львівської духовної семінарії.

Народну (вселюдну[2]) школу і перші класи гімназії Тит закінчив у Бучачі під проводом отців Василіян; у вищих класах навчався у Тернополі, де у 1899 році склав матуру з відзнакою і стипендію на університетські студії. Після того записався на філософсько-богословський факультет у Львові, вступив до Львівської духовної семінарії як семінарист від Станіславівської єпархії.

Перший і другий рік філософсько-богословських студій закінчив у Львові, де, крім лекцій філософії і богослов'я, слухав також виклади української історії і літератури у професорів Михайла Грушевського і Кирила Студинського. Під час сецесії українських студентів Львівського університету Тит як відпоручник студентів теології брав участь у протестній делегації до міністерства, тому на дальші студії був змушений виїхати до Відня. Там він закінчив свої студії в богословському інституті святого Августина і в серпні 1904 року прийняв священицькі свячення з рук станіславівського єпископа Григорія Хомишина в церкві отців Василіян у Бучачі. На свяченнях був присутній, серед інших, пізніший перший єпископ українців у США Сотер Ортинський, ЧСВВ. Після рукоположення о. Тит виїхав на дальші студії богослов'я до Фрайбурга (Швейцарія), наступного навчального року перевівся до Іннсбрука. Там отримав ступінь доктора теології на підставі захисту дисертації «Взаємини між слов'янами і Візантією у X столітті».

Після навчання повернувся на батьківщину, впродовж короткого часу був катехитом у Коломиї. Після відкриття у 1906 році у Станіславові нової духовної семінарії призначений викладачем Старого Завіту і префектом семінаристів. Тут заприятелював з другим префектом — пізнішим Перемишльським єпископом о. Йосифом Коциловським.

Вступ до Василіянського Чину[ред.ред. код]

Ректором нововідкритої семінарії у Станіславові був о. Єремія Ломницький, ЧСВВ, який під час першої світової війни помер на засланні у Симбірську. Під впливом аскетизму о. Єремії обидва префекти, о. Тит Галущинський і о. Йосиф Коциловський, вступили на новіціат отців Василіян у Крехові (одним з вчителів був о. Микола Лиско[2]).

На новіціяті о. Тит отримав монаше ім'я Теодосій. Під час новіціяту відзначався добрим прикладом, зокрема любов'ю до молитви. Після новіціату о. Теодосій два роки викладав Святе Письмо і моральне богослов'я для василіянських студентів у Кристинопільському монастирі. У 1913 році настоятелі вислали о. Теодосія до Рима на духівника Української папської колегії святого Йосафата. У Римі він одночасно навчався у Папському біблійному інституті. У 1915 році, з причини війни між Австрією та Італією, був змушений повернутися до Львова і тут габілітувався на доцента Львівського університету на підставі археологічно-біблійної дисертації «De exordiis urbis Babel». Як доцент, викладав Святе Письмо у Львівському університеті, а також брав участь у австрійській науковій експедиції до Малої Азії. Коли поляки зайняли Галичину, о. Теодосій в знак солідарності з іншими українськими професорами відмовився від доцентури. У 19191920 роках видавав католицький часопис «Нова Рада», який згодом закрила польська влада.

У 1920 році обраний генеральним радником Василіянського Чину, у 1926 році — на другу каденцію.

Ректор Львівської духовної семінарії[ред.ред. код]

У повоєнні роки, на прохання митрополита Андрея Шептицького, василіяни перебрали провід Львівської духовної семінарії, її ректором у 1920 році призначено о. Теодосія Галущинського. У цей період він відзначився великим педагогічним та організаційним хистом. Семінарію потрібно було відбудовувати після війни. Більшість семінаристів були колишніми вояками і старшинами, тому серед них важко було налагодити семінарійну дисципліну. З кожним семінаристом ректор старався часто проводити індивідуальні розмови, внаслідок чого йому вдалося здобути авторитет і довіру серед студентів.

Під час свого ректорства (19201927) у 1923 році о. Т. Галущинський заснував Богословське Наукове Товариство у Львові і був його першим головою. Під його проводом Товариство почало видавати квартальник «Богословія», першим редактором якого був о. Йосиф Сліпий — пізніший Глава УГКЦ.

