Нафтогаз України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Група «Нафтогаз України»
Тип бізнес і підприємство
Форма власності Акціонерне товариство
Галузь нафтогазова промисловість
Засновано 1991
Засновник(и) Кабінет Міністрів України
Штаб-квартира 01001, Україна, Київ, вул. Б. Хмельницького 6
Ключові особи Андрій Коболєв
Продукція Нафта, газ, імпорт та їхнє транспортування
Чистий прибуток ₴ 39,4 млрд. (за 2017)[1]
Співробітники 71 881
Дочірні компанії
  • Укргазвидобування, Укртрансгаз, Укрнафта, Чорноморнафтогаз,Укртранснафта, Науканафтогаз, Газ України, ЛІКВО,Укрспецтрансгаз, Газопостачальна компанія Нафтогаз-Україна
  • Сайт naftogaz.com
    Код ЄДРПОУ 20077720

    CMNS: Нафтогаз України на Вікісховищі
    ГТС України

    Група «Нафтога́з Украї́ни» — найбільша національна компанія України. Провідне підприємство паливно-енергетичного комплексу країни.

    Група «Нафтогаз України» — вертикально-інтегрована нафтогазова компанія, що здійснює повний цикл операцій з розвідки та розробки родовищ, експлуатаційного та розвідувального буріння, транспортування та зберігання нафти і газу, постачання природного і скрапленого газу споживачам.

    Група здійснює безперебійний транзит газу до європейських споживачів, імпортує газ, а також займається переробкою газу, нафти та конденсату на п'яти газопереробних заводах (ГПЗ), що входять до складу групи, виробляючи на них скраплений газ, моторні палива та інші типи нафтопродуктів. Компанія має фірмову мережу автозаправних станцій.

    Група є найбільшим платником податків в Україні. У 2018 році надходження від групи склали 137 млрд гривень податків і дивідендів, а це близько 15% загальних доходів державного бюджету[2]

    Історія[ред. | ред. код]

    Промисловий видобуток нафти почався в XVIII столітті. У 1909 на Прикарпатті видобуток нафти склав 2 млн тонн. Газова промисловість паливної промисловості України бере свій початок з введення в експлуатацію Дашавське газове родовище та побудови першого газопроводу Дашава-Стрий в 1924. Інтенсивному розвитку послужило наступні відкриття родовищ нафти і газу на території сучасних нафтогазоносних областях Дніпровсько-Донецької, Карпатської і Причорноморсько-Кримської.

    Саме з території України були здійснені перші у світі міждержавні поставки природного газу: у 1945 році розпочато поставки з Дашавського та Опарського газових родовищ до Польщі.

    У середині XX століття природний газ українського походження транспортувався до Росії, Білорусі, Литви, Латвії, Польщі, Чехословаччини та Австрії.

    Максимального рівня видобутку нафти Україна досягла в 1972 — 14,4 млн тонн (разом з газовим конденсатом), а природного газу в 1975 у — 68.7 млрд м³. У 1945 почалися перші експортні поставки природного газу з території України в Польщу, з 1967 — в Чехословаччину, пізніше — в Австрію. Нафтовий транзит з України почався в 1962 (у Чехословаччину).

    У 1990-ті єдиний газопровід з Росії в Західну Європу пролягав через територію України. Компанія «Нафтогаз України», що здійснювала транзит російського газу через українську територію, накопичила значну заборгованість перед «Газпромом». Для того, щоб позбутися від транзитної залежності від України, був здійснений проект будівництва газопроводу Ямал — Європа в обхід України — через Білорусь і Польщу. Наприкінці 1999 він був відкритий.

    У 1998 Рішеннями Президента та Уряду України створено Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України». Компанія об єднала державні активи нафтогазової промисловості України.

    У 2000 Відкрито Східно-Казантипське газове родовище в Азовському морі

    У 2000 у пішов у відставку уряд Віктора Ющенка, Україна розплатилася з боргами, а Росія отримала важіль для тиску на Україну. Після запуску першої гілки газопроводу Ямал — Європа газові війни між Росією і Україною припинилися. У 1999—2001 Україна поставила Росії в рахунок боргів за природний газ стратегічні бомбардувальники Ту-160 і крилаті ракети Х-55, що залишилися після розділу радянського військового арсеналу. За цей Україну було погашено 285 млн $ з боргу в 1 млрд за поставлений російський газ.

    У 2001 Завершено будівництво нафтопроводу Одеса – Броди та морського нафтового терміналу «Південний» під Одесою. Відкрито Північно-Булганацьке газове родовище в Азовському морі. Введено в експлуатацію компресорну станцію «Тарутине» (Одеська область). За технічної підтримки Європейської комісії побудовано газовимірювальну станцію «Гребеники» (Одеська область) з ультразвуковими лічильниками. Засновано Національну газову спілку України

    У 2006 у «Нафтогаз» віддав права на продаж газу на території України компанії РосУкрЕнерго[3]

    У 2011 Україна стала повноправним членом Європейського енергетичного товариства. Україна та Азербайджан підписали Меморандум про співробітництво в організації постачання скрапленого природного газу на територію України та Угоду про заходи з розвитку співробітництва у сфері транспортування нафти територією України. Започатковано Національний проект «LNG – термінал». Компанія Нафтогаз розпочала реалізацію проекту модернізації газотранспортної системи України. У липні 2011 року липня зварено перший стик реконструкції магістрального газопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород». Між компанією Нафтогаз та американською компанією «Halliburton Ukraine» підписано Угоду щодо супроводу, моніторингу, сервісного обслуговування, спорудження та експлуатації свердловин на нафту і газ.

    У 2013 у між «Нафтогазом» і «Туркменгазом» був укладений меморандум про поновлення поставок туркменського газу в Україну і держави Європи.[4]

    У 2015 НКРЕКП ухвалила Постанову №583, якою скорочується дефіцит між роздрібною та закупівельною ціною газу для населення з 1 квітня 2015 року та ТКЕ для потреб населення з 1 травня 2015 року.

