Йоахім Гаук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йоахім Ґаук
Joachim Gauck
Йоахім ҐаукJoachim Gauck

Час на посаді:
18 березня 2012 — 18 березня 2017
Попередник Кристіан Вульфф
Наступник Франк-Вальтер Штайнмаєр

Народився 24 січня 1940(1940-01-24) (77 років)
Росток, Мекленбург, Третій Рейх
Політична партія безпартійний
Професія пастор, публіцист
Релігія лютеранство
Нагороди
Орден Свободи — 2017

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Йоахі́м Ґаук[1] (нім. Joachim Gauck, нар. 24 січня 1940, Росток, Мекленбург, Третій Рейх) — німецький політичний та державний діяч, одинадцятий федеральний президент Німеччини; перший президент ФРН — виходець з колишньої НДР.

Колишній протестантський пастор з НДР, один з лідерів правозахисного руху в НДР, перший уповноважений федерального уряду по роботі з розсекреченими архівами колишнього Міністерства державної безпеки НДР (Штазі) (1990—2001), безпартійний, публіцист.

Став співзасновником опозиційного Нового Форуму й депутатом Народної палати НДР останнього скликання від некомуністичного Альянсу 90. Був серед підписантів Празької декларації, а також Декларації про злочини комунізму. У 2010 році вже був кандидатом на посаду Федерального президента Німеччини від СДН, але обраним тоді був представник урядової більшості Кристіан Вульфф.

Біографія[ред.ред. код]

Життя в НДР[ред.ред. код]

Йоахім Ґаук народився 24 січня 1940 року в північно-німецькому місті Росток у родині капітана судна, згодом його батько став морським чиновником. Мати Йоахіма була кваліфікованим офісним працівником. Вона була членом НСДАП з 1932 року, батько — з 1934 року. Наприкінці Другої світової війни батько потрапив до британського полону, звідки улітку 1946 року повернувся в Росток, який згодом став територією НДР. Невдовзі батько поступив на роботу на Ростоцьку верф як інспектор з охорони праці.

У 1951 році батько «зник» — був таємно захоплений спецорганами радянської окупаційної влади без офіційного звинувачення, та переправлений в СРСР. Родина не мала жодної звістки про нього. Місцеві органи Штазі відповіли, що в них також нема жодних даних на батька, і якщо його заарештували совєти, то тут нічого не вдієш. Згодом сім'я довідалась, про те, що батько начебто був засуджений в Москві за «шпигунство на користь західних країн, а також за антирадянську агітацію і пропаганду». Проте, у відкритому судовому процесі його не було засуджено, родина ніяких документів не одержала, в Москві також ніяких документів не було знайдено. Родина не мала жодної звістки про його долю до 1955 року, коли після візиту Конрада Аденауера до СРСР його звільнили з ГУЛАГу. По поверненні батька додому з'ясувалося, що причиною арешту послугувало те, що він мав при собі професійний корабельний довідник, виданий на Заході. Вже через рік примусової праці на радянському Півночі в таборах ГУЛАГу він став інвалідом, але його не відпускали до нагоди, яка трапилась в 1955 році.

Арешт і ув'язнення батька дуже вплинули на політичні погляди Йоахіма. Вже в школі він не приховував своїх відверто антикомуністичних переконань, рішуче відмовившись, зокрема, вступати до лав прокомуністичного Союзу вільної німецької молоді. Йоахім хотів стати журналістом, проте антикомуністичні погляди закрили для нього цю можливість. Натомість Ґаук став пастором протестантської церкви в Мекленбурзі і пробув на цій посаді до 1989 р. Діяльність пастора в НДР була вельми утруднена через ворожість правлячого режиму до церкви, тому Ґаук довгий час був об'єктом спостереження з боку Міністерства державної безпеки НДР. У досьє на нього Ґаук характеризувався як «невиправний антикомуніст» («unverbesserlicher Antikommunist»)[2]. В 1982—1990 роках Ґаук очолював роботу церковної ради Мекленбурга.

В об'єднаній Німеччині[ред.ред. код]

Йоахім Ґаук в грудні 1990
Йоахім Ґаук (праворуч) та останній міністр внутрішніх справ НДР П.Дістель

У 1989 році Ґаук став членом демократичного опозиційного руху Новий Форум та був обраний до складу його керівництва. Він брав участь у більшості найзначніших мітингів і демонстрацій проти правлячого режиму. На вільних виборах 18 березня 1990 року в Народну палату НДР висувався від опозиційного Альянсу 90 (у складі Нового Форуму, руху Демократія зараз та Ініціативи за мир і права людини) і був обраний депутатом.

