Гордон Дмитро Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Гордон
Dmitry Gordon КРТ.png
Ім'я при народженні Дмитро Ілліч Гордон
Народився 21 жовтня 1967(1967-10-21) (53 роки)
Київ, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність український єврей
Місце проживання Київ
Діяльність журналіст, інтерв'юер, телеведучий, письменник
Відомий завдяки засновник проекту «Гордон»
Alma mater Київський інженерно-будівельний інститут
Знання мов українська
російська
Роки активності 1991 — тепер. час
Посада головний редактор
Батько Ілля Якович Гордон
Мати Міна Давидівна Гордон
У шлюбі з Олеся Бацман
Діти Ростислав (1992), Дмитро (1995), Єлизавета (1999), Лев (2001), Санта (2012), Аліса (2016), Ліана (2019)
Автограф Dmitry Gordon Signature 2014.png
Сторінка в Інтернеті gordonua.com

Дмитро́ Іллі́ч Гордо́н (нар. 21 жовтня 1967, Київ, Українська РСР) — радянський та український журналіст, інтерв'юер, телеведучий, блогер, політик. Головний редактор газети «Бульвар Гордона» (1995—2020), засновник інтернет-видання «Гордон», володар двох «Золотих кнопок YouTube» за кількість підписників на його YouTube-каналах «Дмитрий Гордон» і «В гостях у Гордона», що перевищує мільйон[1]. У 2014—2016 роках — депутат Київської міськради.

Життєпис[ред. | ред. код]

Дитинство[ред. | ред. код]

Народився 21 жовтня 1967 року в Києві у сім'ї інженера-будівельника Іллі Яковича та інженера-економіста Міни Давидівни (1939—2018).

Перший рік життя провів разом із батьками і бабусею у комунальній квартирі на Площі Льва Толстого. В інтерв'ю Гордон не раз згадував, що в квартирі жило багато сімей, а єдиний туалет був розташований у дворі і кишів щурами.[2]

Освіта[ред. | ред. код]

1983 року вступив до Київського інженерно-будівельного інституту. Усі п'ять років навчання, за його спогадами, пройшли у муках, оскільки займався не своєю справою.

Після третього курсу Гордона призвали до Радянської Армії, де він відслужив два роки: спочатку в навчальній частині в селищі Медведь Новгородської області, з якої вийшов молодшим сержантом, а потім — під Ленінградом, в околицях міста Луга, у ракетних військах оперативно-тактичного призначення.

Кар'єра[ред. | ред. код]

На другому курсі інституту почав писати статті в провідні київські газети. Перше інтерв'ю взяв у 1984 році у свого кумира — легендарного півзахисника київського «Динамо» і збірної СРСР Леоніда Буряка. Його надрукувало ворошиловградське (тепер — Луганськ) видання «Молодогвардієць». А перше інтерв'ю в київській пресі було опубліковано в газеті «Комсомольское знамя» з відомим радянським і українським форвардом Ігорем Бєлановим.[3] За час навчання у виші публікувався у найкращих українських газетах — «Вечернем Киеве», «Комсомольском знамени», «Молоді України», «Спортивній газеті», ", «Радянській Україні», «Правде Украины», «Рабочей газете», «Прапорі комунізму», «Молодій гвардії». Також співпрацював із «Комсомольской правдой». Після закінчення інституту отримав розподіл до редакції газети «Вечерний Киев».