    Верховна Рада ухвалила Закон «Про ринок природного газу»[5], що закріплює економічно обґрунтовані підходи до організації роботи газового ринку України та відповідає 3-му Енергопакету ЄС. Закон «Про ринок природного газу» набрав чинності після підписання Президентом. Основні положення починають застосовуватись з 1 жовтня 2015 року.

    В Хорватії 15 країн ЄС та Енергетичного співтовариства країн Центральної, Східної, Південно-Східної Європи, в тому числі Україна, підписали Меморандум про інтеграцію газових ринків[6] та диверсифікацію джерел постачання.

    Нафтогаз та Frontera Resources підписали меморандум про порозуміння щодо співпраці в сфері розвідки та розробки нафти та газу в Україні, реалізації проекту імпорту LNG з потужностей Frontera Resources у Грузії.

    Baker&McKenzie та PWC представили Проект плану дій щодо реформи корпоративного управління Нафтогазу згідно зі стандартами ОЕСЗ, а також проекти нормативних документів для реалізації цієї реформи.

    Нафтогаз приєднався до системи державних електронних закупівель Prozorro[7], яка створена для забезпечення прозорості закупівель, збільшення конкуренції та економії коштів під час допорогових закупівель.

    Історична перемога[ред. | ред. код]

    Головна подія 2017-2018 років – це історична перемога над Газпромом і завершення судового циклу у Стокгольмському арбітражі.

    Після чотирьох років арбітражного провадження між Нафтогазом та Газпромом за двома контрактами Стокгольмський арбітраж ухвалив два доленосних рішення: перше 22 грудня 2017 року щодо контракту на постачання газу за принципом «бери або плати», а друге 28 лютого 2018 року стосовно транзитного контракту.

    Ініційовані у 2014 році провадження стали найбільшим в історії комерційним арбітражем. Взаємні претензії склали біля 125 млрд дол., що загрожувало банкрутством як Газпрому, так і Нафтогазу. Стокгольмський арбітраж також задовольнив вимоги Нафтогазу щодо компенсації у сумі 4,63 млрд дол. за недопоставку Газпромом погоджених обсягів газу для транзиту. За результатами двох проваджень Газпром повинен сплатити Нафтогазу 2,56 млрд дол. з урахуванням заліку у розмірі 2,1 млрд дол., який Нафтогаз вже отримав у вигляді газу, що був поставлений в 2014 році.

    Основні результати арбітражу за контрактом на постачання газу[ред. | ред. код]

    22 грудня 2017 року Арбітражний суд ухвалив рішення на користь Нафтогазу у всіх спірних питаннях щодо контракту на поставку газу з Газпромом: ціноутворенню, положенню «бери або плати» та визнанню недійсними інших положень, які є необґрунтованими і суперечать принципам конкуренції, а саме:

    • Арбітражний суд повністю відхилив ретроспективні вимоги Газпрому на суму 56 млрд дол. згідно з положенням «бери або плати» (що встановлює зобов’язання здійснити оплату за невідібрані обсяги газу) за 2009–2017 роки. Нафтогаз домігся зменшення у 10 разів майбутніх обов’язкових річних обсягів закупівлі газу у Газпрому з 42–52 млрд куб. м до 4–5 млрд куб. м, що відповідає фактичним потребам у імпорті газу.

    • Нафтогаз домігся перегляду в бік зменшення ціни газу відповідно до ринкових умов, а також компенсації за переплату за періоди після квітня 2014 року, коли Нафтогаз ініціював перегляд ціни. Зокрема, ціна газу, отриманого Нафтогазом у 2 кварталі 2014 року, знижена на 27% – з 485 дол./тис. куб. м до 352 дол./тис. куб. м. Завдяки перегляду контрактної ціни Нафтогаз зекономив 1,8 млрд дол. на закупівлі газу, придбаного у 2014–2015 роках.

    Також арбітри вказали, що Нафтогаз не мусить платити за обсяги газу, які були поставлені на тимчасово окуповані території Луганської та Донецької областей, оскільки обсяги цих поставок визначити неможливо. Крім того, арбітраж визнав недійсними інші положення контракту, зокрема положення про заборону на реекспорт. Нафтогаз отримав можливість перепродавати газ за кордон.

    Основні результати арбітражу за контрактом на транзит газу[ред. | ред. код]

    28 лютого 2018 року Стокгольмський арбітражний трибунал ухвалив рішення на користь Нафтогазу щодо більшості важливих питань в спорі з Газпромом щодо контракту на транзит газу.

    • Трибунал підтвердив порушення Газпромом зобов’язань щодо обсягів транзиту, які відповідно до контракту становлять 110 млрд куб. м на рік, та присудив компенсацію в розмірі 4,63 млрд дол. Арбітражне рішення підтвердило юридичні зобов’язання Газпрому щодо поставок за транзитним контрактом.

    • Обсяг транзиту зберігається до завершення терміну дії контракту 31.12.2019 року (у 2017 році Газпром прокачав через Україну біля 95 млрд куб. м газу).

    • Трибунал не підтримав вимогу Нафтогазу щодо перегляду тарифу на транзит, оскільки заявка на перегляд, подана Нафтогазом у 2009 році, не відповідала процесуальним вимогам. Трибунал також не задовольнив вимогу Нафтогазу переглянути транзитний контракт відповідно до європейського та українського енергетичного й конкурентного законодавства, зауваживши, що впровадження регуляторної реформи на території України є справою української влади і не входить до компетенції трибуналу в цій справі.

