Ескадрені міноносці КРЗ типу «Арлі Берк»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ескадрені міноносці КРЗ типу «Арлі Берк»
Arleigh Burke–class destroyer
USS Arleigh Burke (DDG 51) steams through the Mediterranean Sea.jpg
Служба
Тип/клас Ескадрені міноносці КРЗ
Держава прапора Flag of the United States.svg США
Належність СШАВМС США
На честь Арлі Альберт Берк
Верф США Bath Iron Works
США Ingalls Shipbuilding
Первинна вартість $ 1,7 млрд (очікувана для нових суден)
Замовлено 75
Спущено на воду 62
Введено в експлуатацію 4 липня 1991 року
На службі з 1991 року
Бойовий досвід Війна в Іраку
Міжнародна військова операція в Лівії
Військова операція проти Ісламської держави
Бомбардування авіабази Шайрат
Бомбардування Дамаска і Хомса
Параметри
Тоннаж Есмінці серії I
6630 метричних тонн (стандартна)
8448 тонн (повна)
Есмінці серії II
6907 метричних тонн (стандартна)
9073 тонни (повна)
Есмінці серії IIA
7061 метрична тонна (стандартна)
9648 тонн (повна)
Довжина Есмінці сериії I та II
153,92 м найбільша
(142,3 м по ватерлінії)
Есмінці серії IIA
155,29 м найбільша
(143,8 м по ватерлінії)
Ширина 20,4 м (найбільша)
18,3 м (по ватерлінії)
Висота 45,7 м (від рівня ватерліниії до топу щогли)
Осадка Есмінці серії I
6,3 м (без Гідролокатора),
9,3 м (з ГАС)
Есмінці серії II та IIA
6,57 м (без гідролокатора),
9,9 м (з гідролокатором)
Бронювання Кевларовий захист основних бойових постів, двигунів та систем озброєння
Технічні дані
Силова установка 4 газотурбінні установки General Electric LM2500-30
Гвинти 2
Потужність 105 000 к. с.
Швидкість 32 вузли (максимальна), 20 вузлів (крейсерська)
Дальність плавання 4400—4890 морських миль на 20 вузлах[1]
6000 морських миль на 18 вузлах
Екіпаж Есмінці серії I
337 осіб (у тому числі 23 офіцери)
Есмінці серії IIA
380 осіб (у тому числі 32 офіцери)
Озброєння
Артилерія 1×1 127-мм АУ Mark 45. Mod. 2/54 клб (на есмінцях серії IIA — 1×1 127-мм АУ Mark 45. Mod. 4/62 клб), боєзапас — 680 снарядів
Торпедно-мінне озброєння 2×3 324-мм торпедних апарати Mark 32
(6 торпед Mark 46 або Mark 50)
Ракетне озброєння 2 ПУ Mark 41 системи «Іджіс» на 32 (носова) та 64 (кормова) комірки, від 8 до 56 ракет Томагавк; 2×4 ПКР Гарпун (8 ракет) (відсутні на есмінцях серії IIA); Протичовновий ракетний комплекс RUM-139 ASROC; до 74 ракет SM-2 або SM-3 в ПУ Mark 41 системи «Іджіс»,
24 ракети RIM-7 Sea Sparrow (лише на кораблях серії IIA)
Зенітне озброєння 2 6-ствольних 20-мм ЗАК Mark 15 Phalanx CIWS (не установлюються на кораблі, починаючи з DDG-85), 2 25-мм ЗАУ Mark 38 (на деяких кораблях), 4 12,7-мм кулемета M2HB
Авіація Есмінці серії I та II
1 вертоліт SH-60 LAMPS, ангар відсутній
Есмінці серії IIA
2 вертольоти SH-60 LAMPS III, вертолітний ангар

Ескадрені міноносці КРЗ типу «А́рлі Берк» (англ. the Arleigh Burke class destroyers) — тип ескадрених міноносців КРЗ (з керованою ракетною зброєю) четвертого покоління. Есмінці будуються на замовлення ВМС США з 1988 року.

Назву типу було дано по головному кораблю, есмінцю КРЗ «Арлі Берк», названому на честь американського адмірала Другої світової війни Арлі Альберта Берка. Перший ескадрений міноносець типу «Арлі Берк» був введений до складу Атлантичного флоту США 4 липня 1991 року. Після списання 21 вересня 2005 року останнього есмінця типу «Спрюенс» USS Cushing[2] у ВМС США залишився єдиний тип ескадрених міноносців КРЗ — ескадрені міноносці «Арлі Берк».

На травень 2010 року есмінець «Арлі Берк» є самим багатосерійним типом бойового надводного корабля з повною водотоннажністю понад 5000 тонн за всю післявоєнну історію флоту. Враховуючи досить низькі темпи будівництва есмінців у інших державах, у найближчі роки жодна держава світу не зможе побити цей своєрідний рекорд[3].

Крім флоту США, чотири кораблі типу «Арлі Берк», щоправда з дещо зміненою конструкцією і побудовані за цивільним стандартом[4] (Ескадрені міноносці типу «Конго»), стоять на озброєнні морських сил самооборони Японії. На 2000 рік планувалося ввести до складу ВМС Японії, до 2010 року, ще три кораблі, модернізованих до рівня серії IIA, але на даний час від будівництва цих кораблів відмовилися на користь більш досконалих ескадрених міноносців типу «Атаго»[5][6].

Зміст

Призначення[ред. | ред. код]

До числа основних бойових завдань, поставлених перед ескадреними міноносцями КРЗ типу «Арлі Берк», відносяться:

  1. Захист власних авіаносних і корабельних ударних груп від масованих ракетних атак противника, який використовує протикорабельні ракети, що запускаються як з надводних кораблів, так і з атомних підводних човнів з ракетними комплексами.
  2. Протиповітряна оборона власних сил (флотських з'єднань, конвоїв або окремих кораблів) від авіації противника.

Другорядними завданнями кораблів цього типу є:

  1. Боротьба з підводними човнами та надводними кораблями противника;
  2. Забезпечення морської блокади тих чи інших районів;
  3. Артилерійська підтримка десантних операцій;
  4. Спостереження за кораблями противника;
  5. Участь у пошуково-рятувальних операціях[7].

Завдяки бойовим можливостям системи «Іджіс», ескадрені міноносці типу «Арлі Берк» здатні вести швидкоплинний тривимірний бій (з одночасним забезпеченням протиповітряної, протикорабельної та протичовнової оборони) в умовах високого ступеня загрози з боку противника. Порівняно з крейсерами «Тікондерога», есмінці типу «Арлі Берк», мають менші габаритні розміри, кращі параметри остійності та бойову живучість, а також оснащені переважно новішими та більш досконалими модифікаціями систем радіоелектронного, зенітно-ракетного та артилерійського озброєння. При проектуванні, а потім і будівництві ескадрених міноносців типу «Арлі Берк», конструктори проекту спробували реалізувати висунуте флотом обґрунтування цього типу: створити корабель, що має 3/4 можливостей ракетних крейсерів типу «Тікондерога» за 2/3 ціни останніх[8].

Історія будівництва кораблів серії[ред. | ред. код]

Історія розробки[ред. | ред. код]

Розробка есмінців КРЗ нового типу, здатних доповнити 31 есмінець типу «Спрюенс» і замінити есмінці попередніх типів, почалася наприкінці 1970-х років і, зрештою, привела до створення кораблів даного типу та появи програми по їх будівництву. Принципово новий тип есмінців КРЗ повинен був стати засобом для досягнення переваги ВМС США над Військово-морським флотом Радянського Союзу[9]. Спочатку розробка нового проекту ескадреного міноносця була запропонована в 1980 році конструкторам семи суднобудівних підприємств. Їх число вже у 1983 році скоротився до трьох компаній: Todd Shipyards, Bath Iron Works, і Ingalls Shipbuilding.

У результаті 5 квітня 1985 року контракту на будівництво першого корабля серії Ι домоглася суднобудівна верф Bath Iron Works. Контракт був укладений на суму $ 321,9 млн, а загальна вартість есмінця-первістка разом з озброєнням склала $ 1,1 млрд (у цінах 1983 року)[10]. Верф Bath Iron Works отримала також контракт на будівництво 3-го та 4-го есмінця у серії, а пізніше домагалася все нових і нових контрактів. Другий есмінець першої серії був замовлений другій компанії, Ingalls Shipbuilding (компанія Todd Shipyards не змогла домогтися отримання контракту).

