Данилишин Богдан Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богдан Михайлович Данилишин
5-й Голова Ради Національного банку України
Нині на посаді
На посаді з 25 жовтня 2016
Президент Петро Порошенко
Володимир Зеленський
Попередник Станіслав Буковинський
19-й міністр економіки України
18 грудня 2007 — 11 лютого 2010
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко
Попередник Анатолій Кінах
Наступник Василь Цушко
Народився 6 червня 1965(1965-06-06) (57 років)
Церковна, Долинський район, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як економіст, політик
Країна СРСР і Україна
Національність українець
Alma mater Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка
Політична партія безпартійний
Нагороди
Заслужений діяч науки і техніки України Державна премія України в галузі науки і техніки
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Почесна грамота Верховної Ради України
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Данилишин.

Богда́н Миха́йлович Данили́шин (нар. 6 червня 1965 с .Церковна Долинського району Івано-Франківської області) — український державний та політичний діяч, економіст, доктор економічних наук, професор, академік НАН України, колишній голова Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, міністр економіки України в другому уряді Юлії Тимошенко, колишній Президент Європейського Інституту економічних та політичних досліджень розвитку країн Центральної та Східної Європи і України (Прага).

Чинний голова Ради Національного банку України[1].

Освіта й кар'єра[ред. | ред. код]

Закінчив Тернопільський державний педагогічний інститут (1987 р.), аспірантуру за спеціальністю «економіка» в РПВС НАН України (1991).

У 32 роки став одним із наймолодших докторів економічних наук, успішно закінчивши докторантуру в НАН України за спеціальністю «економіка регіонів, розвиток продуктивних сил» в 1997 році, а в 44 роки — наймолодшим академіком Національної академії наук України (2009 р.).

2003 році здобув вчене звання професора. Викладав у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті державної податкової служби України, Національній академії державного управління при Президентові України, Карловому університеті (м. Прага), Університеті імені Гумбольдтів (Берлін).

Колишній голова Ради з вивчення продуктивних сил НАН України. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (Франція).[2] Володіє німецькою, англійською та чеською мовами.

Робота в уряді, відставка та політичні переслідування[ред. | ред. код]

Призначений на посаду Міністра економіки України в другому уряді Юлії Тимошенко постановою Верховної Ради України № 10-VI від 18 грудня 2007 року[3] і займав її до 11 березня 2010 року[4].

За час перебування Данилишина на посаді Міністра економіки України країна стала членом Світової організації торгівлі (2008), проведено 19 раундів переговорів щодо зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, Європейською асоціацією вільної торгівлі. Міжнародною лігою економістів визнаний найкращим Міністром економіки за роки незалежності України.

Став першим із членів колишнього уряду Юлії Тимошенко, проти кого почалися політичні репресії з приходом до влади президента Віктора Януковича.

11 серпня 2010 року Генеральна прокуратура України винесла постанову про оголошення Данилишина у внутрішньодержавний і міжнародний розшук.

Наприкінці листопада того ж року Данилишин попросив у Чехії політичного притулку. 13 січня 2011 року Міністерство внутрішніх справ Чехії задовільнило це прохання, і вже наступного дня Богдана Данилишина випустили на волю за рішенням міського суду Праги.[5]

У травні 2011 року очолив міжнародну неурядову організацію, яка отримала назву «Українська європейська перспектива».[6]

1 березня 2013 року Управління зв'язків з громадськістю Міністерства внутрішніх справ України повідомило, що 12 грудня 2012 року Генеральна прокуратура України припинила кримінальне провадження щодо Богдана Данилишина через відсутність складу злочину, і його знято з міжнародного розшуку.[7]

У 2013 році обраний Президентом Європейського Інституту економічних та політичних досліджень розвитку країн Центральної та Східної Європи і України (Прага).

Повернення в Україну. Робота в Раді Національного банку[ред. | ред. код]

У 2014 році повернувся до України. Став професором Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, керівником Інституту регіоналістики КНЕУ.

24 жовтня 2016 року Указом Президента України № 470/2016 Данилишина було призначено членом Ради Національного банку України.[8] Наступного дня, 25 жовтня 2016 року Рада Національного банку України обрала Данилишина своїм головою.[9] 14 листопада 2019 року повторно обраний Головою Ради НБУ[джерело?].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Автор понад 350 наукових праць (зокрема 18 монографій), у яких досліджені, узагальнені й обґрунтовані шляхи вирішення актуальних проблем формування сучасної державної регіональної політики, економіки природокористування та розвитку продуктивних сил України в контексті з новими економічними і політичними умовами.