    Нафтогаз одержав фінансову перемогу і отримав право купувати газ за набагато кращою ціною, яка повністю відповідає європейському ринку. Газпром має виконувати зобов’язання щодо поставок за транзитним контрактом, але зі збереженням рівня тарифу на транзит. Нафтогаз також повинен знову купувати певний обсяг газу напряму в Газпрому на умовах попередньої оплати.

    Російський газовий монополіст Газпром на тлі програшу в Стокгольмському арбітражі вирішив почати процедуру розірвання чинних контрактів на транзит і купівлю газу[8] з нафтогазовим холдингом «Нафтогаз України».

    Рік перемоги у Стокгольмі[9][ред. | ред. код]

    У лютому 2019 виповнився рік з моменту, коли Стокгольмський арбітражний трибунал ухвалив рішення на користь Нафтогазу щодо більшості важливих питань в спорі з Газпромом. Трибунал підтвердив порушення Газпромом зобов’язань щодо обсягів транзиту газу та присудив Нафтогазу компенсацію в розмірі 4,63 млрд дол. З цієї суми 2,1 млрд дол. були зараховані арбітрами в якості оплати за отриманий Нафтогазом у 2014-2015 роках, але неоплачений внаслідок відсутності погодженої ціни газ. Цей газ був тоді ж реалізований в Україні, за нього отримані гроші і сплачені податки.

    Відповідно, залишок боргу Газпрому згідно рішення арбітрів становить 2,56 млрд грн плюс відсотки за час невиконання судового рішення. Це рішення стало завершальним у чотирирічному арбітражному процесі між двома компаніями за контрактами на поставку та транзит газу. У разі програшу Нафтогазу за цими арбітражними спорами, збитки могли б скласти до 94,7 млрд дол.

    Відмовившись виконувати рішення арбітрів, Газпром ініціював оскарження в апеляційному суді округу Свеа.[10] Слухання по суті і рішення апеляційного суду очікуються у 2020 році.

    За міжнародним правом оскарження рішення міжнародного арбітражу не призупиняє автоматично виконання цього рішення до завершення розгляду апеляції. Призупинити виконання рішення міжнародного арбітражу на території певної країни може національний суд після розгляду відповідного звернення боржника. Так, Газпром просив апеляційний суд округу Свеа[11] призупинити процес виконання рішення міжнародного арбітражу. Апеляційний суд спочатку задовольнив прохання Газпрому, не заслухавши іншу сторону, однак після звернення Нафтогазу змінив своє рішення і призупинення виконання рішення було знято.

    Нафтогаз розпочав процес виконання рішення арбітражу шляхом примусового стягнення боргу Газпрому у декількох юрисдикціях – Нідерландах, Великій Британії, Швейцарії та США, а нещодавно – і в Люксембурзі[12]. Найближчим часом можливі процеси і в інших країнах.

    Передумовою таких процесів є виявлення активів, які належать безпосередньо Газпрому, і звернення до суду відповідної країни щодо примусового стягнення цих активів. При цьому Нафтогаз просить суд у якості запобіжного заходу одразу заморозити ці активи, щоб Газпром не міг їх вивести з цієї країни.

    Там, де Нафтогазу вдалося виявити активи Газпрому, - у Нідерландах та Великій Британії, - суди за зверненням Нафтогазу ці активи заморозили. У Великій Британії Газпром взяв на себе зобов’язання перед судом не виводити ці активи. Наразі суди у цих країнах вирішують, коли можна буде приступити до примусового стягнення боргу Газпрому шляхом продажу цих активів. Крім того, триває пошук активів Газпрому у інших юрисдикціях.

    Протягом року, який пройшов після рішення Стокгольмського арбітражу, Газпром намагався завадити виконанню судового рішення, навіть ціною значних фінансових та репутаційних втрат.

    У той же час, представники Газпрому вдалися до шантажу Нафтогаз[13], вимагаючи, щоб компанія добровільно відмовилась від перемоги у арбітражі.

    В компанії заявили, що Нафтогаз не піддається і не піддасться на цей шантаж. І змусять Газпром виконати рішення арбітражу у транзитній справі і заплатити нам 2,56 млрд доларів плюс відсотки, яких за рік набігло майже 200 мільйонів доларів.

    Суд з Росією за втрачені активи в Криму[ред. | ред. код]

    У лютому 2016 року Нафтогаз ініціював переговорний процес щодо втрати своїх активів в Криму, направивши РФ повідомлення про інвестиційний спір у рамках двосторонньої угоди про взаємний захист інвестицій між країнами. Шестимісячний термін переговорів завершився в серпні, переговорний процес завершився безрезультатно, це стало передумовою для початку арбітражного процесу проти РФ щодо інвестиційного договору.

    У жовтні 2016 року група Нафтогаз і її шість дочірніх компаній ініціювали арбітражне провадження проти Російської Федерації[14] з вимогою відшкодувати збитки, завдані незаконним захопленням активів групи в Криму. Після незаконного вторгнення до Криму і окупації півострова в 2014 році Російська Федерація застосувала масштабну і добре скоординовану схему позбавлення українських компаній їх майна без виплати компенсації. У Криму Нафтогаз мав кілька цінних енергетичних активів, захоплення яких російською стороною грубо порушує двосторонню інвестиційну угоду, яка вимагає, щоб Російська Федерація поважала і захищала українські активи, в тому числі і ті, що розташовані в Криму.

    Збитки групи у результаті окупації Криму на сьогодні оцінюються експертами в суму близько 5 млрд доларів[15].

    У березні 2019 року Трибунал у Гаазі підтвердив, що РФ винна у втраті «Нафтогазом» активів у Криму[16]. Постійна палата третейського суду в Гаазі визнала, що Росія порушила угоду про захист інвестицій, експропріювавши активи НАК «Нафтогаз України» та її дочірніх підприємств в Криму. Міжнародний трибунал ухвалив рішення на користь Нафтогазу, і постановив, що Російська Федерація, відповідно до двосторонньої угоди про взаємний захист інвестицій між Україною та Росією, є відповідальною за незаконне захоплення активів Нафтогазу в Криму.