Серійне будівництво[ред. | ред. код]

Після замовлення на будівництво перших трьох есмінців (DDG-51 — 53) 13 грудня 1988 послідувало замовлення на будівництво ще п'яти есмінців серії. За цим замовленням 22 лютого 1990 року надійшло нове на будівництво додаткових п'яти есмінців, далі судноверф'ями було отримано замовлення (від 16 січня 1991 року) на ще чотири есмінці. Останнє замовлення на п'ять есмінців першої серії корабля було отримане верфями Bath Iron Works і Ingalls Shipbuilding 8 квітня 1992 року, причому останній із п'яти замовлених у 1992 році есмінців добудовувався вже як корабель серії Flight II.

Замовлення на кораблі II серії були розподілені наступним чином: 19 — 21 січня 1993 — чотири есмінці (DDG-73 — DDG-76), 20 липня 1994 — три (DDG-77 — DDG-79), причому останній із цих трьох есмінців будувався за проектом Flight IIA.

Замовлення на будівництво кораблів серії IIA були здійснені в такі строки: 6 січня 1995 — три одиниці (DDG-80 — DDG-82), 20 червня 1996 — дві одиниці (DDG-83 — DDG-84), 13 грудня 1996 — чотири одиниці (DDG-85 — DDG-88), 6 березня 1998 — тринадцять одиниць (DDG-89 — DDG-101), 13 вересня 2002 — одинадцять одиниць (DDG-102 — DDG-112), 15 червня 2011 — одна одиниця (DDG-113), 27 вересня 2011 — дві одиниці (DDG-114 — DDG-115), оголошений опціон на DDG-116.

На початок червня 2011-го заплановано будівництво 75[11] ескадрених міноносців даного типу, з яких 61 корабель вже побудований[12], по 2-3 нових корабля вводиться у дію щорічно. Останній, 61-й есмінець серії, (Спрюенс), був прийнятий до складу ВМС США 1 жовтня 2011 року. Після відмови у липні 2008 року від великосерійного будівництва есмінців типу DDG-1000, з'явилися плани будівництва ще 8-11 кораблів типу «Арлі Берк» крім вже замовлених 62 і збільшення загального числа побудованих есмінців серії до 70-73 одиниць[13]. Будівництво нових есмінців типу «Арлі Берк», наступних після USS Michael Murphy (DDG-112), дозволяє суднобудівним верфям США не переривати виробництво ескадрених міноносців до початку серійного виробництва на цих підприємствах нових крейсерів типів CG(X) і CGN(X), яке очікується не раніше 2015 року (якщо не вважати малосерійне будівництво есмінців DDG-1000). У грудні 2009 року ВМС США уклали контракт вартістю $ 117 млн на придбання матеріалів для есмінця DDG-113, а у квітні 2010-го контракт вартістю $ 114 млн на придбання матеріалів для есмінця DDG-114[14].

У червні 2011 року стало відомо, що керівництвом ВМС США було прийнято рішення про збільшення замовлення на есмінці типу «Арлі Берк» і продовження їх будівництва як мінімум до 2031 року. В рамках програм 2012 і 2013 років планувалося розробити нову поліпшену модифікацію ескадреного міноносця — Серію III, за якою, починаючи з 2016 року (з корабля DDG-122), має бути закладено 24 нових кораблі цього типу[15]. Планується, що кораблі від DDG-113 до DDG-121 будуть поступово «насичуватись» технологіями Серії III[16].

Вартість будівництва[ред. | ред. код]

Вартість будівництва головного есмінця у цінах 1983 року становила $ 1,1 млрд[10]. На 2004 рік усереднена вартість спорудження одного корабля серії IIA дорівнювала $ 1,1—1,25 млрд[17], а щорічна вартість обслуговування одного корабля (при одному ремонті раз у два роки) = $ 20 млн[18]. До 2009 року, в зв'язку з інфляцією, вартість одного есмінця третьої підсерії (Flight IIa) зросла до $ 1,4 млрд, а щорічна вартість обслуговування до $ 25 млн[19].

Основна частка коштів від загальної вартості будівництва та озброєння ескадрених міноносців типу «Арлі Берк» йде безпосередньо на придбання і монтаж на есмінцях систем озброєння. Так, 6 корпусів есмінців, замовлених Bath Iron Works до закладки в 2002-2005 роках обійшлися у $ 3 170 973 112, вартість 4 корпусів, замовлених Ingalls Shipbuilding у ці ж строки = $ 1 968 269 674[20], з чого легко можна вирахувати середню ціну корпусу одного есмінця, рівну ≈ $ 500 млн, тобто трохи більше третини від загальної вартості корабля. Таким чином, майже дві третини витрат на введення корабля у експлуатацію складає його озброєння. Найдорожчим елементом озброєння есмінців «Арлі Берк» є бойова система Іджіс — її вартість дорівнює приблизно $ 300 млн[21].

Наступний після USS Michael Murphy (DDG-112) есмінець типу «Арлі Берк» (будівництво передбачалося почати в 2009 році) обійдеться бюджету Військово-морських сил США в $ 2,2 млрд[13]. Передбачається, що середня вартість інших есмінців майбутньої серії, будівництво якої поки тільки планується, не перевищить $ 1,7 млрд[22][20].

Зростання витрат обумовлено, крім інфляції, також установкою на кораблі, що будуються, нових систем озброєння.

Конструкція[ред. | ред. код]

Корпус і надбудова[ред. | ред. код]

Серія I[ред. | ред. код]

Крейсер «Белкнап» до пожежі
Наслідки пожежі на крейсері «Белкнап»

Ескадрені міноносці КРЗ типу «Арлі Берк» — типові однокорпусні кораблі з коефіцієнтом подовження корпусу (ватерлінії) = 7,1[23] довгонапівбачної конструкції[7]. Корпуси кораблів серії вперше за багато років у американській суднобудівельній практиці стали виготовлятися практично цілком із високоміцної сталі, з застосуванням лише окремих вузлів і секцій із алюмінію, зокрема, труб газотурбінних установок і грот-щогли. На повернення до використання сталі в будівництві кораблів американських конструкторів підштовхнув досвід Фолклендської війни, яка виявила слабку захищеність британських кораблів із алюмінієвими корпусами, а також ряд пожеж на власних кораблях (зокрема, пожежа на ракетному крейсері «Белкнап», що виникла 22 листопада 1975 року при зіткненні крейсера з авіаносцем «Джон Ф. Кеннеді», повністю знищила надбудову крейсера та забрала життя 7 чоловік)[24][25]. Розроблений для есмінців даного проекту новий корпус має повні обводи в носовій частині та малий розвал надводних гілок носових шпангоутів, чим помітно відрізняється від свого попередника — проекту есмінців типу «Спрюенс». Як вважають розробники проекту есмінців «Арлі Берк», незважаючи на деяке зростання опору води, ця форма корпусу має кращі морехідні якості. Позитивні якості есмінців «Арлі Берк» полягають у більшій плавності та малості розмахів хитавиці, поміркованості заливання і забризкування, малих кутах крену корабля на циркуляції. Корпус есмінця виконаний низькосидячим[7]. Корпуси кораблів розділені, з урахуванням раціональності, водонепроникними перегородками, доходять до верхньої палуби, на 13 відсіків і мають подвійне дно по всій своїй протяжності. Через весь корабель проходять дві безперервні палуби, не рахуючи верхньої. У нижніх палубах є наскрізний прохід, що дозволяє екіпажу займати бойові пости, не виходячи для цього на верхню палубу. Розвал бортів має значення понад 8° на значній протяжності довжини корпусу. Висота твіндеків ВМС США стандартна — 2,9 м[26]. Кораблі будуються за модульним принципом, тобто корпус корабля при будівництві формується із попередньо зібраних модулів (блоків)[20]. Це полегшує і прискорює процес будівництва. Повний процес будівництва корабля (від закладки до спуску на воду) займає від 10 до 17 місяців, причому більшість кораблів було побудовано за період менший, ніж 15 місяців. Певне відставання від графіків будівництва спостерігалося після урагану «Катріна», який загальмував термін здачі декількох есмінців верф'ю компанії Bath Iron Works у Паскагулі.