У «Вечірньому Києві» Дмитро працював до 1992 року, а потім перейшов до «Киевских ведомостей». Після «Киевских» у творчій долі Гордона були «Всеукраинские ведомости». У 1995 році заснував щотижневик «Бульвар» (з 2005 року — «Бульвар Гордона»). Сьогодні «Бульвар Гордона» є однією з найпопулярніших і найтиражніших газет. Тижневик читають понад 2,5 мільйони осіб. Газету розповсюджують не тільки в Україні, але й за її межами: у Росії, США, Ізраїлі, Іспанії, Італії, Німеччині.[4] До редакційної ради «Бульвару Гордона» (із 1998 року її очолював Віталій Коротич) у різний час входили видатні люди сучасності: Василь Алексєєв, Борис Андресюк, Олег Базилевич, Олег Блохін, Валерій Борзов, Михайло Боярський, Нані Брегвадзе, Сергій Бубка, Леонід Буряк, Анатолій Бишовець, Роман Віктюк, Тамара Гвердцителі, Павло Глоба, Станіслав Говорухін, Дмитро Гордон , Людмила Гурченко, Андрій Данилко, Армен Джигарханян, Іван Драч, Євген Євтушенко, Леонід Жаботинський, Валерій Золотухін, Анатолій Кашпіровський, Вахтанг Кікабідзе, Йосип Кобзон, Леонід Кравчук, Ігор Крутой, Валерій Леонтьєв, Муслім Магомаєв, Євгенія Мірошниченко, Микола Мозговий, Борис Нємцов, Гаврило Попов, Сергій Поярков, Едіта П'єха, Олександр Розенбаум, Софія Ротару, Нікас Сафронов, Ян Табачник, Віллі Токарєв, Алан Чумак, Олександр Швець, Андрій Шевченко, Михайло Шемякін, Микола Шмельов, Нестор Шуфрич. У березні 2014 року редакційна рада «Бульвару Гордона» була розформована через українсько-російський конфлікт. 2019 року Гордон покинув посаду головного редактора газети[5] і передав її видавництво ТОВ «Мега-прес груп».

У 1996 році Дмитро Гордон, погодившись на пропозицію гендиректора телекомпанії «ТВ-Табачук» Вадима Табачука, почав вести цикл інтерв'ю, який згодом назвав «В Гостях у Дмитра Гордона». Програма свого часу виходила на «Першому національному», «Тонісі», «Центральному каналі», 3s.tv та «112 Україна».

У 2004 році Дмитро Гордон приїхав на ефір «5 каналу», щоб закликати людей виходити на Майдан, який тоді починався, на підтримку Віктора Ющенка.[6]

У 2008 році керівництво «Першого національного» (в обличчі Василя Ілащука) зняло його програму з ефіру телеканалу. Причина цього рішення була у тому, що героями програм Гордона були в основному діячі російського політикуму, шоу-бізнесу, кіно і театру та спорту.

Наприкінці листопада 2013 року створив інтернет-видання «Гордон»[7].Головним редактором інтернет-видання стала дружина Гордона Олеся Бацман, яка згодом стане ведучою власної програми спочатку на проросійському каналі NewsOne, а через кілька місяців — вже на «112».

Переміг на виборах депутатів Київської міської ради, що відбулися у травні 2014 року. Балотувався у 38-му виборчому окрузі (Поділ) як самовисуванець.[8] У жовтні 2015 року його переобрали в цьому ж окрузі[9].

7 липня 2016 року спочатку проголосував за перейменування на Проспект Бандери Московського проспекту в Києві. Ввечері відкликав свій голос, бо вважав, що цього пункту там немає, написавши відповідну заяву, та попросив зарахувати його проти з формулюванням: «Проспекту Бандери в Києві не має бути».[10]. Пояснив своє рішення так: «… ми переходимо з однієї істерії в іншу: якщо раніше вулиці називали на честь комуністичних тиранів, убивць і ідолів, то тепер — на честь нацистів та їхніх прихвоснів»[11].

10 листопада 2016 року Гордон за власної ініціативи склав повноваження депутата Київради[12].

У лютому 2017 року на телеканалі «112 Україна» стартував авторський проект журналіста «ГОРДОН». Програма чергувалася з випусками із «Золотої колекції» програми «В гостях у Дмитра Гордона».

16 травня 2019 року заявив, що разом з дружиною Олесею Бацман залишає канал 112 Україна «через надмірну появу Медведчука в ефірі».[13]

З червня 2019 — ведучий проросійського телеканалу «НАШ», що належить нардепу Мураєву.[14].

