Елен Джонсон-Серліф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Елен Джонсон-Серліф
англ. Ellen Johnson-Sirleaf
Елен Джонсон-Серліф
Елен Джонсон-Серліф
24-й президент Ліберії
16 січня 2006 — 26 грудня 2017
ПопередникМозес зе Бла
НаступникДжордж Веа
Народився29 жовтня 1938(1938-10-29) (85 років)
Монровія, Ліберія
Відомий якполітична діячка, економістка, підприємиця, письменниця
Місце роботиСвітовий банк, Citibank, HSBC, Програма розвитку ООН і Open Society Initiative for West Africad
КраїнаЛіберія
Alma materУніверситет Колорадо у Боулдері, Гарвардський університет (1971), Гарвардський інститут державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді, College of West Africad (1955), Madison Business Colleged, Університет Вісконсину в Медісоні і Університет Колорадо
Політична партіяПартія єдності
У шлюбі зневідомо
Релігіяметодизм
Нагороди Нобелівська премія миру (2011)
Підпис
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Елен Джонсон-Серліф (англ. Ellen Johnson-Sirleaf, *29 жовтня 1938) — 24-тя президентка Ліберії, лауреатка Нобелівської премії миру 2011 року (з Леймою Гбові і Тавакуль Карман «за ненасильницьку боротьбу за безпеку жінок і за права жінок на повноправну участь у досягненні миру»[1]), економістка, підприємиця та письменниця. Перша жінка-президент африканської країни (з 2006 року), перша жінка в Африці, яка очолила державу. За суворий характер і рішучість її часто порівнюють із «залізною леді».[2]

Елен Джонсон-Серліф зробила неабиякий вклад у відновлення прав жінок у Ліберії. У 2007 році вона створила «Фонд жінок ринку праці Серліф», за допомогою якого було побудовано та відновлено 26 ринків та з'явилася можливість отримання жінками додаткової освіти у сфері торгівлі, управління та охорони здоров'я.[3]

Коли у 2006 році Джонсон-Серліф очолила країну, про її життя та політичну діяльність знято 6 сюжетів. На їх основі було виявлено, що вона має неабиякий дипломатичний талант. Елен Джонсон-Серліф у них зазначає, що політиці грань між чоловіками та жінками має бути відсутньою.[3] За той час політичної діяльності Елен Джонсон-Серліф розвіяла певні стереотипи про жінок у суспільстві та виробила набір навичок, які будуть корисними для жінок.[3]

Життя та кар'єра

[ред. | ред. код]

Елен Джонсон народилася в Монровії 29 жовтня 1938 роцу.[4] Навчалася в коледжі Західної Африки[en] з 1948 по 1955 рр. У 17 років вступила в шлюб з Джеймсом Серліфом, з яким згодом розлучилася. Народила чотирьох синів і була в основному зайнята як домогосподарка. На початку шлюбу чоловік працював у відділі сільського господарства, а Елен була бухгалтеркою у авторемонтній майстерні.[5]

У 1961 році Джонсон-Серліф з чоловіком переїхали у США, щоб продовжити освіту, вона здобула ступінь асоціата з бухгалтерського обліку в Бізнес Школі Медісона[en], в штаті Вісконсін. Коли вони повернулися до Ліберії, чоловік продовжив роботу в Департаменті сільського господарства, а Джонсн-Серліф розпочала кар'єру в Департаменті казначейства Міністерства фінансів Ліберії.[5]

Пізніше Джонсон-Серліф повернувся до коледжу, щоб закінчити ступінь бакалавра. У 1970 році вона здобула ступінь бакалавра економіки в Колорадському універститеті у Боулдері [6], де також провела літню підготовку до аспірантури. З 1969 по 1971 рр. Джонсон-Серліф вивчала економіку та державну політику в Школі державного управління ім. Джона Кеннеді Гарвардського, здобувши ступінь магістра державного управління.[7] Вона повернулася до Ліберії, щоб працювати в адміністрації Вільяма Толберта, де була призначена на посаду помічниці міністра фінансів. У той час вона привернула увагу «вибуховою» промовою до Ліберійської торговельної палати, де заявила, що корпорації країни завдають шкоди економіці, накопичуючи чи надсилаючи свої прибутки за кордон.[8]

З 1972 по 1973 рр. Джонсон-Серліф працювала помічницею міністра в адміністрації Толберта. Вона подала у відставку після розбіжностей щодо витрат уряду. Згодом була призначена міністеркою фінансів з 1979 по квітень 1980 року.[9]

Самуель Доу, член корінної етнічної групи Гере, захопив владу під час військового перевороту 12 квітня 1980 року; він наказав вбити Толберта і розстріляти всіх, крім чотирьох членів уряду (серед яких була Джонсон-Серліф). Спочатку вона була прийнята на посаду в новому уряді як очільниця Ліберійського банку розвитку і інвестицій. Джонсон-Серліф утекла з країни в листопаді 1980 року після того, як публічно критикувала Доу і Раду народної відплати за управління країною.

