Ернесто Теодоро Монета

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ернесто Теодоро Монета
Ernesto Teodoro Moneta.jpg
Народився 20 вересня 1833(1833-09-20)
Мілан
Помер 10 лютого 1918(1918-02-10) (84 роки)
Мілан
·пневмонія
Поховання Moneta Family Chapeld
Громадянство Італія Італія
Діяльність журналіст, письменник, військовослужбовець
Alma mater Павійський університет
Знання мов італійська
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія миру (1907)

Ернесто Теодоро Монета — італійський журналіст, пацифіст, лауреат Нобелівської премії миру (1907).

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки і військова кар'єра[ред. | ред. код]

Народився в аристократичній родині. Дитинство провів у заміському будинку своїх батьків, де його родина підтримувала патріархальний побут без зайвої розкоші, через бідність сімейного бюджету. Здобув освіту в ліцеях ді Брера і Паріні в Мілані. У 1848, у віці п'ятнадцять років взяв участь у повстанні проти австрійського панування, борючись пліч-о-пліч з батьком і братами.

Ранній досвід невдалого повстання зробив величезний вплив на майбутній світогляд Монета. Побоюючись репресій, він втік до незалежне королівство П'ємонт, де вступив до військової академії і приєднався до таємного товариства, що ставило за мету незалежність і об'єднання Італії. У 1859, з початком війни П'ємонту проти Австрії, він разом з братами вступив до армії Гарібальді, брав участь в битвах при Вольтурно в Калабрії. Потім служив ад'ютантом у штабі генерала Сірторі. Розчарований невдачами італійців у військовій кампанії 1866, він перервав військову кар'єру і повернувся до цивільного життя, повернувшись до Мілана і присвятивши себе журналістиці.

Журналістика[ред. | ред. код]

Біографи зазначають, що Монета був ввічливим, доброзичливим, веселим чоловіком, який захоплювався верховою їздою, участю в аматорських театральних постановках і написанні театральних оглядів для газети «Вік» (Il Secolo). Коли двоє його друзів придбали цю газету, вони запропонували Монета стати її головним редактором. На цій посаді він пропрацював 28 років: з 1867 по 1895, перетворивши газету в одну з найвпливовіших у Італії. На цьому терені Монета знайшов широку популярність як інтелектуал, пацифіст і безкомпромісний журналіст, що задає тон італійській пресі. Хоча він залишався католиком, під його керівництвом газета зайняла антиклерикальну позицію і це незважаючи на особисту трагедію - його дружина не змогла пробачити йому таку зміну в ставленні до італійської церкви, що внесло глибокий розкол у їхні стосунки.

Хоча Монета розумів і симпатизував армії, на сторінках газети він закликав до армійських реформ - до суспільної боротьби з безглуздим мілітаризмом і підвищення якості армії через створення системи передвоєнної підготовки на місцях замість тривалого терміну служби рекрутів в армії.

Останнє тридцятиріччя XIX ст., багате міжнародними подіями, надихнуло його на монументальну працю "Війни, повстання і мир в XIX столітті" (Le guerre, le insurrezioni e la pace nel secolo XIX), опубліковану в 4-х томах в 1903, 1904, 1906 і 1910. Особливий інтерес представляє перший том, в якому він описує розвиток міжнародного руху за мир протягом століття. У роботі першорядну увагу він приділяє військовим, ніж соціальним та економічним аспектам. Лейтмотивом виступає тема неефективності воєн і мілітаризму в досягненні тих чи інших цілей.

Пацифістька діяльність[ред. | ред. код]

Зарекомендував себе в роки роботи головним редактором газети «Il Secolo», як один з чільних італійських націоналістів, він у той же час виступав за мир і міжнародний арбітраж (залишаючись противником космополітизму), чим здобув собі негласний титул «войовничого пацифіста». Згодом той факт, що Монета не вбачав протиріччя між безкомпромісною боротьбою народу за національне самовизначення і зміцнення стабільності в міжнародних відносинах, вибір Нобелівським комітетом його як лауреата премії миру в 1907 викликав неоднозначну оцінку.

У 1890, з метою пропаганди пацифістських ідей, він почав видавати щорічний альманах «Друг світу» («L'amico della раси»). Після відходу з поста головного редактора газети «Вік», в 1898 заснував ще одне видання - «Міжнародне життя» («La vita Internationale»), чий престиж був забезпечений як якістю статей з питань миру й арбітражу, так і адміністративним успіхом її керівництва - воно видаючи регулярно, без перебоїв, в той час як багато інших журналів і газет того періоду розорилися через недофінансування або відсутності інтересу з боку читачів.

У 1895 Монета став італійським представником в Міжнародному бюро миру. Він був серед засновників і надавав підтримку Ломбардському союзу за мир і арбітраж (l'Unione lombarda per la pace e l'arbitrato internazionale), а в 1897 заснував «Товариство за міжнародний мир і справедливість» (Società per la pace e la giustizia internazionale) . Викладав в новому Італійському народному університеті. У 1906 він спланував і побудував Павільйон миру для міланської міжнародної виставки, протягом якої він головував на 15 щорічному Міжнародному конгресі миру.

Хвороби і смерть[ред. | ред. код]

З 1900 він страждав від глаукоми і лікувався від сліпоти. Хвороба не дозволила йому бути присутнім на церемонії нагородження Нобелівською премією миру в 1907.

Помер в 1918 в Мілані від пневмонії у віці 85 років.