Пагвоський рух учених

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пагвоський рух учених
Типорганізація
Засновано1957[1]
РозташуванняРим[2]
41°53′35″ пн. ш. 12°28′00″ сх. д. / 41.89326690002777553° пн. ш. 12.4668318000277764668° сх. д. / 41.89326690002777553; 12.4668318000277764668
ЧленствоCampaign to Stop Killer Robotsd[3]
Вебсайт: pugwash.org

Нагороди
Нобелівська премія миру (1995)

Мапа

CMNS: Пагвоський рух учених у Вікісховищі

Пагво́ський рух вче́них (англ. Pugwash Conferences on Science and World Affairs) - рух вчених, які виступають за мир, роззброєння та міжнародну безпеку, за запобігання світової термоядерної війни та наукову співпрацю. Пагвоський рух зародився 1955 року, коли 11 всесвітньо відомих учених, у тому числі Альберт Ейнштейн, Фредерік Жоліо-Кюрі, Бертран Рассел, Макс Борн, Персі Вільямс Бріджмен, Леопольд Інфельд, Лайнус Полінг, Джозеф Ротблат, виступили з маніфестом, в якому закликали зібрати конференцію проти використання ядерної енергії у військових цілях.

1987 року створено Міжнародний студентський і Молодіжний пагвоський рух.

Для поширення ідей учасників Пагвоського руху випускаються періодичні видання: «Proceedings of the Pugwash Conferences on Science and World Affairs» (щорічно з 1957), «Pugwash Newsletter» (щоквартально з 1963 ), «Pugwash Occasional Papers» (щоквартально з 2000), спеціальні монографії та доповіді. [4]

Пагвоські конференції

[ред. | ред. код]

Перша конференція

[ред. | ред. код]

Перша Пагвоська конференція пройшла 7—11 липня 1957 року за активної підтримки канадського громадського діяча й мільярдера Сайруса Ітона на його батьківщині в Пагвоші (Нова Шотландія, Канада). На конференції були присутні 22 вчених з 10 країн (7 з США, в тому числі Герман Джозеф Мюллер, Лео Силард, 3 з СРСР, 3 з Японії, в тому числі Сінітіро Томонага, Хідекі Юкава, 2 з Великої Британії, в тому числі Сесіл Френк Пауелл, 2 з Канади, по одному з Австралії (Марк Оліфант), Австрії, Китаю, Французької республіки та Польської Народної Республіки). В основному це були фізики-ядерники. З СРСР приїхали академік Олександр Топчієв, професор Олександр Кузін, академік Дмитро Скобєльцин, а також помічник головного вченого секретаря Президії АН СРСР Володимир Павличенко. Перша Пагвоська конференція була присвячена небезпеці використання ядерної зброї, і можливості контролю за її розповсюдженням. На конференції було утворено постійний комітет Пагвоського руху з місцеперебуванням у Лондоні.

З 1957 року Пагвоські конференції проводяться 1—2 рази на рік. За рішенням Ради організації з 2007 року Пагвоські конференції проводяться один раз на 18 місяців.

У проміжках між конференціями Пагвоським рухом організуються тематичні симпозіуми та семінари в різних країнах світу.

Традиції конференцій

[ред. | ред. код]
  • Всі учасники конференції отримують персональне запрошення і не є представниками жодної країни чи організації.
  • Дискусії проводяться за зачиненими дверима, тільки після закінчення зустрічі робиться коротка заява для преси[5].