2 жовтня 1990 року, за день до об'єднання Німеччини, Народна палата обрала Ґаука спеціальним уповноваженим з управління архівами Штазі. На наступний день це призначення було підтверджено федеральним президентом Ріхардом фон Вайцзеккер та федеральним канцлером Гельмутом Колем. З 1992 року його посада стала називатися: Федеральний уповноважений з управління архівами Штазі (нім. Bundesbeauftragter für die Stasi-Unterlagen). На цій посаді він пропрацював до 2000 року. Позитивна діяльність цієї установи у справі викриття злочинів режиму НДР у німців асоціювалася насамперед з ім'ям Гаука, тож це відомство стали називати Відомством Ґаука (нім. Gauck-Behörde).

У наступні роки його ім'я називалося серед можливих кандидатів у депутати Бундестагу від СДП і навіть як потенційного кандидата на пост федерального президента від ХСС в 1999 році (проти кандидата СДП Йоганнеса Рау)[3], а також від блоку ХДС / ХСС і ВДП у наступні роки[4].

У 1998 році він сприяв німецькому випуску Чорної книги Комунізму, написавши додатковий розділ про Німецьку Демократичну Республіку. Разом з колишнім президентом Чехії Вацлавом Гавелом був ініціатором Празької декларації про європейську совість та комунізм (2008). Його підпис стоїть також під Декларацією про злочини комунізму (2010). У цих документах міститься заклик до засудження комунізму, поширення знань про злочини комуністичних режимів і покарання учасників цих злочинів. У Празькій Декларації також містилася ідея створення Європейського дня пам'яті жертв сталінізму й нацизму, який в таки був затверджений Європейським парламентом 2 квітня 2009 року.

Йоахім Ґаук у 2008 році

З нагоди свого 70-річчя в 2010 році, Ґаук одержав спеціальне привітання від федерального канцлера Ангели Меркель, яка назвала його «істинним учителем демократії» та «невпинним захисником свободи, демократії і правосуддя»[5], а британська газета «The Independent» назвала Гаука «відповіддю Німеччини на Нельсона Манделу»[6].

Сьогодні (лютий 2012) Ґаук очолює організацію «Gegen Vergessen — Für Demokratie» (Проти забуття — За демократію), яка бореться з лівим і правим екстремізмом, виступає на захист демократичних цінностей і сприяє осягненню історичної правди про два тоталітарні режими в німецькій історії.

Президентство[ред.ред. код]

Участь у президентських виборах 2010[ред.ред. код]

3 червня 2010 року Йоахім Ґаук був висунутий кандидатом на пост федерального президента Німеччини від соціал-демократів і зелених. Варто зауважити, що Гаук ніколи не був ні членом СДП, ні членом партії зелених (хоча Альянс 90, до якого Гаук раніше входив, у 1993 році злився з західнонімецькими зеленими) і після висунення заявив, що прийняв би пропозицію і від ХДС, якби така була йому зроблена[7]. Гаук якось схарактеризував себе як «лівого, ліберального консерватора»[8], а після свого висунення підкреслював свою позапартійність, заявивши: «Я не є ні червоним, ні зеленим, я — Йоахім Гаук»[9].

Ґаук користується повагою політиків надзвичайно широкого політичного спектру, він дуже популярний не тільки серед членів партій, що висунули його кандидатом у президенти, але і серед правлячої коаліції ХДС/ХСС і ВДП через його відвертість, високоморальну позицію як за часів комуністичної диктатури, так і за часів його діяльності як «мисливця за Штазі» в 90-і роки XX століття. Його головний суперник Крістіан Вульфф, а також політичні лідери правлячих партій заявили, що дуже поважають Гаука за його життя і діяльність. Лише Партія Лівиці відкинула кандидатуру Гаука на пост президента, як з тактичних, так і персональних міркувань. Чимало політично активних членів «лівих», частина з яких входила до колишньої Соціалістичної єдиної партії Німеччини, та зокрема їхній лідер в Бундестазі Грегор Гізі, завдяки діяльності відомства Гаука були викриті як колишні «неофіційні співробітники» Штазі.

На виборах 30 червня 2010 року Гаук поступився Крістіану Вульффу в третьому турі, отримавши 490 голосів проти 624 у суперника.