Останні роки і смерть[ред.ред. код]

Після ректорства настоятелі Василіянського Чину призначили о. Теодосія ігуменом монастиря святого Онуфрія у Львові. Тут він також проявив широку організаційну діяльність: організував релігійне товариство святого Йосифа для українських дівчат-служниць, був духівником найбільшої Марійської Дружини Пань у Львові, проводив реколекції священикам, монахам і монахиням, проповідував місії для народу, продовжував викладати Святе Письмо у Львівській духовній семінарії. Став співзасновником часописів «Нова зоря», «Правда» і «Добрий Пастир» (був першим редактором останнього).

У 1931 році о. Теодосія вдруге призначили духівником Папської колегії святого Йосафата в Римі, а також членом кодифікаційної комісії східного канонічного права. У 1946 році його обрали генеральним консультором Чину, а 11 червня 1949 року Апостольський Престол іменував о. Теодосія архімандритом (головним настоятелем) цілого Василіянського Чину, радником Конгрегації Східної Церкви.

Архімандритство Галущинського припало на нелегкий для Василіянського Чину період. Це були повоєнні роки переслідувань Греко-Католицької Церкви в Україні. Василіянський Чин, як і вся УГКЦ, втратили свій легальний статус у Галичині, і їхні організаційні структури частково перестали існувати. Лише у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки діяльність василіян могла розвиватися. Головний осідок архімандрита знаходився в цей час у Римі, куди його перенесено у 1932 році, а Чин поділено на провінції. Діяльність о. Галущинського як архімандрита мала переважно організаційно-адміністративний характер. Особливу увагу він звертав на видавничу діяльність. З ініціативи о. Теодосія, а також протоконсультора Чину о. Гліба Кінаха, було відновлено науковий часопис «Записки ЧСВВ», заснований в 1924 році о. Йосафатом Скрутенем. Редагування журналу доручено о. Атанасію Великому.

Як головний настоятель Чину, 9 червня 1952 року о. Теодосій прибув до Канади, щоб у місцевій василіянській провінції Пресвятого Серця Ісусового провести канонічну візитацію монастирів та взяти участь у ювілейних святкуваннях. Під час канонічного огляду він побував у центральній та східній частині Канади, відвідав василіянські монастирі у Монреалі, Едмонтоні й Мондері, де провів реколекції для єпархіального духовенства. Там само архімандрит організував реколекції для монахів-василіян, але їх не завершив, оскільки несподівано помер внаслідок інфаркту міокарда 31 серпня 1952 року. Похований у Мондері на чернечому цвинтарі отців Василіян.

Науковий і письменницький доробок[ред.ред. код]

Крім педагогічної, викладацької та організаційної праці, о. Теодосій був автором кількох наукових та науково-популярних творів. Його найважливіші наукові роботи: «De exordiis urbis Babel» — Про початки міста Вавилону, 1917; «Значіння св. Письма в проповідництві», 1922; «Історія Біблійна», 3 томи, науково-популярне видання, 1922—1930; «De ucrainis S. Scripturae versionibus» — Про українські переклади Святого Письма, 1925, «Думка і наука Церкви в питаннях літургічної мови», 1929; «Апостольські покликання в Євангеліях», 1932; «Acta Innocentii PP. III», 1944 (критичне видання документів папи Інокентія III, які стосуються справ Східних Церков. Крім того, підготував до друку аналогічне зібрання документів папи Інокентія IV, яке згодом видав о. М. Войнар, ЧСВВ. У 1946 році видав переклад Євангелій українською мовою. Крім того, видав збірку проповідей під назвою «Недільний дзвін», десятки брошур, написав сотні статей в українських, німецьких, французьких, італійських газетах і журналах.

Цікаві факти[ред.ред. код]

У травні 1916 року ієромонах Т. Галущинський, користуючись знайомством свого батька з Іваном Франком, намагався переконати останнього прийняти перед смертю святе таїнство сповіді, що йому майже вдалося, але він не встиг уділити йому це святе таїнство, тому що наступного дня Франко помер[?].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Волинський Б. Галущинський Теодосій Миколайович… — С. 334.
  2. а б в О. Назарко І. ЧСВВ. Отець д-р Теодосій Тит Галущинський ЧСВВ // Бучач і Бучаччина… — С. 116.

Джерела[ред.ред. код]