Список конференцій

[ред. | ред. код]
Номер Час проведення Місто Країна Примітки
1-а Липень 1957 Пагвош Канада
2-я травня 1958 Лак-Бопор Канада
Третього вересня 1958 Кіцбюель Австрія
4-а червень - липень 1959 Баден-Баден ФРН
5-а серпень 1959 Пагвош Канада
6-а грудень 1960 Москва СРСР
7-а вересень 1961 Стоу США
8-а вересень 1961 Стоу США
9-а серпень 1962 Кембридж Велика Британія
10-а вересень 1962 Лондон Велика Британія
11-а вересень 1963 Дубровник Соціалістична Федеративна Республіка Югославія
12-та січень 1964 Удайпур Індія
13-а вересень 1964 Карлові Вари Чехословацька Соціалістична Республіка
14-а квітень 1965 Венеція Італія
15-а грудень 1965 - січень 1966 Аддис-Абеба Ефіопія
16-а вересень 1966 Сопот Польська Народна Республіка
17-та вересень 1967 Роннебю Швеція
18-та вересень 1968 Ніцца Франція
19-а жовтень 1969 Сочі СРСР
20-та вересень 1970 Фонтану США
21-а серпень - вересень 1971 Синай Соціалістична Республіка Румунія
22-а вересень 1972 Оксфорд Велика Британія
23-я серпень - вересень 1973 Ауланко Фінляндія
24-а серпень - вересень 1974 Баден Австрія
25-а січень 1976 Мадрас Індія
26-а серпень 1976 Мюльхаузен НДР
27-а серпень 1977 Мюнхен ФРН
28-а вересень 1978 Варна Народна Республіка Болгарія
29-а липень 1979 Мехіко Мексика
30-а серпень 1980 Брекелен Нідерланди
31-а серпень 1981 Банфф Канада
32-а серпень 1982 Варшава Польська Народна Республіка
33-я серпень 1983 Венеція Італія
34-та липень 1984 Бйоркліден Швеція
35-а липень 1985 Кампінас Бразилія
36-а вересень 1986 Будапешт Угорська Народна Республіка
37-а вересень 1987 Гмунден Австрія
38-а серпень - вересень 1988 Дагомис СРСР
39-а липень 1989 Кембридж США
40-а вересень 1990 Егем Велика Британія
41-а вересень 1991 Пекін Китай
42-я вересень 1992 Берлін Німеччина
43-я червень 1993 Хасслуден Швеція
44-я червень - липень 1994 Колімбарі Греція
45-а липень 1995 Хіросіма Японія
46-та вересень 1996 Лахті Фінляндія
47-я серпень 1997 Ліллехаммер Норвегія
48-а вересень - жовтень 1998 Хуріка Мексика
49-а вересень 1999 Рустенбург ПАР
50-та серпень 2000 Кембридж Велика Британія
51-а березень 2002 Агра Індія
52-а серпень 2002 Сан-Дієго США
53-я липень 2003 Галіфакс, Пагвош Канада
54-а жовтень 2004 Сеул Республіка Корея
55-та липень 2005 Хіросіма Японія
56-а листопад 2006 Каїр Єгипет
57-а жовтень 2007 Барі Італія
58-а квітень 2009 Гаага Нідерланди
59-а липень 2011 Берлін Німеччина
60-та листопад 2013 Стамбул Туреччина
61-а листопад 2015 Нагасакі Японія

Міжнародне визнання

[ред. | ред. код]

1995 року Пагвоський рух став лауреатом Нобелівської премії миру «За великі досягнення, спрямовані на зниження ролі ядерної зброї у світовій політиці, і за багаторічні зусилля із заборони цього виду зброї».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://cultural-opposition.eu/registry/?uri=http://courage.btk.mta.hu/courage/individual/n36255
  2. COURAGE Registry
  3. https://www.stopkillerrobots.org/members/
  4. 1010985a1.htm Пагуошський рух[недоступне посилання з липня 2019] / Лебедєв М. - стаття з енциклопедії «Кругосвєт »® [Архівовано 13 серпня 2009 у Wayback Machine.]
  5. Документи та історія Пагуошського руху. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. Процитовано 15 червня 2010.

Література

[ред. | ред. код]
  • С. П. Галака. Пагуошський рух // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Рижов Ю. А., Лебедєв М. А.Вчені Академії наук у Пагуошського рух / / Весник РАН .- 2005.-Т. 75, № 6.
  • Рижов Ю. А., Лебедєв М. А.Ювілей Пагуошського руху / / Весник РАН .- 2007.-Т.77, № 10.
  • Лебедєв М. А.До 50-річчя Пагуошського руху / / Екология и жизнь.-2007 .- № 10, 11.

Посилання

[ред. | ред. код]