Став фундатором наукових напрямів макроекономічної політики, національної безпеки, еколого-економічної політики, економіки природокористування та охорони навколишнього середовища, регіональної економіки, економіки природно-техногенної та екологічної безпеки.

Під його науковим керівництвом розроблена програма структурної модернізації економіки України, концептуальні засади сталого розвитку України, Загальнодержавна програма розвитку малих міст України. Безпосередньо брав участь у розробці Концепції державної регіональної політики, Генеральної схеми планування території України, низки нормативно-правових та законодавчих актів з питань розвитку регіонів і територіальних громад, місцевого самоврядування, екологічної політики та природно-техногенної безпеки. Ним досліджуються шляхи вирішення актуальних структурно-динамічних проблем економіки на сучасному етапі, комплексного еколого-економічного, соціально-економічного і науково-технічного прогнозування розвитку національної економіки та регіонів України, науково обґрунтовані шляхи формування цілісної регіональної економічної політики держави, у тому числі — вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, розвитку депресивних територій, малих монофункціональних міст тощо.

Б. М. Данилишин входить до топ-100 науковців України за даними інформаційно-аналітичної системи «Бібліометрика української науки», що є наукометричною надбудовою над розпорошеними в середовищі Google Scholar бібліометричними профілями учених, які містять інформацію про публікаційну активність і цитованість їх праць.[10]

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Заслужений діяч науки і техніки України (2007)[11].

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2003)[12].

Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом» (2004), почесними грамотами Кабінету Міністрів України (2003[13], 2007), відзнаками міністерств та відомств України.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Головою ради НБУ переобрали Данилишина НВ Бізнес (14 листопада 2019)
  2. ↑ «Біженець» Данилишин став академіком Зарубіжної Академії наук України. УНІАН. 29 жовтня 2012. Архів оригіналу за 4 жовтня 2017. Процитовано 30 травня 2021. 
  3. ↑ Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 2007 року № 10-VI «Про формування складу Кабінету Міністрів України»
  4. ↑ Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1965-VI «Про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України»
  5. ↑ УНІАН, 18.01.2011[недоступне посилання з липня 2019]
  6. ↑ Home ua. Ukrainian European Perspective (укр.). Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 15 лютого 2022. 
  7. ↑ Справу проти Данилишина закрили «за відсутністю складу злочину». Архів оригіналу за 4 березня 2013. Процитовано 3 березня 2013. 
  8. ↑ Указ Президента України від 24 жовтня 2016 року № 470/2016 «Про членів Ради Національного банку України»
  9. ↑ Рада Національного банку. Національний банк України (укр.). Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 15 лютого 2022. 
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 13 травня 2016. 
  11. ↑ Указ Президента України від 16 травня 2007 року № 411/2007 «Про відзначення державними нагородами з нагоди Дня науки»
  12. ↑ Указ Президента України від 23 грудня 2003 року № 1480/2003 «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2003 року»
  13. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2003 року № 1863 «Про нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».

Джерела[ред. | ред. код]

Публікації[ред. | ред. код]

  • Эколого-экономические проблемы обеспечения устойчивого развития производительных сил Украины. — К.: Випол, 1997. — 260 с.
  • Устойчивое развитие в системе природно-ресурсных ограничений. — К.: СОПС Украины НАН Украины, 1999. — 365 с.
  • Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. — К.: Нічлава, 1999. — 715 с.
  • Природно-техногенні катастрофи: проблеми економічного аналізу та управління. — К. : «НІЧЛАВА», 2001. — 260 с.
  • Благосостояние наций: эволюция парадигмы развития. Книга 1. — К.: НАН Украины, 2002. — 356 с.
  • Макросистемна еволюція економіки України. — К.: НАН України, 2008. — 750 с.
  • Рентні відносини в системі модернізації національної економіки / За ред. Б. М. Данилишина. — К.: НАН України, 2008. — 796 с.
  • Наукові нариси з економіки природокористування. — К.: НАН України, 2008. — 280 с.
  • Економіка України: криза розвитку та перспективи модернізації. — К.: ЗАТ «Нічлава», 2010. — 414 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Тексти вибраних публікацій[ред. | ред. код]

Інтерв'ю[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Данилишин_Богдан_Михайлович&oldid=35823094