Есмінці КРЗ типу «Арлі Берк» стали першими після фрегатів типу «Лафайєт» кораблями, при будівництві яких використовується технологія Стелс. Ескадрені міноносці КРЗ типу «Арлі Берк» — перші кораблі в ВМС США, у яких у результаті створення архітектури надбудов, виконаних за технологією Стелс (з гострими ребрами, для більшого розсіювання радіохвиль) та застосування поглинаючих енергію радіовипромінювання покриттів суттєво знижена ефективна площа розсіювання. У цілях зменшення теплового поля димові труби есмінців оснащені спеціальними змішувальними камерами, в яких вихлопні гази змішуються з холодним повітрям. Зменшення теплового поля кораблів досягнуто способом ізоляції гарячих ділянок завдяки використанню системи повітряного охолодження відпрацьованих газів[7].

Серія IΙ[ред. | ред. код]

Метацентрична висота кораблів 2-ї серії підвищена за рахунок зниження ваги надбудови. На трьох чвертях довжини корпусу есмінців 2-ї серії була збільшена товщина металевої обшивки, покращена ефективність витрачання палива за рахунок внесення змін у конструкцію носовій частині судна. Конструкція гребних гвинтів також була покращена для зниження рівня кавітаційного шуму. Крім того, були розширені житлові приміщення есмінців серії для розміщення особового складу авіагрупи, а також жінок-військовослужбовців. З метою збільшення бойової живучості в корпусі корабля були додатково встановлені п'ять броньованих перебірок[27].

Серія IΙA[ред. | ред. код]

Порівняно з есмінцями «Арлі Берк» першої серії корпус подовжений на 1,37 м — до 155,29 м. Ширина корпусу залишилася колишньою. Для будівництва есмінців серії IΙA застосовується раніше не використовувана технологія, при якій насичення секцій відбувається до їх інтеграції в основні модулі корпусу. Починаючи з USS Shoup (DDG-86) для зменшення рівнів вторинного радіолокаційного поля вертолітні ангари виготовляються з композитних матеріалів[28]. Усі есмінці серії IIA обладнані засобами супутникового зв'язку, що дозволяє членам корабельної команди дзвонити в будь-який час додому або користуватися Інтернетом. На всіх есмінцях, починаючи з USS McCampbell (DDG-85), є спеціальна пральня самообслуговування[29]. Крім цього в конструкцію і обладнання есмінців типу «Арлі Берк» серії IIA внесено ряд інших, більш дрібних, змін.

Енергетична установка[ред. | ред. код]

Газотурбінний двигун General Electric LM2500

Новим явищем для американського суднобудування стала встановлена на есмінцях «Арлі Берк» двохвальна головна енергетична установка, що складається з 4 газотурбінних двигунів General Electric LM2500 з теплоутилізаційним контуром, що дає додаткову 25-ти відсоткову економію палива[30]. Головна енергетична установка корабля монтується на звукоізолюючих фундаментах і амортизуючих опорах. ГЕУ (газова турбіна, компресор, трубопровід) і звукоізолюючий кожух виконані у вигляді єдиного блоку (модуля)[31]. Рухова установка корабля дозволяє йому розвивати повну швидкість ходу не менше 30 вузлів при будь-якому хвилюванні моря. Головний есмінець серії I USS Arleigh Burke (DDG-51) на ходових випробуваннях при повній водотоннажності корпусу розвинув 30-вузлову швидкість при 35-футовій (10,67 м) хвилі та сумарній потужності на валу в 75 000 к. с.[32]. На кораблях всіх серій є 3 резервних газотурбінних двигуна «Allison 2500» (потужність кожного — 2,5 МВт), на яких кораблі здатні пересуватися при виході ГЕУ з ладу. Рух есмінців «Арлі Берк» забезпечують 2 пятилопастних гвинта регульованого кроку марки KaMeWa[18]. Максимальна дальність плавання ескадрених міноносців КРЗ типу «Арлі Берк» серії I на оперативно-економічному ходу (20 вузлів) досягає 4400 морських миль (8148,8 км), на кораблях II і IIA серій за рахунок підвищення паливної ефективності корабля, досягнутій завдяки удосконаленню конструкцій носової частини корпусу та розміщення додаткових паливних цистерн, дальність плавання корабля була підвищена до 4890 миль (9056 км)[1]. Дальність плавання ескадрених міноносців на економічній швидкості (18 вузлів) за деякими даними досягає 6000 морських миль (11 112 км)[33][34]. Дальність плавання есмінців «Арлі Берк» оцінюється як порівняно невелика, тим більше, що для попереднього типу есмінців ВМС США (ескадрених міноносців типу «Спрюенс») вона становила 6000 миль на 20 вузлах і 3300 миль 30-вузловим ходом.

Екіпаж[ред. | ред. код]

Екіпаж кораблів I та II серії складається з 22-26 офіцерів і приблизно 300–330 моряків у званні уорент-офіцер і нижче. На кораблях серії IIΑ екіпаж був збільшений до 380 осіб (загальна чисельність офіцерів збільшилася до 32) за рахунок появи на кораблях спеціальної групи технічного обслуговування 2 вертольотів, що складається з 18 осіб, у тому числі 4 офіцерів. Умови розміщення екіпажу на есмінцях «Арлі Берк» досить комфортабельні, офіцери розміщуються в окремих каютах, матроський склад — у кубриках. На 1 члена екіпажу корабля припадає 4 м² житлових приміщень[26].

Бойова живучість[ред. | ред. код]

При проектуванні есмінців КРЗ типу «Арлі Берк» особлива увага конструкторами та розробниками проекту приділялася питанням належного забезпечення конструктивного захисту та живучості есмінців даного типу. Для цього були мінімізовані розміри повністю сталевої надбудови, зовнішні поверхні надбудови отримали нахил до основної площини з поверхнями, облицьованими знижуючими ЕПР радіопоглинаючими покриттями[7]. Життєво важливі бойові пости розташовані нижче головної палуби; антенні пости радіоелектронного озброєння (РЕО) розподілили по кораблю із метою зменшення ймовірності ураження. Пости управління протичовновими сенсорами та управління стрільбою ракет «Томагавк» поміщені окремо від Бойового інформаційного центру (БІЦ)[8]. Приміщення суднової енергетичної установки, РЕО та постів управління мають кевларовий протиосколковий захист[35]. Усього для захисту основних бойових постів і агрегатів кожного есмінця типу «Арлі Берк» при будівництві витрачається понад 130 тонн кевлару (в тому числі 70 тонн цього міцного, але дорогого матеріалу, йде на захист бойових постів)[36]. Цілям захисту механізмів і обладнання нижче конструктивної ватерлінії також служить місцеве протиосколкове бронювання із високоміцних алюмінієво-магнієвих сплавів до 25,4 мм товщиною. Плитами з цих сплавів захищені основні хвилеводи, кабелі та найбільш важливі бойові пости (верхні яруси надбудов, приміщення Бойового інформаційного посту (БІП), льоху боєзапасу). Корпус і надбудова есмінців типу «Арлі Берк», у тому числі й антени РЛС AN/SPY-1), розраховані на надлишковий тиск при вибуху 0,5 кг/см², що в 2 з гаком рази перевищує прийняте раніше у військовому суднобудуванні США стандартне значення, що дорівнює 0,21 кг/см²[26]. Для зниження гідроакустичної помітності есмінці типу «Арлі Берк» обладнані системами, у функції яких входить подача повітря до підводної частини корабля (система Masker) і до кромок лопатей гребних гвинтів (система PRAIRIE)[7]. У результаті роботи останньої системи утворюється хмара повітряних бульбашок, викривлюючих і згладжуючих акустичний сигнал корабля. Корабель, який застосовує систему PRAIRIE, можна впізнати по більш блідому та більше пінистому ніж зазвичай кільватерному сліду. При використанні системи Masker слід починається не під кормою, а приблизно з половини довжини корпусу.