    Даним рішенням трибунал не визначив суму збитків Нафтогазу. Розмір збитків буде встановлено на наступному етапі процесу. Експерти Нафтогазу оцінюють вартість експропрійованих в Криму активів щонайменше у 5 млрд дол.

    Керівники Нафтогазу[ред. | ред. код]

    Івченко і Тимошенко (2005—2006)[ред. | ред. код]

    У 2005—2006 пост голови правління НАК займав Олексій Івченко, голова Конгресу українських націоналістів. Івченко був призначений на цей пост парламентом — за поданням президента України Віктора Ющенка; Ющенко залишив Івченка на цій посаді навіть після обрання останнього в Верховну Раду в 2006.

    4 березня 2005 Івченко змінив на чолі Нафтогазу міністра палива та енергетики України Юрія Бойка. Бойко офіційно був відправлений у відставку за те, що підписав невигідний для України контракт на поставку туркменського газу (див. Зовнішня політика України). Віктор Ющенко сам спробував умовити президента Туркменістану Сапармурата Ніязова знизити ціну, але зазнав невдачі.

    Івченко в минулому працював в компанії «Інтергаз», підконтрольної Ігорю Бакаю, ця компанія стала монополістом у торгівлі і транспортуванню газу, після відходу (у 1997) з ринку компанії «ЄЕСУ» Юлії Тимошенко. Однак, Івченко, звичайно ж, не був «людиною Бакая, що входив в найближче оточення президента Кучми».

    28 березня 2005 керівник «Нафтогазу України» Олексій Івченко, в ході свого першого візиту в Москву, запропонував голові правління Газпрому Олексію Міллеру (ймовірно, за погодженням з президентом Ющенком [джерело не вказане 1812 днів]):

    • Прибрати посередників у торгівлі газом між Україною та Росією, і ділити порівну «доходи, одержувані від транзиту туркменського газу на Україну посередницькими фірмами» (йшлося про швейцарської компанії «RosUkrEnergo AG»);
    • Крім того, «Нафтогаз» запропонував підвищити транзитний тариф для російського газу, що транспортується через Україну до Європи, до ринкового рівня; і оформити договори, за якими Росія оплачувала б «транзит свого газу до Європи» не «бартерними газом», а грошима.

    «Газпром» погодився, за умови переходу на «комерційні ціни на російський і туркменський газ». Але вже через день проти такої схеми виступила прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко, яка заявила, що без «бартерного газу» країні буде важко забезпечити низьку ціну на газ «для населення та комунально-побутового сектора» (в Україні підприємства ЖКГ і населення отримують газ, який є власністю держави: або «бартерний газ», або газ, який видобувається в Україні і тому є більш дешевим; промисловість же отримує дорогий імпортний російський і туркменський газ). Перехід на грошові розрахунки збільшував прибуток Нафтогазу; але зникнення «недорогого бартерного газу» — вело до підвищення «плати за опалення і газ для населення»; крім того, була небезпека подорожчання і «російського газу для промисловості». Юлія Тимошенко ж (у тому числі, виходячи зі своїх обіцянок виборцям) дотримувалася політики «стабільних і посильних тарифів для населення».

    У грудні 2005 (при уряді Єханурова) саме на березневі пропозиції Олексія Івченка «Газпром» буде посилатися, пропонуючи припинити бартерні угоди і перейти на «ринкові форми взаємовідносин».

    Ющенко і Міллер[ред. | ред. код]

    Олексію Івченку на посаді керівника Нафтогазу належало вирішити два завдання, які потенційно могли погіршити відносини України з Росією:

    • Припинити реверсивний рух російської нафти по нафтопроводу Одеса — Броди в Одесу — на думку нової української влади, нафтопровід повинен прокачувати казахську нафту в напрямку з Одеси в Броди, де нафтопровід з'єднується з трубопроводом «Дружба» (цього протягом 2005 так і не було зроблено у зв'язку з відсутністю достатніх обсягів нафти для перекачування в Європу);
    • Істотно змінити умови діяльності російсько-українського газотранспортного консорціуму — або ліквідувати його.

    Домовленості між Газпромом і Нафтогазом про створення Міжнародного консорціуму по створенню та розвитку газотранспортної системи України, який повинен був стати оператором поставок російського і середньоазіатського газу до Європи територією України, були досягнуті при Леоніді Кучмі, влітку 2004, напередодні президентських виборів в Україні. Однак з обранням Віктора Ющенка президентом нові влади України визнали недоцільним передачу у власність російської компанії частки магістральних газопроводів країни.

    26 квітня 2005 Віктор Ющенко особисто провів багатогодинні переговори з головою правління «Газпрому» Олексієм Міллером. Зокрема, сторони фактично визнали, що у проекту газотранспортного консорціуму немає майбутнього, оскільки питання про передачу всієї своєї газотранспортної системи в консорціум Україна була не готова обговорювати, а «Газпром» не був згоден вкладати кошти у здійснення тієї частини проекту, яка була вигідна лише Україні (будівництво нового газопроводу Богородчани-Ужгород). Крім того, потенційні зарубіжні партнери — німецька Ruhrgas, польська PNG & G і французька Gas de France — також не проявили особливого бажання брати участь у консорціумі.

    Зі свого боку, Газпром відкинув спроби України вирішити питання про постачання туркменського газу після 2006 (коли закінчиться україно-туркменська угода) на підставі власного контракту з Туркменією та будівництва транскаспійського газопроводу. Російська сторона заявила, що запасів газу в Туркменістані за сприятливих обставин вистачить лише для російського контракту. Сторони погодилися, що «РосУкрЕнерго» залишиться оператором транзиту туркменського газу до України і його реекспорту до Європи, а бажання Нафтогазу стати його акціонером може бути реалізовано через покупку частки в австрійського власника.

