Генрі Кіссінджер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генрі Альфред Кіссінджер
англ. Henry Alfred Kissinger
Генрі Альфред Кіссінджер
Генрі Кіссінджер, 2009
56Державний секретар США
22 вересня 1973 — 20 січня, 1977
Президент Річард Ніксон,
Джеральд Форд
Попередник Вільям Пірс Роджерс
Наступник Сайрус Венс
8-й Радник президента США з національної безпеки
2 грудня 1968 — 3 листопада 1975
Президент Річард Ніксон,
Джеральд Форд
Попередник Волт Ростоу
Наступник Брент Скоукрофт
Народився 27 травня 1923(1923-05-27) (99 років)
Фюрт, Баварія, Німеччина
Відомий як політик, політолог, дипломат, письменник, підприємець, педагог, автобіограф, учасник міжнародних форумів
Місце роботи Гарвардський університет, Джорджтаунський університет і Kissinger Associatesd
Громадянство Німеччина Німеччина
США США
Національність ашкеназі
Alma mater Гарвардський університет, Сіті Коледж, Гарвардський коледж і George Washington Educational Campusd
Політична партія Республіканська партія США
Батько Louis Kissingerd[1]
Мати Paula Sternd[1]
У шлюбі з Ann Fleisher 19491964
Nancy Maginnes 1974-
Релігія Юдаїзм
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія миру (1973)
Кавалер Великого Хреста ордена За заслуги перед ФРН
Підпис Henry Kissinger Signature 2.svg
henryakissinger.com

Ге́нрі А́льфред Кі́ссінджер (нім. Heinz Alfred Kissinger, англ. Henry Alfred Kissinger; нар. 27 травня 1923, Фюрт, Баварія, Німеччина) — американський політик, дипломат та політолог німецько-єврейського походження. Один із найвпливовіших зовнішньополітичних стратегів США 1970-х років. «Архітектор» короткочасного пом'якшення військово-політичного протистояння СРСР з країнами Заходу, що тоді одержав назву «розрядка». Лауреат Нобелівської премії миру у 1973 р. («На знак визнання заслуг у зв'язку з перемир'ям у В'єтнамі»).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Німеччині в єврейській сім'ї, по народженні одержав ім'я Гайнц Альфред. Його батько, Луїс Кіссінджер, був викладачем історії і географії в жіночому ліцеї. Сам Гайнц Альфред з дитинства дуже захоплювався футболом.

У 1938 році за наполяганням матері сім'я емігрувала від нацистської диктатури до США. Тринадцять родичів Кіссінджерів, що залишилися в Третьому рейху, загинули від рук нацистів під час Голокосту.

У 1943 одержав громадянство США і того ж року вступив до лав Армії США.

У 1945 він повернувся до Німеччини вже у ранзі службовця американської військової контррозвідки (Counter Intelligence Corps[en]).

Наукова і політична кар'єра[ред. | ред. код]

Після війни вчився в Гарвардському університеті. У 1954 захистив докторську дисертацію (PhD) з історії політики (Тема: англ. «A World Restored: Metternich, Castlereagh and the Problems of Peace 1812–1822»).

Після видатної академічної кар'єри в Гарвардському університеті був призначений радником з національної безпеки при президенті Ніксоні в 1969, був державним секретарем у 19731977. Його місії в СРСР і Китаї поліпшили відносини США з обома країнами. При його безпосередній активній участі ядерно-політичне протистояння з СРСР («Холодна війна») набуло пом'якшення і отримало назву «Розрядка» (англ. Détente).

Вузловими пунктами цієї «Розрядки» були Договори США з СРСР про обмеження стратегічних наступальних ядерних озброєнь та обмеження Стратегічних протиракетних систем (1972).

Він брав участь у переговорах про вивід американських військ з В'єтнаму в 1973 і в арабо-ізраїльських мирних переговорах у 1973-1975. Лауреат Нобелівської премії миру за 1973.

Ставлення до України[ред. | ред. код]

У 2008 році Генрі Кіссінджер виступав проти прийняття України в НАТО та за те, щоб Україна залишалась в сфері, «яку росіяни вважають простором власної самосвідомості».[2] Після початку відкритої війни Росії з Україною критикував санкції щодо Росії, виправдовував анексію Криму[3].

26 травня 2022 року під час російського вторгнення в Україну (2022) на економічному форумі в Давосі Кіссінджер порадив Україні віддати свої території Росії[4], чим викликав хвилю критики на свою адресу від президента України Володимира Зеленського, низки українських чиновників[5] та громадськості.