Кораблі проекту отримали вдосконалену систему захисту від зброї масового ураження (скор. ЗМУ). У корпусі та надбудовах відсутні ілюмінатори, система корабельної вентиляції обладнана автоматичними клапанами та спеціальними фільтрами. Всі двері по зовнішньому контуру корабля для цілей повітряізоляціі обладнані повітряними тамбурами. У внутрішньокорабельних приміщеннях штучно створюється надлишковий тиск для запобігання попаданню у них зараженого повітря. На ескадрених міноносцях типу «Арлі Берк» є також система водного захисту та пости дезактивації[26]. Багатьма фахівцями ескадрені міноносці типу «Арлі Берк» відносяться до найбільш захищених есмінців сучасних флотів світу. Однак, досвід бойової експлуатації кораблів змушує більш зважено ставиться до подібних тверджень і дозволяє виявити ряд істотних недоліків у кораблів цього проекту. Так 12 жовтня 2000 року вибух потужністю лише 200–230 кг у тротиловому еквіваленті на ескадреному міноносці «Коул», пробивши дворівневий броньовий захист центральної частини корпусу (поблизу від мідельшпангоуту), повністю вивів із ладу газотурбінні двигуни корабля, позбавивши його ходу й управління. Через вибух виявилися затопленими кубрики, а одна шоста частина екіпажу (56 осіб) була виведена з ладу (у тому числі 17 вбиті). Тим не менш, незважаючи на отримані пошкодження, корабель залишився на плаву, при цьому виниклий після вибуху крен не перевищував значення 4°[37]. Інцидент з есмінцем «Коул» показав, що незважаючи на уроки Фолклендської і Ірано-іракської війни, не тільки ескадрені міноносці типу «Арлі Берк», але і абсолютно усі сучасні ескадрені міноносці КРЗ мають слабкий конструктивний захист (або зовсім його не мають). Захист окремих елементів корпусу, двигунів і озброєння за допомогою кевлара, як показав досвід «Коула», забезпечує лише протиосколковий або, в кращому випадку, протиснарядний захист від дії артилерійських снарядів легкого і середнього калібру. Від руйнівної дії потужних вибухових пристроїв і протикорабельних ракет конструктивний захист усіх сучасних типів есмінців захистити не може.

Значною мірою, слабкий конструктивний захист ескадрених міноносців типу «Арлі Берк» компенсується потужним протиповітряним і протичовновим захистом, забезпеченими можливостями багатофункціональної БІКС «Іджіс», а також впровадженням на есмінцях цього типу засобів зниження теплової та акустичної помітності. Ураження ескадрених міноносців типу «Арлі Берк» одиночною протикорабельною ракетою або торпедою практично неможливе, враховуючи бойові можливості системи «Іджіс» у цілому[38].

У цілях підвищення бойової живучості ескадрених міноносців КРЗ типу «Арлі Берк» планується обладнання їх, починаючи з USS Oscar Austin (DDG-79), системами протимінного захисту. Багато в чому рішення про встановлення на кораблі цієї серії систем, було обумовлено інцидентом з ескадреним міноносцем USS Forrest Sherman (DDG-98), 8 серпня 2007 року під час візиту останнього до Севастополя у 300 м від есмінця мимовільно спливла німецька 480-кілограмова гальваноударна якірна корабельна міна часів німецько-радянської війни з потужністю вибухового пристрою, що дорівнює 50 кг у тротиловому еквіваленті. Міна була успішно знешкоджена спільними діями водолазів Чорноморського флоту Росії та ВМС України[39][40][41]. У результаті дій по знешкодженню міни американський есмінець не постраждав.

До складу обладнання есмінців типу «Арлі Берк» входять два 24-футові (7,32 м) напівтверді надувні пошуково-рятувальні човни RHIB або RIB (скор. від англ. rigid hull inflatable boat), що зберігаються на шлюп-балках із правого борту. Для спуску та підйому катерів RHIB використовується підйомний кран комерційного зразка. До складу обладнання есмінців «Арлі Берк» включено також 15 рятувальних плотів, кожен із яких розрахований на 25 осіб[36].

Озброєння[ред. | ред. код]

Система «Іджіс»[ред. | ред. код]

Докладніше: Іджіс

Адмірал Горшков, майте на увазі: «Іджіс» — у морі.

Оригінальний текст(англ.)
Stand by admiral Gorshkov: “Aegis” — at sea!

— Напис на транспаранті, розміщеному на борту головного крейсера типу «Тікондерога» в 1983 році[42].

Іджіс (англ. Aegis combat system) — багатофункціональна бойова інформаційно-керуюча система (БІКС), що являє собою організаційно-технічне об'єднання корабельних засобів висвітлення обстановки, ураження та управління на основі широкого впровадження автоматизованих систем бойового управління (АСБУ). Крім того, система здатна приймати та обробляти інформацію від датчиків інших кораблів/літальних апаратів з'єднання і видавати цілевказівки на їх пускові системи. Таким чином, система може підтримувати командира ППО з'єднання, хоча й не може повністю автоматизувати всі функції ППО. У типовому випадку, однак, цю роль грають не есмінці, а крейсера КРЗ[8].

Складові елементи системи «Іджіс»[ред. | ред. код]

Основні компоненти (підсистеми) багатофункціональної системи озброєння «Іджіс»:

  1. вертоліт підсистеми LAMPS;
  2. апаратура вертолітної підсистеми LAMPS Mark З;
  3. РЛС виявлення повітряних (AN/SPS-49) і надводних (AN/SPS-55) цілей;
  4. станція розпізнавання свій-чужий AN/UPX-29;
  5. підсистема РЕБ AN/SLQ-32;
  6. навігаційна апаратура;
  7. БІКС ПЧО AN/SQQ-89 з внутрішньокорпусною ГАС AN/SQS-53 та буксуємою ГАС AN/SQR-19;
  8. крайова апаратура цифрової лінії радіозв'язку (LINK-11);
  9. автоматизована командно-керуюча підсистема (Mark 1);
  10. автоматизована підсистема координованого управління корабельними комплексами зброї (Mark 1);
  11. блок управління РЛС з ФАР (AN/SPY-1);
  12. антенна та прийомопередаюча частина багатофункціональної РЛС (AN/SPY-1);
  13. автоматизована підсистема перевірки на функціонування, пошуку та локалізації несправностей (Mark 545);
  14. підсистема відображення інформації;
  15. апаратура радіозв'язку;
  16. кінцеві пристрої цифрової лінії радіозв'язку (LINK-4A);
  17. пускова установка підсистеми постановки пасивних перешкод (Mark 36 SRBOC);
  18. автоматизована підсистема управління артилерійським вогнем (Mark 86);
  19. автоматизована підсистема управління стрільбою ЗРК «Іджіс» (Mark 99);
  20. пускові установки для корабельних КР, ЗКР і ПРК (Mark 41);
  21. автоматизована підсистема управління стрільбою КР «Томагавк»;
  22. автоматизована підсистема управління стрільбою ПКР «Гарпун»;
  23. зенітний артилерійський комплекс «Вулкан-Фаланкс» (Mark 15);
  24. автоматизована підсистема управління стрільбою протичовнової зброї (Mark 116)[21].

Основні компоненти (підсистеми) багатофункціональної збройної системи «Іджіс» тісно взаємопов'язані. Засоби керування та системи контролю є загальними, тобто використовуються у інтересах кожного елемента й усієї системи в цілому. До цих засобів належать Загальнокорабельний багатомашинний обчислювальний комплекс (ЗБОК) і підсистема відображення[43], до складу якої може входити до 22 багатофункціональних пультів (БФП) з дисплеями тактичної обстановки, включаючи чотири командирських (на останніх відображується узагальнена обстановка). Апаратура відображення розміщена в бойовому інформаційний центр (БІЦ) корабля. Функціонально апаратура відображення поділяється на такі контури: обробки тактичної інформації, оцінки цієї інформації та прийняття рішення, протиповітряної оборони, протичовнової боротьби, боротьби з надводними кораблями та нанесення ударів по берегу[44].

РЛС AN/SPY-1[ред. | ред. код]

Важливу роль у комплексуванні бойових і технічних засобів у системі «Іджіс» грає багатофункціональна РЛС AN/SPY-1 (модифікації A, або D) і універсальна установка вертикального пуску (УВП) Mark 41. Радіолокаційна станція AN/SPY-1 з чотирма плоскими фазованими антенними решітками (ФАР) виконує функції декількох звичайних РЛС з антенами механічного обертання. РЛС працює у 10-см частотному діапазоні та здатна супроводжувати одночасно у верхній півсфері до 250–300 повітряних цілей і одночасно здійснювати наведення по 18 з них[21].