Інтерв'ю з Президентом Білорусі Олександром Лукашенком, яке було записане журналістом під час виборів Президента у Мінську, було показано у ніч на 10 серпня 2020 року на телеканалі «Україна 24».

Підтримка кандидата у президенти Ігоря Смешка[ред. | ред. код]

12 січня 2019 року журналіст виклав на своєму YouTube-каналі ролик під назвою «Гордон назвал фамилию лучшего кандидата в президенты Украины», у якому закликав колишнього голову СБУ Ігоря Смешка піти до ЦВК і зареєструватися кандидатом у Президенти України президентських перегонах 2019 року[15]. Після цього він двічі запрошував Смешка до авторської програми «ГОРДОН».[16][17]

Крім Смешка, в цей період журналіст провів інтерв'ю з кандидатами Володимиром Зеленським, Юлією Тимошенко, Анатолієм Гриценком та Сергієм Тарутою.

Під час дострокових парламентських виборів у 2019 році журналіст керував штабом партії Ігоря Смешка «Сила і Честь».[18]

Творчість[ред. | ред. код]

Гордон видає книги із власними інтерв'ю (уже вийшло 55 книг, зокрема, восьмитомник «Герои смутного времени») і випускає дві програми: «В гостях у Дмитра Гордона» і «ГОРДОН». Загалом журналіст уже записав приблизно 1000 інтерв'ю з відомими політиками, артистами, поетами, письменниками, художниками, режисерами, громадськими діячами та спортсменами.

Крім журналістики, Гордон захоплюється естрадою. Записав приблизно 100 пісень, випустив сім альбомів і зняв вісім кліпів (із Валерієм Леонтьєвим, Олександром Розенбаумом, Тамарою Гвердцителі, Наталією Могилевською, Наталією Бучинською і сольних).

Книги[ред. | ред. код]
  • 1999 — «Моя душа страдает смертельно…» Беседы с Кашпировским
  • 2003 — «Герои смутного времени». В 8-ми томах
  • 2004 — «Звёзды эстрады»
  • 2004 — «Звёзды эстрады и кино»
  • 2004 — «Звёзды политического небосклона»
  • 2004 — «Звёзды спорта»
  • 2004 — «Лица Украины»
  • 2004 — «В гостях у Дмитрия Гордона». В 2-х томах
  • 2005 — «С глазу на глаз»
  • 2006 — «Как на духу»
  • 2006 — «Диалог длиною в жизнь»
  • 2006 — «Начистоту»
  • 2007 — «Без купюр»
  • 2007 — «Тет-а-тет»
  • 2008 — «Березовский и Коржаков. Кремлёвские тайны»
  • 2009 — «Без ретуши и глянца»
  • 2009 — «От печали до радости»
  • 2009 — «Слово за слово»
  • 2009 — «Высота одиночества»
  • 2010 — «Сын за отца»
  • 2010 — «Под увеличительным стеклом»
  • 2010 — «Между прошлым и будущим»
  • 2010 — «Виктор Суворов. Исповедь»
  • 2011 — «Беспокойная память»
  • 2012 — «Момент истины»
  • 2012 — «Далёкое близкое»
  • 2012 — «Десять часов в Лондоне. Березовский. Буковский. Суворов»
  • 2013 — «Мужской разговор»
  • 2013 — «Без утайки»
  • 2014 — «Души отдушина»
  • 2014 — «Правда о России и Путине»
  • 2014 — «Свет и тень»
  • 2015 — «Святое и грешное»
  • 2015 — «Не напоказ»
  • 2017 — «Память сердца»
  • 2017 — «Прикосновение»

Дискографія[ред. | ред. код]

  • 2006 — «А ми удвох»
  • 2006 — «Вперше»
  • 2006 — «Я улыбаюсь тебе»
  • 2006 — «Маета»
  • 2006 — «Чужая жена»
  • 2012 — «Все еще впереди»
  • 2014 — «Река надежды»

Відеокліпи[ред. | ред. код]

Сім'я[ред. | ред. код]

Перша дружина (до 2011 р.) — Олена Сербіна, з якою має 4 дітей.

