Золочів (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Золочів
ZolochivKharkiv herb.gif
Герб селища Золочів
Залізнична станція Золочів
Залізнична станція Золочів
Країна Україна Україна
Область/АРК Харківська область Харківська область
Район/міськрада Золочівський район
Рада Золочівська селищна рада
Код КОАТУУ: 6322655100
Офіційний сайт:
Основні дані
Засноване 1627
Площа 10,67 км²
Населення 9 860 осіб
Густота 1077,320 осіб/км²
Поштовий індекс 62203-62209
Телефонний код +380 5764
Географічні координати 50°16′58″ пн. ш. 35°58′11″ сх. д. / 50.28278° пн. ш. 35.96972° сх. д. / 50.28278; 35.96972Координати: 50°16′58″ пн. ш. 35°58′11″ сх. д. / 50.28278° пн. ш. 35.96972° сх. д. / 50.28278; 35.96972
Водойма р. Уди
Відстань
Найближча залізнична станція: Золочів
До обл. центру:
 - залізницею: 49 км
 - автошляхами: 41 км
Селищна влада
Адреса 62203, Харківська обл., Золочівський р-н, смтЗолочів, вул. Комсомольська, 13а, тел. 5-11-58
Голова селищної ради Бондаренко Тетяна Анатоліївна
Карта
Золочів (Україна)
Золочів
Золочів
Золочів (Харківська область)
Золочів
Золочів
Золочів (Золочівський район (Харківська область))
Золочів
Золочів

Зо́лочів — селище міського типу розташоване біля витоків річки Уди, районний центр Золочівського району на північному заході Харківської області.

Місце перемоги козаків полковника Дінця над татарами у 1680 році.

Географічне положення[ред.ред. код]

Селище міського типу Золочів знаходиться на березі річки Уди (переважно на лівому березі), вище за течією на відстані 2 км розташоване село Сніги, нижче примикає до сіл Литвинове, Орішанка, Макариха, до смт примикає село Зрубанка.

Через Золочів проходить залізниця Харків — Готня, станції Світличний, Золочів, Соснівка. Селищем проходить автомобільна дорога Т 2103.

Походження назви[ред.ред. код]

Існує декілька версій про походження назви селища. Місцеві мешканці дотепер розповідають легенду, що під час битви у 1680 році татарський хан загубив золоті шолом та шаблю, що потонули у річці Уди. За іншою версією назву місту дали перші поселенці, вражені багатствами тутешньої землі, золотими врожаями. Але найбільш ймовірна версія, що перші з переселенців були вихідцями з міста Золочів, теперишньої Львівської області. На користь цієї гіпотези виступає аналіз сучасних прізвищ мешканців Золочева Харківської області й мешканців Золочева Львівської області [1]

Історія[ред.ред. код]

Заснований вихідцями із Задніпровської України в 1677 році. Переселення очолював Костянтин Федоров, вони прибули сюди з задніпровского містечка Мишурин Ріг (нині — Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область). Нове поселення стало однією з надійних баз Запорізької Січі. Основну частину золочівських жителів складали козаки та їх помічники, головним обов'язком яких було несення військової служби і захист від ворогів південних рубежів Російської імперії.

За даними на 1864 рік у заштатному місті, центрі Золочівської волості Харківського повіту, мешкало 5687 осіб (2860 чоловічої статі та 2827 — жіночої), налічувалось 823 дворових господарств, існували 3 православні церкви та приходське училище, відбувалось 6 щорічних ярмарки та базари щонеділі[2].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 11 706 осіб[3].

Перший будинок з цегли у Золочеві було збудовано лише 1879 року. В ньому були розташаовані міське управління, міський громадський банк і двокласне чоловіче училище.

У ті роки золочівська громада мала запасний капітал у сумі 19 217 крб. 98 коп., використавши з якого 10 000 крб., було відкрито міський громадський банк. Залишок суми знаходився на банківському вкладі за відсотки. І, як не дивно, але боргів Золочів тоді не мав, хоча й грошової допомоги ніхто не виділяв.

1897 року у Золочеві було засновано першу бібліотеку. Спочатку вона називалася земською народною, бо кошти для її створення виділило земство Харківського повіту. Пізніше бібліотека стала називатися народною. В 1908 році в Золочеві було завершено будівництво Народного будинку на 400 місць за проектом інженера І.Виноградського. На його спорудження 2000 крб. виділило товариство за народну тверезість, що діяло при Харківському повітовому комітеті.

Документи засвідчують, що на початку XX століття у Золочеві було чотири кустарні промисли: ковальський, шкіряний, чоботарський і столярний.

На початку XX століття в Золочеві було вже три училища, а саме: чоловіче на 127 хлопчиків, жіноче на 70 дівчаток та ремісниче на 27 хлопчиків. Про це свідчать повідомлення міського старости Тимофія Гур'єва. Варто відзначити, що цей купець прихильно ставився до освітянських проблем і за його кошти було збудовано приміщення нинішньої заочної школи. Згодом було також споруджено й новий будинок для 4-класного училища на Миколаївській площі. В цієї будівлі нині розташовано центральний корпус Золочівської ЗОШ № 2.