    На російсько-українських переговорах вперше було піднято питання і про «зникнення» з жовтня 2004 по березень 2005 7,6 млрд м³ газу, закачані в українські підземні газосховища ще влітку 2004. У розпал «помаранчевої революції», з жовтня 2004 по березень 2005, Нафтогаз України відмовлявся виконувати доручення Газпрому з відбору цього газу зі сховищ, приводячи самі різні аргументи — аж до його фізичної відсутності. За даними «Газпрому», ці обсяги газу Україною не були експортовані, та й сам Нафтогаз стверджував, що газ нікуди не подівся. Олексій Міллер спробував в ході переговорів «продати» Нафтогазу весь втрачений об'єм газу. Тим не менш, незважаючи на запевнення «Нафтогазу», що газ буде їм куплений, до покупки справа так і не дійшла.

    В середини червня 2005 прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко звинуватила колишнє керівництво Нафтогазу (керувала компанією при Леоніді Кучмі) в причетності до цієї історії. За заявами українських експертів, «зниклі» обсяги російського газу використовувалися для підтримки в робочому стані газових сховищ Нафтогазу, що призвело до «деяких проблем» з його відкачкою і транспортуванням зарубіжним клієнтам «Газпрому»[17].

    В середині червня 2005 Івченко заявив, що знайдений «зниклий» російський газ і запропонував повернути його до початку 2006 з 40 % дисконтом.

    28 червня Газпром в односторонньому порядку прийняв рішення про зарахування 7,8 млрд м³ на рахунок оплати за транзит російського газу через територію України і повідомив Україну про постачання до кінця року в обсязі не більше 1,1 млрд м³ газу.

    18 липня між Газпромом і Нафтогазо» була досягнута угода про заліку «зниклих» 7,8 млрд м³ на бартер з транзиту. Також було прийнято рішення, що за борг Нафтогазу перед «РосУкрЕнерго» в об'ємі 5250000000 м³ Газпром отримає 800 млн $.

    Коболєв Андрій Володимирович[ред. | ред. код]

    Голова правління з 25 березня 2014 року

    Очолив Нафтогаз у найскладніший для держави та компанії час. Одразу після Революції Гідності та усунення попереднього менеджменту, компанії довелося виплачувати п’ятирічні євробонди, Газпром вимагав розрахунків, спираючись на кабальний для України контракт, що був укладений Володимиром Путіним та Юлією Тимошенко у 2009 році – загалом більше 68,2 млрд грн. Керівництво Росії продовжувало використовувати умови постачання газу для потреб України як інструмент політичного тиску та перешкоджання евроінтеграційним процесам в середині країни.

    Починаючи з 2014 року нова команда менеджменту провела низку реформ, які дозволили позбутись залежності від російського газу та пов'язаної з цим багатомільярдної газової корупції. Тепер Нафтогаз закуповує газ у 18 європейських постачальників на прозорих, позбавлених політики, ринкових умовах. При цьому жодна з цих компаній не постачала більше ніж 30% обсягу імпортованого Нафтогазом газу. З газпромівським газовим шантажем було покінчено - Україна відмовилась купати газу у Росії.[18]

    Нафтогаз успішно захищає інтереси України у міжнародних судах. Після чотирьох років арбітражного провадження між Нафтогазом та Газпромом, Стокгольмський арбітраж ухвалив два рішення на користь Нафтогазу: перше – 22 грудня 2017 року щодо контракту на постачання газу за принципом «бери або плати», а друге – 28 лютого 2018 року стосовно транзитного контракту[19]. За результатами двох проваджень Газпром повинен сплатити Нафтогазу 2,56 млрд дол. з урахуванням заліку у розмірі 2,1 млрд дол., який Нафтогаз вже отримав у вигляді газу, що був поставлений в 2014 році.

    Під керівництвом Андрія Коболєва державна компанія із чорної діри державного бюджету перетворився на найбільше джерело надходжень держави[20].

    Нафтогаз відкрив ринок продажу газу промисловим підприємствам[21]: провідні компанії світу конкурують за український ринок, працюють сотні трейдерів та приватних компаній.

    Група Нафтогаз провела реформу корпоративного управління, основною метою якої було усунення політичного втручання в управління компанією і створення рівних з комерційними компаніями умов на ринку, що відповідає Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Нафтогаз стала першою українською компанією у державній власності, в якій діє професійна та незалежна наглядова рада. Вона ще не отримала усі належні повноваження, але вже є дієвим бар’єром на шляху корупційного політичного втручання в роботу Нафтогазу. Нафтогаз посідає 7 місце серед державних видобувних підприємств світу за якістю управління [22](RGI). В компанії запроваджено функції внутрішнього аудиту, комплаєнсу та фінансового контролю.

    У 2014 році менеджменту групи довелося робити звітність відразу за два роки, 2012 і 2013 роки. Зокрема, вперше з 2009 року було проведено переоцінку запасів вуглеводнів та оцінку основних засобів.

    З 2014 року Нафтогаз почав регулярно оприлюднювати перевірену аудитором консолідовану фінансову звітність.

    За каденції Коболєва в Україні було зафіксовано рекордний видобуток власного газу - 15,5 млрд куб., розпочато масштабну модернізацію газотранспортної системи, українська промисловість отримала значні нові замовлення.

    Показники діяльності[ред. | ред. код]

    Група Нафтогаз — найбільша компанія України, в 2004 на неї припало 13,8 % ВВП України. Частка нафти і природного газу в загальному балансі використання первинних енергоресурсів України становить 61 %. Пріоритетний енергоресурс — природний газ, його частка в енергобалансі — 41-43 %. Україна відноситься до країн з дефіцитом власних природних вуглеводневих ресурсів та задовольняє потреби в газі за рахунок власного видобутку на 23-25​​%, у ​​нафті — на 12-15 %.

