Данилишин Богдан Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богдан Михайлович Данилишин
5-й Голова Ради Національного банку України
Нині на посаді
На посаді з 25 жовтня 2016
Президент Петро Порошенко
Володимир Зеленський
Попередник Станіслав Буковинський
19-й міністр економіки України
18 грудня 2007 — 11 лютого 2010
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко
Попередник Анатолій Кінах
Наступник Василь Цушко
Народився 6 червня 1965(1965-06-06) (57 років)
Церковна, Долинський район, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як економіст, політик
Країна СРСР і Україна
Національність українець
Alma mater Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка
Політична партія безпартійний
Нагороди
Заслужений діяч науки і техніки України Державна премія України в галузі науки і техніки
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Почесна грамота Верховної Ради України

Богда́н Миха́йлович Данили́шин (нар. 6 червня 1965 с .Церковна Долинського району Івано-Франківської області) — український державний та політичний діяч, економіст, доктор економічних наук, професор, академік НАН України, колишній голова Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, міністр економіки України в другому уряді Юлії Тимошенко, колишній Президент Європейського Інституту економічних та політичних досліджень розвитку країн Центральної та Східної Європи і України (Прага).

Чинний голова Ради Національного банку України[1].

Освіта й кар'єра[ред. | ред. код]

Закінчив Тернопільський державний педагогічний інститут (1987 р.), аспірантуру за спеціальністю «економіка» в РПВС НАН України (1991).

У 32 роки став одним із наймолодших докторів економічних наук, успішно закінчивши докторантуру в НАН України за спеціальністю «економіка регіонів, розвиток продуктивних сил» в 1997 році, а в 44 роки — наймолодшим академіком Національної академії наук України (2009 р.).

2003 році здобув вчене звання професора. Викладав у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті державної податкової служби України, Національній академії державного управління при Президентові України, Карловому університеті (м. Прага), Університеті імені Гумбольдтів (Берлін).

Колишній голова Ради з вивчення продуктивних сил НАН України. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (Франція).[2] Володіє німецькою, англійською та чеською мовами.

Робота в уряді, відставка та політичні переслідування[ред. | ред. код]

Призначений на посаду Міністра економіки України в другому уряді Юлії Тимошенко постановою Верховної Ради України № 10-VI від 18 грудня 2007 року[3] і займав її до 11 березня 2010 року[4].

За час перебування Данилишина на посаді Міністра економіки України країна стала членом Світової організації торгівлі (2008), проведено 19 раундів переговорів щодо зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, Європейською асоціацією вільної торгівлі. Міжнародною лігою економістів визнаний найкращим Міністром економіки за роки незалежності України.

Став першим із членів колишнього уряду Юлії Тимошенко, проти кого почалися політичні репресії з приходом до влади президента Віктора Януковича.

11 серпня 2010 року Генеральна прокуратура України винесла постанову про оголошення Данилишина у внутрішньодержавний і міжнародний розшук.

Наприкінці листопада того ж року Данилишин попросив у Чехії політичного притулку. 13 січня 2011 року Міністерство внутрішніх справ Чехії задовільнило це прохання, і вже наступного дня Богдана Данилишина випустили на волю за рішенням міського суду Праги.[5]

У травні 2011 року очолив міжнародну неурядову організацію, яка отримала назву «Українська європейська перспектива».[6]

1 березня 2013 року Управління зв'язків з громадськістю Міністерства внутрішніх справ України повідомило, що 12 грудня 2012 року Генеральна прокуратура України припинила кримінальне провадження щодо Богдана Данилишина через відсутність складу злочину, і його знято з міжнародного розшуку.[7]

У 2013 році обраний Президентом Європейського Інституту економічних та політичних досліджень розвитку країн Центральної та Східної Європи і України (Прага).

Повернення в Україну. Робота в Раді Національного банку[ред. | ред. код]

У 2014 році повернувся до України. Став професором Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, керівником Інституту регіоналістики КНЕУ.

24 жовтня 2016 року Указом Президента України № 470/2016 Данилишина було призначено членом Ради Національного банку України.[8] Наступного дня, 25 жовтня 2016 року Рада Національного банку України обрала Данилишина своїм головою.[9] 14 листопада 2019 року повторно обраний Головою Ради НБУ[джерело?].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Автор понад 350 наукових праць (зокрема 18 монографій), у яких досліджені, узагальнені й обґрунтовані шляхи вирішення актуальних проблем формування сучасної державної регіональної політики, економіки природокористування та розвитку продуктивних сил України в контексті з новими економічними і політичними умовами.

