Європейська комісія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій
Європейського Союзу

Європе́йська комі́сія (або скорочено Єврокомі́сія) — вищий орган виконавчої влади Європейського Союзу, який приблизно відповідає ролі і функціям уряду у системах національних держав. На відміну від національних урядів, Євроокомісія може також користуватися функцією законодавчої ініціативи, але тільки у рамках ЄС та відповідно до Законодавства Європейського Союзу.

Роль комісії іноді відбиває неформальна назва «двигун європейської інтеграції». І не лише тому, що в рамках повноважень першого стовпа вона має майже виняткове право на законодавчу ініціативу, але також і через її історію, склад, культуру й радше європейський, ніж національний світогляд. Крім того, комісія наглядає за тим, щоб не порушувались угоди, і традиційно захищає інтереси малих держав-членів.

Здійснення [ред.ред. код]

Як тільки законодавство пройде постанови, що задовольняють вимогам Ради та Парлементу, це - відповідальність Комісії, щоб гарантувати, що процес здійснюється. Це виконується через членів держави чи крізь її представництва. В прийнятті необхідних технічних мір, Комісія здійснюється за допомогою  складених з представників членів держави та громадськості, та приватних приймалень (процес відомий в професійній мові як «комітологія»). Крім того, Комісія несе відповідальність за реалізацію бюджету ЄС; забезпечуючи через Рахункову Палату;чи коректно проводяться фонди ЄС.

Зокрема Комісія має обов'язок гарантувати договори і закон, що підтримуються, потенційно подаючи країни-учасника або інші установи до Суду Правосуддя в диспуті. У цій ролі це відомо неофіційно як "Опікун договорів". Нарешті, Комісія забезпечує деяке зовнішнє представництво для Об'єднання, пліч-о-пліч з Державами-членами та Спільної Зовнішньої Політики і Політики Безпеки, представляючи Об'єднання в організаціях як наприклад Світова Торгова Організація. Це також звично для Президента відвідати зустрічі G8.

Колегія[ред.ред. код]

Для членів дорученої Комісії, дивитись Комісію Juncker.

Комісія є складеною з колегії спеціальних "Уповноважених" 28 членів, у тому числі Президент і віце-президенти. Хоча кожного члена призначає національний уряд, по одному з держави, вони не представляють свою державу в Комісії. На практиці, однак, вони іноді настоюють  на  їх національному інтересі. Після того пропонуються, портфоліо делегатів Президента серед кожного з членів. Влада спеціального Уповноваженого значною мірою залежить від їх портфоліо, і може змінитися з часом. Наприклад, Уповноважений Освіти виріс у значенні, відповідно до підвищення  рівня важливості в освіти і культури в Європейській розробці політичного курсу.

Інший приклад -  Комісія з питань конкуренції, яка обіймає надзвичайно видиму посаду з глобальним охопленням. Перед тим, як Комісія зможе вступити в управління, колегію як одне ціле повинен схвалити Парламент. Спеціальних уповноважених підтримує їх особистий кабінет, який дає їм політичне керівництво, доки Державна цивільна Служба (ДГУ, див. нижче) має справу з технічною підготовкою.

Призначення[ред.ред. код]

13 Поверх Берлаймонту, конференц-зал Комісії. Європейська Рада уперше пропонує Президента Комісії зважаючи на самі останні Парламентські вибори; цього кандидата може потім вибрати Європейський Парламент або ні. Інакше, Європейська Рада повинна запропонувати іншого кандидата в межах одного місяця. Кандидат має бути часто лідируючим національним політиком, але це не вимога. У 2009 році Лісабонський договір не вступив в силу і Баррозо не був «обраний» парламентом, а висунутий Європейським радою; у будь-якому випадку, правоцентристської партії ЄС тиснули на кандидата зі своїх лав. Зрештою, був обраний кандидат правоцентристської: Жозе Мануель Баррозу з Європейської народної партії. Існують і інші критерії, що впливають на вибір кандидата, в тому числі: з якої області Європи є кандидат, переважним є  як Південна Європа в 2004 році; політичний вплив кандидата, заслуговують на довіру нездоланні члени; знання мови, знання французької вважається необхідним у Франції; і ступінь інтеграції,  чи їх держава є членом як Єврозони так іі Шенгенської угоди. У 2004 році ця система підготувала ряд кандидатів і, таким чином, була критика з боку деяких членів Європарламенту: після затяжного відбору, лідер ALDE групи Грем Уотсон описав процедуру як "килим ринку Юстус Ліпсіус" що виробляє тільки "найменший спільне визначення" ; в той час як Грін-EФА співкерівник Даніель Кон-Бендіт запитав Баррозу після його першого виступу "Якщо ви кращий кандидат, чому ви не перший?"