    Починаючи з 2014 року державна компанія поступово із чорної діри державного бюджету перетворилась на донора держави. Ще у 2014 році з бюджету витрачено на Нафтогаз 91 млрд грн, а у 2016 році податки підприємств групи вже складали близько 60 млрд грн. А у 2017 році Нафтогаз сплатив до бюджету 23,2 млрд грн податків, що на 45% більше, ніж у 2016 році. У 2018 році державний бюджет отримав від групи Нафтогаз на 137 млрд грн податків та дивідендів, а це 15% загальних доходів державного бюджету.

    У 2016 році компанії вдалося вперше за багато років зупинити падіння обсягів видобутку газу в Укргазвидобуванні, а у 2017 році видобуток газу збільшився 15,3 на 4% до 24-річного максимуму - 15,3 млрд куб. м.

    Інтенсифікація видобутку: 120 операцій ГРП =875 млн куб. м додаткового видобутку; 800 операцій з ремонту свердловин = 550 млн куб. м додаткового видобутку; Збільшення обсягів буріння на 21% = 335 млн куб. м додаткового видобутку.

    Чистий прибуток групи у 2017 році[23] - 39,4 млрд грн.

    Загальна сума позик групи за період 2015–2017 років зменшилась на 12,5 млрд грн або на 17,3% і склала на кінець 2017 року 59,3 млрд грн.

    Нафтогаз з 1 квітня 2019 року знизить ціну на газ для промислових споживачі[24]в, що купуватимуть газ на умовах передоплати. Ціна буде нижче регульованої (ні для населення) - 5990 грн/тис. куб. м (без ПДВ та витрат на його транспортування магістральними та розподільними трубопроводами).

    Україна 1220 днів не імпортує газ з Росії[25]. Нафтогаз має можливість закуповувати газ на прозорих неполітичних умовах у десятків великих західних компаній, які конкурують між собою.Станом на кінець 2017 року у компанії 30 діючих рамкових договорів за стандартом Європейської Федерації Енерготрейдерів (ЄФЕТ) з європейськими постачальниками газу. Ці договори є загально прийнятим стандартом торгівлі газом на європейському ринку. Приватні постачальники та великі споживачі вільно імпортують газ з європейського напрямку, підсилюючи енергетичну безпеку України.

    Завдяки розірванню договорів з недобросовісними партнерами додаткових 450 млн куб. м газу Укргазвидобування було направлено на потреби населення.

    Понад 500 торговців газом налічується на українському ринку.

    1000 днів трейдери можуть зберігати газ в українських ПСГ без розмитнення[26].

    Модернізований Шебелинський ГПЗ запустив випуск палива Євро-5 під новим брендом «Shebel»[27]. Завдяки переходу на випуск палива за стандартом Євро 5 маржа переробки нафти на Шебелинському ГПЗ зросла з 2,18 дол./барель в 2015 році, до 5,71 дол./барель в 2017 році.

    13 млрд грн заощаджено на закупівлях. Через докорінну зміну системи закупівель Нафтогаз щороку економить мільярди гривень. У ProZorro замовники групи Нафтогаз заощадили близько 15 млрд грн або 32% від економії в системі.

    Три газові війни[ред. | ред. код]

    Перша. За даними Газпрому на лютий 1993 року борг України перед ним перевищив 138 мільярдів рублів. Росія оголосила про призупинення постачань газу Україні. У відповідь українська влада пригрозила, що перекриє транзитні газопроводи. Це була дуже жорстка  прелюдія до першого газового конфлікту. І в березні Газпром підписав у Варшаві угоду про будівництво транзитного газопроводу «Ямал — Західна Європа» в обхід України через територію Польщі. У червні сторони домовилися про перехід на світові ціни на нафту й природний газ. Але вже в серпні експорт енергоресурсів до України вперше був припинений на п’ять днів.

    Тодішній прем’єр-міністр Леонід Кучма домовився з Віктором Черномирдіним, і Росія відновила постачання. Але вже 26 серпня Газпром знову заявив про скорочення їх на 25% через  зростання заборгованості. Уряд України вирішив перейти до крутих заходів — неплатникам газ обрізували.

    Саме в цей час Росія вперше звинуватила Україну в несанкціонованому відборі газу з транзитної труби, а потім запропонувала здати їй в оренду низку об’єктів української газотранспортної системи.

    У лютому-березні 1994 року були зупинки газових постачань і нові вимоги повернення боргу шляхом передачі прав на українські газопроводи й підприємства. За підсумками «газового» протистояння в листопаді Україна отримала гарантії постачань газу на грудень і на весь наступний рік. Встояти Україні допомогла обіцянка поступитися у спорі за зарубіжні активи колишнього СРСР. У грудні ця угода, відома як «нульовий варіант», була підписана.

    1997 рік багато в чому став роком поступок і відступу. Українська сторона припинила наполягати на підвищенні ціни за транзит російської нафти магістральним нафтопроводом «Дружба»: у травні був підписаний не лише Договір про дружбу, співпрацю й партнерство з Росією, а й комплекс угод про Чорноморський флот, відповідно до якого він отримав право залишатися в Криму ще 20 років — до 2017 року.

    У 1999—2001 роках Україна продовжувала політику поступок, які тепер сприймаються як абсолютно невиправдані. За газові борги ми віддали Росії вісім стратегічних бомбардувальників Ту-160 і три Ту-95МС, близько 600 крилатих ракет Х-22, що стояли на озброєнні далекої авіації, а також всіляке наземне устаткування. При цьому з російського боку постійно лунали звинувачення в тому, що Україна краде газ з транзитної труби.