Став фундатором наукових напрямів макроекономічної політики, національної безпеки, еколого-економічної політики, економіки природокористування та охорони навколишнього середовища, регіональної економіки, економіки природно-техногенної та екологічної безпеки.

Під його науковим керівництвом розроблена програма структурної модернізації економіки України, концептуальні засади сталого розвитку України, Загальнодержавна програма розвитку малих міст України. Безпосередньо брав участь у розробці Концепції державної регіональної політики, Генеральної схеми планування території України, низки нормативно-правових та законодавчих актів з питань розвитку регіонів і територіальних громад, місцевого самоврядування, екологічної політики та природно-техногенної безпеки. Ним досліджуються шляхи вирішення актуальних структурно-динамічних проблем економіки на сучасному етапі, комплексного еколого-економічного, соціально-економічного і науково-технічного прогнозування розвитку національної економіки та регіонів України, науково обґрунтовані шляхи формування цілісної регіональної економічної політики держави, у тому числі — вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, розвитку депресивних територій, малих монофункціональних міст тощо.

Б. М. Данилишин входить до топ-100 науковців України за даними інформаційно-аналітичної системи «Бібліометрика української науки», що є наукометричною надбудовою над розпорошеними в середовищі Google Scholar бібліометричними профілями учених, які містять інформацію про публікаційну активність і цитованість їх праць.[10]

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Заслужений діяч науки і техніки України (2007)[11].

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2003)[12].

Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом» (2004), почесними грамотами Кабінету Міністрів України (2003[13], 2007), відзнаками міністерств та відомств України.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Головою ради НБУ переобрали Данилишина НВ Бізнес (14 листопада 2019)
  2. «Біженець» Данилишин став академіком Зарубіжної Академії наук України. УНІАН. 29 жовтня 2012. Архів оригіналу за 4 жовтня 2017. Процитовано 30 травня 2021. 
  3. Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 2007 року № 10-VI «Про формування складу Кабінету Міністрів України»
  4. Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1965-VI «Про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України»
  5. УНІАН, 18.01.2011[недоступне посилання з липня 2019]
  6. Home ua. Ukrainian European Perspective (укр.). Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 15 лютого 2022. 
  7. Справу проти Данилишина закрили «за відсутністю складу злочину». Архів оригіналу за 4 березня 2013. Процитовано 3 березня 2013. 
  8. Указ Президента України від 24 жовтня 2016 року № 470/2016 «Про членів Ради Національного банку України»
  9. Рада Національного банку. Національний банк України (укр.). Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 15 лютого 2022. 
  10. Архівована копія. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 13 травня 2016. 
  11. Указ Президента України від 16 травня 2007 року № 411/2007 «Про відзначення державними нагородами з нагоди Дня науки»
  12. Указ Президента України від 23 грудня 2003 року № 1480/2003 «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2003 року»
  13. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2003 року № 1863 «Про нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».

Джерела[ред. | ред. код]

Публікації[ред. | ред. код]

  • Эколого-экономические проблемы обеспечения устойчивого развития производительных сил Украины. — К.: Випол, 1997. — 260 с.
  • Устойчивое развитие в системе природно-ресурсных ограничений. — К.: СОПС Украины НАН Украины, 1999. — 365 с.
  • Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. — К.: Нічлава, 1999. — 715 с.
  • Природно-техногенні катастрофи: проблеми економічного аналізу та управління. — К. : «НІЧЛАВА», 2001. — 260 с.
  • Благосостояние наций: эволюция парадигмы развития. Книга 1. — К.: НАН Украины, 2002. — 356 с.
  • Макросистемна еволюція економіки України. — К.: НАН України, 2008. — 750 с.
  • Рентні відносини в системі модернізації національної економіки / За ред. Б. М. Данилишина. — К.: НАН України, 2008. — 796 с.
  • Наукові нариси з економіки природокористування. — К.: НАН України, 2008. — 280 с.
  • Економіка України: криза розвитку та перспективи модернізації. — К.: ЗАТ «Нічлава», 2010. — 414 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Тексти вибраних публікацій[ред. | ред. код]

Інтерв'ю[ред. | ред. код]