Городниця (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Городниця
Костел Св. Антонія Падуанського
Костел Св. Антонія Падуанського
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Новоград-Волинський район
Рада Городницька селищна рада
Код КОАТУУ: 1824055600
Основні дані
Засноване 1390
Статус з 1938 року
Площа км²
Населення 5470 (01.01.2011)[1]
Густота 781 осіб/км²
Поштовий індекс 11714
Телефонний код +380 4141
Географічні координати 50°48′34″ пн. ш. 27°19′06″ сх. д. / 50.80944° пн. ш. 27.31833° сх. д. / 50.80944; 27.31833Координати: 50°48′34″ пн. ш. 27°19′06″ сх. д. / 50.80944° пн. ш. 27.31833° сх. д. / 50.80944; 27.31833
Водойма Річки: Случ, Криваль
Відстань
Найближча залізнична станція: Новоград-Волинський
До станції: 45 км
До райцентру:
 - залізницею: 91 км
 - автошляхами: 129 км
Селищна влада
Адреса 11714, Житомирська обл., Новоград-Волинський р-н, смт. Городниця, вул. Петровського
Карта
Городниця is located in Україна
Городниця
Городниця
Городниця is located in Житомирська область
Городниця
Городниця

Городниця — селище міського типу в Новоград-Волинському районі, Житомирської області

Історія[ред.ред. код]

Історія Городниці тісно зв'язана з Корцем тому, що входила до складу маєтків князів Корецьких. У 1628 році князь Кароль Корецький, на той час волинський каштелян, платив з Городниці за 20 «димів», 10 вулич., 10 убогих хат., 4 ремісників і 1 попа. Городницька волость займала понад 18 квадратних кілометрів — 16470 десятин і з 1685 року перебувала в оренді, пізніше була власністю Руліковських, Боссо, а в 19 століття належала Гіжицьким.

У 1651 році рід князів Корецьких вигас і волость перейшла до князів Чарторийських, а згодом Городницю отримує представник роду Любомирських. 1856 року маєток викупив брат Едварда Вацлав з Порадова Руліковський.[2]

З назв урочищ можна довідатися, що Городниця була старою і досить великою оселею, про що свідчать старі назви: Крамниці, Каплиця, Дворище, Церква і т. п. Як переказують, старе місто Городниця було знищене пожежею під час воєн 17 століття. Над Случчю був мурований замок на високій горі, довкола оточений водою. В околицях Городниці росло багато азалій. За легендою, під час татарських нападів жителі переховувалися в урочищі Свята Лоза. Багато жителів в кінці 19 - на початку 20 століття працювали в фабриках і на бендючках (місцях, де сплавляли дерево). В містечку була церква, на високій горі над Случчю, фабрика порцелянових виробів, кам'яного посуду. Після пожежі корецької порцелянової фабрики в 19 столітті, городницькі вироби знайшли собі збут не тільки на місцевих ринках, але у Франції і Чехії. На цій фабриці працювало 350 робітників, а річний дохід з проданого товару становив 150 тисяч рублів. Фабрика ця була зроблена на взірець закордонних, було там 2 порцелянові печі і 5 фаянсових. Відповідну глину до фаянсових виробів видобували в Городниці, а порцелянову привозили з села Дубрівки. При самій річці Случ стояв млин для перемолу керамічних матеріалів і другий млин в Перевезні, де до 1865 року була також залізна фабрика, що працювала на залізній руді найкращого на Волині сорту. На річці Случ було п'ять портів (бендюг): Крутаха, Чайка, Лучиці, Свята лоза, П'явки, Шописька, через які сплавляли дерево вартості кілька мільйонів і де було задіяно тисяча робітників. Крім того була там скляна гута в селі Криваль, а також великі смолярні і виробництво терпентини (скипидару), в урочищі Гниле була цегельня.

Ще у 19 столітті городницькі ліси були багаті в такі тварин як лосі, кози, глушці, тетереви, вовки, рисі, і навіть ведмеді. З них лосі, зазвичай, трималися на величезному болоті (1600 дес.) Гало. Шар торфу в деяких околицях сягає від 2 до 4 метрів. В урочищах Три копці та Ілуга був тоді смерековий ліс, що займав більше як 1000 десятин. В 1873 р. на лівому березі Случі між селами Велика і Мала Анастасіївка знайдено кількадесят римських монет (срібних) з написом: Германіка сина Друздса, 6 рік н.е. за володіння Гиберія. Монети ці відомий вчений і дослідник історії Волині Руліковський передав до музею у Москві. В лісах було 9 курганів.

В кінці 19 століття в селі 233 доми і 2179 жителів, волосне управління, церква 1774 року дерев'яна на місці старої, школа однокласова відкита 1883 року.

За переписом 1911 року у містечку Городниця було: 1267 жит., волосне правління, міщанська управа, пошта і телеграф, земська поштова станція, двокласова школа, земська лікарня, акушерка, аптека, 31 крамниця, горілчана крамниця, 2 лікарні, водяний млин (30000 пудів річної продукції), 2 ресторани, фабрика порцелянових виробів (178000 одиниць річної продукції) і 8 ярмарків річно. До великої земельної власності Гіжицького належало 17000 десятин.

Впродовж 1923-1957 років Городниця - районнний центр. 10 грудня 1938 року здобуло статус смт.

24 квітня 1945 року у бою з військами НКВД в селі загинув Іван Трейко — генерал-хорунжий УПА.

Тут розташований Свято-Георгіївський Городницький ставропігійний монастир МП. [ http://horodnica.ortox.ru/].

У селищі діяв Городницький порцеляновий завод, заснований у 1799 році Йосифом Клеменсом, князем Чарторийським. Підприємство, продукція якого була відома далеко за межами України і цінувалась у колекціонерів, внаслідок безгосподарності нових власників фактично припинило діяльність; більшість цехів зруйновано.

На даний час головним промисловим підприємством селища є лісозавод. Городниця на даний момент нагадує про себе хіба що в кримінальних хроніках

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.