Городниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Городниця (смт))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Городниця
Gorodnytska otg gerb.png
Герб
Костел Св. Антонія Падуанського
Костел Св. Антонія Падуанського
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Новоград-Волинський район
Громада Городницька селищна громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване 1127 відновлене 1390
Статус із 1938 року
Площа 6,637 км²
Населення 5340 (01.01.2018)[1]
Густота 804,6 осіб/км²
Поштовий індекс 11714
Телефонний код +380 4141
Географічні координати 50°48′34″ пн. ш. 27°19′06″ сх. д. / 50.80944° пн. ш. 27.31833° сх. д. / 50.80944; 27.31833Координати: 50°48′34″ пн. ш. 27°19′06″ сх. д. / 50.80944° пн. ш. 27.31833° сх. д. / 50.80944; 27.31833
Висота над рівнем моря 198 м
Водойма р. Случ, Криваль


Відстань
Найближча залізнична станція: Новоград-Волинський I
До станції: 45 км
До райцентру:
 - залізницею: 91 км
 - автошляхами: 129 км
Селищна влада
Адреса вул. Заводська, 8, смт. Городниця, Новоград-Волинський р-н, Житомирська обл., 11714
Голова селищної ради Онищук Іван Анатолійович
Вебсторінка Городницька територіальна громада
Карта
Городниця. Карта розташування: Україна
Городниця
Городниця
Городниця. Карта розташування: Житомирська область
Городниця
Городниця

Commons-logo.svg Городниця у Вікісховищі

Городниця — селище міського типу в Новоград-Волинському районі, Житомирської області, адміністративний центр Городницької селищної територіальної громади.

Історія[ред. | ред. код]

Найбільш ймовірна дата заснування припадає на часи князювання Володимира Великого.

Перша згадка про нього є у Київському літопису під 1127 р., розповідається також про місцевого удільного князя — Всеволодка Давидовича, котрий був вірним васалом київського князя Мстислава і ходив з ним у походи на кривичів (1128) та на Литву (1132). Помер Всеволод Давидович взимку 1141—1142 р. Його син Мстислав Всеволодович брав участь у переможному поході на половців київського князя Святослава Всеволодовича у 1184 р.[2]

Історія Городниці тісно зв'язана з Корцем тому, що входила до складу маєтків князів Корецьких. У 1628 році князь Кароль Корецький, на той час волинський каштелян, платив з Городниці за 20 «димів», 10 вулич., 10 убогих хат., 4 ремісників і 1 попа. Городницька волость займала понад 18 квадратних кілометрів — 16470 десятин і з 1685 року перебувала в оренді, пізніше була власністю Руліковських, Боссо, а в 19 століття належала Гіжицьким.

У 1651 році рід князів Корецьких вигас і волость перейшла до князів Чарторийських, а згодом Городницю отримує представник роду Любомирських. 1856 року маєток викупив брат Едварда Вацлав з Порадова Руліковський.[3]

З назв урочищ можна довідатися, що Городниця була старою і досить великою оселею, про що свідчать старі назви: Крамниці, Каплиця, Дворище, Церква і т. ін. Як переказують, старе місто Городниця було знищене пожежею під час воєн 17 століття. Над Случчю був мурований замок на високій горі, довкола оточений водою. В околицях Городниці росло багато азалій. За легендою, під час татарських нападів жителі переховувалися в урочищі Свята Лоза. Багато жителів в кінці 19 — на початку 20 століття працювали в фабриках і на бендючках (місцях, де сплавляли дерево). В містечку була церква, на високій горі над Случчю, фабрика порцелянових виробів, кам'яного посуду. Після пожежі корецької порцелянової фабрики в 19 столітті, городницькі вироби знайшли собі збут не тільки на місцевих ринках, але у Франції і Чехії. На цій фабриці працювало 350 робітників, а річний дохід з проданого товару становив 150 тисяч рублів. Фабрика ця була зроблена на взірець закордонних, було там 2 порцелянові печі і 5 фаянсових. Відповідну глину до фаянсових виробів видобували в Городниці, а порцелянову привозили з села Дубрівки. При самій річці Случ стояв млин для перемолу керамічних матеріалів і другий млин в Перевезні, де до 1865 року була також залізна фабрика, що працювала на залізній руді найкращого на Волині сорту. На річці Случ було п'ять портів (бендюг): Крутаха, Чайка, Лучиці, Свята лоза, П'явки, Шописька, через які сплавляли дерево вартості кілька мільйонів і де було задіяна тисяча робітників. Крім того була там скляна гута в селі Криваль, а також великі смолярні і виробництво терпентини (скипидару), в урочищі Гниле була цегельня.