Друга дружина — Олеся Бацман — редактор програми «Шустер LIVE» «Савік Шустер Студії»[19], із 2013 року - головний редактор суспільно-політичного видання «Гордон».

Дмитро Гордон має семеро дітей: Ростислав (1992 р.н.) — випускник Київського інституту міжнародних відносин[20], захоплюється фотографією.[21] Дмитро (1995 р.н.) — композитор, закінчив Музичний коледж Берклі у Бостоні. Чотириразовий чемпіон Європи з об'єднаних єдиноборств (ката зі зброєю). Єлизавета (1999 р.н.) і Лев (2001 р.н.) — школярі. У 2012 році народилася донька Санта,[22] у 2016-му — донька Аліса,[23] у 2019-му — донька Ліана.

Факти[ред. | ред. код]

  • Найперше телеінтерв'ю записав у 1996 році з Юрієм Рибчинським[24].
  • Уболівальник футболу. З дитинства вболіває за команду «Динамо» (Київ).[3]
  • Після інтерв'ю з багатьма зірками підтримує з ними дружні стосунки, насамперед з Йосипом Кобзоном, Валерієм Леонтьєвим, Анатолієм Кашпіровським, Романом Віктюком, Тамарою Гвердцителі, Павлом Глобою, Аланом Чумаком, Олександром Розенбаумом, Станіславом Говорухіним, Євгеном Євтушенком, Вахтангом Кікабідзе, В'ячеславом Малежиком, Яном Табачником, Олександром Швецем, Борисом Андресюком, Віталієм Коротичем, Дмитром Табачником, Олегом Блохіним, Олегом Базилевичем і багатьма іншими.
  • Стверджує, що найпам'ятнішою стала зустріч із художником-карикатуристом Борисом Єфімовим. На момент розмови йому було 107 років, у 108 він помер.
  • Іноді по 5-6 інтерв'ю щодня.[25]
  • Найдовше інтерв'ю тривало близько п'яти годин без перерв із відомим письменником, колишнім радянським розвідником Віктором Суворовим у Лондоні.
  • Свої останні інтерв'ю Нонна Мордюкова[26], Борис Єфімов[27], В'ячеслав Тихонов та Едуард Хіль дали Дмитру Гордону.
  • З 2006 року займається фітнесом.
  • У 2009 році знявся в епізодичній ролі у фільмі російського режисера Іллі Хржановського «Дау» про життя відомого радянського фізика Льва Ландау.[28]

Критика[ред. | ред. код]

Критикувався за організацію масових заходів зустрічі людей з різними екстрасенсами, гадалками чи астрологами типу Анатолія Кашпіровського, Алана Чумака та інших. В інтерв'ю Євгену Черняку сказав, що переважно на цьому заробив свій основий капітал[29].

На початку кар'єри Дмитро у виданні «Бульвар Гордону» рекламував «лікувальні» піраміди під назвою «ю шинсе», які не мають жодного лікувального ефекту. Вони продавались зокрема онкохворим.[30][31][неавторитетне джерело]