Крім пошуку, виявлення, розпізнавання та супроводження цілей (не тільки повітряних, але і надводних), у інтересах усіх користувачів системи, РЛС видає високоточні та швидко оновлювані цілевказівки на всі підсистеми корабельної зброї, а також дані в БІЦ про загальну тактичну обстановку в радіусі понад 200 миль від корабля. На основі даних, одержуваних від РЛС, реалізується значна частина функцій управління пуском ракет, включаючи оцінку ступеня загрози повітряних цілей, а також отримання необхідних даних для їх перехоплення після входу в зону ураження зенітно-ракетного комплексу. Чотири ФАР радіолокаційної станції розміщуються на надбудові та злегка нахилені до основи. Остання конструктивна особливість ФАР дозволяє вести круговий огляд простору при будь-яких кутах завищення[21]. У цілому, завдяки можливостям системи «Іджіс», есмінці типу «Арлі Берк» мають досить потужну систему ППО, порівнянну з ППО ракетних крейсерів типу «Атлант» і ударне озброєння, що не мало аналогів у світі по номенклатурі боєзапасу та можливостям бойового використання до середини 1990-х років.

Установка вертикального пуску Mark 41[ред. | ред. код]

На кораблях підсерій I і II носова УВП складається з 32 комірок, кожна з яких може нести 1 крилату BGM-109 Tomahawk, зенітну RIM-66 SM-2 або протичовнову ракету RUM-139 VL-Asroc, або блок із 4 ЗКР «Сі Спарроу» вертикального пуску. Кормова УВП кораблів I і II підсерій складається із 64 комірок, і також здатна нести ракети (по одній у комірці) в будь-якій комбінації, залежно від поставлених цілей — забезпечення протичовнової безпеки, ППО, або виконання ударів по наземним, у тому числі захищеним, цілям крилатими ракетами «Томагавк» з радіусом дії до 1600 км. На есмінцях перших двох серій, по 3 комірки кожної ПУ використовуються під кран для перезаряджання установок, зменшуючи загальну кількість доступних під ракети комірок на 6 одиниць. На есмінцях серії IIA усі 96 використовуються під ракети.

Пускові комірки УВП Магк 41 об'єднані в блоки або модулі по 8 ПУ (4 модуля у носовій частині корабля, 8 в кормовій). Вага кожного блоку — 13 302 кг. Кожен модуль являє собою конструкцію у вигляді восьми комірок, у яких розміщуються ТПК (транспортно-пускові контейнери) з ракетами. Комірки розташовані в два ряди та розділені спеціальним каналом для відводу газового струменя ракетних двигунів при пуску. Зверху модуль захищений броньованою плитою, у якій вирізані люки для завантаження ТПК, що зачиняються броньовими кришками, та проріз для відводу газового струменя. ТПК для ракет різного призначення відрізняються один від одного довжиною. Для крилатих ракет «Томагавк» (контейнер Мark 14 мод. 0 та 1) і для ЗКР Стандарт-2 (контейнер Мark 13 мод. 0) довжина ТПК становить 6,7 м, для контейнерів, призначених для запуску Протичовнових керованих ракет (ПЧКР) ASROC (контейнери Мark 15) — 5,8 м[45]. Темп стрільби комплексу — 1 запуск у секунду. Число ракет одночасно готових до запуску — 16.

Особливість УВП Мark 41 полягає у тому, що кранове обладнання кораблів не дозволяє завантажувати ракети типу КР «Томагавк» і перспективні тактичні балістичні ракети NTACMS (корабельного варіанту мобільного тактичної БР MGM-140 ATACMS) з борту суден постачання, і з цієї причини комплектація УВП Мark 41 ракетами цих типів може здійснюватися тільки в пунктах базування кораблів ВМС США[45].

У залежності від поставлених завдань, співвідношення окремих видів боєкомплекту установки вертикального пуску Mark 41 може змінюватися. Так, якщо перед кораблем ставиться завдання забезпечення ППО — збільшується боєкомплект ЗКР і, відповідно, зменшується боєкомплект КР і ПЧКР; якщо кораблю потрібно підвищити ударну здатність — зменшується боєкомплект ЗКР і ПЧКР і збільшується боєкомплект крилатих ракет Томагавк відповідно тощо.

Номенклатура озброєння есмінців «Арлі Берк»[ред. | ред. код]

Озброєння есмінців «Арлі Берк» різних підсерій досить серйозно відрізняється. Головною зброєю всіх діючих кораблів цього типу є 2 установки вертикального пуску (УВП) Mark 41 VLS. Стандартний комплект озброєння УВП есмінців перших двох підсерій складається з 74 зенітних ракет RIM-66 SM-2, 8 крилатих ракет BGM-109 Tomahawk і 8 протичовнових ракет RUM-139 VL-Asroc в багатоцільовому варіанті або з 56 крилатих ракет BGM-109 Tomahawk і 34 ракет RIM-66 SM-2 і RUM-139 VL-Asroc в ударному варіанті[36].

На есмінцях серії IIA загальне число корабельних ракет збільшилося з 90 до 96. Стандартний комплект озброєння УВП есмінців третьої серії складається з 74 ракет RIM-66 SM-2, 24 ракет RIM-7 Sea Sparrow (по чотири в комірці), 8 крилатих ракет BGM-109 Tomahawk і 8 протичовнових керованих ракет RUM-139 VL-Asroc[18][46].

Радіоелектронне озброєння[ред. | ред. код]

ПУ Mark 36 SBROC

Радіоелектронне озброєння есмінців DDG-51-DDG-90 включає РЛС AN/SPY-1D (замінювану на AN/SPY-1E починаючи з USS Pinckney (DDG-91)) з чотирма фазованними антенними решітками, систему управління пуском ракет Mark 99 з трьома РЛС AN/SPG-62 підсвічування цілі, систему управління артилерійським вогнем «Сіфайр» з лазерним далекоміром. Корабель оснащений комплексом гідроакустичної протидії AN/SLQ-25 Nixie, підкільовою ГАС з антенною системою у носовому обтічнику AN/SQS-53 і буксованою ГАС SQR-19 (на кораблях серії IIA не встановлювалася), а також багатоканальною системою внутрішньокорабельного зв'язку, засобами РЕБ AN/SLQ-32(V)3 або AN/SLQ-32(V)5 і постановки пасивних перешкод[10][47]. Останні являють собою 4 пускові установки Mark 36 SRBOC, кожна з яких оснащується 6 127-мм протирадіолокаційними відбивачами та інфрачервоними пастками.

На кораблях з DDG-91 до DDG-96 передбачено розміщення протимінної пошукової системи WLD-1(V)1, для чого у них змінені кормова надбудова та розміщення надувних човнів. На наступних кораблях систему вирішено було не ставити[8].

Артилерія[ред. | ред. код]

Основним артилерійським озброєнням кораблів типу «Арлі Берк» є полегшена 127-мм артилерійська установка Mark 45. У варіанті mod. 2 вона встановлена на перших 30 есмінцях типу (DDG-51-DDG-80), у варіанті mod. 4 — на всіх інших есмінцях, починаючи з USS Winston S. Churchill (DDG-81). Стандартний боєзапас артилерійської установки Mark 45 Mod. 2 — 680 унітарних пострілів Mark 68, Mark 80, Mark 91, Mark 116, Mark 127 або Mark 156[48]. Дальність по горизонту — 23 км, максимальна скорострільність — 20 пострілів у хвилину[49]. Маса артустановки — 24,6 т[50].

Маса та скорострільність артилерійської установки Mark 45 Mod. 4 залишилися тими ж, що й у попередніх модифікацій. Дальність стрільби осколково-фугасними снарядами підвищена з 23 до 37 км, до складу боєкомплекту введені активно-реактивні боєприпаси ERGM і BTERM з дальністю польоту до 116 км. Стандартний боєзапас артилерійської установки Mark 45 Mod. 4 збільшений завдяки внесенню змін у конструкцію артилерійського льоху. Існують наступні варіанти комплектації боєзапасу артилерійської установки: 700 осколково-фугасних пострілів або 400 активно-реактивних пострілів ERGM, або (у змішаному варіанті боєкомплектації) 232 осколково-фугасних постріли + 232 постріли ERGM або BTERM[50][51]. На повне перезаряджання артилерійського магазину есмінців «Арлі Берк» йде, зазвичай, 16 годин[48].