Після виборів президента і призначення Головного представника Європейської Ради, кожен член комісії призначається їх державою-членом (крім тих держав, які передбачені президентом і Головним представником) в консультації з Головою Комісії, хоча він  немає повноважень, щоб змусити змінити кандидата. Однак більш вправний кандидат, тим більш імовірно, що президент Комісії буде призначати їм переконливе портфоліо, поширення якого буде повністю на його розсуд. Команда президента є потім приводом щодо слухань в Європейському парламенті, який ставить під сумнів їх, а потім голосує на предмет їх придатності в цілому. Якщо члени команди виявляються занадто недоречними, президент повинен потім перегрупувати команду або запит на нового кандидата від держави-члена чи ризикувати всією Комісією. Як парламент не може голосувати проти окремих членів комісії то, як правило, відбувається компроміс, в результаті чого гірші кандидати будуть видалені, але незначні заперечення відкладені в сторону, так що комісія може вступити на посаду. Після того, як команда буде схваленою парламентом, вона офіційно буде введеною на посаду Європейської Ради (ДФЕ статті 17: 7).

Після їх призначення, президент призначає ряд заступників Голови (Головний представник комісії має бути одним з них) з числа членів комісії. Здебільшого, позиція надає трохи більше можливості для заступників Голови, за винятком першого віце-президента, який стоїть за президентом, коли він є відсутнім. З 2009 року перший віце-президент придбав додаткову владу будучи в той час Головним представником.

Функції[ред.ред. код]

Комісія була створена з самого початку виступати як незалежний наднаціональний орган окремо від уряду; він був описаний як "єдиний орган, спрямований думати як європейський". Члени пропонуються їх національними урядами держав-учасниць, по одному від кожного з них. Тим не менш, вони зобов'язані діяти незалежно один від одного - нейтральні від інших факторів, таких як ті уряди, які їх призначили. Це відрізняєтьсявід Ради, яку представляє уряд парламенту, який представляє громадян, економічний і соціальний комітет, який представляє собою організоване громадянське суспільство, і Комітет регіонів, який представляє місцеві і регіональні органи.

Згідно статті 17 Договору про Європейський Союз Комісія має кілька функцій: розробляє середньострокові стратегії; розробляє законодавство і арбітраж в законодавчому процесі; представляє ЄС в торгових переговорах; розробляє правила і положення, наприклад, в політиці в області конкуренції; складає бюджет Європейського Союзу; і ретельно досліджує здійснення договорів і законодавства. Правила процедури Європейської Комісії створює роботу і організацію Комісії.

Виконавча влада

Перед тим як Лісабонський договір набув чинності, виконавча влада ЄС була проведена Радою: вона покладена на Комісію такими повноваженнями для того, щоб займатися роботою. Однак Рада теоретично дозволила зняти ці повноваження, здійснювати їх безпосередньо, або накладати умови на їх використання. Цей аспект був змінений Лісабонським договором, після якого Комісія здійснює свої повноваження тільки в силу договорів. Повноваження більш обмежені, ніж більшість національних керівників, частково через відсутність Комісії влади над регіонами, як зовнішня політика, то влада знаходиться в руках Європейської Ради, яку деякі аналітики описали як іншу виконавчу.

Беручи до уваги, що відповідно до Лісабонського договору Європейська Рада стала формальною установою з владою призначення Комісії, можна сказати, що ці два органи тримають виконавчу владу ЄС (Європейська Рада також проводить індивідуальні національні повноваження виконавчої влади). Проте, Комісія в даний час представляє виконавчу владу в Європейському Союзі.Урядові повноваження Комісії були такі, що деякі, такі як колишній прем'єр-міністр Бельгії Гі Верхофстадт пропонують змінити свою назву на "Європейська уряд ", назвавши нинішню назву Комісії «сміховинною».

Відповідно до записаного в угодах комісія має:

  • розробляти й пропонувати законодавчі акти;
  • керувати запровадженням політики Співтовариства;
  • розпоряджатися бюджетом;
  • підтримувати зовнішні відносини;
  • наглядати за дотриманням законів Співтовариства;
  • вказувати шляхи та перспективи розвитку.