І ще декілька фактів, що свідчать про поступовий розвиток освіти у Золочівському краї напередодні першої світової війни: у районі тоді діяло 15 церковно-приходських шкіл й нараховувалося 700 учнів і 18 вчителів.

Із Золочівською землею пов'язані імена відомих діячів культури й науки — Г. С. Сковороди, Д. П. Хрущова, Й. А. Тимченка.

Друга світова війна[ред.ред. код]

В перші місяці війни до лав Червоної Армії влилося близько 5 тисяч золочівців. Навколо Золочева було викопано понад 3 км протитанкових ровів, у районі залізничної станції споруджено бліндажі та окопи. З наближенням ворога до Харкова почалася евакуація населення, колгоспної та радгоспної худоби, техніки Золочівської, Лютівської та Одноробівської МТС. Восени 1941 року золочівська земля стала ареною жорстоких боїв. Стримуючи ворога, тут уперто билися бійці 3-ї кавалерійської, 266-ї і 295-ї стрілецьких дивізій та 1-ї танкової бригади. 22 жовтня 1941 року, під тиском переважаючих сил ворога радянські війська залишили Золочів. А вже через два дні розгорнув свою роботу підпільний райком партії, очолений І.Т. Зінченком, було створено підпільну комсомольську групу у складі 8 чоловік. Комсомольці поширювали листівки, провадили бесіди з селянами, разом з підпільниками-комуністами знищували поліцаїв та гітлерівців.

Гітлерівці жорстоко розправлялися з усіма, хто не підкорявся «новому порядку». Вже в перші дні окупації фашисти повісили шість активістів селища, запідозрених у зв'язках з партизанами, згодом вони закатували ще 41 особу. Героїчно загинув у грудні 1941 року командир Золочівського партизанського загону М. Г. Левченко, якого після нелюдських катувань фашисти вигнали босого на мороз і повісили на майдані селища.

12 лютого 1943 року, під час зимового наступу радянських військ на харківському напрямку, підрозділи 107-ї і 309-ї стрілецьких дивізій, 69-ї і 192-ї танкових бригад визволили Золочів, а 13 і 14 — весь район. У боях за визволення Золочева і сіл району — Світличного, Карасівки, Уд, Чорноглазівки — брали участь Золочівський партизанський загін та члени партійно-комсомольського підпілля Золочева. 9 березня 1943 року радянські війська під тиском переважаючих сил ворога вимушені були повторно залишити Золочів. В червні 1943 року гітлерівці зігнали на площу близько 500 чоловік, здатних працювати тут же затримували і відправляли до Німеччини. Всього за час окупації у німецьке рабство загнали 819 золочівців.

Влітку 1943 року після розгрому німецьких армій у битві на Курській дузі війська Воронезького та Степового фронтів вступили на територію України. Почалися бої за визволення Харківщини. Війська 18-го танкового корпусу під командуванням генерал-майора О. В. Єгорова на початку серпня 1943 року прорвали оборону німців. В ніч на 6 серпня танкові бригади підполковника Пузирьова і майора Горибяна здійснили 30-кілометровий кидок і увірвалися в Золочів. Після тривалого бою, над ранок 8 серпня 1943 року над визволеним Золочевом замайорів червоний прапор. В боях за визволення Золочева і району відзначилося багато радянських солдатів і офіцерів, 12 з них присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Зокрема цього звання удостоєний старший лейтенант Є. В. Шкурдалов. Вісім радянських танків під командуванням старшого лейтенанта Є. В. Шкурдалова першими увірвалися в Золочів 6 серпня 1943 року. Понад чотири години тривав запеклий бій на вулицях селища. Танкісти Шкурдалова знищили більше 100 автомашин, понад 300 солдатів і офіцерів ворога, близько 200 підвод. В бою було захоплено 9 танків, 18 гармат, 300 автомашин, 250 мотоциклів. Є. В. Шкурдалов закінчив війну полковником і зараз живе і працює в Москві. В бою за визволення Золочева разом з Є. В. Шкурдаловим відзначився його бойовий друг — танкіст-капітан Я. П. Вергун. Він також удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Заступник командира батареї 839-го гаубично-артилерійського полку по політичній частині Т. Ф. Кармацький, лейтенант-танкіст Є. І. Кузнецов, командир мотострілецького батальйону 1-ї танкової бригади І. І. Руденко, командир 122-го артилерійського полку М. М. Углов-ський, старшина-артилерист П. П. Агєєв, лейтенанти-кавалеристи П. А. Пода і І. О. Левченко, старшина О. О. Власов, сержант-артилерист В. І. Сотников, капітан-артилерист Є. М. Терезов удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу за участь у визволенні сіл Золочівського району. В боях за Золочів відзначились командири танкових підрозділів лейтенанти Глєбов, Шураков, Єговитов, Тищенко, Боротинський, механіки-водії танків старшини Курташов, Журавльов, Осиченко, Турсуханов, Шанов, баштові стрільці Кашуров, Шеверьов, Скотников, стрільці-радисти Дмитрієв, Коробіцин, Муслімов, Казаков та інші. Разом з танкістами відважно діяли артилеристи майора Котова, піхотинці 42-ї гвардійської стрілецької дивізії. Кожного року — в день Перемоги та в день визволення Золочева від фашистських загарбників — золочівці як дорогих гостей зустрічають колишніх воїнів-визволителів: генерал-майора у відставці О. Є. Єгорова, медсестру Є. С. Новикову, почесних громадян Золочева Я. П. Вергуна, Є. В. Шкурдалова, С. Я. Лабендика та багатьох інших. Вони приїжджають у Золочів, щоб ще раз згадати незабутні дні і свою бойову молодість, вклонитися праху бойових друзів, які полягли на золочівській землі. Героїзм і відвагу на фронтах Великої Вітчизняної війни виявило багато золочівців. Семи з них присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