Протикорабельне і протичовнове озброєння[ред. | ред. код]

Потроєний 324-мм торпедний апарат.

На кораблях перших двох серій у кормовій частині встановлені дві зчетверені установки ПКР «Гарпун». Головною протичовновою зброєю кораблів типу «Арлі Берк» є вертольоти системи LAMPS-III. Бортовою зброєю є протичовнові керовані ракети (ПЧКР) RUM-139 VL-Asroc. Вони здатні вражати підводні човни на відстані до 20 км від корабля-носія ПЧКР[52].

Як допоміжне протичовнове озброєння на есмінцях усіх трьох серій є два потроєних торпедних апарати Mk. 32. Боєзапас — 6 протичовнових торпед Mk. 46 або Mk. 50. Максимальна дальність стрільби торпедами — 10 км. Можливість для їх перезаряджання не передбачена. На кораблях серії IIA від комплексів ПКР «Гарпун» відмовилися через вимоги здешевлення корабля. Торпедні апарати на кораблях серії IIA були збережені.

Протиповітряна оборона[ред. | ред. код]

Основним компонентом протиповітряної оборони есмінців є ЗРК «Іджіс», однойменний з багатофунціональною БІКС. До складу ЗРК може входити, залежно від розподілу боєкомплекту, від 34 до 74 зенітних ракети сімейства Standard-2ER, а саме ракети RIM-67B (1981 рік, максимальна дальність стрільби — 128 км), RIM-67C(1981 рік, максимальна дальність стрільби — 185 км), RIM-156 (Standard-2ER Block IV, 1999 рік, максимальна дальність стрільби — 240 км), на даний час усе нові есмінці озброюються зенітними керованими ракетами Standard-3 зы збільшеною удвічі (до 500 км) дальністю пуску та фактично необмеженою межами атмосфери Землі висотою пуску (до 250 км)[53].

Зачехлена АУ «Вулкан-Фаланкс»

У обов'язковому порядку на кораблях серій I і II встановлювалися дві скорострільні шестиствольні зенітно-артилерійські установки калібру 20 мм «Вулкан-Фаланкс», призначені для дострілу протикорабельних ракет на відстані до 1,5 км, якщо ті прорвуться крізь досить потужну систему ППО корабля. Один ЗАК розташовується безпосередньо перед надбудовою і один — за нею. На кораблях серії IIA від зенітно-артилерійських комплексів (ЗАК) «Вулкан-Фаланкс» відмовилися через вимоги здешевлення вартості есмінців проекту, але на 6 перших кораблях серії IIA вони все-таки були встановлені. Замість ЗАК «Вулкан-Фаланкс» до складу озброєння ескадрених міноносців серії IIA включений зенітно-ракетний комплекс самооборони RIM-7 Sea Sparrow (24 ракети в 6 контейнерах системи VLS Mark 41).

Тактичне ударне озброєння[ред. | ред. код]

На озброєнні кожного есмінця типу «Арлі Берк» знаходиться до 56 крилатих ракет BGM-109 Tomahawk Block 3 (з дальністю запуску до 1250–1609 км у тактичному (неядерному варіанті) та 2500 км у стратегічному (ядерний). У 2004 році пройшла успішне випробування (але на кораблі не надійшла) крилата ракета «Тактичний Томагавк» (модернізований варіант «Томагавка», англ. Tactical Tomahawk Block 4)[54].

Авіація[ред. | ред. код]

Докладніше: Sikorsky SH-60 Seahawk

На кораблях I–II серій через відсутність на них вертолітного ангару може тимчасово базуватися тільки 1 вертоліт SH-60 Sea Hawk. У магазині боєприпасів, розташованому поруч із вертолітною палубою, зберігається озброєння для гелікоптера (до 9 торпед Mark-46)[32]. Є і цистерна авіаційного палива. Але обслуговування або ремонт вертольотів не передбачені[8]. Авіаційне озброєння есмінців серії IIA було посилено завдяки появі в кормовій частині корабля вертолітного ангару, здатного прийняти 2 вертольоти Sikorsky SH-60 Seahawk. Кожен есмінець серії IIA має магазин боєприпасів для вертольотів SH-60 Sea Hawk, в якому розміщується до 40 324-мм протичовнових торпеди Mark-46 або Mark-50, ракети «повітря-земля» Penguin і Hellfire, 68-мм НАР LAU 68, боєприпаси для автоматичних гармат і протипіхотних гранатометів, а також ПЗРК «Стінгер»[55].

Додаткове озброєння[ред. | ред. код]

Як протидиверсійне, а також допоміжне зенітне озброєння на есмінцях «Арлі Берк» встановлено 4 12,7-мм кулемети M2HB[56]. Як варіант, можлива установка 25-мм автоматів «Бушмайстер». Вони мають малий кут підвищення та непридатні для зенітного вогню[8].

Історія служби[ред. | ред. код]

Моряки есмінця «Макфол» на розвантаженні гуманітарної допомоги Грузії у порту Батумі, 24 серпня 2008 року

Один корабель типу «Арлі Берк» есмінець КРЗ «Коул» 12 жовтня 2000 року в порту Адена, Ємен був пошкоджений саморобним вибуховим пристроєм, закладеним на невеликому катері, керованому смертниками. Корабель був доставлений у Паскагулу, США, на судноверф Ingalls Shipbuilding, де пройшов відновлювальний ремонт, що обійшовся у суму близько 250 мільйонів доларів, і повернувся до служби 19 квітня 2002 року[57].

Кораблі цього типу використовувалися при нанесенні ударів по Югославії у 1999 році та Іраку в 1996 й 1998 роках. Найбільш значною на 2008 рік військовою операцією, у якій були задіяні есмінці типу «Арлі Берк», стала операція «Свобода Іраку», проведена Збройними силами США в березні-квітні 2003 року. У війні проти Іраку взяло участь 11 есмінців типу «Арлі Берк», у тому числі 9 з яких (DDG-51, 56, 60, 69, 75-79) брали участь у нанесенні ракетних ударів по Іраку з першого дня операції[58].

На даний час есмінці типу «Арлі Берк» активно експлуатуються у ході далеких океанських походів і щорічних навчань ВМС США, а також у службі в Перській затоці. Есмінець типу «Арлі Берк» «Макфол» 24 серпня 2008 року, лише через 11 днів після завершення військових дій у Південній Осетії, здійснив візит у грузинський порт та ГВМБ (Головну військово-морську базу) грузинських ВМС Батумі[59]. За заявами американських військових, есмінець доставив у Батумі 55 тонн вантажу, що складався виключно з гуманітарної допомоги Грузії[60].

Поточний термін дійсної служби есмінців типу «Арлі Берк» (усіх серій побудови) оцінюється у 35 років від моменту введення у діючий склад флоту[29]2008 році міністром ВМС США були озвучені плани по продовженню терміну служби есмінців типу «Арлі Берк» до 40 років. Однак, додаткове фінансування планів по збільшенню строків служби кораблів цього типу так і не було включено в запит бюджету міністерства ВМС США на 2008/2009 фінансовий рік[61].

Інциденти[ред. | ред. код]

  • 17 липня 2017 року ескадрений міноносець USS Fitzgerald зіштовхнувся з комерційним контейнеровозом тоннажністю 29 000 т ACX Crystal неподалік японського півострова Ізу. Повідомлення про зіткнення було відправлене контейнеровозом об 2:25 ранку. За різними (але попередніми) даними, саме зіткнення сталось об 2:20 або 1:30 ранку. Внаслідок зіткнення загинуло 7 військовослужбовців[62].
  • 21 серпня 2017 року ескадрений міноносець USS John S. McCain зіштовхнувся з комерційним танкером-нафтовозом тоннажністю 30 000 т Alnic MC неподалік на схід від Сінгапуру та Малаккської протоки об 6:24 за японським стандартним часом. Внаслідок зіткнення 10 моряків зникли безвісти, іще п'ятеро отримали поранення різного ступеню тяжкості[63]. 27 серпня 2017 року стало відомо, що водолазам вдалось знайти, а слідчим — ідентифікувати тіла всіх 10 загиблих моряків[64]. За оцінкою ремонт і відновлення боєздатності корабля коштуватиме $233 млн та триватиме близько року. Ремонт планується провести в Японії, на верфі в місті Йокосука[65].