    Друга. Наприкінці 2005 року Україні був пред’явлений фактичний ультиматум. «Газпром» на переговорах з Україною про режим транзиту і поставок газу зажадав збільшити ціну за газ з 50-80 до 160—170 $ за тисячу м³, мотивуючи це рівнем середньоєвропейських цін. Не погодилися, й до середини грудня пропонована Росією ціна була піднята до 220—230 доларів за тисячу кубометрів. (Радник президента Росії з економічних питань Андрій Ілларіонов назвав конфлікт, що розгорнувся між Росією й Україною, «газовою війною» й визнав, що в ній Росія застосувала проти України «енергетичну зброю»). Звісно, в умовах такого диктату Україна відмовилася підписати контракти на постачання газу 2006 року. І з 1 січня російський вентиль був перекритий

    2008 року почався новий тур газового конфлікту, в результаті якого з 1 січня 2009 року була припинена подача газу для України, а з 5 січня зменшилася його подача для європейських споживачів. З 7 січня транзит російського газу через територію України був припинений повністю. І поновився лише 20 січня, після того як у Москві були підписані відповідні контракти, які вважаються чинними й до сьогоднішнього дня.

    21 квітня 2010 року в Харкові Віктор Янукович и Дмитро Медведєв підписали нову угоду про вартість закупок и транзиту газу через українську ГТС, пов’язавши зниження ціни на 30% (від розрахованої за формулою  контракту) с продовженням угоди про аренду бази у Севастополі на 25 років, до 2042 року.


    Проект об'єднання «Газпрому» і «Нафтогазу України»[ред. | ред. код]

    Після пропозиції в травні 2010 російського прем'єра Володимира Путіна об'єднати газові монополії двох країн «Газпром» і «Нафтогаз України», в липні 2010 прем'єр-міністр України М. Я. Азаров заявив, що уряд України веде переговори про створення газотранспортного консорціуму між Україною, ЄС і Росією.[28] Після цього російська сторона запропонувала створити СП на базі магістральних газопроводів України і родовищ «Газпрому» в Росії.

    25 січня 2011 комісар ЄС з питань енергетики Гюнтер Оттінгер вперше прямо заявив, що виділення коштів ЄС на модернізацію української ГТС залежить від гарантій Росії на прокачку газу до Європи, і порадив владі України переконати російську сторону відмовитися від будівництва газопроводу «Південний потік» і профінансувати модернізацію української ГТС. Оттінгер згадав, що сумарна пропускна здатність споруджуваного в 2011—2012 підводного газопроводу «Північний потік» потужністю 55 млрд м³ і проектованого газопроводу «Південний потік» потужністю 63 млрд м складе 118 млрд м ³ і дозволить Росії постачати газ до ЄС без допомоги України чи Білорусі.[29]

    Власники[ред. | ред. код]

    Єдиним власником НАК «Нафтога́з Украї́ни» є держава в особі Кабінету Міністрів України.

    Керівники[ред. | ред. код]

    Діяльність компанії має важливе значення для економіки України, тому питання керівництва компанією вирішуються на найвищому державному рівні.

    Роки Голова правління (або в.о.) Примітки
    9 квітня 1998 — 1 квітня 2000 Ігор Бакай ініціатор створення НАК
    1 квітня 2000 — 7 квітня 2000
    7 квітня 2000 — 20 червня 2000 Ігор Діденко в. о.
    20 червня 2000 — 14 липня 2000
    14 липня 2000 — 5 лютого 2002 Вадим Копилов
    5 лютого 2002 — 2 березня 2005 Юрій Бойко
    2 березня 2005 — 30 травня 2006 Олексій Івченко
    30 травня 2006 — 30 червня 2006
    30 червня 2006 — 14 серпня 2006 Олексій Болкісєв
    14 серпня 2006 — 21 лютого 2007 Володимир Шелудченко Покинув свій пост через непорозуміння з першим віце-прем'єром, міністром фінансів Миколою Азаровим.
    21 лютого 2007 — 1 березня 2007
    1 березня 2007 — 24 грудня 2007 Бакулін Євген Миколайович До цього очолював дочірню компанію НАК — «Укргаздобування».
    24 грудня 2007 — 2 березня 2010 Олег Дубина
    в.о.
    15 березня 2010 — 25 березня 2014 Бакулін Євген Миколайович
    з 25 березня 2014 Андрій Коболєв

    Види діяльності[ред. | ред. код]

    Види діяльності підприємства:

    • Розвідка і розробка родовищ.
    • Буріння.
    • Транспортування та зберігання нафти й газу.
    • Постачання газу споживачам.
    • Імпорт газу

    Структура компанії[ред. | ред. код]

    До складу Групи «Нафтогаз України» входить три дочірні компанії (ДК), п'ять дочірніх підприємств (ДП), два державні акціонерні товариства (ДАТ) та два відкриті акціонерні товариства (ВАТ). Діяльність компанії ведеться за 4 основними напрямками:

    • Видобуток і переробка;
    • Транспортування;
    • Розподіл і реалізація;
    • Забезпечення виробництва.

    Дочірні компанії[ред. | ред. код]

    Видобуток і переробка:

    • ДК «Газ України»
    • ДП «Нафтогазмережі»[30]

    Забезпечення виробництва:

    • ДП «Укрнафтогазкомплект»
    • ДП «Науканафтогаз»
    • ДП «ЛИКВО»

    «Укртрансгаз» керує 13 підземними сховищами газу (ПСГ) загальним обсягом понад 32 млрд м³, які є частиною газотранспортної системи України і призначені для забезпечення безперебійної поставки газу в європейські країни за рахунок накопичення запасу в літні місяці з подальшим використанням в зимовий період.

    «Укрнафта» — найбільша нафтовидобувна компанія України і найбільший український виробник скрапленого газу.