Спочатку переїхала до Вашингтона, округ Колумбія, і працювала у Світовому банку. У 1981 році переїхала до Найробі, Кенія, щоб стати віцепрезиденткою Африканського регіонального бюро Сітібанку. Вона залишила Citibank у 1985 році після участі в загальних виборах 1985 року в Ліберії. Пішла в Equator Bank,[10] дочірню компанію HSBC.

У 1992 році Джонсон-Серліф була призначена очільницею Регіонального бюро Африки за Програмою розвитку ООН у ранзі помічниці адміністратора та помічниці Генерального секретаря (ASG). Вона залишила посаду у 1997 році, щоб балотуватися на пост президента Ліберії. Протягом свого перебування в ООН вона була однією з семи міжнародно відомих осіб, яких було призначено в 1999 році Організацією африканської єдності для розслідування геноциду в Руанді, однією з п'яти голів Комісії міжконголезського діалогу і однією з двох міжнародних експерток, обраних ЮНІФЕМ для розслідування та звітування про вплив конфлікту на роль жінок та роль жінок у побудові миру. Вона була першою головою Ініціативи Відкритого Суспільства для Західної Африки (OSIWA)[en] і професором з управління в Інституті менеджменту та державного управління Гани (GIMPA).[en]

Має чотирьох синів і вісім онуків. Її племінник Еммануель Сумана Елсар був її політичним радником під час президентських виборів 2005 року.

Професійні віхи

[ред. | ред. код]
  • 1972—1973: Помічниця міністра фінансів Ліберії.
  • 1980—1985: Міністерка фінансів Ліберії.
  • 1982—1985: Віцепрезидент африканського регіонального відділення банку «Citibank» у Найробі.
  • 1986—1992: Віцепрезидент і член виконавчого комітету банку «Екватор» у Вашингтоні.
  • 1992—1997: Член правління регіонального африканського бюро розвитку ООН.
  • 1997: Лідерка Партії єдності; кандидатка в президенти.
  • 2004—2005: Голова комісії «порядок у владі» (Ліберія).
  • 2005: Кандидатка в президенти.
  • 2006: Президент Ліберії.

Джонсон-Серліф також:

  • грудні 2021 : року Джеймс Серліф, один із синів Еллен Серліф, помер у своїй резиденції в Ліберії за невідомих обставин.
  • Засновниця Міжнародного інституту в справах жінок у політиці.
  • Член консультативної ради «Сучасні зростання Африки та інвестиційна компанія».
  • Член фінансового комітету «Modern Africa Fund Managers».
  • Президент «Ліберійського банку розвитку та інвестицій».
  • Президент інвестиційної компанії «Kormah Development and Investment Corporation».
  • Старшв представниця банку «Світового банку» з видачі позики.
  • Віцепрезидент «Сітібанку».

Публікації

[ред. | ред. код]
  • «Від катастрофи до розвитку» (1991).
  • «Перспективи кредитування Центральної Африки» (1992).

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ 2011 Nobel Peace Prize. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 9 жовтня 2011.
  2. ↑ Welle (www.dw.com), Deutsche. Лауреатки Нобелівської премії миру 2011 року - сильні жінки, які відстоюють мир і свободу | DW | 07.10.2011. DW.COM (укр.). Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 29 червня 2019.
  3. ↑ а б в «Железная леди» Элен Джонсон-Серлиф. eawfpress.ru. Процитовано 29 червня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  4. ↑ The Nobel Peace Prize 2011. NobelPrize.org (амер.). Архів оригіналу за 14 грудня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  5. ↑ а б Ellen Johnson Sirleaf. Academy of Achievement (амер.). Архів оригіналу за 14 лютого 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  6. ↑ Economics. College of Arts and Sciences (англ.). 28 листопада 2017. Архів оригіналу за 13 квітня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  7. ↑ The voice of reform. Harvard Gazette (амер.). 10 березня 2011. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  8. ↑ Robinson, Jack. "Mrs. Sirleaf on 'Stimulating the Economy'", Liberian Age, 29 June 1973, pp. 1–2.
  9. ↑ Архівована копія. www.newtimes.co.rw. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ President Ellen Johnson Sirleaf | Harvard Africa Alumni Action Forum (амер.). Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 30 червня 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Елен_Джонсон-Серліф&oldid=43542654