Після цих двох інцидентів, 22 серпня 2017 року від командування 7-мим флотом ВМС США був відсторонений віце-адмірал Джозеф Оукен (англ. Joseph P. Aucoin)[66][67].

Плани по модернізації есмінців КРЗ типу «Арлі Берк»[ред. | ред. код]

Усі есмінці типу «Арлі Берк», починаючи з USS Bainbridge (DDG-96), повинні отримати оновлені 127-мм/62 АУ Магк 45 Mod. 4 з системою керування вогнем «Mark 86 GCS», здатні запускати керовані активно-реактивні артилерійські снаряди на дальність до 63 морських миль (116 кілометрів). Таким чином передбачається, що з переозброєнням на нові АУ Магк 45 Mod. 4 есмінці набудуть здатності атакувати загоризонтні наземні цілі, перебуваючи при цьому за межами досяжності берегової артилерії імовірного противника[55].

На 2006 рік три есмінці типу «Арлі Берк», USS Curtis Wilbur (DDG-54), USS Stethem (DDG-63) та USS Decatur (DDG-73), були обладнані новими ЗКР SM-3 (замість ракет SM-2ER). Ще 15 есмінців типу «Арлі Берк» планувалося модернізувати під застосування ЗКР SM-3 до 2009 року[47]. Примітно також, що два есмінця типу «Арлі Берк», USS Russell (DDG-59) і USS Decatur (DDG-73), супроводжували 20 лютого 2008 року ракетний крейсер USS Lake Erie (CG-70) під час бойового випробування останнім ЗКР SM-3. Випробування пройшли успішно, ціль (несправний розвідувальний супутник US 193) була знищена[68]. Надалі планується озброїти новими ЗКР Standart-3 всі ескадрені міноносці серії IIA. У планах ВМС США обладнання есмінців типу «Арлі Берк» засобами активного захисту, зокрема, новою системою активної протидії Mark 53 «Нулка».

Крім того, планується оснастити 6 кораблів (DDG 91-96) перспективними системами мінного захисту RMS (скор. англ. Remote Minehunting System). Основним елементом системи RMS є безпілотний керований підводний апарат, здатний виявляти морські міни на глибинах від 6 до 50-60 м[69].

Вартість щорічного обслуговування 1 есмінця типу «Арлі Берк» на 2008 рік дорівнювала 25 млн $, з яких 13 млн $ йшло на оплату платні військовослужбовцям. З метою економії коштів флоту передбачається на всіх есмінцях, починаючи з DDG-113, скоротити чисельність екіпажу з 300 до 200 осіб. Це може бути досягнуто завдяки підвищенню рівня автоматизації корабельних систем[19].

У липні 2010 року американський підрозділ британської компанії BAE Systems отримав контракт ВМС США на ремонт і модернізацію 11 кораблів цього типу. Сума угоди оцінюється у $ 365 мільйонів. Договір передбачає проведення модернізаційних робіт протягом одного року, передбачена можливість продовження угоди ще на чотири роки[70].

Аналоги та конкуренти типу «Арлі Берк» у класі «есмінець КРЗ»[ред. | ред. код]

Усі сучасні типи ескадрених міноносців із керованою ракетною зброєю, прийняті на озброєння військово-морськими силами різних країн світу, можна розділити на дві умовні групи. До першої належать аналоги есмінців «Арлі Берк», спроектовані з «оглядкою» на зовнішній вигляд американських есмінців, їх конструкцію і озброєння. Усім есмінцям-«аналогам» притаманні одні загальні риси: схожий із есмінцями КРЗ типу «Арлі Берк» конструктивний вигляд (характерний силует корпусу та надбудови), застосування на кораблях БІКС «Іджіс», технології стелс та систем УВП, аналогічних системі VLS Mark 41. До другої групи відносяться типи ескадрених міноносців КРЗ, розвиток яких йшов більш-менш незалежно від розвитку есмінців КРЗ з системою «Іджіс».

Аналоги[ред. | ред. код]

Також до аналогів есмінців типу «Арлі Берк» належать два наступних представники класу фрегат КРЗ, оснащених системою «Іджіс»:

Конкуренти[ред. | ред. код]

Загальна оцінка проекту[ред. | ред. код]

Ескадрені міноносці КРЗ типу «Арлі Берк» вважаються одним із найкращих типів ескадрених міноносців з керованою ракетною зброєю[71][72]. По відношенню до ескадрених міноносців типу «Арлі Берк» звучать навіть такі оцінки, як «один із найкращих кораблів кінця XX століття»[7]. Кораблі типу здатні успішно діяти в різноманітних умовах, як у мирний час, так і в періоди своєї участі у війнах і військових операціях, виконуючи при цьому найрізноманітніші завдання: від нанесення ракетних ударів по території супротивника до протиповітряної, протикорабельної та протичовнової оборони кораблів і флотських з'єднань ВМС США. У ході проектування есмінців типу «Арлі Берк» американським конструкторам вдалося добитися рідкісної гармонії морехідних якостей, добре продуманої корабельної архітектури та потужного ударного озброєння[7].

Ставши своєрідним зразком для наслідування, ескадрені міноносці типу «Арлі Берк» з моменту своєї появи визначають шляхи розвитку кораблів класу «ескадрений міноносець» практично в усіх великих військово-морських флотах світу, за винятком флотів Індії, Китаю і Росії. Разом з тим необхідно відзначити, що для американського суднобудування есмінці типу «Арлі Берк» є вже «пройденим етапом»; на заміну їм в експериментальному порядку розпочато будівництво ескадрених міноносців типу «Замволт», які, в свою чергу, стануть своєрідним «полігоном» для випробування перспективних суднових технологій і нових систем корабельного озброєння[73]. Тим не менш, аж до середини 2030-х років (до початку масового виведення із бойового складу ВМС США есмінців II серії) ескадрені міноносці типу «Арлі Берк» будуть складати основу американського флоту.