    Характеристика компанії[31][ред. | ред. код]

    • Кількість родовищ в експлуатації — 234
    • Експлуатаційний фонд свердловин (газових / нафтових / нагнітаючих) — 2568/2494/312
    • Протяжність газопроводів високого тиску, тис. км — 38,2
    • Кількість компресорних станцій / цехів — 73/110
    • Потужність компресорних станцій, МВт — 5450
    • Протяжність газорозподільних систем, тис. км — 347
    • Кількість підземних газосховищ — 13
    • Протяжність магістральних нафтопроводів, тис. км — 4,7
    • Кількість насосних станцій — 28
    • Потужність насосних станцій, МВт — 357
    • Кількість газопереробних заводів — 5
    • Кількість автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) — 91
    • Кількість працівників, тис. чол. — 172

    Оцінки[ред. | ред. код]

    У жовтні 2014 року фінансист та меценат Джордж Сорос дав таку оцінку компанії:[32]

    Українська державна компанія «Нафтогаз» — це чорна діра в бюджеті та одне з найбільших джерел корупції.

    Він закликав радикально реформувати компанію через підвищення цін на газ для домогосподарств до ринкового рівня, встановлення лічильників на тепло і надання грошових субсидій для найбідніших верств. Це, за його словами, могло б зменшити споживання газу домогосподарствами вдвічі і викорінити залежність України від російського газу.[32]

    Керівник компанії Андрій Коболєв у вересні 2017 р. повідомив, що «Концепція корпоративного розвитку НАК „Нафтогаз України“, офіційно спрямована до Кабінету міністрів в червні 2017 року, передбачає потенційний IPO компанії».[33]

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. [1] Звіт компанії за 2017 (укр.)
    2. Приніс бюджету 137 млрд: названий найбільший платник податків України. Економіка (uk). Процитовано 2019-03-25. 
    3. «Нафтогаз» підписав договір про створення СП з Rosukrenergo, заявила Тимошенко
    4. Ставицький: Нафтогаз и Туркменгаз підпісалі меморандум Щодо поставок газу — УНІАН, 13.02.2013(укр.)
    5. ВРУ ухвалила закон про ринок природного газу. Погляд – новини Чернівці та Чернівецької області. Процитовано 2019-03-25. 
    6. Україна підписала угоду щодо ринку газу з ЄС та Енергетичним співтовариством. www.eurointegration.com.ua (uk). Процитовано 2019-03-25. 
    7. Головна | ProZorro. prozorro.gov.ua (ua). Процитовано 2019-03-25. 
    8. "Газпром" заявив про розірвання всіх контрактів з Україною. www.unian.ua (uk). Процитовано 2019-03-27. 
    9. Сьогодні рік від перемоги Нафтогазу у Стокгольмі. Чого вдалося досягти. espreso.tv. Процитовано 2019-03-22. 
    10. Розгляд апеляції Газпрому на рішення Стокгольмського арбітражу почнеться не раніше 2020 року — Нафтогаз. hromadske.ua (en). Процитовано 2019-03-22. 
    11. Розгляд апеляції Газпрому на рішення Стокгольмського арбітражу почнеться не раніше 2020 року — Нафтогаз. hromadske.ua (en). Процитовано 2019-03-22. 
    12. Нафтогаз почав процес стягнення майна Газпрому у Люксембурзі. espreso.tv. Процитовано 2019-03-22. 
    13. У "Нафтогазі" розповіли про шантаж з боку "Газпрому": чого домагаються в РФ. 5 канал (uk-UA). Процитовано 2019-03-22. 
    14. Нафтогаз подав позов проти Росії на $2,6 млрд через кримські активи. tyzhden.ua (uk). Процитовано 2019-03-25. 
    15. «Нафтогаз» подав до Гаазького трибуналу позов до Росії на $5 млрд. glavcom.ua (uk). Процитовано 2019-03-25. 
    16. Третейський суд в Гаазі визначив, що Росія порушила угоду про захист інвестицій, експропріювавши активи Нафтогазу в Криму. www.naftogaz.com. Процитовано 2019-03-25. 
    17. [2]
    18. Україна не купує газ у Росії вже 1000 днів. biz.nv.ua. Процитовано 2019-03-27. 
    19. "Нафтогаз" виграв Стокгольмський арбітраж проти "Газпрому" (оновлено). LB.ua. Процитовано 2019-03-27. 
    20. Коболєв назвав суму надходжень до держбюджету від “Нафтогазу”. Економічна правда (uk). Процитовано 2019-03-27. 
    21. Хто в Україні заробляє на імпорті та трейдингу газом. 5 канал (uk-UA). Процитовано 2019-03-27. 
    22. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України :: Нафтогаз посів 7-е місце серед державних видобувних підприємств світу за якістю управління - рейтинг RGI. mpe.kmu.gov.ua. Процитовано 2019-03-27. 
    23. «Нафтогаз» оприлюднив річний звіт: прибуток склав 39,4 млрд грн. glavcom.ua (uk). Процитовано 2019-03-25. 
    24. Промислові та побутові споживачі Нафтогазу в квітні купуватимуть газ за ціною нижче регульованої. www.naftogaz.com. Процитовано 2019-03-25. 
    25. Kravchyshyn, Igor. Досі живемо. utg.ua. Процитовано 2019-03-25. 
    26. Укртрансгаз відкриває митний склад для іноземних та українських трейдерів. utg.ua. Процитовано 2019-03-27. 
    27. На українському нафтовому ринку з'явився Shebel. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2019-03-25. 
    28. Азаров каже, що жарт Путіна про Газпром і Нафтогаз не був жартом // УНІАН, 23 липня 2010
    29. Європа виходить з українського потоку
    30. «Нафтогаз України» створила ДП «Нафтогазмережі»
    31. На 1 січня 2009 р.
    32. а б George Soros. Wake Up, Europe // The New York Review, November 20, 2014. (англ.)
    33. Концепція корпоративного розвитку НАК «Нафтогаз України»

    Посилання[ред. | ред. код]