Людвиг Квідде

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Людвиг Квідде
Ludwig Quidde nobel.jpg
Народився 23 березня 1858(1858-03-23)
Бремен, Німецький союз
Помер 4 березня 1941(1941-03-04) (82 роки)
Женева, Швейцарія[1]
Поховання
Місце проживання Німеччина
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність політик, медієвіст, історик
Alma mater Геттінгенський університет
Галузь історія
Заклад Геттінгенський університет
Посада Member of the Bavarian Chamber of Deputies[d]
Член Баварська академія наук
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія миру (1927)

Людвиг Квідде у Вікісховищі?

Людвіг Квідде (23 березня 1858 — 4 березня 1941) — доктор філософських наук, автор багатьох історичних праць, лауреат Нобелівської премії миру 1927 року, яку отримав «За підготовку громадської думки Франції та Німеччини до мирної співпраці» разом з Фердинандом Бюїссоном (Франція).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Бремені, в сім'ї комерсанта. Після школи вступив до Страсбурзького, а потім до Геттінгенського університету, де вивчав середньовічну історію Німеччини. Отримавши ступінь доктора філософії, був членом редколегії, яка готувала до публікації документи середньовічного рейхстагу. У 1889 р. заснував «Журнал історичних наук» («Zeitschrift fur Geschichtswissenschaft»), який редагував протягом шести років. З 1890 по 1892 р. працював вченим секретарем Прусського історичного інституту в Римі.

Став пацифістом під впливом історичної літератури, чималий вплив на нього справила Маргарете Якобсон, з якою вони одружилися в 1882 р. У 1891 р. Квідде вступив в Німецьке товариство світу, засноване Альфредом Фрідом за образом суспільства, заснованого в Австрії Бертою фон Зутнер. У 1893 р. опублікував анонімний памфлет «Мілітаризм в сучасній Німеччині» («Der Militarismus im heutigen deutschen Reich»). У 1894 р. під своїм ім'ям випустив другий памфлет «Калігула: історія кесарева безумства» («Caligula: Eine Studie uber romischen Casarenwahnsinn»). Хоча памфлет імітував історичну працю, сучасники безпомилково вгадали в ньому сатиру на німецького імператора Вільгельма. За звинуваченням у наклепі Квідде в 1896 р. був засуджений до тримісячного ув'язнення у мюнхенській в'язниці.

У 1894 р. зміцнив свій зв'язок з пацифізмом, створивши в Мюнхені антивоєнну групу, з тих пір він став відвідувати міжнародні мирні конференції. Рік по тому він взяв участь у реорганізації Німецької народної партії — антимілітаристської і антипрусской організації.

Через кілька років став визнаним лідером пацифізму. Він став членом ради Міжнародного бюро миру, а в 1901 р. головував на Всесвітньому конгресі світу в Глазго (Шотландія). Через рік був обраний в Мюнхенську міську раду. У 1905 р. спільно з Фредеріком Пассі спробували добитися мирної угоди між Францією і Німеччиною, а в 1907 р. організував Світовий конгрес світу в Мюнхені. У 1907–1908 рр.. від Німецької народної партії був обраний до баварський парламент.

Квідде двічі, під час Першої та на початку Другої Світової війни змушений був ставати політичним емігрантом і жив за кордоном.

Квідде брав участь у всіх конференціях пацифістського руху, в тому числі в антивоєнної конференції 1915 року, координував роботу миролюбних сил.

Цікава його точка зору на роззброєння — вважаючи його корисним, Квідде відводив йому другорядну роль в досягненні миру між державами, так як, на його думку, важливіше було усунути причини воєн, а зброю у разі конфлікту швидко буде виготовлено ворогуючими сторонами. Альтернативою роззброєнню Квідде вважав регулювання відносин держав за допомогою міжнародного права.

Помер у вигнанні.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]