Номінація на Президентські вибори 2012[ред.ред. код]

Після скандалу навколо федерального президента Німеччини Кристіана Вульффа, що призвів до його відставки 17 лютого 2012 року, Гаука знову стали називати як можливу позапартійну кандидатуру (нім. überparteiliche Kandidat), яка могла б об'єднати голоси коаліції та опозиції під час виборів федерального президента. За соціологічними опитуваннями німці надавали перевагу Йоахімові Гауку у порівнянні з іншими ймовірними кандидатами на посаду президента[10].

З ранку 19 лютого 2012 в керівництві правлячої коаліції ХДС-ПВД відбулась запекла дискусія з приводу кандидатури майбутнього президента, що переросла в гострий конфлікт і ледь не призвела до розпаду коаліції та відставки уряду. Лідер молодшого партнера по коаліції, Партії Вільних демократів, міністр економіки і віце-канцлер Філіпп Рьослер запропонував кандидатуру Гаука, ще раніше підтриманою опозицією. Лідер ХДС канцлер Ангела Меркель була категорично проти й пропонувала інші кандидатурі з рядів власної ХДС. Рьослер продовжував твердо стояти на своєму, на що Меркель пригрозила розколом коаліції. В наступні години відбулась телефонна конференція між лідерами основних чотирьох партій Бундестагу (ХДС/ХСС, ПВД, СДПН і "Союз 90/Зелені), потім Меркель була змушена запросити до переговорів «віч-на-віч» лідера опозиційної СДПН Зігмара Габріеля. Внаслідок переговорів Меркель була змушена відступити й погодитися з кандидатурою Гаука, якого підтримула більшість представлених у Бундестазі партій[11].

У неділю в ранці, Гаука, що знаходився на той час у Відні, спитали як він оцінює свої шанси. Він посміявся:
« — Подзвоніть пані Меркель!».

Того ж дня о 20 годині вечора, коли Гаук повертався на таксі з аеропорта вже в Німеччині, Меркель подзвонила на його мобільний телефон і приголомшила його запитанням, чи згоден він стати Федеральним президентом[12]. — Пізнього вечора того ж дня на спільній прес-конференції за участю лідерів коаліції й опозиції Йоахіма Гаука було офіційно висунуто кандидатом в Федеральні президенти Німеччини[13]. У промові подяки Гаук сказав:

…Та одне я знаю — близькість до людей, які стоять за відповідальність, котрі є всюди в нашій країні, а не тільки на політичному рівні — це буде моїм головним політичним завданням. І я буду діяти там, де ми закликаємо людей взяти на себе відповідальність, а не тільки бути глядачами або критичними спостерігачами суспільних справ (…)
Таким чином моя діяльність як мандруючого вчителя політики ґрунтовно не зміниться (…) Я можу тільки просити, щиро вибачити мої перші можливі помилки й не сподіватися, що я супермен або безпомилкова людина. Але — як ми знаємо — дуже добрі речі можна робити не лише, коли ви в оточенні ангелів, але й в оточенні людей[14].

Вибори 2012[ред.ред. код]

На дострокових виборах Президента Німеччини загальними Національними зборами ФРН 18 березня 2012 року з 1.240 голосів (1.228 з них чинних) за Гаука було подано 991 (79 % чинних голосів), за кандидатку «лівих» Беате Кларсфельд 126 , за кандидата ультра-правих Олафа Розе 3 голоси і 108 утримались[15]. Таким чином Йоахім Гаук став одинадцятим федеральним президентом в історії ФРН[16].

Президентська промова Й. Гаука
(…) Це трапилось рівно 22 років тому в цей самий день, коли ми вперше пішли голосувати.

Ми — це були мільйонами східних німців, які після 56 років панування диктаторів, нарешті змогли бути громадянами.
Вперше в моєму житті, у віці 50 років, мені було дозволено у вільному, рівному і таємному голосуванні вирішувати — хто буде урядувати в майбутньому. Люди, котрі прямували на вибори, ще знаходились у відлунні мирної революції — коли ми всі були «народ» і коли впали мури.
(…)
Я ніколи не забуду тих виборів, ніколи. А ні 90 відсотків виборців, а ні мою внутрішню рушійну силу. Я знав, що моє рідне місто і ця сіра, принижена країна — тепер ми будемо Європою.