У травні 2020-го опублікував два скандальних інтерв'ю: з так званим «прокурором» тимчасово окупованого РФ Криму Наталією Поклонською та російським терористом Ігорем Гіркіним. Публікації викликали критику суспільства, зокрема Міністерство у справах ветеранів вимагало у правоохоронців дати оцінку «інтерв'ю», назвавши їх пропагандою[32].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. YouTube full-color icon (2017).svg Гордон продемонстрировал две Золотые кнопки ютуба на сайті YouTube
  2. Пишет и показывает Дмитрий Гордон. (рос.)
  3. а б «Це не мої команди, у яких грають легіонери. Я розумію, навіщо вони тут» .
  4. Сайт газеты «Бульвар Гордона». Архів оригіналу за 28 липня 2011. Процитовано 29 липня 2011. 
  5. Гордон покинув посаду головного редактора газети «Бульвар Гордона» і став головою наглядової ради сайта «ГОРДОН» .
  6. Дмитрий Гордон призывает украинцев выйти на Майдан, 2004 год. 
  7. Телекритика: Дмитро Гордон запускає суспільно-політичне видання.
  8. Луценко, Андрейко, Назарова, Матузко та Гордон проходять до Київради — офіційні дані. Архів оригіналу за 16 липня 2014. Процитовано 19 червня 2014. 
  9. Korrespondent.net. Выборы 2015: Кто прошел в Киевсовет (ru). Процитовано 2017-10-16. 
  10. Прощай Г. Московський проспект перейменували на Степана Бандери // Газета по-українськи. — 2016. — № 56 (1912) (12 лип.). — С. 1, 4.
  11. Гордон о переименовании Московского проспекта в проспект Бандеры: Я был единственным депутатом Киевсовета, который проголосовал против / ГОРДОН
  12. Гордон добровольно сложил полномочия депутата Киевсовета. Процитовано 2017-10-16. 
  13. https://detector.media/community/article/167338/2019-05-16-dmitro-gordon-i-olesya-batsman-idut-z-kanalu-112-ukraina-cherez-viktora-medvedchuka/%7C[недоступне посилання з листопадаа 2019] Дмитро Гордон і Олеся Бацман ідуть з каналу «112 Україна» через Віктора Медведчука
  14. https://youtube.com/watch?v=hDfTH3V9GrQ%7C Спецпроект Гордона — гість лікар Комаровський. Субота о 19:00
  15. https://youtube.com/watch?v=OFvzzejszdY%7C Гордон назвал фамилию лучшего кандидата в президенты Украины
  16. https://youtube.com/watch?v=gRQAit9r0WI&list=PL8dB2T-9NP_GbaFETYFEVhJDWGzCYQgh3&index=45&t=0s%7C Игорь Смешко в программе «ГОРДОН», 13.01.2019
  17. https://youtube.com/watch?v=a94VRDF-cy0&list=PL8dB2T-9NP_GbaFETYFEVhJDWGzCYQgh3&index=17&t=0s%7C Игорь Смешко, доктор технических наук, в программе «ГОРДОН». Выпуск от 23.03.2019
  18. https://detector.media/community/article/167738/2019-05-31-gordon-stav-golovoyu-peredviborchogo-shtabu-partii-igorya-smeshka/%7C[недоступне посилання з листопадаа 2019] Гордон став головою передвиборчого штабу партії Ігоря Смешка
  19. «Гордость страны». Как мы, только лучше
  20. Чьи дети учатся в КИМО
  21. Ростіслав Гордон
  22. Кто из телезвезд стал родителем В 2012 году. Архів оригіналу за 25 березень 2014. Процитовано 27 червень 2013. 
  23. У известного телеведущего, редактора и писателя Дмитрия Гордона родился шестой ребенок
  24. YouTube full-color icon (2017).svg Юрий Рыбчинский. "В гостях у Дмитрия Гордона" (1996) на сайті YouTube
  25. «Иногда беру в день по пять-шесть интервью!». Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 29 липня 2011. 
  26. YouTube full-color icon (2017).svg Нонна Мордюкова. "В гостях у Дмитрия Гордона" (2007) на сайті YouTube
  27. YouTube full-color icon (2017).svg Борис Ефимов. "В гостях у Дмитрия Гордона" (2007) на сайті YouTube
  28. Нестор Шуфрич стал наркомом, Михаил Бродский — секретарем ЦК Компартии Украины, Михаил Добкин — секретарем Харьковского горкома, а Дмитрий Гордон — комбригом. Архів оригіналу за 9 грудня 2013. Процитовано 26 жовтня 2011. 
  29. ДМИТРИЙ ГОРДОН. В 22 года дома стояли мешки с деньгами | BigMoney #95
  30. Пирамида Гордона(Ю-шинсе)
  31. Почему Дудь сдулся
  32. У Кабміні вимагають реакції правоохоронців на інтерв'ю Гіркіна Гордону. РБК-Украина (ru). Процитовано 2020-05-19. 

Посилання[ред. | ред. код]