Базилевич Олег Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Олег Базилевич)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Олег Базилевич
Особові дані
Повне ім'я Олег Петрович Базилевич
Народження 6 липня 1938(1938-07-06)
  Київ, Українська РСР, СРСР
Смерть 16 жовтня 2018(2018-10-16) (80 років)
  м. Київ
Зріст 174 см
Вага 70 кг
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Позиція правий крайній нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1957—1965 СРСР «Динамо» (Київ) 161 (63)
1966 СРСР «Чорноморець» (Одеса) 35 (6)
1967—1968 СРСР «Шахтар» (Донецьк) 32 (9)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1969—1970 (2 група кл. «А») СРСР «Десна» (Чернігів) 11
1971 (2 ліга) СРСР «Шахтар» (Кадіївка) 4
1972 (перша ліга) СРСР «Шахтар» (Донецьк) 2
1973 СРСР «Шахтар» (Донецьк) 6
1974 (ст. тренер) СРСР «Динамо» (Київ) 1
1975 (ст. тренер) СРСР «Динамо» (Київ) 1
1977—1978 СРСР «Динамо» (Мінськ)
1979 СРСР «Пахтакор» (Ташкент)
1980—1982 СРСР ЦСКА (Москва)
1984 СРСР «Зоря» (Ворошиловград)
1986 СРСР «Шахтар» (Донецьк)
1987—1988 Болгарія «Славія» (Софія)
1986 Болгарія Болгарія (олімп.)
1992—1994 Україна Україна
1995—1996 Кувейт Кувейт (олімп.)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 2008.

Оле́г Петро́вич Базиле́вич (6 липня 1938(19380706), м. Київ, Україна — 16 жовтня 2018, м. Київ) — радянський та український футболіст і тренер. Прославився як нападник київського «Динамо» 1960-х рр. У ранзі тренера утворив славетний тандем з Валерієм Васильовичем Лобановським у 1974—1976 роках. Ініціатор застосування новітніх наукових методик під час тренувального процесу. Очолював науково-дослідний центр клубу «Динамо» (Київ). Майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР. Заслужений тренер України. Кандидат педагогічних наук.

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

Починав грати у 1952 р. у київській дитячій команді «Будівельник». Вихованець київської ФШМ (Футбольної школи молоді), де грав з 1954 року. Дебютував у складі «Динамо» (Київ) у 1957 році. Відзначався високою швидкістю, технікою володіння м'ячем, чудовою грою у повітрі і м'якою пластикою рухів. Запамятався тим, що часто замикав на дальній штанзі подачі, які виконував Валерій Лобановський. Ці футболісти відзначалися спільним розумінням футболу, після «Динамо» грали разом у «Чорноморці» і «Шахтарі» (Донецьк).

Тренерська робота[ред. | ред. код]

Після закінчення ігрової кар'єри Олег Петрович спочатку пропрацював нетривалий час на кафедрі футболу Київського інституту фізичної культури. Починав тренерську діяльність у «Десні». Прийнявши її у розпалі сезону-69, зумів вивести із зони «вильоту» в клас «Б», а до наступного чемпіонату підготував цілком конкурентоспроможну для другої групи класу «А» команду. У кінці сезону-70 уже підбирав футболістів під нове завдання — поборотися за путівку в створювану тоді першу всесоюзну лігу. Але громом серед ясного неба стала звістка про рішення нового керівника області розформувати «Десну»[1]. Потім тренував команду другої ліги «Шахтар» (Кадіївка). У 1973 був запрошений тренувати «Шахтар» (Донецьк). Новий тренер вивів гірників до вищої ліги і в сезоні 1973 р. досяг чудового результату — 6 місце у вищій лізі СРСР.

Після завершення сезону 1973 Валерій Лобановський, посівши пост головного тренера «Динамо» (Київ), запросив до Києва колишньоьго товариша з команди. Офіційно Базилевич був начальником команди, а Лобановський — головним тренером, але усі питання вони вирішували спільно і обидвоє ділили відповідальність за результат. Саме Олег Базилевич став ініціатором запрошення до клубу науковців з фізичної підготовки. Розробляв програму фізичної підготовки гравців Анатолій Зеленцов — науковець, який співпрацював із Базилевичем ще коли той очолював «Шахтар». Добре спланована робота і хороший підбір гравців швидко дали результат — титули чемпіона СРСР 1974, 1975 та Кубок володарів кубків 1975.

Керівництво радянського футболу призначило дует Лобановський-Базилевич наставниками національної збірної Радянського Союзу, але після вильоту в 1/4 Кубка Європи та лише третього місця на Олімпіаді-1976 їх відсторонили від роботи зі збірною. Почалися конфлікти і у клубі — деякі футболісти нарікали на надмірні фізичні навантаження. Базилевич у кінці 1976 р. залишив «Динамо» (Київ).

У 1977-78 рр. був наставником «Динамо» (Мінськ), в 1979 р. — «Пахтакора» (Ташкент). Того року весь основний склад узбецької команди розбився у авіакатастрофі, але Базилевичу дуже пощастило — його не було на борту, бо у той день наставник звільнився, щоб відвідати дружину і сина, які відпочивали у Сочі.

Після «Пахтакора» тренував ЦСКА (Москва), «Зорю» (Ворошиловград), працював у «Славії» (Софія, Болгарія), олімпійській збірній Болгарії та кувейтських командах.

У 1993—1994 рр. очолював національну збірну України з футболу.

В останні роки життя Базилевич мужньо боровся з хворобою Паркінсона. 16 жовтня 2018 року вдень Базилевич помер у Києві.[2]

Титули та досягнення[ред. | ред. код]

Ігрові[ред. | ред. код]

Тренерські[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Соскин А. Всё о футболе. Страны. Клуби. Турниры. Футболисты. Тренеры. Судьи. — Москва : Физкультура и спорт, 1972. (рос.)
  • Футбол. — 2008. — № 48 (620) (26—29 червня). (рос.)