« З глибокого минулого виринає, наприклад, пан Кісінджер і каже, що нібито треба віддати Росії шматок України. Щоб нібито не було відчуження Росії від Європи. Таке відчуття, що у пана Кісінджера на календарі не 2022 рік, а 1938, і він думає, що розмовляє з аудиторією не в Давосі, а в тодішньому Мюнхені.
У 1938 році на той момент 15-річний Кісінджер разом із сім'єю втік з нацистської Німеччини. Він все чудово розумів, і від нього тоді не чули, що треба нібито адаптуватися до нацистів замість рятуватися від них або боротися з ними. Незважаючи на тисячі російських ракет[6], котрі вдарили по Україні.
Попри десятки тисяч убитих українців. Незважаючи на Бучу і Маріуполь. Попри зруйновані міста. І незважаючи на побудовані російською державою "фільтраційні табори"[7], в яких вбивають, катують, гвалтують і принижують[8]
«

Володимир Зеленський, Deutsche Welle

25 липня 2022 року в інтерв'ю виданню німецькому каналу ZDF, Кіссінджер заявив, що Україна не має поступатись територіями[9]:

« Як би там не було, переговори однозначно доведеться базувати на необхідності запобігти жертвам. І якщо відповідальні на Заході вирішать це перед переговорами, то це правильно. Вони повинні спочатку встановити межі того, чим вони за жодних обставин не поступляться. І відмова від української території не має бути однією з умов, які ми можемо прийняти «

— Генрі Кіссінджер, ZDF

13 серпня 2022 року він заявив, що визнає свої помилки і що до України слід ставитись як до країни НАТО[10]:

« [...] тепер я вважаю, що так чи інакше, формально чи ні, в результаті цього [поводження Росії в Україні], до України слід ставитись як до члена НАТО.
Оригінальний текст (англ.)
[...] now I consider, one way or the other, formally or not, Ukraine has to be treated in the aftermath of this [the way Russia has behaved in Ukraine] as a member of NATO
«

— Генрі Кіссінджер, New York Times

У кіно[ред. | ред. код]

1995 року Олівер Стоун створив фільм «Ніксон», у головній ролі знявся Ентоні Гопкінс, Генрі Кіссінджера зіграв Пол Сорвіно.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Кіссінджер, Генрі Світовий порядок. Роздуми про характери націй в історичному контексті / пер. з англ. Надія Коваль. — К.: Наш Формат, 2017. — 320 с. — ISBN 978-617-7388-77-6
  • Kissinger, Henry. Diplomacy. New York: Simon & Schuster, 1994. ISBN 0671510991

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003. — ed. size: 683713
  2. «Патріарх» американської політики пропонує залишити Україну на одвірках НАТО. Архів оригіналу за 22 серпня 2018. Процитовано 21 серпня 2018. 
  3. Кіссінджер: засудження приєднання Криму — фатальна помилка Заходу. Архів оригіналу за 4 жовтня 2015. Процитовано 14 грудня 2015. 
  4. Киссинджер призвал Киев пойти на уступки в переговорах с Москвой. Архів оригіналу за 26 травня 2022. Процитовано 2022.05.24. 
  5. Подоляк ответил на призыв Киссинджера к Украине о переговорах с РФ. Архів оригіналу за 26 травня 2022. Процитовано 2022.05.25. 
  6. Россия выпустила по Украине более двух тысяч ракет, - Зеленский. Архів оригіналу за 26 травня 2022. Процитовано 2022.05.05. 
  7. Фильтрационные лагеря и бегство. Как живут украинцы, эвакуированные в РФ. Архів оригіналу за 26 травня 2022. Процитовано 2022.05.14. 
  8. Зеленский прокомментировал призыв Киссинджера отдать РФ часть Украины. Архів оригіналу за 26 травня 2022. Процитовано 2022.05.26. 
  9. Кіссінджер закликав в жодному разі не поступатися територіями України | Європейська правда. web.archive.org. 28 липня 2022. Архів оригіналу за 28 липня 2022. Процитовано 6 жовтня 2022. 
  10. Henry Kissinger Is Worried About ‘Disequilibrium’ - WSJ. web.archive.org. 8 вересня 2022. Архів оригіналу за 8 вересня 2022. Процитовано 6 жовтня 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]