В той момент я був разом з усіма і до моєї радості додалося тверде знання — тепер я ніколи не минатиму виборів. Занадто довго мусив я чекати на радість співучасті, щоб забувати про безпорадність підданих. «Я бажав би бути громадянином, не більш, але й не менше» — як колись визначив своє політичне кредо просвітитель Дольф Штернбергер. Тоді мене охопило теж саме почуття. Під впливом емоцій я тоді погодився з тим, що тільки згодом зміг теоретично переробити: радість Визволення — це Обв'язок, котрий ще мусить дорости до Відповідальності. І те, що ми всі в глибині душі почували, тепер перейшло у Дійсність.
(…)
Сьогодні ви вибрали президентом людину, котра себе саму не мислить без цієї Свободи, і котра не хотіла би уявляти свою країну без діяльної Відповідальності. Я приймаю це призначення з безмірною вдячністю людини, яка після довгих блукань через політичну пустелю 20 століття, нарешті і неждано знову віднайшла Вітчизну. І яка в останні 20 років змогла пізнати щастя співпраці у формуванні демократичного суспільства.
(…)

Якщо ми, як народ з правом голосу, закладаємо фундамент демократії, або визначаємо шлях до вибраної цілі — це наша країна, де ми несемо відповідальність. Так само це наша країна, якщо ми ухиляємося від відповідальності. Ми повинні пам'ятати: і людина, яка творить, і та що стоїть осторонь — в обох є діти. В їх руки нам передавати цю країну. Вона цього варта, щоб її довірити своїм дітям. Щоб вони могли назвати цю країну — «наша країна»[17][18].

(Промова неоднаразово преривалась овацією)

Гаук і Україна[ред.ред. код]

В кінці квітня 2012 Гаук скасував свій запланований візит до України на зустріч голів держав Центральної Європи 11-12 травня в Ялті — на знак протесту проти умов ув'язнення лідера української опозиції, колишнього українського премєр-міністра Юлії Тимошенко[19]. Згідно з Гауком, ситуація з Тимошенко не відповідає європейським стандартам Прав людини. Це рішення Гаука отримало схвалення більшості представлених у Бундестагу політичних партій Німеччини і канцлера Ангели Меркель[20][21]. Політичні оглядачі Німеччини назвали це рішення Гаука «ясним» та «сильним» сигналом уряду Януковича[22].

До рішення Гаука приєднались президенти: Австрії — Гайнц Фішер, Чехії — Вацлав Клаус, Словенії — Данило Тюрк і президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу.[23][24]. Після цього серед провідних політиків Європи стали голосніше лунати пропозиції про бойкот чемпіонату Європи з футболу в Україні 2012[25].

Нагороди та почесні звання[ред.ред. код]

Ґаук на врученні премії Ганса і Софі Шолль (2010)

(вибірково)

Сім'я і особисте життя[ред.ред. код]

У Ґаука від першого шлюбу є четверо дітей, троє з яких переїхали до ФРН ще в 1980-і роки. З 1991 року Ґаук живе окремо від дружини, проте офіційного розлучення не було. З 2000 року перебуває в громадянському шлюбі з баварською журналісткою Даніелою Шадт.

Вибрані публікації[ред.ред. код]