Ще у 19 столітті городницькі ліси були багаті в такі тварин як лосі, кози, глушці, тетереви, вовки, рисі, і навіть ведмеді. З них лосі, зазвичай, трималися на величезному болоті (1600 дес.) Гало. Шар торфу в деяких околицях сягає від 2 до 4 метрів. В урочищах Три копці та Ілуга був тоді смерековий ліс, що займав більше як 1000 десятин. В 1873 р. на лівому березі Случі між селами Велика і Мала Анастасіївка знайдено кількадесят римських монет (срібних) з написом: Германіка сина Друздса, 6 рік н. е. за володіння Гиберія. Монети ці відомий вчений і дослідник історії Волині Руліковський передав до музею у Москві. В лісах було 9 курганів.

В кінці 19 століття в селі 233 доми і 2179 жителів, волосне управління, церква 1774 року дерев'яна на місці старої, школа однокласова відкита 1883 року.

Станом на 1906 рік містечко належить до Городницької волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 40 верст. Дворів 283, мешканців 927[4].

За переписом 1911 року у містечку Городниця було: 1267 жит., волосне правління, міщанська управа, пошта і телеграф, земська поштова станція, двокласова школа, земська лікарня, акушерка, аптека, 31 крамниця, горілчана крамниця, 2 лікарні, водяний млин (30000 пудів річної продукції), 2 ресторани, фабрика порцелянових виробів (178000 одиниць річної продукції) і 8 ярмарків річно. До великої земельної власності Гіжицького належало 17000 десятин.

У 1923—38 роках — адміністративний центр Городницької сільської ради Городницького району. Впродовж 1923—1957 років Городниця — районний центр. 10 грудня 1938 року віднесене до категорії селищ міського типу[5].

24 квітня 1945 року у бою з військами НКВД в селищі загинув Іван Трейко — генерал-хорунжий УПА.

Тут розташований Свято-Георгіївський Городницький ставропігійний монастир МП.

У селищі діяв Городницький порцеляновий завод, заснований у 1799 році Йосифом Клеменсом, князем Чарторийським. Підприємство, продукція якого була відома далеко за межами України і цінувалась у колекціонерів, внаслідок безгосподарності нових власників фактично припинило діяльність; більшість цехів зруйновано.

На сьогодні головним промисловим підприємством селища є лісозавод.

До 5 серпня 2016 року село було адміністративним центром Городницької селищної ради Новоград-Волинського району.

Городницький скарб[ред. | ред. код]

У серпні 2020 року на території селища знайшли так званий Городницький скарб, що містив 38 срібні монети часів Володимира Великого та Святополка Окаянного. Це найбільша знахідка руських монет за понад сто років.[6] Скарб знайшов місцевий рибалка Сергій Комар. За законом він може отримати 20 % від фактичної вартості знахідки,[7] однак процедура винагороди в українському законодавстві не прописана.

В Городницькому парку відпочинку віднайшли рештки захисних конструкцій. Все це наштовхнуло археологів на те, що знайдені скарби не є випадковими. Можливо, поруч було давньоруське поселення. Після детального огляду території науковці-археологи вирішили провести археологічну розвідку[[8]].

Економіка[ред. | ред. код]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Свято-Георгіївський Городницький ставропігійний монастир
  • Костел Св. Антонія
  • Колишня синагога (нині селищна рада)
  • Городницький парк

Персоналії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Я. О. Мишанич ПОЛІССЯ В ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИХ ЛІТОПИСАХ
  3. Horodnica… S. 139.
  4. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с. Архів оригіналу за 14 грудня 2017. Процитовано 10 травня 2019. 
  5. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки.. http://www.archive.zt.gov.ua/ (українська). Упор. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Житомир, видавництво «Волинь». 2007. с. 250. Архів оригіналу за 12 липня 2017. Процитовано 3 жовтня 2021. 
  6. До Житомира з'їхались науковці, аби розповісти про срібні монети часів Київської Русі, які знайшли у селищі Городниця [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Житомир.info, 3 вересня 2020.
  7. В'ячеслав Шрамович. Копав пісок — знайшов тисячолітні монети. Що відомо про «Городницький скарб» [Архівовано 28 серпня 2020 у Wayback Machine.] // ВВС News Україна, 28 серпня 2020.
  8. Давньоруське поселення у селищі Городниці - izhytomyryanyn.com. izhytomyryanyn.com (укр.). Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 28 вересня 2020. 
  9. Герои страны. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. 

Джерела[ред. | ред. код]