Економіка[ред.ред. код]

  • Молочно-товарна ферма, машинно-тракторні майстерні.
  • Теплиці.
  • Компанія Прайм КТМ. Продукція з кольорових металів.
  • Золочівський молокозавод.

Транспорт[ред.ред. код]

Селищний автовокзал
Залізнична станція «Золочів»

Через селище проходить автомобільна дорога місцевого значення «Т 21 03» (Харків-Мала Данилівка-Дергачі-Золочів-Олександрівка-кордон з Росією). У місті є автостанція, з якої можна дістатися, майже, до кожного населеного пункту району та міста Харків.

Також у місті є залізнична станція «Золочів», а в південній частині селища — залізнична платформа «Соснівка». Електропоїзди ходять за маршрутом Харків-Золочів та Золочів-Одноробівка. Та один дизель-потяг слідує за маршрутом Харків-Готня[4].

Міського транспорту у Золочеві немає.

Об'єкти соціальної сфери[ред.ред. код]

  • Школа.
  • Лікарня.
  • Стадіон.
  • Золочівський спортивно-технічний клуб.
  • Золочівський будинок дитячого та юнацького мистецтва.

Культура міста[ред.ред. код]

Пам'ятник Тарасу Шевченку

У селищі є Золочівський історико-краєзнавчий музей, відкритий до 300-річчя селища у 1977 році, районний будинок культури. Також споруджені пам'ятники, до того ж більшість з них у XXI столітті.

Крім того у селищі є старовинна пожежна каланча.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

У селищі виходить газета «Зоря», та веде мовлення місцева радіостанція.

Релігія[ред.ред. код]

До Жовтневого перевороту у Золочеві було чотири православних храми: Свято-Вознесенський, Свято-Покровський трьохпрестольний собор, Свято-Миколаївський і Свято-Вознесенський. На сьогодні залишився лише один храм —Вознесенський[5].

Сьогодні у селещі зареєстровано дві релігійні громади:

Культові споруди[ред.ред. код]

Герб[ред.ред. код]

Герб Золочева: «У верхній частині щита герб Харківський. У нижній — дві фіги у зеленім полі, що означають великий цієї землі достаток».

Інше[ред.ред. код]

  • У Золочівському районі знаходиться музей-заповідник народного мандрівного філософа Григорія Савича Сковороди (17221794). Так сталось, що він провів у Сковородинівці останні дні життя. Могила Сковороди відзначена каменем з відомим його афоризмом «Світ ловив мене, але не спіймав». У старовинному парку росте дуб Сковороди. Філософ любив розмірковувати, сидячи під ним. Поряд є тихе озеро. Трохи далі — пам'ятник мислителю. Сковорода майже 30 років мандрував Україною, передаючи та збираючи мудрі думки, історію, корисні поради, досвід підтримання здоров'я. Йому було про що поговорити. Він змінив декілька професій, побував у столицях європейських держав, добре знав звичаї, культуру, релігію. Він усно розповідав свої твори, які сумлінно переписували його слухачі. Через 200 років буде видане п'ятитомне зібрання творів філософа. Сковорода був незвичайною, високодуховною людиною. Існує легенда, що він навіть передбачив день своєї смерті.
  • У Золочеві народився український і радянський кіноактор Ільченко Данило Іванович (1894—1977).
  • Старченко Іван (1900 — 1932), хорунжий Армії УНР, теж народився тут.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Синельников, В. І. Соколовський, М. Х. Шаповалов. Золочів. Історико-краєзнавчий нарис. Видавництво «Прапор». 1972.
  2. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 13)
  3. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
  4. Розклад руху(рос.)
  5. Фотоальбом «Свято-Вознесенський Храм», смт Золочів, 2009 рік
  6. На Харьковщине построят новую церковь
  7. В Золочеве освящено место под строительство храма(рос.)

Джерела[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.