  • 1991: Die Stasi-Akten. Das unheimliche Erbe der DDR (= rororo 13016). Rowohlt, Reinbek bei Hamburg 1991, ISBN 3-499-13016-5.
  • 1992: Von der Würde der Unterdrückten (есе)
  • 1993: Verlust und Übermut. Ein Kapitel über den Untertan als Bewohner der Moderne (есе)
  • 1998: Mitautorenschaft an der deutschsprachigen Ausgabe von Das Schwarzbuch des Kommunismus — Unterdrückung, Verbrechen und Terror. Piper Verlag, München 2004, ISBN 3-492-04053-5.
  • 2007: Reite Schritt, Schnitter Tod! Leben und Sterben im Speziallager Nr. 1 des NKWD Mühlberg/Elbe (Aufsatz), hrsg. v. Elisabeth Schuster, Volksbund Deutsche Kriegsgräberfürsorge, ISBN 978-3-936592-02-3.
  • 2007: Diktaturerfahrungen der Deutschen im 20. Jahrhundert und was wir daraus lernen können (= Schriftenreihe zu Grundlagen, Zielen und Ergebnissen der parlamentarischen Arbeit der CDU-Fraktion des Sächsischen Landtages; Band 42), Dresden 2007.
  • Anker, Gauck 2009a: Winter im Sommer — Frühling im Herbst: Erinnerungen. Siedler Verlag, München 2009, ISBN 978-3-88680-935-6.
  • 2009b: Die Flucht der Insassen: Freiheit als Risiko (Weichenstellungen in die Zukunft. Eine Veröffentlichung der Konrad-Adenauer-Stiftung e.V.). Sankt Augustin/Berlin 2009, ISBN 978-3-941904-20-0.
  • 2010: Gerechtigkeit, Versöhnung und Strafe als gesellschaftliche und politische Herausforderungen. In: Versöhnung, Strafe und Gerechtigkeit: das schwere Erbe von Unrechts-Staaten (Kontexte; 40), hrsg. von Michael Bongardt. Göttingen 2010, ISBN 978-3-7675-7132-7, S. 17–28.
  • 2012: Freiheit. Ein Plädoyer. Kösel, München 2012, ISBN 978-3-466-37032-0.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Йоахім Ґаук: привид «штазі» на шляху до президентства | Європа | DW.DE | 01.07.2010
  2. Nachrichten. Joachim Gauck – eine patriotische Ich-AG. News.de.msn.com. 
  3. Bundespräsidenten-Kandidat Gauck: "Ich kann zählen". Die Tageszeitung. 2010-06-05. Архів оригіналу за 2012-09-09. 
  4. Das Gupta, Oliver (2010-06-08). FDP-Politiker Zastrow - "Gauck ist ein Liberaler wie wir". Süddeutsche Zeitung (German). Архів оригіналу за 2012-09-09. 
  5. Presidential Vote 'Could Turn into a Disaster for Merkel'. Der Spiegel. 2010-06-07. Архів оригіналу за 2012-09-09. 
  6. Paterson, Tony (2010-06-30). Anti-communist pastor who could turn out to be Merkel's nemesis. The Independent. Архів оригіналу за 2012-09-09. 
  7. Kleine, Rolf (2010-06-04). Kandidat Joachim Gauck: Für die CDU würde ich auch antreten!. Bild. Архів оригіналу за 2012-09-09. 
  8. Siebert, Sven (4 June 2010). Rot-Grün setzt auf Joachim Gauck. Sächsische Zeitung. 
  9. Auftritt des Kandidaten: "Ich bin weder rot noch grün, sondern Joachim Gauck". Die Welt (German). 2010-06-04. Архів оригіналу за 2012-09-09. 
  10. FOCUS Online — Bundespräsident: Umfrage: Gauck Bürger-Favorit für Wulff-Nachfolge
  11. BILD: So drückte die FDP Gauck durch!(нім.)Так ПВД продавила Гаука!»)
  12. J.Gauck: «Ich bin überwältigt und ein wenig verwirrt»
  13. Merkel macht die Wende: Gauck wird Präsident — n-tv, 19.02.2012
  14. FAZ: Промова Гаука(пер. з нім.)
  15. Hamburger Abendblatt: Joachim Gauck: Deutschlands neuer Bundespräsident
  16. WELT: 991 Stimmen für Joachim Gauck als Präsidenten
  17. SPIEGEL: Промова Гаука дослівно(нім.)
  18. FOCUS: Rede nach der Wahl zum Bundespräsidenten (video)
  19. Німецька хвиля: Президент Німеччини відмовився їхати в Україну
  20. Spiegel: Драма з Тимошенко ізолює господаря ЧЄ-2012
  21. Stern: Занепокоєння з приводу Тимошенко: Гаук відміняє візит
  22. Die Zeit: Відмова Гаука від візиту до України: «сильний сигнал»
  23. ТСН: Глава Єврокомісії оголосив бойкот Євро-2012 в Україні
  24. Der Spiegel: Fall Timoschenko: Barroso verweigert Reisen in die Ukraine(нім.)
  25. Голос Америки: Бойкот Євро-2012: загроза реальна?
  26. Указ Президента України від 23 серпня 2017 року № 250/2017 «Про відзначення державними нагородами України громадян іноземних держав»

Література[ред.ред. код]

  • Marianne Birthler: Die Freiheit gestalten: Joachim Gauck zum 70. Geburtstag. In: Deutschland-Archiv Bd. 43 (2010), 1, S. 20–22. ISSN 0012-1428
  • Norbert Robers: Joachim Gauck — die Biografie einer Institution, Berlin 2000, ISBN 3-89487-365-5.
  • Rayk Wieland: Portrait über Joachim Gauck. In: «konkret», August 1997.

Посилання[ред.ред. код]