Основні конструктивні відмінності ескадрених міноносців I та IIa серії[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Arleigh Burke-class destroyers (en). Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 4 грудня 2008. 
  2. Cynthia Smith (27 вересня 2005). Last Spruance-Class Destoyer Decommissioned (en). www.military.com. Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 4 грудня 2009. 
  3. Кількість переданих есмінців у національні ВМС різних держав за 2000–2008 роки (у лапках зазначається кількість кораблів класу «есмінець КРЗ», що будувалася на 1 січня 2009 року): США: 25 (9), Японія: 12 (2), Китай: 8 (2), Південна Корея: 7 (2), Індія: 1 (3), Велика Британія: 1 (5), Росія: 0 (0)
  4. Шант К. Современные военные корабли. Иллюстрированная энциклопедия. — М. : Омега, 2007. — С. 97. — ISBN 978-5-465-00751-1.
  5. DDG Kongo Class (en). Процитовано 28 листопада 2008. 
  6. Andrew Toppan (23 березня 2002). World Navies Today: Japan (en). Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 28 листопада 2008. 
  7. а б в г д е ж и Серія Арлей Бук I (asp) (ru). Архів оригіналу за 2011-08-20. 
  8. а б в г д е Arley Burke-Class Guided Missile Destroyers. Squadron/Signal, color series 4031. (c)Squadron/Signal Publications, 2007. Carrollton, TX. ISBN 978-0-89747-544-0
  9. Ципоруха М. Американские эскадренные миноносцы УРО типа «Арли Бёрк» // Зарубежное военное обозрение : журнал. — 1985. — № 12. — С. 84.
  10. а б в Ципоруха М. Американские эскадренные миноносцы УРО типа «Арли Бёрк» // Зарубежное военное обозрение : журнал. — 1985. — № 12. — С. 85.
  11. DOD Announces Selected Acquisition Reports. United States Department of Defense Office of the Assistant Secretary of Defense (Public Affairs). 15 April 2011. Архів оригіналу за 2011-08-20. Процитовано 20 April 2011. 
  12. 38 кораблів побудовано на судноверфі компанії Bath Iron Works (дочірнього підприємства корпорації General Dynamics), 33 есмінця побудовані на судноверфі компанії Ingalls Shipbuilding (дочірньої компанії корпорації Northrop Grumman Corporation).
  13. а б DDG-51 Arleigh Burke — Production Restart (en). 
  14. «Northrop Grumman awarded $114M contract; Navy orders 30th DDG 51 ship», www.gulflive.com, April 24, 2010.
  15. Есмінці класу «Арлі Берк» прослужать у ВМС США до 2070 року
  16. DDG 51 Arleigh Burke Burke-Class Destroyer - New Construction Program (PDF). Naval Sea Systems Command. 2010. с. 17. Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 1 березня 2011. 
  17. Ronald o'rourke. CRS Report for Congress. Navy DD(X) and LCS Ship Acquisition Programs: Oversight Issues and Options for Congress. Updated October 28, 2004 (pdf) (en). Congressional Research Service. The Library of Congress. Процитовано 24. 11. 2008. 
  18. а б в DDG-51 Arleigh Burke - Specifications (en). 
  19. а б The U. S. Navy's Arleigh Burke class destroyers are likely to be upgraded (en). 27 серпня 2008. Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 1 грудня 2008. 
  20. а б в DDG-51 Arleigh Burke - Shipbuilding (en). 
  21. а б в г Поярков Б., Юрін Ю. Багатофункціональна система озброєння «Іджіс» // Закордонний військовий огляд : журнал. — 1989. — № 10. — С. 53-60. Архівовано з джерела 29 січня 2011.
  22. The U. S. Navy's Arleigh Burke class destroyers are likely to be upgraded (en). 27 серпня 2008. Архів оригіналу за 2011-01-29. 
  23. Assignment Sheet Number 64P9-101 (html) (en). Архів оригіналу за 2011-01-29. 
  24. USS Belknap History 1962-1996 (en). Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 29 листопада 2008. 
  25. USS Belknap (CG 26). Accidents aboard USS BELKNAP (htm) (en). Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 29 листопада 2008. 
  26. а б в г Петров Ю.. Ескадрені міноносці. Зарубіжний військовий огляд. — 1988. — № 12. — С. 60—66. Архів оригіналу за 2011-01-29. 
  27. Серия Арлей Бук II (asp). Архів оригіналу за 2011-08-20. 
  28. Серія Арлей Бук IIA (asp). Архів оригіналу за 2011-08-20. 
  29. а б DDG-51 Arleigh Burke — Upgrades (htm) (en). 
  30. Серия Арлей Бук I (asp). Архів оригіналу за 2011-08-20. 
  31. Петров Ю.. Ескадрені міноносці. Зарубіжний військовий огляд. — 1988. — № 12. — С. 60—66. Архів оригіналу за 2011-01-29. 
  32. а б DDG-51 Arleigh Burke — Flight I (en). 
  33. Arleigh Burke Flight I. Mer et Marine (fr). Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 8 грудня 2008. 
  34. Arleigh Burke Flight IIA. Mer et Marine (fr). Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 8 грудня 2008. 
  35. Серия Арлей Бук I (asp). Архів оригіналу за 2011-08-20. 
  36. а б в DDG-51 Arleigh Burke — Flight I (en). 
  37. Його величність Авіаносець // Техніка та Озброєння. Учора, сьогодні, завтра : журнал. — 2006. — № 9. — С. 50.
  38. Кузін В. П. Ракетні крейсера типу «Атлант» (проект 1164). Історія створення. (htm). Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 7 грудня. 
  39. Анна Мариху (10 серпня 2007). У Севастополі знешкодили міну, що загрожувала американському есмінцю. Новий регіон — Крим. Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 2 грудня 2008. 
  40. І знову міна. Кримська правда. 9 серпня 2007. Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 2 грудня 2008. 
  41. Українські водолази за спасіння у Севастополі американського есмінця «Форрест Шерман» нагороджені медалями (htm). 14 серпня 2007. Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 2 грудня 2008. 
  42. Кузін В. П. Ракетні крейсера типу «Атлант» (проект 1164). Історія створення. Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 7 грудня. 
  43. Поярков Б., Юрін Ю. Багатофункціональна система озброєння «Іджіс». Архів оригіналу за 2011-01-29. 
  44. Поярков Б., Юрін Ю. Багатофункціональна система озброєння «Іджіс». Архів оригіналу за 2011-01-29. 
  45. а б Леонид Николаев (16 июля 2007). «Иджисы» расползаются как тараканы. Архів оригіналу за 2011-01-29. 
  46. DDG-51 Arleigh Burke — Flight II (en). 
  47. а б Андриан Николаев. ЭСКАДРЕННЫЕ МИНОНОСЦЫ УРО (DDG). Военный паритет. Архів оригіналу за 2011-01-29. 
  48. а б United States of America 5"/54 (12.7 cm) Mark 45 Mods 0—2 (en). 18 вересня 2007. Архів оригіналу за 2011-01-29. 
  49. Navy Fact File
  50. а б Орлов А. Новые и перспективные 127- и 155-мм артиллерийские установки ВМС ведущих стран НАТО // Зарубежное военное обозрение : журнал. — 2003. — № 8. — С. 59—65.
  51. United States of America 5"/62 (12.7 cm) Mark 45 Mod 4 (en). 18 вересня 2007. Архів оригіналу за 2011-01-29. 
  52. Протичовнова ракета «Асрок». KM. Енциклопедія озброєння. Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 6 грудня 2008. 
  53. Andreas Parsch. Raytheon (General Dynamics) RIM-67 Standard ER (en). Raytheon Corporation. Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 29 листопада 2008. 
  54. Tomahawk Cruise Missile. Сайт компании Raytheon (General Dynamics) (pdf) (en). Архів оригіналу за 2009-01-07. Процитовано 7 грудня 2008. 
  55. а б DDG-51 Arleigh Burke — Flight II (en). 
  56. Arleigh Burke Flight I (en). Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 30 листопада 2008. 
  57. {{{заглавие}}} : журнал. — № 9.
  58. Чертанов, В. {{{заглавие}}} : журнал. — № 5.
  59. Первый из трех американских военных кораблей доставил в Батуми гуманитарный груз Интерфакс 24 ноября 2008 года 12:15.
  60. USS McFaul Brings Aid to Batumi, Georgia (en). Официальный сайт ВМС США. 24 листопада 2008. Архів оригіналу за 2011-08-20. Процитовано 24 серпня 2008. 
  61. DDG-51 Arleigh Burke — Service Life Extension (en). 
  62. Zachary Cohen (June 20, 2017). Delay in reporting of deadly US destroyer collision raises questions. CNN. 
  63. George Allison (August 21, 2017). Another US Navy destroyer in collision as USS John S. McCain collides with merchant ship. ukdj. 
  64. U.S. Navy recovers remaining USS John S. McCain Sailors aboard ship. U.S. 7th Fleet Public Affairs. August 27, 2017. 
  65. Repairing US Destroyer John S McCain to Cost $233 Million. Defense World .NET. 5 жовтня 2017. 
  66. Lubold, Gordon (August 22, 2017). U.S. Navy to Relieve Admiral of Command After Collisions. The Wall Street Journal. 
  67. TYLER HLAVAC (August 22, 2017). BREAKING NEWS: Aucoin relieved of 7th Fleet command following second deadly collision. STARS AND STRIPES. 
  68. DoD Succeeds In Intercepting Non-Functioning Satellite. Immediate release # 0139-08 (aspx) (en). U.S. Department of Defense. 20 лютого 2008. Архів оригіналу за 2008-02-26. Процитовано 29 листопада 2008. 
  69. Arleigh Burke Class (Aegis), Guided Missile Destroyers, USA. Sensors (en). Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 28 листопада 2008. 
  70. BAE Systems модернизирует 11 американских эсминцев Lenta.ru
  71. Destroyers - DDG (asp). www.navy.mil (en). Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 30 січня 2009. 
  72. USN Destroyers - DD, DDG (en). Архів оригіналу за 2011-08-20. Процитовано 5 лютого 2009. 
  73. DDG 1000 Zumwalt Class - Multimission Destroyer: Advanced Technology Surface Combatants, USA (en). Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 8 січня 2009.