Склад[ред.ред. код]

Комісія складається з двадцяти восьми незалежних членів (по одному від кожної країни-члена), разом з Президентом і сімома віце-президентами, включаючи Першого Віце-Президента, Верховного представника Європейського союзу із зовнішньої політики та безпеки та 20 Комісарів. Комісію призначають на п'ятирічний термін за згодою країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент. Кандидат повинен мати підтримку більшості членів Європарламменту аби прийняти участь у виборах. Комісії допомагає в роботі адміністрація, до якої входять генеральні директорати та генеральний секретаріат. Постійне управління справами Комісії здійснюється її співробітниками(юристами, економістами і тд.), які об`єднані в окремі департаменти, так звані Генеральні управління, кожне з яких відповідає за свою сферу впливу. Кандидат на звання Президента вибирає, на основі рекомендацій кожної країни-учасниці, потенційного Віце-Президента та Комісарів. Кожен кандидат постає перед Європейським парламентом, щоб представити свою концепцію і відповісти на питання. Після цього парламент голосує, кого прийняти в свою команду. Врешті-решт відповідно до більшості голосів кандидатура призначається на посаду Європейською Радою.

Керівники[ред.ред. код]

Посада Особа країна партія
(національна)
партія
(європейська)
фото
президент Жан-Клод Юнкер
2014)
Люксембург Люксембург CSV EPP Ioannes Claudius Juncker die 7 Martis 2014.jpg

Роль Президента Єврокомісії[ред.ред. код]

Президент - це голова Єврокомісії. Відповідно до Угод, він приймає рішення про організацію Комісії, розподіляє портфелі між членами Комісії і може вносити зміни в будь-який час. Президент також визначає перелік актуальних політичних питань Комісії, захищаючи загальниі європейські інтереси. Президент був обраний Європейським парламентом на підставі своїх політичних керівних принципів, які були сформовані, спираючись на його контакти з парламентськими комітетами та стратегічні орієнтири для Союзу, представлені Європейською Радою 27 червня 2014 року:

  • Зростання нових робочих місць та інвестицій;
  • Єдиний цифровий ринок;
  • Потужний Енергетичний Союз з далекоглядною політикою щодо зміни клімату;
  • Більш глибокий і чесний внутрішній ринок з міцною промисловою базою;
  • Більш глибокий і чесний Економічний і Валютний Союз
  • Розумна і збалансована угода про вільну торгівлю з США;
  • Нова політика в області міграції;
  • Союз демократичних перетворень.

Президент очолює щотижневі наради Комісії та встановлює свою політичну програму.

Він представляє Комісію на:

  • Засіданнях Європейської ради;
  • Самітах країн "Великої 7" і "Великої 20";
  • Двосторонніх самітах з третіми країнами;
  • Основних дебатах в Європейському Парламенті та Раді (з представниками національних урядів).

Апарат службовців[ред.ред. код]

Президент визначає напрямок політики для Комісії, яка дозволяє членам Комісії разом вирішувати стратегічні завдання, а також виробляти щорічну програму роботи. Рішення приймаються на основі колективної відповідальності. Всі члени Комісії рівні в процесі прийняття рішень та в рівній мірі відповідальність за ці рішення. Вони не мають будь-яких окремих повноважень на прийняття рішень, за винятком випадків, коли це дозволено в певних ситуаціях. Віце-президенти діють від імені президента і координувати роботу у своїй зоні відповідальності, разом з кількома комісарами. Комісари підтримують Віце-Президентів в поданні проектів до Колегії. В цілому, рішення приймаються на основі консенсусу, але можливе й голосування. В цьому випадку рішення приймаються більшістю голосів, де кожен комісар має лише один голос. Компетентне в даному питанні Генеральне управління(на чолі з Генеральним директором, який підзвітний відповідному комісару), потім займається даним рішенням. Зазвичай це робиться у формі проектів законодавчих пропозицій. Потім вони знову представляються комісарам для прийняття на їх щотижневої зустрічі, після чого вони стають офіційними, і направляються до Ради і Парламенту для наступного етапу в законодавчому процесі ЄС.

Головне управління з питань бюджету: Місія

Головне управління з питань бюджету  налічує близько 490 співробітників. Воно побудованае навколо п'яти дирекцій  та знаходиться в Брюсселі.

Головне управління з питань бюджету- це  центральна служба ,яка займається виконанням повного бюджетного циклу, починаючи від підготовки проекту бюджету на його реалізацію .

Зокрема операції Головного управління з питань бюджету охоплюють такі ключові області:

  • управління  витратами ЄС
  • підготовка проекту бюджету і внесення  свого вкладу в бюджетний процес;
  • управління системою власних ресурсів бюджету ЄС;
  • управління бюджетної нормативно-правової бази, зокрема, фінансовим становищем;
  • доповідь про виконання бюджету;
  • управління Центральним казначейством;
  • управління корпоративною ІТ-системою для фінансового управління та бухгалтерського обліку (ДКС);
  • координування процедури виписки з підготовки до подальшої діяльності парламенту і рекомендацій випускними Ради.

Див. такожПомилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву.[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Європейський Союз Це незавершена стаття про Європейський Союз.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.